М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки - страница 35

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

РЕГУЛЮВАННЯ

 

 

3.1 Проблеми фінансового забезпечення розвитку економіки регіонів України та аналіз існуючих шляхів їх вирішення

 

 

Формування політики та механізмів розвитку регіональної економіки з метою забезпечення однакових стандартів проживання людей на усій території України є результатом дії багатьох внутрішніх та зовнішніх факторів. З одного боку, ефективність міжрегіонального згладжування ґрунтується на ефективності функціонування територіальних економічних систем. Рівень розвитку економіки регіону, його підсилюючі та гальмуючі чинники, є внутрішньою умовою, яка характеризується певною унікальністю для кожного регіону. Однак, з іншого боку, забезпечення зростання економіки регіонів залежить від загальнодержавних принципів регулювання бюджетного процесу, в результаті якого здійснюється перерозподіл фінансових потоків у державі.

Таким чином, в умовах динамічних суспільних трансформацій завжди буде існувати актуальне науково-практичне завдання, яке полягає в обґрунтуванні таких механізмів та інструментів бюджетного регулювання, які б відповідали особливостям розвитку різних територій однієї держави і водночас забезпечували вирівнювання параметрів соціально-економічних систем регіонів. Як наголошувалося у п.1.2, завжди потребуватиме оптимізації рівень централізації та децентралізації регулювання бюджетного процесу.

Так, у 2000 р. у Зведеному бюджеті України 30,2% складали доходи і 37,1% видатки місцевих бюджетів, тоді як вченими обґрунтовано, що ці показники згідно світової практики фінансового забезпечення місцевого урядування повинні складати не менше 50% [406]. Це свідчить про надмірну централізацію бюджетного регулювання в Україні та низький рівень фінансової автономії регіонів, яка є основною причиною гальмування розвитку та вирівнювання економіки територій.Також важливими показниками для оцінки стану бюджетного процесу у країні є частка доходів місцевих бюджетів у ВВП та відношення обсягу видатків бюджетів усіх рівнів до ВВП. Доходи місцевих бюджетів у ВВП за вирахуванням трансфертних надходжень зменшилися у період з 2001 по 2011 р.р. з 8,8% до 6,5% [484], а обсяг видатків у ВВП знизився за аналогічний

період з 37,6% до 21,5 [926].

Зазначені тенденції вказують на скорочення фінансової основи для ефективного розвитку регіональної економіки та падіння обсягів суспільно значимих товарів та послуг, які виробляються та надаються громадянам за рахунок державних коштів, що негативно позначається на рівні життя людей по всій території країни. Тому неодноразово вчені наголошували на необхідності проведення незалежної оцінки відповідності українських принципів бюджетного процесу на рівні органів місцевого самоврядування до вимог міжнародних конвенцій [225], нормативних актів ЄС та СОТ [360] у цій сфері, які, у свою чергу, ґрунтуються на більш, ніж вікових економічних традиціях.

Державна фіскальна та монетарна політика завжди були у центрі уваги вчених-економістів. Класики (Д. Рікардо, Дж. Мілль, Ф. Еджворт, А. Пігу, Ж.-Б. Сей [22,98,673,835]), кейнсіанці (Дж. Кейнс, Т. Мальтус, Т. Аттвуд, В. Фостер, В. Катчінгс, Р. Кан [12, 57-58, 75]), представники австрійської економічної школи (Ф. Хайєк, П. Ботке, Ю. Бьом-Баверк, М. Росбард, К. Менгер, Л. Мізес [102,70,88,41,162]) відстоювали різні підходи до визначення ролі держави у формуванні ринкового попиту та пропозиції, інфляції, економічного зростання, інвестування та накопичення через інструментарій державних видатків, податкових ставок, грошових інтервенцій.

Науковим дослідженням питань бюджету в цілому, фінансового регулювання та планування, формування інструментарію бюджетного вирівнювання та перерозподілу бюджетних коштів між територіальними одиницями, методів податково-бюджетної і грошово-кредитної політики, вдосконалення фінансового механізму регіонального розвитку, місцевих бюджетів в контексті особливостей розвитку економіки України присвяченіфундаментальні праці українських вчених В. Андрущенка, С. Аптекаря [138],

B.    Базилевича [147], Й. Бескида [164], С. Буковинського [197-198], О. Василика,

C.    Вовканича [221], А. Гальчинського, В. Гейця, А. Даниленка, М. Долішнього [302], А. Єпіфанова, О. Заруби, С. Злупко, Т. Клебанової, В. Кравченка [455], І. Лукінова, І. Луніної [501], А. Мороза, В. Москаленка, С. Мочерного, М. Савлука, І. Сала, В. Суторміної М. Чумаченка, І Чугунова [918] та інших; російських вчених А. Александрова, Е. Вознесенського, А. Гранберга, Л. Дробозіна, В. Дяченка, Є. Коломіна, Н. Ларіної, С. Лушиної, Л. Павлової, Г. Поляка, В. Радіонової, М. Сичова та інших.

У теперішній час особливу увагу науковців привертають проблеми формування місцевих бюджетів в контексті стимулювання інноваційного розвитку регіонів [118]. Так, аспекти регіонального регулювання місцевих фінансових потоків в умовах політики регіонального федералізму, яка активно впроваджується у зарубіжних країнах, висвітлюються у дослідженнях таких зарубіжних вчених, як Р. Агранофф [2], Р. Беннетт [7], А. Вагнер, Р. Воттс [117], Р. Гнейст, Р. Кауфман, Д. Кінг, С. Кеннет [56], П. Леслі [64], Р. Меркадо [69], П. Максгрейв, У. Оуейтс, П. Рассел, К. Рау, Х. Роузен, Дж. Хіллі, К. Фостер та інших. Однак, погляди цих вчених на бюджетний процес потребують адаптації для умов економіки регіонів України. Це пов'язано з тим, що перехідний етап економіки України характеризується налагодженням та реформуванням процесів та механізмів взаємодії вертикально та горизонтально інтегрованих бюджетів, як основних ланок процесів руху бюджетних коштів у країні. І головними проблемами на цьому шляху постають імплементація принципів міжбюджетних відносин та міжрегіонального соціально-економічного вирівнювання, які знайшли поширення у розвинутих країнах, до українських реалій; пошук ефективних джерел формування доходів бюджетів в умовах обмеженості фінансових ресурсів; здійснення ефективних бюджетних видатків з урахуванням необхідності забезпечення простого та розширеного відтворення в короткостроковій та довгостроковій перспективі.Переважна більшість українських вчених єдині у думці щодо необхідності розширення прав та повноважень, а відтак і відповідальності, регіональної влади у бюджетному процесі [148,200,225,282,307,399,406, 508,578,612,829,873,877,890]. Зустрічається думка, що поряд з місцевою владою у систему бюджетних відносин слід інтегрувати громадський сектор для підвищення прозорості та результативності бюджетних видатків [877]. Наприклад, для оцінки рівня співвідношення прав та повноважень держави та органів місцевого самоврядування під час формування та використання фінансових ресурсів пропонується визначати індекс фінансової централізації [754], критерій Парето-ефективності місцевих фінансів [926], індекс податкової децентралізації та схему децентралізації видатків [508], інтегральний показник бюджетної децентралізації [293].

Гострим питанням залишається розробка механізмів збалансованого територіального вирівнювання на основі обчислення та розподілу міжбюджетних трансфертів. Як зазначено у [600], за період 2002 - 2010 р.р. десятьом з 24 регіонів України субвенції з Державного бюджету не надавалися, але стягувалися міжбюджетні трансферти, що засвідчує існування об'єктивної фінансової диспропорції у розподілі бюджетних коштів.

Тому, розрахунок міжбюджетних трансфертів в Україні пропонується здійснювати на основі: прогнозного обсягу доходів та видатків територій [200], у т. ч. окремо видатків на освіту [210], мінімальних душових бюджетних видатків для виконання завдань місцевої та державної влади [225], коефіцієнта соціальної видаткоспроможності регіону, як відношення душових видатків на освіту, охорону здоров' я, соціальний захист та соціальне забезпечення до аналогічного загальнодержавного показника [148], загального коефіцієнту доходо- та видаткоспроможності регіону [225], доходів території у групі ідентичних територій та індексу виконання плану за доходами [930], внесків територій у доходи зведеного бюджету [225]; переліку делегованих місцевій владі функцій з поступовим його розширення [148]; визначення рівня соціально-економічного регіонального розвитку [180,406,467] з урахуваннямйого систематичної варіації [890], системних та еволюційних закономірностей розвитку для трансфертів на соціальний захист, освіту та спорт [612]; інвестиційної привабливості територій для інвестиційних трансфертів [850]; індексу відносної податкоспроможності регіону за прибутковим податком з громадян, фінансового нормативу бюджетної забезпеченості, коефіцієнту вирівнювання та кількості мешканців і споживачів соціальних послуг [210]; індексу середньої податкоспроможності та середнього душового ВРП території [900]; рівня життя населення та регіонального екологічного навантаження [225]; європейського рівня нормативів соціальних потреб зважено на час для їх досягнення [913]; рівня бюджетної забезпеченості однієї штатної одиниці та кількості штатних одиниць у державних установах регіону; кількості населених пунктів адміністративно-територіальної одиниці; обсягу додаткових витрат на обслуговування гірських населених пунктів - для трансфертів на утримання органів місцевого управління, а також корегувальних коефіцієнтів видатків на естетичне виховання, підтримку театрів, музеїв - для трансфертів на утримання закладів культури та мистецтва [282].

Не зважаючи на існуючу в Україні проблему територіальних диспропорцій та необхідності міжрегіонального вирівнювання через бюджетний механізм, що обґрунтовано у розділі 2, у результаті досліджень науковці, яких умовно можна розділити на дві групи, приходять протилежних думок щодо ідентифікації цієї проблеми та шляхів її вирішення.

Перша група вчених визначають перерозподіл бюджетних коштів між розвинутими та відсталими регіонами «суспільною необхідністю» [200], «принципом бюджетного коменсалізму» [890], вдосконалюючи механізми бюджетного вирівнювання шляхом введення коефіцієнту врахування кількості підпорядковуваних бюджету територіальних одиниць [151], обґрунтовуючи доцільність надання трансфертів бюджетам гірських територій на розвиток транспорту, зв' язку, туризму [397], наголошуючи на необхідності запровадження прямих міжбюджетних відносин державного бюджету з місцевими [930], пропонуючи здійснювати перерозподіл фінансових ресурсівміж бюджетами шляхом визначення реального «податкового потенціалу» регіону [838,470,873,539,813] або рівня регіональної душової валової доданої вартості [406], розподіляючи інвестиційні субвенції на ті, що забезпечують органи місцевого самоврядування необоротними активами для виконання делегованих повноважень, і ті, що спрямовуються на соціально-економічний розвиток регіонів [514,389]. Оцінювати ефективність міжбюджетних трансфертів вченими, які належать до першої групи, пропонується на основі зіставлення матриці опитувань та профілю регіонального розвитку [151], спеціального коефіцієнту фінансового вирівнювання [225], незалежної оцінки ефективності використання трансфертів [151].

Науковці другої групи наполягають на припиненні практики «зрівнювання можливостей адміністративно-територіальних одиниць» [225], переході до «вирівнювання умов діяльності територій із раціональним використанням наявного потенціалу, замість вирівнювання кінцевих результатів» [926], переході від системи бюджетного вирівнювання до системи врахування стану розвитку соціальної сфери регіону [812], зміні концепції бюджетного вирівнювання на концепцію бюджетного регулювання через розширення дохідної бази місцевих бюджетів [467] або на концепцію економічної ефективності функціонування місцевого самоврядування через створення інвестиційного клімату та підприємницького середовища [606], здійсненні регіональної політики на принципах територіальної податкової справедливості та об'єктивності надання трансфертів регіонам [838], розподілі міжбюджетних трансфертів виключно на основі потенціалу регіонів до економічного зростання [499]. Деякі прихильники цієї точки зору зазначають, що державне втручання у розподіл бюджетних коштів повинен бути оптимальним за критерієм підтримки здорової конкуренції між регіонами та індикатором раціональності державних інвестицій з максимальним ефектом на національному рівні [926].

З метою вирішення проблеми забезпечення громадян України рівними за якістю та кількістю соціальними послугами незалежно від місця проживання наоснові удосконалення бюджетного процесу перспективними напрямами визначаються використання «внутрішнього агломераційного синергетичного ефекту» від взаємодії бюджетів нижчого та вищого рівнів [890], підвищення ефективності вертикального та горизонтального бюджетного регулювання [406], запровадження принципів державно-приватного партнерства під час надання суспільних послуг з розширенням можливостей приватних підприємств надавати громадянам соціальні послуги [225,913]. З приводу останнього напряму зустрічається й інша думка, яка полягає у тому, що приватний сектор через породження негативних екстерналій не спроможний ефективно та соціально справедливо надати громадянам низку послуг, які, у цьому випадку, повинні вироблятися виключно державою [399].

Однак, на думку вчених, найбільш ефективними для усереднення рівня соціально-економічного розвитку територій України є механізми максимізації бюджетних надходжень та оптимізації видатків.

Особливо актуальним для розв'язання це питання стає у контексті набуття регіонами певної фінансової автономії, оскільки тоді органи місцевого самоврядування повинні мати теоретико-методологічне підґрунтя, ефективний інструментарій для самостійного здійснення бюджетного регулювання в умовах розширених прав та обов' язків [517], а також при непередбачуваному та мінливому впливі геополітичних та геоекономічних чинників [397]. Адже існуючі методи регулювання фіскальної системи іноді гальмують процес інтеграції приватного бізнесу та місцевої влади, стають на заваді розвитку виробничо-інвестиційних процесів та стимулювання збільшення доходів як окремих економічних суб' єктів, так і регіону в цілому [829], викликають «податкові шоки» [499].

Неодноразово у наукових дослідженнях наголошувалось на необхідності реформування існуючої податкової системи, яка повинна виконувати функцію не тільки поповнення бюджетних фондів, але й сприяння розширеному відтворенню [838], не вступати у протиріччя з системою грошово-кредитних відносин   [578],   враховувати  соціальну  та   екологічну  складову сталогорегіонального розвитку [812,451], ґрунтуватися на об'єктивній оцінці здатності регіональної економіки витримати певний податковий тиск.

Для врахування вище перелічених складових у теперішній час у науці розглядаються наступні регулюючі інструменти. Наприклад, у [829] під час обчислення ставок податків, що включаються у дохідну частину місцевих бюджетів, запропоновано використовувати коефіцієнт податкоємності продукції та послуг, у [456] - визначати потреби соціально-економічного розвитку регіонів, рівень трудової та господарської ініціативи, інвестиційної активності, у [838,470] - розраховувати індекс податкового потенціалу території на основі структури податкових надходжень, у [210] - розраховувати індекс податкоспроможності, у [470] - душовий приріст доходів та видатків, у [424] -показники фінансової стійкості та безпеки місцевих бюджетів, у [391] -визначати рівень податкового навантаження на економіку регіону на основі обчислення показників людського розвитку.

Таким чином, вирішувати проблему забезпечення фінансової самостійності органів місцевого самоврядування, стимулювання регіонального розвитку та збільшення обсягів доходів місцевих бюджетів в Україні вчені пропонують за рахунок: передачі місцевим бюджетам частини загальнодержавних податків  [754,180], серед яких податок на прибуток

підприємств [225,329,508,606,782], ПДВ [508,606], акцизний збір [782],

об' єднання непрямих податків у єдиний місцевий податок з основних фондів підприємств [269]; використання резервів розширення виробництва продукції та послуг з урахуванням структури регіональної економіки та інфляційного чинника [829]; запровадження податку на нерухомість [231,210,606]; регулювання обсягів доходів населення, отримання прибутків від комунальної власності та підприємницького сектору економіки [856]; регулювання співвідношення податкових надходжень та регіональної валової доданої вартості [512]; зниження рівня тіньового сектору та підвищення ефективності процесу приватизації [329]; надання податкових пільг [606,389], а також інвестиційної податкової знижки та інвестиційних податкових кредитів [375]підприємствам регіону; введення регіональних податків [782]; включення єдиного податку для суб' єктів малого підприємництва у доходи місцевих бюджетів та введення регіональної надбавки до загальнодержавного податку з доходів фізичних осіб [262]; посилення контролю за процедурою декларування доходів юридичних і фізичних осіб, отриманих поза фіскальною системою [389]; перегляду доходів, що враховуються при встановленні обсягів трансфертів, на сонові визначення рівномірності розподілу індексу податкоспроможності регіону та темпу росту фактичних показників доходів [930]; зміни структури статей доходів на основі встановлення їх фіскальної значимості та складності адміністрування і мобілізації [424]; попередження ухилення від сплати податків шляхом активізації руху фінансових потоків економічних суб'єктів через регіональний банківський сектор [180,841]; використання позабюджетних коштів з урахуванням їх векторної дії [754]; надання бюджетних позик та здійснення процентних відрахувань від доходів [225]; використання векселів місцевих позик [841]; отримання додаткових дотацій місцевими бюджетами залежно від внеску території у процес досягнення цілей регіону [255]; розміщення вільних бюджетних коштів на депозитах банків [687]; територіального самооподаткування через залучення коштів населення території під реалізацію разових соціально-побутових заходів та емісії облігацій місцевих позик [525].

Як вище зазначалося, поряд з процесом формування місцевих бюджетів не менш актуальною проблемою розвитку регіональної економіки є забезпечення ефективного процесу здійснення бюджетних видатків, які виконують важливі економічні функції. Якщо бюджетні видатки є інструментом надання державою суспільних послуг населенню, то результативність цього процесу доцільно оцінювати на основі визначення приросту чисельності та рівня освіти населення регіону, частки громадян, які користуються послугами державних закладів освіти, охорони здоров' я, культури [841]. Якщо державні видатки виконують функцію бюджетних інвестицій для створення економічної  основи для подальшого розвиткурегіональної економіки, то їх ефективність слід оцінювати на основі рівня зносу необоротних активів, необхідних для надання суспільних послуг, обсягів фінансування інновацій та рівня розвитку людського капіталу [375,514]. В умовах інституціональної економіки важливим напрямом удосконалення процесу здійснення бюджетних видатків є обґрунтування та оптимізація трансакційних витрат на проведення реформ бюджетного регулювання на основі інституційних змін [492].

Для того, щоб з'ясувати останні тенденції розвитку бюджетного регулювання в Україні, розглянемо ті елементи категорійного апарату, яким приділяється найбільша увага вчених з точки зору уточнення та поглиблення змісту. Саме ці категорії визначають перспективні напрями формування політики та механізмів розвитку регіональної економіки в умовах бюджетного процесу. Так, здебільшого автори дискутують з приводу удосконалення тлумачення понять власне бюджетного [148,202,606,360,525], державного фінансового регулювання [456,789] та регулювання міжбюджетних відносин [148,210,225,255,510]; обґрунтовують сутність та особливості бюджетних: доктрини [280], системи [917], унітаризму [900], устрою [307], політики [375,441,492], процесу [325,606], механізму [612], інвестицій [514], самодостатності [508], вирівнювання [202,930], стратегії [441], потенціалу [484]; обговорюють зміст та генезис дотацій, субвенцій та субсидій [148], власних, закріплених, регуляційних доходів [406,293,813], регіональної податкової [838,391,375] та економічної політики [329]; розрізняють поняття податкоспроможності регіону, податкового потенціалу та податкової бази регіону [838]; досліджують сутність регіональних фінансів [391], економічних інтересів регіону [825], місцевих бюджетів [518,512,424,451], людського капіталу [606], фінансових ресурсів регіону [687].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки