М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки - страница 4

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

Вчені Н.І. Ларіна та А.А. Кисельников роблять акцент у державній регіональній політиці на регулюванні розвитку проблемних регіонів [479, С.5].

Відмінно від визначень, наведених у законопроектах з основ державної регіональної політики 2008 та 2010 р.р. (див.табл.1.1), на думку М. І. Долішнього, об' єктом державного регіонального регулювання є не тільки процеси, але й юридичні та фізичні особи, органи державної влади та місцевого самоврядування, які є невід' ємними учасниками цих процесів. Також науковець вказує на подвійний характер участі суб' єктів у здійсненні державної регіональної політики. З одного боку, реальними носіями інтересів регіону виступають його мешканці. Але фактичними суб' єктами державної регіональної політики є органи законодавчої, виконавчої та представницької влади, через які мешканці можуть брати участь у розробці стратегій регіонального розвитку. Тому, на думку вченого, проблемним аспектом державної регіональної політики є процес трансферу інтересів фактичних учасників (мешканців регіону) до дієздатних інституцій законотворчого та виконавчого рівня [286, С.27-54].

На наш погляд, для врегулювання існуючих суперечностей у трактуванні об' єкту державної регіональної політики необхідно використовувати спектральний підхід, який, на відміну від існуючих, передбачає систематизацію вище названих окремих частин об' єкту з подальшою побудовою їх ієрархії.З табл. 1.1 видно, як розуміння суб'єкту державної регіональної політики трансформувалось від органів місцевої влади та самоврядування у 1998 р. до абсолютно усіх учасників регіональних процесів у 2010 р. Таким чином було значно розширено коло дійових осіб, що, з одного боку створило платформу для спільного прийняття рішень, але, з іншого - спричинило конфлікт інтересів.

Порівняння принципів державної регіональної політики України наведено у табл.1.2. У 2001 р. порівняно з 1998 р. було виключено принцип цілісного підходу до державної регіональної політики, який створював регіонам однакові умови розвитку; перерозподілу повноважень місцевих органів влади; екологічної безпеки регіонів; фінансової автономії регіонів. Натомість, у регіональну політику у Концепції 2001 р. було додано принципи наближення послуг, що надаються органами влади та самоврядування, до споживачів; диференціації надання державної фінансової підтримки регіонам; співробітництва усіх зацікавлених осіб та інституцій при розробці та реалізації стратегій, програм та планів регіонального розвитку.

Спільними для обох варіантів концепції 1998 та 2001 р.р. залишаються принципи відповідності регіональної політики Конституції України та іншим правовим актам, унітарність та цілісність держави та базових економічних систем, оптимальне поєднання процесів децентралізації та централізації влади.

Однак, саме ці три принципи було виключено зі Стратегії 2006 р. та введено нові: розроблення взаємопов'язаних планів та програм різних рівнів; концентрація фінансових ресурсів на вирішення певних місцевих питань у регіонах; формування регіонів - «полюсів зростання»; державне фінансування регіонального розвитку незалежно від обсягів місцевого фінансування; подолання соціально-економічних територіальних диспропорцій.

У законопроекті 2010 р. порівняно з чинною Стратегією 2006 р. пропонувалось повернути принципи конституційності, унітарності та цілісності, децентралізації влади; виключити принципи диференціальної підтримки регіонів, програмування, концентрації, полюсного розвитку, додатковості та єдності.

я ц и л б а


Т


П. > О

О

 

 

 

а

 

 

 

« *   я   я    s 

м я   о. 5   «   2

К aj  Я  н  ;2

Ё .5 «   5  Н   3


I

о

нь ит діс

орні

оа

ков


н

х и н в о н

с о

о н

д

і

г

з

и н

ї

аї

кр

У

и к и т

і

л о п


Я о

 п

 

 

. <ц о. с

О Я

£ § я !^

 

 

 

 

 

Я

я

я~ я я

.

я л

.

ихь

ьнну

твак

ьістиввадитму ьнніктиаввиом

еєдкуіззоіл жєдіроці ааоврц

овнарні .нв

нічпоои вніуікн

повганткуеге.-аї пргитр .цкр

Овлок


Я о ос р
,=! Я


1


1Г1


7
.л

б а т 7


ь

м           іяіст                к             на . ьт

із      ь         цт о        чм ст

ані   ість н-рацри              ийито        ричкоі-ніс

к

о

т и в

з

о

р

й и

та




ь т іс

ні

д


г>у     Д     lB- и-- Л о ^ в« ^


 

 

 

 

.ж

ру еку

ди іт

со О

п

ид .он

адгіо ле вр£ і    к 5g 2 § e

ft-dCJ^ftgCH Г1

4

5 гранцеіяярниать іс ованацлвазвдаьт ні

 

 

 

СПІ   I I I


ни о

іови т

го и ен в

роснтьо

о. іср .кн

еь

ня -оал нновіда

есв

ненсо

цап

міінід ЗмфіВі

 

 

 

і

тор

в

 

 

 


1


00 osСлід від начити, що принцип єдності, якого потрібно дотримуватись під час формування державної регіональної політики, у аконопроекті 2010 р. порівняно зі Стратегією 2006 р. набуває іншого змісту. Якщо у Стратегії 2006 р. принцип єдності має на ува і однорідність ро витку територій в ре ультаті державної регіональної політики, то у проекті акону 2010 р. він полягає у астосуванні однакових підходів при вирішенні проблем рі них територій.

 

 

 

 

1.1.2 Сталий регіональний розвиток: зміст та концептуальні засади

 

 

Державна регіональна політика є однією з важливих складових національної стратегії соціально-економічного розвитку. Розглянемо тлумачення сутності економічного зростання, сталого, соціально-економічного, регіонального розвитку.

Новітні теорії та моделі сталого розвитку розглядають гармонійну взаємодію трьох складових: соціальної, економічної та екологічної у кількісному та якісному аспектах. Після прийняття у 1992 р. у Ріо-де-Жанейро Декларації з навколишнього середовища та розвитку і Програми «Порядок денний на ХХІ століття» [684,300], в Україні у 1999 р. було прийнято Концепцію сталого розвитку населених пунктів [707]. Таким чином, першим в українському законодавстві з'явилося визначення «сталого розвитку населених пунктів», яке цілком відповідає міжнародній парадигмі сталого розвитку. Отже, за цим документом сталий розвиток населених пунктів - це соціально, економічно і екологічно збалансований розвиток міських і сільських поселень. Надалі зазначається, що сталий розвиток передбачає нарощення економічного потенціалу регіонів, створення гідних умов життя нинішнім та майбутнім поколінням, ефективне та дбайливе використання ресурсів, технологічне переоснащення підприємств, удосконалення інфраструктури, збагачення біологічного різноманіття та культурної спадщини. Пропозиції щодо законодавчого закріплення в Україні принципів сталого розвитку з' явилися у2012 р. у проекті Концепції переходу України до сталого розвитку [739], однак, визначення цього основоположного поняття документ не містить.

У Концепції державної регіональної політики та відповідному законопроекті 2008 р. [732,738] регіональний розвиток трактується як виключно позитивні зміни у соціальних, економічних, екологічних, гуманітарних, етнонаціональних процесах на рівні регіонів відповідно до загальних цілей державної стратегії розвитку. Визначення регіонального розвитку за аналогічним законопроектом 2010 р. дещо інше. Воно не містить ознаки «позитивні» для змін, що відбуваються у регіоні, акцентує увагу на процесі змін, а не на змінах, як результаті. Отже, регіональний розвиток за цим законопроектом - це «процес соціальних, економічних, екологічних, гуманітарних та інших змін у регіонах» [734]. Суб'єктами регіонального розвитку згідно вищенаведених документів визнаються учасники програм та проектів регіонального розвитку [732,738,734].

«Розвиток», як філософське поняття, - це незворотна, спрямована, закономірна зміна матеріальних та ідеальних об'єктів [879]; якісна зміна об' єктів, поява нових форм буття, інновацій та нововведень, пов'язаних з трансформацією їх внутрішніх та зовнішніх зв' язків [579].

В економічному аспекті у перших суспільно-економічних теоріях саме кількісні економічні зміни ототожнювалися з економічним розвитком та добробутом країн та регіонів. Сьогодні кількісні економічні зміни - це «економічне зростання», яке означає збільшення обсягів виробництва та споживання, що виражається показниками ВНП, ВВП, НД [183].

Наступні теорії та моделі поряд з економічним зростанням аналізують ще й соціальні перетворення. Таким чином, об'єкт дослідження трансформується від економічного зростання до соціально-економічного розвитку. Тому «соціально-економічний розвиток» нерідко ототожнюється з поняттям «економічного розвитку» - процесом структурної перебудови економіки відповідно технологічному та соціальному прогресу, що виражено показникамиВНП, ВВП, НД на душу населення [183]. Це поняття відображає не лише кількісне економічне зростання, але й якісне поліпшення добробуту населення.

Як зазначалося раніше, на зміну парадигмі соціально-економічого прийшли ідеї сталого розвитку. У наукових працях зазначається, що до економіки поняття «сталого розвитку» потрапило з біологічної екології, де терміном «сталість» позначено узгодженість розвитку популяції з функціонуванням її екологічної ніші [549]; з політології, де вперше поєднано категорії «екологічний розвиток» та «сталість» під час опису сталого суспільства [885, С.108]; з екологічних досліджень проблеми існування межі росту, розв' язання якої вбачається у розбудові сталої економіки, врівноваженої до екологічних систем [847]. Деякі вчені вважають, що засади сталого розвитку було сформульовано у вченнях про ноосферу на початку ХХ ст. академіком В. І. Вернадським, який передбачав, що розвиток людства призведе до перетворення природи, появи нових форм обміну речовиною та енергією між суспільством і навколишнім середовищем, зростаючого впливу людини на біосферу. Фактично у роботах вченого розглядається взаємодія природоохоронної, економічної та соціальної складових [549,177].

На основі аналізу основних міжнародних документів ООН з проблем сталого розвитку можна виокремити певні етапи формування його концепції (табл.1.3). Так, у 70-х роках серед принципів соціально-економічного розвитку ще не згадується сталість, а домінуючим фактором розвитку визнається екологія та охорона навколишнього середовища [847,895,109,23]. У 1972 році у Стокгольмі Декларацією першої Конференції ООН з проблем навколишнього середовища було офіційно визнано міжнародною спільнотою, що екологічна компонента - одна з найголовніших у процесі розвитку.

На початку 80-х з'явилось поняття сталого розвитку, який повністю ототожнюється з екологічним відтворенням навколишнього середовища [885,119]. У 1987 р. уперше дано офіційне визначення терміну «сталий розвиток», у змісті якого суттєво виділяється економічна компонента, як фундамент створення умов для задоволення потреб майбутніх поколінь [113].я ц и л б а


Т

 

 

 

 

Н О О

 

 

 

 

 

о н

д

і

г

з

ку

т и в з о р

о г о

та с

ї і

ц п

е

ц н о к я

а с

ч

«

го

И О Я W

о


 

 

 

 

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки