М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки - страница 50

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

 

 

 

 

1 Всього надходжень при існуючому регулюванні, млн. грн

 

 

Всього надходжень при оптимальному трансф.-варіат. регулюванні, млн. гр
Рис.3.18 Порівняння ефекту від прийняття регулюючих рішень у рамках оптимальних стратегій під час трансфертно-варіативного та існуючого бюджетного регулювання на прикладі Дніпропетровської областіТак, за умов оптимального трансфертно-варіативного регулювання загальний обсяг бюджетних надходжень зведеного бюджету Дніпропетровської області від трьох джерел, що розглядалися під час апробації, за період 2007­2011 р.р. склав 24,2 млрд. грн, що на 17% більше за обсяг надходжень, фактично отриманий від існуючого типу бюджетного регулювання. Загальний обсяг організаційних витрат склав 1,2 млрд. грн, що на 8,5% менше за фактичні витрати. Загальний обсяг надходжень за вирахуванням витрат склав 22,9 млрд. грн, що на 19% більше за фактично отриманий обсяг надходжень (див.табл.3.6, рис.3.18а,б).

Таким чином, на підставі проведених розрахунків було доведено адекватність та практичну значимість запропонованого концептуального трансфертно-варіативного підходу до регулювання системи бюджетних надходжень та розробленої економіко-математичної моделі.

На основі використання результатів проведених досліджень суб'єкт бюджетного регулювання отримує можливість гнучко та сенситивно здійснювати багатоетапні управління з метою забезпечення максимізації бюджетних надходжень та з урахуванням динаміки соціально-економічних процесів регіональної економіки у короткостроковому та довгостроковому періодах при існуючій системі обмежень.

Розроблені концепція та економіко-математична модель дають змогу здійснювати ефективне регулювання розвитку регіональної економіки та формувати дієву політику міжрегіонального вирівнювання шляхом створення однакових умов у регіонах України з точки зору динамічних параметрів регіональної економіки.Висновки до розділу 3

Розвиток продуктивних сил і регіональної економіки, подолання територіальної диференціації, підвищення рівня конкурентоспроможності регіонів України залежить від принципів бюджетного регулювання, згідно яких в економіці відбувається формування, розподіл та використання державних та приватних фінансових ресурсів, які, у свою чергу, становлять фінансову основу для соціально-економічного та екологічного розвитку регіонів.

Систематизація та узагальнення існуючих тенденцій розвитку регіональної економіки України в теперішніх умовах бюджетного регулювання дозволили зробити висновок, що ключовою проблемою фінансового забезпечення розвитку продуктивних сил в Україні є невідповідність завдань, повноважень та функцій місцевої влади існуючому рівню фінансової автономії регіонів. Це спричиняє дисбаланс у системі державного регулювання через неможливість місцевої влади виконати поставлені завдання щодо розвитку регіонів у повному обсязі. Недостатність фінансового забезпечення гальмує розвиток регіональної економіки на принципах сталості та інноваційності.

Встановлено, що від зазначеної основної проблеми обмеженого фінансового забезпечення розвитку економіки регіонів України походять інші проблеми, серед яких високий рівень дотаційності економіки певних регіонів, концентрація місцевих видатків у соціальній сфері та низький рівень інвестування виробничого сектору регіональної економіки за рахунок державних коштів, орієнтація міжбюджетних трансфертів на реалізацію поточних замість довгострокових зобов'язань, дискусійна теоретико-методологічна основа визначення обсягів міжбюджетних трансфертів та їх залежність від політичних рішень центральної влади тощо.

Аналіз існуючих шляхів вирішення окреслених проблем показав, що здебільшого вони орієнтовані на удосконалення просторової організації та організаційної структури бюджетної системи України, розробку нових механізмів фінансування програм розвитку регіонів з встановленням балансу інтересів  економічних  суб'єктів,  удосконалення  податкової  та грошово­кредитної систем, підвищення ефективності управління комунальною власністю, забезпечення обґрунтованості та прозорості здійснення міжбюджетних трансфертів і видатків місцевих бюджетів.

Зіставлення наявних проблем та існуючих рекомендацій щодо їх вирішення дозволило виявити, що між процесом бюджетного регулювання в Україні та сутністю розвитку регіональної економіки існують певні протиріччя.

Виявлені у ході досліджень протиріччя між процесами бюджетного регулювання та регіонального розвитку полягають у тому, що об' єктом бюджетного регулювання є статична категорія сформованих фінансових ресурсів бюджету, у той час, коли в основі забезпечення економічного розвитку знаходиться динамічна категорія грошового потоку; державні економічні інтереси не співпадають з інтересами економічних суб' єктів, а саме мета збільшення надходжень до бюджетів усіх рівнів є антагоністичною до мети економічних суб'єктів збільшити обсяги прибутків, що залишаються у їх розпорядженні після оподаткування; частота регулювання грошових потоків у бюджетному регулюванні не співпадає з частотою змін у процесах регіональної економіки; критерій ефективності бюджетного регулювання, який полягає у збільшенні фінансових ресурсів держави, не є варіативним в умовах варіативного ситуаційного розвитку регіональної економіки.

Наведені проблеми та виявлені протиріччя дозволили обґрунтувати необхідність формування концептуальних засад процесу фінансового забезпечення розвитку економіки регіонів, розробки комплексної оптимізаційної моделі та інноваційних механізмів, які відповідають сучасним динамічним принципам економічного розвитку регіонів, створюють можливості місцевих бюджетів до фінансової маневреності, дозволяють підвищити рівень їх чутливості до змін у регіональних соціально-економічних процесах та інтегруються у комплекс механізмів регіонального вирівнювання, кластеризації, поліпшення інвестиційного клімату та сталого розвитку економіки регіонів України.У роботі обґрунтовано, що теоретико-методологічним підґрунтям для вирішення наведених вище проблем та протиріч повинні стати концептуальні засади трансфертно-варіативного підходу до бюджетного регулювання з метою розвитку регіональної економіки.

На відміну від наявних теоретичних підходів, об' єктом бюджетного регулювання тут виступає трансферт - динамічний потік вхідних та вихідних грошових коштів, який складається з початкового вузла (економічного суб'єкта-донора), власне грошового потоку та кінцевого вузла (економічного суб'єкта-реципієнта); метою бюджетного регулювання є підтримка динамічних, замість статичних, параметрів трансферту шляхом підвищення частоти регулюючого впливу у бюджетному регулюванні, прийняття полі-векторних регулюючих рішень щодо бюджетних надходжень та видатків залежно від стану регіональної економіки та визначеного критерію ефективності бюджетного регулювання у короткостроковій та довгостроковій перспективі.

Це дозволить забезпечити вирівнювання динамічних, замість статичних, параметрів соціально-економічних процесів у різних регіонах та залежно від цього диференціювати частоту регулюючого впливу, встановити баланс інтересів учасників бюджетних відносин, а також адаптувати процес бюджетного регулювання до змін у соціально-економічних процесах регіонів.

На основі запропонованої концепції було розроблено механізм бюджетного регулювання, який, на відміну від існуючих, передбачає створення аналітичного центру з питань бюджету і регіонального розвитку з метою аналізу даних, підготовки звітів та пропозицій щодо оптимального рівня бюджетного тиску на регіональну економіку на кожному етапі прийняття регулюючого рішення залежно від стану економіки, короткострокових та довгострокових цілей її розвитку; містить етап розробки процесної карти регіону на плановий період з метою зведення у єдину модель економічних, соціальних та бюджетних процесів з визначенням їх динамічних параметрів та основних суб' єктів-учасників; включає процес створення регіональної електронної інформаційної мережі для отримання оперативної інформації уаналітичному центрі щодо бюджетного та соціально-економічних процесів регіону з виокремленням у ній прямої лінії «платник на зв'язку» з метою отримання оперативної суб' єктивної інформації щодо бюджетного та соціально-економічних процесів, які відбуваються у регіональній економіці.

З метою розробки методичних основ ефективного бюджетного регулювання для забезпечення розвитку регіональної економіки було досліджено характеристики та фактори бюджетних надходжень, на основі чого визначено типи бюджетного регулювання згідно концепції тарнсфертно-варіативного підходу.

У результаті досліджень було зроблено висновок, що основними характеристиками бюджетних надходжень, які слід брати до уваги під час бюджетного регулювання, виступають обсяг бюджетних надходжень та організаційні витрати на їх забезпечення. Динамічними параметрами названих характеристик є швидкість бюджетних надходжень та швидкість виникнення організаційних витрат, які, у свою чергу залежать від факторів часу та інтенсивності бюджетного тиску на регіональну економіку. Виділені характеристики та встановлені фактори склали основу для оптимізації параметрів регулювання бюджетних надходжень.

Також визначені характеристики та фактори бюджетних надходжень дозволили обґрунтувати нові класифікаційні ознаки бюджетного регулювання, а саме рівень варіативності регулюючого впливу та пріоритет формування бюджетних надходжень.

За рівнем варіативності регулюючого впливу бюджетне регулювання поділяється на абсолютно варіативне, напів-варіативне (за фактором часу, за фактором бюджетного тиску на регіональну економіку). Це дає можливість аналізувати бюджетне регулювання на предмет його відповідності динамічному середовищу регіональної економіки з обґрунтуванням можливостей його удосконалення та ризиків.

За пріоритетом формування бюджетних надходжень бюджетне регулювання поділяється на моно регулювання (податково-, комерційно-,капітало-, трансфретно-орієнтоване), комбіноване і тотальне регулювання. Це створює нову платформу для аналізу регіональної економіки з точки зору джерел бюджетних надходжень, які вона фактично забезпечує, розширює наукові засади регіонального вирівнювання, дозволяє приймати більш обґрунтовані рішення щодо встановлення параметрів бюджетного регулювання у певний період часу.

Під час оптимізації параметрів регулювання бюджетних надходжень на основі трансфертно-варіативного підходу доведено, що оптимальне регулювання бюджетних надходжень з метою розвитку регіональної економіки має бути спрямоване на максимізацію обсягів бюджетних надходжень з вирахуванням витрат на їх організацію у короткостроковій перспективі планового періоду та довгостроковій перспективі наступних за плановим періодах, які формуються під впливом позитивних та негативних петель динаміки регіональної економіки.

Регулювання бюджетних надходжень являє собою комплекс рішень щодо збільшення, зменшення на певну величину або не змінності рівня бюджетного тиску на економіку регіону, вираженого у таких показниках, як рівень податкових ставок, рентабельності комерційного використання державних активів, ціни реалізації державних активів, обсягу не бюджетних трансфертів, у різні моменти часу протягом планового періоду; передбачає обмеження по рівню бюджетного тиску на економіку регіону, по рівню ефективності складеного бюджету, а також по рівню динаміки соціально-економічних процесів регіональної економіки, що склало основу оптимізаційної економіко-математичної моделі трансфертно-варіативного бюджетного регулювання

Практичну значимість запропонованого концептуального трансфертно-варіативного підходу до регулювання бюджетних надходжень, а також адекватність розробленої економіко-математичної моделі було доведено на прикладі Дніпропетровської області.

За умов дотримання визначених оптимальних параметрів трансфертно-варіативного    бюджетного    регулювання    загальний    обсяг бюджетнихнадходжень зведеного бюджету Дніпропетровської області за період 2007­2011 р.р. повинен був на 17% бути більшим за фактичний обсяг надходжень, отриманий від існуючого типу бюджетного регулювання.

У свою чергу, обсяг організаційних витрат на адміністрування бюджетних надходжень за цей же період міг бути на 8,5% менше за фактичні витрати. Загальний обсяг надходжень за вирахуванням організаційних витрат повинен був на 19% бути більшим за фактично отриманий.Розділ 4 КЛАСТЕРНІ ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

 

4.1 Концептуальні засади формування кластерних та мережевих територіально-виробничих утворень на основі агентно-процесного підходу

 

 

Змішаний тип регіональної економіки України, коли відносини економічних суб'єктів відбуваються в умовах «вільного ринку» та централізованого впливу, передбачає наявність у регіональних органів влади ефективних механізмів регулювання соціально-економічного регіонального розвитку, які являють собою новітні кластерні та мережеві територіально-виробничі утворення. При наявності таких утворень підвищується ефективність реалізації пріоритетів та стратегій державної регіональної політики, обґрунтованих у розділі 1, збільшується рівень чутливості та відповідності між бюджетним регулюванням та динамікою соціально-економічних процесів у регіональній економіці, зв'язок між якими досліджено у розділі 3.

У розділі 2 монографії висвітлювалося питання формування виробничо-інноваційних кластерів з метою стимулювання розвитку депресивних гірничодобувних регіонів шляхом інтеграції економіко-правових засад функціонування наукових та індустріальних парків. Однак, для того, щоб цей механізм працював ефективно у сучасних економічних умовах необхідно дослідити та удосконалити існуючі теоретико-методологічні засади кластерної політики в цілому. Необхідно виявити істотні фактори впливу на процес формування і функціонування кластерних та мережевих територіально-виробничих утворень, що знаходяться в організаційній площині. Також необхідно доповнити існуючі типи кластерів та мереж, у т.ч. ті, що було раніше наведено у роботі, новими, які відповідають сучасним суспільно-економічним тенденціям та технологічним трендам і можуть задовольнити потреби країни та регіонів у прискореному розвитку регіональної економіки на принципах сталості та інноваційності.Шляхом гносеологічного аналізу та на основі системного підходу визначимо рівні, складові та ефективність регулювання розвитку регіональної економіки залежно від етапів формування до впровадження регіональної економічної політики (рис.4.1). Це дозволить з'ясувати, яких саме рівнів економічної політики від її формування до реалізації торкається процес утворення територіальних кластерів та мереж у теперішній час, та які рівні необхідно задіяти для того, щоб механізм кластерів та мереж працював ефективно у короткостроковій та довгостроковій перспективі.


 

 

 

 

ва а 6s


Рівень активного регулювання

 

100%

і

85%

 

60%

Рівень пасивного регулювання


30%

50%

Формування категорій,

принципів, мети та

завданьРівні та складові регулювання розвитку регіональної економіки у часі

Рис.4.1 Регулювання розвитку регіональної економіки: рівні, складові, ефективність

Джерело: розроблено автором

 

 

Умовний простір процесів регулювання розвитку регіональної економіки можна розділити на пасивний та активний рівні. У пасивному регулюванні присутній такий елемент, як розробка принципів, цілей та завдань, визначеннякатегоріального апарату регіональної політики. Не зважаючи на те, що саме ця складова передбачає втілення стратегічного бачення розвитку регіональної економіки та продуктивних сил у певні фундаментальні засади регіональної політики, ефективність такого регулювання, на нашу думку, складає приблизно 30%. Це пов' язано з тим, що на цьому етапі регулювання носить теоретичний характер у вигляді регіональної політики, а безпосередньо регулюючого впливу на економіку згідно визначених концептуальних засад, як такого, ще не відбувається. Оскільки регулюючі органи не здійснюють прямий або опосередкований вплив на регіональну економічну систему, то на підставі цього таке регулювання можна охарактеризувати, як пасивне.

Складова формування новітніх територіально-виробничих форм реалізації регіональної політики знаходиться на етапі переходу від пасивного до активного регулювання розвитку регіональної економіки, ефективність якого тут може скласти до 60%. Цей елемент регіонального регулювання передбачає розробку конфігурацій різних об' єктів на системних засадах, які через взаємодію будуть забезпечувати розвиток регіону, реалізуючи раніше сформовані цілі, принципи тощо.

Безпосередньо параметри взаємодії, як динамічного процесу, елементів новітніх кластерних та мережевих утворень проектуються під час дизайну механізмів розвитку, які покликані забезпечити безперебійний, швидкий та економічно ефективний «рух» регіональної економічної системи до поставленої мети сталого розвитку на інноваційних засадах.

Однак, досягнення цього етапу регулювання розвитку регіональної економіки, яке у цьому випадку повністю ідентифікується як активне, складає тільки 85% загальної можливої ефективності регулюючого впливу на економіку регіону. На нашу думку, саме такий відсоток ефективності може забезпечити регулювання на основі регіональної політики, яка характеризується усіма вище переліченими складовими. Решта 15% ефективності залежить від інституціонального сприяння запуску механізмів, під яким слід розуміти особистісний  вплив,  лобі   окремих   суб'єктів   або  їх  груп  на користьфункціонування всієї регіональної економічної системи згідно сформованої на першому рівні регіональної політики.

У комплексі регіональна політика, як статичне теоретичне підґрунтя, та інституціональне сприяння запуску механізмів розвитку, як динамічний процес, що відбувається на цьому підґрунті, складають загальний процес регулювання розвитку регіональної економіки та можуть забезпечити досягнення 100% запланованої ефективності, яка очікується від здійснення регулюючих заходів.

Таким чином, як було показано на рис.4.1, концептуальні засади щодо формування кластерних, мережевих та інших новітніх територіально-виробничих форм у регіональній економіці ґрунтуються на наукових положеннях регіональної економічної політики та водночас слугують вихідною платформою для розробки комплексу механізмів регулювання регіонального соціально-економічного та екологічного розвитку в цілому.

Причому, процес формування кластерів та мереж повинен враховувати не тільки пріоритети та стратегічні напрями регіональної економічної політики, але й чинники дизайну механізмів розвитку, а також фактори процесу інституціонального забезпечення впровадження цих механізмів.

Наведений у п.2.3 огляд досліджень, присвячених кластерній політиці у сфері стимулювання розвитку депресивних регіонів, необхідно доповнити.

Так, питання розробки концептуальних засад формування кластерних та мережевих територіальних утворень має особливу актуальність для України, оскільки, на відміну від інших країн Європи, в Україні й дотепер відсутні спеціальні законодавчі документи, які регулюють питання утворення, діяльності та ліквідації кластерів [299], не беручи до уваги норми, регламентуючі функціонування наукових [348], індустріальних [343] та технологічних [354] парків. При цьому на території України станом на початок 2012 р. функціонують 17 кластерів переважно у сфері культури, туризму, легкої промисловості та сільського господарства [299].

Аналізуючи дані, представлені на рис.4.2, можна зробити наступні висновки. По-перше, з 25 регіонів України, у т.ч. АР Крим, тільки на території 7
сформовано кластерні утворення, що свідчить про значну обмеженість використання регіональною владою такого дієвого механізму реалізації регіональної економічної політики, як кластеризація.

Рис. 4.2 Кластери України станом на 27.02.2012 р. Джерело: розроблено автором на основі [299]

 

 

По-друге, кластери функціонують переважно у тих областях, які за рівнем свого економічного розвитку, соціальних стандартів життя населення, бюджетного самозабезпечення займають останні місця у рейтингу регіонів України. Так, за рівнем конкурентоспроможності у 2011 р. Запорізька, м. Севастополь, Полтавська, Рівненська, Івано-Франківська, Хмельницька, Херсонська області зайняли відповідно 6, 7, 9, 17, 19, 20, 27 місця [366, С.7]. З одного     боку,     це     свідчить     про     намагання     влади підвищитиконкурентоспроможність цих регіонів шляхом застосування механізму кластеризації, але з іншого, можна зробити висновок про не достатню ефективність роботи цих кластерів, або їх перебування на стадії формування та початку життєвого циклу, який не може супроводжуватися швидким економічним зростанням. Також незначна ефективність функціонування цих кластерів в цілому не може впливати на загальний результат економічного регіонального розвитку. Натомість, такі області, як Дніпропетровська, Київська, Харківська, Донецька, які посідають перші місця за рівнем конкурентоспроможності, мають значний науково-виробничий потенціал офіційно зареєстрованих кластерів та інноваційних мереж не мають.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки