М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки - страница 60

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 

У цьому випадку стратегією передбачено активне проектування кластерної агентної сукупності та процесів. Але вказана вище нерівномірність статичних та динамічних параметрів вхідних показників індексу регіональної розрізненості обумовлює наявність ризиків появи внутрішніх та зовнішніх збурень та підвищення рівня фрагментарності інтересів агентів кластеру, що негативно вплине на ефективність його формування і функціонування. Тому, особлива увага при даному типі стратегії приділяється кластерній рефлексії длямоніторингу поведінки економічних агентів, а також інформаційній інтерференції для забезпечення повної, своєчасної та достовірної інформації про процеси, що відбуваються у регіоні.

of


"    ^   </'   У У!□ Інтегральний індекс

і*:*!*:***! Політична

розрізненість

А Економічна розрізненість

- X - Соціальна

розрізненість


6 пг

5 4

3 + 2 1 0


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ov cYСередня розрізненість


4?б)

Рис.4.13 Групи регіонів України з середнім, а), та низьким, б), індексом регіональної суспільної розрізненості у 2011 р. Наприклад, у Запорізькій, Харківській, Тернопільській областях, де економічна розрізненість перевищує політичну, можна прогнозувати, що ризики порушення системного функціонування кластеру виникнуть на тлі економічних конфліктів. Тому інформаційні потоки повинні бути налагоджені, у першу чергу, на збір, аналіз та моніторинг економічної поведінки агентів. Навпаки, у Сумській, Волинській, Хмельницькій областях політична фрагментарність вища за економічну, і на цьому тлі можуть виникнути розбіжності у цілях та завданнях регіональної політики, що реалізується через кластер, у стратегічному векторі розвитку кластеру, що негативно позначиться на ефективності його функціонування.

У разі низького рівня суспільної розрізненості у регіоні, коли вона має низький початковий стан та поширюється повільними темпами зі скороченням у певних періодах, доцільно застосовувати стратегію активних дій з мінімальними ризиками. Вона передбачає безпосередній дизайн внутрішнього та зовнішнього кластерного середовища, конструювання кластерних процесів, впровадження механізмів внутрішньої кластерної перколяції та активну реалізацію регіональної економічної політики на основі функціонування кластерного утворення.

Як показано вище на рис.4.13б, регіони з низьким рівнем суспільної розрізненості мають приблизно однакову її структуру: політичну, економічну та соціальну. Також, за виключенням Донецької області, у решти регіонів не спостерігається значних розривів між політичною та економічною розрізненістю, що засвідчує стабільний розвиток регіональної системи при наявній роздільності інтересів регіональних агентів у економічній та політичній площині, а також засвідчує існуючі домовленості між агентами та їх виконання. Натомість, у регіонах цієї групи спостерігається стабільне перевищення соціальної розрізненості над економічною та політичною.

Наприклад, у Вінницькій та Черкаській областях це відбувається за рахунок значної кількості релігійних організацій та гендерної диспропорції. Тому функціонуючі на цій території кластери у своїй політиці повиннівраховувати традиційні, національні, релігійні та культурні особливості економічних агентів для уникнення соціальних протиріч та суперечностей. У Дніпропетровській та Донецькій областях соціальна розрізненість має високий рівень за рахунок великої порівняно з іншими регіонами у групі кількості друкованих ЗМІ та телерадіокомпаній, а також через високий рівень злочинності. Тому одним із завдань функціонування кластерів у цих регіонах повинно бути підвищення соціальних стандартів життя людей шляхом створення нових робочих місць, стимулювання підприємницького середовища для уникнення соціального розколу на підґрунті відсутності легальних економічних можливостей для задоволення власних потреб.

У ході досліджень структури індексу регіональної суспільної розрізненості (див. рис.4.11-4.13), на основі якого доцільно приймати рішення щодо вибору стратегії формування кластерних та мережевих територіальних утворень згідно концепції агентно-процесного підходу, було сформульовано гіпотезу про існування нової закономірності регіональної економіки, яка полягає у наступному. Регіони, які відрізняються у своїй групі високим рівнем політичної розрізненості мають при цьому середній або низький рівень економічної розрізненості (Київська, Чернігівська, Херсонська, Полтавська, Кіровоградська, Сумська, Хмельницька, Житомирська, Вінницька області). І навпаки, при високому рівні економічної розрізненості спостерігається низький рівень політичної розрізненості.

Встановлений факт існування зворотного зв'язку між рівнем політичної та економічної регіональної розрізненості потребує наукового доведення та обґрунтування, виявлення чинників та наукового підґрунтя для його пояснення, що, у свою чергу відкриває перспективи розробки нових підходів формування та реалізації регіональної політики розвитку на інституціональних засадах.

З метою наукового обґрунтування існування зворотного зв' язку між політичною та економічною фрагментарністю інтересів економічних агентів розглянемо декілька показників регіонального розвитку, частина з яких є первинними вхідними показниками, що увійшли до складу індексу регіональноїсуспільної розрізненості (див. рис.4.9) та, на нашу думку, достатньо яскраво відображають виявлене явище.


Проаналізуємо динаміку показника кількості зареєстрованих політичних партій на 100 тис. осіб населення по регіонах України (рис.4.14). Як раніше зазначалося, саме політичні партії, представники яких мають доступ до регулювання розвитку регіонів та дизайну необхідних механізмів через отримання владних повноважень, віддзеркалюють інтереси місцевої громади, бізнесу та, таким чином, є водночас носіями економічних інтересів, а також конструкторами інститутів та інституцій, необхідних для реалізації регіональної економічної політики, зокрема, через кластерний механізм.

У період з 2005 по 2010 р.р. кількість політичних партій по відношенню до населення регіонів України зросло, при тому, що чисельність населення скоротилася. В середньому по Україні приріст зазначеного відносного показника за вказаний період склав 56,6%. Найменшим він був у Донецькій області - 32,3%, найбільшим у Київській - 90,2%. Приміром у Запорізькійобласті кількість політичних партій на 100 тис. осіб населення збільшилася на 72,6%, у Вінницькій - на 80,4% [762, С.68-101; 761, С.109-110]. Це свідчить про підвищення впливу інституціонального фактору на економічний розвиток регіонів, що пов' язано з неодноразовими радикальними змінами у політиці України за вказаний період.

Виходячи з того, що кожна політична партія є економічним агентом зі сформованою системою інтересів та розробленою стратегією дій, то зростання їх кількості доводить, що динаміка рівня політичної розрізненості регіональної економіки в Україні в цілому має позитивну тенденцію.

У свою чергу, багатоваріантність векторів економічних інтересів та сценаріїв поведінки груп економічних агентів ускладнює розробку дієвих механізмів регулювання розвитку регіону та їх впровадження регулюючим органом, перешкоджає формуванню кластерних та мережевих утворень, побудованих за принципом кооперації та компромісу інтересів. Завжди присутній ризик, що регіональна економіка не встигне досягти бажаного ефекту через те, що розроблені та впроваджені механізми будуть змінені на інші внаслідок політичних трансформацій.

Тому одним з актуальних завдань є моделювання такої системи регіональної економіки та територіально-виробничої форми реалізації економічної політики, при яких рівень політичної розрізненості буде оптимальним з точки зору досягнення усталеності функціонування регіонального господарського комплексу у стабільному, але неоднорідному інституціональному середовищі.

Порівняємо відносні значення основних показників регіонального економічного розвитку за 2010 р., з кількістю політичних партій у розрахунку на 100 тис. осіб населення.

Найбільшим рівнем політичної розрізненості у 2010 р. з представленої на рис.4.14 вибірки регіонів характеризуються Житомирська та Херсонська області на рівні 51 політичної партії на 100 тис. осіб населення, а також Вінницька - на рівні 46. Разом з цим, перелічені регіони на 100 тис. осіб мають
найнижчий відносний рівень валового регіонального продукту у 1430 млн. грн., реалізованої промислової продукції у 930 млн. грн., інвестицій в основний капітал у межах від 150 до 230 млн. грн., експорту у 30 млн. дол. США, імпорту у межах від 14 до 33 млн. дол. США (рис.4.15).

#      с^> Ж Ж Ж. Ж Ж. Ж Ж Ж. Ж Ж ж

 

 

 

Рис.4.15 Економічний дисбаланс регіонів України у 2010 р. у відносних показниках на 100 тис. осіб населення

Джерело: розроблено автором на основі [761,762,822]Навпаки, найменший показник політичної розрізненості у 2010 р. мають Донецька, Дніпропетровська та Одеська області на рівні відповідно 23, 28, 30 політичних партій на 100 тис. осіб населення. Також ці області у розрахунку на 100 тис. осіб мають найбільший рівень валового регіонального продукту відповідно у 2887, 3461, 2253 млн. грн., реалізованої промислової продукції відповідно у 4547, 4954, 1293 млн. грн., інвестицій в основний капітал у межах від 247 до 374 млн. грн., експорту у межах від 238 до 293 млн. дол. США, імпорту у межах від 173 до 187 млн. дол. США.

На основі наведених статистичних даних можна довести існування фактичного зворотного зв'язку між рівнем розрізненості регіональної громади за політичною ознакою та рівнем економічного розвитку території. Чим більший виробничий потенціал має регіон в Україні, тим меншою кількістю політичних партій характеризується суспільно-політичне життя його громади. Це означає, що у економічно розвинутих регіонах інституціональний фактор політичного характеру чинить менший вплив, ніж інституціональний фактор сфери бізнесу. Інакше кажучи, політика у цих регіонах віддзеркалює, у першу чергу, економічні процеси. Питання вибору вектору розвитку нації, формування етнічної самобутності, розбудови державності менше впливають на рівень фрагментарності та конфліктності інтересів економічних агентів. Розрізненість інтересів, норм, правил функціонування у розвинутих регіонах вища в економічному секторі, ніж у політичному, що підтверджує порівняльний аналіз динаміки кількості підприємств (рис.4.16) та політичних партій (див .рис.4.14) по регіонах.

Так, у вище згадуваних Житомирській, Херсонській, Вінницькій областях, що мають найбільшу кількість політичних партій на 100 тис. осіб населення, спостерігаються найнижчі показники кількості підприємств - у середньому 1900 суб'єктів господарчої діяльності на 100 тис. осіб. Навпаки, Донецька, Дніпропетровська та Одеська області з найменшою кількістю політичних партій на 100 тис. осіб населення мають найбільшу кількість підприємств - у середньому 3050 на 100 тис. осіб.
Таким чином, на основі емпіричних досліджень сформулюємо гіпотезу про існування зворотного зв'язку між рівнем економічного розвитку території та рівнем політичної розрізненості, вираженої у показнику кількості політичних партій на 100 тис. осіб населення, а також про існування прямого зв'язку між рівнем економічного розвитку території та рівнем економічної розрізненості, вираженої у показнику кількості підприємств на 100 тис. осіб.

Перевіримо адекватність цього положення шляхом застосування методу кореляційного аналізу.

Так, аналіз даних по регіонах України з 2005 по 2010 р.р., за виключенням міст Києва та Севастополя, показав від'ємний коефіцієнт кореляції (- 0,61) між показником кількості політичних партій та показниками валового регіонального продукту, обсягів імпорту, експорту та реалізованої промислової продукції у розрахунку на 100 тис. осіб населення. Натомість кореляція між показником кількості підприємств та аналогічними економічними показниками у розрахунку на 100 тис. осіб є позитивною (0,69).На основі отриманих значень коефіцієнтів кореляції можна зробити висновок про те, що висунута гіпотеза на первинній стадії перевірки підтверджується. Однак, слід зауважити, що це є попереднім висновком, оскільки предметом подальших досліджень стане розширення емпіричної бази, збільшення кількості показників, застосування сучасних методів аналізу великих масивів даних.

Представимо обґрунтовану залежність між рівнем економічного розвитку та економічною та політичною регіональною розрізненістю на рис.4.17.Індекс політичної, економічної розрізненості


2. Зона не спроможності політичних агентів забезпечити умови для збалансованого функціонування економічних


Економічна розрізненість1. Зона політичних збурень та конфліктів

політичних інтересів 3. Зона економічної неоднорідності та конфліктів економічних інтересівЗона не спроможності

економічних агентів забезпечити

економічний розвиток згідно політичних домовленостей


Політична розрізненістьРівень економічного розвитку регіону

 

 

Рис.4.17   Залежність  рівня  економічної  та  політичної регіональної розрізненості від рівня регіонального економічного розвитку Джерело: розроблено автором

 

 

1   З метою удосконалення наукових засад прийняття рішень щодо вибору стратегії формування кластерних та мережевих територіально-виробничих утворень для реалізації регіональної економічної політики розглянемо чотири зони, у яких може перебувати регіон залежно від прояву інституціонального чинника, вираженого політичною та економічною розрізненістю:зона політичних збурень та конфліктів політичних інтересів відображає такий стан регіону, коли при загальному низькому рівні економічного розвитку території політичні інтереси переважають над економічними, що викликає фрагментарність та роздільність саме на політичному підґрунті;

2     зона не спроможності політичних агентів забезпечити умови для збалансованого функціонування економічних агентів характеризується таким станом інституціональної сфери, таким рівнем розрізненості, при яких економічні агенти зможуть забезпечити економічний розвиток регіону більший, ніж цього фактично дозволяє існуюча політична фрагментарність. Тобто висока фрагментарність політичних інтересів у цьому випадку стримує активні дії економічних агентів, а відтак і регіональний економічний розвиток;

3     зона економічної неоднорідності та конфліктів економічних інтересів віддзеркалює ситуацію, при якій високий рівень економічного регіонального розвитку характеризується переважанням економічних інтересів над політичними, що обумовлює суспільний розкол на економічному фундаменті;

4     зона не спроможності економічних агентів забезпечити економічний розвиток згідно політичних домовленостей характеризується таким рівнем розрізненості територіальної громади, при якому збалансовані політичні інтереси сприяють високому економічному розвитку території, але економічні агенти внаслідок певних причин не спроможні його забезпечити. Тобто низька роздільність економічних агентів, яка межує з низьким рівнем конкуренції, стримує територіальний розвиток.

Встановлені тенденції зміни політичної та економічної розрізненості залежно від рівня економічного розвитку регіону можна пояснити шляхом виділення типів регіонів за ознакою національних потреб, джерелом для задоволення яких слугує та або інша територія. Економічно розвинуті регіони слугують основою для виробництва матеріальних благ та задоволення матеріальних потреб кожного окремого економічного суб'єкта, регіональної громади та країни в цілому, що і передбачено сутністю економічної діяльності. Тому більш сильно на формування механізмів регіонального розвитку тутвпливає поведінковий інституціональний чинник бізнес-сфери. Менш економічно розвинуті регіони слугують культурно-історичною основою для задоволення духовних потреб та формування ідеологічної платформи, і інституціональний фактор політичної сфери тут чинить найбільший вплив.

Обґрунтований зв' язок між інституціональним чинником та рівнем економічного розвитку регіонів підтверджується аналізом напрямів діяльності сформованих кластерів на території регіонів України (див.рис.4.2). У менш економічно розвинутих регіонах кластери охоплюють туристичну сферу, культуру, легку промисловість, сільське господарство. У більш розвинутих -технологічне виробництво та промисловість.

Таким чином, на основі проведених досліджень можна зробити наступні висновки. Регіональна економіка являє собою не тільки виробничий потенціал, природно-географічний комплекс та соціальну громаду, що характеризується ознаками чисельності, статі, віку тощо, а, у першу чергу, представляє сукупність різних груп індивідів, яким притаманне прагнення задоволення приватних суперечливих інтересів за допомогою встановлених у суспільстві та регіоні загальних та локальних інституцій та інститутів - офіційних та не офіційних форм організації спільної економічної життєдіяльності людей у суспільстві. Це достатньо сильно впливає на результативність та ефективність реалізації регіональної економічної політики.

Тому для розв'язання цієї проблеми було розроблено наукові засади формування кластерів та мереж, як механізму реалізації економічної політики у регіонах, на принципах концепції агентно-процесного підходу. Саме цей підхід дозволяє врахувати інституціональний чинник регіональних процесів, а також динамічність регіонального розвитку. Все це знайшло відображення у методичних засадах формування кластерів, а саме у розробленому індексі регіональної суспільної розрізненості. На основі оцінки регіонів за цим індексом представляється можливим обрати оптимальну стратегію формування кластерів на даній території у певний часовий період.4.4 Теоретичні основи формування кластерних та мережевих утворень в умовах інформатизації регіональної економіки

 

4.4.1 Інформатизація економіки в процесі реалізації державної політики розвитку продуктивних сил: генезис, фактори, проблеми та перспективи

 

 

Як було обґрунтовано у розділі 1, у соціально-економічних процесах регіонів країн світу сьогодні спостерігаються швидкі зміни принципів ведення господарчої діяльності, організації суспільних відносин. Трансформація внутрішніх та зовнішніх зв'язків між економічними суб'єктами та об'єктами, глобалізація, інновації, сталість свідчать про постійний розвиток регіональної економіки. Поряд з перевагами розвитку, які полягають у підвищенні стандартів життя, появі нового змісту глобального громадянства, виробництві нових економічних благ з'являються і проблеми. Серед них поширення соціально-економічної дивергенції між розвинутими та відсталими регіонами; екологічні катастрофи, які ставлять під загрозу функціонування екосистеми, а відтак і факт існування людства та можливостей для задоволення потреб, гендерна нерівність, значний розрив між багатими та бідними тощо. При цьому розв' язання цих важливих і масштабних проблем повинно відбуватися саме на рівні окремих регіонів.

Враховуючи існуючі теоретичні та методичні розробки, результати яких наводилися у попередніх розділах, слід зазначити, що одне з найважливіших завдань на шляху розв' язання вище наведених проблем, полягає у дослідженні впливу факторів інформатизації соціально-економічних відносин на регіональну економіку. Це дозволить створити новітні форми організації територіально-виробничої взаємодії у межах процесів сталого розвитку, розробити механізми регулювання регіонального розвитку та ефективної реалізації державної економічної політики в Україні.

Також існуючі особливості тотальної інформатизації, її переваги, ризики та наслідки для суспільства в цілому викликають необхідність дослідженняперспектив проектування новітніх «електронних регіонів», «електронних кластерів та економічних мереж», «електронної регіональної економіки».

Як зазначалося у п.1.2, з прийняттям у 1992 р. Програми ООН «Порядок денний на ХХІ століття» країни світу об'єдналися навколо реалізації концепції сталого розвитку, яка передбачає гармонійне поєднання соціальних, економічних та екологічних змін. Концепція сталого розвитку, у якій досягнення мети високих соціальних стандартів життя людей передбачено на основі впровадження нових форм та механізмів економічної діяльності з урахуванням необхідності збереження глобальної екосистеми та відтворення природних ресурсів, створює теоретико-методологічне підґрунтя для розв' язання проблем людства.

Так, при аналізі стану розвитку регіонів, результати якого обговорювалися на світовому рівні уперше у 1976 р. на Першій Конференції ООН з питань регіональної політики і розвитку міст та населених пунктів, і востаннє у 2010 р. на Саміті ООН по цілям розвитку тисячоліття, можна дійти висновку, що розвиток продуктивних сил територій так і не набув ознак сталості внаслідок наявності вище перерахованих проблем у регіональній економіці, які й дотепер не вирішено.

З огляду на це, для реалізації концепції сталого розвитку у країнах світу у теперішній час активно застосовується новітній метод інформатизації регіональної економіки, за допомогою якого будується принципово нова стала економічна модель «виробництво-споживання».

У наукових працях дослідники пропонують чимало назв нової моделі функціонування регіональної економіки: інформаційна, інтелектуальна, постіндустріальна, цифрова, електронна, кіберекономіка, економіка знань [905,129], вікіноміка [837]. Як видно, й досі не існує єдиного терміну для нового типу економічної моделі, відсутній систематизований категоріальний апарат, класифікація основних понять, не існує й єдиних теоретико-методологічних підходів до організації взаємодії економічних суб'єктів у регіональній економіці з урахуванням процесу інформатизації.Вчені висувають різні думки щодо історії виникнення концептуальних засад інформаційної економіки. Наприклад, у [905] зазначено, що уперше на державному рівні питання формування цифрової економіки почали обговорювати у США. Там з'явилося поняття «інформаційної супермагістралі». Натомість у [381] стверджується, що уперше на урядовому рівні проблематику процесів інформатизації було окреслено в Японії у 1969 р. та зроблено прогноз, що головним продуктом виробництва та споживання найближчим часом стане інформація, а власне поява терміну «інформаційна економіка» також приписується дослідженням професора Токійського технологічного університету Ю. Хаяши. У 1976 р. питання комп'ютеризації суспільства піднімалося у Франції. У 1993 р. Комісією ЄС у доповіді «Зростання, конкурентоспроможність, зайнятість - виклики XXI століття та шляхи у нього» зазначалося, що інформаційна економіка має суттєвий потенціал для реалізації концепції сталого розвитку. А вже у 1994 р. у доповіді «Європа та глобальне інформаційне суспільство» було представлено розуміння електронної промисловості, інформаційного та комунікаційного бізнесу. Цей документ став основою прийняття Європейським парламентом Плану дій переходу Європи до інформаційної економіки [129].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102 


Похожие статьи

М С Пашкевич - Наукові засади регулювання регіональної економіки