І Шамша - Відношення «буття та його інше» як системоутворювальне підгрунтя філософії - страница 1

Страницы:
1  2  3 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені М.П. ДРАГОМАНОВА

ШАМША Ігор Володимирович

УДК: 111.11 / 12

ВІДНОШЕННЯ «БУТТЯ ТА ЙОГО ІНШЕ» ЯК СИСТЕМОУТВОРЮВАЛЬНЕ ПІДҐРУНТЯ ФІЛОСОФІЇ

09.00.05 - історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеській національній юридичній академії, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:   доктор філософських наук, професор

Івакін Олексій Аркадійович,

Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри філософії;

Офіційні опоненти:    доктор філософських наук, професор

Рижко Володимир Антонович,

Центр гуманітарної освіти Національної академії наук України, директор;

кандидат філософських наук, професор НФаецдіоівнаЮльрій Олександрович,

ДНраацгіомнальний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, професор кафедри філософії.

Захист відбудеться «13» жовтня 2009 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.13 у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова за адресою: 01033, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись в Науковій бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова за адресою: 01033, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий «_» вересня 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Б.К. Матюшко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Онтологічна криза кінця ХІХ - початку ХХ століть призвела до практичного знецінення категорії «буття» і, як наслідку, -радикальної критики будь-яких онтологій західноєвропейськими філософами ХХ століття. Проте, сам момент виникнення філософії показує, що питання про існування філософії буття (онтології) практично є питанням про буття самої філософії. Розуміння цього змушує дослідника повернутися до моменту виникнення філософії і категорії «буття» з метою з'ясування автентичного смислу категорії для усвідомлення її ролі у сучасній філософії. Актуальність теми зумовлена необхідністю відшукання єдиної методологічної основи для так званих «класичного» і «некласичного» розуміння буття, оскільки з існуванням цієї категорії в філософському дискурсі пов'язане існування самої філософії. Таку універсальну методологічну основу автор дисертаційного дослідження вбачає у логічному відношенні між буттям і його іншим, яке зберігається навіть в тих філософських системах, які здійснюють критику категорії «буття» і будь-яких онтологій.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження складають, насамперед, джерела, до яких відносяться онтологічні побудови філософів як класичного, так і некласичного періодів. Дослідити категорію «буття» без опори на історико-філософську базу джерел, неможливо, тому важливу роль в дисертації відіграють дослідження Дж.Льюіса, Б.Рассела, В.Декомба, О.Лосєва, Ф.Кессіді, М.Мамардашвілі, В. Шинкарука, В. Ярошовця, А. Гулиги, М. Біленького, Г.Волинки,  Н.Мозгової,  Р.Сафранські,  Н.Автономової,  П.Гайденко, В.Візгіна,

A. Майданського, Н.Мотрошилової, С.Куцепал, В.Ляха, В.Андрущенко, Т.Розової,

B. Загороднюка.

Серед творів, що присвячені розгляду безпосередньо категорії «буття», можна виділити монографії О.Доброхотова, С.Ковальова, статті М.Кагана, Л.Когана, В.Кутирьова,   А.Селіванова,   та  ін.   Проблемі   субстанції  присвячені роботи

B. Барановського, М.Оринбєкова, Д.Широканова. Категорія матерії досліджується в монографіях     Ф.Архіпцева,     П.Березовського,     В.Кучевського, А.Логінова,

C. Мелюхіна, Є.Солопова. Категорії ідеального і свідомості досліджуються в роботах А.Лоя, Е.Іль'єнкова, М.Лівшица, О.Івакіна, Р.Османадзе, К.Тарасова.

Важливу наукову базу для дисертації складають роботи, що розкривають суть філософії та її зв'язок з категорією «буття». До таких робот відносяться твори Т.Ойзермана, М.Поповича, Е.Корета, Х.Ортеги-і-Гассета, М.Гайдеґґера, Ж.Дельоза і Ф.Гваттарі, В.Лузгіна, Н.Хамітова. Монізм як принцип філософії розкривається в монографіях В.Акулова, Л.Науменко, Г.Батіщева.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Тема і зміст дисертаційного дослідження відповідає плану комплексної науково-дослідницької програми кафедри філософії Одеської національної юридичної академії на 2006 -2010 рр. «Філософські і логічні підвалини правової теорії і практики» та є частиною науково-дослідницької програми академії «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970).

Мета роботи полягає в тому, щоб через логічні відносини між категоріями «буття» і «інше буття» розкрити сутнісну суперечливість буття, яка є основою для розвитку всіх філософських систем, в тому числі, класичних і некласичних філософій.

Мета дослідження конкретизується в таких дослідницьких завданнях:

- доказово підкреслити неминущу актуальність категорії «буття» для філософії;

- показати, в чому міститься і проявляється внутрішня роздвоєнність буття;

- обґрунтувати послідовність аналізу проблеми буття і викладення його результатів;

- знайти можливий синтез між класичним і некласичним розуміннями буття;

- дослідити, як внутрішня роздвоєність буття конкретизується через відношення «суб'єкт - об'єкт».

Об'єктом дослідження є сутнісна суперечливість буття, яка відбивається в різному співвідношенні між буттям і його іншим в онтологічних побудовах західноєвропейської філософії за дві з половиною тисячі років.

Предметом дослідження виступає відношення «суб'єкт - об'єкт», через яке конкретизується родове відношення між буттям і його іншим.

Методологічну основу дослідження складає комплексне використання сукупності методів та прийомів наукового пізнання. Серед універсальних методів головну роль в дослідженні відіграє діалектичний метод. Сутнісна суперечливість буття стимулює використання методу, який дозволить охопити протиріччя в усій повноті і, вирішивши останнє, синтезувати в одну цілісну, єдину систему. Діалектичний метод використаний, зокрема при розташуванні розділів дисертації, в першому із яких розкривається так звана «субстанціалістська» концепція буття, яку також можна назвати класичною, а в другому - «антисубстанціалістська» концепція буття. Наприкінці другого розділу обґрунтовується необхідність синтезу між «субстанціалістською» і «антисубстанціалістською» концепціями буття і здійснюється один з можливих синтезів між ними. Також в дисертації використовується феноменологічний та герменевтичний методи дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів відображена в таких положеннях:

вперше:

- здійснено синтез розуміння буття між об'єктивістською (субстанціалістською) і суб'єктивістською (антисубстанціалістською) концепціями буття, які в сучасному філософському дискурсі існують як відносно незалежні і, в певному сенсі, взаємовиключаючі теоретичні цілісності;

- доведено, що логічне відношення «буття - його інше» може розглядатися як основа цього синтезу, як системоутворювальне методологічне підґрунтя філософії як класичної, так і некласичною;

- космологію Геракліта розглянуто як систему, що передує онтології Спінози у відношенні виходу на рівень методологічної всезагальності, а онтологія Спінози як зразкову в цьому відношенні філософська система;

удосконалено:

- онтологічну трактовку вчень досократиків;

- тлумачення розуміння буття у філософії класичного періоду;

- трактовку розуміння буття у некласичній філософії; набуло подальшого розвитку:

- обґрунтування необхідності синтезу між матеріалістичною і ідеалістичною формами об'єктивістської моделі буття, на основі онтології Спінози;

- трактовка розвитку категорії буття в історії філософії;

- висвітлення актуальності категорії «буття» для філософії.

Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в тому, що положення і висновки дисертаційного дослідження уможливлюють розгляд історії філософії як єдиної цілісності. Висновки дисертації можна втілити при розробці філософських досліджень, в яких використовується категорія «буття», удосконалюється методологічний інструментарій філософського дослідження світу, різноманітних онтолого-методологічних дослідженнях. Практична цінність одержаних результатів полягає у можливості впровадження основних положень дисертації в навчальному процесі, при створенні навчальних програм, навчально-методичних посібників, підручників, курсів і спецкурсів з «Філософії», «Онтології, гносеології, феноменології», «Метафізики», «Історії філософії».

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження доповідалися і обговорювалися на засіданнях і наукових семінарах кафедри філософії Одеської національної юридичної академії. Окремі положення дисертації апробовані на Всеукраїнському круглому столі «Актуальні проблеми філософії права» (Одеса, 2005) і на ІІ Всеукраїнському круглому столі «Актуальні проблеми філософії права (аксіологічний аспект)» (Одеса, 2007); на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії «Правове життя

сучасної України» (Одеса, 2004, 2005, 2006, 2007).

Публікації. Основні положення дисертації відображені у вісьмох публікаціях, із них п'ять надруковані у збірках наукових праць, що входять до переліку фахових видань з філософських наук, затвердженого ВАК України.

Особистий внесок автора. Дисертація є самостійною науковою роботою. Положення наукової новизни і висновки отримані автором самостійно.

Структура дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, поділених на 19 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 187 сторінок, основний зміст дисертації - 166 сторінок. Список використаних джерел включає 232 найменування і складає 21 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкриваються мета і завдання, об'єкт, предмет дисертації, її методологічні засади, визначається наукова новизна дослідження, відображається теоретичне і практичне значення та форми апробації її результатів.

У першому розділі «Об'єктивістська (субстанціалістська) концепція буття» розглядається історично і логічно вихідна концепція буття, яку можна назвати «класичною». Таке осмислення буття в основному орієнтовано на об'єкт

(субстанцію), в який суб'єкт вже так чи інакше «вписується», логіка осмислення буття ведеться від світу до людини, що знайшло відображення в назві розділу. Вихідне розуміння буття характеризується не будь-яким, а певним співвідношенням між буттям та його іншим. Буття розуміється як деякий пласт реальності, який існує субстаційно, через себе і містить у собі сутність. На противагу буттю, його інше, тобто те, чим буття не є, мислиться як такий пласт реальності, котрий існує несубстаційно, акцидентально, через інше (буття) і сутності в собі не містить. В підрозділах першого розділу розглядаються основні варіанти вихідного розуміння буття як способи вирішення вихідного протиріччя між буттям та його іншим.

У підрозділі 1.1. «Огляд літератури і вибір напрямів дослідження» розглянуті основні позиції дослідників щодо категорії «буття», які представлені в літературі. З характеристики літератури випливає необхідність проведення досліджень в даному напрямі, яка ґрунтується на протиріччях у розумінні буття.

У підрозділі 1.2. «Характеристика методів дослідження» розглянуто методи, на які автор спирається в дисертації, чільне місце серед яких займає діалектичний метод. Це обумовлено специфікою об'єкту дослідження - сутнісною протирічністю буття, яка потребує такого методу, що спроможен охопити цю протирічність і, по можливості, вирішити протиріччя. В рамках діалектичного методу використовуються такі методи як аналіз і синтез, індукція та дедукція, історичний і логічний методи, метод сходження від абстрактного до конкретного. Окрім діалектичного, використовуються герменевтичний і феноменологічний методи.

У підрозділі 1.3. «Передумови формування розуміння буття (Фалес, Анаксимандр, Анаксимен, Геракліт, Пітагор)» розглянуті космології античних мислителів, що виникли до появи поняття буття. Такі поняття як «буття» і «інше буття», хоча ще не були сформульовані, вже проявляли свою присутність в усіх філософських системах: філософський спосіб мислення безпосередньо пов'язаний із осмисленням буття в його співвідношенні зі своїм іншим. Тобто формування філософії буття і буття філософії - це практично одне й те саме. Тому і виникла необхідність в подальшій, більш конкретній розробці поняття «буття», а це спричинило і подальшу розробку поняття «інше буття». Важливим висновком першого підрозділу є висновок про те, що ще до виникнення поняття буття, в космологіях античних мислителів ведеться пошук саме родового підґрунтя філософії (відношення «буття - його інше»), без його певного змістовного наповнення (матерія чи дух). Цей висновок може виявитися протилежним тому, що прийнято вважати серед дослідників. Але тут треба враховувати те, що пошук першими космологами здійснювався почасти неусвідомлено або часково усвідомлено, що створювало цілу низку двозначностей, які робили спроможними різноманітні інтерпретації висловлювань досократиків.

У підрозділі 1.4. «Парменід: народження поняття буття. Відкриття нових аспектів співвідношення «буття і його інше»» розглянуто основну проблему, що з'явилася з виникненням поняття буття. Цю проблему можна сформулювати так: «Яким чином буття співвідноситься з тим, чим воно не є, зі своїм іншим?», «Чи існує інше, ніж буття?». В космології Парменіда, автора терміну «буття» цю проблему лише було сформульовано, але для того, щоб її вирішити,

Парменідові бракувало понять. Між іншим, від способу вирішення цієї проблеми багато чого залежить. Або світ буде розглядатися як застиглий (у тому випадку, якщо окрім буття нічого не існує), або світ буде мислитися як такий, що розвивається (завдяки тому, що буття, співвідносячись зі своїм іншим, створює різноманітні способи вирішення вихідного протиріччя). Від вибору дослідника в даному випадку залежить істинність пізнання світу. Метод і результати пізнання повинні відбивати реальні характеристики об'єкту пізнання, інакше будь-яке дослідження втрачає сенс. Тому від способу вирішення вихідного протиріччя залежить існування філософії. В наступних підрозділах розкриті різноманітні способи вирішення вихідного протиріччя між буттям та його іншим.

У підрозділі 1.5. «Множення буття: відповідь Демокріта на виклик елеатів» розглянуто запропонований Демокрітом варіант вирішення протиріччя між буттям та його іншим. Він мислив буття як множинне, єдине в Демокріта стає іншим буття. Перегляду в цій системі підлягає саме розуміння буття елеатами. Демокріт намагається поставити питання в іншому ракурсі, а не вирішувати, запропоноване елеатами протиріччя. Однак, навіть інвертуючи такі атрибути буття як єдність і множинність, незмінним залишається саме відношення між буттям і його іншим. Можливо, Демокріт вважав що, змінивши ракурс розгляду проблеми, можна усунути саму проблему, однак в цьому випадку його сподівання не виправдалися.

У підрозділі 1.6. «Буття і його інше як ідеальне й матеріальне: відповідь Платона на виклик елеатів» розглянуто запропонований Платоном варіант вирішення вихідного протиріччя між буттям та його іншим. Для Платона очевидно, що вирішити питання, які поставили елеати, користуючись існуючими до цього поняттями, неможливо. Тому перед Платоном постає завдання поповнити корпус онтологічних понять. Платон доходить висновку, що небуття не є повною відсутністю будь-чого, а є відсутністю лише буття. Питання про існування небуття постає некоректним в такому розумінні, тому що небуття не є полюсом протиріччя «буття - небуття» - це всього лише опозиційна пара. Поняття «небуття» відноситься до ширшої цілісності - «інше буття», тому істинним є протиріччя між буттям та його іншим. До іншого ж буття може відноситися не тільки небуття, а й ніщо і існування. Отже, Платон першим використовує поняття «інше буття». Проте цього неможливо побачити, якщо мислити буття і існування як одне й те саме. Платон розмежовує значення понять «буття» і «існування» за допомогою поняття «сутність», в результаті використовуючи поняття «існування із сутністю» та «існування без сутності». Власне існування із сутністю це і є буття, а існування без сутності відноситься до іншого буття, разом із ніщо.

З онтології Платона випливає, що небуття може існувати - Платон дає позитивну відповідь на питання Парменіда. Існуюче небуття у Платона - це світ речей, але він існує в силу своєї причетності до буття, до сутності, а не сам по собі, існує без сутності, яка знаходиться в бутті. Отже виходить, що небуття не відноситься до чогось існуючого (воно не є буття), хоча його існування не є онтологічно достовірним. З одного боку, небуття може існувати (хоча й специфічним способом), з другого - інше буття спроможне розмежовуватися з буттям. Тим самим постулюється принципова можливість мислення світу як рухливого, плинного. Не все є буттям.

У підрозділі 1.7. «Буття у фізиці й метафізиці Арістотеля й у його вченні про душу» розглянуто внесок Арістотеля у вирішення протиріччя між буттям і його іншим. Всі види сущого в онтології Арістотеля розташовуються на логічній координатній вісі між чистою актуальністю (формою) і чистою потенціальністю (матерією), утворюючи ієрархію буття. В теоретичній суперечці з Платоном Арістотель не згоден розділяти світ на два відносно незалежні світи (світ ідей і світ речей), він наголошує на онтологічній достовірності існування обох світів. Хоча із сутності випливає існування, але не навпаки, існування володіє відомою мірою буття. Звідси випливає, що світ речей (існування без сутності, - у Арістотеля деяким еквівалентом виступає матерія) не може виступати іншим буття, інакше протиставлення двох світів не уникнути. Але Арістотель не бажає втратити досягнення Платона, що полягає в розмежуванні буття зі своїм іншим. Тому іншим буття у Арістотеля виступає не вся матерія, а лише певна. Якщо матерія володіє «позбавленістю», свого роду «зіпсованістю», принциповою неоформлюваністю, тоді вона є іншим буття.

У підрозділі 1.8. «Середньовіччя: Бог як абсолютне буття» розглянуто специфіку відносин між буттям і його іншим в Середні віки: в центрі розуміння буття опиняється поняття Бога. Чи відноситься Бог до іншого буття (оскільки перевищує його), чи є саме буття? - ось який вигляд набуває проблема співвідношення буття зі своїм іншим в середньовічній філософії. Проте, деякі дослідники вважають, що в такому вигляді проблему так і не було вирішено.

В Середні віки збагачується список онтологічних понять, якими користуються дослідники. До понять, що виникли в античній філософії, завдяки Боецію додаються такі поняття як «субстанція», «субсистенція», «особистість».

Основою для онтологічних розробок в Середні віки постають філософські системи Платона і Арістотеля. Але, до них не просто механічно додається поняття Бога - онтологія заново проробляється з урахуванням нових реалій.

В цілому, середньовічні онтологічні побудови демонструють те, що відношення між буттям і його іншим є родовою основою будь-якого філософування.

У підрозділі 1.9. «Логічна розробка категорії буття в системі Геґеля» розглянуті зусилля Г. Геґеля з вирішення протиріччя між буттям і його іншим, які опредметнилися в діалектиці німецького мислителя. В останній відношення між буттям та його іншим стають максимально «пластичними»: буття розмежовується зі своїм іншим, переходить в нього, і навпаки, вони поєднані в єдину систему. Визнання і буття, і його іншого дає можливість мислити світ як такий, що розвивається. Однак, в системі Геґеля, на наш погляд, міститься деяке протиріччя. З діалектичного розуміння відносин між буттям та його іншим випливає розуміння буття як буття Абсолютної ідеї. Однак, сам Геґель мислив поняття «буття» не так. Категорія «буття» розташовується в системі Геґеля на першому етапі сходження (самопізнання) Абсолютної ідеї. В процесі подальшого сходження, буття зберігається вже у видозміненій формі - на другому етапі воно перетворюється в сутність (переставши бути буттям), а на третьому - в поняття. Це, власне, зумовлює так зване «збіднення» буття, що мало місце в Німецькій класичній філософії і виражається в основному в тому, що буття і сутність розділяються. Буття при цьомурозуміється як найбідніша в теоретичному плані категорія. Воно не поєднує в собі всі етапи сходження Абсолютної ідеї, а є лише першим етапом цього сходження.

Отже, в системі Геґеля заново проробляються ключові онтологічні поняття, що склалися в філософії до нього. В Геґеля зберігаються платонівські поняття сущого, існуючого завдяки собі і сущого, існуючого завдяки іншому. Друге з цих понять, власне, і відноситься до іншого буття. Але класична (в основі) онтологія доповнюється некласичними елементами, що все частіше починають заявляти про свою необхідність. Саме це призводить до, свого роду, протиріччя, яке полягає в тому, що в системі Геґеля перебувають два буття. Одне - чітко артикульоване, видиме, друге - присутнє в латентній формі. Іншими словами, і класичне розуміння буття і некласичне одночасно перебувають в одній системі Геґеля.

У підрозділі 1.10. «Протиріччя матеріального й ідеального як інверсії вихідної природи буття» перед тим, як перейти до розгляду інверсій, що призвели до радикальних змін в розумінні буття, розглянуто інверсії змісту понять «буття» і «інше буття», притаманних вихідному (класичному) розумінню буття. Таке інвертування добре видно в системі Френсіса Бекона, де матерія займає місце «буття», а дух - його іншого.

У підрозділі 1.11. «Необхідність і тенденція синтезу ідеалістичної й матеріалістичної форм об'єктивістської моделі буття. Буття як субстанція і його атрибути (Спіноза)» обґрунтовується необхідність синтезу матеріалістичної й ідеалістичної форм об'єктивістської (субстаціалістської) моделі буття.

Тенденція синтезу формується завдяки онтології відомого нідерландського мислителя - Б.Спінози. Спіноза відтворює практично в чистому вигляді класичну модель буття: йому вдалося вийти на рівень методологічної всезагальності, що дозволяє синтезувати матеріалізм і ідеалізм і подолати логічну суперечливість онтологічних моделей, що склалися раніше. Власне, тенденція синтезу виникла ще в античній філософії (зокрема, у Геракліта), однак більш чіткого вираження набула лише в XVII столітті, в концепції Спінози.

Необхідність синтезу матеріалістичної та ідеалістичної форм об'єктивістської моделі буття випливає з кризи онтологізму ХІХ - ХХ століть, що привела дослідників до практичного нівелювання поняття «буття». Синтез матеріалістичної та ідеалістичної форм об'єктивістської моделі буття дозволяє скористатися класичною моделлю буття в її найчистішому вигляді, а це, в свою чергу, дозволяє дізнатися, чи справді поняття буття вичерпало свій потенціал.

В «Підсумках першого розділу» окрім класичної моделі буття, яка наведена вище, розглянуто шість характерних властивостей, притаманних класичному розумінню буття.

1. Розгортання світу від об'єкта до суб'єкта;

2. Використання мислителями категорій для розкриття буття;

3. Розташування в центрі розуміння буття поняття субстанції;

4. Велике значення в розумінні буття категорії необхідності;

5. Для розрізнення буття і його іншого використовується категорія сутності;

6. Раціональна пізнаваність буття.

Розуміння цих властивостей дає можливість в другому розділі дисертації побачити, яким саме чином інвертується розуміння буття.

У другому розділі «Суб'єктивістська (анти-субстанціалістська) концепція буття» розглянуто концепцію буття, що приходить на зміну класичній. Вона характеризується теж певним, а не будь-яким співвідношенням між буттям і його іншим, якому притаманне інвертування змісту понять «буття» і «інше буття» та їх атрибутів. Власне, змін в розумінні буття вистачає для того, щоб виникла філософія, яка здобула серед дослідників назву «некласична».

Мислителі цього періоду продовжують пошук можливості вирішити протиріччя між буттям та його іншим, але ці пошуки часто завершуються прямою відмовою від категорії «буття». Різноманітні вирішення «буттєвого» протиріччя в некласичній філософській традиції розглядаються в ракурсі відповіді на питання: «Чи вдалося дослідникам в критиці буття вийти за межі відношення між буттям і його іншим?». Виявляється, ні. І класичний і некласичний способи філософування мають одну методологічну основу: відношення «буття - його інше» є родовим, універсальним підґрунтям філософії. Цей висновок створює принципову можливість синтезу класичної і некласичної філософії. Тому в другому розділі здійснюється можливий синтез за логічною віссю «суб'єкт - об'єкт».

У підрозділі 2.1. «Інверсії видів буття. Софісти й Сократ: поворот до буття людини» розглянуто одну з перших інверсій розуміння буття, внаслідок якої об'єктний, об'єктивний характер буття інвертується в суб'єктний, суб'єктивний.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

І Шамша - Відношення «буття та його інше» як системоутворювальне підгрунтя філософії