І М Писаревський, С О Погасій, І Б Андренко - Організація туризму - страница 10

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

Окрім укладання та реалізації договорів щодо безвізових пересувань ту­ристів, збільшенню обсягів туристських обмінів сприяло б запровадження гну­чкої візової політики, спрощення консульських формальностей щодо надання в'їзних віз в Україну, зниження вартості віз. Очевидно, що видача віз - не са­мий радикальний засіб боротьби зі шпигунами, тож слід замислитися, що важ­ливіше та прибутковіше для держави: умовно 10 мільйонів дол. США, отрима­них від видачі віз за високою ціною у консульствах, чи зниження вартості віз, спрощення процедури надання віз і навіть видача їх на кордоні, що може при­нести державі прибутки від туризму вже на 10 мільярдів дол. США.

Цікавим у цьому зв'язку є досвід Туреччини. Вартість в'їзної візи в цю країну становить 10 дол. США, візи надаються безпосередньо у пунктах пере­тину державного кордону. Це суттєво вплинуло на розвиток туризму та еконо­мічну ситуацію в країні. Галузь туризму посідає друге місце в національній економіці Туреччини, прибуток від неї становить 20 млрд. дол. США.Важливе значення для збільшення турпотоків у державах колишнього СРСР мало б запровадження єдиної туристської візи для в'їзду до країн СНД, що сприяло б відродженню спільного турпродукту - так званих туристських "трикутників" і наскрізних маршрутів по цих країнах, що користувалися б по­питом і відповідали міжнародним стандартам. Успіх таких продуктів полягає у їх "безшовності" - відсутності обмежувальних розділювальних формальностей (візових, прикордонних, митних тощо); це відноситься, наприклад, до такого популярного турпродукту, як "трикутник" Москва-Київ-Санкт-Петербург або іншої туристської пропозиції, що об'єднує декілька країн.

Значні перспективи в розвитку туризму для України відкриває запланова­не проведення у 2012 р. Європейського чемпіонату з футболу. Цей захід дозво­лить Україні зміцнити базу туристської індустрії і залучити додатковий турист­ський потік.

Аналіз принципів організації туристської галузі країн, що мають розвину­ту індустрію туризму, доводить необхідність надання державної підтримки роз­витку туризму, зокрема у сфері інформаційно-рекламної діяльності, приклади фінансування якої, наведені вище, не залишають сумнівів у доцільності саме такого розуміння значення туризму та проведення відповідної державної полі­тики. Це є передумовою формування галузі як високоприбуткового сектора економіки, чинника соціального розвитку й культурного піднесення країни при збереженні її самобутності та національної суті туристської галузі, гармонійної інтеграції України в європейські й світові гуманітарні процеси.

 

Контрольні запитання для самодіагностики

1.    Чому необхідно регулювати туристську діяльність на міжнародному

рівні?

2.          Наведіть класифікацію міжнародних туристських організацій і об'єднань.

3.   Вкажіть керівні органи Всесвітньої туристської організації, назвіть їх функції.

4.   Які переваги дає країнам членство в UNWTO?

5.   Назвіть регіональні міжнародні туристські організації.

6.   Які спеціалізовані туристські організації та об'єднання Ви знаєте? У чому полягає їх діяльність?

7.   Які міжнародні акти регулюють туристську діяльність?

8.   Назвіть основні міжнародні документи, які регламентують туристську діяльність, розкрийте їх зміст.

9.   Що відноситься до міжнародних туристських заходів?

Яка основна мета проведення міжнародних туристських заходів?4 ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ТУРИСТСЬКОЮ

ДІЯЛЬНІСТЮ В УКРАЇНІ

 

4.1 Державні органи регулювання туристської діяльності в Україні

Наявність потужного туристсько-рекреаційного потенціалу є важли­вою, але далеко недостатньою умовою перетворення туризму на прибуткову галузь економіки. Будь-які потенційні можливості не будуть повною мірою реалізовані, якщо введення ринкових механізмів у сфері туристського обслу­говування комплексно не поєднуватиметься із заходами державного регулю­вального впливу у вигляді необхідних юридичних, політичних, економічних та інших гарантій.

Вітчизняна туристська галузь відіграє надзвичайно важливу роль у соціа­льно-економічному житті країни. Зростає її статус і зацікавленість держави в подальшому розвитку галузі, посилюється вплив туризму практично на всі сфе­ри життя і діяльності людини. Прийнятий Верховною Радою України Закон "Про туризм" констатує: "Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристської діяльності".

Що особливо важливо, це визначення повністю відповідає рекомендаціям Гаазької міжпарламентської конференції з туризму (10-14 квітня 1989 р.) -найавторитетнішого туристського форуму сучасності, де зазначено: "Країни повинні визначити свої національні пріоритети та роль туризму в "ієрархії" та­ких пріоритетів, а також оптимальну стратегію розвитку туризму в рамках цих пріоритетів".

Рекомендації конференції містять також тези, що мають винятково важ­ливе значення для розвитку туризму. Вони стосуються ролі парламентських, урядових та інших державних інституцій в організації туристської діяльності, а також планування розвитку туризму: "Необхідно, щоб державна влада на всіх рівнях у всіх країнах, особливо парламенти, відігравали активну роль у справі створення сприятливих умов для туризму і, зокрема, надавали фінансові та інші ресурси для реалізації всеохоплюючих програм, присвячених туризму".

Основними цілями державного регулювання в галузі туризму є:

-     забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на від­починок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;

-     безпека туризму, захист прав та законних інтересів туристів, інших су­б'єктів туристської діяльності та їх об'єднань, прав та законних інтересів влас­ників або користувачів земельних ділянок, будівель та споруд;

-     збереження цілісності туристських ресурсів України, їх раціональне ви­користання, охорона культурної спадщини та довкілля, врахування державних і громадських інтересів при плануванні й забудові територій;

-        створення сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, підтрим­ка пріоритетних напрямів туристської діяльності.

Концептуальні  завдання  державного   регулювання туристськогобізнесу на сучасному етапі розвитку економіки полягають у:

-     розробленні національної концепції туризму, в якій повинен бути вста­новлений рівний пріоритет внутрішнього туризму і послуг іноземним туристам; на внутрішньому ринку перевага повинна віддаватися масовим видам туризму для українських громадян, доступних широким прошаркам населення; при об­ґрунтуванні регіональної політики доцільно стимулювати активізацію пропози­ції послуг культурного й історичного туризму;

-     сприянні розвитку туризму, що забезпечує відтворення та охорону при­родних і культурних ресурсів країни;

-     створенні умов для формування адресного туризму соціально незахи-щених верств населення;

-     створенні можливостей для погодженого розвитку всіх численних еле­ментів сектора туризму;

-     оптимальному поєднанні політичних, економічних, екологічних і соціа­льних вигод від туризму і розподілу їх усередині суспільства, зводячи при цьо­му до мінімуму проблеми, пов'язані з туризмом;

-     формуванні на національному рівні необхідних координаційних струк­тур у сфері вивчення ринку; оцінюванні можливостей розміщення, вибору типів і ступеня розвитку визначних об'єктів, послуг і інфраструктури в туристському секторі;

-     досягненні інвестиційної привабливості туризму; забезпеченні орієнти­рів для постійного контролю за ходом і напрямами розвитку туризму.

Доцільність функціонування державних органів управління зумовлюється існуванням широкого кола управлінських рішень, прийняття та практичне вті­лення яких перебуває поза можливостями і компетенцією окремих підприємств і організацій. Однак коли йдеться про визначення ролі державного регулюван­ня, слід мати на увазі, що туризм як одна з найдинамічніших складових націо­нальної економіки вимагає у вирішенні цього питання особливого підходу. Справа в тому, що, являючи собою багатогалузевий комплекс, туристська сфера потребує координації та регулювання більшою мірою, ніж жодна інша. Водно­час надмірна державна присутність і регламентація загрожує суттєвим обме­женням прояву підприємницької ініціативи, яку покладено в основу становлен­ня ринкової моделі господарювання.

Можливо, саме з цієї причини, незважаючи на визнання за індустрією ту­ризму величезного економічного, політичного та соціально-культурного зна­чення, формування державних органів управління нею - національних турист­ських адміністрацій - як в Україні, так і у більшості інших країн відбувалося доволі складно. Світова практика свідчить, що ідеальної формули, яка дала би змогу державі створити оптимальну структуру управління туристською галуз­зю, не існує. Намагання ж її винайдення насамперед стикаються з проблемами організації ефективної міжвідомчої взаємодії і досягнення необхідного рівня децентралізації.

Історично склалося так, що в Україні регулюванням туризму постійно за­ймається цілий ряд державних установ. За радянських часів ними були Україн­ська рада професійних спілок, у складі якої діяла Республіканська рада з туриз­му, пізніше перейменована на Українську республіканську раду з туризму та екскурсій; Державний комітет СРСР з іноземного туризму; Бюро міжнародного молодіжного туризму „Супутник", Міністерства освіти, культури, оборони та ін., що мали підвідомчі туристські заклади.

Після проголошення незалежності країни подібна структура управління туристською індустрією в цілому збереглася, безумовно, маючи певні позитив­ні сторони. В умовах ринкових перетворень рекреаційна сфера вимагала для свого розвитку чималих інвестиційних ресурсів, і капіталовкладення різних мі­ністерств і відомств забезпечували значну частину її фінансування. Втім, все очевиднішими ставали недоліки такої організації управління на макрорівні, по­в'язані насамперед з ігноруванням системного підходу до його здійснення.

Відсутність протягом 1989-1993 рр. структур і важелів державного регу­лювання туризму призвела до руйнування важливих складових інфраструктури галузі, погіршення балансу в'їзного і виїзного туристських потоків, фактичного розпаду системи соціально орієнтованого внутрішнього туризму. У цей період держава втратила майже 80% очікуваних валютних прибутків від обслугову­вання іноземних туристів.

Першим кроком на шляху виправлення ситуації стало створення у серпні 1993 р. Державного комітету України з туризму, що почав діяти як вищий ін-ституційний орган системи управління вітчизняною туристською сферою, без­посередньо підпорядкований КМУ, та його ліквідація згідно з Указом Президе­нта України „Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 р.

Як було відмічено раніше, утворений після цього єдиний Державний ко­мітет молодіжної політики, спорту та туризму на базі Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Державного комітету України з фізичної ку­льтури і спорту та Державного комітету України з туризму був реорганізований в Державну туристську адміністрацію України (ДТАУ). До числа основних її завдань, поряд з координацією діяльності міністерств, відомств та організацій, робота яких пов'язана з прийманням і обслуговуванням іноземних і вітчизняних туристів, віднесені визначення перспектив розвитку внутрішнього й міжнарод­ного туризму, вимог до його якісного та кількісного рівнів, формування і роз­міщення державних контрактів, збір галузевих статистичних даних, розробка деяких правових аспектів функціонування туристської сфери тощо. Проте поза її компетенцією залишилися питання інвестицій, кредитів, бюджетного фінан­сування проектів. Позбавлена вона також можливості скасовувати рішення не­підвідомчої їй туристської структури, що суперечить державній політиці.

16 грудня 2002 р. була створена Всеукраїнська координаційна рада керів­ників туристських і суміжних об'єднань як координаційний та представницьким орган громадських організацій в Україні. Координаційна рада уповноважена ві­дстоювати і брати активну участь у визначенні основних засад і пріоритетів державної політики в галузі туризму, а також у вирішенні питань розбудови ту­ристської галузі відповідно до Указу Президента України "Про підтримку роз­витку туризму в Україні" № 127/201 від 2 березня 2001 року.Логічною спробою подолання розосередженості регулюючого впливу держави на функціонування туристської галузі стало створення позавідомчої Національної ради з туризму, на яку додатково покладаються завдання розгляду пропозицій щодо перспектив і напрямів розвитку усіх видів туристської діяль­ності, запровадження системи з управління та розробки заходів із захисту інте­ресів держави в цій сфері. Однак обсяг реальних повноважень, якими наділений цей колегіальний орган, обмежений і не відповідає його місцю у загальногалу-зевій управлінській ієрархії.

У 2006 р. відбулися зміни в системі керування туризмом в Україні. Функ­ція керування туризмом була передана Міністерству культури і туризму. У цьому міністерстві було створено структурний підрозділ - Державну службу туризму і курортів, яка безпосередньо і займається керуванням туристської дія­льності в Україні.

Сучасну схему керування туристською діяльністю в Україні наведено на рис. 4.1.

Орган державної виконавчої влади в галузі туризму бере участь у підго­товці проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань туризму. У межах своїх повноважень він:

-розробляє і затверджує нормативні акти, узагальнює практику застосу­вання законодавства і вносить пропозиції щодо його вдосконалення;

-визначає перспективи й напрями розвитку внутрішнього й міжна­родного туризму, його матеріально-технічної та соціальної бази, забезпе­чує їх виконання;

-   координує діяльність міністерств і відомств, туристських підприємств та організацій незалежно від форм власності у питаннях, пов'язаних з прийомом та обслуговуванням туристів в Україні та організацією туристських поїздок за кордон;

-   організовує інформаційну, рекламну й видавничу роботу з питань тури­стської діяльності;

-   сприяє розвитку конкуренції на ринку туристських послуг, створює рів­ні можливості на ньому для всіх суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності;

 

-       здійснює ліцензування (позбавляє ліцензій) діяльності суб'єктів під­приємництва незалежно від форм власності, які надають туристські послуги.

-       разом із Державним комітетом України з стандартизації, метрології та сертифікації встановлює державні стандарти у сфері туристських послуг, про­водить сертифікацію та атестацію туристських підприємств, контролює вико­нання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів;

-       організує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації тури­стських кадрів, проведення науково-дослідних робіт у галузі туризму;

бере участь у зовнішньоекономічній діяльності в галузі туризму, пред­ставляє інтереси України з питань туризму в інших країнах та міжнародних ор­ганізаціях, укладає відповідно до чинного законодавства міжнародні угоди, від­криває туристські представництва за кордоном.
ДЕРЖАВНА

СЛУЖБА ТУРИЗМУ І

КУРОРТІВ


МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІКИ,

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ,

НАЦІОНАЛЬНИЙ

БАНК,

МИТНИЙ КОМІТЕТ

та інші

ВІДДІЛИ 3 КЕРУВАННЯ ТУРИЗМОМ У СКЛАДІ

ОБЛАСНИХ І РАЙОННИХ ДЕРЖАВНИХ

 

 

АДМІНІСТРАЦІЙ

 

 

 

 

 

ТУРИСТСЬКІ ПІДПРИЄМСТВА, ЗАСОБИ РОЗМІЩЕННЯ, САНАТОРНО-КУРОРТНІ ПІДПРИЄМСТВА, ГРОМАДСЬКІ ТУРИСТСЬКІ

ОРГАНІЗАЦІЇ

 

 

 

Рис. 4.1 - Схема керування туристською діяльністю в УкраїніРішення органу державної виконавчої влади в галузі туризму, що регу­люють питання туризму та видані в межах його повноважень, є обов'язковими для міністерств і відомств, місцевих органів державної виконавчої влади, су­б'єктів підприємництва незалежно від форм власності, туристів.

Організаційна структура Міністерства культури і туризму і Державної служби туризму і курортів наведено на рис. 4.2 і 4.3.

 

Міністр культури і туризму та його заступники

-

 

 

 

 

 

Відділ організаційно­"  аналітичного забезпечення

Державна служба кіно-_ мотографії

-

Державна служба ту­ризму і ку­рортів

 

Управління діловодства та " господарства

 

 

 

 

Управління нормативно­" правової та кадрової роботи

 

 

 

 

Департамент мистецтва і "     регіональної політики

Державна служба -  з питань на­ціональної культурної спадщини

 

Державна служба кон­тролю за переміщен­ням культу­рних цінно­стей через державний кордон

 

Управління міжнародних " зв'язків

 

 

 

 

Управління оплати праці та "       бюджетних програм

 

 

 

 

Управління фінансування, "        обліку й звітності

 

 

 

Управління технічної полі­"      тики та інвестування

 

 

Рис. 4.2 - Організаційна структура Міністерства культури і туризму

 

Діяльність Міністерства культури і туризму (МКТ) визначена Положен­ням про відповідне міністерство.

Основними завданнями Міністерства культури і туризму України є:

1)     участь у формуванні й забезпечення реалізації державної політики у сферах культури, туризму, діяльності курортів, а також державної мовної політики;

2)     участь у формуванні й реалізації державної політики у сфері захисту суспільної моралі;координація здійснення центральними органами виконавчої влади за­ходів з питань, віднесених до його відення;

3)     сприяння створенню умов для задоволення національно-культурних потреб громадян України та українців, які проживають за межами України, збе­реженню і популяризації культурних надбань Українського народу; здійснення міжнародного співробітництва з питань, що належать до компетенції МКТ України.

Безпосередньо організацією туристської діяльності в Україні займається Державна служба туризму і курортів, діяльність якої визначена Положенням про відповідну службу.

Державна служба туризму і курортів (Держтуризмкурортів) є урядо­вим органом державного управління, який діє у складі МКТ і йому підпо­рядковується.

Держтуризмкурортів у своїй діяльності керується Конституцією і закона­ми України, актами Президента України й Кабінету Міністрів України, цим Положенням і наказами МКТ.

Основними завданнями Держтуризмкурортів є:

-     участь у реалізації державної політики в туристській і курортній галузі;

-     здійснення в установленому порядку управління у туристській галузі, зокрема в межах, визначених МКТ, управління майном підприємств, установ та організацій, що провадять діяльність у туристській галузі і належать до сфери управління МКТ;

-     узагальнення практики застосування законодавства у туристській і ку­рортній галузі, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;

-     виконання відповідно до законодавства контрольно-наглядових функцій;

-      здійснення регулятивних і дозвільно-реєстраційних функцій у турист­ській і курортній галузі щодо фізичних та юридичних осіб.

Держтуризмкурортів відповідно до покладених на неї завдань:

1)       бере участь у підготовці проектів нормативно-правових актів у тури­стській і курортній галузі;

2)       здійснює заходи щодо вдосконалення туристської і курортної інфра­структури, розвитку ринкових відносин у цій галузі, а також розробляє пропо­зиції щодо вдосконалення фінансових та економічних нормативів, системи фі­нансування суб'єктів туристської діяльності;

3)       бере участь у розробленні й забезпеченні виконання загальнодержав­них програм розвитку туризму, туристсько-рекреаційної сфери, ринку турист­ських послуг, забезпечення захисту і безпеки туристів;

4)       визначає перспективи й напрями розвитку внутрішнього і міжнарод­ного туризму, зміцнення матеріально-технічної бази туристської і курортної га­лузі;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

І М Писаревський, С О Погасій, І Б Андренко - Організація туризму