І М Писаревський, С О Погасій, І Б Андренко - Організація туризму - страница 12

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

-     впровадити ефективніші механізми фінансово-економічного регулюван­ня розвитку туристської сфери, визначивши джерела фінансування та створив­ши оптимальну модель інвестиційної політики в галузі;

-     визначити шляхи, форми й методи стимулювання розвитку підприємни­цтва у галузі туризму;

-     обґрунтувати, з урахуванням соціально-економічних інтересів держави, форми й методи залучення іноземних інвестицій у розвиток туристської галузі; удосконалити організаційні структури управління галуззю туризму;

-      забезпечити оптимальне використання природного та історико-культурного потенціалу туризму через науково обґрунтоване туристське райо­нування території країни;

-      обґрунтувати екологічні регламенти й допустимі норми освоєння тури­стських територій, розробити механізми їх дії та запровадити в практику управ­ління.

Головним напрямом розвитку матеріальної бази туристської інфраструк­тури в першому десятиріччі XXI ст. має стати її модернізація та реконструкція відповідно до міжнародних стандартів. До 2010 р. передбачається реконструю­вати засоби розміщення туристів і відпочиваючих місткістю близько 28 тис. місць і побудувати нові на 20,5 тис. місць.

З метою відповідності матеріальної бази вимогам Всесвітньої туристської організації проведена сертифікація туристських, готельних послуг і послуг хар­чування.

Важливе значення для розвитку туризму мають також транспортні шляхи й комунікації.

Більшість фізичних осіб, які подорожують автомобілем, тобто автоту­ристи, є користувачами сервісної туристської інфраструктури, розташованої вздовж і поблизу автошляхів. Облаштуванню автошляхів комплексною ін­фраструктурою туристського обслуговування суттєво сприятиме реалізація програми створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів.

Стратегічна мета розвитку туристської індустрії в Україні полягає у ство­ренні конкурентоспроможного на світовому ринку туристського продукту, зда­тного максимально задовольнити туристські потреби населення країни, забезпе­чити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкіл­ля. Програма дій, зорієнтована на досягнення цієї мети, має бути синхронізова­ною із загальними темпами становлення ринкових механізмів і співвіднесеною з політикою структурних реформ в економіці.

Розвиток туризму залежить від багатьох чинників політичного соціально-економічного, демографічного й культурологічного характеру. Тому прогнозу­вати процеси в туристській галузі на віддалену перспективу дуже важко. Най­доцільнішою є концепція дій у галузі туристського господарювання на період до 2010 р. у вигляді офіційно визнаної і законодавчо затвердженої Державноїпрограми розвитку туризму в Україні до 2010 року, що зумовлено актуалізацією організаційно-правових та економічних засад становлення туризму як високо­рентабельної галузі економіки, важливого засобу культурного й духовного ви­ховання громадян України. Комплексний підхід до цієї Програми дозволяє роз­глядати туризм як багатофункціональну соціально-економічну систему, що включає ресурсну й матеріально-технічну базу, інфраструктурне забезпечення, управління, які пов'язані між собою складними відносинами і взаємодіють з ін­шими структурними елементами господарського комплексу. Програмні заходи не тільки передбачають створення економічних умов для розвитку безпосеред­ньо туризму, а й повинні дати відчутний побічний ефект - стимулювати підне­сення соціальної сфери й рівня матеріального добробуту населення. Водночас Програма визначає стратегію управління розвитком туристської індустрії через запровадження ефективних механізмів економічного регулювання та відповід­них організаційних заходів, територіальних екологічних норм і регламентів то­що. Її метою є створення сприятливого організаційно-правового й економічного середовища для розвитку галузі туризму, формування конкурентоспроможного ринку туристських послуг на основі ефективного використання природного та історико-культурного потенціалу України, забезпечення її соціально-економічних інтересів та екологічної безпеки.

 

4.3 Основні законодавчі й нормативно-правові акти у сфері туризму, що діють в Україні

 

Нормативно-правова база туристської діяльності представлена як спеціа­льним, так і загальним законодавством.

До норм загального законодавства належать: Конституція України, якою закріплені основні права й свободи людини, їх гарантії; Закони України "Про захист прав споживачів", що є основою державного регулювання безпеки това­рів і послуг з метою захисту людини, її майнового та природного середовища; "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України"; "Про по­рядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"; "Про страхування"; "Про ре­кламу"; "Про державний кордон України"; "Про охорону навколишнього при­родного середовища"; "Про правовий статус іноземців"; "Про підприємництво"; "Про підприємства в Україні"; "Про охорону культурної спадщини" тощо. Пра­вове забезпечення підприємницької діяльності, в тому числі туристської, гаран­тується насамперед Законом України "Про підприємництво", ухваленим Верхо­вною Радою України в 1991 р. Ключовими його розділами є:

-     загальні положення щодо підприємництва (суб'єкти, свобода, обмежен­ня, принципи та організаційні форми);

-     умови здійснення підприємництва (державна реєстрація, право най­мання працівників і соціальні гарантії, відповідальність суб'єктів, припи­нення діяльності);

стосунки підприємця і держави (гарантії прав, державні підтримка та ре­гулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори). З великої кількості юридичних актів, які регулюють всі напрямки діяльності ту­ристського підприємства, визначальними є також Закон України "Про підпри­ємства в Україні", статут підприємства, а також узгоджений з чинним законо­давством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Закон "Про підприємства в Україні", який регламентує діяльність різ­них видів підприємств, ухвалено сесією Верховної ради України 27 березня 1991 року.

Пізніше до нього вносилися окремі зміни. Цей Закон визначає види й ор­ганізаційні форми підприємств, правила їхнього створення і ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створює однакові правові умови для функціонування підприємств незалежно від форм власності і системи гос­подарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з ін­шими суб'єктами господарювання і державою.

Будь-яке підприємство діє на підставі власного статуту, тобто певного зі­брання обов'язкових правил, що регулюють його індивідуальну діяльність та взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання. Статут має відповідати основним положенням Закону України про підприємства; його затверджує вла­сник (власники) чи засновник (засновники) підприємства. У статуті підприємст­ва визначаються: його точне найменування та місцезнаходження; власник (вла­сники) або засновник (засновники); основна місія і цілі діяльності; органи управління та порядок їхнього формування; компетенція (повноваження) трудо­вого колективу та його виборних органів; джерела та порядок утворення майна; умови реорганізації і припинення існування.

У туристському підприємстві, як і в будь-якому іншому, важливу соціаль­ну роль відіграє колективний договір - угода між трудовим колективом та адмі­ністрацією, що укладається щорічно і не може суперечити чинному законодав­ству України. Колективним договором регулюються виробничі, трудові й еко­номічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власником) будь-якого підприємства, яке використовує найману працю.

Таким чином до основних документів нормативно-правової бази туризму відносяться:

1.    Конституція України;

2.    Цивільний кодекс України;

3.    Господарський кодекс України;

4.    Закон України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 р. № 887-ХІІ;

5.    Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р. № 1576-ХІІ;

6.    Закон України " Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 р. № 755 IV;

7.    Закон України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 р. № 1024-ХІІ;

8.    Закон України "Про страхування" від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР;

Закон України "Про рекламу" від 03.07.1996 р. № 270/96-ВР;10.Закон України "Про аварійно-рятувальні служби" від 14.12.1999 р. №>1281-ХІУ;

11.Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 р. 959-ХІІ;

12.Закон України "Про правовий статус іноземців" від 04.02.1994 р. 3929-ХІІ;

13.Закон України "Про внесення змін до "Закону України про туризм" від

18.11.   2002 р. 1282-IV;

14. Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльно­сті" від 01.06. 2000 р. 1775-ІІІ;

15 .Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку ор­ганів ліцензування" від 14.11.2000 р. № 1698;

16. Постанова Кабінету Міністрів України "Про Державну програму розвитку туризму на 2002-2010 роки" від 29.04.2002 р. № 583;

17. Постанова Кабінету Міністрів України "Про Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію" від

29.12.   1995 р. № 1074;

18. Постанова Кабінету Міністрів України "Про запровадження нового по­рядку оформлення візових документів для в'їзду в Україну" від 20.02.1999 №227;

19. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України" від 28.01.1997 № 79;

20.    Постанова Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України" від 17,09,1997 № 1021;

21.    Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку організації виїзду дітей за кордон на відпочинок і оздоровлення " від 21.12.2005 № 1251;

22.    Положення про порядок видачі референсу суб'єктам туристичної дія­льності України, затверджене наказом Міністерства закордонних справ України та Держкомтуризму від 25.12.1996 № 164-09/61;

23.    Положення про пошуково-рятувальні служби суб'єктів туристичної ді­яльності, що спеціалізуються на організації туристичних подорожей з викорис­танням активних форм пересування туристів, затверджене наказом Держкомту­ризму від 10.07.1996 № 33;

24.    Положення про порядок видачі дозволу на право здійснення туристич­ного супроводу спеціалістам туристичного супроводу, затверджене наказом Державної туристичної адміністрації України від 24.09.2004, № 83.

25.    Наказ Державного комітету статистики України від 04.03.1998 № 96 "Про затвердження форм державної статистичної звітності з питань туризму та інструкцій до їх заповнення";

26.  Наказ Міністерства освіти України від 06.04.1999 № 96 "Про затвер­дження Правил проведення туристських подорожей з учнівською та студентсь­кою молоддю України";Наказ Державного комітету лісового господарства України від 09.09.1999 № і 83 "Про затвердження Правил організації полювання та надання послуг іноземним туристам-мисливцям";

27.  Наказ Державного комітету України із стандартизації, метрології та сертифікації від 27.01.1999 № 37 "Про внесення доповнень до Переліку продук­ції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, до Термінів введення обо­в'язкової сертифікації окремих видів продукції в Україні та затвердження Пра­вил обов'язкової сертифікації готельних послуг та послуг громадського харчу­вання";

28.  Наказ Державного комітету з житлово-комунального господарства України і Державного комітету України з туризму від 10.09.1996 р. № 77/44 "Про затвердження Правил користування готелями і надання готельних послуг в Україні"

29.  Методичні рекомендації з організації поїздок вітчизняних туристів за кордон. Затверджено постановою Колегії державного комітету України з туриз­му від 16.04.1996 р. № 96/8;

30.  Методика розрахунку обсягів туристичної діяльності, затверджена на­казом Державної туристичної адміністрації України і Державним комітетом статистики від 12.11.2003 р. № 142/394;

31.  Програма забезпечення захисту і безпеки туристів. Затверджено по­становою Колегії Державного комітету України з туризму від 08.10.1996 р. №96/5;

32.  Правила обов'язкової сертифікації послуг харчування / Затверджено наказом Державного комітету України зі стандартизації, метрології і сертифіка­ції від 27.01.1999р. №37;

33.  Правила обов'язкової сертифікації готельних послуг / Затверджено на­казом Державного комітету України зі стандартизації, метрології і сертифікації від 27.01.1999 р. №37 та ін документи.

Специфіка туристського бізнесу полягає в комплектації турпродукту з різ­них видів сервісу - транспорту, харчування, розміщення, консульських служб і т. п. Звідси велика кількість правових і нормативних документів, що регулюють туристську діяльність. Наприклад, адміністративним законодавством регламен­тується питання одержання в'їзних віз, валютним законодавством - форма роз­рахунків, митним - порядок пропуску через кордон декларуючих товарів. Є но­рмативні акти Держстандарту України про сертифікацію туристських послуг, акти державних антимонопольних органів про застосування до туристських по­слуг законодавства у сфері прав споживачів і т. д.

Слід зазначити, що на діяльність туристського підприємства поширюється дія всіх законодавчих актів регламентуючих підприємництво в Україні взагалі.

 

4.4 Основні важелі впливу держави на туристську діяльність

 

Державний механізм управління в туристській сфері розглядається як виважена система прийомів, важелів та методів впливу державних органів влади на діяльність усіх суб'єктів туристського ринку, а також способів практичногозастосування їх за тієї чи іншої ситуації, якою обумовлюються цілі й завдання розвитку галузі.

Розвиток туризму впливає на національну економіку країни й окремих її регіонів. Він може бути короткочасним і тривалим. При короткочасному впливі за допомогою перерозподілу частини доходів населення в туристський сектор зростає попит на послуги відповідних сегментів ринку. Це дає підставу розгля­дати розвиток туризму як інструмент перерозподілу видаткової частини бюдже­тів домогосподарств.

Довгостроковий вплив туризму створює ширший мультиплікативний ефект, що виявляється в розвитку сполучених галузей: будівництва, промис­ловості, сільського господарства, народних промислів і т. ін. Унаслідок цьо­го збільшується зайнятість населення, зростають його доходи. Так, досвід розвинутих країн, зокрема Франції, Іспанії, свідчить про те, що будівництво 100 місць розміщення туристів викликає створення 20-25 нових робочих місць з їх обслуговування.

Держава сприяє розвитку туристської діяльності: допомагає готувати кад­ри, організовувати наукові дослідження у сфері туристської індустрії, забезпе­чує картографічною продукцією тощо. При підтримці держави українські тури­сти, туроператори, турагенти та їхні об'єднання беруть участь у міжнародних туристських програмах.

Відповідно до законодавства, з метою просування туристського продукту на світовому ринку орган виконавчої влади в сфері туризму створює представ­ництва за межами України. Правовою основою міжнародного співробітництва у сфері туризму є міжнародні договори України.

Іншою важливою метою державного регулювання є охорона навколиш­нього природного середовища. Підприємництво у сфері туризму пов'язане з ви­користанням природних рекреаційних туристських ресурсів у вигляді лікуваль­но-оздоровчих місцевостей, земель, лісів, водних ресурсів, природних заповід­ників, національних парків, курортів і т. ін. Оскільки природні ресурси, як це встановлено законодавством, знаходяться в державній власності, то в умовах змішаної ринкової економіки їх використання в сфері туризму ґрунтується на орендних відносинах.

Охорона навколишнього природного середовища повинна здійснюватися таким чином, щоб у ході туристської діяльності створювались умови для вихо­вання культури й оздоровлення туристів.

Держава ставить за мету, розвиток туристської індустрії, щоб забезпечити потреби громадян при здійсненні подорожей. Одночасне формування туристсь­кої індустрії повинне бути орієнтоване на створення нових робочих місць, збі­льшення доходів держави і українських громадян, збереження об'єктів турист­ського показу, раціональне використання природної, історичної, культурної спадщини, зміцнення міжнародних контактів.

Взаємини держави і ринку туристських послуг можна умовно розділити на відносини з приводу:

-     - стимулювання підприємництва у сфері туризму;охорони навколишнього середовища, в тому числі природних рекреа­ційних туристських ресурсів;

-     охорони життя, здоров'я, захисту прав та інтересів споживачів туристсь­ких послуг.

Для ринку рекреаційних і туристських послуг характерна наявність вели­кої кількості невеликих і дрібних фірм, що спеціалізуються на безпосередньому постачанні різноманітних послуг туристам і відпочиваючим, суб'єктам, які за­ймаються діяльністю з організації турів.

Туризм - це капіталомісткий бізнес. Для створення індустрії туризму су­часного рівня необхідно залучати матеріальні й фінансові ресурси. У багатьох країнах індустрія туризму створювалась із залученням іноземного капіталу. Ви­користання іноземних інвестицій, як свідчить світова практика, припускає акти­вний державний вплив за допомогою податково-фінансової політики. Створен­ня сприятливих умов для інвестицій у туристську індустрію, надання пільгових кредитів, установлення податкових і митних пільг туроператорам і турагентам, які займаються туристською діяльністю на території України, приваблюючи іноземних громадян у цю сферу, скорочення податків і зборів або звільнення від них на початковій стадії створюваних разом із закордонними інвесторами ком­паній і фірм, допомога цільовими бюджетними субсидіями - це ті заходи, що повинні бути узгоджені з обов'язковими умовами щодо створення додаткових робочих місць і залучення місцевої робочої сили та інших ресурсів, що сприя­ють активізації економіки.

Надання послуг туризму і рекреації в умовах ринку повинне супроводжу­ватися захистом прав та інтересів споживачів, забезпеченням їхньої безпеки. Правову основу для цього створює Закон України "Про захист прав спожива­чів", що визначає права споживача на безпеку послуг, на одержання необхідної інформації, гарантії і відповідальності постачальника (виконавця) послуг і т. ін.

Специфіка послуг туризму відбивається і на процесі їхнього ціноутворен­ня. Для них характерна висока еластичність цін у різних сегментах туристського ринку, що залежить від співвідношення попиту й пропозиції. Нематеріальна природа, незбереженість послуг зумовлюють особливості ринкового ризику, по­в'язаного з утворенням нереалізованих запасів туристського призначення, а та­кож імовірність того, що ціна на ці товари й послуги може бути збита конкурен­тами. Виникає небезпека "цінових війн" у різних секторах індустрії туризму, що загострюється сезонною диференціацією цін, їхньою залежністю від цін і тари­фів на товари й послуги сумісних галузей. Державне регулювання повинне вра­ховувати цю специфіку при здійсненні перегляду цін і тарифів на послуги галу­зей із природною монополією.

Найважливішим засобом державного контролю над підприємництвом у сфері туризму є ліцензування цієї діяльності, стандартизація в туристській інду­стрії, сертифікація туристського продукту. Це необхідно для захисту прав та ін­тересів туристів.

Поряд з прямими методами регулювання держава повинна використову­вати методи непрямого впливу.Держава може суттєво впливати на розвиток туристської діяльності за допомогою таких важелів, як зовнішньоекономічна політика, митна політи­ка, податкова політика та ін. Державне регулювання повинне будуватися так, щоб споживач був у центрі уваги, тільки тоді буде реалізоване його право на приступність послуг, право на відпочинок, на волю пересування. Зусилля держави мають бути спрямовані не тільки на обмеження монополії у сфері пропозиції туристських послуг, а й на підвищення соціальної відпо­відальності підприємництва.

 

4.5 Туристські формальності: паспортно-візові, митні, валютні, санітарні 4.5.1 Сутність туристських формальностей

Туристські формальності - обов'язкові з погляду законності й встанов­леного порядку дії з оформлення і здійснення туристської подорожі, а також процедури, пов'язані з перетином кордонів. Формальності у сфері туризму під­розділяються на паспортно-візові, митні, санітарні або медичні правила, валют­ний контроль і порядок обміну валюти, правила перебування і пересування в країні, імміграційні правила та інші процедури.

Міжнародна співпраця і діяльність різних міжнародних організацій у сфе­рі туризму спрямована на спрощення подібних формальностей, на ліквідацію перешкод для розвитку подорожей і міжнародного туризму.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

І М Писаревський, С О Погасій, І Б Андренко - Організація туризму