І М Писаревський, С О Погасій, І Б Андренко - Організація туризму - страница 13

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

Спрощення туристських формальностей стало об'єктом цілого ряду між­народних угод і договорів. До них слід віднести:

-     Чікагську конвенцію Міжнародної організації цивільної авіації 1944 р. (ІКАО);

-     Міжнародні медичні правила Всесвітньої організації охорони здоров'я 1951 р.

-     Конвенцію по сприянню міжнародному морському транспорту Міжна­родної морської організації 1965 р.;

-     Міжнародну конвенцію 1973 р. по спрощенню і гармонізації (узгоджен­ню) митних процедур (конвенція Киото);

-     Заключний акт Наради з безпеки і співпраці в Європі 1975 р.

-     Рішення-рекомендація Ради ОЕСР з міжнародної політики в області ту­ризму 1985 р.;

-     Єдиний європейський акт Європейських співтовариств 1987 р.;

-     Гаагську декларацію Міжпарламентської конференції з туризму 1989 р.;

-     Конвенцію про застосування шенгенскої угоди 1985 р.

UNWTO, надаючи особливе значення спрощенню туристських формаль­ностей, розробила і прийняла відповідний пакет рекомендацій в частині:

паспортних формальностей: децентралізація паспортних служб; скоро­чення термінів і спрощення процедури оформлення закордонних паспортів, вве­дення розумного збору, встановлення терміну дії паспорта не менше 5 років з необмеженим числом поїздок, зберігання закордонного паспорта у власника безправа конфіскації; приведення паспортів у відповідність із стандартами ІКАО, що дозволяють здійснювати перевірку за допомогою комп'ютерних систем;

-     візових формальностей: безвізовий в'їзд на строк до 3 місяців; розпо­всюдження дії візи строком на 12 місяців на один або декілька в'їздів у всі пунк­ти і по всіх маршрутах, відкритих для туристів, з використанням будь-якого ви­ду транспорту; взаємне визнання візи ряду держав; у виняткових випадках ви­дача дозволу на в'їзд на контрольно-пропускному пункті; встановлення єдиного консульського збору незалежно від громадянства туриста;

-     валютних формальностей: дозвіл ввезення валюти в розмірі, вказаному в митній декларації; надання повної інформації потенційним відвідувачам і тури­стам про правила і поточний курс обміну валюти; розміщення відповідної інфо­рмації в обов'язковому порядку на контрольно-пропускних пунктах в'їзду; за­безпечення можливості зворотного обміну валюти при виїзді з країни перебу­вання; обмін валюти, що ввозиться, тільки на добровільній основі; надання ту­ристам права мати при виїзді достатні суми в національних грошових одиницях для зворотної поїздки по своїй країні;

-     митних формальностей: обкладання туристів податками, зборами, ми­тами при в'їзді-виїзді, окрім митних зборів і податків на додану вартість по окремих видах товарів і певній їх кількості; включення деяких податків і збо­рів на утримання і оновлення туристських об'єктів у структуру непрямого опо­даткування, у вартість квитків, путівок, турів, замість прямого збору валюти з відвідувачів;

-     медичних формальностей і надання медичної допомоги туристам: роз­ширення співпраці національних туристських адміністрацій з органами охоро­ни здоров'я у справі надання вичерпної туристської інформації медичного ха­рактеру всім зацікавленим особам; висновок багатобічних державних догово­рів з медичного страхування і надання медичної допомоги туристам; надання невідкладної медичної допомоги всім без винятку туристам; у разі захворю­вання в гострій формі або смерті негайне сповіщення консульства і родичів; перевезення тіла на батьківщину або його поховання; швидке оформлення не­обхідних документів.

Ці рекомендації виходять з основоположних принципів спрощення тури­стських формальностей, що знайшли віддзеркалення в Гаагській декларації з туризму.

Туристські формальності включають ряд вимог і правил, що ставляться до порядку в'їзду і перебування іноземних туристів на території держав. Таким чи­ном, встановлення і визначення рамок їх дії є винятковим правом цих держав.

Туристські формальності є одним з чинників зовнішнього середови­ща , які враховуються туристським підприємством при організації поїздок в зарубіжні країни. Здійснюючи організацію турів в ту чи іншу країну, слід з'ясувати порядок і необхідні процедури для забезпечення в'їзду і пе­ребування в ній туристів, а також зробити всі дії, що забезпечують вико­нання цих процедур мандрівниками.

Туристське підприємство зобов'язано інформувати учасників подорожей і потенційних покупців про формальності, пов'язані з в'їздом, виїздом і перебу­ванням у країні призначення. Турист, який відправляється в країну повинен зна­ти наступне: які речі і в якій кількості підлягають безмитному переміщенню че­рез кордон; що заборонено до вивозу в країні, куди він їде; що підлягає обкла­денню митними зборами; який порядок обміну валюти; чи існують обмеження на її обмін; чи має місце обов'язковий мінімум валютних коштів з розрахунку на день мешкання під час подорожі.

Окрім цього, туристська компанія повинна вжити всіх заходів до того, щоб забезпечити клієнтів належним чином оформленою документацією (тури­стським ваучером, путівкою, медичною страховкою, проїзними документами).

 

4.5.2 Паспортно-візові формальності

Паспортно-візові формальності - процедури, пов'язані з необхідністю дотримання особами, які перетинають державний кордон, встановленого паспо­ртно-візового режиму. Паспортно-візові формальності є одними з найважливі­ших, що стосуються кожного туриста. Встановлення паспортного або візового режиму для іноземних громадян і туристів - це прерогатива національного за­конодавства країни перебування.

Як правило, в'їзд у країну перебування вимагає отримання візи. Віза - це спеціальний дозвіл іноземного уряду на в'їзд-виїзд, мешкання або транзитний проїзд громадянина іншої країни через територію, яка підпорядкована даному уряду. Візи бувають:

-     одноразові й багаторазові;

-     індивідуальні й групові;

-     студентські;

-     в'їзні;

-     транзитні;

-     виїзні;

-     шенгенські та ін.

Віза на відвідування країни видають на підставі запрошення. Запрошення бувають:

-     службові або ділові (від іноземної організації вітчизняної організації);

-     приватні (від іноземного громадянина);

-     гостьові (від особи, яка відряджається за кордон на тривалий термін своєму співвітчизнику);

-     туристські (на поїздки в цілях відпочинку, лікування, короткострокового навчання, участі в спортивних змаганнях, бізнес-семінарах).

Залежно від запрошення визначається мета поїздки і оформлюється віза відповідного типу. Розрізняють ділові, приватні, транзитні, туристські та інші візи [28].

Ділова віза (бізнес-віза) видається при оформленні іноземною організаці­єю (іноземною юридичною особою) запрошення організації (візоодержувачу) іншої держави на конкретного працівника останньої з вказівкою мети і термінів перебування.Приватна віза видається при оформленні приватною особою (громадя­нином іноземної держави) запрошення приватній особі (візоодержувачу) іншої держави.

Запрошення оформляється в місцевому органі влади.

Транзитна віза надає (візоодержувачу) право проїзду через третю країну в країну основного перебування. Вона видається посольством третьої країни на певну кількість днів після отримання основної візи.

Туристська віза - це відмітка в паспорті дипломатичними представницт­вами іноземних держав, що дає право його власнику на тимчасовий в'їзд на те­риторію країни, яка видала йому візу, з метою туризму і відпочинку. Підставою для видачі туристської візи є згода приймаючої туристської фірми надати тури­сту обслуговування за узгодженим маршрутом в підтверджені терміни.

Крім розглянутих типів віз існують дипломатичні, службові, студентські, імміграційні візи, а також візи для працівників рятувальних служб, для науко­вців, для працівників засобів масової інформації, для представників релігійних місій, для представників гуманітарних місій, для в'їзду з метою культурного та спортивного обміну, для обслуговуючого персоналу транспортних засобів між­народного сполучення та ін. Однак громадяни, для яких вони оформлюються, не вважаються туристами, тому ці візи не розглядаються.

Термін, на який видається віза, залежить від запрошення, на підставі яко­го вона видається. Залежно від періоду дії візи поділяються на короткотермінові й довготермінові. Короткотермінові візи видаються на період до 6 місяців. Дов­готермінові візи видаються на період від 6 місяців до п'яти років, якщо інше не передбачено законодавством країни.

При заповненні бланка запрошення приймаюча сторона вказує мету відві­дування, передбачуваний термін перебування і кількість відвідувань країни. Ві­дповідно до цих даних посольство ухвалює рішення про термін видаваної візи. За її оформлення може стягуватися консульський збір.

Консульський збір - встановлена грошова сума, одержувана з іноземних осіб консульською установою за видачу візи в дану країну. Термін видачі візи з моменту звернення залежить від міждержавних угод і практики, що склалася. Для її отримання необхідно заповнити одну або декілька візових анкет і прикла­сти до них фотографії встановленого зразка.

Візова анкета - опитний лист, що заповнюється особою, яка звертається в іноземне дипломатичне представництво за отриманням візи на в'їзд на терито­рію даної держави. Кількість і зміст питань візової анкети визначаються кож­ною державою і залежать також від мети поїздки і її тривалості.

Для туристських груп і ділових поїздок у ряді випадків оформляється групова віза, яка ставиться на списку туристів або ділових людей.

Заява на видачу візи може не бути прийнята з технічних причин, а також в наступних випадках:

-     паспорт не дійсний протягом 3 місяців після запланованої поїздки;

-     в паспорті немає вільних сторінок для розміщення бланка візи;

-     паспорт зіпсований або можна грунтовно підозрювати, що дані, які міс­тяться в ньому, змінені;в системі даних зафіксована заборона на в'їзд даної особи;

-     прохач візи під час попередніх перебувань вчинив серйозний злочин;

-     прохач дав помилкові відомості про себе;

-     на підставі діяльності прохача можна припустити, що він може предста­вляти загрозу суспільному порядку і безпеці;

-     є підстави підозрювати, що прохач візи буде придбати кошти нечесним шляхом.

У даний час широке розповсюдження отримали шенгенські візи.

14 червня 1985 р. в Шенгені (Люксембург) Бельгія, Люксембург, Нідерла­нди, Франція і ФРН уклали Угоду про поступову відміну контролю на спільних кордонах.

До грудня 2007 р. в зону дії шенгенської угоди входило 15 європейських країн: Австрія, Бельгія, Німеччина, Греція, Данія, Іспанія, Ісландія, Італія, Люк­сембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Фінляндія, Франція і Швеція. Дві інші країни Євросоюзу - Великобританія і Ірландія - не беруть участь в шен-генській співпраці, хоча згідно з підписаним ними протоколом до Амстердамсь­кого договору можуть підключитися до нього в будь-який час. З 21 грудня 2007 р. Шенгенська зона поширилася ще на 9 країн: Польща, Литва, Латвія, Естонія, Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія і Мальта. Таким чином у даний час в Шенгенську зону входить 25 країн.

У період з 1995 по 1999 рр. був здійснений перехід до єдиної візової політики і практики держав-учасників шенгенських домовленостей, які були введені в дію 26 березня 1995 р. З цього часу був відмінений прикордонний контроль на внутрішніх кордонах держав-учасників, посилився контроль на зовнішніх кордонах.

Шенгенською угодою регулюють питання в'їзду і перебування іноземних громадян на території країн-учасниць на строк до трьох місяців. На зовнішніх кордонах встановлені єдині правила в'їзду і виїзду. Умовами в'їзду є наявність документа, що засвідчує особу, і візи, якщо така потрібна, а також достатніх коштів для мешкання. При звертанні в більшість цих країн за візою необхідне пред'явлення поліса обов'язкового страхування.

При видачі віз застосовуються загальні вимоги, закріплені у Спільній консульській інструкції. Передбачені інструкцією категорії "єдиних віз" включають:

-     візу для транзиту через аеропорт;

-     транзитну візу (для проходження через шенгенськїй простір з однієї країни);

-     візу для короткострокового перебування на термін, що не перевищує 90 днів;

-     багатократну візу на строк до 5 років (за умови перебування не більше 90 днів протягом півроку з моменту першого в'їзду);

-     візу з територіально обмеженою сферою дії;

-     візу, що видається на кордоні;

групову візу.Шенгенська віза видається консульською установою країни, що представ­ляє основну мету поїздки. Якщо основна мета поїздки не може бути визначена, то віза видається консульською установою країни першого відвідування. Шен-генськими нормами не передбачені конкретні терміни розгляду звернення за ві­зою (на практиці вони, як правило, не перевищують 7-14 днів).

Країнами - учасницями шенгенської угоди застосовується єдиний тариф за видачу віз. У той же час при виконанні візових процедур зберігаються незна­чні національні особливості.

У виконанні паспортно-візових формальностей туристське підприємство бере безпосередню участь. При організації турів у зарубіжні країни необхідно встановити контакт з їх посольствами або консульствами і уточнити вимоги, що ставляться при отриманні туристських віз для в'їзду або транзиту через націона­льну територію даних держав. У деяких випадках це передбачає надання в по­сольства або консульства пакету документів, що характеризують дане туристсь­ке підприємство: копії ліцензії на туристську діяльність; копії договорів із зару­біжними партнерами; списки груп; підтвердження партнера про готовність при­йому груп туристів; поліси страховок медичного страхування тимчасово виїж­джаючих за кордон; проїзні документи.

Для своєчасного і правильного оформлення іноземних віз працівники ту­ристського підприємства повинні добре знати порядок звернення з цього питан­ня в іноземні посольства (консульські служби). У них встановлені правила ви­дачі туристських в'їзних віз, які розрізняються за термінами звернення; анкета­ми, що заповнюються на кожного туриста; кількістю фотографій; необхідністю особистих відвідувань посольства туристами; за порядком прийому в посольст­вах співробітників туристської фірми та ін.

Іноземні в'їзні-виїзні візи видають у точній відповідності з датами органі­зовуваного туру. Тому перед видачею туристам їх паспортів з іноземними віза­ми туристське підприємство зобов'язано перевірити відповідність термінів дії віз і дат початку і закінчення туру. Якщо ці дати не співпадають, необхідно до від'їзду туристів урегулювати дану проблему.

Співробітники туристського підприємства зобов'язані також попередити всіх виїжджаючих туристів про закінчення дії іноземної візи в день завершення туристської поїздки. Тому якщо хто-небудь з туристів збирається затриматися у країні після закінчення туру в своїх родичів, знайомих або просто пожити в го­телі за свій рахунок, він повинен наперед продовжити візу. Якщо таке бажання виникло вже під час перебування в країні, він повинен звернутися до відповід­них офіційних органів цієї країни з питання продовження візи за свій рахунок. Але через короткочасність туристських поїздок оформити таке продовження буває досить складно.

Якщо ж турист вирішить проігнорувати цю вимогу, він тим самим стає на шлях порушення візового режиму і відповідного законодавства в країні перебу­вання зі всіма наслідками, що звідси випливають. При цьому туристська фірма не несе перед туристом ніякої відповідальності.

Туристське підприємство зобов'язано також попередити туриста, що воно не несе відповідальності за можливу відмову від надання візи або в її продов­женні. У цьому випадку понесений туристом збиток може бути компенсований тільки фірмою страховиком, якщо інше не обумовлене в договорі страхування.

Наявність візи не гарантує того, що в'їзд в країну обов'язково відбудеться. Незважаючи на те що віза є основним дозвільним документом на відвідування іншої країни, вона тільки підтверджує реєстрацію паспорта в консульській установі країни, яку передбачається відвідати. Остаточне рішення про можли­вість в'їзду на територію країни ухвалюється відповідними імміграційними (прикордонними, поліцейськими) організаціями на кордоні даної країни, і якщо особа, яка в'їжджає в країну з яких-небудь причин за рішенням цих організацій не відповідає положенню туриста, вона не буде пропущена через кордон, не­зважаючи на наявність візи.

 

4.5.3 Митні формальності

Митні формальності - процедури; пов'язані з необхідністю дотримання особами, що перетинають державний кордон, правил і умов ввезення і вивозу речей і товарів.

Здійснення митних формальностей покладається на митну службу в при­кордонних пунктах.

Митні формальності для туристів звичайно складаються з заповнення ми­тної декларації і, при необхідності, огляду багажу.

Митна декларація - письмова заява, що надається при перетині грома­дянами державного кордону органам митного контролю про ті речі й товари, що провозяться з собою або окремим вантажем. Митна декларація звичайно скла­дається за встановленою формою на спеціальних бланках. Особи, які проходять митний контроль, зобов'язані заповнити митні декларації особисто.

Митний контроль - сукупність заходів, здійснюваних митними органа­ми в цілях забезпечення дотримання митного законодавства країни. Митний ко­нтроль проводиться посадовцями митних органів шляхом:

-     перевірки документів і відомостей, необхідних для митного контролю;

-     митного огляду товарів і транспортних засобів, особистого огляду як виняткової форми митного контролю;

-     обліку товарів і транспортних засобів;

-     усного опитування фізичних і посадових осіб;

-     перевірки системи обліку й звітності і т.п.

Огляд багажу - перевірочний огляд представниками митного контролю вмісту багажу пасажирів, які перетинають державний кордон, а також обкла­дення багажу, що провозиться, встановленими митними зборами.

Митний збір - грошовий збір, стягуваний державою за товари, що пропу­скаються через державний кордон під контролем митних органів за встановле­ними тарифами.

Існує наступний порядок митного оформлення і контролю товарів, що пе­ревозяться фізичними особами.

Фізичні особи мають право переміщувати товари, не призначені для ви­робничої або іншої комерційної діяльності, у спрощеному, пільговому порядку. Пільги для фізичних осіб включають повне або часткове звільнення від митнихзборів, податків і виключення з числа осіб, відносно яких застосовуються захо­ди економічної політики. Для окремих категорій товарів можуть застосовувати­ся вартісні й кількісні обмеження.

При заяві товарів для митного оформлення і контролю застосовуються спрощені форми декларування: спеціальний бланк для декларування у письмо­вій формі, усна форма, інші форми.

Спрощення при стягуванні митних платежів виражаються у застосу­ванні так званих єдиних ставок митних платежів або обчисленні сукупного митного платежу і внесенні платежів безпосередньо при здійсненні митного оформлення.

Єдині ставки митних платежів є платежами, що підлягають стягуванню з певної фізичної одиниці вимірювання, властивої конкретному товару, або ви­ражену у відсотках частку від митної вартості товарів, підлягаючу обов'язковій сплаті. Наприклад, для автомобілів такою одиницею може бути одиниця вимі­рювання об'єму двигуна, для товарів, переміщуваних в ручній поклажі й багажі, - одиниця ваги і т. ін.

Платіж за єдиними ставками звичайно не включає митні збори за збері­гання товарів, а також за митне оформлення товарів зовні визначених для цього місць і зовні часу роботи митних органів.

Товари для комерційного використання оформляються в звичайному по­рядку із застосуванням вантажної митної декларації, загальної системи митних платежів, заходів економічної політики і т. ін.

При письмовому декларуванні у спрощеному порядку особи, які запов­нюють митну декларацію, зобов'язані вказати точну кількість місць багажу, що провозиться ними, включаючи ручну поклажу, а також передбачені формою де­кларації відомості про перераховані в ній предмети, валюту й цінності, що пре­д'являються для митного контролю.

Правильність відомостей, що повідомляються, контролюють в ході мит­ного оформлення. Після закінчення митного контролю і оформлення, митні де­кларації завіряють співробітники митниці, після чого вони повертаються паса­жиру і служать підставою для безперешкодного ввезення (вивозу за кордон) предметів, валюти і цінностей, вказаних у митних деклараціях і пропущених при вивозі за кордон (ввезенні з-за кордону).

Митні декларації, заповнені особами, які слідують транзитом, завіряються митницею в пункті в'їзду і здаються вказаними особами митниці в пункті виїзду.

Митна декларація при втраті не поновлюється, а особа, яка слідує че­рез кордон, позбавляється права безперешкодного вивозу за кордон предме­тів і валюти, переміщення яких через митний кордон регулюється спеціаль­ними правилами.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

І М Писаревський, С О Погасій, І Б Андренко - Організація туризму