І М Писаревський, С О Погасій, І Б Андренко - Організація туризму - страница 3

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

У третьому розділі детально розглянуто такі державні важелі регулюван­ня туристської діяльності, як ліцензування, сертифікація і стандартизація, опи­сано етапи й особливості створення туристського продукту в умовах розвитку індустрії туризму, розглянуто особливості діяльності туристських підприємств на ринку туристських послуг та інтеграційні процеси, що відбуваються в керу­ванні підприємствами туристської індустрії під впливом законів ринкової еко­номіки. Особливу увагу приділено організації договірної роботи на підприємст­вах туристської індустрії.

Четвертий розділ присвячено взаємодії туристських підприємств з під­приємствами туристської індустрії, такими як страхові компанії, транспортні підприємства, підприємства, що надають послуги розміщення, підприємства харчування, підприємства екскурсійного обслуговування, санаторно-курортні підприємства.

При розробці підручника було використано матеріал з навчальної та наукової літератури, перелік якої наведено у списку використаних дже­рел, а також накопичений досвід викладання профілюючих дисциплін на кафедрі туризму і готельного господарства Харківської національної ака­демії міського господарства.

Матеріал, викладений у підручнику може бути корисним для студентів інших спеціальностей , які пов'язані з туристською діяльністю, а також широ­кому колу фахівців, які цікавляться питаннями організації туризму.ЧАСТИНА 1 ТУРИСТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

 

РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ТУРИЗМУ. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА РЕГУЛЮВАННЯ ТУРИСТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

1 ХАРАКТЕРИСТИКА СУТНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТУРИЗМУ

 

1.1 Сутність поняття "організація"

 

Термін "організація" має три значення.

По-перше, це внутрішня упорядкованість, узгодженість взаємодії більш або менш диференційованих і автономних частин цілого, обумовле­них його побудовою.

По-друге, це сукупність процесів або дій, що ведуть до утворення і удо­сконалення взаємозв'язків між частинами цілого.

По-третє, це об'єднання людей, які сумісно реалізують деяку про -граму або прагнуть досягти якої-небудь мети і діють за певними процеду­рами й правилами.

У даній роботі під терміном "організація" будемо розуміти сукупність процесів або дій, які обумовлюють об'єднання елементів, частин в ціле, ство­рення життєздатної стійкої системи. Організація передбачає внутрішню упоря­дкованість та взаємодію відносно незалежних частин одного цілого, що обумо­влено його внутрішньою побудовою.

Необхідність організації визначається внутрішньою структурованістю елементів системи як цілого, наявністю в елементах таких властивостей, як адаптивність один до одного і здатність чинити опір при їх об'єднанні.

Існує два діалектично протилежних типи організації - упорядкована ор­ганізація і стихійна організація. Прикладом упорядкованої організації можна вважати таке природне утворення, як камінь. Характерним прикладом стихій­ної організації є таке природне явище, як вітер. Порядок і стихія є відносними поняттями. Порядок в певній мірі підтримується стихією і, навпаки, стихія під­тримується порядком. Не можливо досягти абсолютного порядку. Не існує аб­солютної стихії. Тому завжди існує певна міра організованості системи. Сту­пінь організованості системи визначається мірою об'єднання її елементів.

У процесі об'єднання частин в ціле, тобто в процесі організації системи відбувається взаємодія цілого і його частин. Поведінка частини визначається поведінкою цілого. Поведінка цілого залежить від поведінки частин. Тому ор­ганізацію можна ще визначити, як взаємодію частин і цілого.

У системах, які прагнуть до організації, існують частини, активність яких здатна здійснити керуючий вплив на ціле. Такі частини виконують функції ор­ганізуючого центру. Організація, яка базується на діяльності організуючого центру, називається централізованою, протилежна - децентралізованою. Обидві організації реалізуються в їх об'єднанні.Організація перетворює об'єкт вивчення на систему. Однак слід зазначи­ти, що термін "організація" не підміняє поняття системи. Поняття системи включає структуру, тобто впорядковану сукупність елементів одного цілого, і механізм взаємодії цих елементів, внаслідок чого об'єкт, процес, явище пере­творюється на систему.

Організація будь-якої системи потребує відповідного підбору і об'єднання елементів, які б забезпечували її гармонійне функціонування і роз­виток.

Організація туризму є відносно новим соціально-економічним явищем. Для успішного керування туристською діяльністю необхідне ретельне вивчення суб'єктів господарювання, тобто підприємств та установ, які мають відношен­ня до туристської діяльності, а також механізмів їх взаємодії. Це завдання і ви­рішує дисципліна "організація туризму".

 

1.2 Організація як функція менеджменту


Сутність менеджменту розкривається через реалізацію його функцій. Процес керування у самому загальному вигляді можна відобразити схе­мою, яка показана на рис. 1.1.

Зовнішнє середовище

 

 

Рис. 1.1 - Загальна схема процесу управління

 

Функція менеджменту - це відокремлені види діяльності з керування, ви­користання яких дає можливість досягти певної мети.

Виділення окремих функцій є об'єктивним процесом, який обумовлений розподілом і спеціалізацією праці з керування різноманітними процесами. Тому еволюцію керування можна розглядати як процес його диференціації на окремі, відносно самостійні функції.До загальних функцій менеджменту відносяться: планування, організація, регулювання, координування, стимулювання (мотивація), контроль.

Функція планування полягає в розробленні й реалізації планів, що визна­чають майбутній стан економічної системи, шляхів і способів його досягнення та використання окремих видів ресурсів.

Головна мета функції організації - створення (формування) керуючих і керованих систем, суб'єкта і об'єкта управління для забезпечення ефективного зв'язку й розвитку належних відносин між ними.

Регулююча функція управління забезпечує функціонування керованих процесів у межах заданих планом, програмою, регламентом параметрів. За до­помогою регулювання досягається необхідний стан впорядкованої системи та її стійкість у разі відхилень від заданих параметрів.

Функція координування забезпечує розподіл управлінської праці, узго­дженість роботи всіх ланок системи управління і окремих спеціалістів та функ­ціональних виконавців для злагодженої роботи всього виробничого колективу.

Функція стимулювання - спонукання учасників виробництва до зацікав­леності в результатах своєї праці. За допомогою стимулювання здійснюється управління розподілом матеріальних та інших цінностей залежно від кількості та якості затраченої праці. Такий розподіл неможливий без контролю за його здійсненням і регулювання.

Контроль - аналітична функція, яка охоплює спостереження за розвитком процесів в об'єкті управління, порівняння величини контрольованих критеріїв із величиною, заданою програмою, і виявлення відхилень від неї, а також причин, характеру, часу й місця їх виникнення.

Організація включає:

-     визначення мети і завдань сумісної діяльності персоналу;

-     визначення потреб у ресурсах та забезпеченості ними;

-     встановлення послідовності дій виконавців;

-     встановлення тривалості виконання цих дій;

-     вибір засобів здійснення дій людей та їх взаємодії при досягненні встановленої мети.

Соціально-економічний розвиток суспільства залежить від організованої взаємодії людей, яка повинна бути гнучкою, оперативною, надійною, економі­чною і здатною до самоорганізації.

Ключовий момент такої організації - вибір засобів об'єднання людей в єдину систему, що можливо завдяки встановлення між ними залежності на ос­нові єдності інтересів та результатів сумісної діяльності.

Ці відносини формуються на основі наділення одного суб'єкта владними повноваженнями відносно інших на підставі:

-     єдності матеріальних і майнових інтересів та відповідальності за вико­нання договірних зобов'язань цих суб'єктів;

-     створення єдиних соціально-психологічних, моральних, етичних наста­нов або цінностей;

-           різної комбінації вказаних засобів.Встановлені організаційно-економічні відносини між працівниками пере­творюють їх з окремих виконавців у високопродуктивну групу, спроможну до­сягти встановленої мети послідовною реалізацією функцій менеджменту.

 

1.3 Історія та передумови розвитку туризму

 

Сучасна наука поділяє розвиток туризму на декілька етапів залежно від зміни наступних факторів: мотивації подорожей; способу подорожей і розвитку транспортних засобів; кількості подорожуючих і охоплення туризмом різних верств населення.

За цими критеріями історичний шлях розвитку туризму можна поділити на чотири етапи:

1- й етап (до 1841 р.) - початковий етап;

2-  й етап (1841-1914 pp.) - період елітарного туризму і становлення тури­зму як галузі;

3-  й етап (1914-1945 pp.) - період становлення масового туризму і фор­мування індустрії туризму;

4-  й етап (з 1945 р. по теперішній час) - монополізація туристської індустрії.

Розглянемо більш детально шлях розвитку туризму від найперших його проявів до сучасного рівня.

Один з експертів Всесвітньої туристської організації Джафар Джафарі у своїй праці "Феноменологія туризму" зазначає, що люди подорожували завжди.

Про це свідчать записи стародавніх народів, які населяли Середній і Да­лекий Схід та Середземномор'я. Ці історичні нариси показують, що з розши­ренням торговельної діяльності і завоювань в Греції, Римі й Китаї представники знаті все частіше відправлялись у поїздки для розваг, знайомства зі світом, із торговою чи дипломатичною метою.

Поділ суспільства на вільних і рабів, поява товарно-грошових відносин, розподіл праці і виділення частини людей, не зайнятих у суспільному виробни­цтві й управлінні, розвиток торгівлі, мистецтва і культури - ось головні факто­ри, які вплинули на посилення необхідності в здійсненні поїздок і подорожей. Окрім пізнавальної мети та розваг, подорожі починають переслідувати ще інші цілі:

-     розвиток культури привів до створення видатних творів скульптури, ар­хітектури, живопису. Природно, що вони стають метою подорожі;

-     пізнання людиною навколишнього середовища зумовило відкриття ці­лющих властивостей природних джерел, місць з унікальним кліматом та інших об'єктів. Метою подорожей стають відпочинок, лікування;

-     бурхливий розвиток різних релігій, паломництво, відвідування святих місць, храмів, виконання релігійних настанов та інше стають ще однією метою здійснення подорожей.

Незважаючи на розширення мети подорожування, розвиток напрямів і навіть будівництво спеціальних об'єктів для відпочинку, лікування, розваг та паломництва, туризм як такий ще не мав комерційної спрямованості.Наступний період суспільного життя серйозно позначився на становленні туризму. Розвиток і укрупнення міст, поглиблення процесів спеціалізації праці, розвиток торгових ярмарок, підвищення життєвого рівня спричинює до зрос­тання кількості людей, які мають стимул і можливість подорожувати.

Велику роль у процесі подальшого розвитку туризму починають відігра­вати фактори, пов'язані з появою сфери послуг й невиробничої сфери, будівни­цтвом інфраструктури. Так, у першій чверті XVIII ст. в Англії зробили величез­ні капіталовкладення в розбудову судноплавної річкової мережі, розширивши її до 1160 миль, збільшивши частину країни доступною для водних перевезень.

У Франції в другій половині XVIII ст. відбувалося масове будівництво доріг і до початку XIX ст. тут налічувалось близько 40 тис. км сухопутних до­ріг, 8 тис. км судноплавних річок і 1000 км каналів.

XIX століття - це період видатних наукових відкриттів і впровадження їх у практику. Революційні перетворення в галузі механізації і укрупнення вироб­ництва мали для розвитку туризму велике значення. Перш за все це було пов'я­зано з подальшим розвитком різних напрямків сфери послуг, одним з яких став туристський бізнес. Тому початком другого етапу в розвитку туризму можна вважати 1841 р., коли англійцем Томасом Куком була здійснена перша комер­ційна туристська поїздка з Лейстера в Лафборо, під час якої було перевезено залізницею з метою прогулянки 600 чоловік - членів товариства тверезості. У 1847 р. Томас Кук створив туристське товариство, яке розповсюджувало білети (путівки) не тільки в Англії, а й за її межами. У 1863 р. Т. Куком організована велика подорож англійців у Швейцарію, а в 1868 р. - в Північну Америку.

Томас Кук вперше створив специфічний туристський продукт - тур, ук­лавши угоди із залізничниками і пароплавними компаніями, готелями та ресто­ранами на обслуговування туристів.

Ідею Т. Кука підхопили багато підприємців найбільш індустріально роз­винутих європейських країн, де в 40-50-х роках XIX ст. відкриваються перші туристські бюро.

У зв'язку з розвитком міжнародних курортів у Німеччині, Швейцарії, Франції, Італії ці країни нарівні з Англією стають міжнародними центрами ту­ризму в Європі.

Значну роль в розвитку туризму відіграли нові географічні відкриття, по­дорожі мореплавців, освоєння Американського, Африканського і Австралійсь­кого континентів.

Розвиток туристської індустрії привів до створення у 1898 р. Міжнарод­ної ліги туристських асоціацій зі штаб-квартирою в Люксембурзі. Туристська активність була перервана Першою світовою війною, після закін­чення якої туризм знову активно розвивається. Так почався третій етап - етап індустріалізації туризму.

Глибоке опрацювання багатьох питань, велика організаційна робота із за­лучення і обслуговування туристів, планування і підготовка маршруту, будів­ництво спеціалізованих комплексів, розвиток інфраструктури окремих регіонів - все це дозволяє віднести туризм до сучасної індустрії відпочинку, лікування, розваг, бізнесу. Саме в цей період туристська діяльність стає основною діяльні­стю для багатьох підприємств і організацій, які професійно надають туристські послуги.

Туристська індустрія - це сукупність виробництв різних галузей госпо­дарства, закладів культури, освіти, науки, що забезпечують створення матеріа­льно-технічної бази туризму, підготовку кадрів і процес виробництва, реалізації і споживання туристського продукту на основі використання природних ба­гатств, матеріальних і духовних цінностей суспільства. Після закінчення Дру­гої світової війни туристська індустрія отримує ще більш потужній поштовх до розвитку. Міжнародна інтеграція, розширення міжнародного поділу праці, від­криття кордонів, забезпечення більш легкого доступу в інші країни, розвиток транспорту і зв'язку, підвищення рівня життя широких верств населення - це ті загальні тенденції, які характеризують початок четвертого етапу. Але визнача­льною характеристикою цього періоду може бути названа монополізація галузі туризму, тобто виділення її в самостійну складову сфери послуг. В умовах зро­стання психологічних навантажень, інтенсифікації життя людей в індустріаль­них країнах туризм діє як ефективний засіб рекреації. З предмету розкоші він стає необхідністю населення високорозвинених індустріальних країн. У кінці XX ст. спостерігається збільшення попиту на туристські послуги серед людей середнього і нижче середнього статку. Це ще більшою мірою диференціювало туристський ринок, призвело до різноманіття туристського продукту, розрахо­ваного на людей з різним матеріальним становищем, різними інтересами, ме­тою і вимогами до рівня сервісу.

Таким чином, розвитку туризму у світі сприяли політичні, економічні, те­хнічні, культурологічні та соціальні фактори. Інтенсивний розвиток туризму спостерігається у країнах зі сприятливою внутрішньою і зовнішньою політи­кою, стійким економічним розвитком, високим рівнем культури, соціальною підтримкою громадян.

 

1.4 Сучасні підходи до визначення туризму

 

У сучасному світі туризм - це багатогранне явище, тісно пов'язане з економікою, історією, географією, архітектурою, медициною, культурою, спортом та іншими науками. Однак жодна з них не може повністю і вичерп­но характеризувати його як об'єкт власних досліджень, жоден з існуючих соціально-економічних інститутів не в змозі самостійно розв'язати комплекс його проблем.

Існує багато поглядів на туризм як на галузь господарства, на міжгалузе­вий комплекс або ринок, де туристське підприємство з продукції різних галузей формує туристський продукт.

Туризм як окремий випадок подорожі має власні понятійно-термінологічні обмеження та характеристики. Одне з перших і найбільш точних визначень туризму, яке в своїй основі й сьогодні використовується для най­більш суттєвих характеристик, що відрізняють його від інших видів діяльності, було сформульоване професорами Бернського університету (Швейцарія) Хун-зикером і Крапфом і пізніше було прийняте Міжнародною асоціацією науковихекспертів з туризму. Ці вчені визначили туризм як ряд явищ і взаємовідносин, які виникають в результаті подорожування людей до тих пір, поки це не приво­дить до постійного перебування і отримання будь-якої вигоди. Таке визначення не стосується екскурсій, не пов'язаних з ночівлею, а також ділових подорожей, які передбачають отримання доходу, навіть якщо його отримують не в країні перебування. З часом базова концепція туризму розширилася. З погляду різних наук і практичної оцінки туризму в різних галузях суспільного життя йому да­ються і різні визначення. У даний час можна виділити десять підходів до визна­чення туризму:

1.    Цілий ряд вчених розглядають туризм передусім як форму міграції на­селення; під туризмом прийнято розуміти одну з форм міграції населення, що характеризується тимчасовим його переміщенням з одного району країни до іншого, або з однієї країни до іншої; під туризмом розуміють всі види пересу­вання, не пов'язані зі зміною місця проживання і роботи.

2.    Вчені-правознавці додають сюди також правовий аспект, визначаючи туризм, зокрема міжнародний як систему подорожей, що здійснюється на під­ставі міжнародних угод з урахуванням діючих міжнародних звичаїв.

3.    Туризм розглядається і як форма розумового та фізичного виховання, що реалізується через соціально-гуманітарні функції: виховну - формування почуття колективізму, моральних та естетичних якостей; освітню - закріплення та розширення знань з краєзнавства та країнознавства, природознавства, топо­графії, історії, знайомство з культурою та традиціями країн і народів світу; оздоровчу - дотримання оптимального режиму навантажень, використання сприятливого впливу природних факторів на стан організму, дотримання пра­вил особистої та суспільної гігієни, розвиток адаптаційних можливостей, під­тримка організму на достатньо високому рівні фізичної підготовки; спортивну - створення бази загальної фізичної підготовки, спеціальна підготовка з турист­ської техніки, досягнення максимальних результатів у туризмі.

4.    Під туризмом розуміють популярну форму організації відпочинку, проведення дозвілля. Часто туризм розглядається як різновид рекреації, актив­ний відпочинок, під час якого відновлення працездатності поєднується з оздо­ровчими, пізнавальними, спортивними й культурно-розважальними цілями ро­зширеного відтворення сил людини.

5.    У більшості визначень знаходить місце соціокультурна функція тури­зму: туризм - це система й форма використання вільного часу і за допомогою сфери послуг у подорожах, що поєднує відпочинок зі зміцненням здоров'я лю­дини, підвищенням її загальної культури і освіти і справляє на неї виховний вплив, ефективний засіб пізнання, підвищення культурного рівня особистості.

6.     Манільська декларація світового туризму (Філіппіни, 1980 р.) визначає його як один з видів активного відпочинку, що являє собою подорож, яка здійс­нюється з метою пізнання тих чи інших районів, нових країн і поєднується в ряді країн з елементами спорту. Крім того, туризм розглядається як діяльність, що має важливе значення в житті народів з огляду на безпосередній вплив на соціальну, культурну, освітню та економічну області життя держав та їх міжна­родні відносини.Туризм розглядається як діяльність осіб, які подорожують і перебува­ють в місцях, що знаходяться поза межами їх звичайного середовища, протягом періоду не більше одного повного року, з метою відпочинку, діловими та ін­шими цілями. Туризм також визначається як особлива форма пересування лю­дей по маршруту з метою відвідування конкретних об'єктів або задоволення пе­вного спеціалізованого інтересу.

7.     Організація Об'єднаних Націй визначає туризм як активний відпочи­нок, що впливає на зміцнення здоров'я, фізичний розвиток людини, пов'язаний з її пересуванням за межами постійного місця проживання. Туризм висвітлюєть­ся і як вид подорожі, що здійснюється для відпочинку, освітніх, ділових, люби­тельських та спеціалізованих цілей.

8.     Вчені-економісти розглядають туризм як галузь економіки нематеріа­льної сфери (індустрія туризму) з обслуговування людей, що знаходяться поза місцем постійного проживання; як суспільно-організовану економічну діяль­ність, спрямовану на виробництво товарів і послуг для задоволення потреб лю­дей, що знаходяться за межами постійного місця проживання. До таких визна­чень належать і ті, що характеризують туризм як вид споживання, вид зовніш­ньої торгівлі, експорт інформації і вражень. Найбільш загальним у ряді еконо­мічних характеристик туризму є визначення російського вченого В. І. Азара, який визначає туризм як велику економічну систему з різноманітними зв'язка­ми між окремими елементами в рамках як народного господарства окремої кра­їни, так і зв'язків національної економіки зі світовим господарством у цілому. Вважається, що туризм як економічне явище охоплює попит (турист), пропози­цію (туристська індустрія) і туристський продукт, на який спрямовано інтерес туриста. Крім того, туризм розглядається як сегмент світового ринку, на якому сходяться підприємства традиційних галузей господарства (транспорт, ресто­ранне господарство, готельне господарство, культура, торгівля тощо) з метою пропозиції своєї продукції та послуг туроператорам - підприємствам з форму­вання, просування та реалізації туристського продукту.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

І М Писаревський, С О Погасій, І Б Андренко - Організація туризму