І М Писаревський, С О Погасій, І Б Андренко - Організація туризму - страница 4

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

10.  Найбільш універсальне, уніфіковане визначення туризму використо-
вується в його статистиці. Згідно з цим визначенням,
туризмом вважається ді-
яльність осіб, які подорожують і перебувають у місцях, що знаходяться за
межами їхнього звичайного середовища протягом періоду, що не переви-
щує одного року підряд, з метою відпочинку, діловими та іншими цілями.
Це визначення, прийняте Всесвітньою туристською організацією, використову-
ється в усіх країнах-членах
ВТО, в тому числі в Україні. У Законі України "Про
туризм" записано:
"Туризм - тимчасовий виїзд людини з місця постійного
проживання з оздоровчою, пізнавальною або професійно-діловою метою
без заняття оплачуваною діяльністю".
Рекомендаційний законодавчий акт
"Про основні принципи співробітництва країн-учасниць СНД в галузі туризму"
(1994 р.) визначає туризм як тимчасовий виїзд людей з постійного місця про-
живання в цілях рекреаційних, оздоровчих, пізнавальних або професійно-
ділових без заняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування.

Незважаючи на різноманіття підходів, існуючі визначення туризму можна об'єднати в три групи.До першої групи входять визначення, що характеризують туризм як різ­новид рекреації (розширеного відтворення фізичних, інтелектуальних та емо­ційних сил людини), систему і форму проведення вільного часу у походах і по­їздках, які поєднуються з активним відпочинком і зміцненням здоров'я люди­ни, з підвищенням її загальної культури та освіти. Ці визначення мають вузько-спеціалізований характер і стосуються тільки окремих аспектів туризму або йо­го видових особливостей.

Друга група визначень туризму розглядає його як одну з форм міграції населення і пов' язує з актом пересування, подорожі, перетину простору і ви­ступає як інструмент статистики туризму.

Третя група визначень характеризує туризм як складне соціально-економічне явище, розкриває його внутрішній зміст, який полягає у єдності різноманіття властивостей і відносин.

Наведений матеріал свідчить про те, що визначення туризму є процесом, який постійно розвивається і удосконалюється.

З поняттям туризму невід'ємно пов'язане поняття туриста. Найбільш широке визначення міститься в рекомендації комісії з туризму та рекреа­ційної географії Всесвітнього географічного конгресу: Турист - особа, яка подорожує з будь-якою метою, крім пошуку заробітку й зміни постійного місця проживання, при умові перебування поза межами свого місця прожи­вання не менше 24 годин. Після розробки рекомендацій зі статистики тури­зму Всесвітньою туристською організацією у 1993 р. за основу визначення поняття "турист" приймається положення, що турист - це тимчасовий відві­дувач, який подорожує за межами місця його постійного проживання що­найменше 24 години (але не більше 12 місяців) з будь-якою метою, крім зміни постійного місця проживання та заняття діяльністю, що оплачується з джерела в місці тимчасового перебування.

Міжнародний (іноземний) турист визначається як особа, яка подорожує з метою туризму в іншу країну, що не є країною її постійного проживання, і знаходиться за межами звичного для неї середовища протягом не менше 24 го­дин без заняття оплачуваною діяльністю.

Міжнародними туристами вважаються особи, які подорожують:

-     з метою відпочинку, лікування, відвідування родичів та ін.;

-     з метою участі в семінарах, конгресах (наукових, дипломатичних,

-     релігійних, адміністративних, атлетичних тощо);

-     з діловими цілями;

-     в морському круїзі, навіть якщо вони залишаються на судні менш ніж 24 години.

До категорії міжнародних туристів не включають і відповідно не врахо­вують у статистиці туризму:

-     осіб, які працюють у країні перебування і отримують за це грошову ви­нагороду - іноземних робітників;

-     мігрантів, в тому числі утриманців і супроводжуючих;

-     осіб, які прибувають з метою навчання на строк понад шість місяців;

військовослужбовців, їх утриманців та членів сімей, за винятком при­буття з метою туризму;

-     працівників дипломатичних служб, а також утриманців, членів сімей, обслугу працівників дипломатичних служб;

-     біженців і кочовиків, примусових переселенців;

-     мешканців прикордонних територій, які постійно мігрують з метою по­шуку роботи;

-     осіб, які залишаються на постійне проживання у країні перебування;

-     осіб, які здійснюють подорожі з метою державної служби (державні ді­ячі, члени делегацій, дипломатії, торговельні місії, військовослужбовці та ін.);

-     учасників наукових експедицій;

-     осіб, які в юридичному значенні не в'їхали до країни (наприклад, паса­жири авіалайнерів, які не залишають транзитної зони аеропорту) - транзитні подорожуючі;

-     учасників подорожі транспортним засобом (потягом, автобусом тощо), які ночують в транспортному засобі;

-     члени екіпажів морських та повітряних суден, залізничних потягів, які ночують на судні або у вагоні потягу, або не проводять ніч в місці відвідування;

-     подорожуючі, які проїжджають через країну без зупинки, навіть якщо їхня подорож триває понад 24 години.

Отже, турист - особа, яка здійснює подорож у межах своєї країни або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування ме­тою, на термін від 24 годин до одного року, без здійснення будь-якої опла­чуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебу­вання в зазначений термін.

У випадку, якщо особа виїжджає зі свого постійного місця мешкання з туристською метою на термін до 24 годин, вона вважається екскурсантом.

Таким чином, екскурсант - тимчасовий (одноденний) відвідувач міс­цевості, населеного пункту або країни, незалежно від громадянства, статі, мови та релігії, який знаходиться в даній місцевості з туристською метою менш ніж 24 години [78, с18].

 

1.5 Стан розвитку туризму в Україні

 

Стрімкий розвиток туризму, особливо за останні 50 років, дозволив ви­значити його як "феномен ХХ століття".

Туризм - це сфера соціально-економічного комплексу, яка в багатьох кра­їнах перетворилась у високо розвинуту індустрію. Кожний 15-й працівник в світі зайнятий у сфері туристського бізнесу.

Сучасна індустрія туризму - одна з найприбутковіших галузей світового господарства. Частка туризму становить близько 10% світового валового націо­нального продукту, 7% загального обсягу інвестицій, 11% світових споживчих витрат, 5% усіх податкових надходжень і третину світової торгівлі послугами [107]. Тому цій сфері діяльності приділяється все більше уваги.

Глобальність туристської діяльності з рекреаційними, діловими, культур­ними, релігійними й оздоровчими цілями справляє потужний і неоднозначнийвплив на довкілля, економіку і суспільство країн, задіяних в туристському про­цесі, їх народи, а також на міжнародні відносини й торгівлю, обумовлюючи не­обхідність міжнародного регулювання на основі принципів відповідального, стійкого та загальнодоступного туризму, зафіксованих в Глобальному кодексі туризму (Сантьяго, Чилі, 1.10.1999 р.). Невід'ємною частиною туризму є під­приємства ресторанного господарства.

Туризм займає значне місце і в економіці України. Як галузь економіки, він займається організацією використання вільного часу, може успішно існува­ти за наявності двох умов: вільного часу і достатніх матеріальних ресурсов для цього. Таким чином, необхідними передумовами виникнення масового попиту на туризм і підтримку його на високому рівні є збільшення вільного часу і зрос­тання добробуту суспільства. Тенденція до збільшення вільного часу є об'єкти­вним чинником виникнення і зростання попиту на туризм.

Україна, перебудовуючи свою економіку на ринкових засадах, включа­ється у світовий туристський процес. У 2001 р. нашу країну відвідали 378 тис. іноземних громадян, 285 тис. наших громадян виїхали з туристською метою за межі країни, а вже у 2007 р. ці показники становили 372,5 тис. і 336 тис. осіб ві­дповідно. Тобто спостерігається позитивна тенденція розвитку туризму, хоча, як видно з табл. 1.1, загальний обсяг туристського потоку та окремих його складових за типами туризму (в'їзний, виїзний, внутрішній) змінювався неод­наковими темпами.

За цей період найбільше зростання загальної кількості туристів відбулося у 2004 і 2007 роках. Головною тенденцією розвитку туризму даного періоду в Україні є суттєве зростання обсягів обслугованих внутрішніх туристів при не­значній активізації в'їзного й виїзного туризму.

Як видно з рис. 1.2. туристські потоки за типами туризму змінювались протягом 7 років нерівномірно.

Якщо за перший рік динамічного ряду частка внутрішніх туристських по­токів була мінімальною - 67,08% то в 2007 р. вона зросла до 75,26 %. Питома вага виїзного туризму стрімко зростає у 2006 р., але наступного року зменшу­ється майже до попереднього рівня; питома вага в'їзного туризму поступово зменшується протягом періоду, за який здійснюється аналіз. Таку тенденцію можна охарактеризувати як позитивну, але все-таки туризм в Україні масовим назвати поки що не можна, хоча це прибуткова діяльність: обсяг послуг, нада­них суб'єктами туристської діяльності в Україні, складає мільярди гривень: 2005 р. - 4,47, 2006 р. - 4,9, 2007 р. - 5,2 млрд. грн. [ 113].

Зміни у структурі туристських потоків у бік внутрішнього й в'їзного ту­ризму протягом останніх років пов'язані з візовою політикою, як в Україні, так і в інших країнах. Основною причиною низького рівня показників з в'їзного туризму залишається низький рівень і відсутність необхідної туристської ін­фраструктури для іноземних туристів.
Головними чинниками подальшого розвитку в'їзного та внутрішнього туризму в Україні є:

1)       підвищення якості та конкурентоспроможності туристських послуг з метою задоволення потреб споживачів (туристів);

2)       впровадження гнучкої візової політики;

3)       реконструкція та модернізація туристської інфраструктури;

4)       розширення реклами туристських послуг України за кордоном і під­вищення її ефективності.

Про входження нашої країни до світового туристського процесу свідчить факт прийняття її до складу UNWTO. У вересні 1999 р. на Генеральній асамблеї WTO в Сантьяго Україну першою серед країн СНД обрано до Виконавчої ради WTO.

У нашій країні багато зроблено і робиться органами державного управ­ління для розвитку туризму: розвивається законодавча і нормативна база (Зако­ни України "Про туризм", "Про курорти" та інші законодавчі акти, Укази Пре­зидента й постанови Кабінету Міністрів), розбудовується за світовими стандар­тами національна індустрія туризму (Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 рр.), що дозволяє суттєво впливати на формування національного туристського ринку.

У 2006 р. Україна була представлена на 12 міжнародних туристських за­ходах за кордоном: у Австрії, Великій Британії, Іспанії, Латвії, Італії, Чеській Республіці, Німеччині, Російській Федерації, Республіці Білорусь тощо [114].За результатами проведеної роботи станом на 1 січня 2007 р. укладено 44 міжурядові й міжвідомчі угоди про співробітництво в галузі туризму, в тому числі 13 - з країнами ЄС. Держтуризмкурортів розроблено проекти міжурядо­вих і міжвідомчих угод про співробітництво в галузі туризму з понад 20 краї­нами світу, які є для України перспективними туристськими ринками, активно ведеться переговорний процес з їх укладання.

Співробітництво на двосторонньому рівні розбудовується насамперед че­рез проведення на щорічній основі засідань 13 міжвідомчих робочих груп з ту­ризму та участь у роботі 68 міжурядових комісій, особливо з країнами, з якими створено правову базу співробітництва, а також реалізацію понад 10 міждержа­вних, міжурядових і міжвідомчих програм і протоколів довгострокового й се-редньострокового співробітництва з питань туризму.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про туризм" Науковий центр роз­витку туризму (НЦРТ) розробив Стратегію сталого розвитку туризму і курортів України, метою якої є забезпечення розвитку в'їзного й внутрішнього туризму, а також екскурсійної діяльності, впровадження і належне ведення державного реєстру туристських ресурсів, раціональне використання туристських ресурсів і туристського районування [112].

Впровадження Стратегії має створити сприятливі передумови для конце­нтрації наявних організаційно-фінансових, матеріально-технічних та інших ре­сурсів держави на розв'язанні найгостріших проблем сфери туризму, розвитку найцінніших туристських ресурсів, забезпеченні захисту економічних інтересів держави від реальних і потенційних загроз у сфері туризму на внутрішньому й міжнародному туристських ринках [115].

Включення у світовий туристський процес, розбудова індустрії туризму та діяльність суб'єктів туристського ринку потребують наукового обґрунтуван­ня напрямків розвитку на основі узагальнення світових тенденцій та їх конкре­тного наукового осмислення для забезпечення сталого національного розвитку туризму.

 

Контрольні запитання для самодіагностики

1.   Назвіть функції менеджменту.

2.   Що означає слово "організація" як функція менеджменту?

3.   Як виник термін "туризм"?

4.   Які основні особливості туризму як об'єкта керування?

5.   Дайте визначення туризму Всесвітньої туристської організації.

6.   Наведіть статистичне визначення туризму.

7.   Дайте визначення туризму згідно із Законом України "Про туризм"

8.   Дайте визначення поняття "турист".

9.   Яка різниця між туристом і екскурсантом?

 

10.   Які переваги має організований туризм?

11.   Яке значення має туризм для економіки країни?

12 Які особливості має туристська діяльність в Україні? 13. Які перспективи розвитку туризму в Україні?2 КЛАСИФІКАЦІЯ І ФУНКЦІЇ ТУРИЗМУ

2.1    Понятійний апарат туризму

 

Розглянемо визначення основних понять, пов'язаних з туризмом і потріб­них для подальшого викладення матеріалу.

Туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздо­ровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення опла­чуваної діяльності в місці перебування.

Турист - особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до од­ного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін.

Туристський продукт - попередньо розроблений комплекс туристських послуг, який поєднує не менш ніж дві такі послуги, що реалізується або пропо­нуються для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристські послуги, не пов'язані з пе­ревезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Характерні туристські послуги й товари - послуги й товари, призначе­ні для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких суттєво скоротиться без їх реалізації туристам;

Супутні туристські послуги й товари - послуги й товари, призначені для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких несуттєво скоротиться без їх реалізації туристам.

Просування туристського продукту - комплекс заходів, спрямованих на створення та підготовку до реалізації туристського продукту чи туристських послуг (організація рекламно-ознайомлювальних подорожей, участь у спеціалі­зованих виставках, ярмарках, видання каталогів, буклетів тощо).

Місце продажу (реалізації) туристських послуг - країна, в якій зареє­стровано відповідний суб'єкт господарювання, що реалізує туристський про­дукт.

Місце надання туристських послуг - країна, на території якої безпосе­редньо надаються туристські послуги.

Туристськими ресурсами України є пропоновані або такі, що можуть пропонуватися, туристські пропозиції на основі та з використанням об'єктів державної, комунальної чи приватної власності.

2.2    Система класифікації туризму

 

Туризм проявляється у різних явищах, зв'язках та відносинах, що обумо­влює необхідність його класифікації. Класифікація туризму полягає у групу­ванні його за окремими однорідними ознаками, які залежать від певних практи­чних цілей.Найбільш поширеною класифікацією туризму є його розподіл за типа­ми, категоріями, видами й формами. Схема класифікації туризму наведена на рис. 2.1.

Тип туризму визначається національною приналежністю туриста. Виді­ляються внутрішній, в' їзний і виїзний туризм.

До внутрішнього туризму відносяться подорожі мешканців якої-небудь країни по території цієї країни.

До в'їзного туризму відносяться подорожі по якій-небудь країні осіб, які не є її мешканцями.

До виїзного туризму відносяться подорожі мешканців якої-небудь краї­ни до іншої країни.

Комбінації вказаних типів туризму утворюють такі категорії туризму, як туризм в межах країни, національний туризм і міжнародний туризм (див рис. 2.1).

Туризм у межах країни охоплює внутрішній і в'їзний туризм і відповідає сукупному внутрішньому туристському споживанню, тобто сумарним витратам внутрішніх і іноземних туристів.

Національний туризм включає внутрішній і виїзний туризм і співвідно­ситься з категорією національного виробництва (валового національного продукту).

У міжнародному туризмі виділяють дві складові - в'їзний і виїзний, що розрізняються за напрямком туристського потоку. Той самий турист може бути класифікований як такий, що в'їжджає і виїжджає одночасно залежно від того, стосовно якої країни стосується його переміщення. Розрізняють країну похо­дження туриста, яку він залишає, і країну призначення, куди він прибуває. У першому випадку мова йде про виїзний, у другому - про в'їзний туризм. Ці те­рміни використовують стосовно до закордонної подорожі на початку поїздки. На зворотному шляху турист просто повертається додому.

Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристські подорожі (поїздки, відвідування), їх цілей, об'єктів, що використовуються або відвідуються, чи ін­ших ознак виділяють різноманітні види туризму. Класифікація за видами ту­ризму наведена на рис. 2.1. Розглянемо стислу характеристику окремих видів туризму.

Організований і неорганізований туризм. Туристи задовольняють свої потреби по-різному. Вони можуть отримати відповідний набір послуг за посе­редництвом туристської фірми чи без її участі, оплатити поїздку з комплексним обслуговуванням чи завчасно кожну послугу окремо в міру користування нею на місці. Строго регламентовані подорожі, пропоновані туристськими фірмами і реалізовані звичайно на умовах попередньої оплати, називаються організова­ним туризмом. Організовані туристи отримують тур за заздалегідь погоджени­ми маршрутами, термінами перебування, обсягом наданих послуг через спеціа­льний туристський збутовий апарат. Одні з них надають перевагу туру з ком­плексним обслуговуванням, інші обмежуються частковим туристським обслу­говуванням (купити, наприклад, курсівку тільки на харчування).На відміну від організованих неорганізовані туристи не зв'язані ніякими взаємними зобов'язаннями з різного роду посередниками, насамперед туристсь­кими фірмами. Вони подорожують на принципах самодіяльності і самообслуго­вування. Типовий приклад неорганізованого туризму - поїздки шляхом авто­стопа з використанням як засіб пересування побіжних автомобілів. Неорганізо­ваний відпочинок отримав велике поширення.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

І М Писаревський, С О Погасій, І Б Андренко - Організація туризму