І М Писаревський, С О Погасій, І Б Андренко - Організація туризму - страница 44

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

Кожне з перерахованих визначень ризику залежно від ситуації використо­вується у страховій діяльності, але законодавством України закріплене перше.

Але, тут слід зазначити, що в теорії ймовірностей, яка визначає розподіл страхових фондів, розрізняють поняття невизначеності й випадковості. Випад­кова подія - це подія, щодо якої застосовується закон розподілу ймовірностей. Невизначена подія - це подія, для якої імовірність її настання невідома. Тому визначені законом ознаки страхової події (імовірність і випадковість) - по суті, означають одне й те саме. Якщо подія випадкова, то вона має імовірність, а як­що подія має імовірність, то вона випадкова.

Поняття "ризик" тісно пов'язане з поняттям "страховий випадок" і "зби­ток". Якщо ризиком є імовірність настання страхового випадку, то збиток - це його економічні наслідки.

З погляду можливості страхування ризики поділяються на такі, що стра­хуються, і такі, що не страхуються.

Ризики, які страхуються - це такі, які страхова компанія, у принципі, може погодитися застрахувати, ризики, які не страхуються, - у протилежно­му разі. Страхування може мати як позитивну, так і негативну сторони. Зрозу­міло, що ніхто не може застрахуватися від катастрофи всесвітнього масштабу, хоча б тому, що відповідати за зобов'язаннями у цьому випадку буде нікому.

Але є ще інші приклади ризиків, що не страхуються. Це ризики, пов'язані з підприємницькою діяльністю, що заснована на ризику, і говорити про їх стра­хування просто безглуздо. Тому в даному випадку факт неможливості страху­вання є позитивним моментом. Він сприяє самоконтролю і усвідомленій відпо­відальності підприємця за свою діяльність. Однак підприємець у ході реалізації своєї програми може застрахувати окремі її аспекти.

Застрахувати ж можна такі ризики, що підлягають обчисленню стійкої ці­ни страхування, причому вона має бути прийнятною для страхувальників. Ін­акше вся організація страхування є безглуздою.

Ризик, відповідальність за яким у страхуванні передається і приймається, повинен мати кількісну оцінку. У теорії економічного ризику існує ціла система кількісних оцінок ризику. В страхуванні основними видами її є імовірність і очікувана величина збитку. І та й інша повинні бути, по-перше, досить вагоми­ми для того, щоб у потенційного страхувальника виникла потреба в страховому захисті, по-друге, досить обмеженими, щоб страхова компанія взяла на себе ві­дповідальність за такими ризиками.

Загалом для того, щоб ризик як страхова подія був таким, що страхується, він має відповідати таким умовам або ознакам страхування:

1.    Страхова подія повинна мати об'єктивний характер, тобто не залежати від волі зацікавлених осіб.

2.    Страхова подія повинна бути випадковою, тобто такою, для якої ні страховику, ні страхувальнику заздалегідь не відомий ні час виникнення, ні ве­личина збитку.

3.    Страхова подія повинна піддаватися статистичному обліку, тобто імо­вірність страхового випадку і величина збитку повинні мати кількісну оцінку.

Страхова подія не повинна охоплювати одночасно всіх або великої кіль­кості застрахованих об'єктів (інакше порушується принцип розподілу страхових фондів).

5.    Збиток у результаті страхової події має бути відчутним для страхува­льника, інакше зникне потреба в страховому захисті.

6.    Страхова подія не повинна бути вигідною страхувальнику чи застрахованому.

З накопиченням статистичної інформації ризики, які не страхуються, мо­жуть переходити в такі, що страхуються. Прикладів тут багато. Так, у недале­кому минулому не страхувався ризик захворювання на СНІД, але з накопичен­ням статистичної інформації він перейшов у розряд таких, що страхуються. З недавнього часу заявили про себе космічне, авіаційне, екологічне страхування, оскільки накопичилася стійка статистична інформація про ці ризики. Почали навіть страхувати інтелектуальну власність.

З розвитком та удосконаленням туристських послуг недавно почали стра­хувати і відповідальність туристських підприємств, причому деякі її види і пра­вила страхування все ще знаходяться у стадії обговорення страховиками. А життя і розвиток бізнесу постійно доповнюють нові ризики, які раніше навіть не розглядалися з погляду страхування. Можливе і протилежне. Певний ризик може стати таким загрозливим, що жодна страхова компанія не погодиться йо­го застрахувати. Таке явище характерне, скажімо, для епідеміологічне несприя­тливих районів або при виникненні загрози воєнних дій. У таких регіонах бага­то ризиків, які раніше страхувалися, набувають імовірності, яка дорівнює оди­ниці, а збитки від них обчислюються колосальними цифрами. Тут наявні всіознаки неможливості страхування об'єктів. У цьому випадку страхові компанії призупиняють або припиняють свою діяльність. Такі явища спостерігалися і тепер спостерігаються в Югославії, Іраку, Чечні, скрізь, де починаються воєнні дії і акти громадської непокори. Після подій 11 вересня 2001 р. в Нью-Йорку багато страхових компаній переглянули тарифи, обмежили або взагалі вилучи­ли із системи страхового покриття ризики тероризму.

Для сукупності ризиків, прийнятих на страхування страховиком, викори­стовується поняття страхового портфеля. Термін "страховий портфель" - ба­гатогранне поняття, що застосовується також для позначення сукупності зібра­них страхових премій, кількості застрахованих об'єктів і договорів страхування.

Формування страхового портфеля є найважливішим завданням страхови­ка. До нього висуваються нижче наведені вимоги.

По-перше, відповідно до закону великих чисел він повинен бути досить великим. Закон великих чисел виявляє себе в стійкій частоті (імовірності) на­стання страхових подій. Це дозволяє страховику з великою точністю розраху­вати адекватну своїй відповідальності ціну страхування.

По-друге, страховий портфель має бути досить однорідним, тобто склада­тися з відносно однакових ризиків. Це пов'язано з тим, що такий необхідний страховикам закон великих чисел діє тільки в однорідних сукупностях.

По-третє, страховий портфель не повинен допускати кумуляцію ризиків. У страхуванні під кумуляцією ризику розуміється такий стан страхового порт­феля, при якому вся або велика кількість застрахованих об'єктів зі значними страховими сумами можуть бути порушені тим самим страховим випадком. Причиною кумуляції, як правило, є недостатній територіальний розподіл збит­ку, при якому фінансовій стійкості страхових операцій загрожують не окремі великі ризики, а безліч дрібних на обмеженому страховому полі.

У зв'язку з тим, що сформувати досить великий і в той же час однорідний страховий портфель дуже складно, якщо взагалі можливо, страховики змушені вирівнювати розміри ризиків шляхом їх поділу, використовуючи для цього ме­тоди спільного страхування і перестрахування.

Туристська діяльність пов'язана з певними ризиками. При наданні тури­стських послуг повинен бути забезпечений прийнятний рівень ризику для життя, здоров'я туристів як у звичайних умовах, так і в надзвичайних ситуаці­ях (під час стихійного лиха та ін.). Ризик для життя і здоров'я людини у тури­стському обслуговуванні виникає в умовах існування джерела ризику, прояви даного джерела на небезпечному для людини рівні, схильності людини до сприйняття дії джерел небезпеки.

Шкідливі чинники (чинники ризику) в туризмі класифікують таким чином:

-           - травмонебезпечність, що може виникнути при переміщенні механіз­мів, предметів, тіл, через складний рельєф місцевості, переміщення гірських порід (каменепадів, селів, лавини), несприятливих ергономічних характеристик туристського спорядження і інвентарю, що використовується, небезпечних ат­мосферних явищ;дія навколишнього середовища, обумовлена підвищенням або пони­женням температури навколишнього середовища, вогкістю і рухливістю повіт­ря в зоні обслуговування туристів, різким перепадом барометричного тиску;

-           пожежонебезпечність, що виникає через недотримання вимог правил пожежної безпеки;

-           біологічні чинники, обумовлені дією патогенних мікроорганізмів і продуктів їх життєдіяльності, а також отруйних рослин, комах і тварин, що є переносчиками інфекційних захворювань, які викликають опіки, алергічні та інші токсичні реакції;

-           психологічні чинники, що включають фізичні й нервово-психічні пе­ревантаження;

-           небезпечні випромінювання, викликані підвищеним рівнем ультрафі­олетового і радіологічного випромінювання;

-           хімічні чинники, обумовлені дією токсичних, дратівливих та інших речовин;

-           небезпеки, пов'язані з відсутністю необхідної інформації про послугу і її номінальні (запроектовані) характеристики;

-           специфічні чинники, обумовлені можливістю виникнення природних і технологічних катастроф в зоні розміщення туристського підприємства або ма­ршруту, а також інших надзвичайних ситуацій (у тому числі пов'язаних із ста­ном громадського порядку в регіоні обслуговування туристів), технічним ста­ном об'єктів матеріально-технічної бази (туристських готелів, баз, кемпінгів, канатних доріг, туристських трас та ін.), що використовуються, складним рель­єфом місцевості (льодовими ділянками трас, гірськими схилами і т. ін.), рівнем професійної підготовки обслуговуючого персоналу (екскурсоводів, інструкто­рів та ін.), попередньою підготовкою туристів до пересування по маршруту пе­вного вигляду і категорії складності (інструктаж, екіпіровка і т. ін.), інформа­ційним забезпеченням (прогнози гідрометеорологів, маркування туристських маршрутів).

У своїй практичній діяльності туристське підприємство повинне керува­тися комплексом нормативних документів із забезпечення безпеки туристів. Туристські підприємства зобов'язані ознайомити туристів з елементами ризику кожної конкретної послуги (розміщення, харчування, транспорту і т. ін.) і захо­дами з його запобігання. Інформація, необхідна для туристів з метою охорони їх життя і здоров'я, повинна надаватися завчасно, як до початку відпочинку, так і у процесі обслуговування. У рекламно-інформаційних матеріалах і тексті ін­формаційного листка до туристської путівки також повинна міститися інфор­мація, що характеризує природні складнощі туристської траси, необхідний рі­вень особистої фізичної підготовки туриста, особливості індивідуального екіпі­рування.

 

18.3 Загальна характеристика систем страхування

 

Страхове відшкодування лежить в основі страхування. Заради можливого одержання страхового відшкодування укладають договори страхування. Засобивиплати страхового відшкодування називаються системами страхування або видами страхової відповідальності. Системи страхування визначають ступінь відшкодування збитку.

На практиці застосовують такі системи страхування:

1.   Система дійсної вартості. Величина страхового відшкодування дорів­нює фактичній вартості майна на день укладання договору.

2.   Система першого ризику. Величина страхового відшкодування дорі­внює повній вартості збитку на момент його виникнення, але в межах страхової суми.

3.   Система пропорційної відповідальності. Величина страхового від­шкодування дорівнює частині збитку, яку складає страхова сума від оцінки вар­тості об'єкта з метою страхування. Страхове відшкодування розраховують за формулою

 

СС З

СВ =

~ ОО , (18.1)

 

де СВ - страхове відшкодування, СС - страхова сума, З - збиток,

ОО - оцінка об'єкта з метою страхування.

 

Система пропорційної відповідальності переходить у систему першого ризику у разі страхування на повну вартість, тобто якщо страхова оцінка і стра­хова сума рівні.

4.   Система дробової відповідальності. Розмір страхового відшкодуван­ня, як і в попередньому випадку, дорівнює заздалегідь обумовленій частині збитку, наприклад, 50 або 90%. У практиці страхування дріб подається шляхом встановлення двох страхових сум - страхової суми як такої, і показної вартості. У цьому випадку дріб, на який помножується збиток, приймається рівним від­ношенню показної вартості до вартісної оцінки об'єкта страхування, а страхове відшкодування розраховують за формулою

 

СВ =

ОО , (18.2)

 

де ЛС - показна сума.

 

Система дробової відповідальності переходить у систему першого ризику у разі страхування на повну вартість, тобто коли немає необхідності в показній сумі або вона дорівнює страховій.

Система відновної вартості. Величина страхового відшкодування до­рівнює ціні нового майна, необхідного для заміни втраченого. Амортизація і знос не враховуються. Страхування за цією системою відповідає принципу по­вноти страхового захисту.6. Система граничної відповідальності. У цьому разі встановлюється певна межа суми страхового відшкодування. Воно визначається як різниця між певною межею і досягнутим рівнем доходу. Ця система застосовується при страхуванні великих ризиків, доходів і врожаю сільськогосподарських культур.

При оформленні договорів страхування менеджеру туристського підпри­ємства в першу чергу слід звернути увагу на те, за якою системою страхування працює страхова компанія. Це необхідно для того, щоб точно уявляти, на яку частину збитку можна розраховувати при настанні страхового випадку і що треба зробити ще на етапі підписання договору, щоб одержати прийнятний страховий захист.

Так як за різними системами страхування можуть сплачуватися частини збитків, то у страхуванні було введено термін "франшиза", який для даної галу­зі знань має специфічне значення.

Франшизою називається особлива умова договору страхування, за якою страховик звільняється від виплати певної частини збитку. Франшизою нази­вають також неоплачувану частину збитку.

Франшиза може бути кількох видів: умовною, безумовною і сукупною.

При умовній (інтегральній, що не вираховується) франшизі збитки у ме­жах розміру франшизи взагалі не оплачуються, а ті, що перевищують її, - опла­чуються повністю.

Розмір умовної франшизи є своєрідним розмежуванням оплачуваних і не-оплачуваних збитків. Задається умовна франшиза конкретною грошовою су­мою або у відсотках від страхової суми.

У договорі страхування умовну франшизу часто вказують за допомогою напису "вільно від х%", де х - величина відсотків від страхової суми, з якими порівнюється збиток. Застосовується умовна франшиза частіше при страхуван­ні великих ризиків, щоб захистити страховика від виплат по дрібних збитках, оскільки при її застосуванні вони не оплачуються взагалі, а великі оплачуються в повному розмірі.

При безумовній (ексцедентній, що вираховується) франшизі збитки, які дорівнюють розміру франшизи, завжди вираховують із вартості збитку. Пода­ється безумовна франшиза у вигляді конкретної грошової суми або у відсотках від розміру збитку.

Випадок, коли збиток перевищує страхову суму, може трактуватися по-різному. Найчастіше страхові компанії спочатку доводять величину збитку до страхової суми (максимально можливої виплати), а потім вираховують з неї ве­личину франшизи.

У договорі страхування безумовну франшизу часто вказують за допомо­гою запису "вільно від перших х%", де х - відсотки від величини збитку, що вираховуються з нього.

Безумовну франшизу застосовують для того, щоб зробити невигідною для страхувальника страхову подію як таку, оскільки при застосуванні франшизи, що вираховується, страхувальник в жодному разі не одержує повну вартість збитку.Крім того, за допомогою безумовної франшизи домагаються участі стра­хувальника в покритті власного збитку, в якому він найчастіше винен сам, на­приклад через недбалість.

Безумовна франшиза в американській і європейській страховій практиці трактується по-різному. У європейській безумовна франшиза, виражена у від­сотках, - це неоплачувана частина збитку, в американській, навпаки, - оплачу­вана. Тобто 20% європейської франшизи дорівнюють 80% американської.

У практиці страхування застосовується також сукупна франшиза. При су­купній франшизі всі понесені страхувальником збитки за певний період часу складаються (частіше за рік або за період дії договору страхування), і з сумар­ного збитку вираховується франшиза.

 

18.4 Види страхування в туризмі

 

Страхові взаємовідносини різнопланові. Тому в страхуванні існують різні види класифікації, які дозволяють виділити й співвіднести ці відносини до різ­них видів.

З погляду законодавчої бази страхування поділяється на обов'язкове і до­бровільне. Обов'язкове - це страхування, передбачене законом. Добровільне -здійснюється на добровільних засадах.

За формою власності страхових компаній страхування поділяється на державне і комерційне. Державне здійснюється державними страховими ком­паніями, комерційне - компаніями інших форм власності.

Щодо джерел організації страхового фонду розрізняють соціальне стра­хування, яке можна прирівняти до особистого страхування на підставі спільно­сті цілей, та інші види страхування .

Соціальне страхування - це страхування, що здійснюється від імені усьо­го суспільства та в його інтересах. Страхові фонди соціального страхування формуються за рахунок цільових податків на заробітну плату або спеціальних відрахувань підприємств і організацій. Страхові фонди усіх інших видів стра­хування формуються за рахунок внесків самих страхувальників. Особисте стра­хування прирівнюється до соціального тому, що і в тому, і в іншому випадку страхуються, по суті, родинні доходи громадян.

У рамках соціального страхування здійснюється виплата пенсій, допоміг, встановлюються пільги певним категоріям громадян (інвалідам, афганцям, чор­нобильцям, дітям-сиротам і т. ін.). Соціальне страхування є складовою части­ною внутрішньої політики держави.

Існуючі класифікації у страхуванні підрозділяються залежно від ознак, покладених в основу виділення окремих його різновидів. Наприклад, існує кла­сифікація за видом небезпеки (вогневе страхування, страхування від нещасного випадку, через хворобу), залежно від об'єктів (страхування майна підприємств, страхування майна громадян і т. ін.), традиційні види, як, наприклад, класифі­кація країн ЄС.

Радянський вчений Рейтман запропонував класифікацію залежно від об'­єктів страхування, відповідно до табл. 18.1 [88, с. 23, 330], яка в практиці стра­хування використовується і тепер. Відповідно до цієї класифікації вся сукуп­ність страхових відносин поділяється на п'ять галузей, галузі - на підгалузі, під-галузі на види, види - на підвиди.

В Україні згідно із Законом "Про страхування" виділяються три галузі страхування:

-           особисте;

-           майнове;

-           страхування відповідальності.

Це, звичайно, не єдино можливі класифікації. Існує, наприклад, класифі­кація видів страхування відповідно до директиви країн ЄС. Крім того, щодо ро­зрахунку ціни страхування всі види страхування підрозділяються на довгостро­кове страхування життя та інші види страхування. Це пов'язано з особливос­тями розрахунку страхових тарифів.

Найефективнішим інструментом забезпечення в туризмі гарантій надання медичної та іншої допомоги, а також репатріації є страхування. Страхування в туризмі розглядається як невід'ємна частина туристського продукту, що гаран­тує надання у разі потреби медичного обслуговування, виплати компенсації за потерпіле або пошкоджене майно туристів або репатріації.

Страхування туристів - це особливий вид страхування, що забезпечує страховий захист майнових інтересів громадян під час їх туристських поїздок, подорожей, шоп-турів та ін. Воно відноситься до ризикових видів страхування, найхарактернішими рисами якого є їх короткочасність (не більше 6 місяців) і великий ступінь невизначеності часу настання страхового випадку і величини можливого збитку [90].

Страхування в туризмі має на меті покриття збитку, що викликається не­сприятливими, наперед передбаченими подіями, що можливі в практиці тури­стської діяльності, але не обов'язкові. Види страхування, що застосовуються у туризмі, наведено на рис. 18.1.

Страхування від нещасних випадків є підгалуззю особистого стра­хування і передбачає виплату страхового забезпечення (повністю або частко­во) у зв'язку з настанням несприятливих явищ - нещасних випадків (або їх наслідків), пов'язаних з життям і здоров'ям застрахованого. До їх числа відно­сяться: травма, інвалідність, смерть, випадкове гостре отруєння, випадкові пе­реломи та ін.

Страхування від нещасних випадків є в основному короткостроковим, здійснюється на період до року з одноразовою сплатою внесків, проводиться в індивідуальній і колективній формах. Джерелом сплати страхових внесків мо­жуть бути особисті доходи громадян або кошти підприємств і організацій.

Страхові відносини між страховиком і страхувальником можуть здійсню­ватися на добровільній і обов'язковій основі.
Весільне страхуванняСтрахове забезпечення підлягає виплаті, якщо внаслідок нещасного випа­дку у страховий період наступить втрата здоров'я або смерть застрахованого. При отриманні застрахованим травми розмір страхового забезпечення, що під­лягає виплаті, визначається страховиком залежно від ступеня її важкості. Усі виплати (за втрату здоров'я і з нагоди смерті) обмежуються розміром однієї страхової суми, на яку укладено договір страхування. При встановленні застра­хованій особі групи інвалідності страховик виплачує одноразову допомогу у встановлених розмірах від страхової суми. Виплата страхового забезпечення проводиться особі, на користь якої укладений договір страхування, на підставі медичних документів, документів слідчих органів і т. ін.

 

Види страхування, що застосовуються у туризміСтрахування від нещасних випадків

Медичне страхування

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

І М Писаревський, С О Погасій, І Б Андренко - Організація туризму