І М Писаревський, С О Погасій, І Б Андренко - Організація туризму - страница 47

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

 

Страхування передбачає вкладення коштів і виконання відповідальності по зобов'язаннях, що, в свою чергу, вимагає оцінки ефективності його застосу­вання. Обов'язкових видів страхування, пов'язаних зі страхуванням туристів, уникнути неможливо, необхідність їх визначається законодавством України. Тому туристському підприємству треба вивчати страховий ринок і користува­тися послугами авторитетних і надійних страхових компаній, що пропонують свої послуги за прийнятними цінами. Один з таких аспектів - страхування ризи­ків туристів.

Туристичне підприємство з тих чи інших причин може звертатися до страхової компанії, прагнучи попередити свої витрати у разі здійснення бага­тьох інших можливих ризиків: псування чи втрати майна; нещасних випадків зі співробітниками; нечесного поводження своїх службовців; настання відповіда­льності за зобов'язаннями; несумлінної діяльності партнерів і т. ін.

Страхування цих ризиків не впливає прямо на ціну туристського продук­ту, але воно пов'язане з нею опосередковано через накладні витрати турфірми.

Однак спосіб страхування через страхові компанії не завжди виправда­ний. У ряді випадків доцільний спосіб самострахування, тобто накопичення і підтримання власних страхових фондів, які в такому разі називаються фондами самострахування або фондами ризику.

Проте ясно, що фонди ризику повинні мати межу, їх не можна нарощува­ти нескінченно. Надлишкові кошти краще спрямовувати на інвестиції.Якщо питання про доцільність страхування вирішено на його користь, на­стає проблема вибору страхової компанії. Тому треба знати, яким вимогам по­винна задовольняти страхова компанія, щоб бути впевненою в тому, що реалі­зація страхового випадку страхування дійсно гарантує відшкодування можли­вих втрат.

Питання гарантії надійності й стійкості страхової компанії мають для страхувальника першорядне значення. За відсутності впевненості в наявності таких гарантій страхування втрачає сенс.

Перед тим як укладати договір страхування, туристське підприємство по­винно переконатися в тому, що в діяльності страхової компанії присутні механі­зми компенсації внутрішнього ризику. Крім того, існує ряд критеріїв, що дозво­ляють вірогідно оцінити ступінь стійкості й платоспроможності страховика:

-           наявність достатнього обсягу страхових операцій;

-           наявність розвинутої практики перестрахування;

-           забезпечення збалансованості страхового портфеля;

-           обмеження відповідальності за окремими ризиками;

-           розумне розміщення страхових резервів;

-           розумна тарифна політика;

-           диверсифікованість діяльності.

На кількісному рівні оцінити стійкість і платоспроможність страхової компанії дозволяють такі показники:

-           розмір статутного капіталу;

-           розмір власних коштів;

-           розмір страхових резервів;

-           співвідношення активів і зобов'язань;

-           виконання нормативів з розміщення страхових резервів;

-           рентабельність страхових операцій;

-           показники збитковості страхової суми.

До загальних критеріїв оцінки діяльності страхових компаній належать досвід роботи страховика, прибутковість його діяльності, репутація і виконання зобов'язань перед клієнтами.

Досвід роботи страхової компанії має особливо важливе значення. Якщо компанія тривалий час функціонує на страховому ринку, то це означає, що вона успішно справляється зі своїми проблемами і пристосувалася до загальної еко­номічної ситуації.

Робота компанії, безумовно, повинна бути прибутковою за річними фі­нансовими результатами.

Репутація страховика формується серед його партнерів по бізнесу і клієн­тів як інтегральний показник його роботи, оцінка ступеня його надійності й ви­конання прийнятих зобов'язань.

Перед ухваленням рішення про вибір страхової компанії як партнера слід навести про неї довідки серед підприємств, які вже співробітничали чи співро­бітничають з нею. Часто інформація про несумлінні дії або обмеження інтересів клієнта має вирішальне значення для ухвалення рішення про відмову від укла­дення договору страхування.Нарешті слід відзначити, що робота з оцінки діяльності страхової компа­нії, її надійності і фінансової стійкості є досить складною і можлива лише для великих туристських підприємств, які здатні заплатити якій-небудь консалтин­говій фірмі за подібну роботу. Має бути оцінена діяльність декількох найбіль­ших компаній, що практикують страхування ризиків, якими цікавиться підпри­ємство, і за результатами аналізу повинна бути обрана та, котра максимально задовольняє усім вимогам.

Необхідність оцінки ефективності страхування необхідна тоді, коли ви­никає питання про укладення договору страхування: купувати страхову послугу чи покластися на удачу і власні кошти? Для цього застосовують різні методики визначення економічної ефективності, які в даній роботі не розглядаються, бо не є предметом вивчення дисципліни.

 

Контрольні запитання для самодіагностики

1.       Що таке страхування?

2.       Яка основна мета страхування?

3.       Як класифікується страхування?

4.       В яких формах може проводитися страхування?

5.       Що таке вид страхування?

6.       Які існують види страхування?

7.       Що спільного й відмінного є між страховою подією і страховим випадком?

8.       Які ризики існують в туризмі?

9.       Які види страхування застосовують в туризмі?

10.   Які існують форми страхування від нещасних випадків?

11.     За яким напрямками здійснюється медичне страхування в туризмі?

12.     Що таке страхування відповідальності?

13.     За якими напрямками здійснюється страхування відповідальності в туризмі?

14.     Яку необхідну інформацію повинен містити договір про страхування?

15.     Які умови страхування від нещасного випадку?

16.     Які умови медичного страхування?

За якими критеріями слід вибирати страхову компанію?19 ОРГАНІЗАЦІЯ ТРАНСПОРТНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

В ТУРИЗМІ

 

19.1 Транспорт як засіб забезпечення туристської діяльності

 

Основним елементом транспортного обслуговування під час подорожі є транспортне перевезення. Під транспортним перевезенням розуміють доставку туристів від місця постійного проживання до місця призначення і в зворотному напрямі. Транспортне перевезення входить до комплексу основних послуг, на нього припадає значна частина вартості туру. Залежно від тривалості й дально­сті подорожі вона коливається від 20 до 60%.

Туризм як вид діяльності, тісно пов'язаний з переміщення туристів за межі їх постійного місця мешкання, не може розглядатися окремо від транс­портного забезпечення. Останнє є найважливішим елементом туристської ін­фраструктури і входить до основного комплексу послуг, що включають до складу туристського продукту. Транспортні підприємства розглядають як особ­ливий різновид туристських підприємств, що формують систему туризму.

Рекомендована UNWTO схема класифікації транспорту, що застосовуєть­ся в туризмі, наведена на рис. 19.1.

У системі транспортного забезпечення в туризмі розрізняють:

-           туристські перевезення, що входять в основний комплекс туристських послуг і включаються до туру: доставка туристів від місця їх постійного меш­кання до місця призначення і назад;

-           трансфер - надання транспортних засобів для забезпечення зустрічей-проводів туристів;

-           транспортне обслуговування програмних заходів щодо туру: екскур­сійне обслуговування, виїзд на програмні заходи, огляд місцевості, переміщен­ня за маршрутом.

Вибір підприємством транспортних засобів для забезпечення турист­ської подорожі залежить від цілого ряду чинників:

-      цільової спрямованості туру;

-      тривалості транспортування;

-      кількості туристів;

-      місткості транспортного засобу;

-      програми туру;

-      безпеки пересування;

-      мобільності транспортного засобу і рівня комфорту.

Для організації подорожей використовується різноманітний транспорт -автомобільний, залізничний, авіаційний, морський, річковий, повітряний. На­бувають розвитку такі перспективні для організації подорожей транспортні за­соби й різновиди транспорту, як швидкісні поїзди на магнітній підвісці, моно­рейкові дороги, морські й річкові суда на повітряній "подушці", космічний транспорт та ін. Розглянемо особливості використання у туризмі окремих видів транспорту.Рейсові автобуси
Транспорт турпідприємств

Орендований транспорт

Ц Особистий транспорт туристів

 

Рейсові поїзди

 

Нерейсові поїздиВ

Екскурсійні підводні човни

 

 

Рейсові теплоходи

Круїзні суда

Морські й річкові паромиО

Щ


Суда для екскурсій і прогулянок
Яхти, катери

 

 

Літаки цивільної авіаціїПовітряний


ВертольотиДельтаплани

Повітряні кулі

 

 

 

 

 

 

Рис. 19.1 - Класифікація транспорту, що застосовується в туризмі19.2 Перевезення сухопутним транспортом 19.2.1 Перевезення автомобільним транспортом

Автомобільні перевезення є одним з основних видів туристських переве­зень. До безперечних переваг автомобільних перевезень відносяться мобіль­ність, відносно висока швидкість, відсутність необхідності здійснювати переса­дки, невисока вартість поїздок, а також гнучкість у встановленні графіків руху.

Автопослуги, що використовуються у туристському обслуговуванні включають три напрями:

-            організація автобусних подорожей;

-            організація подорожей на особистому транспорті туристів;

-            прокат автомобілів.

У більшості країн міжміські й міжнародні автобусні перевезення обслу­говуються автобусами, що належать як державним установам, так і незалежним компаніям.

Залежно від мети перевезення пасажирів весь автобусний парк можна ро­зділити на сім груп:

1.    Міські й приміські автобуси для перевезення пасажирів. У невеликих населених пунктах і багатьох містах, де відсутні такі засоби пересування, як метро і трамвай, автобус є єдиним засобом міського громадського транспорту. У багатьох великих містах на вулицях, особливо в районах історичної забудови і центрах виникають проблеми з організацією дорожнього руху і для автобусів виділяють спеціальні смуги руху. Туристи активно використовують міський транспорт для індивідуальних подорожей при відвідуванні великих туристсь­ких центрів. З метою полегшення розрахунків для туристів випускають спеціа­льні туристські проїзні квитки, наприклад, у Лондоні, Парижі, Мілані. Окрім проїзду у громадському транспорті такі проїзні квитки передбачають можли­вість відвідування музеїв.

2.    Автобуси для перевезення туристів до великих транспортних вузлів (у міжнародні аеропорти, залізничні вокзали, морські порти і т. ін.). Така транспортна орієнтація у туризмі називається "трансфер" і призначена для ор­ганізованої доставки туристів при прибутті від аеропорту до туристського центру або до готелю і назад. Це виключає використання туристами міського транспорту. Трансфери від міжнародних аеропортів до центру найближчого мі­ста або столиці мають свої коди і звичайно наводяться в усіх бортових журналах авіакомпаній, каталогах, розкладах типу "Тіте ТаЬІе". Для трансферів використовуються автобуси туристської комплектації з м'якими сидіннями і великим багажним відділенням. Оскільки трансфери на ві­дстані більше 50 км майже не практикуються, то вимога наявності особливих зручностей (радіотрансляції, телевізора, кухні, туалету) у таких автобусах не ставиться.

Спеціальні, разового виготовлення автобуси місткістю до 200 пасажи­рів. Використовують в міжнародних аеропортах для перевезення пасажирів і туристів від терміналу до літака по льотному полю. Оскільки етап перевезення обчислюється хвилинами, то ніякого особливого комфорту не передбачається,проте десяток сидячих місць для людей похилого віку і інвалідів звичайно є. Для полегшення входу пасажирів підлога при вході в салон плавно опускається до землі, що робить посадку великої кількості пасажирів оперативною.

4. Автобуси для екскурсій. Найбільша частина екскурсій по туристських центрах організовуються саме на автобусах. Частина об'єктів екскурсійного по­казу туристи оглядають безпосередньо, але з автобуса по ходу руху, наприклад при оглядовій екскурсії великим містом. Якщо клімат дозволяє (наприклад, в Лондоні й Берліні), то автобуси роблять відкритими й дворівневими. Звичайно екскурсійні автобуси відрізняються підвищеною комфортністю, м'яки­ми сидіннями, великими панорамними вікнами для відмінного огляду, наявністю радіопідсилювача з мікрофоном для екскурсовода. У деяких автобусах є можли­вість регулювати кут встановлення крісла щодо вікна для кращого огляду.

Використання автобусів для екскурсій пов'язано з необхідністю узго­дження маршрутів із службою дорожнього руху, оскільки в місцях туристсько­го інтересу заборонена стоянка автотранспорту, а для екскурсійних автобусів робиться виняток. Слід також погоджувати порядок і маршрут виходу і посадки туристів, оскільки саме у цей момент найбільш часто бувають випадки наїздів на них транспортних засобів.

5. Автобуси для дальніх регулярних рейсів і перевезення туристів (рейсові й чартерні). Рейсові маршрути поширені повсюдно, оскільки їх відріз­няє незмінність встановленого маршруту, точність розкладу, зупинки у позна­чених місцях. Як правило, автобуси відправляються з автобусних станцій, роз­ташованих біля аеропортів, морських і річкових вокзалів залізничних станцій, кінцевих станцій метро. Часто відправлення рейсів злагоджено з прибуттям або відправленням інших засобів перевезень. Так, в Бірмінгемі (Великобританія) від автобусного вокзалу щодня відправляється у всі частини країни до 600 ав­тобусів. В Афінах на автобусному вокзалі знаходяться автобуси до Парижа, Лондона, Будапешта та інших столиць Європи. У США найдальший автобус­ний регулярний маршрут з Чікаго до Сан-Франциско складає 2395 милі, а пе­реміщення за цим маршрутом триває 52 години.

Автобуси для чартерів орендуються турфірмами з водієм і без водія. Оре­нда комфортабельного автобуса коштує до 600 доларів США на добу. Термін оренди може складати від 8 годин до декількох місяців. При перевезенні турис­тів в один кінець необхідно враховувати порожній прогін автобуса назад до мі­сця прокату. Салони чартерних автобусів для дальніх рейсів повинні бути при­стосовані для тривалого перебування в них туристів. Такі автобуси забезпечені м'якими регульованими кріслами з підголівниками, індивідуальним освітлен­ням кожного місця і вентилятором. У салоні повинен бути кондиціонер, безпе­чне скло підвищеної міцності у вікнах, іноді затемнене, із завісками, верхні по­лиці для легкої ручної поклажі і одягу. Автобус повинен бути обладнаний гар­деробом для верхнього одягу, туалетом, сміттєвими бачками, кухнею з холоди­льником, спеціальним спальним місцем для змінного водія.

Автобуси, обладнані під кемпери або каравани. У середині салону та­кого автобуса (місткістю до 6 пасажирів) обладнується справжнє житлове при­міщення із спальними місцями, кухнею з газовою плитою, холодильником ісанвузлом, раковиною і душем (ванною). Автобуси розрізняють за устаткуван­ням і класифікують за зірками (як готелі). Каравани частіше за все пропонують­ся в оренду в туристських центрах і пунктах прокату автомашин. Для зупинки на природі обладнують спеціальні зупинки (кемпінги), на яких є можливість дозаправки паливом для газових плит, зміни танків туалету і сміттєвих бачків, підключення бортових електроприладів до місцевої електромережі та інші ту­ристські послуги.

7. Спеціальні автобуси для сафарі й пригодницьких турів. Це, як правило, автобуси класу "люкс" або більш прості залежно від характеру подорожі й складу групи (місткість до 25 пасажирів). Вони пристосовані для їзди по ґрун­тових дорогах, достатньо екіпіровані для здійснення тривалих поїздок на при­роді без автострад і центрів технічного обслуговування, обладнані кондиціоне­ром, холодильником, туалетом, причепом з кухнею, великою місткістю з пит­ною водою (до 200 л), а також похідним спорядженням, двомісними наметами та ін. Експедиція забезпечується спеціальним комплектом двотижневого про­довольства. До складу устаткування включається радіостанція з пошуковими приладами на непередбачений випадок.

У 1986 р. у країнах Європи в зв'язку із загостренням конкуренції між за­лізничними і автобусними компаніями було створено об'єднання автобусних перевізників - Рада "Євроліній" (Eurolines), куди ввійшли 33 європейські парт­нери. Автобусні компанії виступили під однією торговельною маркою, вироби­ли систему автобусного сполучення за наскрізними квитками із загальними стандартами сервісу, правилами, системою знижок. У даний час "Eurolines" пе­ретворилися на одну з провідних компаній на ринку. Вона обслуговує більше 250 маршрутів по всій Європі, до неї входить 35 європейських автобусних ком­паній. З 1992г. "Eurolines" почали працювати і в Східній Європі.

Підписання шенгенських угод дало новий поштовх до розвитку автобус­них перевезень, дозволивши спростити багато формальностей. Будучи економі­чним видом подорожей, доступним широким верствам населення, автобусний туризм постійно розвивається

Для спрощення договорів на міжнародні перевезення у рамках Женевсь­кої конвенції від 1 березня 1973 р. прийнята Конвенція про договір міжнарод­ного автомобільного перевезення пасажирів і багажу. Подальше спрощення міжнародних перевезень зафіксовані Гаагською декларацією з туризму і шен-генськими угодами для членів Європейського союзу.

В Європі серйозна увага надається стану автобусів, що використовуються для туристських перевезень. Сучасні автобуси для переїзду на довгі відстані значно зручніші, ніж їх ранні моделі. Стандартним набором є кондиціонер у по­єднанні зі зручностями, кімнати для відпочинку. Багато автобусів забезпечені високими сидіннями, звукоізольовані, мають поліпшене освітлення, великі вік­на для огляду, телевізори, туалети і мінібари.

У багатьох країнах заборонено на туристських маршрутах використову­вати автобуси, термін експлуатації яких перевищує 8 років. Відповідно до єв­ропейського законодавства автобуси повинні проходити всесторонній техніч­ний контроль кожні шість місяців.Згідно з рішенням Європейської конвенції по роботі екіпажів транспорт­них засобів, з 24 квітня 1995. усі автобуси з числом місць більше 9, що беруть участь в міжнародних перевезеннях, повинні бути обов'язково обладнані тахо­графами. У разі його відсутності експлуатація автобуса заборонена.

Тахограф - це бортовий прилад для об'єктивного контролю і обліку ро­боти автобуса або водія. Записи проводяться на іменних діаграмних дисках (та­хограмах) і дають повну картину всього робочого дня водія.

Відносно низькі витрати на придбання туристських автобусів, а також висока ефективність їх використання роблять цей вид перевезень привабливим для великої кількості туристських підприємств. Використання власних автобу­сів дозволяє зменшити витрати на туристські подорожі і як, слідство, знизити їх вартість. Найбільше застосування туристські перевезення власними автобу­сами знайшли в організації турів, орієнтованих на масового споживача. Особ­ливо ефективним стає використання власних автобусів при організації турист­ських потоків у вигляді "ланцюжків", тобто автобус або декілька туристських автобусів здійснює човникові рейси від місця збору групи до місця призначен­ня з постійним завантаженням. Звичайно такі ланцюжки організують у напрямі масового і дешевого туризму. Однак слід відмітити, що використання власних туристських автобусів пов'язано з рядом додаткових витрат туристського під­приємства на стоянку автобуса, технічний огляд і ремонт, заміну частин, пали­вні й мастильні матеріали, обслуговуючий персонал і кваліфікованих водіїв, страхування транспортного засобу і цивільної відповідальності власників авто­транспорту. Тому незважаючи на переваги від придбання власного автобуса, туристські підприємство повинне перш за все враховувати ефективність вкла­дення коштів у створення власної транспортної структури з обліком усієї суку­пності витрат.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

І М Писаревський, С О Погасій, І Б Андренко - Організація туризму