І М Писаревський, С О Погасій, І Б Андренко - Організація туризму - страница 8

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

-     розроблення і представлення пропозицій генеральній асамблеї;

-     розгляд загальної програми роботи організації перед поданням її на об­говорення на генеральній асамблеї;

-представлення генеральній асамблеї звітів і рекомендацій з адміністра­тивних розрахунків і проектів бюджету організації;

-     створення допоміжних органів, потрібних для діяльності ради;

-     виконання будь-яких інших функцій за дорученням генеральної асамблеї.

У виконавчій Раді діють такі допоміжні органи:

-     технічний комітет з програми і координації (ТКПК), головним за­вданням якого є розгляд питань, пов'язаних з загальною програмою роботи організації;

-     бюджетно-фінансовий комітет (БФК), що займається попереднім дослі­дженням бюджетно-фінансових питань для опрацювання рекомендацій вико­навчій раді;

-     комітет довкілля, у роботі якого можуть брати участь всі члени вико­навчої ради;

 

-      комітет зі спрощення формальностей, який займається проблемами пе­реміщення людей як на міжнародному, так і на національному рівнях. Комітет відкритий для роботи всім членам виконавчої ради;

-      комітет зі статистики, який розробляє рекомендації з питань збо­ру, аналізу і напряму статистичних даних з міжнародного і національно­го туризму;

-      комітет з розгляду членства в категорії членів, що приєдналися; основ­ні функції комітету - розгляд заявок на членство у UNWTO і напрацювання ві­дповідних рекомендацій виконавчій раді.

Секретаріат UNWTO складається із штату співробітників (майже 90 пред­ставників 30 країн світу), його очолює генеральний секретар UNWTO.

Генерального секретаря призначає генеральна асамблея (за пропозиці­єю виконавчої ради) більшістю - дві третини присутніх дійсних членів ітих, хто голосує. Термін повноважень генерального секретаря - 4 роки з правом перевиборів. Генеральний секретар відповідальний перед генераль­ною асамблеєю і виконавчим комітетом і виконує їхні вказівки. Зокрема, він представляє звіти про діяльність організації, адміністративні розрахунки, проекти бюджету і загальної програми роботи, а також забезпечує юридич­не представництво організації.

Персонал секретаріату призначає генеральний секретар UNWTO, і від­повідає за виконання роботи перед ним, керується Статутом і правилами для персоналу.

Для надання ефективної допомоги у виконанні робочої програми органі­зації в рамках UNWTO створений Комітет членів, що приєдналися. Його очо­лює голова і кілька віце-голів.

Робоча програма цього Комітету виконується переважно завдяки діяльно­сті окремих робочих груп, що займаються такими питаннями і проблемами, як капіталовкладення у сфері туризму, використання засобів автоматики, туризм і охорона здоров'я, молодіжний туризм, розвиток туризму для інвалідів, туризм і спорт.

До структурних особливостей UNWTO належить також функціонування інституту постійних представників країн - членів організації. Серед їхніх обо­в'язків - підтримання оперативного зв'язку між країнами і штаб-квартирою UNWTO з усіх питань діяльності організації.

Штаб-квартира. Всесвітня туристська організація є юридичною особою і може користуватися на території країн - членів певними привілеями й імуніте­том, що визначені в окремих угодах, укладених організацією. Відповідно до Статуту UNWTO, місцеперебування організації визначається і може бути в будь-який час змінене рішенням генеральної асамблеї. Зокрема, на підставі Конвенції між UNWTO й Іспанією про правовий статус організації в Іспанії, текст якої був підписаний 10 листопада 1975 р. і ратифікований Іспанією 8 жов­тня 1976 р. (конвенція набула чинності 2 червня 1977 р. і схвалена генеральною асамблеєю WTO 31 травня 1977 р.), штаб-квартира WTO 1 січня 1976 р. була перенесена з Женеви до Мадриду в будівлю, яку передав для WTO іспанський уряд

Офіційні мови UNWTO - англійська, іспанська, російська і французька. Зміни до статуту WTO про визнання арабської мови офіційною мовою органі­зації схвалені на Третій сесії генеральної асамблеї в 1979 р., досі не набули чинності, оскільки їх не підтримала (ратифікувала) більшість дійсних членів організації.

Фінансування. Бюджетні витрати UNWTO на здійснення адміністратив­них функцій і реалізацію спільної програми роботи покриваються за рахунок членських внесків і будь-яких інших надходжень відповідно до фінансових правил організації.

Бюджет UNWTO, проект якого складає генеральний секретар, розрахова­ний на два роки.

Робоча програма й оперативна діяльність. Робоча програма UNWTO формується і затверджується на два роки. Одним з істотних елементів у її під­готовці в останні роки стають розміри бюджетних асигнувань, тобто створення так званої програми бюджету організації.

Основні міжнародно-правові заходи організації - проведення Всесвіт­ньої конференції з туризму в 1980 р., Всесвітньої наради з туризму в 1982 р. і Міжнародної конференції з туризму в 1989 р.

У резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 38/146 від 19 грудня 1983 р. була прийнята рекомендація до членів організації „приділяти належну увагу принципам Манільської декларації зі світового туризму 1980 р. і документа Всесвітньої наради з туризму в Акапулько в 1982 р. у розробленні та здійснен­ні, де це доречно, своєї політики, планів і програми в галузі туризму згідно зі своїми національними пріоритетами і в рамках Програми роботи Всесвітньої туристської організації.

Гаазька декларація Міжпарламентської конференції з туризму 1989 р. є інструментом міжнародного співробітництва і партнерства, об'єднання народів і чинником, що сприяє розвиткові індивідуального й колективного туризму. Її головні положення зводяться до того, що:

1)      туризм - форма проведення вільного часу.

2)      туризм - ефективний засіб сприяння соціально-економічному зростан­ню країни.

3)      природне, культурне і людське довкілля - основна умова розвитку туризму;

4)      туризм має гуманний характер.

5)      кожна людина має право на вільні подорожі.

6)      спрощення формальностей подорожування - основа розвитку туризму.

7)      безпека і захист туристів, повага їхньої гідності - найважливіші умови розвитку туризму;

8)      держави повинні вживати заходів у боротьбі з тероризмом, удо­сконалювати якість туристських послуг, планувати розвиток туристської інфраструктури.

Парламенти, уряди, державні й приватні організації, асоціації й установи, що відповідають за туристську діяльність, професіонали в галузі туризму, а та­кож самі туристи повинні враховувати принципи Гаазької декларації і постійно керуватися ними у своїй роботі.

На конференції в Ліссабоні в дослідженнях "Tourism: 2020 Vision" UNWTO оголосила, що найперспективніші туристські напрями наступного сто­річчя - пригодницький туризм, круїзи, екотуризм, культурно-пізнавальний ту­ризм, тематичний туризм.

Розвиток міжнародного туризму стає все більш актуальним. У таких умо­вах неминуче виникнуть проблеми і труднощі, пов'язані з перетинанням кордо­нів і виконанням прикордонних та інших туристських формальностей. У цьому зв'язку особливо гостро постає питання про регулювання туризму в рамках не тільки окремо взятої країни і сусідніх з нею держав, а й світового співробітниц­тва взагалі. Значну частину цієї роботи проводить UNWTO як основна міжуря­дова організація в галузі туризму. Схема взаємодії UNWTO з іншими організа­ціями зображена на рис. 3.3.У XXI ст. UNWTO прогнозує справжній бум подорожей, однак час, який люди зможуть виділяти на свій відпочинок, скоротиться, особливо на основних ринках - постачальників туристів. За дослідженням UNWTO "Impact on Tourism", мандрівники XXI ст. будуть "багаті на гроші, але бідні на час". У ре­зультаті вони шукатимуть туристського продукту, який даватиме максимальне задоволення упродовж мінімального часу. Процвітатимуть тематичні парки і круїзні подорожі, оскільки люди зможуть відвідати більше місць за короткий термін. Стануть популярними короткі відпустки і поїздки у вихідні, а основна відпустка року в багатьох людей буде скорочуватися.

 

3.3 Інструменти регулювання міжнародної туристської діяльності

Інструменти регулювання міжнародної туристської діяльності - це

правові акти й офіційні документи, спрямовані на установлення певного поряд­ку, норм, правил, принципів і підходів у здійсненні туристської діяльності. Во­ни слугують цілями інформації, орієнтації, просування та реалізації на практиці заявлених і проголошених ідей, принципів, концепцій і стратегій.

До таких інструментів відносяться міжнародні декларації, конвенції, ре­золюції, угоди, протоколи, рекомендації, прийняті на міжнародних конферен­ціях і форумах.

Міжнародні декларації - це офіційні заяви міжнародних організацій учасників чи міжнародних конференцій, що проголошують основні принципи політики або програмні положення діяльності організацій в якій-небудь конк­ретній сфері міжнародних відносин, наприклад у сфері туризму.

Міжнародні конвенції - це один з видів договорів. Вони установлюють взаємні права й обов'язки держав у певній галузі людської діяльності. Багато конвенцій розробляють і приймають спеціалізовані міжнародні організації. На­приклад, міжнародні конвенції ООН з морського права кодифікують норми права.

До основних інструментів регулювання міжнародної туристської діяль­ності відносяться:

-     Всесвітня декларація з прав людини (1948 р.);

-     Міжнародний пакт з економічних, соціальних і культурних прав

(1966р.);

-     Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються мі­жнародних повітряних перевезень (1929 р.);

-     Чикагська конвенція з міжнародної цивільної авіації (1944 р.) і Токійсь­ка, Гаагська, Монреальська конвенції з того самого питання;

-     Конвенція з митного забезпечення туризму (1954 р.);

-     Будапештська конвенція зі спрощення туристських подорожей (1976 р.);

-     Конвенція з захисту світової культурної і природної спадщини (1972 р.);

Манільська декларація зі світового туризму (1980 р.);Парламенти (законодавчі органи)

ООН: ЕКОСОС,

ПРООН,

ЮНЕП, ЮНКТАДУрядові органи з туризму

 

 

 

Національні туристські організації

 

 

 

ВСЕСВІТНЯ ТУРИСТСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ (UNWTO)

 

Регіональні економічні комісії ООН

 

 

Спеціальні заклади ООН:

ЮНЕСКО,

МВФ, МБРР та іншіНаціональні асоціації

туристської індустрії

 

 

Всесвітня торговельна організаціяДержавні й приватні фонди, фірми, агентства, інститути

Регіональні й су-брегіональні ор­ганізації в галузі туризмуДержави


Органи транскордонного партнерстваНеурядові організації сфери туризму

 

-     Рис. 3.3 - Схема взаємодії UNWTO з іншими організаціямиСофійська резолюція VI сесії Генеральної асамблеї ВТО, що прийня­ла Хартію туризму, Кодекс туриста (1985 р.);

-     Конвенція з прав дитини (1990 р.);

-     Буенос-Айреська резолюція IX сесії Генеральної асамблеї ВТО з за­безпечення туризму і безпеки туристів (1991 р.);

-     Туристська декларація Світового туристського форуму в Осаці і Всесвітньої конференції міністрів з туризму (1994 р.);

-     Генеральна угода з торгівлі послугами (1994 р.);

-     Каїрська резолюція XI сесії Генеральної асамблеї ВТО щодо запобі­гання організованому секс-туризму (1995 р.);

-     Стокгольмська декларація проти комерційної сексуальної експлуатації дітей (1996 р.);

-     Манільська декларація із соціального впливу туризму (1997 р.);

-     Всесвітній кодекс етики в туризмі (1999 р.).

Основні заходи з координації і регулювання туристської діяльності - це конференції, асамблеї, зустрічі, форуми, конгреси, семінари, що проводяться міжнародними організаціями.

Однією з важливих міжнародно-правових форм регулювання і координа­ції діяльності держав у галузі туризму, вироблення та впровадження правил і принципів їхнього співробітництва, норм і стандартів міжнародної туристської діяльності є конференції ООН з туризму, конференції UNWTO, форуми міжна­родних туристських організацій.

Практика й процедури регулювання міжнародної туристської діяльності реалізуються у приєднанні держав до міжнародних конвенцій, декларацій і до­говорів з питань міжнародного туризму, участі їх в міжнародних туристських програмах і проектах, укладанні міжурядових угод про співпрацю, а також у додержанні основних положень і принципів міжнародних документів при фор­муванні національних концепцій розвитку туризму й розробці національного туристського законодавства.

Міжнародна співпраця в туристській сфері здійснюється на основі двосторонніх і багатосторонніх міжурядових угод про співпрацю в області туризму.

Міжурядові угоди формулюються і укладаються відповідно до положень Манільськой декларацій із світового туризму, Гаагської декларації про туризм, а також інших міжнародних офіційних документів. Вони укладаються з метою розширення дружніх зв'язків між народами і сприяння національних урядів співпраці у сфері туризму. Уряди двох або декількох країн в угоді заявляють про те, що підтримуватимуть і розвиватимуть туристські зв'язки, сприятимуть обміну на взаємовигідній основі співпраці між національними туристськими компаніями, транспортними, туроператорськими, турагентськими та іншими фірмами.

Уряди зазначають, що підтримуватимуть зусилля національних туристсь­ких органів і організацій щодо розширення областей співпраці, наприклад в су­місному підприємництві або в будівництві об'єктів інфраструктури і матеріаль­ної бази туризму, і створювати для цього сприятливі умови інвесторам. В уго­дах уряди підкреслюють, що сприятимуть розвитку туризму шляхом обміну ін­формаційними, рекламними та іншими матеріалами; зобов'язують сприяти тех­нічній співпраці за допомогою обміну новими технологіями між туристськими організаціями своїх країн, надавати допомогу в професійній підготовці турист­ських кадрів своїх країн, а також обміну експертами, вченими і журналістами, які працюють у туристській сфері.

Часто міжурядові угоди містять статті, в яких уряди приймають зобов'я­зання щодо спрощення формальностей в оформленні туристських поїздок гро­мадян своїх країн.

Міжнародні правові акти знаходять відображення в національних офіцій­них документах, спрямованих на регулювання туризму і туристської діяльності.

У багатьох країнах прийняті закони про туризм і туристську діяльність. Рекомендації знаходять своє відображення і розвиток у національних законо­давствах. Призначення законів про туризм полягає в гарантованому забезпе­ченні необхідних заходів для державного регулювання, координації і розвитку туристської сфери. Статті національних законів про туризм регулюють такі ас­пекти туристської діяльності, як збереження і використання природних і куль­турних ресурсів; створення і розвиток інфраструктури і матеріальної бази тури­зму, пасажирського транспорту; турагентська і туроператорська діяльність; під­готовка туристських кадрів; фінансування розвитку туризму та багато інших.

Разом із законами про туризм багато країн мають окремі самостійні зако­ни, які враховують специфічні особливості країн і регулюють окремі аспекти туристської діяльності з урахуванням міжнародних норм і стандартів.

 

3.4 Міжнародні документи, що регламентують туристську діяльність

Низка міжнародних договорів, конвенцій і декларацій міжнародних орга­нізацій формулюють основи міжнародно-правового регулювання системи тури­зму і міжнародних подорожей. Стаття 24 Загальної Декларації Прав Людини, прийнята Генеральною асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 р., проголошує: "Кожна людина має право на відпочинок і вільний час, вклю­чаючи розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки". Стаття 12 "Міжнародного пакту з громадянських і політичних прав", прийнято­го 6 грудня 1966 р. Генеральною асамблеєю ООН, закріплює право кожної лю­дини вільно покидати будь-яку країну, враховуючи власну.

До міжнародних актів, що безпосередньо регулюють туристську діяль­ність, відносяться:

-      "Загальна резолюція з розвитку туризму", прийнята у 1963 р. на конфе­ренції ООН по міжнародному туризму і подорожам (Рим);

-      "Манільська декларація по світовому туризму", прийнята у 1980 р. Все­світньою конференцією з туризму (Філіппіни);

-      "Документи Акапулько", прийняті у 1982 р. на Всесвітній нараді з ту­ризму при ВТО (Мексика);

-       "Хартія туризму" і її складова частина "Кодекс туриста", прийняті у 1985 р. на сесії Генеральної асамблеї ВТО (Софія);"Гаагська декларація з туризму", прийнята у 1989 р. на міжнародній конференції з туризму, що проводилася ВТО і Міжпарламентським союзом, є розвитком "Хартії туризму".

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

І М Писаревський, С О Погасій, І Б Андренко - Організація туризму