С В Дарчик - Візія національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 рр у спогадах та щоденниках шляхтичів речі посполитої - страница 1

Страницы:
1  2  3 

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського

ДАРЧИК Світлана Василівна

УДК 930.2 (477)"16"

ВІЗІЯ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ (1648-1657 рр.) У СПОГАДАХ ТА ЩОДЕННИКАХ ШЛЯХТИЧІВ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ - 2009

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Незважаючи на суб'єктивність мемуарів, причетність авторів до описуваних подій дозволяє визначити їх ставлення до певних суспільних явищ, окремих людей, хоча ця інформація часто є прихованою. Спогади та щоденники сучасників Національно-визвольної війни середини XVII ст. неодноразово використовувались вітчизняними дослідниками, однак це здійснювалось шляхом залучення фрагментарних відомостей. Польська історіографія має у своєму активі напрацювання із витворення портрета пересічного шляхтича XVII ст., але тут подіям української історії відводилась другорядна роль. Окремого дослідження, де б презентувалась візія подій 1648-1657 рр., витворена сучасниками, з акцентом на особливостях їх життєписів, світогляду та культурно-історичного контексту доби, не проводилось. Виходячи із сучасних напрямків розвитку історичної науки, ця проблема набула нового звучання. Вона пов'язана із прагненням автора зрозуміти, які чинники вплинули на шляхтичів у процесі написання нотаток. Іншим мотивом звернення до проблеми є необхідність дослідження того, наскільки конкретні уявлення шляхтичів про повстання Б. Хмельницького співвідносились із прийнятою на рівні аксіоми думкою про вороже ставлення річпосполитського суспільства середини XVII ст. до цих переломних подій. Необхідність коригування існуючого в попередній історіографії стереотипу є додатковим чинником, який пояснює актуальність обраної теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене в рамках науково-дослідної теми „Актуальні проблеми української історії та історіографії модерної доби" (державний реєстраційний номер 0108U010890), яка виконується в Національному університеті „Острозька академія".

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне     представлення     подій     національно-визвольної боротьбиукраїнського народу 1648-1657 рр. у спогадах та автобіографічних щоденниках, створених шляхтичами-сучасниками. Досягнення мети передбачає реалізацію наступних дослідницьких завдань:

- окреслити суспільне середовище, в якому у XVII ст. розвинулась річпосполитська мемуаристика, її головні традиції та відмінності від мемуарів сучасної доби;

- визначити основні тематичні об'єкти, які найчастіше привертали увагу шляхтичів;

- простежити головні віхи життєвого шляху мемуаристів, встановити його вплив на інформаційну та емоційну наповненість творів;

- реконструювати мотивацію авторів у змалюванні читачам причин вибуху протистояння та їх візію щодо визначальних подій на початку визвольного руху;

- проаналізувати характеристику окремих аспектів еволюції українсько-річпосполитського конфлікту 1649-1650 рр. в записах сучасників;

- з'ясувати особливості військової кампанії під Берестечком як тематичного об'єкту літописців епохи;

- реконструювати картину Національно-визвольної війни у 1652­1657 рр., змальовану мемуаристами;

- дослідити образ ворога, витворений у шляхетській мемуаристиці, стосовно подій 1648-1657 рр.;

- встановити вплив на формування цього образу віровизнання, регіонального походження, професії, родинних зв'язків мемуаристів.

Об'єктом дисертаційного дослідження є спогади та щоденники шляхтичів - очевидців та сучасників подій Національно-визвольної війни 1648­1657 рр.

Предмет дослідження - візія протистояння повстанців на чолі з Б. Хмельницьким та урядової сторони, подана у шляхетських спогадах та автобіографічних щоденниках.

Методи дослідження. Для всебічної характеристики візії Національно-визвольної війни 1648-1657 рр. залучались загальнонаукові методи аналізу та синтезу з опорою на принцип історизму. З їх допомогою картина шляхетського світобачення стосовно вказаних подій представлена цілісним явищем у взаємозв'язку із реальними подіями. Проблемно-хронологічний метод став визначальним при аналізі історіографічного доробку. На підставі методу періодизації було виділено кілька періодів, порівняння в рамках яких поглядів мемуаристів допомогло цілісно представити шляхетську візію на окремі дослідницькі проблеми. Для характеристики життєписів авторів мемуарів було застосовано просопографічний метод із наголосом на встановленні родинних, політичних, клієнтарно-патрональних зв'язків із людьми, згадуваних у нотатках. Історико-компаративний метод дозволив порівняти погляди близьких за суспільним становищем авторів та визначити, наскільки їхнє бачення співвідноситься із положеннями, запропонованими в історіографії. Без використання критичного методу не вдалося би пояснити радикальну зміну поглядів окремих мемуаристів за порівняно короткий період часу, як і з'ясувати, що в певних випадках рядки виходили зовсім не з-під пера людини, за яку прагнув себе видати автор.

Хронологічні рамки роботи охоплюють 1648-1657 рр. Нижня межа дослідження зумовлена розгортанням у 1648 р. Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, яка підважила основи політико-правового устрою Речі Посполитої. Верхня межа визначена фактом смерті лідера повстанців у 1657 р., після чого ініційований ним рух набрав інших рис та форм.

Географічні межі дослідження охоплюють територію сучасної України та сусідніх з нею держав - Польщі, Литви, Молдови, Румунії, Росії та Білорусі, - де упродовж 1648-1657 рр. відбувались головні акції протистояння.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше у вітчизняній історіографії на основі аналізу спогадів та автобіографічних щоденників витворено картину бачення сучасниками цієї переломної епохи. Шляхомпорівняльного аналізу праць дослідників простежено основні напрями вивчення теми, введено до наукового обігу низку інформаційних матеріалів із „щоденникової книги" М. Ґолінського. Вперше окреслено едиційну історію річпосполитської мемуаристики як джерела до вивчення подій власне української історії та узагальнено особливості класифікації мемуарів XVII ст. Здійснено чітке розмежування прозових переробок історичних творів В. Коховського та С. Твардовського, які в попередній історіографії часто відносилися до категорії мемуарів. Аргументовано висновок про те, що ворожість у зображенні противника залежала від емоційності автора і була спричинена посяганням повстанців на священну з точки зору правової середньовічної доктрини королівську владу. Поряд з цим шляхом аналізу джерельних матеріалів показано раціональне бачення шляхтичами причин конфлікту та поразок річпосполитського війська. За допомогою залучення низки матеріалів синтезовано уявлення шляхтичів про конфронтацію 1648­1657 рр. у співвідношенні із життєвими факторами, які вплинули на їхні переконання. На основі аналізу мемуарів шляхтичів-вояків підтверджено вже розвинуту в історіографії тезу про існування у соціально-культурному просторі Речі Посполитої формації „воїнів", нерозділеної національними і релігійними відмінностями. Через призму такого суспільного уявлення розглянуто поділ армії повстанців на професійних воїнів та т. зв. „голоту", яка трактувалася авторами мемуарів виключно негативно.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення дисертаційного дослідження та нагромаджений у ньому фактичний матеріал може бути використаний при написанні конкретно-проблемних та узагальнюючих праць із історії та джерелознавства України середини XVII ст. Вказані тези дозволяють також відкоригувати усталену в українській історіографії оцінку протистояння учасниками із річпосполитської сторони.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації апробовані у виступах на таких наукових заходах: IV Буковинськійміжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 600-річчю першої історичної згадки про Чернівці (Чернівці, 2007 р.), Всеукраїнській науковій конференції „Микитинська Запорозька Січ і початок Національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття", (м. Нікополь Дніпропетровської обл., 2008 р.), V Міжнародній науковій конференції "Шляхи становлення незалежності Польщі і України: минуле, сучасне, майбутнє", (м. Житомир, 2008 р.), щорічних науково-звітних конференціях „Дні науки" (Острог, 2006, 2009).

Основні положення дисертаційного дослідження викладені у шести статтях, з яких п'ять опубліковані у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертаційного дослідження зумовлена його метою і завданнями. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (409 позицій). Обсяг основного тексту - 176 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт і предмет, хронологічні межі, сформульовано мету та завдання роботи, наукову новизну і практичне значення дисертації, ступінь її апробації та впровадження результатів.

У першому розділі „Історіографія та джерела" охарактеризовано ступінь наукової розробки теми та подано характеристику джерельної бази.

У підрозділі 1.1. „Історіографія проблеми" зазначено, що мемуари середини XVII ст. неодноразово використовувались дослідниками історії Речі Посполитої та українських земель. Однак і польські, і українські історики ХІХ та ХХ ст. найчастіше використовували нотатки Й. Єрлича, А.С. Радзивіла, М. Ґолінського та Б. Маскевича. Тільки у сучасних дослідженнях В. Степанкова, В.

Смолія та Я. Качмарчика[1] використано весь спектр цього виду писемних джерел.

З українських джерелознавців вперше до мемуарів звернувся В. Антонович[2]. Його справу продовжили представники "львівської школи" М. Грушевського, а він подав короткий аналіз річпосполитських мемуарів середини XVII ст.[3].

Із формуванням у Дніпропетровську джерелознавчої школи М. Ковальського зросла увага дослідників в т. ч. і до мемуарів. Один з представників школи Ю. Мицик[4] запропонував класифікацію мемуарів вказаного періоду, звернувши увагу на походження і погляди авторів. До розробки згаданої проблематики долучилися також Н. Яковенко та Я. Федорук[5], які проаналізували шляхетські нотатки в контексті суспільних уявлень тогочасних обивателів Речі Посполитої.

Тенденцією розвитку польської історіографії проблеми стало те, що, зазвичай, саме видавець був автором окремої розвідки про мемуариста та його твір, як це було з публікаторами ХІХ - поч. ХХ ст. (А. Бєльовський, Е. Рачинський, К. Вуйціцький, В. Чермак) та більш пізнішого періоду (А. Сайковський, Р. Желєвський, А. Рахуба, Я. Дзєнґелєвський, Р. Шренява-Шиповський, Т. Василевський)[6]. Автором першого синтетичного дослідженняпро розвиток річпосполитської мемуаристики XVII ст. був В. Чермак[7]. А. Сайковський, К. Гернас, Г. Барич, Т. Хинчевська-Геннель, М. Барльовська пізніше продовжили дослідження в даній царині історичної науки, розвинувши її окремі напрями[8]. Водночас інтерес до мемуарів зростав з огляду їх значення як джерел трилогії Г. Сєнкевича „Вогнем і мечем". Протягом ХХ ст. різні аспекти проблеми були підняті у студіях О. Ґурки, Ю. Кіяса, А. Керстена, Т. Буйніцького, М. Космана[9] та інших. Одним із авторитетних дослідників мемуаристики XVII ст. є П. Борек[10]. Він не тільки детально визначив причини появи та розвитку цього культурного явища, але й охарактеризував чимало особливостей, пов'язаних із подіями 1648-1657 рр.

Підрозділ 1.2 "Джерела та їх едиційна історія" подає різні погляди на проблему класифікації річпосполитських мемуарів середини XVII ст., запропоновані представниками української та польської історіографії. Базовою слід вважати класифікацію, запропоновану Ю. Мициком. Вчений виокремив серед мемуарів табірні та автобіографічні щоденники і спогади шляхтичів, взявши за критерій поділу спосіб створення та змістову наповненість джерел.

Власне спогади та автобіографічні щоденники стали об'єктом дослідження з огляду на насиченість інформативними матеріалами для вивчення історії уявлень та ідей. До того ж, великий часовий проміжок, який, як правило, охоплюють джерела вказаної категорії, дозволяє прослідкувати зміну поглядів автора та широкий спектр його інтересів на відміну від таборових щоденників. З метою попередження плутанини термінів у роботі особливо важливим було вказати на принципову відмінність спогадів та мемуарів як співвідношення частини та цілого (запропоновану тим-таки Ю. Мициком), оскільки в сучасному українському джерелознавстві присутні різні думки з цього приводу.

Категорія автобіографічних щоденників представлена творами Ф.К. Обуховича, С. Освєнцима та А.С. Радзивіла[11]. Автори нотаток послідовно протягом життя вели записи, які пізніше доповнили та відредагували. Зважаючи на постійну періодичну працю над твором, вони фіксували чимало відомостей зі "свіжої пам'яті", наводячи низку дат, прізвищ та фактів, причому ступінь їхньої вірогідності є досить високим. Щоденниковий спосіб ведення твору казимирського райці М. Ґолінського[12], який подекуди має риси історичної компіляції, дозволяє, все-таки, його також віднести до автобіографічних щоденників.

Спогади сучасників, які хронологічно описують події 1648-1657 рр., пов'язані із іменами Й. Єрлича, Я. Лося, М. Ємьоловського, Б. Маскевича, Б. Радзивіла та аноніма, твір якого був опублікований І. Хронщем[13]. Незважаючина приналежність цих нотаток до спільної категорії спогадів, кожен з них має свої структурні особливості.

Робота, пов'язана із публікацією мемуарів, велась епізодично. З боку українських джерелознавців вона знайшла своє вираження у виданні творів С. Освєнцима та Б. Маскевича в рамках публікації "Мемуаров, относящихся к истории Южной Руси". Увага польських джерелознавців до цієї проблеми була більш прискіпливою і базувалась на зацікавленні джерелами як історичною базою трилогії Г. Сенкевича. З кінця 90-х рр. ХХ ст. це зумовило повторне критичне видання кількох шляхетських нотаток.

В другому розділі дослідження "Річпосполитська мемуаристика XVII ст. як явище" висвітлені причини її появи та особливості. Орієнтація на історіографічні твори доби зумовила превалювання відомостей державного та суспільного життя над особистими відчуттями авторів.

Підрозділ 2.1 "Суспільне середовище та традиції створення мемуарів" окреслює коло мемуаристів шляхетського стану, виключно яким згідно суспільної думки у середині XVII ст. належав привілей красного писемства.

Поява мемуаристики хронологічно пов'язується з добою бароко, яка тривала в Речі Посполитій з кінця XVI ст. до початку XVIH ст. Однак саме XVII ст. стало епохою активного розвитку всіх її форм з огляду на такі причини:

а) польсько-литовська держава тоді була однією з найбільших держав Європи, а шляхта виграла кілька військових кампаній. В суспільному розумінні ці події варто було занотувати на папері, аби нащадки шанували традиції своїх предків. Вибух повстання Б. Хмельницького тільки розвинув творчу ініціативу шляхтичів, переконаних в епохальності подій і необхідності їх фіксації. Це доповнювалося моральними настановами для наступних поколінь.

б) основи красного письменства були достатньо популярною наукою серед шляхтичів, які прагнули апробувати здобуті знання на практиці;

- 318 s.в) сильні позиції церкви не дозволяли презентувати свої погляди широкому загалу, оскільки це робило предметом суспільного обговорення «грішне» земне життя. Натомість виклад своїх думок у формі щоденника, доступного лише для кола найближчих людей, не було крамолою.

Мемуари XVII ст. являли собою ледве не історичні твори, де приватне життя автора майже не висвітлювалось. Така композиційна структура підпорядковувалась меті, яку ставив перед собою мемуарист - подати опис історії часу, в який судилось жити, а не створити власне біографію.

Перебіг битв та сутичок виступав першочерговим матеріалом для пам'яток такого роду. Родинні справи згадувалися тільки в контексті їх зв'язку із визначними подіями певного регіону чи держави в цілому. Маючи на меті створити писемну пам'ятку про епоху, мемуаристи зазвичай спирались на власні свідчення. Не відкидались також інші джерела інформації, однак автори далеко не завжди вказували їх походження.

Зміни у „небесній канцелярії" були окремим тематичним об'єктом шляхетських мемуарів. Національно-визвольна війна середини XVII ст. - в очах для мешканців Речі Посполитої «несподівана і безбожна» через участь татар -бачилася в категоріях ледве чи не апокаліптичного протистояння. У джерелах не бракує описів дивних явищ, комет тощо, як і посиленої уваги до старозавітних пророцтв. У мемуарах шляхтичів-воїнів історії з подібним підтекстом присутні набагато рідше з огляду на їх скептицизм та раціоналізм. Патріотизм мемуаристів мав різні обличчя - від щирого служіння вітчизні, що траплялось рідко, до псевдопатріотизму, „підшитого" матеріальними стимулами, можливістю збагатитись під час походів - основного джерела існування для малозаможних шляхтичів.

Факт приналежності всіх мемуаристів у XVII ст. до панівної суспільної групи став основоположним критерієм змістової наповненості їхніх творів. Останні мали виразно прошляхетський характер, що накладало відбиток на вит­ворення образу противника. Однак аналіз мемуарів показує, що в умовах XVII ст. поділ на „наших" та „їхніх" не  був  категоричним;  мотив фахової

 (військової) самоідентифікації домінував над етнічною чи конфесійною тотожністю.

У підрозділі 2.2. "Життєписи шляхтичів-мемуаристів як тло їхніх творів" простежується взаємозв'язок особливостей біографії авторів спогадів та автобіографічних щоденників із тенденційністю представлення певних осіб та пояснення суспільних явищ.

Щодо безпосередніх учасників українсько-річпосполитського протистояння середини XVII ст., то найбільше відзначився на полях битв М. Ємьоловський. Він брав участь у численних кампаніях війни повстанців із урядовою армією в 1648-1654 рр. Б. Маскевич був задіяний у боях з повстанцями упродовж 1648-1649 рр. С. Освєнцим, який найдокладніше занотував перебіг Берестецької битви, опинився у складі урядового війська вже під час післяберестечківської кампанії 1651 р. Військові частини князя Б. Радзивіла під його безпосереднім керівництвом брали участь в битвах під Берестечком та Жванцем. Участь мемуаристів у певних військових акціях 1648-1657 рр. з армією Б. Хмельницького, як правило, знаходила відображення у їхніх доробках. Інші літописці епохи про конфронтацію були обізнані опосередковано, використовуючи джерела інформації, які принагідно потрапляли їм в руки.

При написанні творів мемуаристи керувалися різною мотивацією. Й. Єрлич, наприклад, втративши під час "бурі" 1648 р. своє невелике майно, написав історію роду Єрличів, яка у разі загибелі автора мала допомогти закріпити за родиною її маєтності. М. Ємьоловський, Б. Маскевич та С. Освєнцим керувались, вочевидь, бажанням залишити писемну згадку про епоху, опираючись на свій досвід військової служби, публічної діяльності та наявність свідчень очевидців. Додатковим мотивом до вправляння у красному писемстві для Я. Лося послужив той факт, що він в якості трофея отримав більш як 700-сторінковий фоліант XVI ст. і загорівся бажанням його дописати. Записки М. Ґолінського постали в результаті переписування істориком-самоучкою  різноманітних  свідчень  про  епоху з  висловленням власногоставлення та оцінкою вірогідності занотованих фактів. Натомість литовський канцлер А.С. Радзивіл хотів спочатку описати тільки смерть свого опікуна Сигізмунда ІІІ, але згодом продовжив свої нотатки, дотримуючись античного принципу «Історія - вчителька життя». Саме його твір є максимально адекватний терміну "щоденник".

Окремі мемуаристи писали свої твори, бажаючи пояснити суспільству свої певні вчинки. Б. Радзивіл творив мемуари з метою добитись амністії за зрадницьку поведінку в часи „Потопу" та отримати булаву литовського польного гетьмана в 1663 р. Саме тому в творі присутнє постійне возвеличення особи автора. Ф.К. Обухович вирішив доповнити свій невеликий щоденник, прагнучи зняти із себе звинувачення у справі здачі московським військам Смоленська у 1654 р., воєводою якого він був на той час.

У третьому розділі „Шляхетські мемуари про військові кампанії Національно-визвольної війни 1648-1651 р." подана створена мемуаристами картина початкового етапу українсько-річпосполитського протистояння, заключним акордом якого стала Білоцерківська кампанія.

У підрозділі 3.1. „Протистояння повстанців та урядової сторони в 1648 рр. в мемуаристиці" зазначається, що саме перші поразки війська Речі Посполитої, спровокували неабияку писемну активність сучасників. Мемуаристи обурювались виступом ватажка повстанців проти свого сюзерена -короля Речі Посполитої. Водночас вони не були схильні заперечувати об'єктивні причини конфлікту - різнопланові утиски населення українських воєводств польсько-литовської держави. Окремі із літописців та істориків епохи причини повстання пов'язували із особистою образою, завданою Б. Хмельницькому. Натомість єдністю характеризувалися погляди шляхтичів на „турецькі" плани Владислава IV, які, на їхню думку, уможливили консолідацію козаків.

Згадка про битву під Жовтими Водами у спогадах та автобіографічних щоденниках шляхтичів обмежена констатацією її результатів без детальних відомостей.   Такий   стан   речей   обумовлений   небажанням сучасниківзанотовувати ганебні сторінки історії своєї держави в ситуації збереження надії швидких змін на краще.

Спільною ознакою при висвітленні битв під Корсунем та Пилявцями 1648 р. є вказівка мемуаристів на негідну поведінку керівників урядової армії, яку почало наслідувати військо. Критичністю у цьому плані характеризуються насамперед спомини Б. Маскевича та Й. Єрлича. Опис літніх місяців 1648 р. у спогадах та автобіографічних щоденниках шляхтичів рясніє фактами численних мордувань, катувань, вбивств, які чинили повстанці передусім щодо католиків. Ці замальовки мали на меті передати наступним поколінням відомості про «пекло на землі», в якому опинились співітчизники. Поряд з цим шляхетські записи яскраво показують, наскільки в XVII ст. вояцький світогляд химерним чином поєднувався із релігійністю: на переконання сучасників, саме з Божого промислу/кари за попередньо здійснені гріховні вчинки були допущені такі діяння. Водночас ворожість у зображенні Б. Хмельницького не завадила мемуаристам визнати факт вирішального впливу козацького лідера на обрання Яна Казимира королем восени 1648 р.

Підрозділ 3.2. „1649-1650 рр: окремі аспекти українсько-річпосполитського конфлікту в записах сучасників" відтворює бачення літописцями епохи подій протягом зазначеного проміжку часу. Простежується зневіра очевидців конфлікту в можливості його мирного вирішення на початку 1649 р. Такі песимістичні нотки пов'язуються передусім із ретроспективим характером створення мемуарів. Винуватцями у зриві переговорів виставлялись повстанці, які в силу зрадливого характеру таємно шукали засобів для продовження боротьби. Прихильником замирення з повстанцями був А.С. Радзівіл, який виступав за поступки останнім.

Особливу увагу мемуаристів привернула Зборівська кампанія, героєм якої, як і Національно-визвольної війни в цілому, зображений Я. Вишневецький. На думку мемуаристів з військовим досвідом, від результатів цієї кампанії прямо залежало майбутнє держави. Небезпека, що виходила відукраїнсько-татарського війська, часто в свідомості шляхтичів асоціювалась з небаченим числом ворогів, яким протистояла мала жменька урядових частин.

Найбільш об'ємно представив Зборівську кампанію М. Ємьоловський, який, правдоподібно, був учасником битви. На його думку, так як й інших мемуаристів, вирішальну роль в укладенні перемир'я під Зборовим відіграв перехід татарського хана з військом на бік Речі Посполитої. Не сумнівалися вони і в тому, що ця підтримка була куплена за чималі гроші. Переважна більшість мемуаристів була переконана в тимчасовому характері Зборівського договору 1649 р. Дані про зовнішньополітичну діяльність Б. Хмельницького протягом зазначеного періоду гіперболізовані та хаотичні.

У підрозділі 3.3. "Військова кампанія 1651 р. як тематичний об'єкт літописців епохи" зосереджена увага на візії подій 1651 р., витвореній у свідомості сучасників. Надію на мирне завершення конфлікту в цей час плекав тільки М. Ґолінський. Мемуаристи вважали, що саме козаки першими пролили кров, порушивши Зборівську угоду в лютому 1651 р. Проте в окремих випадках шляхтичі не заперечували, що керівництво Речі Посполитої тільки й чекало подібного кроку. М. Ґолінський та С. Освєнцим звернули увагу на відсутність єдності серед повстанців із приводу відновлення боротьби, зокрема прагнення І. Богуна та Д. Нечая вести відособлену від Б. Хмельницького політику.

Бій під Берестечком займає центральне місце у шляхетських мемуарах як героїчна сторінка звитяги річпосполитської зброї. Хоча в творах, як і у випадку попередніх битв, присутня гіперболізація кількості ворожого війська, а урядового - применшення, але повстанці не завжди представлялись у негативному світлі; присутні вказівки на їхню мужню поведінку. Залишення Хмельницьким поля бою більшість мемуаристів трактували як відсутність вибору з огляду на фактичне ув'язнення з боку хана. Неоднозначною виглядає позиція авторів щодо монарха Речі Посполитої. Послідовно лояльним до Яна Казимира залишався А.С. Радзивіл.

Найбільше інформації стосовно зазначеного періоду міститься в нотатках С. Освєнцима. Характеризуючи військову кампанію 1651 р., мемуарист небоявся вказувати на очевидні промахи вождів урядового війська та позитивні сторони повстанської армії та її лідерів. Емоційність окремих висловлень автора, яка мало коригується із загальним настроєм його нотаток, пояснюється переписуванням фрагментів твору із донесень більш запального і негативно налаштованого до повстанців сучасника. Критицизм та здоровий глузд автора повністю відобразився при визначенні результатів Білоцерківської кампанії, яка в опінії й інших мемуаристів постала далеко не найвдалішою акцією річпосполитського керівництва. На їх переконання, вожді урядової армії не змогли втримати здобутків битви під Берестечком через власні сварки, сповільненість дій на тлі активних заходів Б. Хмельницького щодо відновлення попереднього співвідношення сил.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

С В Дарчик - Візія національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 рр у спогадах та щоденниках шляхтичів речі посполитої