О В Захарова, О О Шумаєва, В І Мозговий - Організація діяльності державного службовця - страница 28

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 

2. Через вплив російської мови нормоване вживання апострофа і м'якого знака в українській мові є найбільшою проблемою. В російській мові ь лише іноді використовується за призначенням, тобто для позначення м'якості (наприклад, день), а в більшості випадків - для передачі певної граматичної форми (печь, ночь - жіночий рід іменників третьої відміни; читаешь - друга особа однини дієслова; режь - наказовий спосіб дієслова) або твердої роздільної вимови після приголосних ьют, соловьи). Остання функція дублюється розділовим твердим знаком, який ставиться перед я, ю, е, ё після префіксів і першої частини складних слів на приголосний (подъезд, двухъярусный). З фукціонального погляду більшість таких вживань не мають відношення до алфавіту, бо пов'язані не з вимовою, а з морфологією слова.

Зовсім інша ситуація в українській мові. Тут м'який знак незалежно від походження слова (українського, російського, іншомовного), вимови (роздільної чи не роздільної) і якості попередніх звуків (губних, [р], [к] чи [д'], [т'], [з'], [с'], [л'], [н']) передає м'яку вимову (кінь, адью, мідь, суть, восьмий, дядько, кільце, молотьба, бульйон, віньєтка, Віньї, Дементьєв, Дьяков, каньйон, компаньйон, кондотьєр, марсельєза, Ньютон, Севілья, Фетьйо), а апостроф, відповідно, тверду роздільну вимову: з'їзд, без'ядерний, об'єм, під'їхати, з'явитися; двох 'ярусний, пів 'яблука, пан 'європейський, дит 'ясла, комп 'ютер, Лук 'ян, ад'ютант, Джоґ'якарта, ін'єкція, кон'юнктив, кон'юнктура, к'янті, миш'як, Монтеск 'є, п'єдестал, Руж 'є, Фур'є. Отже, для дотримання графічних вимог у такому контексті треба знати систему алфавіту і зовсім не обов'язково правила, сформульовані в підручниках, бо вони в більшості випадків спираються на морфологію (як в російській мові) і не враховують українські орфоепічні норми.

До найголовніших винятків належать:

-     - нечітка вимова голосних звуків [е] - [и] у ненаголошеному складі, де е зберігається лише на письмі, а у вимові перетворюється в [еи] есна еиснЛа]);розмита вимова голосних звуків [и] - [і] після г, к, х (який, якій [якиій]);

-        вимова приголосних звуків [г], [з], які можуть оглушуватися перед наступним глухим (вогко [вохко], безсердечний [бес:еирд ечний]).

У цих випадках треба спиратися на морфологічну будову слова, наприклад:

1)    у прислівниках після кінцевих [г], [к], [х], шиплячих або [ц] і в суфіксах до складу яких входять ці звуки, писати -и: тільки, по-київськи; перевіряючи документи; Рєзник, Новикова); у прикметниках чоловічого роду фіксувати закінчення -ий (київський проспект), а у відмінкових закінченнях жіночого роду --ій (київській вулиці); в іменниках у множині називного відмінка або у родовому відмінку однини після г, к, х писати закінчення (що? - руки, ноги; кого? -Сороки Ольги), а тоді, коли воно з'являється в результаті чергування у давальному і місцевому відмінках іменників жіночого роду (кому?, чому? -Сороці Ользі; руці, нозі);

2)    у префіксах роз-, без-, від-, через-, над-, під- кінцевий звук фіксувати як дзвінкий (розчистити, розігріти, безпечний, безвідповідальний, черезмірний, черезсмужжя, підсилити тощо), але у префіксі з- перед [к, п, т, ф, х] зберігати за вимовою с-: збити, зчистити, але спитати, схвалити, стверджувати (правило кафе Птах ").

Під впливом російської або діалектної вимови з'являються й порушення акцентуаційних норм. Ми досить часто чуємо будЛемо, бюлетень, випЛадок, дошкЛа, кнЛижки, контрактовий, листопад, люблю, машЛинопис, нЛовий, одинадцять, пЛерепис, помЛилка, рЛукопис, фЛаховий, шлЛяхи, хоча правильно будемо, бюлетень, д^ошка, випадок, книжк^и, контрактовий, листопад, люблю, машинЪпис, новЛий, одинадцять, перЛепис, пЪмилка,рукЪпис, фаховЛий, шляхти (див. таблицю „Фонетичний мінімум. Норми наголосу").

 

 

1.4. Фонетика та орфографічні норми української мови

 

Орфографічні норми в українській мові спираються переважно на вимову, тому пріоритетним принципом українського правопису є фонетичний (на

відміну від російської мови з переважно морфологічним принципом правопису). Узагальнено це означає, що українська вимова позначається на письмі, або „якщо я вимовляю певний звук, я його фіксую, а якщо не вимовляю, то й не пишу", наприклад: нескінченний, але неск інчений; знання, але знань; ллю, але лити; знаряддя, ванна, брутто, але клас, група, каса, комунізм, вона; даний, наданий, надані; тиждень - тижневий, проїзд - проїзний, лестощі - улесливий, щастя -щасливий; бризки - бризнути, писк - писнути, тріск - тріснути; масло -масний; мисль - умисний, навмисне; честь - чесний, жалість - жалісний, чернець - ченця, перстень - персня; ссати, бовваніти, Ганна, овва, лляний, але кутя, попадя, свиня, третя, третє; завмерти (але завмирати); горіти (але гарячий); бог (але багатий); випускний, скнара, скніти, кістлявий, пестливий, алеюний, шалений, жаданий, скажений, довгожданий; бароко, белетристика, бравісимо, ват (але Ватт), гун, колосальний, комунізм, лібрето, сума, фін, але аннали, бонна, брутто, булла, ванна, дурра, мадонна, манна, мірра, мотто, мулла, нетто, панна, пенні; Прага - празький, гірник - гірницький, парубок -парубоцький - парубоцтво, птах - птаство; Запоріжжя - запорізький, Париж

-     паризький, ткач - ткацький - ткацтво, товариш - товариський -товариство, боягуз - боягузький - боягузтво, молодець - молодецький -молодецтво, залісся - заліський; високий - вищий - вище; дорогий - дорожчий -дорожче, дужий - дужчий - дужче, низький - нижчий - нижче тощо.

Проте для тих, у кого українська мова не є рідною, виникають проблеми з вимовою і, відповідно, з орфографією. У такому випадку слід пам'ятати:

1)    дієслівні форми на -ть вимовляються м'яко і пишуться з м'яким знаком (чують, працюють, говорять, будується);

2)    наприкінці слова та складу звуки [з], [ц], [н] пом'якшуються: боєць, близько, палець, швець, няньчити, кицька, кицьці, крім випадків, коли [н] твердий у своїй початковій формі або далі йдуть шиплячі чи інші м'які приголосні: (вінця, бо вінець, кінцівка, кінчик, бо кінець; волинський). М'який знак присутній також у всіх відмінках, якщо він стоїть у початковій формі: Галька - Гальці, дівчинонька

-   дівчиноньці (але галка - галці, сторінка - сторінці, пасмо - у пасмі);

3)    суфікси -ськ-, -цьк-, -зьк- вимовляються м'яко: донецький, по-київськи, ризький, польський, кицька тощо;

4)    у родовому відмінку множини іменників жіночого роду м'якої групи І відміни та середнього роду на -ння, -ця ІІ відміни відбувається пом'якшення: друкарень, крамниць, матриць, пісень, робітниць, стаєнь; бажань, знань, кілець, місць, сердець серць);

5)    губні, шиплячі, [г], [к], [х] та [р] наприкінці слова і складу тверді (а губні ще й на початку слова), що й позначається на правописі попередніх і наступних букв: воротар, піч, ріжте, любов, степ, сузір'я, п'ять, в'язи, львів'янин, сидячи, тільки, Радищев, тупик, Писарев, Лазарев, Аракчеєв, Пугачов, менше, тонший, Уманщина тощо;

6)    роздільна вимова можлива тільки на стику складів або морфем, а також на початку слова при твердій вимові попереднього приголосного. Порівняйте: бур'-ян, але бу-ряк; м'ясо, але ряд; під'-їзд, сузір'-я, любов'-ю, але свя-то, мав­пячий, мор-квяний; комп'ютер ([п] твердий), але Дьяков ([д'] м'який);

 

7)         апостроф не пишеться після пом'якшеного [р'] (рябий, буря) і приголосних [б], [п], [в], [м], [ф], якщо у корені перед ними стоїть інший приголосний (апостроф додає в цьому випадку третій звук [й], який неможливо вимовити): цвях, свято, духмяний, морквяний, різдвяний (крім [р], бо це сонорний, а не приголосний звук: торф'яний, верб'я, арф'яр, черв'як);

канонічні церковнослов'янські слова типу бож^ественний пишуться з подвоєними -нн-, незважаючи на вимову;9) у словах або морфемах, у яких від написання залежить передача інформації, спрощення не фіксується. У цьому випадку дотримуються морфологічного принципу правопису: наддніпрянський, контрреволюція, ірраціональний, законний, інноваційний, сюрреалізм, імміграція, винний, кінний, баштанник, годинник, віконниця, Вінниця; пасся, піднісся, розрісся, міськком, страйкком, юннат (на стику морфем); тонна, тонн (вага) і тона, тон (висота звука); казахський (щоб не сплутати з козак); хвастливий, контрастний, форпостний, компостний, інтелігентський, фашистський, шістнадцять, шістдесят, шістсот (через незрозумілість коренів хвас-, контрас-, форпос-, компос-, інтеліген-, фашис-, -шіс); ніццький, баскський (від Ніцца, баск); Голландія, Марокко, Дарданелли, Міссісіпі, Тольятті, Руссо, Бессарабія андоррський - від Андорра, яффський - від Яффа), Таллінн, Ватт (такі форми власних назв передають написання в мові-джерелі для правової ідентифікації об'єкта номінації). Проте якщо похідне слово віддаляється від значення префікса, приголосний не подовжується: нотація - анотація, конотація (деякі зі змін у сучасному правописі зафіксовані у додатку „Орфографічний мінімум. Слова, правопис яких зазнав змін згідно з новими правилами 1993 року").

 

 

1.5. Граматика та морфологічні норми української мови

 

Поняття граматики та характеристика її розділів. Граматику часто плутають з орфографією або морфологією. Між тим граматика як система побудови певної мови прямого відношення до правопису не має, бо вона існувала завжди, незважаючи на те, чи була писемна форма мовлення, чи ні.

До граматики належить не тільки морфологія, а й синтаксис, оскільки мовна система охоплює принципи будови слів певного класу та їхнє поєднання у речення з метою передачі або отримання інформації. При цьому орфографія залежно від ступеня обізнаності з морфологією дозволяє адекватно або неадекватно передавати живе мовлення у площині писемної форми.

Таким чином, граматика - це розділ мовознавства, який вивчає будову слова, класи слів за їхньою будовою і формами словозміни, а також типи словосполучень і речень. Вона поділяється на морфологію (від гр. morphe -„форма, частина" і logos - „слово, вчення") і синтаксис (гр. syntaxis - „побудова, порядок з'єднання").

Морфологію не цікавить лексичне значення слова, а тільки його граматична структура. Наприклад, різні щодо лексичного значення слова комітет, організація мають одну граматичну структуру з однаковими граматичними катеґоріями роду, числа й відмінка. Синтаксис же цікавить конкретне лексичне значення слів і словосполучень, тому він вивчає зв'язки між ними у реченні.

Умовно кажучи, морфологія - це вертикальний зріз мови (об'єднання однакових за морфологічною структурою слів у певні частини мови: вихід, склад,громада, рішення, референдум - іменники; із, за - прийменники; сільський, відповідний, територіальний - прикметники; виходити, здійснюватися -дієслова), а синтаксис - горизонтальний зріз мовлення, яке здатне об'єднати з метою спілкування абсолютно різні за будовою слова в речення, наприклад: Вихід із сільської громади здійснюється за рішенням референдуму відповідної територіальної громади (із Закону „Про місцеве самоврядування в Україні").

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 


Похожие статьи

О В Захарова, О О Шумаєва, В І Мозговий - Організація діяльності державного службовця