О В Захарова, О О Шумаєва, В І Мозговий - Організація діяльності державного службовця - страница 30

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 

Іноді поширені означення (і навіть одиничні) відокремлюються, незважаючи на те, що стоять перед означуваним словом, якщо вони мають обставинний відтінок або після них стоїть особовий займенник (власна назва): Завжди урівноважений і терплячий, капітан Чумаченко ставав нещадним, коли виявляв, що якась рота зазнала марних втрат людьми (О. Гончар). Або: До краю збуджений, він стояв біля входу.

5.    Для відокремлення обставини допустовості з прийменниковою сполукою незважаючи на, а також, за бажанням автора при видільній інтонації з прийменниками і прийменниковими сполуками всупереч, наперекір, попри, при, залежно від, за наявністю, за відсутністю, за браком, на випадок, у зв'язку з, завдяки, внаслідок, згідно з, на відміну від: Всупереч зовнішній легковажності, Люба напрочуд чесно уміла зберігати таємниці (О. Гончар); Атоми металів, на відміну від атомів кисню, не зв'язані в молекули.

 

Крапка з комою - знак-функція для роз'єднання різних за змістом інформацій, об'єднаних у безсполучникове складне речення (як правило, з одним неповним реченням). Це подвійний, антонімічний до коми розділовий знак, який вказує, з одного боку, що частини речення далекі між собою за змістом (для цього між ними ставиться крапка), а з іншого, що їх все ж таки з'єднали у межах однієїсинтаксичної конструкції (для цього до крапки додають ще й кому): Вербовий частокіл до самого берега прийнявся і пустив од себе широке гілля; вербові гілки, густо повтикані в землю, стали високими вербами (І. Нечуй-Левицький). У практиці професійного спілкування вживання крапки з комою можлива при об'єднанні у межах одного речення різних інформаційних деталей: За виконання обов'язків, передбачених цим контрактом, працівникові виплачуються грошові винагороди, що містять у собі:

а)  щомісячні виплати;

б)  одноразові виплати за виконання окремих завдань;

в)  виплати за виконання обов 'язків з високою якістю.

З образністю й метафоричністю мови у межах публіцистичного або художнього стилів пов'язане вживання крапки з комою у складносурядному реченні, якщо прості речення далекі одне від одного за змістом або вже мають інші розділові знаки: І в хаті в них стало чепурніше, ясніше; і хліб не такий чорний та сухий; і каша до борщу не вряди-годи; а часом і сир на вареники (П. Мирний); Не всі серця дадуться хробаку, не всі шляхи у круг закуто; і проросте зелена рута на жовтому піску (М. Бажан).

Дужки - парний знак-функція для відокремлення вставних речень або складних синтаксичних конструкцій, які граматично не зв'язані з основною інформацією (у межах художнього й публіцистичного стилів у таких випадках може ставитися і парне тире). Він уживається як синонім до парних ком, якщо їх недостатньо для внесення в основний текст додаткової або асоціативної інформації, великої за розміром: Управлінню Державної пожежної охорони спільно з Міністерством фінансів України розробити інструкцію про порядок використання коштів, одержаних від застосування штрафних санкцій (Міністерство внутрішніх справ України. Наказ № 6, 1995 р.); Там батько, плачучи з дітьми (а ми малі були і голі), не витерпів лихої долі - умер на панщині... (Т. Шевченко).

Двокрапка - це знак причини, пояснення. Він ставиться:

1.  У безсполучниковому складному реченні, якщо друга частина розкриває
зміст першої або вказує на причину того, про що йдеться в першій частині:
Весна
була тепла: парувала земля, від перших листочків ішов тонкий аромат
(П.Панч);
Сторони уклали цей контракт про наступне: за цим контрактом Працівник
зобов'язується виконувати обов'язки консультанта, а Роботодавець
зобов'язується створювати необхідні умови для Працівника, виплачувати йому
грошову винагороду і надавати соціально-побутові послуги.

2.  Після узагальнювального слова перед однорідними членами речення:
Крім питань, зазначених у частині першій цієї статті, виключно на

пленарних засіданнях обласних рад вирішуються такі питання:

-         - затвердження відповідно до законодавства правил забудови і благоустрою населених пунктів області;прийняття у межах, що визначаються законами, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, які передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність;

-     встановлення відповідно до закону місцевого збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, визначення порядку його сплати... (Із Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні").

3. Після слів автора при прямій мові або при цитуванні: Даний контракт передбачає: „Роботодавець має право своїм розпорядженням додатково покладати на Працівника виконання обов'язків відсутнього працівника підприємства (відпустка, хвороба тощо) на термін не більше як на два місяці". Або: „І тихо-тихесенько я промовляла: „Сон літньої ночі! Мені тебе жаль!" (Л. Українка).

Тире - знак, що передає інформацію наслідку, висновку, протиставлення (знак „розриву"). Як антонімічний до двокрапки (тому що - ось чому), він ставиться у таких випадках:

1.    У складному безсполучниковому реченні (іноді і в складносурядному, якщо це художній стиль), коли друга частина містить протиставлення або висновок до першої частини: Проминуло за весною літо - все навколо золотом повито (Н. Забіла); Думав, доля зустрінеться - спіткалося горе (Т. Шевченко); Гляне - холодною водою обіллє (М. Вовчок); Дмухнув вітер понад ставом - і сліду не стало (Т. Шевченко).

2.    Після однорідних членів перед узагальнювальним словом: Щастя, здоров'я, веселість - все цвіло в тім домі (М. Коцюбинський).

3.    При прямій мові, якщо далі йдуть слова автора: „Що це за дівчина? Де вона взялася в нашому селі?" - думав молодий Джеря, надіваючи шапку і перекидаючи свитку через плече (І. Нечуй-Левицький).

4.    На знак пропуску дієслівної зв'язки між підметом і присудком, якщо вони стоять в одній граматичній формі і виражені однією частиною мови: Загальні збори - зібрання всіх чи частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення. Але: Я студент. Будівництво на завершенні.

Іноді в одній позиції збігається кілька розділових знаків, якщо вони мають різні функції або різні призначення (дужки і будь-який розділовий знак, кома і парне тире): А хіба література (і мистецтво взагалі) - не складова частина життя? (М. Рильський); Те, що ми звемо „любовною" поезією, позначене у Підсухи - не тільки у нього, звичайно, - щирою чистотою (М. Рильський).

 

1.7. Лексичні норми ділової української мови

 

Найголовнішою системною особливістю української лексики порівняно з російською багатозначністю є її підвищена синонімічність, а отже, для дотримання лексичних норм у діловому мовленні треба враховувати залежністьслова від контексту:

я считаю, что, считать до ста - я вважаю (маю думку), що, рахувати до ста (підрахунок);

внесите в личное дело, это мое личное дело - внесіть до особової справи (документ), це моя особиста справа (позиція, вчинок);

общественная организация, общественный строй - громадська організація (частина суспільства), суспільний лад (усе суспільство);

способность к чему-либо, умственная способность, покупательная способность - здатність до чогось, обороноздатність (реальна можливість), розумова здібність (показник таланту), купівельна спроможність (показник фінансових можливостей);

технические средства, денежные средства, средство труда - технічні засоби (обладнання), кошти (фінанси), знаряддя праці (предмети);

лицо человека, юридическое лицо - обличчя людини (частина людини), юридична особа (учасник юридичного процесу);

высшее образование, образование причастий - вища освіта (ступінь освіченості), утворення дієприкметників (процес);

решить задачу, задача государства - розв'язати задачу (математичну), завдання держави (вирішення проблеми);

в качестве преподавателя, дело в качестве продукции - як викладач, справа в якості продукції тощо.

Якщо цього не робити, помилки типу виробничий шлюб (замість виробничий брак) здатні зруйнувати наукову або ділову основу документа.

Причиною подібних помилок стає і міжмовна омонімія, наприклад:

на минулій неділі ми обговорювали це питання (треба минулого тижня);

слідуюче, любе питання (треба наступне, будь-яке);

міжнародні відношення замість відносини;

сварка замість зварювання (сварка - це рос. ссора);

область виробництва, діяльності замість галузь, сфера;

об'єм виробництва замість обсяг (об'єм вживається як фізична величина);

управління колективом замість керівництво (але управління заводу);

учбовий заклад замість навчальний (але: учбовий літак, тобто „тренажер");

суспільне (рос. общественное) підприємство замість спільне.

Паралельне вживання паронімів типу місцеві органи влади - міські органи влади пов'язані з невизначеністю близьких за звучанням слів і міжмовною російсько-українською омонімією (местный - місцевий, міський, хоча останнє значення належить до російського поняття городской).

Природа цих помилок в тому, що українська мова довгий час контактувала з багатьма європейськими мовами і культурами, вбираючи своєрідність їхньої лексики, і в той же час зберігаючи свої варіанти, які стали основою для розгалуженої лексико-семантичної системи: фах - спеціальність (За фахом я лікар, за спеціальністю - терапевт), крапка - точка (поставити крапку, точка зору), лук - цибуля (стріляти з лука, цибуля до страви), брак - шлюб (брак у роботі, вступити до шлюбу), ціль - мета (влучити у ціль, мета дисертаційногодослідження, але: цілі дисертаційного дослідження), процент - відсоток, гелікоптер - вертоліт, перукарня - цирульня та ін. Слова фах, крапка, цибуля, брак, місто, мета, процент, гелікоптер, цирульня, олівець, кома, страйк, позитивний, негативний прийшли з латинської, грецької, польської, німецької, італійської та інших мов, проте традиційні терміни типу кут, розчин залишаються українськими.

Поширене варіювання при правильному вживанні слів з їхніми основними і переносними значеннями піднесло українську мову до рівня найрозвиненіших мов світу. У той же час невміле користування лексичною скарбницею при неправильному розумінні значень, стилістичних і граматичних розбіжностей російської й української мов звужує можливості останньої і перетворює процес спілкування у слабо вмотивований мовленнєвий потік з великою кількістю двозначностей, недоречностей і семантичних парадоксів.

У зв'язку з цим користування лексичною системою в межах наукового й ділового стилів вимагає дотримування певних норм:

1.       Терміни прагнуть до інтернаціоналізації та однозначності, бо їхнім основним завданням є міжмовне розуміння професійних понять. Ось чому при наявності двох або більше дублетів перевагу слід надавати інтернаціональному варіантові, якщо він широко ввійшов у розмовну практику (наприклад, телефонна трубка, масштаб, екватор, фотографія, аеродром а не слухавка, мерило, рівноденник, світлина, летовище), і українському (загальнослов'янському), якщо він не має метафоричного значення або не несе незвичного емоційного навантаження і більш відомий, ніж його закордонний ерзац (наприклад, вертоліт, керівник, євро, міліціонер, дівчина, а не гелікоптер, чільник, евро, міліціянт, юнка).

2.       Терміни іншомовного походження (у тому числі й російського), які ввійшли до широкого вжитку, не підлягають перекладу, але вимагають дотримування фонетичних і граматичних особливостей української мови:

а)   правильної передачі звуків [і, и, е] - інжиніринг, маркетинг, кальцій,
стартова доріжка
(але стежка у лісі);

б)   обізнаності зі специфічними суфіксами: -ення, -ання, -іння (здійснення,
визнання, творіння)
-ість (зайнятість), -ство, -цтво (сумісництво), -ова-, -ува-,
-юва-
(виконувати, моделювати), -ння (знання), -ття (прийняття), -учи-
(враховуючи), -ачи- (дивлячись), -ен- (зроблений для форм доконаного виду, але
який робить, а не роблячий; що мешкає, а не мешкаючий тощо.

За наявності двох українських варіантів у професійному спілкуванні (розмовно-діалектного чи емоційно-метафоричного) перевагу слід віддавати нейтральному, наприклад: не заробітна платня, а заробітна плата; не буцегарня, а в'язниця; не гоцати, а танцювати; не відсоток, а процент; не виші, а вузи, вузівський (бо вузи - не абревіатура, яка перекладається як ВНЗ, а слово). У цьому контексті в діловому й науковому стилях велика роль надається книжним словам, термінологічній лексиці і зводиться нанівець уживання професіоналізмів типу козел, збити докупи рахунок, проголосувати питання, які мають незвичне значення або незвичну форму.Тема 2. СТИЛІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

 

Як відомо, мова - це ідеальна система, завдяки якій відбувається спілкування. Але на практиці можливі ситуації, коли люди, користуючись однією мовою, не розуміють один одного і не досягають мовленнєвої спільності. Річ у тім, що мовні засоби залежно від форми спілкування (усної чи писемної), функцій, мовного середовища та мети спілкування (що є ознакою стильової диференціації) мають бути різними. Неадекватність їхнього використання призводить до непорозуміння й руйнування основної призначеності мови - бути найуніверсальнішим і найважливішим засобом спілкування. Ось чому вивчення специфіки усної і писемної форм мовлення з аналізом ситуацій міжстильових комунікацій перетворюється в головний атрибут професійної підготовки спеціаліста, що працює з колективом.

 

2.1. Загальна характеристика форм і стилів мовлення

 

Стильова диференціація порівняно молода категорія мовної історії, яка з'явилась тільки на етапі формування писемної форми мовлення, літературної мови, науки і публіцистики. Стилям передувала усна форма спілкування, яка виникла на початковому етапі розвитку людства разом з практичною потребою людей безпосередньо обмінюватися думками у процесі свідомої колективної діяльності серед мінімальної кількості членів первинних співтовариств (стадо, рід, плем'я). Це справило величезний вплив на розвиток їхнього мислення, бо відтепер знання стало можливим набувати не тільки за допомогою власного досвіду, але й досвіду співрозмовників. Кількість інформації ставала все більшою, людські об'єднання стали сягати розмірів території заселення народу (хоч і з умовними кордонами протодержавних утворень), а безпосередня форма спілкування вже не могла задовольнити їхні потреби в розповсюдженні, збереженні і збагаченні знань. Виникла об'єктивна необхідність у появі опосередкованої форми спілкування - писемної, яка створювала можливість передавати інформацію у будь-який час і на будь-яку відстань. На її основі виникла і почала розвиватися літературна мова як найголовніший засіб об'єднання народів у націю. Без неї існування нації неможлива, бо усна форма не в змозі сформувати спільні національно-естетичні цінності на великій території: тільки освічена й грамотна людина може адекватно сприймати необмежену часом і простором інформацію.

Ось чому політика „оптимізації" освіти і культури на основі економічної і прибуткової доцільності приховує в собі небезпеку руйнування національно-державних утворень. Державна модель освіти, культури і літературно-художнього виховання має діяти в будь-якій територіальній громаді, незалежно від її чисельності, і бути єдиною для всієї країни, а функціональні різновиди спільнонаціональної мови не можуть обмежуватися тільки розмовною стихією.Вони мають поширюватися на художню, публіцистичну, ділову й наукову сфери. В управлінській діяльності, яка здебільшого здійснюється в писемному контексті (бо на усну форму не можна юридично посилатися), слід неухильно дотримуватися існуючих норм граматики, орфографії й пунктуації і мати на увазі чітку диференціацію за стилями, розуміючи, які мовні засоби краще вживати у кожному з них. У сучасному контексті вони набули особливого розголосу.

Отже стилі - це функціональні різновиди спільнонаціональної мови, які різняться типовими засобами залежно від сфери людського спілкування. Природа форм і стилів соціальна - професійне володіння ними стає невід'ємною ознакою управлінської діяльності сучасної людини, яка більшу частину свого життя проводить у діловому контексті.

Виходячи із соціальної природи слова як функціональної одиниці, визначаються особливості форм спілкування, які поділяються на усну і писемну. Вони мають принципові відмінності і різняться за такими ознаками:

За походженням. Усна форма мовлення первинна, а писемна - вторинна: як в історичному контексті, так і з погляду конкретної ситуації, бо в будь-яких випадках думка спочатку формується усно (або формулюється перед її записом іншим комунікантом). Ось чому мовна модель менеджменту передбачає обов'язковий діалог із суспільством перед прийняттям остаточних рішень з їхньою фіксацією в законах і постановах.

За виражальними засобами і сприйманням. Усна форма мовлення матеріалізується у звуках, жестах, міміці, паузах, інтонації (зауважимо при цьому, що більшість інформації у сучасному житті передається невербальними засобами комунікаціїї), а писемна - тільки в буквах і розділових знаках. Ось чому в усному мовленні діалог, що не супроводжується жестами, мімікою, інтонацією, паузами між висловлюваннями, приречений на мінімальну продуктивність, а в писемній, оскільки розділові знаки мають розгалужену систему фіксації усних повідомлень, пунктуаційні помилки неприпустимі. І ось чому, оскільки писемна форма мовлення сприймається тільки зором, а усна - за допомогою різних виражальних і ситуативних засобів (через звуки, жести, міміку, паузи, інтонацію, відчуття єдності і спільності при комунікації) вплив на аудиторію усного слова значно більший, ніж друкований текст або технічно відтворена картина діалогу при аудіо- чи відеозаписі.

За основними одиницями. Основною одиницею усної форми мовлення є висловлювання, а писемної - текст, бо саме висловлювання і текст (а не слова чи речення) разом з виражальними засобами передають повну інформацію. Із цього погляду дієвість і толерантність усного ділового діалогу залежить від уміння кожного із співрозмовників відчувати межі висловлювання і не перебивати його під час озвучення, а в писемній формі - від уміння оцінювати весь текст, а не вирвані із контексту цитати.

За функціонуванням. По-перше, усна форма мовлення існує тільки в ситуаціях діалогу чи полілогу (навіть в умовах внутрішнього театрального чиекзаменаційного монологу, де йде психологічно напружений і ситуативно зумовлений діалог з глядачем або викладачем), а писемна - монологічна. „Читати доповідь або лекцію" у прямому розумінні цього слова - значить, перетворювати діалог (а він може бути й опосередкованим) в монологічне відтворення писемної форми, що призводить до повного непорозуміння між його учасниками, тим більше, що писемна форма складна для її сприйняття в умовах часового цейтноту усних висловлювань.

По-друге, усне мовлення завжди ситуативне, непідготовлене, спонтанне, обмежене у часі і просторі, не піддається дублюванню й відтворенню. Ось чому в усній формі завжди виграє той, хто веде діалог, примушуючи співрозмовника йти у фарватері активної особистості (цим „золотим" правилом здебільшого користуються керівники під час розмови з підлеглими). Що стосується писемної форми, то, оскільки при її реалізації в умовах монологу є час для підготовки тексту й відшліфовування думки, вона завжди контекстуальна (тут усе залежить не від непередбаченої ситуації діалогу, а від попередньо продуманої структури речення, абзацу чи частини тексту), регламентована, переконлива, послідовна і має практично безмежні можливості щодо збереження інформації у часі та її розповсюдження у просторі. Усе це забезпечує їй можливість дублювання й відтворення в усному мовленні.

По-третє, усна форма революційна, а писемна - консервативна, тому часті й системні реформи в орфографії неприпустимі - непродуманий перегляд правил написання унеможливлює точну передачу знань наступним поколінням.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 


Похожие статьи

О В Захарова, О О Шумаєва, В І Мозговий - Організація діяльності державного службовця