О В Захарова, О О Шумаєва, В І Мозговий - Організація діяльності державного службовця - страница 31

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 

По-четверте, діалогічність, ситуативність і революційність усної форми дозволяє недбалість у її граматичному і стильовому оформленні, чого не можна сказати про писемну форму мовлення. В управлінській діяльності, яка здебільшого здійснюється в писемному контексті (бо на усну форму не можна юридично посилатися), слід неухильно дотримуватися існуючих норм граматики, орфографії й пунктуації і мати на увазі чітку диференціацію за стилями, розуміючи, які мовні засоби краще вживати у кожному з них.

У мовній практиці виділяють, як правило, п'ять стилів: розмовний (або розмовно-побутовий), публіцистичний, науковий, діловий (або офіційно-діловий) і художній (або художньої літератури). Щоправда, сьогодні все більшу вагу набуває і конфесійний стиль, який був усунутий разом із секуризацією релігійного життя наприкінці 20-х до майже 80-х років минулого століття.

Усі стилі, крім розмовного, функціонують здебільшого в писемній формі. Проте сучасний стан розвитку культури дозволяє говорити про взаємопроникнення кожного зі стилів у межах як усної, так і писемної форм мовлення. Їхня результативність і підбір мовних засобів залежить від вміння правильно визначити пріоритети у кожному зі стилів на основі соціальних критеріїв: сфери, межі впливу і мети спілкування.2.2. Розмовний, публіцистичний та художній стилі мовлення

 

Розмовний, публіцистичний і художній стилі належать до суб'єктивних стилів, але сфера впливу на аудиторію у них різна: розмовний стиль -індивідуально-суб'єктивний, публіцистичний - громадсько-суб'єктивний, а художній - суспільно-суб'єктивний.

Розмовний стиль реалізує здебільшого комунікативну функцію мови і поділяється на підстилі: розмовно-побутовий, світський, ораторський і підстиль усної народної творчості. Перший є власне розмовним, решта об'єднує ознаки розмовного стилю з елементами інших стилів.

Оскільки комунікація в розмовному стилі здійснюється шляхом діалогу, його головною метою є встановлення психологічного контакту. Виходячи з цього, мовні засоби, які б сприяли досягненню мети, мають бути максимально простими і зрозумілими.

Вимова дозволяє вживати фонетичні різновиди, які не завжди збігаються з літературними нормами, але не виходять за межі національної мови. Інтонаційні барви (паузи, темп, ритм, наголос) охоплюють широкий діапазон і разом із позамовними засобами (жестами, мімікою) увиразнюють спілкування.

Синтаксис характеризується неповними реченнями (у них немає повної інформації без контексту), простими синтаксичними конструкціями з вільним порядком слів, активними зворотами, великою кількістю вставних слів. Психологічну напруженість підтримують питальні й окличні речення.

Лексика розмовного стилю частіше розмовно-побутова, загальновживана, без використання спеціальної термінології. Для неї характерне вживання професіоналізмів, емоційно забарвлених слів, діалектизмів і жаргонізмів.

Зразок розмовного (розмовно-побутового) стилю

-     Здорові! - промовив пан, наближаючись до них. Федір і Марина нічого не одказали на те вітання; у Федора тільки мишка забігала на спідній губі та од ляку перекосилися очі.

-     Куди се вас бог несе? - питає Олексій Іванович.

-     Пшениці жати, паночку! - обізвався Федір, низько вклонившись, і зразу засипав: - Винуваті, паночку, опізнилися... Жінка занедужала. Не знаємо, що з нею й сталося. Любісінька-милісінька була вчора, а вночі... твоя, господи, воля!.. Винуваті, паночку, запізнилися. Простіть на сей раз - і пожалуйте, і помилуйте. Не самохітно то, случай такий випав, не доводь його, господи, нікому! - одно плескав Федір, збираючись кинутись перед паном навколішки.

Та годі тобі! кажсе Олексій Іванович. - Не об тім тепер річ. Я сам до тебе з просьбою. Будь ласка, не одкажи... Бог послав мені сина, йди його охрести...Публіцистичний стиль реалізує перш за все інформативну й волюнтативну функції мови (ось чому він поділяється на підстилі: інформативний з жанрами випуску новин, інтерв'ю, репортажу; аналітичний з жанрами аналітичної статті або аналітичної передачі; урочисто-декларативний, що реалізується у привітаннях з приводу ювілеїв, днів народження, важливих подій у житті окремих осіб і колективів; агітаційний, що наближається до ділового стилю в оголошеннях і рекламах, і художньо-публіцистичний підстиль, що функціонує в жанрах нарису і фейлетону).

Сфера використання публіцистичного стилю - насамперед засоби масової інформації. Цей стиль існує для спілкування з публікою, а отже, метою, яку ставить перед собою автор публіцистичної статті чи промови, є не стільки інформування громадськості з приводу тієї чи іншої проблеми, а передусім формування громадської думки, спонукання до активної дії й прийняття рішень. Мета зумовлює відповідний підбір мовних засобів, фактів, інформації, які б примусили читача, слухача або глядача діяти так, а не інакше.

Оскільки співрозмовник у межах публіцистичного стилю визначений абстрактно, вимова і лексика на відміну від розмовного стилю має бути максимально нормативною. З цього погляду некоректно використовувати словесні „новації", що пропонуються сьогоднішніми засобами масової інформації, типу лист ^опад, коаліціянти, прем 'єрка, авта, чільники, совісти, зарплатня, мерило.

Синтаксис характеризується постановкою риторичних питань, гасел, закликів або імперативів з кличною інтонацією (Ти записався добровольцем? Свобода або смерть!), а також наявністю різних типів складних речень, вставних і вставлених конструкцій, звертань, однорідних членів, інверсій, цитувань, на авторитет яких можна спиратися.

Для лексики характерна емоційність, фразеологічна й метафорична насиченість, наявність великої кількості абстрактних слів, загальновживаної наукової і громадсько-політичної термінології, мовних кліше типу бесіда пройшла в теплій і дружній обстановці, які легко „вживлюються" у свідомість громадян.

Зразок публіцистичного стилю

Екстремісти також потрібні. Не ті, що стріляють, а ті, що думають. Без екстремальних, крайніх поглядів не може з'явитися середнє, тобто оптимальне, рішення, як кажуть математики, або зважений підхід, як кажуть політики. Саме з таких позицій видається можливим у пропонованих читачеві коротких нотатках з натури (а вона така неповторно розмаїта!) пройтись по широкому колу думок, аби ще раз замислитись над причинами феноменальної кризи, в якій ми опинилися.

Але чому криза? І чому феномен?...

Аби відповісти на друге запитання, зазирнемо до тлумачного словника. „Феномен - це рідкісне, незвичайне, виняткове явище". Оце саме про нас!Величезна країна, що донедавна звана країною розвинутого соціалізму, побудована на теорії, котра „всесильна, тому що правильна", опинилася раптом на краю прірви, дивуючи цілий світ (і навіть нас самих, уже звиклих до всього) рідкістю, незвичайністю й винятковістю явища. І не були причиною того ні війна, ні природні катаклізми. Отак, спочатку велика будова, потім велика перебудова і як наслідок - такий феномен.

Володимир Чирков

Художній стиль відрізняється від усіх інших стилів передусім тим, що може включати в себе елементи будь-якого стилю. Його призначення пов'язане з виконанням естетичної функції мови - різноманітними мовними засобами

виразити художнє бачення світу. Цей стиль, таким чином, формує загальнолюдські й національно свідомі естетичні, культурні і психологічні смаки окремої людини і нації у цілому.

Художній стиль - найвище досягнення людської культури, і художнє бачення світу аж ніяк не можна об'єднувати з поточними уподобаннями політиків або використовувати у практиці торговельної реклами. Чого варті, наприклад, гасла Відродимо духовність! або Можливість доведена справою!, коли вони відтворюються на фоні реклами сантехнічних виробів або горілки. Таке об'єднання спотворює національну свідомість людини і перетворює на фарс патріотичне виховання громадянина.

Якщо зважити на те, що цей процес пов'язаний з фольклором і літературною творчістю, то стане зрозумілим, що осягнення глибин національної мови неможливе без розуміння художнього стилю. Ось чому характерною його рисою є незамкнутість. Це породжує надзвичайно широку жанрову палітру з використанням усього фонетичного, лексичного, граматичного і стилістичного арсеналу національної мови. У межах художнього стилю виділяються епічні жанри (оповідання, повість, роман тощо), ліричні (гімн, елегія, епіталама, ідилія, мадригал, пісня, послання та ін.) і драматичні (драма, комедія, трагедія). Тут вживаються такі художні засоби, як метафора, метонімія, порівняння, епітет, гіпербола, алегорія тощо, експресивна, оціночна й емоційна лексика, використовуються речення усіх типів складності, панує різноманітність інтонаційних відтінків на рівні монологу, діалогу і полілогу.

Зразок художнього стилю

.Прокинулось усе. Обізвалась трава голосами тисячі своїх жильців: коників, метеликів, жуків; окликнулись луки сотнями перепелів; луги, струшуючи срібну росу, розлягалися співами своїх соловейків, голосним кукуванням сивих зозуль, журливим туркотанням горлиць, тоді як в повітрі бриніла дзвінка жайворонкова пісня. крикнув бугай у болоті - і замовк; сумно роздався його голосний поклик на всю околицю - і затих. Заревли корови по дворах, закричали гуси на плавах, протягли своє „ку-ку-рі-ку!" горласті півні. усе рушилось.2.4. Науковий та діловий стилі. Вимоги до мови документів

 

Науковий і діловий стилі відрізняються від інших своєю об'єктивністю. Науковий стиль реалізує передусім мислетвірну й номінативну функції мови. Це стиль наукових праць із різних галузей науки і техніки, виробничого й господарського життя, навчальної літератури, науково-популярних видань, який характеризується широким використанням абстрактних понять, наукових і технічних термінів, номенклатурних назв. Оскільки він обслуговує наукову сферу, головною його метою є об'єктивний, зрозумілий, доказовий, точний і неупереджений виклад інформації, яка має впливати на розум і свідомість.

У зв'язку з цим у межах наукового стилю виділяються такі підстилі: власне науковий, що стосується науковців конкретної галузі (використовується в монографіях і наукових статтях); науково-навчальний, який функціонує в навчальних посібниках, підручниках і довідниках (характеризується наявністю визначень, правил, пояснень, а також системою вправ і завдань); науково-публіцистичний, де наукова інформація подається мовними засобами публіцистичного стилю; виробничо-технічний, який забезпечує інформацією різні виробничі й господарські сфери.

Специфічними мовними засобами наукового стилю є спеціальні наукові символи, умовні скорочення, формули, таблиці, списки, інформація, подана у графічному вигляді. Текстам притаманна чітка внутрішня структура, членування його на окремі пункти, параграфи, абзаци, часте цитування з обов'язковим посиланням на адресат.

У синтаксисі дозволяється тільки прямий порядок слів, переважають пасивні конструкції і складнопідрядні речення з ознаками мети, причини, наслідку, результату.

Лексика характеризується наявністю спеціальних термінів, абстрактних слів і понять, наукової фразеології. Слова вживаються тільки у прямому значенні, неприпустиме їхнє різне тлумачення, емоційне забарвлення, метафоричність.

 

Зразок наукового стилю

У статті на основі дослідження зв'язку між обсягами господарської діяльності і величиною комерційного (товарного) кредиту зроблено методологічний висновок, що відстрочка платежу в рамках технологічно-господарського циклу та її збільшення є цілком нормальним явищем. На основі припущення, що обсяг емісії корпоративних комерційних паперів підприємств реального сектору є певним показником зростання комерційного кредиту, проілюстровано зв'язок між зростанням заборгованості підприємств та фазами економічного циклу (на прикладі економіки США). Вказано на головні відмінності фінансових ринків України та США, на деформації українського фінансового ринку з точки зору неможливості повноцінного фінансування заборгованостіпідприємств. Запропоновано загальні напрямки реструктуризації грошового та фінансового ринку України.

Є. Ситник.

Діловий стиль, активізуючи пізнавальну та професійну функції мови, задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні актів державного, суспільного, політичного, економічного та виробничого життя й діяльності, ділових відносин між державами, організаціями, і стосунків між членами суспільства в офіційній сфері їхнього спілкування.

Зразок ділового стилю

Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Із Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні"

У діловому стилі залежно від сфери вжитку виділяють підстилі: дипломатичний, у таких жанрах, як нота, комюніке, меморандум, угода, конвенція; юридичний, що вживається в указах, законах, кодексах, статутах, і канцелярсько-діловий (його жанри: заяви, довідки, характеристики, доручення, автобіографії, накази, акти, розпорядження тощо).

Прагнення до зовнішньої об'єктивності будь-якого з цих жанрів і суб'єктивна спрямованість автора документів на конкретний результат не завжди збігаються, бо головною метою того, хто складає документ, є досягнення максимально позитивного результату мінімальними мовними засобами. Отже, мовні засоби ділового стилю (у більшості випадків і наукового) повинні орієнтуватися на зазначену вище мету і спиратися на такі вимоги:

1. Об'єктивність, яка полягає у високому ступені безособовості й відсутності будь-яких суб'єктивно-оціночних моментів у мові документа. Це означає, що переважна їхня більшість має складатися від імені юридичної особи, а займенник може вживатися лише в документах щодо особового складу (наприклад, автобіографії): Інститут просить, Дирекція звертається, але Я, Іванов Іван Пилипович, народився. В інших випадках тексти набувають безособового характеру: Заводу потрібно, Просимо та ін. У наукових текстах, крім цього, займенник ми використовується у значенні я (Ми вважаємо, Ми прийшли до висновку), що є свідченням наукової етики, а в ділових паперах займенник Ви - це вияв ввічливості (Прошу Вас з'явитись...). У діловому й науковому стилях не бажано користуватися наказовим або умовним способами дієслова. Надмірна категоричність чи пошуки керівниками і представниками влади винних у минулому руйнують діалогічну природу слова, створюють психологічний дискомфорт у суспільстві і не сприяють поточній продуктивнійдіяльності. Ось чому наказові конструкції типу роби, пиши, зробив би треба передавати інфінітивом, безособовою формою (відрядити слюсарів.. , завдання не виконується) або мовними моделями реальної дії у теперішньому часі (суспільство не цікавить, „що було б, якби..", а „що робиться.. "). З цього погляду у діловому і науковому контексті поза нормою залишається вживання емоційно забарвлених або оціночних слів типу дуже, гарно, прекрасний, високий процент тощо, діалектизмів, жаргонізмів або професіоналізмів. Ось чому ступені порівняння прикметників і узагальнені іменники на позначення місця роботи або проживання утворюються за допомогою аналітичних форм, а не афіксів, які підкреслюють суб'єктивну думку авторів (не повніший, найповніший і не сільчани, заводчани, а більш повний, найбільш повний; мешканці села, працівники заводу). Те саме стосується синтаксису речень, що передбачає відповідні правила:

-     не вживати пряму мову (крім випадків цитування фрагментів документа);

-     не використовувати окличних, спонукальних або питальних речень;

-       будувати речення переважно з пасивними конструкціями, які підкреслюють об'єктивність, акцентують увагу на факті здійснення конкретної дії і спонукають до вирішення проблеми, а не акцентують провину конкретної особи(останнє є прерогативою розмовного або публіцистичного стилів): Завдання щодо доставки вагонів не виконується, а не Ви не виконуєте мого завдання щодо доставки вагонів;

-        надавати перевагу розщепленим присудкам (не здійснюватимуться, а будуть здійснюватися): відсутність категоричності і суб'єктивна впевненість свідчать, що документ спирається на об'єктивну можливість виконання дії.

 

2.      Логічна послідовність реалізується в способах подачі матеріалу, які відрізняються зовнішньою логікою розповіді (хронологічна послідовність автобіографій, протоколів, звітів), внутрішньою логікою міркування (причинно-наслідкова послідовність службових, пояснювальних записок) або послідовною логікою опису, яка характеризує явища через перелік ознак, властивостей та інших елементів опису (описова характеристика звітів, актів, наказів, постанов). Зовнішніми ознаками логічної послідовності є також тісний логічний зв'язок між реченнями, частотність зв'язків з ознаками мети, причини, результативності (для цього, з цією метою, отже, таким чином, познайомившись зі справою та ін.), чітке членування тексту на окремі пункти, абзаци, параграфи, розділи тощо.

3.      Переконливість. Враховуючи те, що діловий і науковий стилі, як правило, опосередковані, - це одна з найголовніших вимог не тільки до мови, але й до способу обгрунтування відповідної справи.

Так, у заяві або листі про надання матеріальної допомоги (найпоширеніших останнім часом документів) прохання, що завершується словами у зв'язку з важким матеріальним становищем, не може бути об'єктивним, переконливим і не приведе до позитивного результату, крім випадків, коли цей результат запрограмований попередньою бесідою з підлеглим. Причина має бути викладенав зрозумілій і обгрунтованій формі, з точним добором фактів і цифрових даних (Прошу надати допомогу у зв'язку з весіллям, через хворобу тощо). При цьому документ має бути лаконічним (у ньому відображаються лише основні положення й аргументи), що досягається попереднім обдумуванням його змісту, складанням плану і добором аргументів.

4.    Доказовість. Ця вимога до мови наукових і ділових документів випливає з попередньої і потребує закріпити переконливий характер тексту, обмеженого, як правило, однією сторінкою, необхідними додатками (копіями довідок, статистичними даними тощо), що напевно зумовлять позитивний результат. При цьому ані переконливості, ані доказовості не може бути, якщо у ділових документах (особливо у рекламних оголошеннях) заради незрозумілої для більшості „моди" будуть використовуватися специфічні терміни іншомовного походження типу консалтинг або інжиніринг.

5.    Уніфікація і стандартизація - це постійна робота, яку мають проводити установи, заклади, організації, відслідковуючи стандартні ситуації, попереджаючи можливі непорозуміння й конфлікти і створюючи відповідні бланки документів з типовими мовними формулами (такі бланки виробляються при виникненні 20% стандартних ситуацій у певній сфері життєдіяльності).

Уніфікація охоплює всі рівні мови: словниковий запас, морфологію, синтаксис, пунктуацію і навіть стилі. Так, наприклад, завдяки уніфікації менеджер, який працює з кореспонденцією, знає, що головна інформація в листі міститься в першій ключовій фразі, причому найчастіше в її кінці. Ось чому, проглянувши тільки початок листа, він сортує кореспонденцію за тематичними ознаками і за ступенем важливості повідомлення.

Типізація мовних засобів ділових паперів - одна з найактуальніших проблем діловодства, яка має вирішуватися як на рівні держави науковими інститутами, так і на виробництві або в конкретній організації чи установі.

Ясність викладу і точність опису, бо документ має юридичну силу лише за умови точного вибору потрібного слова, правильного користування термінами (як правило, зрозумілими для більшості), уникання професіоналізмів і за відсутності орфографічних і пунктуаційних помилок. Для української мови це принципова вимога, бо під впливом міжмовної синонімії (неделя - неділя, место -місто) чи неправильного вибору потрібного слова (общественная организация -суспільна організація чи громадська організація?; личное дело - особова справа чи особиста справа?; межгосударственные отношения - міждержавні стосунки, відношення чи відносини?) виникає безліч двозначностей і непорозумінь.Тема 3. УСНЕ ДІЛОВЕ СПІЛКУВАННЯ

 

Усна форма ділового мовлення відрізняється від його писемної форми передусім тим, що для переконливості безпосереднього діалогу треба створювати атмосферу постійного контакту і спільності з аудиторією. Рівень цієї спільності залежить від виду ділового спілкування. Якщо це приватне спілкування, де кількість співрозмовників чітко спрогнозована і визначена (наради, прийом відвідувачів, ділові контакти, службові телефонні розмови), то діловий стиль може наближатися до розмовного, і зовсім інша справа, якщо це публічне мовлення, яке несе навантаження публіцистики. У доповіді, промові, лекції, бесіді або дискусії прагнення до „діалогічності", нехай і уявної, має бути домінантою як у підготовчій роботі до виступу, так і під час самого виступу.

 

 

3.1. Особливості приватного ділового спілкування

 

 

У випадку суто індивідуалізованого приватного спілкування використання мовних засобів, зокрема лексичних і синтаксичних, є органічною частиною складного й багатогранного процесу управління.

Якщо під культурою управління розуміти сукупність вимог до процесу управління та до особистих якостей людей, які його здійснюють, то мова є найголовнішим посередником між зовнішньою формою (естетикою робочого місця, принциповістю, оперативністю, діловитістю) і внутрішньою культурою керівника (доброзичливістю, вмінням дорожити своїм і чужим часом, відкритістю щодо потреб і турбот підлеглих). Високий ступінь ситуативності при проведенні нарад, прийомі відвідувачів, ділових контактах і службовій телефонній розмові змушує учасників «відкривати» реальні можливості власної вихованості й ознайомленості зі структурами службового мовного етикету.

Нарада - вид приватного ділового спілкування, за яким внутрішня культура й культура мовлення виявляються особливо. На неї збирають передусім відповідальних працівників, які цінують час і можуть ухвалювати колективні рішення. Ось чому ефективність проведення нарад залежить від того, елементи якого стилю в них будуть переважати: розмовного чи ділового. Існують три види нарад: інформаційні (директивні), оперативні (диспетчерські) і дискусійні.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 


Похожие статьи

О В Захарова, О О Шумаєва, В І Мозговий - Організація діяльності державного службовця