О В Захарова, О О Шумаєва, В І Мозговий - Організація діяльності державного службовця - страница 34

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 

Це давнє чергування особливо „активно" діє в сучасній українській мові, де звуки, які чергуються, обов'язково пом'якшуються перед [і], що дозволяє зробити висновок про близькість української мови до давньоруської (чи церковнослов'янської, наприклад: притча во языцех, почить в Бозе, на небеси).

Чергування [д] - [дж] і [зд] - [ждж] у дієслівних основах: ходити -ходжу, їздити - їжджу.

Чергування [о], [е] з [і] за законом відкритого - закритого складу. За

таким історичним чергуванням широкі, довгі звуки [о], [е] змінювалися на короткий звук [і] в закритій позиції, як і в сучасній українській мові (їхнє звучання обмежував наступний приголосний): шко-ла - шкіл, радо-сті -ра-дість, пле-че - пліч, шо-стий - шість, Ки-ва - Кив, Хар-ко-ва - Хар-ків. Виняток становлять слова народ, паровоз, вогонь, принось, приятель, чверть, меч, мед, веселка, слова з повноголосним -оро-, -оло-, -ере-, -еле- (город, мороз, подорож, порох, сторож; волос, солод; берег, перед, серед, через; зелень, пелех, шелест та ін.), а також наявні [о], [е] в закритому складі типу творця, носка, водню, долонь, нагород, будов, потреб, затон, потоп, хлібороб, діловод, виробництво, прапор тощо (докладно про це див. в „Українському правописі").

Чергування [у] - [в], [і] - [й], [з] - [із] - [зі] ([зо]) за законом милозвучності. Вони з'являються, як правило, при вживанні прийменників, сполучників і префіксальному оформленні слів: сказав усе, але сказала все, жила в Одесі, але жив у Києві; Іван і Петро, але Петро й Іван; наш учитель, але наша вчителька; диктант з української мови, заміс із тіста, із шовку, зі зброєю, позичив зо дві сотні (при числівниках два, три), зі (зо) мною. При цьому кожна крапка, кома або пауза зараховується як приголосний звук. Наприклад, у прислів'ї Восени і горобець багатий вжито варіант і, а не й, тому що у вимові після слова восени робиться пауза. Слід також зауважити, що фонетичні варіанти єднального сполучника і - й не збігаються із єднально-протиставним та: небо та земля. Як синоніми їх можна вживати хіба що в усному мовленні.

Ці й інші чергування відбуваються, щоб запобігти збігові кількох голосних (у першу чергу) або приголосних звуків: зі мною, розібрати, корабель, вогонь,павук, атеїзм, Йордан, Каїр, Моїсей, Таїсія, Йосип, найменування, інавгурація, християнин. Проте у словах з європейських мов, які не асоціюються з православно-християнською культурою, протетичні звуки [й, в] не вживаються: Іоланта, іон, аурум тощо.

Вимова і правопис [и], [і] в основах слів. В основах слів слов'янського походження вимовляється і пишеться українське и на місці російських и, а і - на місці російських о, е (як правило, при чергуванні звуків [о], [е] з [і] за законом відкритого - закритого складу): рос. [рыба] рыба, [п'ива] пиво - укр. [риба] риба, [п'иво] пиво; рос. [гос'т'], гость - укр. [г'іс'т'] гість, рос. [шес'т'] шесть -укр. [ш'іс'т'] шість.

Це правило не можна застосовувати до початку слова гор), слів дірка, щиголь і відкритих складів -ри або -ли: три-вога, гри-міти.

2. В основах слів західноєвропейського походження вимовляється і пишеться українське и після ж, ч, ш (шиплячих), з, ц, с, (свистячих), д, т, р, якщо далі йде приголосний звук (крім й, бо в українській мові це сонорний звук): радіо, але радист; таксі, але таксист; сценарій, але сценарист; азимут, дилер, але тріумф, пріоритет, лізинг, біржа тощо. Умовно це правило називають „правилом дев'ятки", пов'язуючи його з висловом „Де ти зси цю чашу жиру?". Виняток становлять давно запозичені слова із східних мов, які стали „своїми": вимпел, графин, єхидна, імбир, кипарис, кит, мигдаль, миля, башкир, калмик, киргиз, кизил, кинджал, кисет, кишлак, кишмиш.

 

 

4.2. Морфологічний принцип правопису

 

Ясність й точність документа багато в чому залежить від того, чи розуміє мовець основну мету слова й речення - донести значення - і з яких елементів воно складається. Таким чином, першим рівнем підходу до граматичних норм є ознайомлення з будовою слова і способами словотвору, оскільки думка про те, що слово складається зі звуків, а тим більше з букв, не витримує критики, бо букви є лише шифром мови, а звуки не несуть інформації.

З погляду морфології, слово складається з морфем - найпростіших елементів слова, які мають лексичне або граматичне значення.

Так, у слові трактористка морфеми трактор-, -ист- і -к- мають лексичні значення, бо за їхньою допомогою ми встановлюємо цілісне уявлення про предмет (трактор- - „механізм", -ист- - „людина, яка обслуговує цей механізм", „жінка, професією якої є обслуговування механізму"), а закінчення -вказує тільки на рід, число й відмінок. Оскільки перший тип морфем несе лексичне значення, він складає основу слова, до якої входять корінь і афікси.

Корінь - це головна морфема, що має основне лексичне значення і може утворювати слова: стіл, ніж, кінь тощо. Але у слові можуть бути й додаткові лексичні значення. Наприклад, у слові відійти морфема від- додає до основногозначення інформацію про початок руху; у слові студентка частина -к- несе додаткову інформацію про те, що перед нами особа жіночої статі та ін. Отже, морфеми, що приєднуються до кореня, мають однакову природу - вони додають певні відтінки значення, що дає змогу об'єднати їх у категорію афіксів.

Афікси - це морфеми, які мають додаткові лексичні значення, за допомогою яких утворюються нові слова. Вони різняться тільки місцем у слові і поділяються на префікси (вони стоять перед коренем) і суфікси (вони стоять після кореня).

Граматичне значення слова зосереджене в його закінченнях.

Закінчення - це морфеми, що мають тільки граматичне значення, утворюючи форми того самого слова (процес, процесу; іду, ідеш тощо).

Граматичні й лексичні значення передаються на письмі різним написанням слів: окремо, через дефіс або разом, тому їхні норми залежать від будови складних слів і абревіатур.

 

Утворення складних слів пов'язане з безафіксним словотворенням, до

якого належить передусім основоскладання. (гірничопромисловий, давньоруський, атомохід, землетрус, боєздатність або всюдихід, кількаразовий, двадцятирічний, Новгород чи виконком, колгосп, важкоатлет тощо).

Оскільки складні слова утворюються, як правило, поєднанням двох і більше основ, у практиці написання їх часто плутають зі словами, природа яких не пов'язана з основоскладанням. У цих випадках значення підміняється формою кінцевого звука, що призводить до орфографічних (і семантичних!) помилок. Щоб запобігти неправильній передачі понять у писемному спілкуванні, слід пам'ятати:

1.    Окремі поняття фіксуються окремим написанням слів (це перевіряється постановкою питань): промислово розвинена країна (країна яка? розвинена; як? промислово);

2.    Одне неподільне поняття з одним граматичним (закінченням) і двома лексичними значеннями, що з'єднане підрядним зв'язком, фіксується написанням слова разом (народногосподарський комплекс (комплекс який? народногосподарський; але аж ніяк не господарський як? народно), наприклад: пароплав, велосипед, макроекономіка, трипроцентний, чорногуз, сімдесятиріччя, лісосплав, чорнозем, шлакоблок, горицвіт, Перебийніс, дванадцятитонка, вищезгаданий, глухонімий, поперечношліфувальний, додолу, потроху, поодинці.

3.    Одне поняття, що поділяється на частини і має одне граматичне значення, фіксується написанням слів через дефіс: економіко-правове забезпечення (забезпечення яке? економіко-правове - „економічне і правове").

В останніх двох випадках саме значення зумовлює тип зв'язку між частинами складного слова, що позначається написанням слів разом (народногосподарський - зв'язок не сурядний) або через дефіс (економіко-правове „економічне і правове" - зв'язок сурядний).

Отже, будь-яке складне слово означає одне поняття, тому пишетьсяразом (жовтогарячий колір - одне неподільне поняття) або через дефіс (синьо-жовтий прапор - одне поняття, яке складається з частин), а словосполучення, які означають різні поняття, - окремо (суспільно корисна праця - „праця, корисна для суспільства"; абсолютно високий процент - процент „який?" -високий; „наскільки?" - абсолютно; ринково орієнтована економіка - „економіка, орієнтована на ринок"). При цьому через дефіс пишуться складні слова, утворені сурядним зв'язком (коли з'єднуються дві чи більше однорідних частини за допомогою сполучника і), а саме:

1.      Слова з синонімічними або антонімічними коренями, що утворюють однорідні або спільні поняття: писав-писав, синьо-синьо, довго-довго, ледве-ледве, всього-на-всього, де-не-де, лікар-еколог, зроду-віку, тишком-нишком, любо-дорого, більш-менш, хліб-сіль, десь-інде, десь-колись, купівля-продаж, розтяг-стик (але: раз у раз, день у день, рік у рік, тому що при відмінюванні в цих словоспоченнях з'являється два граматичних значення: з дня на день, з року в рік); діалектико-матеріалістичний, механіко-математичний, політико-економічний, військово-морський, воєнно-стратегічний (в останньому випадку перша основа закінчується на -ко або починається частиною військово- (воєнно-).

2.      Іменники й утворені від них прикметники (як правило, іншомовного походження), у яких одне граматичне значення (одне закінчення): блок-система, стоп-кран, крекінг-процес, генерал-губернатор, людино-день, член-кореспондент, тонно-кілометр, норд-ост, віце-адмірал, екс-чемпіон, унтер-офіцер.

3.      Субстантивовані словосполучення, що означають переважно назви рослин: чар-зілля, люби-мене, брат-і-сестра, іван-та-мар 'я.

4.     Складні прислівники, утворені від прикметників, займенників і
числівників за допомогою префікса
по- і суфіксів -и, -і, -е, -ому: по-київськи, по-
латині, по-перше, по-новому
на-гора). При цьому їх слід відрізняти від
однозвучного позиційного поєднання прийменника з іншими частинами мови:
по
новому мосту, працювати по перше число включно, на гору
тощо.

5.    Складні прийменники, що починаються з частини з- (із-): із-за, з-за, з-поза, з-на, з-під, з-серед (у них первинно два граматичних значення перетворюється на одне: із чого?, за чим? - із-за чого?).

6.    Складні іменники з частиною пів-, якщо далі йде власна назва: пів-України, пів-Франції (але півогірка, півлітра, пів 'яблука).

7.  Прикладки, якщо вони стоять у постпозиції і утворюють одне поняття ріка Хорол (ріка яка? - Хорол) - (що?) Хорол-ріка): молодець хлопець - хлопець-молодець; красуня дівчина - дівчина-красуня (а також мас-медіа, експрес-аналіз тощо). Якщо пояснюваний іменник і прикладка можуть мінятися місцями, між ними завжди ставиться дефіс: дівчина-грузинка й грузинка-дівчина, художник-пейзажист і пейзажист-художник.

Складні слова з частками -бо, -но, -от, -то, -таки, коли вони виділяють значення окремого слова (стій-бо, читай-но, тільки-но, тому-то, як-от, як-то,якось-то, умів-таки), а також з частками -будь-, -небудь, казна-, бозна-, чортзна-, хтозна- у складі займенників або прислівників: будь-коли, хто-будь, який-небудь, казна-чий, бозна-куди, чортзна-що, хтозна-де (але: кому би то, хто б то, таки читав, хтозна на чому, казна в чому, будь у чому).

9. Літерні абревіатури з цифрами (літак Ту-154; 7-А клас); терміни, до складу яких входить літера алфавіту (Т-подібний); літерні скорочення від складних слів з дефісним правописом (с.-д. - соціал-демократ); складні слова, перша частина яких позначається цифрою (25-процентний); скорочені іменники, в яких наводиться початок і кінець слова (т-во - товариство).

Абревіація належить до безафіксного словотворення. Цей спосіб, яким утворюються найчастіше іменники, став продуктивним у ХХ столітті, коли розширення інформації у зв'язку з науково-технічною і соціальними революціями стало вимагати ущільнення мовних засобів. Абревіація поєднує два способи -скорочення і складання. Твірною основою для абревіатур є переважно словосполучення.

Абревіатури утворюються по-різному: від початкових частин окремих слів (Донбас - Донецький басейн), початкової частини першого слова і початкових звуків наступних слів (райвно - районний відділ народної освіти), початкової частини першого слова і повного другого слова (демблок), початкових звуків або початкових букв кожного окремого слова (власне абревіація: неп - нова економічна політика; СНД - Співдружність Незалежних Держав) тощо.

Уживання великої літери у скорочених назвах установ, закладів, організацій, утворених з частин слів, залежить від того, чи пов'язується назва з адресною функцією:

а)   складноскорочення пишуться з великої літери, якщо вони є власними
назвами, тобто виконують адресну функцію і вживаються на позначення установ
одинично:
Держкіно, Міненерго, Укратом, Промінвестбанк;

б)   з малої літери пишуться складноскорочення, якщо вони є родовими
назвами:
держадміністрація, облвиконком, міськрада.

Запис абревіатур залежить від того, чи збереглися вони у свідомості їхніх носіїв як абревіатури. Так, великими літерами пишуться абревіатури, які не відмінюються (СНД, США, ГЕС, ТЕЦ, МТС, ВНЗ) і не утворюють нові слова, а малими, якщо вони відмінюються і перетворилися на звичайні слова-корені, за допомогою яких будуються нові слова (неп, бо за часів непу, непівська модель економіки; вуз, бо у вузах, вузівський підручник). В останньому випадку це вже не абревіатури, бо, наприклад, абревіатурою для слова вуз виступає форма ВНЗ. Отже, вживання слова виші, яке не утворює нові слова, штучне, і в діловому мовленні небажане.

При комбінованому записі деяких абревіатур в одному слові поєднуються два способи словотвору (ДонНТУ: складноскорочення від власної назви Донецький і невідмінювана абревіатура від національний технічний університет),або поступового переходу абревіатур до розряду звичайних слів, коли вони починають відмінюватися, що й підкреслюється додаванням закінчення (СНІДу).

Графічні скорочення. Абревіатури є самостійними словами, які мають усі граматичні ознаки, а тому їх слід відрізняти від звичайних графічних скорочень відповідних слів і словосполучень. Останні не мають абревіатурної вимови і власних граматичних характеристик: вони передаються на письмі малими літерами, після яких ставиться крапка (крім стандартних скорочень з метричної системи мір: мм - міліметр, см - сантиметр, кг - кілограм, т - тонна), курсивом, через скісну лінію, з написанням через дефіс, якщо скорочення у середині слова.

Наприклад, слово ПТУ (пе-те-у) - абревіатура, бо воно має літерну вимову, ознаки середнього роду і може бути твірною основою похідних слів у розмовному стилі (петеушник), а написання б-ка (бібліотека), д-р (доктор), л-ра (література), та ін. (та інше), сб (субота), півн.-зах. - північно-західний, Півн. крим. канал -Північнокримський канал, п/к (під керівництвом) - скорочення, оскільки вони не збігаються з вимовою і з окремою граматичною характеристикою слів.

При їхньому написанні слід пам'ятати про такі вимоги:

а)  слова не скорочуються на голосну, якщо вона не початкова, і на м'який
знак. Наприклад, слово
селянський може мати такі варіанти: сел., селян., селянськ.;

б)  при збігу однакових приголосних скорочення треба робити після першого
приголосного:
стін. календар (стінний календар), ден. норма (денна норма);

в)    при збігу різних приголосних скорочення можна робити як після
першого, так і після останнього приголосного, залежно від структури слова,
наприклад:
власноруч. або власноручн. (власноручний), але тільки власт.
(властивий),
бо скорочення іншим способом буде незрозумілим).

Приклади фіксації найуживаніших скорочень наведені в додатках.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 


Похожие статьи

О В Захарова, О О Шумаєва, В І Мозговий - Організація діяльності державного службовця