О В Захарова, О О Шумаєва, В І Мозговий - Організація діяльності державного службовця - страница 35

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 

Правопис афіксів залежить від додаткових лексичних значень, які вони передають у слові. У практиці ділового мовлення найчастіше труднощі виникають при вживанні префіксів пре-, при-, прі-, не- і суфіксів дієприслівників:

1.     Префікс при- має значення „наближення, приєднання, неповноти дії" (присісти, прибити), префікс пре- вживається у значенні „дуже" (преосвященство, премудрий), а префікс прі- (що відповідає рос. про-) пишеться у словах: прірва, прізвище, прізвисько.

2.     Префікс не- треба відрізняти від однозвучної заперечної частки. Не зі словами пишеться разом, якщо це префікс і йдеться про констатацію факту, і окремо, якщо це заперечна частка. Наприклад, у слові незараховано, у словосполученнях непоширене речення, неширока річка, непровітрена кімната -це префікси, а в реченнях Річка не широка, а вузька, Це не червона верба, Ніхто не бореться або Кімната не провітрена (її не провітрили) - це заперечні частки.

Заперечну частку не треба відрізняти від префікса недо-, що означає неповноту дії (недопечений, недоїдати).

Суфікси дієприслівників -учи, -ючи, -ачи, -ячи, що означають додатковудію, треба відрізняти від однозвучних дієприкметників із закінченням -і, що фіксують ознаку предмета. Наприклад: Перевіряючи діяльність підприємства, перевіряючі органи дійшли позитивного висновку (дійшли „як?" перевіряючи - це дієприслівник, що виражає обставину способу дії; органи „які?" перевіряючі -дієприкметник, що виконує роль означення).

 

4.3. Термінологія ділового спілкування

 

Терміни - це слова або словосполучення, які утворюються для точного
вираження відомих у світі спеціальних понять, процесів, явищ, предметів і
вживаються у специфічній сфері мовлення, а отже, вони прагнуть до
інтернаціоналізації
(або спільнослов'янського вживання): атом, молекула,
інжиніринг, маркетинг, ангідрид, мікроелемент, квадрат, куб, меморандум,
ультиматум, наукоємке виробництво
(а не наукомістке), стартова доріжка
не
стежка), вібраційний грохот (а не гуркіт). Проте не можна або не
рекомендується вживати в діловому і науковому стилях російський чи
інтернаціональний варіанти, якщо в українській мові є власний усталений термін:
не
справка, а довідка; не час (60 хвилин), а година; не неділя (7 днів), а тиждень;
не відзив, а відгук; не положительний, отрицательний, а позитивний, негативний;
не угол, а кут; не раствор, а розчин; не гелікоптер, а вертоліт тощо. Не
випадково, оскільки більшість термінології прийшла в українську мову з
російської, ділова мова починає все більше виробляти власні лексичні звороти.
Так, певна різниця спостерігається у використанні архаїчної лексики. Вона, як
правило, замінюється словами сучасної української мови. Порівняйте: рос.
нижеподписавшийся,                    вышепоименованный,                   содеянное, возмездие

(старослов'янізми) і укр. нижчепідписаний (підписаний нижче), вищеназваний, учинене (зроблене), відплата. Неологізми ж у більшості випадків мають паралельні словесні форми. Побудовані за одним принципом, вони різняться хіба що елементами калькованого перекладу: стыковка // стиковка, состыковаться // зістикуватися, лунник // місячник, прилуниться // примісячитися, реактор // реактор, капрон // капрон, лавсан // лавсан, универсам // універсам тощо.

Крім зазначених правил, слід пам'ятати про наступне:

1.    Термін має вживатися тільки з одним значенням у зафіксованій у словнику формі, наприклад: закритий склад (грам.), зачинений склад (приміщення для зберігання чогось).

2.    При користуванні терміном слід суворо дотримуватися правил утворення від нього похідних форм, наприклад: акт (документ), акта, актувати, актований, актування; але акт (процес), акту.

При наявності кількох варіантів (українських чи іншомовних, загальновживаних чи неологізмів) у діловому стилі слід вибирати той, який не має експресивних або емоційних відтінків, тобто кодифікований варіант, що ввійшов до загального вжитку і зрозумілий для більшості: краще не відсоток, а процент;не консалтинг, а консультування. При цьому у межах одного документа слід уживати тільки один варіант, бо синонімія руйнує точність і ясність тексту.

4.     Терміни слід відрізняти від професіоналізмів - слів або висловлювань, властивих певній вузькій професійній групі людей, поставлених в особливі умови життя і праці. Оскільки це, як правило, звичайні слова, ужиті у незвичайному значенні або у незвичній формі, їхнє використання у діловому стилі небажане -вони базуються на метафоричних асоціаціях, невідомих для більшості, тому провокують двозначність (наприклад, козел у металургів, будівельників; уточнити свої обсяги або проголосувати питання в управлінців).

5.     Стійкі фразеологічні звороти у практиці наукового й ділового стилів не вживаються за причини їхньої емоційної забарвленості й метафоричності. Проте це не стосується термінологічних словосполучень типу з метою, відповідно до, в порядку, по лінії, згідно з, брати до уваги, доказ від супротивного, здати в експлуатацію, головний стрижень, до відома, опанування методами, удосконалення методів, звернутися на адресу, незважаючи на тощо (при цьому зловживання канцеляризмами типу загострити питання, на сьогоднішній день недоречне й небажане).

6.     У практиці ділового мовлення не слід плутати пароніми - слова, які мають подібне звучання, але не мають спільного лексичного значення: абонент -абонемент, повстати - постати, туристичний - туристський, тактичний -тактовний, комунікативний - комунікаційний, музичний - музикальний, дипломат - дипломант - дипломник, приймальня („кабінет", іменник) приймальна („комісія", прикметник), дружний („колектив") дружній („приязний") тощо. При нерозумінні значень цих термінів слід звертатися до словників, наприклад, до „Словника паронімів української мови" Гринчишина Д.Г. і Сербенської О.А. (див. список літератури).

7.     У законодавчих актах, наказах, розпорядженнях, офіційному листуванні не дозволяються художньо-поетичні образні вислови та емоційно забарвлені слова і допускається часткове використання застарілих слів (нижчепідписаний, вищезгаданий, вельмишановний тощо), а також сталих форм синтаксичних конструкцій письма з використанням канцелярської термінології і „книжних" слів на -ання, -ення, -іння, -ство, -цтво, -ість, -ува, -ти, -ння, -ття, -ен-, -учи, -ючи, -вши (зайнятість, здійснення, сумісництво, виконувати, здійснювати, посвідчення, прибуття, знайдений, працюючий, призначений, враховуючи, розглянувши).

Отже, точний вибір потрібного слова з його вписаним у контекст значенням набуває не тільки теоретичного, а й суто практичного значення (див. про це в таблицях „Лексичний мінімум", винесених до додатків).

 

 

4.4. Офіційна передача власних назв в документах

 

У сучасних нормах офіційної передачі власних назв практично кожний власник імені може знайти безліч правових порушень і непорозумінь. Питанняпро те, чи можуть паспортисти Анну, Владимира, Єлену чи Іосифа перетворювати в Ганну, Володимира, Олену, Йосипа; чи існують такі міста, як Миколаїв (рос. Николаев), Севастопіль (рос. Севастополь), Вуглегірськ (рос. Углегорск); вулиці Гірська (рос. Горная), Річна (рос. Речная), Жовтнева (рос. Октябрьская), Радянська (рос. Советская), мікрорайони Південний або Першотравневий (рос. Южный, Первомайский), набувають в умовах окремої української державності ознак правової проблеми, яку не здатні вирішити інструкції чи „норми", запропоновані в лінгвістичних словниках, зорієнтованих на радянську традицію.

Між тим власні назви як невід'ємний атрибут будь-якої документації вимагають від кожного професіонала розуміння їхнього особливого статусу, без усвідомлення якого звичайні правила орфоепії або написання вряд чи будуть діяти. Річ у тім, що на відміну від загальних назв (комітет, установа, адміністрація, виконком) або безмеженої кількості потенційно можливих мовленнєвих варіантів (Микола, Ніколай, Нік, Колян, Колюша, Колюнчик; Михайло, Михаїл, Михаіл, Міхай, Мишко, Мішель; Дніпропетровськ, Днєпр; Петербург, Пітер, місто Петра, Петроград, Ленінград, Сєверна Пальмира; Львів, місто Лева, Лемберг), власні назви як шифр відповідного права не мають прямого відношення до мови. Фіксуючись в документах, власні назви втрачають лексичні значення і починають виконувати соціально-правові функції: адресну й інформативну, що позбавляє колишнє слово будь-якої варіативної можливості (наприклад, тільки Микола, Михайло, якщо вони українці, і тільки Ніколай, Михаїл, якщо росіяни; тільки Дніпропетровськ, Петербург, Львів і ніяк не Днєпр, Ленінград чи Лемберг).

У правовому контексті імена й назви несуть тільки адресне й інформативне навантаження: національне, історичне, статеве або адміністративно-територіальне, що в багатьох випадках зумовлює зміст, характер, соціальні дії і вчинки конкретного суб'єкта чи об'єкта номінації. Так, кіно - це „кіно" взагалі з відповідним лексичним значенням, а група Кіно " - вокально-інструментальний ансамбль, який асоціюється зі співаком Віктором Цоєм і несе про нього відповідний обсяг інформації. Кальміус як слово - абсолютна „терра інкогніто" для сучасної людини (у його основі дві давньотюркські частини: кала - „грязюка" і міюс - „кут, ріг"), проте Кальміус як власна назва вказує на конкретну річку в Донбасі, інформуючи про те, хто проживав на цій місцевості або яка мова обслуговувала її мешканців. Власні назви Іван, Жан, Ян, Вано мають чітку національну ідентифікацію (українець, француз, поляк, грузин) і характеризують самі об'єкти, пов'язуючи їх із конкретними асоціаціями, як і поняття Севастопол („героїчний"), Одеса („місто неповторного гумору"), Володимир („Мономах"), що накладає відбиток на самих носіїв цих імен.

Особливий статус імені фіксується на письмі сигнальним знаком -великою літерою. Вона акцентує інформацію про одиничний об'єкт, який втратив лексичне значення і почав виконувати соціально-правові функції -адресну та інформативну. Велика літера ніби попереджає: обережно, це не слово,а чиясь власність, яка належить конкретному власнику і несе про нього правову інформацію, що не збігається зі значенням слова. Наведемо деякі приклади: Президент (тільки України з уявленням, хто він) - президент (невідомо хто і з якої країни чи компанії); міська рада (їх багато) - Верховна Рада (одна); облвиконком (адресної функції немає) - Виконком Донецької облради (наявна адресна функція для двох організацій: „обласний виконком" і „обласна рада"); Золоті ворота (Золоті - вказує на Київ і несе інформацію про пам'ятник архітектури; ворота - має лексичне значення воріт) - Золоті Ворота (станція метро в Києві, де немає ані ворот, ані золота). Або: бібліотека - кафе „Бібліотека" (у другому випадку бібліотеки немає); генерал - вулиця Генерала Антонова (у другому випадку дві власних назви: назва вулиці і прізвище генерала); вулиця Путилівська Роща (це не роща, а вулиця) - вулиця Путилівської рощі (на честь рощі), Білосарайський лиман (слово лиман має значення) - Красний Лиман (це не лиман, а місто); кабінет - Кабінет Міністрів України, суд -Конституційний Суд (тільки України), міністр - Прем'єр-міністр (тільки України); міністерство - Міністерство юстиції; держадміністрація -Держкіно; жовта вода - Жовті Води, день - газета „День" тощо.

Власні назви є невід'ємним атрибутом права (так, по-батькові і прізвища з'явилися тільки після появи відповідних законів про передачу спадщини і родової належності за чоловічою лінією) і власністю конкретного об'єкта, який при перейменуванні, неправильній передачі (перекладі) або повторній номінації стає невпізнаним, втрачає адресну функцію і перестає існувати для більшості у своєму первинному розумінні. Наприклад, Горловка - місто на честь гірничого інженера Горлова, а Горлівка - інший об'єкт на честь нікому не відомого Горліва; Радянська Україна й Україна після 1991 р. - це різні держави (ось чому сьогодні ми живемо не на Україні, а в Україні).

Із цього погляду процес масових перейменувань під час революцій або «демократичної перебудови» (Луганськ - Ворошиловград - Луганськ; Єлізаветград - Зинов'євськ - Кірове - Кіровоград; Маріуполь - Жданов -Маріуполь; Юзівка - Сталіно - Донецьк; Алєксєєво - Чистякове - Торез тощо) є свідченням правового невігластва і зміни власної історії як об'єктивної реальності, які закінчуються людськими трагедіями й соціальними катаклізмами. Усвідомлення „недоторканності" власної назви є обов'язковою умовою правової коректності ділової мови. Основною юридичною складовою документа, а отже, й офіційного імені як його основного атрибута, є принцип збереження інформації про власника (первинного або сучасного, якщо інформація про нього загублена), а відтак, тільки встановлення інформації про власника забезпечує правильність норм передачі власних назв в різних мовних контекстах.

За цими нормами власні назви іншою мовою не перекладаються (будь-який переклад є актом перейменування, бо Кузнецов не може перетворитися на Ковальова, Михаїл Саакашвілі на Михайла, Владимир Путін на Володимира, Анна в Ганну, а Ніколай у Миколу, як і місто Ніколаїв в Миколаїв), але передаютьсяфонетичні і структурні особливості української (чи якоїсь іншої) мови, якщо вони не руйнують адресну або інформативну функцію. Наприклад, село Красне („красиве"), а не Червоне чи Красноє; вул. Рєчна (а не Річкова чи Річна); Дьяков - Дьяков (а не Дяков чи Дяків); рос. Святогорск - укр. Святогірськ з пом'якшеним суфіксом -ськ- і чергуванням [о] - [і] у закритому складі (бо йдеться про Святі гори); але рос. Углегорск - Вуглегорськ (а не Вуглегірськ, бо йдеться про місто) з фонетичною „протезою" [в] і пом'якшеним суфіксом -ськ-; рос. Горловка - укр. Горловка (а не Горлівка, бо первинний „власник" - російський гірничий інженер на прізвище Горлов), рос. Севастополь, Мариуполь, Константинополь -укр. Севастополь, Маріуполь, Константинополь (грецьке походження назв із коренем -поль - „місто"), але рос. Тернополь, Доброполье - укр. Тернопіль, Добропілля (від слов'янського поле) тощо. У випадках, коли зміни торкаються адресної або інформативної функцій (-рєч- - -річ-, -гор- - -гір-, -ов- - -ів-, -поль- --піль-), йдеться не про звуки як категорії фонетики, а про фононіми чи морфоніми - мінімальні міжмовні одиниці онімного простору (гр. онім - „ім'я"), які ідентифікують об'єкт чи суб'єкт номінації з погляду права.

Проте у власних назвах з інформативною значимістю для всього світу переклад перетворюється у спосіб її передачі різними мовами: Северный Ледовитый океан - Північний Льодовитий океан, Первое мая - Перше травня, Южные авиалинии - Південні авіалінії, улица Большая Житомирская - вулиця Велика Житомирська, Большой каньон - Великий каньйон, Южная Америка -Південна Америка, Южный автовокзал - Південний автовокзал (вони мають важливу для всіх інформацію про розмір, взаємне розміщення, напрямок руху, сторони світу); рос. пр. Освобождения Донбасса, пл. Независимости, вулиці: Строителей, Преподавателей, Железнодорожников, Октябрьской революции, 8 Сентября - укр. пр. Визволення Донбасу, майдан Незалежності, вулиці: Будівельників, Викладачів, Залізничників, Жовтневої революції, 8 Вересня (у цих випадках це „меморіальні" назви, до яких умовно можна додати слово „імені", що в деяких випадках підкреслюється ще й датою, наприклад, вул. 8 Березня - „імені 8 Березня" як міжнародного жіночого дня). Але: Сєвероморськ, Владивосток, Первомайськ, м-н Южний, вул. Совєтська (у цих назвах інформація про сторони світу, напрямок руху або політичний устрій неважлива або втрачена).

При цьому у будь-яких випадках треба враховувати особливості вимови і граматичної структури мови спілкування.

Особливості української вимови

Передача російської букви „и". Найчастіше російська буква „и" в основах власних назв передається як „і": Нікітін, Ніколаєв, Сахалін,Тагіл. Проте „и" пишеться тоді, коли вимова [і] в українському контексті неможлива, а саме:

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 


Похожие статьи

О В Захарова, О О Шумаєва, В І Мозговий - Організація діяльності державного службовця