О В Захарова, О О Шумаєва, В І Мозговий - Організація діяльності державного службовця - страница 36

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 

а)  після шиплячих і [ц]: Чичиков, Щипачов, Анциферов, Перечин;

б)         у префіксі при- і суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Приморськ; Ратников,
Углич, Станкевич, Бронниці, Радищев (тому що в українській мові немаєпрефікса прі- (за винятком прірва, прізвище, прізвисько, де префікс наближається за значенням до російського -про);

в)  якщо у споріднених українських словах виступає „и": Миргородський, бо
мир; Пивоваров, бо пиво; Писарев, бо писати;

г)    у прізвищах, що закінчуються на -их: Легких, Польских - Легких,
Польських.

Передача російського звука ['е]. Найчастіше в основах власних назв російський звук ['е] передається як „е": Державін, Нева, Онегін. Буква „є" можлива лише для передачі м'якої вимови попереднього приголосного звука:

а)  у суфіксах -єв- або -єєв-, якщо вони стоять не після шиплячих, [ц] або [р]:
Малєєв, Корнєєв, Соболєв, Фадєєв (але: Лазарев, Плещеєв);

б)  якщо у споріднених українських словах виступає „і": Бєликов, бо білий;
М
єшков, бо мішок; Мєркулов, бо міркувати (але Білик, Білоусенко, бо це прізвища
українські).

В інших випадках треба передавати власні назви якнайближче до звучання у мові-джерелі (рос. Пугачёв - укр. Пугачов, рос. Афанасьев - укр. Афанасьєв, фр. Bordeaux - укр. Бордо, рос. Ильин - укр. Ільїн, рос. Гурьин - укр. Гурн). При цьому слід пам'ятати про специфіку передачі суфіксів -ськ-, -цьк-, -зьк-, -ець- у прізвищах слов'янського походження, м'яку, тверду і роздільну вимову в українських та іншомовних словах, про фонетичні процеси, пов'язані з подовженням і подвоєнням, спрощенням, чергуванням та ін.: рос. Забайкалье, Беспалов, Раздоры, Подкопаева, Рассыпное, Харцызск, Воинов, Измаилов, Токарь, Кравец - укр. Забайкалля, Безпалов, Роздори, Підкопаєва, Розсипне, Харцизьк, Воїнов, Ізмаїлов, Токар, Кравець тощо.

Особливості передачі граматичної структури власних назв.

1.    За правом первинного власника чоловічі прізвища відмінюються, бо вони вписані в юридичний контекст: Терлак Микола - Терлака Миколи; Шевченко Тарас - Шевченка Тараса; Навка Ілля - Навці Іллі (але: Олег Чапні - Олегу Чапні; Олексій Толстих - Олексія Толстих; від Живаго, Дурново тощо), а жіночі - ні, бо вони за звичаєвим правом не володіють родовою спадкоємністю, а відтак, у них первинно прізвище «за належністю: Красько Ніна - Красько Ніни; Сидаш Олена -Сидаш Олени (але: Сорока Тетяна - Сороці Тетяні, Мурза Людмила - Мурзи Людмили, бо ці прізвища формально жіночого роду). При цьому у подвійних прізвищах на знак спільної спадкоємності відмінюються всі частини: Донецький державний університет економіки і торгівлі імені М.І.Тугана-Барановського; твори І.Нечуя-Левицького, а не Туган-Барановського, Нечуй-Левицького тощо.

При відтворенні російських прізвищ типу Толстой, Крамськой (рос. Толстой, Крамской) і українських типу Чепурний (рос. Чепурной) слід враховувати належність цих осіб до певної національності (у російській мові під наголосом у прикметників чоловічого роду закінчення - лой, а в українській - -ий). Проте в російських географічних назвах прикметникового походження завждибуде закінчення -ий: Белый Яр - Бєлий Яр, Великий Устюг - Великий Устюг, Крутой Лог - Крутий Лог.

3.    Пом'якшений кінцевий [ц'] свідчить про слов'янське походження власної назви: Кравець, Швець, Кролевець, Перепелиця (але Ліфшиц, Клаузевіц, Кац, Зац).

4.    Російські географічні назви від присвійних прикметників утворюються за допомогою суфікса -о, і тому не відмінюються (Іваново, Домодєдове, Останкіно), а українські - за допомогою закінчення (Рівне - до міста Рівного, Ханжонкове - у місті Ханжонковому). Але і в російській, і в українській мовах відмінювання географічних назв відрізняються від відмінювання однозвучних прізвищ: рос. был в Пушкино (у місті), был у Пушкина (у поета); укр. поїхав до Єнакієвого (до міста) поїхав до Єнакієва (до товариша).

5.      За правом первинного власника назви населених пунктів (і, ширше, географічних назв) відмінюються за звичайними моделями першої, другої або третьої відмін, крім випадків, коли рід або складна структура власної назви не дозволяє цього робити при вживанні номенклатурних термінів: Київ - до Києва, Одеса - в Одесі, Рівне - до м. Рівного, Ханжонкове - у м. Ханжонковому, Прип'ять - на Прип'яті (але: до міста Одеса, у місті Волноваха - ж.р. власної назви не узгоджується із с.р. слова місто; на річці Дон - ч.р. гідроніма не узгоджується із ж.р. слова річка; до міста Кривий Ріг, від міста Красний Лиман -складна географічна назва не узгоджується з номенклатурним терміном) тощо. Проте на відміну від назв міст назви залізничних станцій або портів (вторинні власники) не відмінюються: до ст. Біла Церква, біля ст. Житомир, від порту Маріуполь, до аеропорту Донецьк тощо.

6.   При звертаннях в українській мові вживається тільки кличний відмінок як форма, що спочатку виникла для спілкування з Богом (Боже, Отче), потім з його „намісниками" - князем, царем (княже, батюшко), власниками прізвищ (тільки аристократами), і, нарешті, тими, хто мав право щось вирішувати (Мікуло Селяниновичу, Олександре Володимировичу тощо). Із цього погляду нехтування цим відмінком при діловому спілкуванні принижує гідність людини, до якої звертаються з проханням. Кличний відмінок має закінчення -у (-ю), -е в іменниках чоловічого роду другої відміни однини (Іваненку, Юрію, Іване) і -о, -е (-є), -ю - в іменниках першої і третьої відміни (Варваро, Надіє, Лесю). Мовний етикет вимагає наступних форм:

 

-      при звичайному звертанні на ім'я і по батькові - Шановний Євгене Степановичу, Шановна Ольго Петрівно;

7.     при звертанні зі словом пан, пані - за іменем (Шановний пане Андрію! Шановна пані Олено!), за прізвищем з ініціалами (Шановний пане Н.П. Пилипчук, Шановна пані К.Д. Шевченко!), за ступенем, званням або першою посадою (Шановний пане професоре, Шановний пане сержанте, Шановний пане ректоре). При цьому багатокомпонентне звертання (пане ректоре Іванчук, пані Олено Степанівно) або звертання типу пане слюсаре не рекомендується.Імена по батькові, що з'явились в історії східних слов'ян для фіксації прав на передачу спадщини за чоловічою лінією, утворюються за допомогою суфіксів (-ович (-йович) для синів і -івн- (-ївн) для дочок), які додаються до основи батьківського імені (буквально: „син або дочка кого?"): Юрій - Юрійович, Юріївна; Ігор - Ігорович, Ігорівна; Євген - Євгенович, Євгенівна; Іван - Іванович, Іванівна; Євгеній - Євгенійович, Євгеніївна, Микола - Миколович, Миколівна; Миколай - Миколайович, Миколаївна. Винятки становлять імена по батькові типу Лукич Лукович), Ілліч (і в розмовному стилі Ількович), Савич Савович), Кузьмич Кузьмович).

8.     У контексті права не можна загальним назвам кафедр, організацій або комітетів з відповідними функціями надавати статусу власних назв: не кафедра „Менеджмент і господарське право" , кафедра „Розвідка корисних копалин" або факультет „Економіка", а кафедра менеджменту і господарського права, кафедра розвідки корисних копалин, факультет економіки тощо (бо вживання великої літери, лапок і називного відмінка позбавляють ці об'єкти лексичного значення і „шифрують" їхню діяльність. Парадокс, але такий „шифр" мають сьогодні майже всі організації, підприємства, установи і заклади держави, що позбавляє їх правової парадигми: Державний вищий навчальний заклад „Донецький національний технічний університет" (значить, навчаються в ДВНЗ, а не в Донецькому національному технічному університеті), Закрите акціонерне товариство „Новокраматорський металургійний завод" (значить, працюють не на заводі, а в ЗАТ), Комунальна дошкільна виховна установа „Ясла-садок №25" (а що тоді відвідує маля?), Комунальна лікувально-профілактична установа „Центральна міська лікарня м. Докучаєвська" (так це установа чи лікарня?), Комунальний навчальний заклад „Донецький педагогічний коледж" (навчаються у невідомому комунальному закладі, а не в Донецькому педагогічному коледжі).

Отже, при офіційній передачі власних назв у документах слід орієнтуватися на об'єкт, на його соціально-правовий, національний або культурно-історичний статус, а вже потім працювати зі словом, відображаючи у ньому фонетичні і структурні особливості української мови.Тема 5. МОВА ДІЛОВИХ ДОКУМЕНТІВ 5.1. Класифікація і вимоги до документів

 

Документ (з лат. documentum - повчальний приклад, спосіб ведення) -основний вид писемного ділового мовлення, що містить інформацію, зафіксовану на матеріальному носії, основною функцією якого є зберігати і передавати її в часі та просторі. Він оформлений у встановленому порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу. Юридична сила документа - це надана чинним законодавством властивість службового документа, яка є підставою для того, щоб вирішувати правові питання, здійснювати правове регулювання й управлінські функції.

У суспільстві документи виконують багато функцій, основною з яких є інформаційна. Однією з похідних функцій вважається управлінська. В управлінській діяльності документи широко використовуються, оскільки вони є джерелом і носієм інформації, підставою для проведення довідково-пошукової роботи і прийняття рішень, а також способом удосконалення внутрішньої організації підприємства чи установи.

Відповідно до загальних ознак документи поділяють на такі групи:

-       за способом фіксації інформації: письмові, графічні, фото- й кінодокументи; фотодокументи;

-       за призначенням: організаційні, розпорядчі, інформаційні;

-       за назвою: заява, автобіографія, резюме, протокол, наказ, доручення

тощо;

-       за походженням: службові та особисті;

-       за місцем складання: зовнішні та внутрішні;

-       за формою: стандартні та індивідуальні;

-       за терміном виконання: нетермінові (звичайні, безстрокові) та термінові;

-       за ступенем гласності: несекретні (звичайні, для службового користування) та секретні (таємні) або цілком секретні (цілком таємні);

-       за стадіями створення: оригінали та копії;

-       за складністю: прості та складні;

-       за терміном зберігання: тимчасового зберігання (у межах 10 років), тривалого зберігання (обмежується 10 роками), постійного зберігання.

Документ має відповідати таким основним вимогам:

-       видаватися повноважним органом згідно з його компетенцією;

-       не суперечити чинному законодавству;

-       бути складеним за встановленою формою;

-       відповідати завданням, базуватися на фактах, бути достовірним і переконливим;

містити конкретні вказівки і пропозиції;- бути належно відредагованим та оформленим.

Сукупність документів, взаємопов'язаних між особою, що взаємодіють та створюють цілісні утворення із певними специфічними рисами називають системою документації. Найчисленішою є система управлінських документів, яка забезпечує виконання функцій управління. Специфіку різних сфер діяльності суспільства відтворюють специфічні (галузеві) документаційні системи (банківська, юридична, господарсько-договірна, наукова, обліково-фінансова, податкова, рекламна, видавнича та ін.).

Усі документи в апараті управління за функціональним призначенням можна поділити на такі групи:

1.        Організаційні (положення, статути, інструкції, правила).

2.        Розпорядчі (постанови, розпорядження, накази із загальних питань, вказівки, ухвали).

3.        Довідково-інформаційні (довідки, протоколи, акти, доповідні і пояснювальні записки, службові листи, факси, відгуки, доповіді, звіти, плани робіт, телеграми, телефонограми).

4.        З кадрово-контрактових питань (автобіографії, заяви, накази, особові листки, трудові книжки, особові картки, характеристики, трудові угоди, контракти).

5.        Особові офіційні документи (пропозиції, заяви та скарги громадян, розписки, доручення особові та ін.).

Документ становить сукупність окремих елементів, які називають реквізитами. Залежно від виду ділового папера набір реквізитів і порядок їхнього розташування різний. Однак існують встановлені єдині моделі побудови однотипних документів - формуляри-зразки, що відповідають вимогам чинних державних стандартів. Державний стандарт України визначає такий склад реквізитів документів:

1.       Державний герб (розташовується посередині бланка або у кутку над серединою рядка з назвою організації).

2.       Емблема організації чи підприємства (розміщується поряд з назвою організації (можна також використовувати товарний знак, зареєстрований у встановленому порядку).

3.       Зображення державних нагород (розташовується у верхньому лівому кутку або посередині документа).

4.       Код підприємства, установи, організації (розташовується у верхньому правому кутку).

5.       Код форми документа (розташовується у верхньому правому кутку під кодом підприємства, організації, установи).

6.       Назва міністерства або відомства (вищої організації або засновника) (розташовується у верхньому лівому кутку або посередині рядка).

Повна назва установи, організації, підприємства автора документа розташовується у верхньому лівому кутку (може наноситися за допомогоюштампа або друкарським способом).

8.       Назва структурного підрозділу (розташовується у верхньому лівому кутку).

9.       Індекс підприємства зв'язку, поштова адреса, номер телефону, факс, номер рахунку в банку (розташовується у верхньому лівому кутку, оформляється відповідно до поштових правил: вул. Артема, 131, м. Донецьк - 50, т. 305-07-75, розрахунковий рахунок № 34267547 в Укрсоцбанку м. Донецька МФО № 564323).

10.   Назва виду документа (розташовується зліва або посередині рядка в усіх документах, крім листів).

11.   Дата (документ датується днем його підписання або затвердження. На бланках дату підписання документа ставлять у лівій верхній частині разом з індексом на спеціально відведеному місці. Якщо документ складено не на бланку, то дату ставлять під текстом зліва. Вона записується цифровим (29.09.2012) або словесно-цифровим способом у документах матеріально-фінансового характеру (29 вересня 2012 року).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 


Похожие статьи

О В Захарова, О О Шумаєва, В І Мозговий - Організація діяльності державного службовця