О В Захарова, О О Шумаєва, В І Мозговий - Організація діяльності державного службовця - страница 38

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 

У кількісних числівників немає роду й числа, а порядкові числівники змінюються за родами, числами й відмінками, як прикметники. Виняток становлять числівники один, нуль, тисяча, мільйон, мільярд, які мають рід і число,

1  числівники два, дві, обидва, обидві, півтора, півтори, у яких рід розрізнюється тільки в називному відмінку.

За будовою числівники поділяються на прості (один, два, десять), складні (одинадцять, двадцять, чотирьохтисячний) і складені (двадцять один, тисяча вісімсот чотирнадцятий).

Кількісні числівники відмінюються за шістьма зразками.

Перший тип становить числівник один, який змінюється як займенник той (один, одного; одна, однієї; одні, одних).

Другий тип становлять числівники два, три, чотири та всі збірні. Усі числівники цього типу в родовому й місцевому відмінках мають закінчення -ох, у давальному -ом, в орудному -ома (-ма): двох, двом, двома (чотирма, багатьма).

Третій тип становлять числівники п'ять - десять, двадцять, тридцять, п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят, кільканадцять, кількадесят. Усі числівники цього типу в родовому, давальному й місцевому відмінках мають закінчення -и, а в орудному - -ма (п'ятдесят, п'ятдесяти, п'ятдесятьма).

Четвертий тип становлять числівники сорок, дев'яносто, сто, які в усіх відмінках набувають закінчення (сорока робітників, сорока робітниками тощо).

П'ятий тип становлять назви сотень. У них перша частина відмінюється як числівник, а друга - як іменник місто в множині (двомстам, двомастами, на двохстах).Шостий тип становлять числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд, що відмінюються за відмінками й числами, як іменники.

При вживанні числівників у практиці професійного спілкування слід пам'ятати про наступні особливості й додержуватися таких правил:

1.    Після кількісних числівників два, обидва, три, чотири іменник стоїть у називному відмінку множини, але наголос має, як у родовому однини. При цьому прикметник при таких числівниках може стояти як у називному, так і в родовому відмінках множини. Порівняйте: рос. два почтовых голубя, три родные сестры, четыре родных брата, двадцать два кубических сантиметра - укр. два поштових (поштові) г^олуби, три рідні (рідних) сестр^и, чотири рідні (рідних) бр^ати, двадцять два кубічних (кубічні) сантим^етри.

2.    У складних числівниках з назвами десятків відмінюється тільки остання частина (сімдесят, сімдесяти), у порядкових - тільки останнє слово (сімсот сімдесят сьома, сімсот сімдесят сьомої), у дробових перша частина відмінюється як кількісний числівник, а друга - як порядковий (двох десятих).

3.    У складних числівниках наприкінці першої частини м'який знак не ставиться (шістдесят, п'ятсот, дев'ятсот тощо), а в числівниках від одинадцяти до дев'ятнадцяти наголос падає на склад -на-: одинадцять, чотирнадцять, чотирнадцятий.

4.    Прості кількісні числівники (від одного до десяти) у записі відтворюються словами, а не цифрами, крім випадків, коли є одиниця виміру: до десяти сторінок (але: 7 тонн вугілля).

5.    Складні і складені числівники записуються цифрами, крім тих випадків, коли з них починається речення. При цьому в бухгалтерських документах цифри дублюються словами, записаними у дужках: 1385 (одна тисяча триста вісімдесят п'ять) гривень.

6.     Порядкові числівники записуються у ділових документах цифрами з додаванням закінчень (якщо цифри арабські): радіоприймач 1-го класу (але: радіоприймач І класу). Ось чому римських цифр у документах треба уникати.

7.     Числівники, починаючи з тисячі, записуються цифрами з додаванням слів, що позначають нулі: 473 тис.

8.     Дати або числа, які мають юридичну силу, складають, як мінімум, дві цифри: 02.09.03; здано 07 т цукру.

9.     Складні слова, перша частина яких числівник, записуються у ділових документах, як правило, комбіновано: 55-процентний.

10.   Приблизна кількість відтворюється словами понад, до, зверх, більше,
менше.

Займенник („замість імен") - це самостійна частина мови, яка замінює собою іменник, прикметник або числівник на абстрактному рівні і має їхні граматичні категорії. Поділяються займенники за значенням (особові, зворотний, присвійні, вказівні, питальні, відносні, неозначені і заперечні).

Найчастіше в ділових паперах і наукових текстах не вживаються особовізайменники (дирекція просить; повідомляємо; наказую; відомо, що...). Така норма пов'язана з прагненням того, хто складає документ, до повної об'єктивності. Особові займенники у першій особі можуть вживатися лише у специфічних документах (наприклад, в автобіографії, дорученні, заяві, пояснювальній записці тощо: Я, Васько Іван Пилипович, народився...; Прошу Вас зарахувати мене на посаду. ), а також у доповідях, оголошеннях і запрошеннях, де вони набувають значення однини (Ми вважаємо; Ми прийшли до висновку). Займенник Ви у таких випадках використовується для пом'якшення категоричності тону повідомлень на вимогу ділового мовного етикету (Прошу Вас з'явитися). Використання займенника свій призводить до появи стилістичних помилок: Петренко І.М. не справився зі своїми (стилістична помилка) службовими обов'язками.

Дієслово - самостійна частина мови, яка означає дію або стан (читати, хворіти) і відповідає на питання „що робити?" або „що зробити?".

На відміну від таких слів, як ходьба, молотьба, ця частина мови не називає дію, а характеризує її у часі (ходжу - ходив - буду ходити). Час - специфічна категорія граматики, притаманна тільки дієслову. Це певна умовність, яка дозволяє словам стати дієсловами з появою процесуальних форм: категорії часу, виду й особи.

Якщо, наприклад, проаналізувати словосполучення жовтий лист і жовтіючий лист, то можна зробити висновок, що за граматичними ознаками вони нічим не відрізняються (відповідають на однакове питання який?; пояснюють іменник, узгоджуючись з ним у роді, числі й відмінку; мають однакові закінчення), але за лексичним значенням - це різні слова: жовтий має постійну ознаку, а жовтіючий - ознаку, змінну у часі, тобто дійову ознаку. Ось чому перше слово - це прикметник, а друге - дієприкметник.

Ще більше підстав класифікувати слова типу вивчаючи, замислившись як форми дієслова - дієприслівники. Річ у тім, що за граматичними ознаками, як і прислівники, вони не змінюються й відповідають на ті самі питання, але лексично характеризують додаткову дію, що відбувається одночасно з основною: Він йшов (основна дія), замислившись (додаткова дія).

Таким чином, дієслово має п'ять форм: інфінітив (написати, вчитися); безособова форма (написано, забуто); дійсний (працюю, вчилася, прочитаю), умовний (працював би) і наказовий способи дієслова (працюй); дієприкметник (працюючий) і дієприслівник (відпочиваючи - відпочивши). Дієслова також мають доконаний або недоконаний вид (писати - написати); можуть бути перехідними, якщо вимагають після себе іменник або займенник у знахідному відмінку без прийменника (виконувати завдання) і неперехідними; змінюватися за особами, числами (я пишу, ти пишеш, вони пишуть) і в минулому часі за родами (світив, світила, світило).

У теперішньому часі та в простій формі майбутнього часу дієслова розрізнюються за дієвідмінами.

До першої дієвідміни належать дієслова, у яких при відмінюванні в усіхзакінченнях (крім першої особи однини) з'являється звук [е], а в третій особі множини - -уть (-ють): будую, будуєш, будує, будуємо, будуєте, будують. В інфінітиві такі дієслова закінчуються не на -ити (будувати).

До другої дієвідміни належать дієслова, у яких при відмінюванні в усіх закінченнях (крім першої особи однини) з'являється звук [и], а в третій особі множини - -ать (-ять): зроблю, зробиш, зробить, зробимо, зробите, зроблять. В інфінітиві такі дієслова закінчуються на -ити (зробити).

До жодної з дієвідмін не належать слова на -повісти (доповісти), а також слова дати і їсти. Дієслово бути змінюється у парадигмі першої дієвідміни.

Дієприкметник поєднує в собі дієслівні ознаки з прикметниковими. З одного боку, дієприкметник указує на дію, має вид (доконаний чи недоконаний) і буває перехідним чи неперехідним (співаючий пісню птах - спійманий птах), а з іншого, пояснює предмет і змінюється за родами, числами й відмінками (достигле яблуко, достиглого яблука, достиглому яблуку тощо). Дієприкметник разом із залежними від нього словами утворює дієприкметниковий зворот, який виділяється комами, якщо стоїть у реченні після означуваного слова: Траншея, вирита в повний профіль, спускається все нижче (О. Гончар).

Дієприслівник називає додаткову дію, поєднуючи в собі дієслівні ознаки (вид) з прислівниковими (незмінюваність): відпочиваючи - відпочивши. Дієприслівники недоконаного виду утворюються від основи теперішнього часу (третьої особи множини) за допомогою суфіксів -учи або -ючи для дієслів першої дієвідміни (кажучи, сміючись) і -ачи або -ячи для дієслів другої дієвідміни (лежачи, говорячи). Дієприслівники доконаного виду утворюються від форми минулого часу чоловічого роду за допомогою суфікса -ши (доповівши). Дієприслівники і дієприслівникові звороти завжди виділяються комами.

При використанні дієслівних форм у практиці професійного спілкування слід орієнтуватися на загальноприйняті правила й традиції, щоб уникнути найтиповіших помилок, а саме:

1.    У діловій мові найпоширенішою є форма теперішнього часу в першій чи третій особі множини, яка має значення позачасовості. Недоконаний вид передається складеними формами - „розщепленими присудками" (не здійснюватимуться, а будуть здійснюватися), а доконаний утворюється за рахунок префіксації (завізувати, запроектувати). Це дозволяє створити при діловому спілкуванні атмосферу абсолютної об'єктивності.

2.    До специфіки ділового стилю належить також уживання інфінітива й безособових форм у значенні наказового способу дієслова: Відрядити слюсарів до електроцеху, Забороняється тощо.

В українській мові немає пасивних дієприкметників теперішнього часу. Російські активні дієприкметники на -ущ- (-ющ-), -ащ- (-ящ-), особливо утворені від дієслів з афіксом -ся, при перекладі українською мовою замінюються підрядними реченнями (порівняйте: рос. движущаяся колонна - укр. колона, що рухається; рос. проживающий по адресу - укр. що мешкає за адресою), а активнідієприкметники минулого часу утворюються за допомогою суфікса -л-(порівняйте: рос. почерневший - укр. почорнілий).

Прислівник - незмінювана самостійна частина мови, яка характеризує дію, стан або ознаку дії і відповідає на питання „як?", „де?", „коли?", „куди?", „наскільки?" тощо. Прислівники можуть означати спосіб, міру й ступінь дії, ознаку предмета (добре, дуже), місце дії (тут, вгорі), час дії (рано-вранці, досі), причину дії (згарячу, зосліпу), мету дії (навмисно, наперекір). Крім цього, прислівники, утворені від якісних прикметників, можуть мати ступені порівняння (глибоко - глибше - найглибше, близько - ближче - найближче).

Прислівники належать до тих частин мови, які й сьогодні розвиваються. Більшість з них утворюється за допомогою прийменниково-іменникових сполук і пишеться разом, але деякі з них пишуться через дефіс: ледве-ледве, рано-вранці, більш-менш, врешті-решт, пліч-о-пліч, будь-що-будь, по-новому, будь-який тощо (див. про це вище у розділі „Морфологічний принцип правопису").

Уживання прислівників і прислівникових сполук у діловій і науковій сферах обмежене (особливо в писемній формі) через підвищене суб'єктивно-оціночне забарвлення. Можливе використання пов'язане з ситуаціями, коли треба вставити слова для пом'якшення категоричності тону при діловому листуванні (на жаль, до побачення, здається, мабуть, по можливості) або для внесення в текст чи висловлювання елементів логічності шляхом класифікаційних характеристик, які є в „арсеналі" такої частини мови, як прислівник: по-перше, по-друге, по-третє; по суті, принаймні, врешті-решт, наприкінці, насамкінець, передусім тощо.

Прийменник - це службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями служить для вираження підрядних зв'язків між словами, вказуючи на відмінок іменника або займенника (від кого? - родовий відмінок, в чому? - місцевий відмінок тощо). Їхній правопис досить часто залежить від способу словотвору. За будовою прийменники бувають прості (без, в, для, до, коло, перед), складні (з-під, з-поза, внаслідок, завдяки, навкруги) і складені (незважаючи на, відповідно до, згідно з, залежно від, у зв'язку з). Складні прийменники пишуться разом (таких більше) і через дефіс, якщо вони утворені від двох граматичних значень (з-за, із-за, з-поза, з-на, з-під, з-серед).

Оскільки більшість складних і складених прийменників утворювались поєднанням різних частин мови, їх треба відрізняти від однозвучних сполучень прийменника з іменником (порівняйте: назустріч бурі - на зустріч з дівчиною) або від прислівників: в бік річки - дивитися вбік; з краю поля - знаходитися скраю; на початку місяця - напочатку треба встановити регламент та ін.).

Прийменники дають змогу чіткіше виражати смислові зв'язки між словами у реченні. Їхнє точне використання дозволяє уникнути небажаних двозначностей, особливо при перекладі українською мовою. Це в першу чергу стосується прийменників по, в, на, до, про, за, через, відповідно до, згідно з, залежно від, протягом тощо (докладно про це див. у розділі „Граматика та морфологічні норми української мови").Сполучник - це службова частина мови, яка з'єднує однорідні члени речення або речення (Професор Бердвіста й ряд інших вчених наполягають, що вербальне спілкування складає всього 35%, а 65% інформації передається невербальними шляхами).

За значенням розрізнюють сурядні сполучники (вони з'єднують однорідні члени речення або рівноправні речення: і, зате, або), підрядні сполучники (вони приєднують підрядні речення до головного: що, як, щоб, якби, якщо, хоч, бо, тому що, через те що, ось чому, немовбито, начебто) і пояснювальні (вживаються при уточнювальних словах: тобто, або, а саме, як-от). Серед сурядних сполучників виділяють єднальні (й), також, ні.. ні, і.. і), єднально-протиставні (та; як.., так і; не тільки.., а й), протиставні (а, але, зате, проте, однак, все ж) і розділові (або; або.. , або; чи; чи.. , чи; то.. , то; не то.. , не то; чи то.. , чи то).

За способом уживання сполучники поділяються на одиничні (і), повторювальні (ні., ні) і парні (не тільки.. , а й; як.. , так і).

За будовою сполучники бувають прості (і, а, бо), складні (якщо, щоб, проте) і складені (та й, або й, коли б, тому що, через те що). У складених сполучниках, утворених поєднанням самостійних слів, усі складові частини пишуться окремо: так що, тому що, через те що, після того як, та й, крім сполучників тимчасом як, незважаючи на те що.

При вживанні складних сполучників слід пам'ятати про те, що їх можна сплутати з однозвучним поєднанням повнозначного слова (займенника чи прислівника) з прийменником або часткою. Сполучники як службові частини мови з'єднують члени речення або цілі речення і не відповідають на питання, а повнозначні слова мають лексичне значення і виступають членами речення. Порівняйте: Удар словом так, щоб аж дзвеніло міддю (П. Тичина) і Неба тут було так багато, що очі тонули в нім, як в морі, та шукали, за що б зачепитись (М. Коцюбинський). У другому випадку слово що - займенник, а б - частка на позначення умовного способу дієслова.

Частка - це службова частина мови, яка передає ставлення мовця до викладеної інформації, що надає висловлюванню чи окремому слову певного смислового або емоційного відтінку (Хіба він не приїхав?, Що ж мені робити?, Він не прийшов). За значенням частки поділяються на підсилювально-видільні (навіть, тільки, лише, аж, ні.. ні), уточнювальні (саме, якраз, рівно, майже), вказівні (то, от, це), спонукальні (бодай, бо, годі, ну, давай), заперечні (не, ні, ані), питальні (чи, хіба, невже, що за), стверджувальні (авжеж, так), окличні (Що за золота у вас дитина!, Ну й день!), приєднувальні (теж, також, до того ж, значить, так, то). У практиці наукового й ділового стилів зустрічаються, як правило, підсилювально-видільні, уточнювальні, вказівні, заперечні і приєднувальні частки, які мають мінімальні можливості емоційності і суб'єктивного оцінювання.

Окремо стоїть питання про правопис часток не й ні (ні... ні). Дляправильного вживання цих часток перш за все треба розуміти їхнє смислове навантаження: частка не - заперечна, а частка ні - підсилювально-видільна (стверджувальна). Порівняйте: Ця річка не широка (широка? - ні), Робота не виконана (виконана? - ні) і Я не знаю, ні хто він, ні до кого він приїхав (хто? -так, приїхав? - так; але: знаю? - ні).

Частку ні треба відрізняти від префікса ні- у складі слів, що без нього не вживаються (ніяковість, нікчемний, німота), або від займенників і прислівників без підсилювальної частки (ніхто не відвідує, нікуди не дінешся).

 

5.3. Синтаксис ділової документації

 

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 


Похожие статьи

О В Захарова, О О Шумаєва, В І Мозговий - Організація діяльності державного службовця