А У Уразов, І В Саух, П В Маслак - Основи економічної теорії навчальний посібник - страница 18

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 

Насамперед слід звернути увагу на спільні риси усіх видів ринків. Загальним для усіх видів ринків є:

-   універсальна дія ринкового механізму. Це проявляється в тому, що попит і пропозиція на всі об'єкти купівлі-продажу у всіх видах ринку формуються однаково. Рівноважна ціна на те, що продається на всіх видах ринків, залежить від співвідношення попиту і пропозиції. В свою чергу зміна ціни на об'єкт купівлі-продажу однаково впливає на зміну обсягів попиту і пропозиції;

-   однакове намагання всіх господарських суб'єктів на всіх видах ринків оптимізувати свою економічну поведінку: покупці намагаються купівлею певних благ найвище задовольнити свої потреби і реалізувати власні економічні інтереси з найменшими грошовими сплатами за купівлю, а продавці розраховують на вищий виторг для отримання доходу з метою реалізації власного економічного інтересу;

-   наявність певної інфраструктури, що властива кожному виду ринку. Без відповідних інститутів (або економічних установ) неможливе функціонування будь-якого виду ринку.

Характеристику різних видів ринку слід розпочинати з ринку споживчих товарів. Цей вид ринку можна вважати базовим видом ринку тому, що переважну частку загальнонаціонального економічного обороту складають споживчі товари. В більшості країн світу в структурі валового внутрішнього продукту за витратами 60 - 80% припадає на споживчі витрати.

 

2. Ринок ресурсів

 

До цього часу ми приділяли основну увагу вивченню ринків, на яких споживачі є покупцями, а фірми - продавцями. Далі ми зосередимось на дослідженні ринків виробничих ресурсів, де вже фірми є покупцями, а інші фірми і домогосподарства - продавцями. Деякі види товарів і послуг, наприклад, чавун, верстати або дослідження ринку, продаються виключнофірмами, до того ж тільки іншим фірмам. Товари і послуги такого роду називають проміжними товарами у протилежність кінцевим товарам, що продаються споживачам. Тотожними назвами таких економічних благ є виробничі (або економічні) ресурси, фактори виробництва або інвестиційні товари.

Усі фірми приймають до уваги ціни факторів виробництва, які вони купують в процесі прийняття рішення про те, що і як виробляти. Таким чином, ринки ресурсів є невід'ємною частиною кругообігу товарів і послуг, що циркулюють між фірмами і домогосподарствами в ринковій економіці.

В основі функціонування ринків виробничих факторів знаходяться однакові принципи, що й в основі споживчих ринків кінцевих товарів і послуг. Проте ретельний розгляд механізмів, що визначають попит і пропозицію на ринках виробничих факторів, дозволяє побачити деякі відмінності, а саме:

1.   Попит на ресурси, що пред'являється підприємствами, залежить від
попиту на кінцеві товари і послуги, що виробляються за допомогою цих
ресурсів, і фактично породжується ним. Ніхто не купуватиме деревину лише
як деревину. Меблеві комбінати купують її, оскільки вона може бути
використана у виробництві різноманітних меблевих товарів, які бажають
купити споживачі. З цієї причини попит фірм на виробничі ресурси
називають похідним попитом;

2.     Оскільки покупцями інвестиційних товарів виступають фірми-
виробники, ринок товарів виробничого призначення відрізняється більшою
концентрацією в порівнянні з ринком споживчих товарів, де врахування
кількості і якості окремих груп споживачів більш складні;

3.  Разом з цим, по вартості і фізичному обсягу ринок економічних ресурсів
значно перевищує ринок споживчих товарів.

Інвестиційні товари складаються з засобів праці (машини і обладнання) і предметів праці (сировина і матеріали). У загальній структурі витрат продукції промислового підприємства питома вага предметів праці майже вдвічі перевищує питому вагу засобів праці.

Найціннішим природним ресурсом є земля. В умовах ринку ресурсів вона стає об'єктом купівлі-продажу. Ціна на землю, як і на будь-який інший товар, формується за допомогою ринкового механізму - балансом попиту і пропозиції. Проте ринок землі має певні особливості, а саме:

1. Попит на землю є похідним, бо залежить від ціни продукції, що виробляється на землі, і від продуктивності землі;2.       Пропозиція землі є повністю нееластичною, тобто майже повна
незалежність від ціни, що пояснюється майже незмінним характером площі
землі,
яка знаходиться в господарському обороті. Земля є невідтворюваним
даром природи. Можна поліпшити якість землі, проте на кількості землі це не
позначиться.

 

3.  Ринок праці

 

Трудовий ресурс теж відноситься до інвестиційних товарів, проте, враховуючи особливу роль людини в економіці як носія трудового ресурсу, виділяють окремий вид ринку - ринок робочої сили (або ринок праці). Праця - це сукупність фізичних та розумових здібностей, які використовуються у виробництві різноманітних економічних благ. В умовах ринку фактор виробництва "праця" отримує адекватну ринкову оцінку, що формується в процесі взаємодії попиту і пропозиції.

 

4. Фінансовий ринок

 

Сучасна ринкова економіка не може існувати без розвинутого фінансового ринку.

Фінансовий ринок - це і середовище купівлі-продажу фінансових ресурсів, і сукупність інститутів, які забезпечують їх обіг, тобто сукупність економічних відносин у сфері трансформації бездіяльних грошових засобів в позичковий капітал через фінансово-кредитні інститути на основі попиту і пропозиції.

В економіці постійно відбувається кругообіг фінансових ресурсів, суб'єктами якого є домогосподарства, підприємства, держава і різноманітні фінансові установи (інститути). У процесі господарювання у деяких суб'єктів виникає потреба в коштах для розширення їх діяльності, а у інших накопичуються заощадження. Розподіл таких засобів відбувається шляхом формування фондів: централізованих (належать державі) і децентралізованих (належать господарським суб'єктам). Економіка неможлива без відповідної фінансової системи, а в останній найважливіше місце займає фінансовий ринок, на якому відбувається рух грошей (капіталу).

 

Основними суб'єктами фінансового ринку є:

1. Позичальники - фізичні або юридичні особи, що залучають грошовізасоби кредиторів для розвитку бізнесу і стають дебіторами (боржниками) перед інвесторами (кредиторами);

2.     Інвестори - фізичні або юридичні особи національної (резиденти) або іноземної (нерезиденти) економіки, що приймають рішення про вкладання власних, займаних або залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців. Права у всіх інвесторів однакові, незалежно від форми власності, рівні, і здійснення інвестицій в будь-які об'єкти є їх добровільним і неподільним правом, що охороняється законом;

3.     Фінансові інститути - це посередники, що забезпечують партнерство позичальника і інвестора (кредитора) на фінансовому ринку. Вони і здійснюють трансформацію тимчасово вільних грошових засобів. Якщо інвестор діє самостійно, то він має великі витрати, а при роботі з посередниками його витрати спадають. До того ж фінансові інститути приймають на себе ризик відповідних операцій. Основними фінансовими інститутами виступають наступні кредитні установи:

 

-   емісійний банк (центральний банк країни, в Україні - Національний банк України);

-   комерційні банки;

-    спеціальні кредитні інститути, до яких відносяться як спеціалізовані банківські установи (інвестиційні банки, зовнішньоторговельні банки, іпотечні банки тощо), так і спеціалізовані небанківські установи (інвестиційні компанії, ощадні установи, пенсійні фонди, фінансові фонди, страхові компанії, трастові (довірчі) товариства, ломбарди тощо).

Основними функціями фінансового ринку є:

-  мобілізація коштів для економічного розвитку;

-  перерозподіл грошових засобів між галузями, сферами, регіонами;

-  забезпечення нагромадження коштів, що визначають економічне зростання;

-  забезпечення рівнодоступності грошових засобів для всіх учасників фінансового ринку - держав, підприємств, домогосподарств.

Складовими фінансового ринку виступають грошовий ринок, ринок капіталів і ринок цінних паперів (або фондовий ринок).

 

Висновки:

    В економіці функціонує стільки ринків, скільки є окремих економічних благ.

В залежності від того, що є об'єктом купівлі-продажу, розрізняють окремівиди ринків (товарів, послуг, ресурсів, землі, праці, грошей, капіталу, цінних паперів).

•  Умовою нормального розвитку кожного з видів ринків є відповідна цьому ринку інфраструктура (товарні і фондові біржі, комерційні банки, торговельна мережа, служби зайнятості тощо).

•    Функціонування кожного з видів ринків здійснюється за єдиними ринковими принципами, однаковою дією попиту, пропозиції, цін (хоча на окремих видах ринків присутня деяка особливість).

 

 

 

РОЗДІЛ III Основи макроекономіки

 

У відповідності з методологією системного аналізу сучасна змішана економіка ринкового типу - це складна, цілісна система, яка має свою внутрішню структуру і організацією.

При структурному аналізі економічних процесів виділяють два основних рівні (підсистеми): макрорівень і мікрорівень (від грецьк. "макрос" - великий і "мікрос" - малий).

Відповідно розрізняють два поняття - макроекономіка і мікроекономіка, які прийшли до нас з англо-американської економічної теорії.

Макро- і мікроекономіка є двома складовими частинами (розділами) сучасної ринкової економічної теорії. Це також дві окремі навчальні дисципліни у вищих навчальних закладах економічного профілю. При цьому слід зазначити, що це не дві економіки (як іноді помилково вважають), а лише два можливих рівні (аспекти) структурно-функціонального аналізу економічних процесів.

Макро- і мікрорівні економічного аналізу нерозривно взаємопов'язані та взаємообумовлені. У співвідношенні між ними виступає співвідношення цілого та частини. Процеси, що відбуваються на рівні первинних ланок економіки, визначають характер і результати макроекономічних процесів, і навпаки. Такий дворівневий аналіз забезпечує можливість комплексного, системного підходу при розгляді складних процесів, що відбуваються в сучасній економіці.

На відміну від мікроекономіки, яка вивчає економічний механізм функціонування первинних ланок економіки (домогосподарств, фірм), предметом   макроекономіки   є   аналіз   закономірностей   і механізмуфункціонування національної економіки як єдиного цілого - в масштабах і на рівні всієї економіки країни, як єдиного цілісного комплексу. Вона вивчає проблеми загальної економічної рівноваги і має своєю головною метою забезпечення такої рівноваги. Відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії Пол Семюєлсон, розкриваючи зміст макроекономіки, зазначає, що це вчення про обсяги і динаміку національного виробництва, безробіття та інфляцію, розподіл створеного національного продукту.

В сучасній змішаній економіці основним суб'єктом макроекономіки виступає держава, яка виконує важливі економічні функції, пов'язані з регулюванням ринку та управлінням економічними і соціальними процесами.

 

 

 

 

 

 

Глава 15. Національна економіка та результати її функціонування

1.   Сутність ВВП та ВНП.

2.   Способи розрахунку ВВП.

3.   Номінальний та реальний ВВП.

4.   ВВП і добробут населення.

 

1. Сутність ВВП та ВНП

 

Як зазначалося, макроекономіка - це наука, яка вивчає закономірності і механізм функціонування національної економіки як єдиного цілого.

Національна економіка - це цілісна, інтегрована сукупність всіх господарчих суб'єктів та економічних зв'язків між ними, що встановлюються на основі загальнодержавного поділу праці. Це єдине економічне середовище, в якому взаємодіють всі суб'єкти економіки (домогосподарства, фірми, держава), галузеві та територіальні комплекси.

За своєю структурою національна економіка поділяється на дві великі сфери:

- сферу матеріального виробництва - це галузі промисловості, сільського господарства, будівництво, транспорт, зв'язок, торгівля та інші, в яких створюються матеріальні блага та послуги матеріального характеру;-   сферу нематеріального виробництва (наука, освіта, охорона здоров'я, культура), в якій створюються нематеріальні блага та послуги.

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить

сферу послуг.

Матеріальним результатом суспільного виробництва є створений валовий (сукупний) продукт. Загальний обсяг цього продукту та темпи його зростання характеризують економічний потенціал будь-якої країни, визначають можливості підвищення життєвого рівня населення.

Для виміру валового продукту, його кількісної оцінки використовують сукупність агрегованих макроекономічних показників, які утворюють систему національних рахунків (СНР). Показники, що входять до СНР дають комплексну картину загального стану національної економіки і характеризують виробництво, розподіл та використання створеного валового продукту.

Сучасна СНР побудована на методології, розробленій Статистичною комісією ООН і рекомендована для країн з ринковою економікою. Основними показниками діючої СНР є: валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт, чистий внутрішній продукт, національний доход, особистий доход та доход кінцевого використання.

Така уніфікована (стандартизована) система показників дає можливість співставлення загального стану національних економік, здійснення порівняльного аналізу результатів їх економічного і соціального розвитку.

Основним показником СНР, який узагальнює результати функціонування національної економіки за певний період часу є валовий внутрішній продукт. Валовий внутрішній продукт (ВВП) - це ринкова вартість усієї сукупності кінцевих товарів і послуг, вироблених у країні за певний проміжок часу, як правило за рік.

Слід враховувати, що всі товари та послуги поділяються на кінцеві та проміжні. Ті товари, що купуються для подальшої переробки або перепродажу, мають назву проміжних, вони не купуються кінцевими споживачами та не враховуються у ВВП. До ВВП включається вартість тільки кінцевих продуктів, які виробляються та продаються для споживання та інвестицій. Статистики, здійснюючи розрахунок ВВП, враховують у ньому тільки те, що носить назву додана вартість. Додана вартість - різниця міжвартістю вироблених товарів та послуг і вартістю матеріальних витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Важливо враховувати, що в любій економіці деяка частина факторів виробництва (а значить і доходів на ці фактори) належить іноземним громадянам. Водночас громадяни цієї країни можуть отримувати частину доходів за її межами. У зв'язку з цим при вимірюванні результатів національного виробництва крім показника валового внутрішнього продукту враховують показник валового національного продукту.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) враховує вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених із ресурсів, розміщених у певній країні, незалежно від того, хто є їх власниками (громадяни цієї країни чи іноземці).

Валовий національний продукт (ВНП) враховує вартість річного обсягу кінцевих товарів та послуг, вироблених з ресурсів, які належать громадянам певної країни, незалежно від місця розташування цих ресурсів (у країні чи за кордоном).

 

2. Способи розрахунку ВВП

 

Валовий внутрішній продукт обчислюють трьома методами. 1) За сумою видатків на придбання товарів та послуг (за видатками - метод кінцевого споживання):

y = c + i + g + xn, де      y - валовий внутрішній продукт;

С - особисті споживчі видатки (витрати домашніх господарств на різноманітні товари і послуги: на хліб, цукор, одяг, побутову техніку, комунальні послуги тощо); І - валові приватні інвестиції (витрати підприємців на закупівлю

машин, устаткування, будівництво, зміну запасів тощо); g - державні видатки (усі витрати держави, пов'язані з безпосереднім виробництвом товарів та послуг). Трансфертні платежі (виплати безробітним, інвалідам, пенсіонерам) не включаються до складу ВВП; Хп - чистий експорт, (витрати іноземців, різниця між експортом (товарами та послугами, які виробляються в одній країні і продаються в іншій) та імпортом (товарами і послугами, які купуються певною країною в інших країнах).Наведене рівняння називають основною тотожністю національних рахунків.

З ВВП виключаються так звані непродуктивні грошові операції. По-перше, це чисто фінансові операції: державні трансферти (пенсії, грошова допомога малозабезпеченим, стипендії та інше); доходи від купівлі-продажу цінних паперів; приватні трансфери (допомога батьків дітям-студентам; багатих родичів бідним та інше). Друга група непродуктивних операцій - продаж раніше вживаних речей. ВВП віддзеркалює рівень поточного виробництва, тому товари, вироблені раніше, до нього не включаються. Так само, якщо товар вироблено в поточному році, а через декілька днів після купівлі перепродано, ця грошова операція не враховується у ВВП тому, що виникне подвійний рахунок. Виключаються також із ВВП товари та послуги, вироблені для власного споживання виробника, тому що вони не супроводжуються грошовими операціями, а ВВП - це грошовий показник.

2) За сумою доходів, отриманих у процесі виробництва товарів та послуг:

Y = w + R + I + P + A + Tn, де      Y - валовий внутрішній продукт;

w - заробітна плата (грошова винагорода за працю робітників, службовців, а також додаткові виплати на соціальне забезпечення, соціальне страхування тощо);

R - рентні платежі (доходи домашніх господарств від наданих в оренду землі, приміщень тощо);

і - процент (виплати з грошового доходу приватного бізнесу постачальникам грошового капіталу);

Р - прибуток (доход некорпоративного підприємницького сектору і валовий прибуток корпорацій: дивіденди, податок на доходи корпорацій, нерозподілений прибуток корпорацій);

А - амортизаційні відрахування (Амортизація - це відрахування на придбання інвестиційних товарів, які було спожито в процесі виробництва товарів та послуг на протязі поточного року. Ця частина ВВП не витрачається на споживання, як інші види доходів. Вона використовується на заміну зношених на протязі року машин, устаткування та будівель для того, щоб не погіршити вже існуючи умови виробництва);Tn  -  непрямі  податки   (податки  на  товари  і  послуги, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни виробника: податок на додану вартість, акцизний збір, мито). Слід враховувати, що відрахування на відновлення спожитого капіталу (А) і непрямі податки на бізнес (Тп) - це два види розподілу ВВП, не пов'язані з виплатою доходу.

Оскільки витрати одних економічних суб'єктів є водночас доходами інших, валовий внутрішній продукт, розрахований за сумою видатків, дорівнює валовому внутрішньому продукту, розрахованому за сумою доходів:

 

Обсяг видатків на       1    [Грошові доходи, отримані від

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 


Похожие статьи

А У Уразов, І В Саух, П В Маслак - Основи економічної теорії навчальний посібник