А У Уразов, І В Саух, П В Маслак - Основи економічної теорії навчальний посібник - страница 23

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 

Y

де      T - темп (рівень) економічного зростання;

Y1 та Y0 - відповідно, реальний ВВП (ВНП) у поточному і базисному роках.

Графічно економічне зростання може бути зображено трьома видами: 1) через криву реального ВВП; 2) через криву виробничих можливостей; 3) за допомогою моделі "AD - AS".Реальний ВВП

Тенденція

Інвестиційні товари квм2

KBMj

Рівень цін

Р    LRASj LRA.SaЧас, роки


Y2


Обсяг ВВПРисунок 13. Економічне зростання (графічна інтерпретація)На рис. 13 перший графік 13а відображає довгострокову тенденцію збільшення реального ВВП.

Другий 13б показує економічне зростання з допомогою кривої виробничих можливостей. Головні види товарів, які виробляються в країнах, - це інвестиційні (виробничого призначення) і споживчі товари. Крива виробничих можливостей (КВМ) відображує обмеженість ресурсів в економіці в конкретний період часу. Кожна точка на КВМ відповідає деякій комбінації споживчих та інвестиційних товарів, які можливо виробити з допомогою економічних ресурсів, що є на цей час. Наприклад, у точці А на КВМ виробляємо споживчі товари С1 та інвестиційні І1. Коли потрібно збільшити обсяги виробництва споживчих товарів до розміру С2, треба скоротити виробництво інвестиційних товарів до І2 (здійсниться перехід від А до В), тобто мати альтернативні витрати.

Якщо економіка здійснить перехід на нову криву виробничих можливостей з А в D, то збільшення виробництва інвестиційних (до І3) і споживчих товарів (до С3) відбудеться без альтернативних витрат. Це і є економічне зростання, тобто перехід на новий рівень виробничих можливостей, вирішення проблеми обмеженості ресурсів та альтернативних витрат.

На рис. 13в - економічне зростання зображено з допомогою моделі "AD - AS". Оскільки економічне зростання зображується через зростання потенційного ВВП, чи реального ВВП в довгостроковому періоді, то графічно - це зсув праворуч довгострокової кривої сукупної пропозиції (LRAS) і збільшення обсягів виробництва від Y1 до Y2.

Проблема економічного зростання в короткостроковому періоді, як правило, зводиться до пошуку шляхів повного використання наявних ресурсів. З точки зору кількісного аналізу, проблема економічного зростання означає знаходження таких способів виробництва ВВП, які забезпечують його максимально можливий рівень, тобто потенційний ВВП. Для будь-якої країни величина потенційного ВВП прямо пов'язана з обсягами ресурсів, що використовуються у виробництві - праці, капіталу та землі. В довгостроковому періоді проблема економічного зростання означає зсув кривої виробничих можливостей економіки країни праворуч за рахунок використання нових технологій, досягнень НТП тощо.

-       Збільшення виробничих можливостей та зростання потенційного ВВП пов'язані або із зміною кількості ресурсів, або із зміною їхньої якості. Відповідно виділяють два типи економічного зростання:економічне зростання, зумовлене збільшенням кількості ресурсів, простим додаванням факторів виробництва - це екстенсивний тип економічного зростання;

-       економічне зростання, пов'язане із вдосконаленням якості ресурсів, використанням досягнень науково-технічного прогресу, - це інтенсивний тип економічного зростання.

Фактори економічного зростання можна поділити на три групи: фактори пропозиції (природні ресурси, трудові ресурси, обсяг основного капіталу, технологія); фактори попиту (рівень сукупних витрат) та фактори розподілу (ефективне використання ресурсів). Але при аналізі проблем економічного зростання на перший план, як правило, висуваються фактори пропозиції. Саме тому економічне зростання часто визначають за допомогою зсуву кривої пропозиції праворуч. Збільшення ВВП визначається і нарощуванням ресурсів, і підвищенням ефективності їх використання. Перше вимагає екстенсивних факторів зростання пропозиції, друге - на перший план висуває ефективність їх використання. В наш час в економічно розвинених країнах при поясненні економічного зростання першочергове значення мають інтенсивні фактори - технічний прогрес, організація та управління виробництвом, загальна та професійна освіта. На економічне зростання впливають і інші фактори. Одні з них стримують економічне зростання (наприклад, великі капіталовкладення в охорону природи, у подолання гострих соціальних конфліктів тощо). Інші, навпаки, можуть його прискорювати (наприклад, сприятлива соціальна, культурна, політична ситуація в країні).

Важливе значення для розкриття закономірностей економічного зростання має аналіз зв'язку між приростом використаних ресурсів та збільшенням ВВП. Найпростіший випадок - пропорційне збільшення всіх наявних ресурсів. В цьому випадку матимемо пропорційне збільшення ВВП. Але в реальному житті така ситуація - швидше виняток, ніж правило. Набагато частіше трапляється ситуація, коли одночасне зростання всіх ресурсів в однаковій пропорції неможливе, оскільки кожна країна володіє ними в неоднакових обсягах.

В цьому випадку взаємозв'язок між використаними ресурсами та продуктом знаходить свій вираз у законі спадної віддачі. Якщо, скажімо, суспільство не може збільшити використання всіх ресурсів, окрім одного, то при   збільшенні   використання   цього   ресурсу   кожне   наступне йогоприрощення супроводжується все меншим прирощенням продукту, а на певному рівні приросту цього ресурсу приріст продукту припиняється.

Але механізм дії закону спадної віддачі не має абсолютного характеру, оскільки із зростанням прогресивних змін в технології виробництва суспільство отримує можливість при певному прирості ресурсів виробляти більше ВВП і таким чином нейтралізувати дію закону спадної віддачі.

Суттєвий вплив на економічне зростання може мати і демографічна ситуація в країні, зокрема темпи зростання населення. Свого часу Т. Мальтус доводив, що прискорене зростання населення неминуче призводить до стрімкого падіння його життєвого рівня, оскільки при більш повільному збільшенні інших ресурсів темпи росту ВВП не встигають наздогнати приріст населення. Ця теорія народонаселення Мальтуса (населення збільшується в геометричній прогресії, а "суспільний пиріг", тобто ВВП -лише в арифметичній, тому рівень життя з року в рік падає) може бути вірною лише для економіки, яка не відчуває впливу науково-технічного прогресу. Але в сучасному реальному житті уявити таку економіку дуже важко. Використовуючи прогресивні зміни в техніці та технології, навіть при прискореному зростанні населення можна уникнути падіння життєвого рівня; хоча складність цієї проблеми ні в якому разі не можна недооцінювати.

При оцінці економічного зростання треба враховувати і роль капіталу. Давід Рікардо доводив, що при збільшенні розмірів капіталу його гранична продуктивність знижується. Але ця точка зору не враховувала науково-технічного прогресу, завдяки якому збільшення розмірів капіталу супроводжується і зростанням ВВП. Особливе значення у забезпеченні економічного зростання має людський капітал. При цьому існує однозначна залежність: чим більше коштів вкладається у розвиток освіти, тим вищі темпи економічного зростання. І навпаки, чим менші такі вкладення в освіту, тим помітніше вона відстає від світового рівня і, відповідно, тим більш суттєво впливає на уповільнення темпів економічного зростання.

На темпи економічного зростання країни впливає також характер розвитку суспільства, "моральне здоров'я" нації. В деяких країнах, не дивлячись на досягнутий рівень матеріального добробуту, існує політична диктатура, розвинені корупція та бюрократія тощо. Навряд за таких умов можливе збереження високих темпів економічного зростання або прискорення розвитку взагалі.

На практиці існує розрив між потенційним та реальним ВВП. Щоб мінімізувати цей розрив, потрібно забезпечити повну зайнятість. Але якщоповна зайнятість вже досягнута за допомогою методів фіскальної та монетарної політики, то подальше економічне зростання суспільство повинне забезпечити саме за рахунок створення умов для зростання потенційного

ВВП.

Значення економічного зростання полягає в тому, що воно розширює можливості для підвищення рівня добробуту. На його основі створюються умови реалізації соціальних програм, ліквідації злиденності, розвитку науки та освіти, вирішення екологічних проблем. Економічне зростання збільшує виробничі можливості економіки, дозволяє розв'язати проблему обмеженості ресурсів. Завдяки йому створюються нові види ресурсів, нові ефективні технології виробничих процесів, що дозволяє збільшувати та урізноманітнювати виробництво товарів та послуг, підвищувати якість життя. Але саме по собі економічне зростання не може вирішити чисельні економічні, соціальні, екологічні та інші проблеми. Крім того, економічне зростання має суттєві недоліки:

- необхідно жертвувати поточним споживанням, щоб забезпечити економічне зростання та мати можливість збільшити споживання (добробут) у майбутньому. Основою економічного зростання слугують інвестиції, що забезпечують збільшення запасу капіталу. Проблема інвестицій - це проблема вибору в часі, між теперішнім та майбутнім. З одного боку, збільшення інвестицій у виробництво інвестиційних товарів (обладнання, будівель, споруд) зумовлює економічне зростання і водночас скорочує ресурси, що використовуються для поточного споживання. З іншого боку, основу інвестицій складають заощадження, які є частиною доходу (доход, який використовує домогосподарство, дорівнює витратам на споживання плюс заощадження). Тому зростання заощаджень (при незмінній величині доходу) для збільшення інвестицій і зростання споживання в майбутньому, вимагає скорочення споживання в теперішніх умовах;

- із зростанням запасу капіталу додатковий обсяг випуску, що виробляється за допомогою додаткової одиниці капіталу (додаткових інвестицій) зменшується. Тому більш високі заощадження та інвестиції призведуть до прискорення темпів економічного зростання тільки на першому етапі, але зростання буде поступово уповільнюватися по мірі нагромадження в економіці більш високого рівня запасу капіталу. Таким чином, зростання норми заощаджень дає тільки тимчасовий ефект прискорення економічного зростання. В довгостроковому періоді більш висока норма заощаджень призведе до зростання продуктивності праці ібільш високого доходу, але не до прискорення зростання цих показників. Це може забезпечити тільки науково-технічний прогрес. Додаткове збільшення капіталу в бідній країні збільшує економічне зростання більшою мірою, ніж таке ж саме зростання капіталу в багатій країні. Тому країни з низьким рівнем розвитку мають передумови для більш швидкого економічного зростання. Це явище має назву "ефект швидкого старту". В розвинених країнах технічна оснащеність дуже висока. Внаслідок цього навіть значний приріст капіталу, що припадає на одного робітника, призводить до незначного збільшення приросту продуктивності праці. Тому при рівних частках ВВП, що направляються на інвестиції, бідні країни можуть досягти більш високих темпів розвитку, ніж багаті. Так, наприклад, протягом останніх 30 років США і Південна Корея інвестували приблизно однакову частку ВВП. Але зростання ВВП США становило в середньому 2%, а для Південної Кореї цей показник дорівнював 6%;

- постійні високі темпи економічного зростання може забезпечити тільки НТП. Водночас, використання багатьох винаходів та нововведень (таких, як двигун внутрішнього згоряння, реактивний двигун, виробництво пластмас, синтетичних волокон, хімічних добрив, отримання атомної енергії тощо), хоча і прискорило економічне зростання, але призвело до забруднення навколишнього середовища, до загрози екологічної катастрофи. Парадокс полягає в тому, що розв'язання екологічних проблем може бути знайдене лише при подальшому розвитку технологічного прогресу.

 

2.Роль заощаджень та інвестицій в процесі економічного розвитку

 

Зрозуміло, що чим більше країна виробляє сьогодні, тим кращі умови вона може створити для себе в майбутньому. Якщо країна бідна, то все вироблене, весь ВВП відразу йде на споживання - інакше неможливо, оскільки люди просто почнуть вмирати з голоду чи замерзати без опалення у своїх помешканнях. Але якщо країна з року в рік виробляє більше, ніж необхідний мінімум, який забезпечує нормальне життя її громадян, то вона отримує можливість направити частину валового внутрішнього продукту на заощадження, які перетворюються на інвестиції.

Тривалий час одним з принципів економічної науки було положення про те, що доход і багатство нації зростають приблизно тими ж темпами, що і запас її капіталу. Інвестування сприяє нагромадженню запасів капіталу.Звідси, чим вища норма інвестицій, тим вищі темпи економічного зростання, швидше зростає національний доход, ВВП та підвищується рівень життя. Але відносний рівень інвестицій визначається рівнем заощаджень. Суспільство не може виробляти інвестиційні блага, якщо частину своїх ресурсів воно не вилучає з виробництва споживчих благ. Ощадливі утримуються від негайного споживання і або самі купують інвестиційні блага, або ж передають частину свого доходу іншим людям, які це роблять. Без заощаджень не може бути інвестицій. Якщо інвестиції фінансуються за рахунок іноземних позик, то заощадження здійснюють іноземці. Таким чином, згідно з традиційною точкою зору, прагнення заощаджувати - це головна причина економічного зростання і схильність людей до заощадження треба підтримувати та розвивати. Джон Мейнард Кейнс прийшов до висновку, що подібні аргументи зовсім не можна застосувати по відношенню до тих країн, які вже досягли високої стадії економічного розвитку. Для аналізу економічного зростання в цих країнах потрібно враховувати принаймні два важливих моменти. По-перше, в процесі продовження нагромадження капіталу усі більш вигідні можливості для інвестування залишаються невикористаними. Подальший приріст капіталу направляється на здійснення проектів, що обіцяють інвестору більш низьку норму доходів. Отже, економічне зростання послаблює стимулюючі мотиви до інвестування. По-друге, зростають стимули до заощадження. Заощадження, як стверджував Кейнс, залежать, перш за все, від доходу. Із зростанням доходу люди будуть заощаджувати більше, причому частка доходу, яка припадає на заощадження, буде зростати. Оскільки економічне зростання збільшує доходи населення, воно тим самим і збільшує долю доходу, яку люди схильні зберігати. Отже, в багатих, економічно розвинених країнах прагнення зберігати, заощаджувати завжди буде випереджати прагнення інвестувати. Але якщо населення хоче зберігати більше, ніж інвестори хочуть витрачати, то споживчі витрати будуть зменшуватися, а це призведе до скорочення сукупного попиту. Як наслідок - нереалізовані товари, падіння виробництва і доходів, збільшення безробіття. Так буде доти, доки зниження доходів не примусить населення скоротити свою норму заощаджень до того рівня, який згодні витрачати інвестори.

Якщо виходити з положення, що економічне зростання є бажаним, то виникає питання: Які заходи державного регулювання здатні найкращим чином стимулювати цей процес? Серед прихильників економічногозростання існують різні точки зору відносно ролі держави в процесі його стимулювання та регулювання:

1. Кейнсіанці розглядають економічне зростання переважно з точки зору
факторів попиту. Вони пояснюють низькі темпи зростання неадекватним
рівнем сукупних витрат, що не забезпечують необхідний приріст ВВП. Тому
вони виступають за низькі ставки проценту (політика "дешевих грошей") як
засіб стимулювання капіталовкладень. При необхідності фінансово-
бюджетна політика може використовуватися для обмеження урядових витрат
і споживання, для того, щоб високий рівень капіталовкладень не спровокував
інфляцію.

2.       На противагу кейнсіанцям, прихильники "економіки пропозиції" роблять наголос на факторах, що підвищують виробничий потенціал економічної системи. Під впливом цих факторів крива сукупного попиту зсувається праворуч. Зокрема, вони закликають до зниження податків як до засобу, що стимулює заощадження і капіталовкладення, заохочує вкладати працю та йти на підприємницький ризик. Наприклад, зниження чи відмова від податку на доход призведе до збільшення віддачі від заощаджень. Аналогічно, якщо обкладати податком суми, які йдуть на виплати по процентах, то це призведе до обмеження споживання і до стимулювання заощаджень. Деякі економісти виступають за введення єдиного податку на споживання замість особистого подоходного податку. Зміст цієї пропозиції полягає в обмеженні споживання та стимулюванні заощаджень. По відношенню до капіталовкладень ці економісти пропонують зменшити чи відмінити податок на прибуток корпорацій, надати податкові пільги на інвестиції. Отже, кейнсіанці приділяють більше уваги короткостроковим цілям, а саме - підтримці високого рівня реального ВВП за допомогою впливу на сукупні витрати. На відміну від них, прихильники "економіки пропозиції" надають перевагу довгостроковим перспективам і роблять наголос на факторах, що забезпечують зростання суспільного продукту за умов повної зайнятості та повному завантаженні виробничих потужностей.

Економісти різних теоретичних напрямків рекомендують і інші можливі методи стимулювання економічного зростання. Наприклад, деякі вчені пропагують індустріальну політику, за допомогою якої уряд бере на себе активну роль у формуванні структури промисловості для заохочення економічного зростання. Уряд міг би вжити заходи по прискоренню розвитку високопродуктивних галузей і сприяти переміщенню ресурсів з низькопродуктивних галузей. Уряд також міг би збільшити свої витрати нафундаментальні дослідження та розробки, стимулювати науково-технічний прогрес. Зростання витрат на освіту також може сприяти підвищенню якості робочої сили та зростанню продуктивності праці. Так, в США, наприклад, кожний рік, витрачений на навчання, збільшує заробітну плату робітника в середньому на 10%. Освіта не тільки підвищує заробітну плату людини, яка її отримала, але й може забезпечити позитивний зовнішній ефект. Зовнішній ефект має місце тоді, коли дії однієї людини збільшують добробут іншої людини або групи людей. Освічена людина може висувати ідеї, які стають корисними для інших, ними може користуватися кожний, хто потрапляє у сферу дії позитивного зовнішнього ефекту освіти. В зв'язку з цим негативні наслідки має еміграція найбільш освічених та кваліфікованих спеціалістів з бідних країн та країн з перехідною економікою в багаті країни, які мають високий рівень життя.

Незважаючи на різноманітність методів, за допомогою яких можна стимулювати економічне зростання, більшість економістів одностайно стверджують, що збільшення темпів економічного зростання є досить непростим завданням.

 

3. Суть та фази ділового (економічного) циклу

 

Ринкова економіка розвивається циклічно. Економічне зростання змінюється занепадом виробництва, процвітання - кризою і депресією. Такі періодичні зміни в обсязі виробництва, зайнятості та доходах становлять суть ділового або економічного циклу, який характеризує розвиток економіки у західних країнах протягом останніх двох століть.

Економісти по-різному пояснюють явище ділових циклів. Теорії відрізняються акцентуванням уваги на зовнішніх чи внутрішніх факторах, що спричиняють циклічний розвиток економіки. Одні підкреслюють важливість зовнішніх факторів (війни, революції, відкриття нових земель, міграція робочої сили, наукові відкриття і винаходи, технологічні інновації тощо) як причин циклічних коливань. Проте більшість теорій зосереджується на ролі внутрішніх факторів, що взаємодіють із зовнішніми. Серед них - інвестиції, зменшення або збільшення яких суттєво позначається на сукупному попиті, а, отже, і на обсязі виробництва. Нині шляхом моделювання економісти намагаються передбачити поведінку ділового (економічного) циклу. Багаторічні спостереження свідчать, що циклічні коливання мають синхронний характер. Вони відбуваються зі сталою послідовністю і, якправило, у чітко визначених межах часу. Це дає можливість розглядати циклічність як загальну закономірність економічного розвитку.

Циклічність - засіб розвитку економіки, загальна форма руху, яка відображає нерівномірність економічної динаміки.

Економічний цикл це повторення протягом декількох років піднесень і занепадів рівнів економічної активності, які відрізняються один від одного тривалістю та інтенсивністю при наявності довгострокової тенденції до економічного зростання.

У структурі економіки особливо рельєфно виражені середні цикли, що справляють найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів.

Існує ряд спільних закономірностей для економічних циклів середньої тривалості:

1.     
Виділяють чотири фази економічного циклу; рецесія (спад), депресія, пожвавлення, піднесення (бум). Перехід від однієї фази до іншої здійснюється автоматично - на основі ринкових саморегуляторів.

2.      За змістом середні цикли відображають циклічність розвитку виробництва, розподілу, обміну та споживання. Показники циклічності розглядають у динаміці, наприклад, ВВП, промислового виробництва, зайнятості, завантаження виробничих потужностей, реальних доходів населення, норми прибутку та інших, що характеризують економічну ефективність відтворювального циклу.

3.      Матеріальною основою циклічності є фізичне оновлення основних засобів виробництва і, в першу чергу, - обладнання.

4.      Піднесення (бум) і рецесія (спад) є головними фазами циклу, а депресія і пожвавлення - поворотними пунктами циклу.

Рисунок 14. Фази ділового (економічного) циклу

 

Рецесія (спад) - це фаза ділового циклу, у якій національний обсяг виробництва   скорочується,   зменшуються   обсяги   купівлі населенням,насамперед, товарів тривалого користування і зростають запаси цих товарів на складах в торгівельній мережі. На скорочення закупівель і збільшення запасів на складах бізнес реагує скороченням виробництва. Тому реальний валовий внутрішній продукт починає зменшуватись. Зменшуються інвестиції в будівництво, машини і устаткування. Водночас скорочується попит на робочу силу. Спочатку скорочується середня тривалість робочого тижня, частина робітників відправляється у примусові відпустки, а далі звільняється з роботи, що призводить до безробіття. У період рецесії заробітна плата також може знижуватись, різко зменшуються прибутки фірм.

Отже, найбільш складною фазою є рецесія, яка викликає скорочення виробництва, банкрутство, безробіття, зниження життєвого рівня, політичну напруженість, згортання соціальних програм, створює загрозу для демократії.

Але рецесія також конструктивна, бо прискорює відмирання застарілих технологічних систем, активізує структурну перебудову економіки, технічне і технологічне оновлення виробництва, підвищує ділову активність.

Депресія - це найнижча точка спаду, глибока та тривала. Падіння веде економіку до кризи або стагнації. Економіка знаходиться у стані рецесійного розриву, тому що фактичний ВВП менший за потенційний. Це період недовикористання економічних ресурсів і високого безробіття. Виникає максимальне падіння виробництва і торгівлі, різко зменшуються доходи та платоспроможний попит.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 


Похожие статьи

А У Уразов, І В Саух, П В Маслак - Основи економічної теорії навчальний посібник