А У Уразов, І В Саух, П В Маслак - Основи економічної теорії навчальний посібник - страница 26

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 

d.  взагалі ніяк не пов'язана із динамікою доходу.
8. До непрямих податків відносяться:

A.   акцизи, податок на додану вартість, мито;

B.    особистий прибутковий податок та податки на майно;

C.    податок на прибуток корпорацій;

d.  платежі по обов'язковому соціальному страхуванню.9.            Політика вбудованих стабілізаторів:

A.  полягає у встановленні ставки оподаткування, визначенні суми державних витрат та інших параметрів, вплив яких на економіку має постійний характер;

B.  включає елементи, що змінюються в залежності від змін економічної ситуації і автоматично пригашують несприятливі зміни;

C.  всі попередні відповіді правильні;

D.    полягає у встановленні Центральним банком країни норми обов'язкових банківських резервів.

10.  Державний борг - це:

A.  величина бюджетного дефіциту за поточний рік;

B.  борг держави перед власними громадянами та іноземними кредиторами, завдяки якому вона покриває дефіцит державного бюджету;

C.  сума взаємної заборгованості фірм і домогосподарств даної держави;

D.    сума заборгованості фізичних осіб по споживчих кредитах комерційних банків.

 

Відповіді до практикуму

Тести:

1. D; 2. С; 3. А; 4. D; 5. A; 6. C; 7. C; 8. А; 9. B; 10. B.

 

 

 

Глава 20. Грошово-кредитна система та монетарна політика.

1.   Грошова маса та її вимір. Зміна пропозиції грошей та її вплив на рівень ділової активності.

2.   Центральний банк та його функції.

3.   Монетарна політика Центрального банку та її інструменти.

 

1. Грошова маса та її вимір. Зміна пропозиції грошей та її вплив на

рівень ділової активності

 

Для підтримки макроекономічної рівноваги держава використовує монетарну політику. За допомогою монетарної (грошової) політики держава намагається управляти кількістю грошей в економіці та їхньою ціною(ставкою проценту). Монетарну політику в країні здійснює Центральний банк та банківська система.

Монетарною (грошовою) називають політику в сфері грошового обігу, регулювання грошової маси кредитами та ставками банківського проценту.

Грошова маса - це сукупність купівельних, платіжних та нагромаджених засобів (тобто готівкових та безготівкових грошей), що обслуговує економічні зв'язки в суспільстві та належить громадянам, господарюючим суб'єктам, державі.

Грошима у сучасному розумінні є: готівка (монети, казначейські білети, банкноти), замінники грошей (чеки, векселі, кредитні картки) та банківські депозити.

Управління грошовою масою передбачає, що її перш за все треба виміряти. Фінансова статистика економічно розвинених країн світу оперує декількома показниками грошової маси (грошовими агрегатами):

-     М1 включає в себе готівку (інколи її називають "грошима поза межами банків") і депозити до запитання (поточні депозити);

-     М2 утворюється з агрегату М1 плюс гроші на ощадних депозитах та невеликих строкових депозитах;

-     МЗ - це М2 плюс великі строкові депозити;

-     М4 (або L) складається з МЗ та елементів ринку цінних паперів (наприклад, ощадних облігацій, короткострокових зобов'язань Міністерства фінансів тощо).

В США використовуються всі чотири зазначених агрегати, в Японії та Німеччині - 3, в Англії та Франції - 2. Але скільки б грошових агрегатів не використовувала країна, принцип їхньої побудови залишається однаковим: кожний наступний агрегат складається з попереднього плюс нові кредитні інструменти; кожен наступний агрегат менш ліквідний, ніж попередній. (Ліквідність - це здатність активу швидко і без втрат перетворюватися на готівку. Наприклад, нерухомість - низько ліквідний актив. Абсолютно ліквідний актив - це самі готівкові гроші. Отже, кожний наступний грошовий агрегат має меншу можливість використання для придбання товарів та послуг, ніж попередній).

В Україні Національний банк визначає структуру грошової маси в сфері обігу з 1993 року. При цьому використовуються такі грошові агрегати:

-     М0 - гроші поза межами банків;

-     М1 - це М0 плюс гроші на депозитах до запитання;М2 - це М1 плюс строкові депозити;

-     МЗ - це М2 плюс гроші клієнтів по трастових (довірчих) операціях банків.

Питання про елементи грошової маси в економічній теорії є дискусійними. Але, як правило, при аналізі поведінки грошової маси використовують агрегати М1 та М2. При цьому для визначення оптимальної величини грошової маси та управління нею використовують рівняння обміну:

M х V = P х Q,

де      М - кількість грошей;

v - швидкість обігу грошей;

Р - рівень цін;

q - реальний обсяг ВВП;

P х Q - номінальний обсяг ВВП.

Регулювання грошової маси передбачає визначення попиту та пропозиції на гроші. За даного більш-менш постійного попиту на гроші вартість, або купівельна спроможність грошової одиниці буде визначатись пропозицією грошей.

Безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей бере Центральний банк. Він здійснює емісію (випуск) готівки для того, щоб забезпечити нею комерційні банки в обмін на їх резерви, розміщені в Центральному банку. Комерційні банки постачають готівку своїм клієнтам (вкладникам) в обмін на їх депозити в банках, залишаючи у своїх касах незначну суму готівки як резерв. Готівка, що емітована Центральним банком, випущена в обіг комерційними банками і циркулює в позабанківській сфері, є важливим компонентом пропозиції грошей.

Другим важливим компонентом є гроші суб'єктів економіки, розміщені в комерційних банках на депозитних рахунках, тобто безготівковий компонент. У формуванні цієї частки пропозиції грошей Центральний банк також відіграє визначальну роль. Він забезпечує банківську систему додатковими ресурсами, надаючи комерційним банкам позики та купуючи у них цінні папери на відкритому ринку.

Резерви банків поділяються на дві частини: резерви, що їх Центральний банк вимагає нагромаджувати (обов'язкові резерви), і будь-яка сума вільних резервів, якою банки вважають за потрібне володіти (надлишкові резерви). Комерційні банки в межах надлишкових (вільних) резервів, розмір яких значною мірою залежить від норми обов'язкових резервів, надають позикисвоїм клієнтам-позичальникам і таким чином створюють додаткові депозити. Сума створених депозитів перевищує суму надлишкових резервів, які Центральний банк віддав комерційним банкам, тому що кредитна діяльність банківської системи в цілому спричиняє мультиплікативне розширення депозитів. Коли Центральний банк вилучає з банківської системи резерви -стягує позики з комерційних банків чи продає цінні папери на відкритому ринку - відбувається відповідне мультиплікативне згортання депозитів. Слід відзначити, що готівка, випущена комерційними банками в обіг, мультиплікативного розширення не дає.

Отже, депозитна (кредитна) емісія - це збільшення банківською системою грошової маси в країні за рахунок створення нових чекових депозитів для тих клієнтів, які отримали банківські позики і не беруть їх готівкою, а погоджуються здійснити свої майбутні витрати у безготівковій формі (за допомогою чеків або іншим шляхом).

Розглянемо це на прикладі. Нехай норма обов'язкових резервів для комерційних банків встановлена Центральним банком в розмірі 20%. Це означає, що 20% від всієї суми депозитів комерційні банки не мають права надавати в кредит, а повинні зберігати ці гроші на своїх рахунках в Центральному банку. Припустимо також, що клієнти банків всі свої гроші зберігають на депозитних рахунках.

Отже, клієнт №1 отримав зарплату у розмірі 100 грн. і поклав ці гроші на свій рахунок в банку А. Банк А 20% цієї суми, тобто 20 грн. зобов'язаний покласти як обов'язковий резерв на свій рахунок в Центральному банку. Решту, тобто 100 - 20 = 80 грн., він надає в позику клієнту №2. Клієнт №2, отримавши гроші, відразу поклав їх на свій рахунок в банку Б. Банк Б, оскільки депозити зросли на 80 грн., повинен 20% від цієї суми, тобто 16 грн., покласти у вигляді обов'язкових резервів на свій рахунок в Центральному банку. Решту, тобто 80 - 16 = = 64 грн., він надає в позику клієнту №3. Клієнт №3, отримавши гроші, поклав їх в свій банк В. Банк В повинен покласти 20% від 64 грн., тобто 12,8 грн., на свій рахунок у Центральному банку у вигляді обов'язкових банківських резервів... Цей ланцюжок можна продовжити, але вже зрозуміло, що всі разом банки зможуть видати грошей значно більше тієї суми, яку приніс в банк А самий перший вкладник. Показник, що визначає, в скільки разів банки завдяки системі резервів можуть збільшити грошову масу в порівнянні з сумою готівки, яку внесли вкладники, носить назву банківський (депозитний) мультиплікатор. Величина мультиплікатора визначається діленням 100 наставку обов'язкових банківських резервів, встановлену Центральним банком країни. В нашому прикладі при ставці 20% мультиплікатор буде дорівнювати 100 : 20 = 5, тобто грошова маса може зрости в 5 разів без загрози для ліквідності банків всієї країни в цілому.

Таким чином, Центральний банк як особливий орган банківської системи створює так звані гроші підвищеної ефективності - готівку в обігу і резерви комерційних банків, що є грошовою базою для зростання пропозиції грошей.

Регулюючи пропозицію грошей, Центральний банк впливає на ціну грошей, тобто на рівень процентних ставок. Між пропозицією грошей та рівнем процентних ставок існує складний взаємозв'язок. Так, у короткостроковій перспективі, коли пропозиція грошей зростає, рівень процентних ставок знижується, але з перебігом часу ситуація змінюється:

-      збільшення пропозиції грошей може мати стимулюючий вплив на економіку і забезпечити зростання національного доходу. В умовах зростання доходу суб'єкти економіки підвищують попит на гроші для нагромадження вартості і для фінансування інвестицій. Зростання попиту на гроші викликає підвищення рівня процентних ставок;

-      збільшення пропозиції грошей може викликати зростання загального рівня цін в економіці і розгортання інфляційних процесів, що, в свою чергу, також зумовлює підвищення попиту на гроші і, відповідно, зростання рівня процентних ставок.

Отже, спочатку зростання пропозиції грошей знижує рівень процентних ставок, але з плином часу інші фактори починають діяти в протилежному напрямі, що стимулює підвищення процентних ставок.

Центральний банк відіграє провідну роль на грошовому ринку. Він впливає на стан економіки через регулювання пропозиції грошей та через здатність впливати на рівень процентних ставок.

 

2. Центральний банк та його функції

 

Центральний банк займає особливе місце в банківській системі. Виникнення Центральних банків історично пов'язане із централізацією банківської емісії (випуску) в руках найбільш надійних, загальновідомих комерційний банків. Дійсно, коли всі комерційні банки випускали банкноти, то учасники угод, які не знали банка-емітента, могли відмовитися приймати гроші, випущені ним. Отже, поступово в обігу залишалися тільки банкноти,випущені найбільш надійним банком, якому довіряли всі. Так, наприкінці XIX - початку XX століття виникають центральні емісійні (а потім - просто Центральні) банки. В самій їхній назві відображено той факт, що вони є віссю, центром кредитної системи.

Центральні банки мають особливий правовий статус, обумовлений тим, що вони поєднують у собі окремі риси банківської установи і державного органу управління. Центральні банки здійснюють банківські операції, що проносять дохід (кредитування комерційних банків, операції з цінними паперами на відкритому ринку, операції з іноземною валютою тощо), але метою проведення цих операцій не є отримання прибутку. Центральні банки використовують ці операції як інструменти управління грошовим ринком (як інструменти монетарної політики), керуючись державними інтересами та чинним законодавством.

Незалежно від того, хто є власником капіталу Центрального банку (а Центральні банки можуть бути державними, акціонерними або із змішаною формою власності), банк є юридично самостійним. Це важливо, оскільки дозволяє Центральному банку не залежати від короткострокових цілей уряду та зосереджувати зусилля на досягненні довгострокової макроекономічної стабільності.

Нині у більшості країн з розвиненою ринковою економікою Центральні банки або взагалі нікому не підзвітні, або підзвітні вищому законодавчому органу державної влади і є незалежними від органів державної влади у встановленні цільових орієнтирів монетарної політики та у виборі інструментів регулювання грошового обігу. Незалежність Центрального банку не може бути абсолютною, адже монетарна політика, яку визначає Центральний банк, є складовою загальної економічної політики держави. Вона взаємодіє з фіскальною, інвестиційною, ціновою, структурною політикою. Як провідник монетарної політики Центральний банк повинен враховувати загальноекономічні цілі та узгоджувати свої дії з урядом та іншими державними установами, що формують загальноекономічну політику держави. На ступінь незалежності Центрального банку певним чином впливає порядок призначення і звільнення вищого керівництва банку. У багатьох розвинених країнах керуючий Центральним банком або призначається Президентом країни, або обирається вищим законодавчим органом державної влади, причому на строки, що перевищують термін повноважень уряду (наприклад, в США -на 14 років, в Японії - на 5 років тощо). До того ж відкликати вищекерівництво центрального банку або досить складно, або взагалі неможливо.

Що стосується взаємовідносин Центрального банку з урядом з приводу фінансування дефіциту державного бюджету, то щоб уряд не мав можливості чинити тиск на Центральний банк, у багатьох країнах Центральному банку законодавчо забороняється надавати уряду прямі кредити на фінансування бюджетного дефіциту, а також забороняється купувати державні цінні папери на первинному ринку. Операції з цінними паперами Центральні банки можуть здійснювати тільки на вторинному ринку з метою регулювання грошового обігу.

Призначення Центрального банку обумовлює його функції. Традиційно Центральний банк виконує такі основні функції:

1. Здійснює монопольну емісію банкнот. Зверніть увагу, що монополія стосується тільки випуску банкнот. Ця функція Центрального банку була досить важливою, чи не найголовнішою, поки готівковий обіг відігравав значну роль в економічному житті суспільства. Але останнім часом, коли питома вага готівки в загальній грошовій масі є незначною і переважають безготівкові розрахунки, ця функція Центрального банку втратила своє вирішальне значення. У сучасних умовах в усіх країнах банкнотна емісія має фідуціарний характер - забезпеченням банкнот слугують головним чином державні цінні папери. Наслідком емісії банкнот під забезпечення державними цінними паперами є можливість надлишкового випуску їх в обіг порівняно з потребами товарного обігу, переповнення ними каналів грошового обігу та їх знецінення. Центральний банк в процесі розроблення та реалізації монетарної політики регулює загальну суму грошової пропозиції, а що стосується банкнотної (готівкової) емісії, то він її обмежує відповідно до зміни реального обсягу попиту на готівку. Маса готівки, необхідна для обігу, визначається головним чином поведінкою суб'єктів економіки (фізичних і юридичних осіб), котрі вирішують, в якій пропорції вони триматимуть гроші готівкою і на депозитних рахунках у банках. Основними чинниками, що впливають на це рішення, є:

-      довіра до банківської системи, тобто рівень ризику, пов'язаний з розміщенням коштів в банках;

-      очікуваний доход від розміщення коштів у банках, який визначається рівнем процентної ставки комерційних банків;

масштаби тіньової економіки, підґрунтям якої є спроба уникнути контролю за законністю бізнесу, а також спроба уникнути сплати податків;- рівень доходів суб'єктів економіки. Готівка широко використовується людьми з низькими доходами. Зростання доходів і багатства веде до зменшення співвідношення між готівкою і грошима, розміщеними на депозитних рахунках.

В Україні функцію емісійного центру готівкового обігу виконує Національний банк України, який із завершенням в 1996 році грошової реформи емітує в обіг національну валюту - гривні та копійки. Як емісійний центр країни, він має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу;

2. Є банком банків. Якщо клієнтами комерційних банків є індивіди та підприємці, то клієнтами Центрального банку є комерційні банки та уряд. Центральний банк як банк банків забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків. Враховуючи монопольне право Центрального банку на забезпечення платіжного обороту готівкою, комерційні банки, згідно із законодавством більшості країн, зберігають частку своїх резервів на своїх рахунках в Центральному банку. Коли у комерційних банків виникає потреба у підкріпленні каси готівкою, вони звертаються до Центрального банку, який видає їм готівку в обмін на їх безготівкові резерви. Надлишки готівки комерційні банки здають до Центрального банку для зарахування на їхні рахунки. Операції Центрального банку щодо касового обслуговування комерційних банків не приводять до зміни обсягів грошової бази, але вони змінюють її структуру, зокрема частку готівкового компоненту грошової бази. Через рахунки, які комерційні банки відкривають в Центральному банку, останній здійснює регулювання розрахунків між ними і є своєрідним розрахунковим центром для комерційних банків. В Україні Національний банк запровадив загальнодержавну Систему електронних платежів, що забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків на всій території України. Центральний банк виступає для комерційних як кредитор останньої інстанції, тобто як кредитор на крайній випадок (комерційні банки звертаються до Центрального по кредити, якщо інші можливості отримання кредиту вже вичерпані), в цьому випадку Центральний банк надає комерційним банкам короткостроковий кредит для підтримки їх ліквідності і тим самим сприяє стабільному розвитку банківської системи та зростанню довіри населення до неї. Кредити Центрального банку - це також один з інструментів впливу банку на грошовий обіг. Зростання обсягу наданих кредитів збільшує грошову базу і розширює пропозицію грошей, тоді як падіння обсягу кредитів зменшуєгрошову базу і звужує пропозицію грошей. Кредитна діяльність Центрального банку впливає також на рівень ринкових процентних ставок;

3.     Є органом банківського регулювання та нагляду. Успішне
регулювання Центральним банком грошового ринку потребує наявності в
країні стабільної і надійної банківської системи. Банки функціонують як
недержавні, приватні структури і мають за мету отримання максимального
прибутку. Водночас вони виконують суспільно корисні і необхідні функції,
тому держава повинна регулювати їхню діяльність. Під регулюванням
банківської діяльності розуміють:

-        використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, а також на рівень процентних ставок;

-        ухвалення положень, що базуються на чинному законодавстві і регламентують діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив;

-        застосування заходів, які спрямовані на забезпечення стабілізації функціонування банківської системи і на проведення Центральними банками ефективної монетарної політики.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 


Похожие статьи

А У Уразов, І В Саух, П В Маслак - Основи економічної теорії навчальний посібник