А У Уразов, І В Саух, П В Маслак - Основи економічної теорії навчальний посібник - страница 32

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 

Розподіл доходів за факторами виробництва називається функціональним розподілом, результатом якого є утворення первинних доходів.

Розглянемо далі основні форми функціонального розподілу доходів: заробітну плату, ренту, процент, прибуток. Заробітна плата

Як економічна категорія - заробітна плата є грошовою формою вартості і ціни робочої сили на ринку праці.

В кількісному відношенні зарплата - це частка працюючих по найму у фонді споживання національного доходу.

Зарплата є основною формою трудового доходу, головним джерелом формування бюджетів домогосподарств.

Організація зарплати включає три взаємопов'язаних елементи: тарифну систему, нормування праці, форми і системи зарплати.

Основними формами зарплати є відрядна та погодинна.

Відрядна - це оплата праці у відповідності із кількістю і якістю виробленої продукції.

Погодинна - це оплата праці у відповідності із кількістю відпрацьованого робочого часу.

За своєю структурою заробітна плата поділяється на основну і додаткову. Основна зарплата встановлюється у відповідності з тарифними ставками та посадовими    окладами    працівників.   Додаткова    зарплата включаєрізноманітні кваліфікаційні надбавки, надбавки за вислугу років, премії тощо.

При характеристиці рівня зарплати розрізняють номінальну і реальну зарплату.

Номінальна (грошова) - це зарплата, отримана працівником в грошовій формі за відповідний період часу (годину, день, місяць). Вона характеризує абсолютний розмір (суму) зарплати.

Реальна зарплата - характеризує купівельну спроможність номінальної зарплати, тобто яку кількість товарів і послуг можна отримати за номінальну зарплату при існуючому рівні цін на товари та послуги.

З підвищенням загального рівня цін внаслідок інфляції реальна зарплата знижується.

Реальна зарплата завжди прямо пропорційна розміру номінальної зарплати та обернено пропорційна зростанню загального рівня цін та розміру податків на зарплату.

Важливою економічною закономірністю є випереджаюче зростання продуктивності праці порівняно із зростанням заробітної плати. Саме зростання продуктивності праці є економічною основою і необхідною умовою підвищення зарплати. Якщо ж заробітна плата буде підвищуватися без врахування збільшення обсягів виробництва товарів та послуг, то це призведе лише до розгортання інфляції, зростатиме тільки номінальна зарплата, а реальна буде знижуватися. Земельна рента

Як економічна категорія, земельна рента становить дохід від власності на землю та інші природні ресурси.

Землі розрізняються за своєю родючістю, природними умовами місцевості, розташуванням щодо ринків збуту продукції. Витрати на одиницю продукції на кращих, середніх і гірших землях неоднакові. Проте однорідна за якістю продукція на товарних ринках продається за однаковою ціною. Це призводить до того, що виробники, які працюють на кращих землях отримуватимуть більший дохід, ніж ті, хто виростив цей вид сільськогосподарської продукції на гіршій землі. Останній отримає менший дохід.

Відмінність сільськогосподарського виробництва полягає в тому, що виробники вимушені користуватись різними земельним ділянками. Поруч з кращими землями, використовуються землі, що мають середню або незначну родючість.   В   промисловості,   де   використовується   багато ресурсів,застосовуються насамперед, найбільш продуктивні на поточний період верстати і устаткування. Менш продуктивні капітальні ресурси замінюються більш продуктивними. Виробники сільськогосподарської продукції позбавлені можливості замінювати менш родючі земельні ділянки більш продуктивними.

Якщо виробники користуються кращими ділянками землі на умовах оренди, то, отримуючи більший доход вони повинні віддати власникові землі ту частину доходу, яку одержано саме завдяки кращим умовам землекористування. Ця частина доходу називається диференційною рентою, тому що її розмір диференціюється залежно від якості землі. Диференційна рента створюється лише на кращих і середніх ділянках і не створюється на гірших.

Якість землі - це не тільки природний дар, тому що людина може підвищувати продуктивність землі за рахунок ефективних агротехнічних робіт, меліорації тощо. Внаслідок цього попит на землю збільшується, відповідно зростає розмір ренти.

Земля є унікальним ресурсом, що не підлягає заміні, проте вона може використовуватись в різних галузях економіки. Ділянка землі може бути використана в рослинництві і тваринництві, в добувній промисловості і на транспорті, в будівництві і як територія промислового підприємства. Все це характеризує альтернативне використання землі. Тому власник землі може обрати різноманітні варіанти використання землі: самостійно обробляти, здати в оренду або продати. Від продажу землі він бажав би мати таку суму, яка, за умови внесення до банку, надавала б йому доход не менший, ніж рента. В іншому випадку йому вигідніше надавати землю в оренду й отримувати ренту. Все це зумовлює капіталізовану земельну ренту ціну землі, що має наступну формулу:

Ціна землі (Рт) =         Рента (R)            100%.

Позичковий процент (r)

Дохід, що отримує власник земельної ділянки незалежно від якості землі, яка надається у користування, є абсолютною рентою. Існування абсолютної ренти пов'язане з унікальністю земельного ресурсу, тобто з тим, що землю не можна додатково створити або збільшити її обсяг. Крім того, земля не може бути замінена іншим типом ресурсу, як у випадку з капіталом і працею.

Процент - це доход власника капіталу, під яким розуміють функціонуючі в процесі виробництв засоби виробництва (виробничі приміщення підприємств, машини, устаткування тощо).В економічній теорії відомі два основних підходи в трактовці сутності та змісту категорій капіталу і прибутку: марксистський і маржиналістський.

Розглядаючи сутність прибутку як доходу на капітал, К. Маркс обґрунтував, що прибуток в процесі його розподілу виступає в двох формах: підприємницького доходу, тобто прибутку, який отримує функціонуючий капіталіст як власник засобів виробництва і позичкового проценту, як доходу власника грошового капіталу.

В сучасній західній економічній теорії, з позицій методології маржиналізму, доход власника капіталу розглядається лише як позичковий процент, незалежно від того, хто його отримує: власник фізичного, функціонуючого у виробництві продуктивного капіталу, чи власник грошового (позичкового) капіталу.

В такій трактовці капітал ототожнюється з грошима, втрачає свою натурально-речову форму засобів виробництва. А доход на капітал зводиться до позичкового проценту. Такий підхід в поясненні сутності доходу на капітал міститься також в навчальних курсах "Економікс".

Однак, гроші самі по собі не є виробничим, продуктивним ресурсом. Вони не виробляють товари та послуги. Підприємці використовують гроші (власні або позичені) для купівлі засобів виробництва, найму робочої сили, оренди землі на ринках факторів виробництва.

Розглянемо сутність позичкового проценту. Позичковий процент - є винагородою, яку одержує власник грошей за те, що надав їх підприємствам або приватним особам для використання. Оскільки частину продукції одержано завдяки використанні позичених грошей, підприємство (підприємець) має не лише повернути борг, а й заплатити за користування грошовим капіталом. Ціна, що сплачується за користування грошима, називається нормою (ставкою) позичкового проценту.

Наприклад, якщо позичено 20000 грн., а боржник має повернути через рік 21000 грн., то річна ставка проценту становитиме 5%:

21000-20000 х100% = 5%. 20000

Сам позичковий процент є абсолютною величиною: 21000 - 20000 = 1000 грн., а 5% - норма або ставка позичкового проценту. Проте, в повсякденній господарській практиці для зручності, коли мова заходить про позичковий процент, здебільше мають на увазі норму (ставку позичкового проценту).Розрізняють номінальну і реальну норму позичкового проценту (r). Номінальною є та ставка проценту, за якою видається позика. Реальною є процентна ставка, що враховує темп інфляції. Наприклад, якщо банком надана позика підприємству за номінальною процентною ставкою 20%, а річний темп інфляції складає 12%, то реальна процентна ставка дорівнюватиме 8% (20% - 12%).

Якщо номінальна процентна ставка є завжди додатною (крім безкоштовної позики, коли процентна ставка дорівнює нулю), то реальна процентна ставка може бути від'ємною. Це відбувається тоді, коли темп інфляції перевищує номінальну процентну ставку.

Прибуток - це дохід власника такого особливого ресурсу як "здатність до підприємництва".

З позицій методології маржиналізму, прибуток розглядається як винагорода підприємцю за виконання ним управлінських і організаційних функцій, впровадження інновацій, ризик.

Джерелом підприємницького доходу є досконалість організації виробництва та компетентність управління. Завдяки цьому підприємець може без додаткових інвестицій скоротити витрати на виробництво, підвищити продуктивність праці. Частка прибутку в ціні продукції збільшиться. Впровадження нових ідей в процесі виробництва сприяє зниженню витрат, поліпшенню якості продукції, появі нових товарів і послуг, збільшенню обсягів реалізації, що забезпечує додатковий доход підприємству.

Термін "прибуток" використовують для позначення різниці між сукупним доходом фірми та її витратами, включаючи як явні (грошові), так і неявні (не грошові) витрати. Цей прибуток називають економічним прибутком.

В кількісному відношенні термін "прибуток" використовується для позначення різниці сукупних доходів і явних (грошових) витрат. Такий прибуток називають бухгалтерським прибутком, оскільки він приймає до розрахунку тільки явні (грошові) платежі, що фігурують в бухгалтерській звітності фірми. Необхідно розрізняти економічний прибуток і так званий нормальний прибуток, - поняття, що використовується для позначення альтернативних витрат капіталу фірми.

В безпосередній господарській діяльності підприємства мають справу з бухгалтерським прибутком (або надалі прибутком), який розраховується як різниця між загальним (валовим) доходом (ТЯ) і загальними витратами (ТС):Р = TR - TC.

Якщо враховувати, що загальний доход (TR) - це добуток ціни продукції (р) та її кількості (Q), а загальні витрати (ТС) - це добуток середніх загальних витрат (АТС) та кількості продукції (Q), то прибуток (Р) буде мати наступний вигляд:

Р = TR - TC, Р = p х Q - ATC х Q, Р = Q х - ATC).

З цієї формули прибутку можна побачити, що він буде:

1.    Додатнім, якщо ціна перевищуватиме середні загальні витрати (р > АТС);

2.    Від'ємним, якщо ціна буде менше за середні загальні витрати (р <

АТС);

3.    Нульовим, якщо ціна і середні загальні витрати однакові                                     (р =

АТС).

Якщо фірма отримує прибуток, то його значення буде додатнім; якщо збиток - від'ємним.

Проте, абсолютний рівень прибутку фірми мало про що говорить, бо не враховує витрачений грошовий капітал, що проявляється в загальних витратах фірми. Підприємцю буде більше вигідно інвестувати капітал в проект, який вимагатиме капітальних витрат в 10 тис. грн., що принесе прибуток розміром в 1 тис. грн., ніж в проект з витратами в 50 тис. грн. і прибутком 4 тис. грн.

За рівних цін і витрат коштів розмір прибутку завжди більше там, де одиниця вкладень прибутковіша. Ступінь прибутковості визначає норма прибутку (Р), яка обчислюється як відношення маси прибутку (Р) до авансованого у виробництво капіталу, або загальних витрат (ТС):

Р' = х 100%, ТС

1. Тому у вищезгаданому прикладі норма прибутку першого проекту складає 10%, а другого - 8%.

1.    р= Ш00^ х1оо% = 10%,

10000 грн.

2.    р = і000^ хю0% = 8%.

50000 грн.

Прибуток, що обчислюється як різниця між виручкою та витратами фірми (на виробництво і реалізацією продукції) називається балансовим абобухгалтерським прибутком. Одержавши його, фірма має зробити певні виплати та відрахування (податки, проценти за кредит, рентні платежі тощо). Прибуток, що залишається після всіх відрахувань, називають чистим прибутком. Хоча він є власністю підприємця, його в повному обсязі не використовують на особисті споживчі цілі. Частину чистого прибутку використовують для розвитку фірми (модернізації виробництва, залучення додаткових ресурсів тощо).

Прибутки, які одержують окремі фірми, відрізняються за величиною. Диференціація прибутку зумовлюється різноманітними чинниками:

1.        Рівень прибутковості капіталовкладень (чим вище буде норма прибутку, тим більше за розміром прибуток);

2.        Обсяги виробничих витрат (скорочення витрат на виробництво підвищує частку прибутку в ціні і робить більшими розмір прибутку);

 

3.    Швидкість обороту капіталу (прискорення обороту капіталу збільшує обсяги виробництва та реалізації продукції, а значить, і величину прибутку);

4.    Динаміка ринкової ціни на продукцію фірми (чим вища ціна за витрати фірми, тим більше обсяги прибутку);

5.    Обсяги капіталовкладень (чим більше коштів вкладено у виробництво, тим більші обсяги виробництва, а отже, вища і виручка від реалізації, а в ній - розмір прибутку).

В ринковій економіці прибуток виконує важливі функції:

1)        стимулююча функція (прибуток стимулює підприємця взагалі займатись підприємницькою діяльністю);

2)        інноваційна функція (прибуток спонукає підприємця до пошуку нових, нетрадиційних рішень у виробництві і реалізації продукції);

3)        функція розвитку виробництва (частина прибутку вкладається в подальше розширення та оновлення виробництва, тобто капіталізується.

У ринковій економіці інтерес до виробництва у підприємця збуджується саме прибутком. Отримати прибуток підприємець може, тільки за умови, що його продукція за ціною, якістю і асортиментом буде влаштовувати споживачів. Тобто, реалізувати власний економічний інтерес (отримати прибуток) підприємець може тільки реалізувавши економічні інтереси споживачів.

Крім функціонального (первинного) розподілу існує інша класифікація доходів. В залежності від джерел і характеру утворення розрізняють такі форми доходів:1. Трудові доходи - це доходи, отримані від трудової діяльності: заробітна плата та доходи від підприємницької діяльності (прибуток).

Останній, як зазначалося, з позицій маржиналізму, розглядається як винагорода підприємцю за виконання ним управлінських і організаційних функцій, новаторство, ризик.

На відміну від такої трактовки, марксистська економічна теорія розглядає прибуток як форму експлуататорського доходу, перетворену форму додаткової вартості, що створена неоплаченою працею найманих робітників.

2 Доходи від власності - це доходи від власності (орендна плата, дивіденди, банківський процент по вкладах, спадщина і дарування та ін.).

3. Соціальні доходи (трансфертні платежі) - це доходи, що виплачуються з державного та місцевих бюджетів, позабюджетних соціальних фондів: пенсії, стипендії, субсидії, допомога по безробіттю та інші види соціальної допомоги.

Окрему групу доходів становлять тіньові доходи, отримані в результаті незаконної діяльності (виконання робіт та надання послуг без сплати податків, зарплата в "конвертах", хабарі, подарунки та ін.).

 

2. Політика доходів та її інструменти

 

Закономірністю ринкової економіки є нерівність доходів, що породжує нерівність в якості життя різних соціальних груп населення.

Ринковий механізм не здатний забезпечити соціально справедливий розподіл доходів, створеного валового продукту. Несправедливий розподіл доходів - це один із "дефектів" ринкової системи, поряд з безробіттям і інфляцією.

Економічною основою нерівності доходів є приватна власність. Повністю усунути цю нерівність неможливо.

Головне завдання держави - пом'якшити цю нерівність, мінімізувати "дефекти" ринку в сфері розподілу. Засобами розв'язання цієї проблеми є політика доходів, яка є важливою складовою соціальної політики держави.

Основна мета політики доходів полягає в регулюванні і вирівнюванні доходів, подоланні надмірної диференціації доходів різних соціальних груп населення.

Основним інструментом здійснення політики вирівнювання доходів є прогресивне оподаткування високих і надвисоких доходів. Отримані такимчином кошти, акумулюючись в бюджетах, перерозподіляються для соціальної підтримки незахищених верств населення у вигляді різних соціальних виплат - трансфертних платежів (допомоги по безробіттю, інших видів допомоги малозабезпеченим, багатодітним сім'ям). Такий механізм перерозподілу (передачі доходів від багатих до бідних отримав на заході назву "ефект Робін Гуда").

Іншим інструментом державної політики доходів є створення ефективної системи соціального страхування: медичного, пенсійного, по безробіттю та ін.

За рахунок бюджетних асигнувань та коштів роботодавців створюються спеціальні програми медичної допомоги, будівництва приватного житла, перекваліфікації безробітних, отримання вищої освіти та ін. Крива Лоренца і коефіцієнт Джині

 

Ступінь нерівності в розподілі доходів графічно ілюструє крива Лоренца (рис. 19). Вона показує фактичний розподіл доходів між окремими частинами населення (сімей) за певний період часу (як правило, за рік).

 

Умови побудови кривої Лоренца:

-         для розрахунків беруться номінальні доходи - до сплати податків;

-         в доходи включаються трансфертні платежі.

Якщо все населення поділити на 5 частин (квінтелей) по 20% кожна, а сукупний доход окремих частин населення також по 20%, то лінія (бісектриса) ОА покаже абсолютну рівність у розподілі доходу, тобто 20%населення отримує 20% сукупного доходу, 40% - відповідно 40%, 60% - 60% і т. д. Однак, це абстрактна ситуація.

Протилежну ситуацію - абсолютної нерівності ілюструє пряма АВ -коли 1 % населення отримує 100% сукупного доходу, що також є нереальною ситуацією. Іншими словами, індекс "0" є показником абсолютної рівності, а "1" - абсолютної нерівності.

В реальній дійсності перші 20% населення можуть отримувати, наприклад, 5% доходу, 40% населення - 15% доходу, 60% - 35%, 100% -100% сукупного доходу. У відповідності з таким розподілом і будуємо криву OCDA, яка відхиляється від лінії абсолютної рівності ОА і ілюструє фактичний стан розподілу доходу.

Чим більше крива відхиляється від бісектриси (лінії абсолютної рівності) (прогиб кривої) в бік лінії АВ (абсолютної нерівності), тим більша ступінь нерівномірності (диференціації) в розподілі доходів в цій країні.

Іншим (математичним) показником диференціації доходів населення є коефіцієнт (індекс) Джині. Його розрахунок пов'язаний з кривою Лоренца. Коефіцієнт визначається як відношення площі заштрихованої фігури L, що знаходиться між бісектрисою ОА і кривою Лоренца, до площі всього трикутника ОАВ.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 


Похожие статьи

А У Уразов, І В Саух, П В Маслак - Основи економічної теорії навчальний посібник