А У Уразов, І В Саух, П В Маслак - Основи економічної теорії навчальний посібник - страница 6

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 

Економіці перехідного типу властиві деякі специфічні риси. Вихідною точкою є криза і наступна трансформація економічних відносин колишньої системи, а також виникнення нових відносин, властивих системі, що народжується. Старі і нові відносини взаємодіють у рамках перехідної системи.

У перехідній системі виникають і функціонують особливі перехідні економічні форми, що вказують на напрямок руху до нової системи. До їхнього числа можна віднести частково приватизовані підприємства в сучасній Україні, що втілюють перехід від державної власності до приватної.

Для перехідної економіки також характерні інтенсивний розвиток нових форм паралельно зі спадом і поступовим зникненням старих економічних відносин. Так, швидкий ріст приватного сектору при переході від адміністративно-командної до ринкової економіки супроводжувався трансформацією державних підприємств у фірми, що діють за правилами ринкового господарства.

Перехідні процеси по-різному протікають у країнах східної і західної цивілізації. По-перше, зберігається вирішальна роль держави в економіці при порівняно слабких позиціях приватних власників і сильних зрівняльних тенденціях. По-друге, при ослабленні регулюючих функцій держави переважає приватнопідприємницька ініціатива, одночасно різко підсилюється соціальне розшарування. Україна знаходиться на стику західного і східного типів цивілізації, що багато в чому визначає характер ринкової економіки, що формується в ній.

Спочатку переважала точка зору, що перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової займе роки. Але тепер стає ясно, що цейпроцес розтягнеться на десятиліття. Тому нам необхідно приділити увагу закономірностям і специфіці перехідної економіки.

Необхідність переходу від адміністративно-командної економіки до ринкової обумовлена наростаючою недієздатністю нетоварної економіки в міру вичерпання екстенсивних факторів економічного росту. Адміністративно-командна система має два істотних недоліки. Перший - це її негнучкість, повільна адаптація до змін. Другий недолік - це вкрай низька продуктивність унаслідок тотального придушення господарської ініціативи.

 

3. Відносини власності в економічній системі

 

Вивчення проблем власності дозволяє з'ясувати три головних соціально-економічних питання:

1.    Хто (які суб'єкти господарювання) має економічну владу -привласнює фактори і результати виробництва?

2. Які економічні зв'язки сприяють кращому використанню виробничих ресурсів?

3. Кому дістаються доходи від господарської діяльності? Власність економічно реалізується, якщо вона приносить доход її власнику. Такий доход являє собою весь знову створений продукт чи його частину, що отриманий завдяки застосуванню праці і засобів виробництва. Це може бути, скажімо, прибуток, різного роду платежі.

Система економічних відносин власності охоплює - від початку до кінця - весь господарський процес. Вона пронизує і складає серцевину усіх відносин між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання благ і послуг.

Цілком очевидно, що вся система відносин власності породжує у людей економічні (матеріальні, майнові) інтереси. Головний серед них, безумовно, полягає в тому, щоб усіляко примножувати блага, що знаходяться у власності, з метою кращого задоволення потреб. Так, через інтереси, власність визначає спрямованість і характер господарської поведінки людей.

Важливо розрізняти право власності і відношення власності, Право власності це право контролювати використання визначених ресурсів і розподіляти виникаючі при цьому витрати і вигоди. Тим самим права власності розмежовують, що і кому належить, як буде відбуватися зміна власника, визначаючи свободу вибору людей, що переслідують свої інтереси.При визначенні власності в юридичному змісті виявляється сукупність речей (об'єкт власності), що належать власнику (суб'єкту). Самі власники (суб'єкти) підрозділяються на два види:

фізична особа - людина як суб'єкт цивільних (майнових) прав і обов'язків;

юридична особа - організація (об'єднання осіб, підприємство, установа), що є суб'єктом цивільних прав і обов'язків. Це соціальне (колективне) утворення вступає в господарські зв'язки від свого імені як самостійна цілісна одиниця.

Право власності виражає відношення людини до речі "як до своєї" чи "як до чужої", тобто будується за формулою:

Суб'єкт Об'єкт.

Однак у цьому трактуванні немає відповіді на питання: відкіля береться право власності і як воно реалізується? Відповідь міститься в розгляді власності як економічних відносин між людьми.

Відносини власності - це відносини між людьми з приводу речей, що виражаються формулою:

 

Суб'єкт <-> Суб'єкт Об'єкт

Але які ж відносини з приводу речей виражає власність? Це відносини присвоєння благ, у тому числі факторів виробництва, і відносини відчуження благ.

Після того, як держава законодавчо врегулює майнові відносини між зазначеними особами, вони наділяються правом власності. Це право включає повноваження власника володіти, користуватися і розпоряджатися майном.

Володіння - це фізичне володіння річчю, економічним благом. Це право власника охороняється законом. Законне володіння майном завжди має правову підставу (закон, договір, адміністративний акт).

Користування - полягає в праві продуктивно споживати благо, для одержання доходу чи особисто споживати його для задоволення власних потреб і інтересів, в залежності від його призначення. Припустимо, що можливо використовувати автомобіль для перевезення людей і вантажів в процесі виробництва, чи користуватися автомобілем для поїздок своєї родини на відпочинок. Власник може передавати своє майно в користування іншим особам на якийсь час і на визначених умовах. Права користування визначаються законом чи іншою правовою підставою (наприклад, заповітом).Розпорядження - право змінювати присвоєнність (приналежність) майна. Воно здійснюється найчастіше шляхом укладання різних угод (купівлі-продажу, обміну однієї речі на іншу, дарування і т.д.).

Зазначені права власника можуть бути тимчасово обмежені з його ініціативи. Так, людина, що здала в оренду річ іншій особі, позбавляє себе права володіння і користування річчю на термін дії договору оренди.

У сучасних умовах у розвинених країнах держава прагне зафіксувати в нормативних документах відповідні юридичним законам економічні відносини.

Відносини власності можна представити як два полюси, на одному з яких - приватна власність, на іншому - суспільна власність. Відносини приватної власності будуються на відособленому присвоєнні факторів і результатів виробництва, суспільної - на суспільному присвоєнні. У реальній дійсності в „чистому вигляді" приватна і суспільна власність зустрічаються рідко. Існують різні варіанти переплетення рис приватного і суспільного, що втілюються в різноманітних формах власності: державній, кооперативній, пайовій, акціонерній.

Основний напрямок розвитку відносин власності в Україні на сучасному етапі - це формування багаторівневих відносин, що включають співіснування усіх форм власності. Суть сучасної реформи полягає в ліквідації монополії держави у всіх ланках системи відносин власності. Це передбачає роздержавлення власності - перетворення державної форми присвоєння в різноманітні недержавні форми господарства.

Демонополізація державної власності аж ніяк не повинна вести до повної її ліквідації, тому що, як нам відомо, у другій половині XX ст. загальне нероздільне майно скрізь використовується в національних інтересах.

Державний сектор національної економіки одержав "постійну прописку" у всіх західних країнах. Характерно, що в 1990 р. кінцеві витрати державних установ у валовому національному продукті склали: в Японії - 9%, Італії -17%, Франції і Німеччині - 19%, Великобританії і США - 20 %. В орбіту державного присвоєння ввійшли, як правило, багато базових галузей промисловості (видобуток енергоносіїв, металургія й ін.), військово-промисловий комплекс, найважливіші фінансові установи (наприклад, центральні банки, що випускають гроші) і інфраструктура - виробнича (залізничний, повітряний, трубопровідний транспорт, мережа електропостачання і т. д.) і соціальна (охорона здоров'я, соціальне забезпечення і т. д.). Роздержавлення сприяє демонополізації і створеннюконкурентного середовища. Процес роздержавлення засновується на приватизації.

Співвідношення понять "роздержавлення" і "приватизація". Багато західних вчених, досліджуючи приватизацію, під об'єктом вивчення розуміють ту чи іншу сферу виробничо-господарської діяльності, у якій відповідальність за забезпечення виробництва товарів і послуг переходить від держави до приватного сектора.

Роздержавлення визначається як комплекс заходів, спрямованих на перетворення розміру, частини і принципів діяльності державного сектора. При цьому поняття приватизації одержує двояке тлумачення: у широкому змісті - це один з аспектів реформування державного сектора з абсолютним чи відносним скороченням його розміру; у вузькому змісті - це повний чи частковий перехід підприємства з державного в приватне володіння. Світова економічна думка під роздержавленням розуміє також будь-які дії, спрямовані на посилення процесів саморегулювання в економіці. Тому роздержавлення - це не тільки поява нового власника, але і лібералізація цін і ринків, стимулювання недержавного сектора, особливо малого бізнесу, комерціалізація, поширення на державні підприємства принципів керування, що існують у сфері приватного бізнесу і т. д.

Більшість авторів, розглядаючи поняття "роздержавлення економіки", звертають пильну увагу на зміни в методах впливу держави на господарські процеси, на звільнення їх від державної опіки і державного керування. Таким чином, під роздержавленням мається на увазі загальний процес зміни державної економіки економікою багатоукладною, змішаною, плюралістичною. Приватизація є стрижнем переходу від державно-бюрократичної системи господарювання, із властивою їй командною, планово-розподільною підсистемою керування, до ринкової економіки.

Загальним для всіх трактувань понять "роздержавлення" і "приватизація" є те, що вони розглядаються, по-перше, як нетотожні, по-друге, як взаємозалежні явища, по-третє, як найважливіші аспекти історичного розвитку, і по-четверте, як найбільш характерні для суспільств, що трансформуються з однієї соціально-економічної системи в іншу.

Поняття "роздержавлення" і "приватизація" співвідносяться як ціле і частина, причому зміст першого пов'язаний зі зміною системи державного керування економікою, створенням умов для розвитку ринкових відносин. Друге поняття включає здійснення роздержавлення через заміну власника майна.Економічні системи відрізняються способом розв'язання основних економічних питань: "Що виробляти? Як виробляти? Для кого виробляти?". Корінні відмінності систем залежать від таких факторів: а) система ґрунтується на приватній чи на державній власності на ресурси; б) механізмом координації є ринковий механізм чи централізоване директивне планування.

Трансакційні витрати пов'язані не з виробництвом безпосередньо, а із супутніми йому витратами: витратами на пошук інформації про ціни, про контрагентів господарських угод, витратами на укладання господарських угод та контролю за їх виконанням і т. ін.

Власність - це відносини між людьми стосовно привласнення засобів виробництва та продуктів виробництва. Ці відносини реалізуються у правах володіння, користування й розпорядження об'єктами власності.

Суб'єктами власності можуть бути фізична особа, юридична особа, держава.

Роздержавлення - це система заходів, спрямованих на усунення монополії держави, скорочення державного сектора і утворення багатоукладної економіки, посилення процесів саморегулювання економіки.

Приватизація - це один із заходів роздержавлення, який реалізується у передачі державної власності за плату або безкоштовно в приватну власність.

Практикум

Тести:

1.  "Економічна система":

 

A.  Потребує поєднання індивідуальних ринків, пов'язаних один з одним;

B.  Представляє собою конкретну систему інституціональних установ та координаційний механізм, які використовуються при вирішенні проблеми ефективного розподілу ресурсів;

C.  Потребує наявності якої-небудь центральної влади (наприклад, державної), яка координує всю економічну діяльність;

D.  Представляє собою схему, яка дозволяє фірмі одержувати гроші за рахунок діяльності інших фірм.

2.  Основними перевагами ринкової економіки є:

 

A.  Забезпечення ефективного розподілу ресурсів та економічної свободи;

B.  Рівномірний розподіл особистих доходів і забезпечення повної зайнятості;Забезпечення стабільності цін і справедливого розподілу особистих доходів;

C.  Ліквідація дискримінації і зведення до мінімуму забруднення навколишнього середовища.

 

3.  Чітке визначення прав власності важливе тому, що воно сприяє:

 

A.   Інвестуванню та виробництву;

B.   Розподілу обмежених ресурсів;

C.   Обміну;

D.   Всьому переліченому вище.

4.  Критеріями   розмежування   типів   економічних   систем є:

 

A.   Рівень добробуту членів суспільства;

B.    Тип координації та управління економічними діями суб'єктів;

C.    Форма власності на ресурси;

D.   Вірні відповіді В і С.

5.  Якою    є    економічна    система    сучасної України:

 

A.   Ринкова економіка;

B.   Командна економіка;

C.   Перехідна економіка;

D.   Традиційна економіка.

6.  Головні проблеми економіки: Що? Як? Для кого виробляти?:

 

A.   Не існують у країнах з ринковою економікою;

B.   Не вирішуються у країнах з командною економікою;

C.   Цілком вирішені урядом України;

D.       Існують у всіх країнах і будуть існувати доти, поки існує об­меженість ресурсів.

7.  Командна економіка припускає:

 

A. Поєднання конкуренції з плануванням;

B.  Свободу     вибору     підприємницької діяльності;

C.  Директивність планів;

D. Вплив на економіку традицій, релігії.

8.    Яка з названих характеристик не відноситься до ринкової
економіки?

A. Конкуренція;

B.  Централізоване планування;

C.  Приватна власність;

Свобода підприємницького вибору.9.          Проблема "Що виробляти?"

A. Може стояти тільки перед приватним підприємцем, але не перед суспільством;

B.  Може розглядатися як проблема вибору альтернативи на кривій виробничих можливостей;

C.  Виникає тільки в умовах гострого дефіциту ресурсів;

D. Ефективно вирішується тільки в умовах державного регулювання.

10. Роль держави у вирішенні проблеми "для кого виробляти" в
змішаній економіці проявляється в тому, що держава:

A.   Сприяє посиленню рівності в суспільстві;

B.    Стимулює зростання ефективності економіки;

C.    Сприяє збільшенню обсягу ВВП;

D.   Правильні відповіді А, В, С.

Відповіді до практикуму

Тести:

1.В; 2.А; ЗХ>; 4.D; 5.С; 6.D; 7.С; 8.В; 9.В; 10.В.

 

 

 

Глава 6. Основні суб"єкти економіки та їх взаємодія

1.      Основні суб"єкти економіки.

2.      Гроші та їх роль в економічному кругообігу.

3.      Кругообіг економічної діяльності.

 

1. Основні суб"єкти економіки

 

Ринок - це спосіб взаємодії виробників і споживачів, заснований на децентралізованому механізмі цінових сигналів.

В сучасних умовах ринкові зв"язки охоплюють всю систему і всіх суб"єктів економічних відносин. До складу ринку входять і підприємці, і працівники, що продають свою працю, і кінцеві споживачі, і власники позичкового капіталу, і власники цінних паперів і т.ін.

Основних суб"єктів ринкового господарства прийнято поділяти на три групи: домогосподарство, бізнес (фірма) і держава (уряд).

Домогосподарство - основна структурна одиниця, що функціонує в споживчій сфері економіки. Вона може складатися з однієї чи більше осіб. Урамках домогосподарств споживаються кінцеві продукти сфери матеріального виробництва і сфери послуг. Домогосподарства є власниками і постачальниками факторів виробництва в ринковій економіці. Гроші, отримані від продажу послуг праці, капіталу, природних ресурсів витрачаються для задоволення особистих потреб (а не для нарощування прибутку).

Фірма - ділове підприємство, що функціонує з метою одержання доходу (прибутку). Воно припускає вкладення в справу власного чи позичкового капіталу, дохід від якого витрачається не просто на особисте споживання, а для розширення виробничої діяльності. Бізнес є постачальником товарів і послуг у ринковому господарстві.

Держава (уряд) - представлений головним чином різними бюджетними організаціями, що не мають на меті одержання прибутку, а реалізують функції державного регулювання економіки.

Одна і та сама людина (дорослий член суспільства) може бути в складі і домогосподарства, і бізнесу, і урядового закладу. Наприклад, працюючи державним службовцем, ви є представником урядової організації; володіючи цінними паперами певної корпорації, ви представляєте бізнес; витрачаючи свій дохід з метою особистого споживання - ви представляєте домогосподарство. Відповідно сучасна ринкова економіка - це система ринків: товарів і послуг, праці, позичкових капіталів, цінних паперів, валютних ринків і ін.

Найважливішими умовами виникнення ринку є суспільний поділ праці і спеціалізація. Перша з цих категорій означає, що в кожнім більш-менш численному співтоваристві людей ніхто з учасників господарства не може жити за рахунок повного самозабезпечення усіма виробничими ресурсами, всіма економічними благами. Різні групи виробників займаються окремими видами господарської діяльності. Це й означає спеціалізацію у виробництві тих чи інших благ та послуг. Спеціалізація, у свою чергу, визначається принципом порівняльної переваги, тобто здатністю робити продукцію при відносно меншій альтернативній вартості.

Умовою виникнення ринку є і економічна відособленість суб'єктів ринкового господарства. Адже обмінюються благами, створеними на основі суспільного поділу праці і спеціалізації, цілком незалежні, автономні в прийнятті господарських рішень виробники. Економічна відособленість означає, що тільки сам виробник вирішує, що робити, якробити, кому і де продавати створену продукцію. Адекватним правовим режимом стану економічної відособленості є режим приватної власності.

1,   нарешті, важливою умовою виникнення ринку є вільний обмін
ресурсами.
Адже суспільний поділ праці, спеціалізація й обмін можуть
існувати і в ієрархічних системах, де Центр визначає кому і що робити,
кому і з ким обмінюватися зробленою продукцією. Тільки вільний обмін,
що існує у спонтанних (стихійних) порядках, дозволяє сформуватися вільним
цінам, які будуть підказувати господарським агентам найбільш ефективні
напрямки їхньої діяльності.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 


Похожие статьи

А У Уразов, І В Саух, П В Маслак - Основи економічної теорії навчальний посібник