О М Кудласевич - Вітчизняне підприємництво історичний досвід та сучасність - страница 1

Страницы:
1  2 

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

УДК 330.83: 334 (477)

О. М. Кудласевич,

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

ВІТЧИЗНЯНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО: ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД ТА СУЧАСНІСТЬ

Статтю присвячено питанням розвитку вітчизняного підприємництва. Висвітлено історичні умови та особливості формування інституту підприємництва в період першої хвилі ринкових перетворень (друга половина ХІХ — початок ХХ століття) та проведено порівняльний аналіз тенденцій розвитку вітчизняного підприємництва минулого та сучасності.

Ключові слова: підприємництво, підприємство, підприємець.

Статья посвящена вопросам развития отечественного предпринима­тельства. Раскрыты исторические условия и особенности формиро­вания института предпринимательства в период первой волны ры­ночных преобразований (вторая половина ХІХ — начало ХХ столетия) и произведен сравнительный анализ тенденций развития отечественного предпринимательства прошедшего и современности.

Ключевые слова: предпринимательство, предприятие, предприни­матель.

The article is devoted to the development of domestic enterprise. It covers historical terms and features of the formation of enterprise institute in the period of the first wave of market transformations (the second half of the XIX — the beginning of XX of century). The comparative analysis on progress trends of domestics enterprise in past and the present is conducted.

Keywords: enterpreneurship, enterprise, entreprenrur.

На сьогодні актуалізується питання гарантування економічної безпеки України, що виступає одним з найважливіших націо­нальних пріоритетів і вимагає посиленої уваги представників влад­них структур, громадських і політичних рухів, науковців, широ­ких кіл громадськості, що є умовою державної незалежності, пе-

© О. М. Кудласевич, 2010

едвісником її сталого розвитку та зростання добробуту грома­дян. Економічну безпеку гарантує лише конкурентоспроможна економіка, яку, у свою чергу, може зумовити лише високорозви-нуте підприємництво, важлива складова розвитку економіки рин­кового типу. Саме ефективність функціонування підприємниць­кої діяльності суттєво впливає на темпи економічного зростання, структуру та якість ВВП, допомагає підтримувати конкурентний тонус в економіці, створює природну соціальну опору для суспіль­ного устрою. В умовах глобалізації майбутнє України залежить від спроможності визначити свій новий, український шлях по­ступу, побудувати власну ринкову модель розвитку. Сьогоднішня економіка України, з дещо інерційною промисловістю, з низькою технологічністю, подекуди відсталою організацією виробництва і низькою продуктивністю праці, не витримує навантажень глобаль­ної конкуренції з її високими критеріями ефективності.

Як показує досвід передових країн з ринковою економікою, саме підприємництво в змозі розв'язати низку вищезазначених важливих проблем. У світовій економічній думці перші дослі­дження суті підприємництва розпочалися ще в ХУІІ ст. Вагомий внесок у вивчення підприємництва протягом ХУП—ХІХ століть зробили знані вчені-економісти Р. Кантільйон, А. Сміт, Д. Рікар-до, Ж.-Б. Сей, А. Маршалл, на початку ХХ ст. їх справу продов­жили М. Вебер, В. Зомбарт, Й. Шумпетер, П. Ф. Друкер, Ф. Хайєк, Я. Корнаї, А. Хоскінг та інші дослідники світового рівня.

В українській економічній думці наукова зацікавленість проб­лемою підприємництва виникає в другій половині ХІХ ст. Проб­леми економічного змісту підприємництва, особливостей його розвитку на вітчизняних теренах знайшли широке та змістовне відображення у працях вітчизняних економістів, що йшли в руслі досліджень світової економічної теорії. Окремі розробки та ви­сновки представників української економічної думки зазначеного періоду (А. Антоновича, В. Вольфа, К. Воблого, В. Желєзнова, М. Туган-Барановського, І. Тарасова, М. Цитовича та інших) що­до активної ролі підприємця у виробничій діяльності, необхідно­сті державного регулювання економічних процесів, важливості розвитку соціальної сфери тощо не втратили своєї актуальності і нині та потребують подальшого вивчення.

У сучасних умовах системної ринкової трансформації спосте­рігається актуалізація проблем підприємництва взагалі та істори-ко-економічного його аспекту зокрема. За останні два десятиріч­чя у галузі досліджень економічної історії та національної економічної думки значно посилився науковий інтерес до проб­лем ринкового господарства та його еволюції в період другої по­ловини ХІХ — початку ХХ ст., зокрема й до становлення інсти­туту підприємництва. На процес актуалізації наукових розробок окреслених питань позитивний вплив здійснило здобуття держа­вності, внаслідок чого відбувся духовний та творчий підйом. Так, останнім часом в Україні з'явилася низка робіт вітчизняних нау­ковців, присвячених різноманітним аспектам проблеми підпри­ємництва. Безпосередньо питанням комплексного дослідження саме становленню підприємництва присвячено невелику кіль­кість робіт. Історико-економічний аспект проблеми підприємни­цтва другої половини ХІХ — початку ХХ століття отримав висві­тлення у працях В. Фещенко [9], Н. Супрун [8], О. Сайкевича [7], О. Вербової [1], О. Кудласевич [4], Т. Лазанської [5] та ін.

Зазначені праці відображають тенденцію активізації науко­вого інтересу сучасних дослідників до проблем підприємництва та стають значним підґрунтям для подальшого наукового пошу­ку в цій царині, дають можливість дослідити становлення ново­го, не заідеологізованого, об' єктивного етапу у вивченні під­приємництва.

Формування ринкових економічних засад в Україні кінця ХХ ст. повернуло до життя підприємництво, його відродження та діяльність перших підприємців значною мірою були інтуїтивни­ми. Наразі, ґрунтовні знання економічного розвитку минулого періоду, форм господарювання та методів його ведення можуть прислужитися як основа для успішного функціонування підпри­ємницької діяльності.

Метою цієї статті є дослідження особливостей становлення віт­чизняного підприємництва в другій половині ХІХ — початку ХХ ст., у період першої хвилі ринкових перетворень на теренах України, аналіз пореформених та сучасних тенденцій розвитку вітчизняного підприємництва, його закономірностей.

Процес зародження підприємництва на теренах України від­носять до ХУІ—XVII ст., у цей період з'являються його початко­ві форми. Реформа 1861 року, скасувавши кріпосне право, дала поштовх розвитку нових суспільно-економічних відносин, ство­рила передумови для перетворення їх у панівні, обумовила функ­ціонування демократичних засад у суспільстві та сприяла розвит­кові підприємницької діяльності.

Формування ринкових відносин у країні сприяло кількісному збільшенню підприємців, до підприємницької діяльності залуча­лися представники різних соціальних прошарків суспільства. Ха­рактеризуючи з точки зору соціально-станових та етнічних пара­метрів прошарок підприємців, слід зауважити, що значна кіль­кість підприємців були іноземцями за походженням або грома­дянством.

Визначальною особливістю становлення інституту підпри­ємництва на теренах України є його державно-кріпосницький шлях розвитку та активний регулюючий вплив держави на його функціонування та тісний зв' язок інституту підприємництва з державною казною, залежність утворення великих капіталів від держави, концентрація в руках держави фінансових потоків і прибуткових видів діяльності, перетворення держави на голов­ного інвестора, другорядність, вторинність підприємницької діяльності порівняно з державною службою, надмірна централі­зація і бюрократизація господарського життя, активна регулю­юча позиція держави, що проявилася у протекціоністській полі­тиці, сприятливих митах, наданні субсидій, державних замов­лень тощо. Регулюючі дії держави спрямовувалися на користь великого капіталу, що було проявом державно-монополістичних тенденцій [4].

Характерною рисою економічного розвитку Російської імперії було поєднання кріпосницьких відносин з бюрократизацією су­спільного життя. У ХІХ ст. значно зросла кількість державних установ, відбувалося ускладнення їх внутрішньої структури, збіль­шився штат чиновників. Якщо на початок ХІХ ст. (1804— 1805 рр.) кількість чиновників у Російській імперії становила 13 тис., то в середині ХІХ ст. (1847 р.) їх кількість виросла в 4,5 разу та склала 61 тис. осіб. На кінець ХІХ ст. їх вже було 385 тис. Тобто, протягом ХІХ ст. кількість чиновників зросла в 30 разів [10, с. 95]. Бюрократична верхівка отримувала значні доходи від землеволодіння, розкрадання казни, корупції та пільг, що зумо­вило її привілейоване становище в суспільстві.

У ХІХ ст. централізація бюрократії посилилася, майже всі розпоряджувальні та частина виконавчих функцій були сконцен­тровані в центральних ланках бюрократичного апарату. Це при­зводило до гальмування підприємницької активності та будь-якої ініціативи. Все вищезгадане породжувало хабарництво, збільшу­вало залежність громадян від чиновника, послаблювало як діяль­ність підприємців, так і самого державного апарату, з часом та­кий стан ще більше поглиблювався.

Процесу становлення підприємництва на українських землях було властиве те, що воно започатковувалося як казенне, дер­жавне. Через недостатність великих приватних капіталів уряд змушений був залучати іноземні капітали, таким чином значнучастину представників підприємництва складали підприємці іноземного походження. У другій половині ХІХ ст. швидко роз­повсюджувалася акційна форма комерційних підприємств, що відкрило нові можливості для залучення підприємницького ка­піталу. Іноземний капітал приносив з собою в Російську імпе­рію комерційний та виробничий досвід тих країн, звідки він був експортований.

Залежно від походження інвесторів досить відрізнялися галузі вкладень, організаційні форми та географія іноземних інвестицій. На початковому етапі індустріалізації народного господарства англійці здійснили вагомий внесок у становлення фабричного виробництва в текстильній промисловості, машинобудуванні та чорній металургії, тобто в ті галузі, що були найбільш розвинуті в тогочасній Великобританії. В кінці ХІХ ст. англійські підпри­ємці зосередили свою увагу на видобутку нафти, золота, кольо­рових металів. Підприємці Німеччини брали участь в становленні таких галузей промисловості, як електротехніка та хімія, міське господарство і торгівля. Галузевий спектр французького підпри­ємництва на вітчизняних теренах був досить широким, але голов­ними стали гірничо-металургійні підприємства.

Іноземний капітал зосереджувався переважно у базових галу­зях української промисловості, що мали найвищу норму прибут­ку — металургії, вугільній, машинобудівній тощо. Іноземне підприємництво та іноземні інвестиції відіграли важливу роль у вітчизняному народному господарстві, полегшили перші кроки Російської імперії на шляху індустріалізації в пореформений період. Але вони не були визначальним фактором економічного розвитку. Іноземний підприємницький капітал успішно функці­онував лише завдяки його інтеграції в суспільне та правове се­редовище країни. Зі свого боку вітчизняні підприємці прагнули залучити іноземний капітал для розширення власного вироб­ництва.

Одним з важливих питань функціонування підприємництва в 80—90 рр. ХІХ ст. була проблема концентрації та монополізації економіки, виникнення монополістичних тенденцій у ринковій економіці. Активне державне регулювання та заходи заохочення окремих привілейованих галузей промисловості посилювали процеси концентрації та централізації капіталів у промисловості, пряме заохочення монополістичних об'єднань поєднувалося в урядовій політиці з монополізацією казенних замовлень і торгів­лі. Створення небагатьох, виключно великих підприємств шля­хом казенних замовлень та позик знищувало конкуренцію тастворювало передумови до їх об' єднання. Регулюючі дії держави спрямовувалися на користь великого капіталу, що було проявом державно-монополістичних тенденцій.

Однак, показовим прикладом розвитку національного під­приємництва є розвиток підприємницької діяльності, зокрема, у галузі цукроваріння у пореформений період в Україні. Визнач­ними підприємцями-цукрозаводчиками були знані українські родини Терещенків, Харитоненків, Яхненків, Симиренків, які водночас володіли і землею, і цукровими заводами, і торговель­ними підприємствами, що забезпечувало завершеність виробни-чо-реалізаційного циклу та високі прибутки. Зокрема «Торговим домом «Брати Яхненки та Симиренки» побудовано кілька вели­ких цукрових заводів на Київщині та два заводи під Городищем, поблизу Платанового Хутора: Городищівський цукрово-рафінадний та машинобудівний заводи. Брати Яхненки та Си-миренки славилися як талановиті організатори цукрової проми­словості, торгівлі та першопрохідці вітчизняного машинобуду­вання, вони стали монополістами у виробництві цукру-піску, рафінаду та пастили не лише на ринку Російської імперії, а й у Європі. На машинобудівному заводі, оснащеному новітнім об­ладнанням, виробляли парові двигуни та устаткування для цук­рової промисловості, а також перші в імперії цільнометалеві ко­раблі, споруджено два пароплави для транспортування про­дукції, завдяки чому було покладено початок пароплавству на

Дніпрі [2, 3].

Започаткувавши свою справу без будь-якої фінансової під­тримки з боку уряду, завдяки лише власній енергії та підприєм­ницькому хисту, вийшовши з пригнічених станів суспільства (обидві гілки сім'ї походили з кріпаків), родина Яхненків та Си-миренків досягла найбільших вершин у підприємництві та стала родиною визначних цукрових магнатів Півдня Російської імперії. Підприємницький інтерес цукрозаводчиків поєднувався з куль­турною, духовною і національною діяльністю, одними з перших вони почали займатися благодійністю. Керівники фірми надавали вагому допомогу українській національній культурі, виступали за навчання дітей рідною мовою, фінансували видання літератури та підручників українською мовою.

Слід зазначити, що дореволюційне вітчизняне підприємницт­во не набуло широкої підтримки, тому що у свідомості найниж­чих соціальних верств суспільства принцип приватної ініціативи не став. Національному менталітетові була властива ідеологія «розподільної» справедливості.

Захопивши владу в листопаді 1917 року більшовики розгор­нули кампанію зі згортання підприємницьких засад у вітчизняній господарській практиці. Економічна політика більшовиків при­звела до скасування будь-яких видів приватної власності, жорст­кої централізації управління економікою в сполученні з позаеко­номічним примусом, знищення товарно-грошових відносин, торгівлі, започаткувала плановий розподіл, мілітаризацію праці, командні методи управління господарством, екстенсивний харак­тер економіки, розгалужену партійно-бюрократичну ієрархію та репресії «соціально ворожих елементів». Економічна доктрина за своєю суттю була антиринковою, з антипідприємницькою направ­леністю, саме підприємництво як тип господарювання оголошу­валося поза законом й каралося «вищою мірою соціального захи­сту», тобто розстрілом, суспільне життя позбавлялося важливого елементу економічного розвитку, багато представників підпри­ємницьких структур емігрували.

Адміністративно-командна система управління в Україні за ча­сів СРСР протягом усієї історії свого функціонування ставила не­переборні перепони для підприємництва. В умовах цієї системи держава монополізувала прояви господарської діяльності, практич­но всі підприємницькі функції зосереджувалися в руках партійно-державної влади, така концентрація стримувала творчий пошук та будь-яку ініціативу. Все вищеокреслене призвело до занепаду гос­подарської культури суспільства, існуюча система породила не лише антипідприємницьку, а й антиінноваційну, бюрократичну, консервативну культуру бізнесу. Пріоритет загальнодержавного інтересу, низький престиж професійності й новаторства, зневаж­ливе ставлення до ринку, конкуренції, ринкового механізму, під­приємницьких відносин, жорстока залежність від політичної та ідеологічної стратегії і кон' юнктури все це перешкоджало утвер­дженню інституту підприємництва. У зв' язку з цим на етапі роз­будови української держави 90-х років ХХ ст., з початком відро­дження підприємництва на вітчизняних теренах, постала складна проблема психологічного й культурного характеру, зокрема подо­лання антипатії суспільства до підприємництва.

За роки незалежності України поступово утвердилося вітчиз­няне підприємництво як самостійне соціально-економічне явище, що існує і розвивається в складних та суперечливих умовах трансформаційної економіки і зустрічається з безліччю проблем та особливостей у своєму функціонуванні.

При першому наближенні, порівнюючи минуле та сучасне відроджене підприємництво на теренах України, можна відзна­чити цілу низку як подібних, так і відмінних рис. Підприємцю доводилося і тоді, й нині здійснювати свою діяльність в умовах несприйняття суспільством. Окрім того, підприємництву як по-реформеному, так і сучасному доводилося та й доводиться діяти в середовищі постійної, прихованої та явної протидії державного апарату та посадової бюрократії.

У період пореформеної доби в другій половині ХІХ ст. на українських землях купецтво складало важливу та впливову гру­пу підприємництва, купці були промисловцями та фабрикантами, їх організації відігравали активну роль у підприємницькому русі. Другу велику групу підприємців склали промисловці, їх чисель­ність виросла в особливо великих масштабах. На межі ХІХ-ХХ століть унаслідок економічного розвитку значно збільшилася ча­стка поміщиків-підприємців; в європейській частині Росії нара­ховувалося 134 тис. приватних земельних володінь, у більшості випадків це — господарства поміщиків, кожне з яких складалося більше ніж з 50 десятин. Приблизно 40 % землевласників займа­лися підприємницькою діяльністю, тобто майже 50 тис. осіб [10, с. 102]. Багаті селяни, ремісники та дрібні торговці представляли одну з найбільших груп підприємців. У 1914 р. у Російській ім­перії нараховувалося 109,1 млн селян, серед них 2 млн відносили себе до багатої частини селянства. До цих 2 млн сільськогоспо­дарських підприємців слід додати приблизно таку ж кількість ре­місників та дрібних торговців [10].

В умовах першої хвилі ринкових перетворень на теренах України підприємництво розвивалося на основі рівнозначного ринкового ризику з опорою на відповідні закони; в основі су­часних підприємницьких починань лежить міцна бюрократична підстраховка, що засновується на принципі кругової номенкла­турної поруки, коріння якої сягає радянського минулого. Сучас­не підприємництво вийшло з «верхів» (партійно-комсомольська номенклатура, бюрократична еліта, «червоні директори», керів­ники), а також з «тіньової економіки» та кримінального середо­вища.

Представники підприємництва до початку ХХ ст. відрізнялися виключною індиферентністю до політичної діяльності; сучасні ж підприємці беруть активну участь у політичному житті держави.

Отже, якщо в більшості країн світу становлення підприємниц­тва відбувалося один раз, то українське суспільство повторює йо­го вдруге, тому за сучасних умов системної трансформації вітчиз­няної економіки важливе місце має історичний досвід госпо­дарювання; при розробці власної моделі ринкової економіки по­трібні ґрунтовні знання економічного розвитку попереднього пе­ріоду, форм господарювання та методів його ведення. Сучасним підприємцям і державотворцям слід було б опанувати національ­ну підприємницьку традицію, що враховує вітчизняну специфіку, національні й ментальні особливості та закономірності.

Досвід розвитку та відродження підприємництва становить як науковий, так і практичний інтерес. Загальні риси вітчизняної підприємницької традиції мають враховуватися при формуванні державного регулювання сучасного бізнесу в Україні, підтримці найбільш доцільних і ефективних форм його ведення.

Література

1. Вербова О. С. Національний господарський рух на західноукра­їнських землях впродовж 1848—1944 років: Монографія. / О. С. Вер­бова. Львів: ПАІС, 2009. — 386 с.

2. Воблий К. Г. Нариси з історії російсько-української цукрово-бурякової промисловості / К. Г. Воблий. — К., 1928. Т. 1. —

Вип. 1—2.

3. Клебановский П. Воспоминания о фирме братьев Яхненко и Си-миренко / Клебановский П. // Киевская Старина. 1896. Т. lii.

4. Кудласевич О. М. Формування концептуальних засад теорії під­приємництва в українській економічній думці другої половини ХІХ — початку ХХ ст. / Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук / О. М. Кудласевич. — К., 2008. — 18 с.

5. Лазанська Т. І. Історія підприємництва в Україні (на матеріалах торгово-промислової статистики ХіХ ст.) / Лазанська Т. І. / НАН Украї­ни, Інститут історії України. — К., 1999. — 282 с.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

О М Кудласевич - Вітчизняне підприємництво історичний досвід та сучасність

О М Кудласевич - Історико-економічна складова вищої освіти якважливий чинник підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки