В О Хмелівський - Манган і аридний літогенез - страница 1

Страницы:
1  2 

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV.

Серія геологічна. 2002. Вип. 16. С. 127-136_Ser. Geol. 2002. N 16. P. 127-136

УДК 553.3/477.86;471.52

МАНГАН І АРИДНИЙ ЛІТОГЕНЕЗ

В.О. Хмелівський

Львівський національний університет імені Івана Франка. 79005 м. Львів, вул. Грушевського, 4. E-mail: geomin@franko.lviv.ua

Виконано порівняльний аналіз літології, мінералогії, геохімії та генезису двох головних родовищ мангану, пов'язаних з аридним літогенезом, - Бурш-тинського (Україна) та Улутеляцького (Башкирія, Передуралля, Росія). Визна­чено багато спільних рис та деякі відмінності між цима родовищами. Зроблено висновок про існування окремої аридної та семіаридної гіпсово-карбонатної манганоносної формації Улутеляцького типу.

Ключові слова: Бурштинське та Улутеляцьке родовища мангану, Передка-рпатський та Передуральський крайові прогини, аридний літогенез, манганов-місні глинисто-карбонатні ритмоліти, карбонатні та окиснені руди мангану, манганокальцит, родохрозит, доломіт, рансьєїт, бернесит, тодорокіт, вернадит, гіпсоангідрити, манганоносні формації.

Серед різноманітних концентрацій мангану на континентах особливе місце посідають родовища, генетично і просторово пов'язані з аридними формаціями. На євроазійському континенті до них, перш за все, належать Бурштинське та Улуте-ляцьке родовища.

Бурштинське родовище розташоване в Івано-Франківській області України у басейні лівих приток Дністра між містами Рогатин і Бурштин. Родовище відкрите і розвідане на початку 50-х років геологами Львівської геологічної експедиції на чолі з М.П. Ковальовою. Перше літолого-мінералогічне дослідження родовища виконав Д.П. Бобровник [3-5], потім його детально досліджували В.О. Хмелівський [15-22] разом з Е.О. Янчуком [23-29] та ін.

Улутеляцьке родовище віднайдене у 1936 р. і вперше описане А.В. Хабаковим [14]. Детальніше його дослідив пізніше Є.М. Грибов [7-9].

Порівняння цих родовищ дає змогу виявити низку важливих спільних рис у їх­ній геологічній будові, складі і будові руд та вмісних порід, геохімії, умовах фор­мування, інших особливостях. Дуже подібні між собою геолого-тектонічні позиції цих родовищ: обидва розташовані на окраїнах Східноєвропейської платформи по­близу передгірських прогинів. Зокрема, Бурштинське родовище розміщене на пів­денно-західному краю платформи в зоні її зчленування з Передкарпатським крайо­вим прогином (Зовнішньою зоною), а Улутеляцьке - у східній частині платформи біля її зчленування з Передуральським прогином і приурочене до південно-східного закінчення Верхньокамської западини, що розділяє Башкирське й Татарське скле­піння. Від Передуральського прогину родовище відокремлене Рязансько-Охлябинським валом субмеридіонального простягання [7, 8].

Рудоносні осади обох родовищ просторово і генетично пов' язані з карбонатно-сульфатними товщами аридних відкладів. У Бурштині рудний пласт залягає на по-

© Хмелівський В.О., 2002верхні верхньобаденських гіпсоангідритів (тираська світа) і належить до вербове-цьких шарів верхнього баденію. Він представлений малопотужними реліктами про­шарку мангановистих надгіпсових вапняків, перекритих потужною товщею дуже своєрідних мергельно-глинистих манганоносних ритмолітів з прошарками вапняко-вистих глин та вулканічних туфів [4, 16, 17, 22]

Улутеляцьке родовище [7-9] складається з двох товщ: карбонатної артинського ярусу нижньої пермі та евапоритової кунгурського ярусу. Обидві товщі містять мангановисті відклади, які є карбонатними і представлені манганоносними глинис­тими вапняками, мергелями та доломітами, що завершують розріз артинських від­кладів. Головне зруденіння приурочене до евапоритової кунгурської товщі, яку поділяють на два горизонти: філіпівський та іренський. Філіпівський манганонос-ний горизонт представлений ритмічними відкладами улутеляцької світи. В основі цієї світи залягає 40-метрова товща ангідритів, на поверхні яких розвинений шар манганоносних карбонатних порід потужністю до 5,3 м. Руди перекриті другим шаром ангідритів потужністю до 50 м, на яких також залягає пласт руди потужніс­тю до 8 м. Ділянки з підвищеними концентраціями мангану усіх вікових рівнів збігаються у просторі.

Слідів перерви між артинськими карбонатними відкладами і перекривними кун-гурськими сульфатними утвореннями не зафіксовано. У кожному рудному шарі виділяється смуга вапняковистих порід завширшки до 6 м і завдовжки понад 50 км, що вміщують від 5 до 18 % Мп.

Первинні руди в обох родовищах представлені винятково карбонатними різно­видами. У Бурштинському родовищі - це глинисто-мергельні манганоносні ритмо-літи, складені тонко- і мікроритмічним перешаруванням світлих (глинисті вапняки та мергелі) і темних (глинисті мергелі та вапняковисті глини) прошарків, які є тон­кодисперсною сумішшю карбонатного, глинистого й алевритового матеріалу з не­значними домішками піщаних та пірокластичних часток [4 ].

Карбонатна частина цих порід складена ізоморфними та механічними сумішами СаСОз і МпСОз з незначними домішками карбонатів магнію і заліза. Мінералогіч­ним комплексом досліджень у рудах Бурштина діагностовано мангановистий каль­цит, манганокальцит, кутнагорит (?) та кальцієвий родохрозит з різними вмістами мангану. На рисунку показано фрагменти дифрактограм різних зразків ритмолітів (область відбитків 1014 карбонатних мінералів), з яких видно, що мономінеральні карбонатні складові трапляються у бурштинських рудах досить рідко (зразок Б-1 с) і представлені манганокальцитом (d1014=0,293-0,297 нм) з вмістом МпСОз від 37 до 58 %, частину яких можна зачислити до кутнагориту або Са-кутнагориту [6]. Май­же постійно простежується карбонат з d1014= 0,286-0,289 нм, який є родохрозитом, що містить до 10-25 % СаСОз. Можлива наявність незначної кількості (5-10 % карбонатної маси) доломіту, що фіксований характерними слабкими ендоефектами на термограмах і реакцією фарбування за методом Г.Л.Піотровського [3] Вміст кальциту в різних пробах коливається від 0 до 42 %; манганокальциту - від 5-10 до 75 %; родохрозиту - від 0 до 59 %. Із інших карбонатів у манганових ритмолітах порівняно часто трапляється арагоніт у вигляді черепашок мікрофауни та голчастих кристаликів вірогідно хемогенного походження [18]. Світлі прошарки ритмолітів звичайно містять у 2-4, а іноді у 25-30 разів більше мангану, ніж темні. Середньо­арифметичний вміст Мп у світлих прошарках становить 14,92 %, а в темних -

Фазовий склад карбонатної частини манганових руд Бурштинського родовища (фрагменти дифрактограм в інтервалі кутів 29 (СиКа) 28-31°. Знято на дифрактометрі ДРОН.

2,44 %. Глиниста речовина утворена механічною сумішшю та невпорядкованим змішаношаруватим зростком монтморилоніту і гідрослюди з незначною домішкою каолініту і хлориту. Вміст пелітового матеріалу в некарбонатній частині руд пере­вищує 95 %. Решта нерозчинного у НСІ залишку - це уламки алевритової розмірно­сті, серед яких переважають мінерали вулканогенного походження. Поширені в рудах різноманітні аутигенні мінерали, переважно пірит, рідше кварц, опал, халце­дон, барит, шабазит, глауконіт, колофан, лейкоксен, гідрогетит та ін. Параметри розподілу основних хімічних компонентів у карбонатних рудах Бурштина наведені у таблиці.

Руди Улутеляцького родовища також представлені чергуванням тонких (1-3 мм) прошарків світлого і темно-сірого кольору. Забарвлення, як і в Бурштині, залежитьвід вмісту глинистих домішок, яких набагато більше в темних прошарках. Манга­нові руди Улутеляка на 80-95 % складені мангановими карбонатами, серед яких Є.М. Грибов [7-9] описав мангановистий кальцит, мангановистий доломіт і склад-

Параметри розподілу породотвірних компонентів у карбонатних і окиснених манганових рудах Бурштинського родовища

Компоненти

Карбонатні руди

Окиснені руди

 

x

s2

x

s2

SiO2

25,51

29,81

28.6

72,93

ТіО2

0,26

0,01

0,32

0,012

АІ2О3

7,82

5,13

9,06

10,89

Fe

2,54

0,64

2,77

0,66

СаО

17,24

15,52

15,07

27,67

MgO

4,23

2,04

3,20

1,88

К2О

1,625

0,36

1,78

0,88

Na2O

0,55

0,063

0,31

0,026

Р2О5

0,105

0,0013

0,138

0,003

Mn

7,77

16,81

8,56

25,40

СО2

19,69

35,52

0

0

Примітка: x - середній арифметичний вміст, %; s2 - дисперсія.

ний магнієво-манганово-кальцієвий карбонат, що, на нашу думку, швидше за все є сумішшю декількох карбонатних мінералів, аналогічною до описаної нами у залізо-манганових рудопроявах серед флішових відкладів верхнього еоцену Покутських Карпат [1, 11]. В улутеляцьких рудах наявна домішка кальциту і сульфіду мангану (алабандину), якого не виявлено в Бурштині. Нерозчинний у НС1 залишок руд скла­дається з кварцу, гідрослюди і монтморилоніту. З аутигенних мінералів найбільше поширений пірит.

Отже, характерними спільними рисами карбонатних руд порівнюваних родовищ є тонкоритмічна будова, підвищений вміст кальцію та глинистої речовини. Манган концентрований у прошарках з підвищеною карбонатністю. В цілому руди обох родовищ мають невисокий вміст Mn. У бурштинських рудах він коливається в дуже широких межах (0,5-30,0 %) при середньому арифметичному 7,67 % (див. табли­цю), а в улутеляцьких - становить 3-18 % за середнього 8-12 % [7]. У розподілі мангану в розрізах і по площі родовищ за всієї зовнішньої складності та невпоряд­кованості вдається виявити досить чіткі закономірності. Наприклад, у Бурштині вміст мангану в рудах визначений карбонатністю породи: чим вища карбонатність, тим більше Мп у зразку. У вертикальному розрізі максимальний вміст мангану виразно приурочений до центральних частин пласта і зменшується до центральних частин западин, у яких локалізовані лінзоподібні тіла руд. Розподіл Мп у карбонат­них рудах наближається до нормальної моделі, однак чітко їй не відповідає [20].

Розподіл мангану у розрізах рудних тіл Улутеляка не менш складний і пов'язаний з його ритмічною будовою [7-9]. Рудними є глинисті вапняки першого ідругого ритмів, причому найбагатші руди у північній частині родовища приурочені до середини першого ритму, а на півдні - до центральних частин першого і другого ритмів. Максимальний вміст мангану зафіксовано у глинистих вапняках, мінімаль­ний - у мергелях та оолітових вапняках. Штуфне опробування дає змогу виділити серед манганоносних вапняків (із вмістом Мп понад 8 %) прошарки руд, що вмі­щують до 18 % рудного компонента і мають потужність 15-50 см. Як виявлено, простежується деяке відставання в утворенні максимальних концентрацій мангану від накопичення теригенного матеріалу, і, хоча всі породи трансгресивних циклів відрізняються підвищеною манганоносністю, то найбагатші на манган глинисті вапняки середніх частин ритмів, а породи першого ритму в цілому багатші, ніж другого й особливо третього ритму [9]. Отже, є деякі спільні закономірності у роз­поділі мангану в обох родовищах. Це чітка, проте складна залежність між карбона-тністю і манганоносністю карбонатних руд, в яких максимальні концентрації Мп приурочені до порід, що містять чітко визначені (оптимальні) домішки глинистого матеріалу. Не менш виразне тяжіння максимальних концентрацій металу до центра­льних частин рудних тіл або ритмів, що їх складають.

Важливою з технологічного погляду особливістю карбонатних руд родовищ є їхня низька фосфатність: вміст Р2О5 у середньому не перевищує 0,10-0,15 %. Бідні ці руди і на різні мікроелементи, підвищені вмісти яких нерідкісні в інших мангано­вих родовищах.

У місцях впливу на карбонатні руди Мп екзогенних факторів в обох родовищах утворюються вторинні окиснені руди мангану. В Бурштині вони складені рансьєї-том, бернеситом і вернадитом [20-22]. Рансьєїт, а також тодорокіт (разом з бузери-том) виявлені на ділянках, де процес оксидації (тобто, звітрювання) знаходиться на початкових стадіях. Бернесит поширений в інтенсивно окиснених рудах. На ще пізніших стадіях оксидації переважає вернадит. Цей процес оксидації супроводжу­ється стадійним винесенням із карбонатних руд кальцію, магнію, натрію та вугле­кислоти і поступовим переходом Мп (зі складу карбонатів) через фази, що містять дво-, три- і чотиривалентний Мп (рансьеїт) або Мп3+ і Мп4+ (бернесит) до найбільш стабільного в умовах гіпергенезу Мп4+ (вернадит).У цьому разі в окиснених рудах помітно збільшується загальний вміст мангану, досягаючи в окремих пробах 45 % МпО2. Максимуми концентрацій Мп зміщуються до точок найбільшої гіпергенної зміни первинних руд і приурочені до верхніх частин шарів та крайових ділянок рудних лінз, що залягають ближче до денної поверхні, тобто відбуваються міграція і перевідкладення мангану як по вертикалі, так і по латералі [20]. Середній вміст мангану в окиснених рудах становить 8,56 %, а його розподіл не відповідає ні нор­мальній, ні логнормальній моделям. Параметри розподілу головних компонентів в окислених рудах Бурштина наведені у таблиці. У тілах таких руд манган розподіле­ний дуже складно: залежно від ступеня оксидації первинної карбонатної руди. Дуже характерним є те, що навіть у найбільше окиснених рудах тут не утворюється піро-люзит, типовий мінерал Нікопольського, Чіатурського та інших відомих родовищ мангану. В Улутеляцькому родовищі окиснені руди розвивалися по оолітових ман-гановистих вапняках на вододілах вище рівня грунтових вод і є елювіальним про­дуктом їх неоген-четвертинного звітрювання. Серед них виділено два різновиди: руди, що зберегли первинну будову, і пухкі руди. Перші успадкували структурні-текстурні особливості вихідних карбонатних порід (оолітову, онколітову, тонкоша-рувату тощо) і утворюють скупчення потужністю до 1,5 м, що залягають безпосе­редньо на карбонатних рудах і вміщують до 20 % Мп. Головним рудним мінералом, на думку Є. М. Грибова [8], є вернадит, рідше псиломелан. Пухкі окиснені руди звичайно перекривають попередні, утворюючи переривисті скупчення потужністю до 1,2 м, що приурочені до заглиблень карстових лійок і вододілів. Вміст мангану у покладах цих руд змінюється від 25 % у нижніх частинах до 2 % у верхніх. Такі руди утворюють легкі пухкі землисті маси, що складаються з вернадиту з домішка­ми тонкодисперсного кварцу та глинистих мінералів. Зазначимо, що в них, як і у Бурштині, зовсім нема піролюзиту. Важливою типоморфною особливістю дослі­джуваних родовищ є відсутність у них фації первинних оксидних руд і фаціальної зональності, виявленої А.Г. Бетехтіним та іншими дослідниками в багатьох гумід­них родовищах мангану. Причина цього полягає в тому, що рудні концентрації в досліджуваних басейнах седиментації нагромаджувалися в тонкодисперсних гли­нисто-карбонатних мулах, збагачених органічною речовиною, які осаджувалися на глибинах, несприятливих для активної аерації осадів. Унаслідок цього формування оксидних руд у родовищах такого типу було неможливим, а їхні розшуки тут без­перспективні. Ще однією спільною рисою порівнюваних родовищ є істотна роль у їхньому формуванні організмів та біохімічних процесів. У карбонатних рудах Бур-штина широко розвинені дрібні пелециподи (Chlamys ellini Z h i z h), декілька видів форамініфер і птеропод, рідше інших організмів; в улутеляцьких - водорості (онко-літи) та ін.

Викладені факти свідчать про велику подібність Бурштинського й Улутеляцько-го родовищ і належність їх до одного генетичного типу. Водночас між цими родо­вищами є низка суттєвих різниць. По-перше, Улутеляцьке родовище набагато дав­ніше Бурштинського (рання перм і пізній баденій), що доводить тезу про те, що названі родовища є не унікальними винятками (такими собі "жартами природи"), а закономірними природними утвореннями, характерними для певних етапів аридно­го літогенезу.

Є різниця й у геологічній позиції родовищ: рудні шари Бурштина залягають на поверхні аридної сульфатної товщі, в той час як улутеляцькі руди містяться в сере­дині такої товщі. Отже, бурштинські руди сформувалися після сульфатонагро-мадження, а улутеляцькі - під час цього процесу. Суттєва різниця полягає в тому, що, на думку Є.М. Грибова [6-8], манганоносні породи Улутеляка сформувалися під час двох регіональних короткочасних трансгресій (коли загальне сульфато- і галітонагромадження змінилося відкладанням карбонатів), які відбулися на фоні тривалої регресії, що розпочалася ще у другій половині сакмарського часу. Бурш-тинське родовище, на нашу думку [14], утворилося на початкових етапах інтенсив­ної вербовецької (пізній баденій) трансгресії, що змінила тривалу регресію, під час якої нагромадилась досить потужна і розвинена на великій площі товща гіпсоангід-ритів.

Простежується різниця у складі руд і вмісних порід родовищ. Наприклад, в Улу-теляку поширені доломіти та мангановисті доломіти, яких майже немає в бурштин-ських рудах, де доломіт розвинений у надгіпсових доломітизованих мангановистих вапняках [4, 19] і як незначна домішка в ритмолітах. У Бурштині постійно трапля­ється арагоніт [15], якого немає в улутеляцьких відкладах. Поширення в Улутеля-цькому родовищі доломіту свідчить про вищу засолоненість як вихідної лагуни, денагромаджувалися сульфати кальцію, так і басейну рудонакопичення. Цей висновок підтверджений наявністю в пермських ангідритах Передуралля лінз кам' яної солі [6-8], якої зовсім нема у підстильних гіпсоангідритах, рудах і вмісних породах Бурштина. Все це разом свідчить про тепліший і сухіший клімат періоду утворення Улутеляцького родовища.

Підвищена магнезіальність карбонатних руд Улутеляка зумовлює появу в них мангановистих доломітів, магнієво-манганово-кальцієвих складних карбонатів, а також помітний вміст магнію в манганоносних кальцитах і манганокальцитах. У карбонатах Бурштина ізоморфні домішки магнію значно бідніші. Ці руди, зате, більше глинисті, ніж улутеляцькі, що також засвідчує підвищену опрісненість і активніше живлення бурштинського басейну седиментації теригенним матеріалом.

В Улутеляцькому родовищі сильніше виявлені катагенетичні зміни порід. Зок­рема, це виявилося в утворенні сульфіду мангану - алабандину - типового мінералу катагенезу [ 6]. У Бурштині цей мінерал не знайдено, хоча сульфіди заліза у вигляді піриту розвинені тут дуже широко. Зазначимо, що в синхронних сірчаних рудах Роздольського родовища був знайдено інший сульфід Мп - гауерит [10].

За значної подібності структурно-текстурних особливостей порівнюваних руд, яка перш за все виявляється в їхній тонкоритмічній будові, тут також є помітні відмінності. Бурштинським рудам зовсім невластиві оолітові, грудкуваті та конкре-ційні структури, які поширені в улутеляцьких. Невластива їм і онколітова будова. Тому важливо підкреслити суттєву різницю органічних решток у породах родовищ. Як уже зазначено, в улутеляцьких рудах широко розвинені водоростеві та бактеріа­льні утворення (онколіти), а в бурштинських - дрібні пелециподи, форамініфери, птероподи, криноідеї, зрідка інші організми. Це зумовлено, з одного боку, великою різницею у їхньому геологічному віці, з іншого, - пов' язане зі специфікою умов седиментації.

Окиснені руди Бурштина від аналогічних утворень Улутеляка відрізняються ба­гатшим мінеральним складом . Вірогідно, руди Улутеляка недостатньо вивчені сучасними методами, а описаний у них псиломелан [6-8], швидше за все, є суміш­шю різноманітних тонкодисперсних гідроксидів мангану.

На відміну від Улутеляка, в будові і формуванні Бурштинського родовища помі­тну роль відіграв вулканічний матеріал. Як уже зазначено, тут у розрізі трапляються прошарки вулканічних туфів і туфітів плагіоліпаритового складу, а домішки піро-кластичних часток наявні практично у всій рудній товщі. Важливу роль відіграє цей матеріал у складі кластичної та глинистої частин ритмолітів, тому що суттєва час­тина монтморилонітового компонента, вірогідно, утворилася також унаслідок роз­кладання і звітрювання вулканічного скла, а в піщано-алевритових фракціях нероз­чинного залишку знайдено багато мінералів, без сумніву, вулканогенного похо­дження. Доказом цього є інтенсивна бентонітизація прошарків вулканічних туфів, які вперше детально дослідив та описав Д. П. Бобровник [2] у свердловинах біля Бурштина (дев' ять прошарків туфів потужністю від 0,10 до 2,80 м серед верхньоба-денських відкладів) та біля Ходорова, де описано шість аналогічних прошарків. Загальновідомо, що в цьому районі багатьма свердловинами на контакті між манга-ноносною і перекривною безрудною товщами розкрито серію туфових прошарків загальною потужністю до 3-4 м, що використовували свого часу для розчленування розрізів. В Улутеляцькому родовищі ознаки вулканічної діяльності не виявлені.

Усе викладене доводить, що досліджувані родовища є закономірним явищем природи, а не поодиноким випадком (як це вважав М.М. Страхов [12] та інші дослі­дники) у геологічній історії нашої планети, періоди ж гумідизації аридного клімату або зміни його гумідним кліматом сприятливі для нагромадження карбонатних манганових руд. Значний інтервал у геологічному віці цих родовищ свідчить про те, що такі процеси відбувались на Землі з давніх-давен і неодноразово. Отже, поді­бні родовища, котрі ми свого часу [16] запропонували виділяти як манганоносну карбонатно-гіпсову (аридну та пост- або семіаридну) формацію Улутеляцького типу, більше поширені у природі, ніж відомо тепер. Цієї ж думки Є.М. Грибов [7­9], С.М. Кореневський [10] та інші дослідники. Однак інші повністю аналогічні родовища мангану, приурочені до сульфатних товщ, нам поки що невідомі. Значно більше поширені родовища, пов'язані з карбонатними аридними товщами. Очевид­но, до них належать Усинське, Саган-Заба, Хощеватське і Мангишлацьке родовища, деякі поклади Єнісейського пасма і Центрального Казахстану, архейські мармури-зовані вапняки півдня України, а також родовища Таздрем, Іміні, Бу-Арфа та інші в Марокко, Імм-Бугма на Сінаї, Артилері-Пік, Лейк-Під, Боулдер Сіті, Детритель-Веллі, Три-Кідс, Вірджін-Рівер та інші у США. Обмаль інформації про такі родо­вища і складність їхнього виявлення зумовлені тим, що вони у первинному стані складаються винятково з карбонатних руд, які зовні зовсім не відрізняються від звичайних мергелів і вапняків. Наявність у таких рудах Мп виявляється лише у процесі їхньої гіпергенної оксидаціі та звітрювання, коли вони набувають буро-чорних кольорів і типово манганового вигляду. Власне за знахідками таких вторин­них окиснених руд і були відкриті Улутеляцьке та Бурштинське родовища, а вже в процесі вивчення цих руд виявлено манганоносність карбонатних руд, що станов­лять головну частину таких родовищ. Тому дослідникам, що вивчають аридні кар­бонатні товщі, особливо ті, які пов'язані з гіпсоангідритовими та доломітовими формаціями, треба враховувати їхню можливу манганоносність і контролювати її хоча б спектральним чи якісним хімічним аналізом.

1. Балабаєва С.Л., Хмелівський В.О. Нові рудопрояви залізо-марганцевих руд в Українських Карпатах // Мінерал. зб. 2000. № 50. Вип. 1. С. 67-71.

2. Бобровник Д.П. Вулканические туфы некоторых пунктов юго-западной окраины

Русской платформы // Геол. сб. 1957. № 4. С. 143-154.

3. Бобровник Д. П. К минералогии верхнетортонских отложений юго-западной окра-

ины Русской платформы (Опола) // Вопр. минералогии осадочных образований.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

В О Хмелівський - Манган і аридний літогенез

В О Хмелівський - Теригенні мінерали в сучасних озерних відкладах північно-західного полісся