В Г Ковешніков - Сердцево-судинна система - страница 2

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64 

-      залози внутрішньої секреції (glandulae endocrinae).

За будовою внутрішні органи можна розділити на паренхіматозні та порожнисті (трубчасті).

Паренхіматозні органи побудовані з паренхіми та строми. До паренхіми відносять функціонально специфічні, властиві даному органу клітини, що ви­значають функцію органа.

Строма органа побудована з пухкої волокнистої сполучної тканини (textus connectivus fibrosus laxus) або ретикулярної сполучної тканини (textus connectivus reticularis), яка часто утворює потовщені перекладинки (трабекули), що відходять від щільної оформленої волокнистої сполучної тканини (textus connectivus fibrosus compactus regularis) - капсули органа, формуючи його каркас - строму органа.

Строма органа виконує такі функції:

-  опорну;

-  трофічну;

-  механічну захисну;

 

-  імунологічно захисну.

Порожнисті органи різні за формою (найчасті­ше трубчастої форми). їх стінка складається з трьох оболонок: внутрішньої слизової з підслизовим про­шарком, середньої м'язової, зовнішньої адветиціа-льної, або серозної.

Слизова оболонка (tunica mucosa) вкриває зсе­редини трубчасті органи і має такі шари: епітеліаль­ний, шар власної пластинки та шар м'язової пласти­нки.

Епітелій слизової оболонки представлений таки­ми різновидами:

-  багатошаровий плоский незроговілий епітелій (epithelium stratificatum non cornescens squamosum), він вистеляє ротову порожнину, глотку, стравохід, кінцевий відділ прямої кишки;

-  перехідний епітелій (epithelium transitorium), який вистеляє ниркові миски, сечоводи, сечовий міхур, початковий відділ сечівника;

-  одношаровий (простий) стовпчастий епітелій (epithelium simplex columnare), що вистеляє тонку і товсту кишки, жовчний міхур, трахею;

-  простий кубічний епітелій (epithelium simples cuboideum), вистеляє бронхи, вивідні протоки залоз.

Підслизовий прошарок (tela submucose) склада­ється з пухкої сполучної тканини, котра з'єднує сли­зову оболонку з м'язовою. У підслизовому прошарку знаходяться нервові сплетення, кровоносні і лімфа­тичні судини, залози та лімфоїдні вузлики. За рахунок підслизового прошарку слизова оболонка утворює складки.

М'язова оболонка (tunica muscularis) побудована переважно з непосмугованої м'язової тканини і утворює два шари: зовнішній поздовжній (stratum longitudenale) та внутрішній циркулярний (stratum circulare). На початку і в кінці трубчастих органів є посмуговані м'язи, котрі скорочуються свідомо і ре­гулюють просвіт трубок. Скорочення непосмугованих м'язових волокон (перистальтика) відбувається не­свідомо, повільно, хвилеподібно, в одному напрямку. Коловий шар м'язової оболонки в певних місцях утворює потовщення - несвідомі замикачі (сфінкте­ри), котрі регулюють одностороннє просування вміс­ту трубок.

Зовнішня оболонка внутрішніх органів може бути серозною (tunica serosa) та адвентиціальною (tunica adventitia).

Серозна оболонка (tunica serosa) побудована із сполучної тканини та одного шару особливих клітин -мезотелію. До серозних оболонок відносяться: оче­ревина (peritoneum), плевра (pleura), осердя (peri­cardium) та у чоловіків піхвова оболонка яєчка (tuni­ca vaginalis testis). Листки серозних оболонок (прис­тінковий та нутрощевий) обмежовують серозні по­рожнини, заповнені невеликою кількістю серозної ріднини. Остання зменшує тертя органів при їх пе­реміщенні.

Адвентиційна оболонка (tunica adventitia) покри­ває органи в тих місцях, де відсутня серозна оболон­ка. Адвентиція зростається з навколишніми ткани­нами, тому органи, які вона покриває, менш рухомі. Через зовнішню оболонку до органів підходять суди­ни та нерви.

З практичної точки зору для лікаря важливо знати топографію внутрішніх органів. Положення (топогра­фія) внутрішніх органів в анатомії та клініці розгля­дається з трьох основних позицій: голотопії, синтопії та скелетотопії.

Голотопія показує об'ємне положення органа, тобто відношення його до певної ділянки порожнини тіла та проекція на поверхню.

Синтопія показує взаємне розташування внутрі­шніх органів відносно один одного та судин і нервів.

Скелетотопія розглядає відношення органу до кіс­ток скелету.ТРАВНА СИСТЕМА

(systema digestorium)Короткий нарис розвитку травної системи

У хребетних тварин, зокрема у людини, епітелій і залози травної системи розвиваються з ентодерми первинної кишки.

Інші шари стінок травної трубки утворюються з вентральної несегментованої мезодерми.

Ектодерма бере участь лише в розвитку стінок ротової порожнини і кінцевого відділу прямої кишки.

Будова травної системи в різних видів тварин за­лежить від її функції. Щелепи виникають лише в по-перечноротих і осетрових риб, що зумовлено харак­тером харчування. У риб уже є зуби, але вони дося­гають вищого ступеня диференціювання тільки у ссавців. Губи також виникають лише в ссавців, у яких є м'язи губ. Власні м'язи язика вперше утво­рюються тільки в амфібій, хоча риби вже мають язик.

Довжина травного тракту залежить від способу життя тварини і характеру його харчування.

Так, наприклад, у травоїдних ссавців будова шлу­нка дуже складна, особливо в жуйних тварин, у яких він поділяється на кілька відділів, що функціонально відрізняються між собою, а кишка дуже довга.

У м'ясоїдних тварин кишка коротша, а шлунок представлений розширенням травної трубки. Печін­ка є у всіх хребетних тварин. У деяких хребетних тварин, починаючи з вищих риб, клоака розділена на дві окремі частини: пряму кишку і сечостатевий синус.

У зародка людини після 20-ї доби розвитку (на 3-му тижні) кишкова ентодерма утворює первинну кишку, що починається і закінчується сліпо. У цей період власне зародок відокремлюється від позаза-родкових органів і його тіло складається з трьох чітко сформованих зародкових листків: ектодерми, мезо­дерми та ентодерми.

Нагадуємо, що в кінці 3-го тижня розвитку дов­жина зародка людини дорівнює приблизно 1,5 мм, в кінці 4-го тижня - 3,5 мм, в кінці 5-го тижня - 6,5 мм, в кінці 6-го тижні - 10 мм, в кінці 7-го тижня -17 мм, в кінці 8-го тижня, коли закінчується зарод­ковий період пренатального розвитку, довжина за­родка становить 30 мм.

На 4-му тижні ембріонального розвитку в діля­нці голови зародка виникає заглибина ектодерми -ротова ямка. У хвостовій частині також утворюється заглибина ектодерми - клоачна (відхідникова) ямка.

Обидві ямки відділені від порожнини первинної кишки двошаровими перетинками, що утворені з ектодерми і ентодерми.

Попереду розміщена глоткова перетинка, що зникає на 4-5-му тижні розвитку, позаду є клоачна (відхідникова) перетинка, що зникає наприкінці 5-го тижня розвитку. Отже, після зникнення цих двох пе­ретинок первинна кишка з двох кінців тулуба сполу­чається із зовнішнім середовищем.

У первинній кишці виділяють головну і тулубову частини.

Головна кишка, у свою чергу, поділяється на ро­тову і глоткову частини.

Тулубову кишку поділяють на передню, середню і задню кишки.

З ротової частини первинної кишки, яка висте­лена епітелієм ектодермального походження, утво­рюється передня частина ротової порожнини та пе­редня частка гіпофіза (аденогіпофіз).

З глоткової кишки, вистеленої ентодермальним епітелієм, формуються епітеліальний покрив і залози глибоких відділів ротової порожнини і глотки.

З передньої кишки формуються епітелій і залози стравоходу, шлунка і початкової частини дванадця­типалої кишки.

Із середньої кишки утворюються епітелій і залози тонкої, сліпої, висхідної і поперечної ободових ки­шок, печінка і підшлункова залоза.

Із задньої кишки формуються залози й епітелій низхідної і сигмоподібної ободових кишок та прямої кишки.

Зі спланхноплеври (нутрощевого листка несег-ментованої частини мезодерми) утворюються сполу­чнотканинні і м'язові елементи органів травлення, а також нутрощева очеревина, що вкриває ці органи.

Із соматоплеври (пристінкового листка несегме­нтованої частини мезодерми) розвиваються присті­нкова очеревина і підочеревинна сполучна тканина.

Дуже складно формуються передні відділи травної системи, в утворенні яких беруть участь елементи вісцеральних (зябрових) дуг.

Формування стінок ротової порожнини відбува­ється разом з утворенням обличчя зародка і плода.

На бічних стінках глоткової частини первинної кишки на ранніх стадіях ембріогенезу утворюються п'ять перших зябрових кишень, між якими розміще­ні вісцеральні (зяброві) дуги.

I вісцеральна дуга називається щелепною, II дуга - під'язиковою, а III, IV і V дуги є власне зябровими дугами.

З першої (щелепної) дуги та прилеглих до неї тка­нин утворюються парні верхньощелепні і нижньоще­лепні відростки, що обмежовують ротову бухту знизу і з боків. Зверху цю дугу оточує лобовий відросток,що відходить від основи черепа.

На 5-6-му тижні ембріогенезу на лобовому відро­стку утворюються нюхові ямки - майбутні ніздрі. Пізніше з лобового відростка утворюються середин­ний і два бічні носові відростки, з яких формуються зовнішній ніс, носова перегородка і стінки носової порожнини.

Одночасно верхньощелепні відростки зближа­ються і зростаються з бічними носовими відростка­ми, утворюючи верхню губу.

На внутрішній поверхні верхньощелепних відрос­тків виникають валики, що ростуть назустріч один одному, утворюючи піднебіння.

З мезенхіми верхньощелепних відростків утво­рюються верхні щелепи, а з мезенхіми нижньоще­лепних відростків - нижня губа, нижня щелепа і дно порожнини рота.

З ектодерми, що покриває краї верхньощелепних і нижньощелепних відростків, формуються зачатки зубів.

З епітелію I зябрової кишені утворюються епітелій слизової оболонки барабанної порожнини і слухової труби, з II зябрової кишені - епітелій мигдаликових ямок, з III-IV зябрових кишень - загруднинна залоза (тимус) і прищитоподібні залози.

Щитоподібна залоза формується з епітелію пе­редньої стінки глоткової кишки на межі між I і II віс­церальними дугами.

З вісцеральних дуг формуються слухові кісточки та інші структури.

З хряща I вісцеральної дуги розвиваються моло­точок і коваделко, з мезенхіми навколо хрящової частини цієї дуги - верхня і нижня щелепи.

З хряща II вісцеральної дуги утворюються малі роги під'язикової кістки, стремінце і шилоподібний відросток скроневої кістки; з III зябрової дуги - вели­кі роги під'язикової кістки. Із закладок вентральної стінки глотки в ділянці I-II зябрових дуг утворюється язик.

З виросту епітелію вентральної стінки кишки на межі між її глотковою і тулобовою частинами фор­муються органи дихальної системи.

Наприкінці 1-го місяця розвитку зародка можна розрізнити первинну порожнину рота, глотку, страво­хід, шлунок і кишку.

На 2-м місяці частина кишкової трубки інтенсив­но росте, утворюючи веретеноподібне розширення - майбутній шлунок. Надалі кишка згинається і по­вертається вправо на 90°. Одночасно утворюється кишкова (пупкова) петля, у якій розрізняють низхідну і висхідну ділянки, а від вершини петлі відходить жов­ткова протока, що сполучає первинну кишку з жовт­ковим мішком.

З низхідної ділянки кишкової петлі утворюється тонка кишка, з висхідної ділянки - кінцевий відділ тонкої кишки, сліпа кишка, висхідна і поперечна ободові кишки.

Ентодерма стінки дванадцятипалої кишки утво­рює краніальне і каудальне випинання, з яких роз­виваються печінка і жовчний міхур.

З її вентрального і дорсального випинань у цій ді­лянці формується підшлункова залоза.

Зачатки печінки і підшлункової залози інтенсивно ростуть, але зберігають зв'язок з кишкою за допомо­гою трубчастих проток, з яких у майбутньому сфор­муються жовчні протоки і протоки підшлункової за­лози.

Упродовж 2-3-го місяців розвитку задня кишка, що розташовувалася в серединній площині, зміща­ється ліворуч і догори, а кишкова петля повертається на 270°, тому зачаток сліпої кишки опиняється вгорі і праворуч (висхідна ділянка), а низхідна ділянка ки­шкової петлі обернена донизу.

У другій половині внутрішньоутробного періоду розвитку плода сліпа кишка опускається в праву клу­бову ямку. Низхідна ділянка тонкої кишки значно видовжується. Внаслідок цього кишка утворює чис­ленні згини, петлі, що відсувають догори поперечну ободову кишку.

Висхідна ободова кишка розміщується праворуч, прилягаючи до задньої стінки черевної порожнини, а поперечна ободова кишка - впоперек. Це призво­дить до утворення правого згину ободової кишки.

Одночасно верхній відділ задньої кишки перемі­щається вліво, прилягає до задньої стінки черевної порожнини, утворюючи низхідну ободову кишку. Між нею і поперечною ободовою кишкою формується лівий згин ободової кишки.

Складка дорсальної брижі шлунка, продовжуючи рости, опускається від великої кривини шлунка до­низу і розміщується попереду від поперечної ободо­вої кишки та петель тонкої кишки. Так утворюється великий чепець. Його задня стінка у верхньому від­ділі зростається з поперечною ободовою кишкою та її брижою.

Порожнина, яка розміщена за шлунком, перет­ворюється в чепцеву сумку. Проміжок між двома листками великого чепця після народження зарос­тає.

Варіанти й аномалії розвитку органів травної системи

При порушенні процесів розвитку травної систе­ми виникають різні варіанти, аномалії і вади розвит­ку її органів.

Найчастіше виникає однобічна чи двобічна щіли­на (розщеплення) верхньої губи збоку від верхньогу­бного жолобка. Цю ваду називають "заячою губою" і вона виникає внаслідок незрощення лобового та верхньощелепного відростків при розвитку обличчя. Щілина може досягати крила носа, відокремлюючи його від спинки носа.

Дуже рідко ця щілина доходить до очної ямки, при цьому розщеплюється нижня повіка - колобома по­віки.

Іноді не зростаються піднебінні відростки верхніх щелеп. Тоді в піднебінні залишається щілина, що розміщена переважно по серединній лінії, утворюю­чи ваду т. зв. "вовчу пащу". Можуть бути різні варіан­ти цієї вади: від розщеплення твердого і м'якого під­небіння аж до роздвоєння піднебінного язичка.

Інколи "заяча губа" і "вовча паща" виникають од­ночасно.

Бувають випадки, коли верхньощелепні і ниж­ньощелепні відростки не зростаються або, навпаки, зростаються надмірно. Це призводить відповідно до збільшення ротової щілини - макростомії або до її зменшення - мікростомії.Украй рідко народжуються немовлята з відсутнім обличчям - апросомією (aprosopus), чи з малим ли­цевим черепом - мікросомією (microsopus).

Інколи трапляються такі вади:

- верхня щелепа дуже мала - мікрогнатія (mikrognathia);

- мала нижня щелепа - гіпогнатія (hypognatia);

- відсутній рот - астомія (asthomia);

- малі губи (mikrochelia);

- відсутні губи (achelia);

- щілини нижньої губи (fissurae labii inferiores).

Є численні варіанти кількості і розміщення зубів та їх коренів.

Варіюють терміни прорізування третіх великих кутніх зубів, які іноді відсутні взагалі.

Деколи виникають додаткові м'язи язика.

Дуже рідко язик відсутній або кінчик язика розд­воюється.

Може утворюватися додаткова привушна слинна залоза з одного чи з обох боків, а її вивідна протока впадає в основну привушну протоку.

Глотка може мати додаткові м'язові пучки.

Інколи під час ембріогенезу зяброві кишені "про­риваються" на поверхню тіла зародка, що призво­дить до утворення вроджених (бранхіогенних) но-риць шиї позаду груднинно-ключично-соскоподібного м'яза у бічній ділянці шиї.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64 


Похожие статьи

В Г Ковешніков - Апарат

В Г Ковешніков - Нервова система органи чуття

В Г Ковешніков - Сердцево-судинна система

В Г Ковешніков - Український морфологічний альманах