О О Зарва - Еволюція економічної теорії інновацій - страница 1

Страницы:
1 

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

УДК 330.341.1

О. О. Зарва,

аспірант,

ДВНЗ «Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ ІННОВАЦІЙ

АНОТАЦІЯ. У статті розглядається історія економічних досліджень інновацій та їх сучасний стан. Наводяться альтернативні підходи до визначення й інтерпретації інновацій.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: інновації, нововведення, розвиток, винахід.

АННОТАЦИЯ. В статье рассмотрена история экономических иссле­дований инноваций и их современное состояние. Приведены аль­тернативные подходы к определению и интерпретации инноваций. КЛЮЧЕВЫЕ СЛОвА: инновации, нововведения, развитие, изобрете­ние.

ANNOTATION. The article uncovers the history of economic studies of innovations and their modern condition. Alternative approaches to defini­tion and interpretation of innovations are mentioned. KEY WORDS: innovations, novelties, development, invention.

На початку ХХІ ст., проблеми інновацій та інноваційного роз­витку є надзвичайно актуальними в наукових і фахових колах. Якщо раніше інновації пов'язували передусім з новими напряма­ми в науці і техніці, то тепер економісти і соціологи розглядають їх набагато ширше, як ключі до розв'язання актуальних проблем і розвитку цивілізації. Втім, теорія інновацій досі не сформована, і навіть остаточна дефініція цього поняття не затверджена у фун­даментальній економічній науці [4, с. 39]. У цій статті ми спробу­ємо стисло висвітлити історичний розвиток розуміння інновацій та його сучасний стан в економічній науці.

Інновації є досить новим об'єктом наукових досліджень; біль­шість публікацій з цієї теми припадає на другу половини ХХ ст., особливо з початку 1990-х рр. Ядро нового напряму сформоване працями Р. Нельсона та С. Вінтера («Еволюційна теорія економіч­них змін»), К. Фрімена («Технологічні зміни та економічна тео­рія», «Економіка промислової інновації»), П. Друкера («Бізнес та

© О. О. Зарва, 2010

нновації»), Б. Твісса («Управління науково-технічними нововве­деннями»), Г. Менша «Технологічний пат: інновації долають де­пресію», Ж. Шмоклера («Винахід та економічне зростання»), Р. Фостера («Оновлення виробництва: атакуючі перемагають»), Е. Менсфілда, І. Прігожина, тощо [11, с. 45]. Серед російських і вітчизняних науковців, за доби Радянського Союзу проблематику нововведень розробляли В. Новожилов, С. Струмілін, Т. Хачату-ров, В. Колосов (автор терміну «інноватика») та інші. Нині серед провідних фахівців у галузі інновацій — А. Кругліков, Ю. Яко-вець, Е. Яковенко, О. Бузгалін, Н. Іванова, Ю. Глазьєв, Ю. Бажал, В. Геєць, М. Герасимчук [4, с. 27].

У 2007 р. не менше 135 спеціалізованих аналітичних центрів займалися вивченням інновацій. Найавторитетнішими періодич­ними виданнями визнані Research Policy, Industrial and Corporate Change, Journal of Evolutionary Economics, Economics of Innova­tion and New Technology. Серед конференцій найбільш популярні International Schumpeter Society (ISS), Danish Research Unit for Industrial Dynamics (DRUID), European Association for Research in Industrial Economics та Academy of Management [11, с. 12—13, 46]. Серед вітчизняних і російських наукових видань слід згадати «Інновації» (innov.etu.ru), «Наука та інновації» (http://www.nas. gov.ua/scinn), «Наука та інновації» (innosfera.org), «Інновації та бізнес» (http://www.fointec.ru/index/0-61). Дослідження інновацій, або інноватика, поступово перетворюється на повноцінну акаде­мічну дисципліну [7, с. 5; 4, с. 27—28], у якій досі багато «білих плям». Мета статті даної статті — проаналізувати еволюцію еко­номічних підходів до інновацій та розкрити проблеми формуван­ня сучасної економічної теорії інновацій.

Зміни у суспільстві після середини ХХ століття за своїми мас­штабами, темпами і наслідками перевершують усі трансформації, що відбулися до того часу з давніх давен [2, с. 6]. Відповідно змі­нювалося і ставлення людей до нововведень, уявлення про май­бутнє. Протягом значної частини історії людство вважало ново­введення і зміни дарунком надприродних сил, а не результатом власних свідомих дій. Традиційне суспільство старанно копіюва­ло минулий досвід для збереження себе у незмінному вигляді. Це дозволяло уникнути ризиків, невизначеності, що неминуче су­проводжують будь-які нововведення [2, с. 6—7]. Але прагненню людини до стабільності і безпеки протистоять природна цікавість та потреба у самореалізації, вдосконаленні. Інерційність суспіль­ної свідомості похитнулася вже за доби Відродження, коли було визнано новаторську діяльність людини у формі мистецтва. А ре­зультатом Реформації стало схвалення підприємницької активно­сті та інноваційності в господарстві [4, с. 30]. У суспільній свідо­мості віджилі стереотипи феодального ладу витіснялися світо­глядом капіталістів, для яких нововведення були одним з головних засобів реалізації власної сутності прагнення до збі­льшення прибутків. Не дивно, що саме у мануфактурний період (з середини XVI ст.) наука перетворюється на продуктивну силу суспільства [8]. Вперше ставиться проблема зв'язку між соціаль­ним і науково-технічним прогресом [2, с. 12]. Утопії Т. Мора, Т. Кампанелли вважають першими в історії спробами соціально­го прогнозування. Теоретичні уявлення про майбутнє лягли в ос­нову ідеологій буржуазних революцій XVI—XVII ст. Остаточний вихід зі стану закостенілості в Англії розпочався з кінця XVIII століття, у Франції — протягом XIX, в решті західноєвро­пейських країн та Японії — з другої половини ХІХ, в Росії та Східній Європі — з другої половини ХХ, а в латиноамерикансь­ких, азійських, африканських країнах — лише нещодавно [2, с. 5]. Це означало перехід від статичного суспільства, що проти­діє зовнішнім впливам заради збереження себе незмінним, до ди­намічного, яке шукає можливостей розвитку.

Наростання лавини змін і нововведень перетворило їх на акту­альні предмети теоретичного осмислення. В економічну науку проблематика нововведень увійшла із працями класиків. Адам Сміт пропонував інноваційні способи організації виробництва (поглиблення поділу праці) для підвищення продуктивності. По­слідовники Сміта, які жили в період розквіту машинного вироб­ництва, акцентували увагу на техніко-економічних інноваціях (механізація, автоматизація), що, поряд з нарощуванням обсягу основного капіталу, розглядалися як чинники збільшення продук­тивності.

Втім, у XVIII-XIX ст. вплив інновацій на економічну систему ще не вважався системним. Згідно теорії 100-річних циклів [3, с. 443; 10], значні науково-технічні відкриття і нововведення трап­ляються випадково приблизно раз на сто років, а їх вплив на еко­номіку обмежується одноразовим зрушенням рівноваги. К. Маркс був одним з перших, хто побачив у змінах прояв внутрішнього механізму розвитку капіталістичної економіки. На противагу кла­сикам, Маркс визнав капіталістичну економіку нерівноважною, у якій безперервне оновлення способів виробництва впливає не лише на продуктивність, але і на відносини людей, форму суспіль­ної організації [1]. Отже, Маркс спробував інтерналізувати інно­вації в економічне життя, віднайти їх причинно-наслідкові зв' язки.

Наприкінці ХІХ ст., із розвитком фабричного виробництва, науково-технічний прогрес прискорюється. Прагнення зиску мо­тивує кмітливих підприємців генерувати та впроваджувати чис­ленні винаходи. Саме навколо їх діяльності Й. Шумпетером була побудована перша інноваційна теорія в історії економічної дум­ки. Якщо виробництво полягає у комбінуванні ресурсів, то інно­вація — це нова, досконаліша комбінація, запровадження якої змінює виробничу функцію. Отже, основним результатом інно­вації, за Шумпетером, є підвищення продуктивності виробництва і прибутковості. Додатковий прибуток — це справедлива винаго­рода підприємця-новатора і, водночас, стимул для інших запози­чувати вдалий досвід. На відміну від К. Маркса, Шумпетер пов' язує підприємців не з експлуатацією робочої сили заради на­громадження капіталу, а із реалізацією потенціалу нововведень для підвищення продуктивності виробництва і одержання комер­ційного ефекту.

Шумепетер визначив предмет економічної теорії розвитку: «зміни, що руйнують звичний перебіг речей і не можуть бути зрозумілі з точки зору кругообігу» [10, с. 152.]. Його концепцію називають підприємницькою, адже інновації та їх вплив розгля­даються на мікроекономічному рівні [4, с. 33]. Важливим досяг­ненням Шумпетера є інтерналізація інноваційних процесів в еко­номічне життя і сферу досліджень економістів. Кроком уперед від статичних моделей неокласиків виявилося визнання економі­ки динамічною системою, що, прямуючи до рівноваги, ніколи не досягає її [11, с. 8].

Взаємозв' язок економічної системи та інновацій на макрорів-ні одним з перших розкрив М. Кондратьєв. Він помітив, що но­вовведення розподіляються у часі нерівномірно і пов' язані із рів­нем економічної активності: «Перед початком підвищувальної хвилі кожного великого циклу, а іноді і в самому його початку, спостерігаються значні зміни в основних умовах господарського життя суспільства. Зазначені зміни звичайно виражаються ... у глибоких змінах техніки виробництва та обміну (яким, в свою чергу, передують значні технічні винаходи та відкриття)» [6, с. 370—371]. Кондратьєв обґрунтував виникнення інновацій не випадковістю, а економічними причинами: в умовах кризи під­приємці найбільш активно шукають шляхи інтенсифікації вироб­ництва, створюючи попит на нові технології і винаходи, що дає початок підвищувальній хвилі. Завдяки Кондратьєву, інновації з «дарунків долі» у розумінні  економістів перетворилися наоб' єктивно зумовлений процес, який можна прогнозувати і, пе­вною мірою, скеровувати.

Наступний етап в теоретичному осмисленні інновацій припа­дає на др. п. ХХ ст. В реальному часі спостерігаючи, як нові тех­нології видозмінюють поведінку та відносини людей, інновації стали трактувати ширше як перетворення потенційного науко­во-технічного прогресу в реальний [4, с. 34], при чому реалі-заія означала не стільки набуття новими ідеями матеріальної форми, скільки якісну трансформацію систем під впливом її за­провадження. Більшість поширених сьогодні концепцій іннова­цій оформилися саме у цей період, серед них можна виділити кілька напрямів.

Перший, започаткований Й. Шумпетером, вивчає процеси ге­нерації і реалізації інновацій на мікрорівні за ініціативою підпри­ємця (управлінця). Трансформація системи під впливом інновації набуває форми зміни виробничої функції, підвищення продук­тивності та комерційного ефекту. Цей напрям представлений чис­ленними концепціями інноваційного менеджменту (П. Друкер, Б. Твісс, Е. Яковенко).

Другий (макроекономічний) напрям спирається на ідеї М. Кон-дратьєва і замість подробиць інноваційних процесів концентру­ється на соціально-економічних умовах, що стимулюють ново­введення (або перешкоджають їм), та впливі інновацій на макро-економічну динаміку, інституційний розвиток суспільства. Таким чином, інновації виникають не як акт свідомого волевияву під­приємця, а як продукт самоорганізації соціальної цілісності. Трансформація макросистем знаходить вираз у динаміці рівня життя, інституційної структури суспільства та соціально-еконо­мічних відносин. У цьому напрямі працюють Г. Менш, Ю. Ба-жал, С. Глазьєв, Ю. Яковець тощо.

Певним компромісом між цими двома підходами є еволюцій­на економіка, послідовники якої розглядають результати індиві­дуального вибору і системної взаємодії як рівнозначні та взаємо-пов' язані [5, гл. 36]. Соціально-економічне середовище обумов­лює інноваційну поведінку підприємця, а мікрорівневі інновації, поширюючись, трансформують середовище. Тобто, механізм ін­новацій включає як мікро-, так і макроекономічні складові, а їх наслідки відбиваються на обох рівнях. Саме в рамках еволюцій­но-економічного підходу було здійснено остаточний перехід від вузького технологічного розуміння інновацій до інституційного: інновація може не бути пов' язана із новими технологіями, але обов' язково змінює звичні норми і повторювані моделі поведінкиелементів системи («рутини»), що лежать в основі її стабільності. Ще одним досягненням еволюційної економіки є вдосконалення неокласичних моделей статичної рівноваги за допомогою марків-ського процесу, що відкриває можливість опису динаміки інно­ваційного процесу через узалежнення його теперішнього стану від попереднього [5, гл. 36]. Показово, що більшість сучасних до­слідників інновацій вказали засновника еволюційної економіки, Р. Нельсона, в якості одного зі вчених, що найбільше їх надихнув [11, с. 46].

На сьогодні запропоновано багато визначень категорії «інно­вація», кожне з яких підкреслює ті чи інші його прояви, власти­вості. Вже у працях Й. Шумпетера можна побачити певну двоїс­тість в інтерпретації цієї категорії: це — продукт або засіб виробництва з якісно новими властивостями, а з іншого боку — процес його відкриття, впровадження і комерційного викорис­тання. Є. Завгородня сучасні напрями досліджень інноваційної проблематики та відповідні дефініції поділяє на чотири групи

[4, с. 34].

Об'єктний підхід об'єднує дослідження, в яких під інновацією розуміють кінцевий результат інноваційної діяльності. Сюди слід зарахувати наступні дефініції категорії «інновація»:

• нова науково-організаційна комбінація виробничих факто­рів, мотивована підприємницьким духом (Й. Шумпетер);

• результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового або вдосконаленого продукту на ринку, чи технологічного про­цесу, що використовується у практичній діяльності, чи у новому підході до соціальних послуг (Міжнародні стандарти в статистиці науки, техніки та інновацій);

• винахід, що починає використовуватись (Е. Менсфілд);

• ідея, діяльність чи речовий результат, що відрізняється за своїми ознаками від існуючих форм (Х. Барнет);

• уперше створений і використаний конкретний засіб чи спо­сіб діяльності, який задовольняє суспільні потреби, дає реаль­ний ефект у відповідних сферах людської діяльності (А. Т. Кру-гліков).

Прихильники цього підходу виділяють наступні властивості інновацій:

^ новизна, принципова відмінність від існуючих форм; ^ вплив на систему, її істотне вдосконалення (в економічній проекції — збільшення вартості, комерційний успіх);

^ продукт цілеспрямованої інтелектуальної праці людини.

Друга група концепцій розглядає інновації як процес, що охоп­лює інвестиції у створення новації, її розробку, запровадження та одержання результату (якісного впливу на систему). Типові де­фініції:

• сукупність виробничих, технічних і комерційних заходів, які ведуть до появи на ринку нових та вдосконалених промислових процесів і обладнання (Ф. Ніксон);

• процес, у якому винахід набуває економічного змісту (Б. Твіст);

• суспільно-техніко-економічний процес, який через практич­не використання ідей та винаходів приводить до створення кра­щих за своїми якостями виробів, технологій і дає прибуток (Б. Санто);

• розвиток творчої думки та її перетворення на готовий про­дукт, процес чи систему (П. Вітфілд).

Третя група концепцій — результативна — розглядає інно­вації як інструменти, механізми розв' язання проблем, відповіді на виклики середовища. За відсутності проблем немає жодного сенсу щось змінювати у системі, тож якщо інновації відбува­ються, вони мають бути націлені на вирішення проблем. До цієї групи слід віднести синергетичний підхід І. Пригожина, згідно якого адаптація системи до середовища і є розвитком, а також М. Портера, Г. Хемела, К. Прахалада, Дж. Сороса [4, с. 36].

Четверта група не передбачає чітке визначення категорії «ін­новація». Вона превалює у фундаментальних дослідженнях, адже від фахівців-теоретиків очікують апріорного розуміння сутності цього поняття.

Отже, інновації визнаються ключовими складниками сучас­ної моделі розвитку в усіх сферах, а інноваційна проблематика є надзвичайно актуальною сьогодні. Історично інновації вивчали­ся в рамках різноманітних наукових дисциплін і підходів, при чому ці дослідження мали автономний характер, тож досягнен­ня одних авторів не використовувалися іншими. Це обумовило низку концептуальних проблем в галузі (неузгодженість базо­вих понять і їх дефініцій, безсистемність, фрагментарність знань тощо). Сьогодні об' єктивно визріла необхідність у фор­муванні окремої дисципліни, присвяченої інноваціям. Зусилля­ми ряду сучасних авторів розпорошені знання поступово інтег­руються в рамках теорії інновацій (так званої інноватики). На думку автора статті, оптимальний шлях до цілісної теорії інно­вацій пов' язаний з еволюційною економікою, в основі якої — широке інституційне (а не суто технологічне) розуміння пред­мету, а також взаємозв' язок мікро- та макроекономічних аспек­тів інноваційних процесів.

Єдина теорія інновацій потребує міждисциплінарного узго­дження дефініції фундаментальної категорії інновації. На думку автора, найбільш універсальною є процесна інтерпретація, згідно якої інновація — це не просто якась річ чи технологія, а перехід від новинки до загальновживаної речі, інтеграція її в існуючий лад шляхом взаємної адаптації, в ході якої вдосконалюється не лише сама річ, але й уся система, що відповідає таким чином на зовнішні виклики.

Література

1. Бендик Е. Капіталізм як співпраця мізків. —http://innovations. com.ua/uk/articles/4/19/1573.

2. Бестужев-Лада И. В. Социальное прогнозирование. Курс лек­ций. М.: Педагогическое общество России 2002. — 392 с.

3. Гасанов Р. А. Большие инновационные циклы. Материалы XIV Кондратьевских чтений. ikf2010.ru/library/download.php?collection_ 2006/razdel-4.doc.

4. Завгородняя Е. А. Теория инноваций: проблемы развития и катего­риальной определенности // Экономическая теория. — 2006. — № 4. — С. 27—39. — www.ief.org.ua/IEF_rus/ET/Zavgorod406.pdf.

5. История экономических учений / Под ред. В. Автономова, О. Анань­ина, Н. Макашевой: Учеб. пособие. М.: ИНФРА-М, 2001. — 784 с.

6. Кондратьев Н. Д. Большие циклы конъюнктуры и теория пред­видения: избр. тр. / Н. Д. Кондратьев (сост. Ю. В. Яковец). М.: Эко­номика, 2002. — 767 с.

7. Пригожин А. И. Нововведения: стимулы и препятствия. М.: Политиздат, 1989.

8. Производительные силы. Ч. 2. История http://fractal-vortex.narod. ru/productive_forces/past_Russian.htm.

9. Сорокин П. Циклические концепции социально-исторического процесса // Россия и современный мир. — 1998. — № 4 (21). —http:// www.krotov.info/lib_sec/18_s/or/okin_07 .htm.

10. Шумпетер И. Теория экономического развития (Исследование предпринимательской прибыли, капитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры): пер.с англ. М.: Прогресс, 1982. — 455 с.

11. Jan Fagerberg, Bart Verspagen. Innovation Studies the emerging structure of a new scientific field. -http://www.tik.uio.no/InnoWP/Fager-berg%20and%20Verspagen%202009_Innovation%20Studies.pdf.

Стаття надійшла до редакції 03.09.2010

Страницы:
1 


Похожие статьи

О О Зарва - Еволюція економічної теорії інновацій

О О Зарва - Науковий підхід до управління розвитком

О О Зарва - Тріз як інструмент стратегічного управління