Д Лукьяненко - Глобальна модифікація конкурентних механізмів ринку - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 339.9

Глобальна модифікація конкурентних механізмів ринку

Дмитро Лук'яненко, Олена Тітова[1]

АНОТАЦІЯ. У статті досліджуються феномен глобальної економіки, передумови і фактори 'її становлення. Показано, що механізми глобального ринку трансфор­мують традиційну суб'єктну диспозицію, форми і методи конкуренції. Виявлено корпоративні, країнові, метарегіональні і міжцивілізаційні особливості глобальної конкуренції. Розглянуто сутнісні ознаки сучасної фінансової кризи та оцінено її вплив на середовище і стратегії конкурентоспроможного розвитку.

КЛЮЧОВІ СЛОВА. Глобалізація, глобальний ринок, глобальна конкуренція, глобальна криза, антикризовий менеджмент.

Вступ

Під дією різноманітних трансформаційних процесів перебу­вають усі сфери людської життєдіяльності (політична, науково-технологічна, екологічна, соціально-культурна), однак найбільш кардинальні зміни відбуваються у глобалізованому економічному середовищі. Як вищий рівень інтернаціоналізації глобалізація сприяє поширенню інновацій у сфері технологій і менеджменту, динамізації і диверсифікації обміну товарами, послугами, інвести­ціями, економічному зростанню у постіндустріальній парадигмі розвитку. При цьому певним чином синхронізуються його темпи і рівні, відбувається формування єдиного фінансово-інформаційного простору, поглиблюються демократизація і соціалізація економіч­них відносин. Разом з тим витрати і переваги економічної глобалі­зації неоліберального типу розподіляються непропорційно і нерів­номірно, поглиблюючи міжкорпоративні, міжкраїнові і мегаре-гіональні суперечності.

За умов економічного глобалізму якісно модифікуються конку­рентні ринкові механізми, формуючи, з одного боку, нові потре­би, смаки й уподобання, а з другого — підприємницькі мотивації та стратегії.

Глобальна нерівномірність економічного розвитку характеризу­ється, по-перше, постійно наявним дисбалансом між зростаючими можливостями виробництва й обмеженістю платоспроможного по­питу споживачів; по-друге, стихійністю суспільного виробництва, коли усталена рівновага економічної системи унеможливлюється через коливання ділової кон'юнктури і регулярно повторювані еко­номічні кризи. Будучи однією з фаз економічного циклу, економіч­на криза, спричинена конкурентною боротьбою між продуцентами товарів і послуг за найвигідніші умови виробництва і максимальні прибутки, обумовлює гіпертрофований розвиток високорентабель­них виробництв і випереджального порівняно з іншими секторами економіки нагромадження в них капіталу.

Неоднозначні впливи на економічний розвиток і конкуренцію справляє, насамперед, фінансова глобалізація, з одного боку, то­му, що у кількісному й якісному вимірах значно випереджає гло-балізаційні процеси в інших сегментах економіки, а з другого — через переважно спекулятивний, а за сучасних умов — і віртуаль­ний характер. Саме тому проблематика причин виникнення і роз­витку фінансових криз, їх моніторингу і прогнозування з метою запобігання, нейтралізації чи мінімізації негативних наслідків є сьогодні чи не найактуальнішою.

Загалом потребується поглиблений аналіз конкурентно-регулятивних проблем і перспектив економічної глобалізації, коли важливо уникнути теоретичних стереотипів у процесі оновлення методології економічних досліджень. Стає все більш очевидним, що, виходячи лише з теоретичних положень, диференційованих відповідно до практичних потреб сьогодення, не можна чітко й однозначно встановити параметри майбутньої глобальної органі­зації життєдіяльності людей і націй. Підтверджується висунута нами гіпотеза щодо неспроможності економічної теорії в її тради­ційних парадигмах не тільки передбачати майбутнє, але й належ­ним чином інтерпретувати сьогоденну дійсність, а розрив між на­укою і практикою невпинно збільшується на користь останньої[2]. Це, як справедливо зазначає А. Гальчинський, стосується і най­новіших теоретичних узагальнень, і концепцій постіндустріально-го та інформаційного суспільства[3].

У контексті даної статті зазначимо, що конкуренція була і за­лишається рушійною силою розвитку у ринковому середовищі, однак її вихід на глобальний рівень обумовлює зміну диференці­йованих макро-, мікро- і функціональних дослідних підходів напідхід інтегративний. Разом із тим навіть звужене до проблеми конкуренції дослідження економічної глобалізації потребує пев­них абстрагувань і обмежень, селективних підходів до пошукових завдань і постановки літературно-фактологічних джерел.

Суб'єктна ідентифікація глобального ринку

Глобальна економіка докорінно відрізняється від міжнародної, набуваючи рис суб' єктно, функціонально та інституційно структуро-ваної багаторівневої системи. Зрозуміло, що на сьогодні не йдеться про універсальність і досконалість цієї системи*, а скоріше про гло­бальну доступність ресурсів та інновацій; глобальний характер фак­торної мобільності; глобальну ринкову уніфікацію та регуляторну гармонізацію; глобальну індивідуалізацію і корпоратизацію; регіона­льно-континентальну консолідацію; синхронізацію темпів і рівнів економічного розвитку в умовах циклічної кризовості[4]. У структурі глобальної економіки початку ХХІ ст., яка не охоплює ні всі країни світу, ні всі сфери та види економічної діяльності, присутні сегменти доіндустріоналізму, індустріаналізму і постіндустріоналізму, анклави інформаційної, нової, віртуальної, інтелектуальної економік, тобто вона і багатоукладна, і змішана.

Системоутворюючим елементом глобальної економіки є глобаль­ний ринок, який в ідеалі має функціонувати як самовідтворювальний механізм врівноваження глобального попиту і глобальної пропозиції. При цьому глобальний попит відображає бажання, потреби і можли­вості сукупного споживача придбавати необхідні товари і послуги за інтернаціоналізованою ціною без обмежень за обсягами, номенклату­рою і територіями. При цьому відбувається гомогенізація споживчих вимог під впливом глобальних торгових марок і брендів, а глобаль­ний ринок насичується стандартизованими товарами і послугами, чому сприяє усунення торговельних бар' єрів, зокрема, у межах СОТ; гармонізація законодавства, а саме, із захисту об'єктів інтелек­туальної власності; розвиток інформаційно-рекламних технологій; глобальна консолідація бізнесу.

Глобальна пропозиція характеризується спроможністю суб' єктів глобальної економічної системи забезпечувати ринок то­варами і послугами в адекватних глобальному попиту обсягах, номенклатурі і цінах.

У структурному плані глобальний ринок інтегрує, з одного бо­ку, ринки національні, транснаціональні та міжнародні (регіона­льні), а з другого - факторні ринки і ринки товарів, послуг, інве­стицій, інновацій (рис. 1).

Рис. 1. Формування глобального ринку і контури його сегментації

Найбільш прибутковим і тому висококонкурентним є наукоміст-кий сегмент глобального ринку, що характеризується наддинамічніс-тю внаслідок прогресуючого скорочення часу між винаходом нового товару і його впровадженням, стрімким поширенням інновацій у глобальному масштабі. Загальний обсяг світового ринку високотех-нологічних товарів оцінюється у десятки трильйонів доларів зі зрос­таючими темпами його розвитку. На глобальному ринку виступає, як правило, вже не власне товар у чистому вигляді, а комбінований па­кет товарів, послуг та інформації як найефективніший спосіб реалі­зації інтелектуального капіталу. У результаті лідерство у науково-технологічній та інформаційно-масмедійній сферах стає вирішальним фактором глобальної конкурентоспроможності.

Становлення глобального ринку ускладнює, насамперед, суб' єкт-ну ієрархію конкуренції, коли очевидна дискредитація держави як основного структурного елементу світової економіки[5] супрово­джується зростанням впливу ТНК, мегарегіональних блоків, між­народних урядових і неурядових організацій, окремих визначних індивідів, неформальних груп. Формуються нові взаємозв'язки, тенденції і диспозиції, що, в свою чергу, викликає потребу у но­вих узагальненнях та ідентифікаціях.

На мікрорівні транснаціональний компонент глобального рин­ку залишається не тільки очевидним (саме транснаціональні кор­порації були і є носіями глобальних мотивацій і дій, 300 з яких на сьогодні генерують 75 % світового ВВП), але й системоутво­рюючим, оскільки внутрішньо- і міжкорпоративні зв' язки й опе­рації глобального бізнесу мають власні мотивації, принципи й етики з ігноруванням традиційних національних і регіональних інтересів.

У прогресуючому постіндустріальному сегменті економіки лі­дерські амбіції глобальних корпорацій у поєднанні з динамічною квазіекономічною культурою генерують новітні якісні структурно-організаційні транснаціональні зрушення у напрямі метакорпора-тизації[6].

Метакорпорації у глобальному конкурентному середовищі здійснюють не тільки загальні функції з виробництва товарів та надання послуг і специфічні функції великого бізнесу стосовно оптимального комбінування мобільних факторів виробництва, але й латентні функції реальної економічної влади в країні та пред­ставництво у глобальній економіці. При цьому конкурентоспро­можність метакорпорацій та їх глобальне лідерство реалізується за умов входження до їх складу провідних банків, промислових компаній, інших великих структур. Тому найбільш поширеними прообразами метакорпорацій є картелі, синдикати, трести, консо­рціуми, концерни, союзи і господарські асоціації, пули, холдинги, стратегічні альянси, ФПГ, транснаціональні компанії з дивізіона-льною структурою.

У новітній бізнес-практиці утворюються кругові, горизонталь­ні, оболонкові корпорації, квазіхолдинги, віртуальні корпорації, мережеві корпоративні структури, які адекватно до глобальних умов інтегрують зв' язки елементів внутрішнього і зовнішнього конкурентного середовища. Загалом саме метакорпоратизація біз­несу обумовлює його віртуалізацію як універсальну тенденцію, коли в процесі заміни старої структури втрачаються фізичні і правові характеристики компаній, їх корпоративна культура. Об'єктивно не маючи власної культури, мережеві структури, як правило, її «імпортують» з глобального бізнес-середовища. Ме­режева організація діяльності метакорпорацій приводить до розмивання кордонів між компаніями, зникнення традиційних розмежувань між внутрішніми і зовнішніми членами організа­ції, власними і зарубіжними ресурсами, великими і малими фір­мами.

Все очевиднішою стає, з одного боку, надконцентрація бізнесу зі становленням глобальних корпорацій, олігополій і монополій мережевого типу, а з другого — входження у поле традиційної конкуренції між ТНК стосовно невеликих інноваційних компаній. Виникає якісно новий стан ринку — «гіперконкуренція», коли швидкість змін правил «глобальної гри» дозволяє адаптуватись до них лише найбільш дієздатним та активним організаціям різ­них рівнів, спроможних опанувати ускладненими безпрецедент­ними масштабами і механізмами формування та використання конкурентних переваг.

Це підтверджує необхідність модифікації форм і методів функціонування компаній у глобальному бізнес-середовищі, акцентуючи увагу на тому, що глобальний конкурентний тиск відчувають всі компанії (транснаціональні та місцеві, будь-якої сфери діяльності) як на міжнародних, так і на націона­льних ринках. При цьому поетапне входження до сфери гло­бального бізнесу (1) вихід на міжнародний ринок; 2) міжна­родна експансія; 3) глобальна раціоналізація) потребує відповідних реакцій менеджменту з адекватними оцінками технологічного впливу інформаційних систем, можливостей ресурсного забезпечення, адаптивності організаційних струк-

тур[7].

Глобальні конкурентні виклики для менеджменту міжнародних компаній пов' язані, з одного боку, зі спрощенням управлінського процесу внаслідок інформатизації, а з другого — з тим, що для проведення ефективних бізнес-операцій необхідні нові знання, креативні підходи і рішення. Зокрема, організаційна реструкту­ризація з одиничних або періодичних адаптаційних заходів пере­творюється на постійний процес, випереджуючий в ідеалі динамі­ку змін глобального середовища.

Усталеної конкурентоспроможності і лідерства на глобальному ринку досягають країни, які, по-перше, оптимально реалізують національні переваги і через належну якість державної економіч­ної політики та ефективний менеджмент постійно підвищують продуктивність праці, а по-друге, використовують переваги інтер­націоналізації (рис. 2).фактори національної конкурентоспроможності

 

 

 

 

Політи

ко-правові

Еко

номічні

Соціок

ультурні

Ресурсні та інфраструктурні

І

1

Якість державної економічної політики

Менеджмент

1

 

Стійкість і динамічність внутрішньої економіки

1

Інтернаціоналізація

Внутрішня конкуренція

Зовнішня конкуренція

Національна конкурентоспроможність

І

товарів (послуг) ^ підприємств ->•

(корпорацій) _ І

галузей

Кластерів

регіонів

глобалізація

Рис. 2. Фактори і компоненти національної конкурентоспроможності

А. Грінспен серед головних факторів глобального зростання називає: 1) рівень внутрішньої конкуренції і, що важливо насам­перед для країн, які розвиваються, відкритості для торгівлі та ін­теграції з рештою країн світу; 2) якість внутрішніх інститутів, які становлять основу економіки; 3) здатність тих, хто визначає полі­тику, забезпечувати макроекономічну стабільність[8]. Разом з тим зазначимо, що в боротьбі за глобальні ресурси і глобальних спо­живачів у сучасному конкурентному середовищі періодичне, осо­бливо в умовах криз, зростання ролі держав зумовлено не стільки відомими недоліками неолібералізму, скільки економічним націо­налізмом у зв'язку з необхідністю погодження корпоративних ін­тересів на глобальному ринку з національно-державними конку­рентними стратегіями[9] у більш тривалому часовому горизонті, що забезпечує бізнесу стабільні перспективи розвитку.

На міжкраїновому рівні глобальна конкуренція характеризу­ється суттєвими змінами у взаємодії центру та периферії із моно­полізацією інтелектуальних ресурсів і високотехнологічних сфер економічної діяльності та концентрацією контролю над фінансово-інформаційними потоками у групі провідних країн світу. На ос­нові вдалої багаторічної експансії у всіх сегментах світового рин­ку, накопиченого у величезних масштабах капіталу ключовими детермінантами їхнього успіху у третьому тисячолітті, стають: ін­телектуалізація зі здатністю до постійних інновацій, соціалізація з пріоритетом якомога повного самовираження особистостей, еко-логізація виробництв і середовища життєдіяльності людей.

При цьому зростає експансія на ринках не тільки традиційних країн — лідерів, а й нових глобальних гравців — Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру, Китаю, Індії, Росії, Бразилії. Постіндустріальні прориви конкурентоспроможних країн, в першу чергу США, що вбачають у глобалізації не тільки економічні вигоди, але й націона­льну місію, супроводжуються переважною консервацією індустріа­льних і подекуди доіндустріальних стандартів для більшості людства через багаторічний нееквівалентний перерозподіл світових ресурсів розвитку, і особливо — результатів міжнародного виробництва.

Мегарегіональна консолідація глобального ринку відбувається завдяки розвитку міждержавних економічних об' єднань, перш за все Європейського Союзу, Північноамериканської зони вільної то­ргівлі, Асоціації Азійсько-Тихоокеанського економічного співробіт­ництва. На їхню частку припадає приблизно 80% світового ВВП, понад 80% усіх державних бюджетів, 85% світового експорту. Роз­виток регіональної інтеграції, з одного боку, формує якісно нове поле глобальної конкуренції, стимулює нові лідерські гегемонії і контргегемонії, а з другого — за допомогою багатосторонніх узго-джувальних і координаційних процесів регулюються конфлікти, підтримується відносна світова конкурентна рівновага. Можливим варіантом розвитку конкуренції у цьому напрямі є створення коа­ліції регіональних інтеграційних об' єднань з домінуванням еконо­мічних факторів, що знижує вірогідність виникнення жорстких іє­рархічних інституційних структур, лібералізує режими доступу на ринки, уніфікує бізнесові і соціальні стандарти тощо. На конфігу­рацію такого типу претендує, насамперед, розширювана світогос-подарська тріада, країни якої взаємопов' язуються системою дво- і багатосторонніх угод різного типу.

У контексті глобального конкурентного лідерства слід зазначи­ти, що переваги сучасної мережевої організації економічної діяль­ності з гнучкими регіонально-галузевими конфігураціями обумов­люють зростання ролі великих міст, в яких концентрується науково-технологічний і фінансово-інвестиційний потенціал. Ціле­спрямовано створюваний сприятливий діловий клімат, можливості екснаціонального регулювання фінансово-валютних операцій на основі сучасних інформаційних технологій забезпечують інтерна­ціонально-привабливі умови життєдіяльності і лідерства таких міст — локальне, національне, міжнародно-регіональне, глобальне. При цьому міста світового значення стають не тільки багато в чо­му автономними структурними елементами глобального ринку, але й своєрідними «пультами правління» глобальною економікою.

Усе більш відчутним, однак формально не ідентифікованим, є пе­рехід конкуренції на міжцивілізаційний рівень, що означено в наших попередніх публікаціях[10] з акцентацією уваги на актуалізації міжциві-лізаційних діалогів і протиріч, теоретичне підґрунтя яких формува­лось у межах полярних підходів — загальне замирення (Ф. Фукуя-ма) чи міжцивілізаційний розкол і зіткнення прогнозів (С. Хантінгтон); у посиленні суперечностей і напруженості між суспіль­ними прошарками та групами не тільки на майновому, але й на релі­гійному, етнічному, клановому, регіональному та цивілізаційному підґрунті; вихід у коло найвпливовіших поряд з США та Євросою-зом, Китаю, Індії, Росії, ісламських країн, тобто держав, що нале­жать до принципово відмінних цивілізацій; в необхідності переорієн­тації людського ресурсу, насамперед інтелектуального, на реалізацію загальноцивілізаційної парадигми розвитку для уникнення сучасних локальних конфліктів і війн, міжнародного тероризму, що мають видимі і невидимі не тільки соціально-економічні, але й релігійно-етнічні міжцивілізаційні витоки і можуть мати руйнівні розв' язки та наслідки глобального характеру.

Оскільки проблематика міжцивілізаційної конкуренції вихо­дить за межі даної статті, зазначимо лише, що глобалізація воче­видь дискредитує традиційні уявлення стосовно умов, факторів, джерел і критеріїв успіху і лідерства особистостей, малих і вели­ких груп людей практично всіх сфер діяльності, корпорацій, країн, регіонів світу. При цьому масовій матеріально-споживчій мотивації не притаманне розмаїття форм і конкуренція, а навпа­ки — міжкультурна уніфікація. На основі абсурдної за своєю сут­ністю та сучасними виявами гонитвою за багатими бізнесменами,корпораціями, містами, країнами відкриваються загрозливі для прогресивного розвитку людської цивілізації морально-етичні ні­ші духовної деградації. З одного боку, глобальні потоки стандар­тизованих товарів та уніфіковані засобами глобальної реклами принади «суспільства споживання» дискредитують національні кордони, культури, традиції, споживчі уподобання, а з другого, як підкреслює М. Делягін — глобальна конкуренція набуває наде-кономічних рис і в кінцевому рахунку ведеться за нав' язування світу своєї моделі розвитку. Конкурентна мотивація зміщується з матеріальних благ і прибутків на самовідтворення та експансію в чистому вигляді[11]. Більше того, у багатьох проявах сучасна ідео­логія глобалізму все більше відображає не національно-державні інтереси навіть країн — лідерів, а інтереси окремих олігархічних груп і навіть одіозних особистостей, самодостатніх ( як їм здаєть­ся) навіть у глобальному середовищі розвитку.

З цивілізаційної точки зору важливо усвідомлювати, що у надрах Інтернету зароджується «віртуальна економіка», «віртуальна політи­ка», « віртуальна дипломатія». Разом з тим створювана надсучасними технологічними досягненнями і глобальними засобами комунікації « віртуальна реальність» вочевидь не формує пророковану окремими дослідниками «глобальну культуру», коли вона трактується у зага-льноцивілізаційному розумінні. У цьому контексті має місце не від­мирання націоналізму, а його інтернаціоналізація[12]. Більше того, у відповідь на глобалізацію неоліберального типу консолідується про-тестна частина багатоликого і поки що мозаїчного світового соціуму, формуються і структуруються антиглобалізаційні рухи, які у конс­труктивному компоненті ( альтерглобалізм) є наочним прагненням до економічної рівності та справедливості, формування суспільства кон­курентної співпраці, а не конкурентної боротьби. Це, в свою чергу, формує альтернативу розвитку: якісна трансформація (демонтаж) діючих механізмів та інститутів глобального ринку або створення си­стеми глобального управління, здатної забезпечити «керовану» гло­балізацію на засадах права, діалогу ділових культур і цивілізацій.

«Кризова інфекція» глобального ринку

Останніми роками притаманні економічній глобалізації нерів­номірність, асинхронність і диспропорційність розвитку виявля­ються у дедалі відчутніших кризових явищах і процесах.

Зрозуміло, що причини кризового розвитку ринкової економі­ки мають фундаментальний характер. Об'єктивно вони є систем­ним наслідком циклічної нерівномірності капіталізму, що виявля­ється в періоди зміни технологічних укладів[13] у середовищі, в якому фінансова лібералізація значно випереджує фінансове ре­гулювання на національному, міжнародному і глобальному рів­нях. Разом з тим у контексті сучасних кон'юнктурних коливань глобального ринку, що мають як об' єктивну, так і суб' єктивну природу, важливо акцентувати увагу на наступних кризотворчих факторах.

Це насамперед переважно спекулятивний характер сек' юри-тизованих фінансових ринків. Так, при обсягах операцій на глобаль­ному ринку цінних паперів, що майже втричі перевищують світовий ВВП, серед них домінують фінансові похідні, річний обіг яких оці­нюється в сотні трильйонів доларів США. Спекулятивні операції ся­гають 95% їх загальної кількості із щоденними трильйонними обся­гами, що в десятки разів перевищують вартість річного міжнародного товарообігу. Не випадково серед головних загроз для світової економіки експерти у першу чергу виділяють перенасиче­ність фінансового ринку похідними цінними паперами за неадекват­них реакцій регуляторів. Кризові періоди розвитку супроводжуються акселерацією спекулятивної лихоманки, коли вочевидь дискредиту­ються фундаментальні основи фінансових активів[14], ірраціональною стає поведінка інвесторів, особливо на біржових ринках.

Підсилювані зростаючою інформаційною асиметрією фінансові спекуляції стимулюються заангажованими США[15] оцінками світо­вих рейтингових агентств учасників всіх сегментів глобального ринку — банків, корпорацій, страхових і пенсійних фондів. У цьому плані показово, що у поширенні інформаційної асиметрії і провокації сучасної фінансової кризи одну з ключових ролей відіграли найбільш впливові рейтингові агентства американсько­го походження — Fitch, Moody's і Standard and Poor's, які, во­лодіючи ексклюзивною інформацією і консультаційно супрово­джуючи нові надприбуткові фінансові продукти, ігнорували принципи забезпечення стабільності, надійності і транспарент-ності фінансового ринку. [16]

Як не парадоксально, однак найбільш відчутний поштовх гло­бальній кризотворчості надає вражаюча останніми роками іннова-ційність глобального фінансового бізнесу, обумовлена загострен­ням конкуренції у нестабільній ціновій кон' юнктурі науково-технологічними досягненнями, прогресом фінансової теорії та практики корпоративного топ-менеджменту[17]. Нові інструменти, народжуючись сотнями і тисячами на світових біржових ринках, уже навіть і у перспективі не орієнтовані на вирішення проблем реальної економіки, оскільки більшість з них продукуються у приватних фінансових інститутах. Середовищем реалізації такого роду інновацій стає практично убезпечений від дієвих регулятив­них впливів, взаємопов' язаний комерційними інтересами трикут­ник: «банки, що контролюють позичальників» — «аудиторські фі­рми і рейтингові агентства, що контролюють банки» — «інвестори, що контролюють всіх» [18].

До останнього часу, функціонуючи автономно в умовах широ­кої лібералізованості, спекулятивний фінансовий ринок нагадував « глобальне казіно», не впливаючи на відтворювальні процеси, макроекономічні пропорції, стабільність, ефективність, конкурен­цію. Зростаюча участь фінансових ресурсів у спекулятивних опе­раціях послабила мотивацію підприємств нефінансового сектору до підвищення продуктивності, розробки нових технологій довго­строкового корпоративного планування, оскільки участь в утво­ренні спекулятивних бульбашок дала їм змогу отримувати прибу­ток і без процесу виробництва[19].

На сьогодні очевидним є не тільки взаємопроникнення сегментів фінансового ринку, але й його інтеграція через інвестиційні інстру­менти і технології з ринками ресурсів, товарів і послуг, виробничи­ми процесами реального сектору економіки. При цьому обсяги опе­рацій на міжнародних кредитних, інвестиційних і особливо валютних ринках на кілька порядків перевищують обсяги товарно-збутової діяльності, а на кожний долар реального сектору світової економіки припадає до 100 доларів у фінансовій сфері.

У цьому контексті можна погодитись із твердженнями, що вини­каючі у глобальному фінансовому середовищі сучасні економічні кризи пов' язані: по-перше, з ринком нерухомості, об' єкти якого слу­гують предметом фінансової застави[20]; по-друге, з тенденціями фор­мування цін на сировинних ринках, які визначаються не реальнимпопитом і пропозицією, а вартістю фінансових ф'ючерсів[21]; по-третє, з наявними суперечностями у реальному секторі загалом в контексті фундаментальних проблем накопичення капіталу. [22]

Таким чином, функціонально та інституційно відірваний від параметрів реального економічного середовища у процесі накопи­чення, спекулятивний фінансовий капітал реалізує себе у реаль­них виробничих активах, комерційній і особистій нерухомості, іг­норуючи цінові пропозиції й етичні норми, що загрожує, на наш погляд, глобальною дестабілізацією. Це сповна демонструє пер­манентність фінансових криз, які, з одного боку, інтегрують кри­зові явища і процеси у промисловій та фінансово-інвестиційній сферах, а з другого — обумовлюють надшвидке поширення «кри­зової інфекції» на міжнаціональному, регіональному та глобаль­ному рівнях. І якщо у вкрай конфліктному середовищі ХХ ст. кризи мали переважно функціональний і локально-регіональний характер, а їх наслідки були більш-менш прогнозованими, то у столітті ХХІ вони, по-перше, стають обов' язковим компонентом розвитку, а по-друге, мають апріорі глобальний характер із меха­нізмами миттєвого передавання кризової інфекції між секторами, галузями і регіонами глобалізованої економіки.

Кон' юнктурним коливанням і глобальним потрясінням мають протидіяти важелі відповідних мікро- і макроекономічних полі­тик. Оскільки глобальні корпорації сьогодні справляють виріша­льний вплив на модифікацію економічного циклу, активно втру­чаючись у процеси ціноутворення на глобальному ринку, вони мають бути безпосередніми суб' єктами антициклічного регулю­вання, сприяючи стабілізації макроекономічної кон' юнктури у ра­зі негативних зовнішніх кризових шоків. Державні і міждержавні макроекономічні заходи є ефективними у поєднанні з інструмен­тами глобального економічного управління за участю відповідних світових інституцій, серед яких провідне місце посідає Міжнаро­дний валютний фонд (МВФ), покликаний відповідати за стабіль­ність і рівновагу глобальних фінансів.

Глобальна криза 2006—2009 рр. повною мірою випробовувала на дієздатність регулятивні механізми МВФ, безпосередньою фу­нкцією яких є пом' якшення впливу світових фінансових криз на економіки країн-учасниць, забезпечення їх фінансової стабілізації та оптимізацію показників платіжного балансу. І хоча упродовж багатьох років застосовується доволі диверсифікований інструмен­тарій «амортизації» кризового розвитку національних економік, котрий реалізується на практиці через пряму фінансову підтрим­ку, важелі бюджетно-податкової політики, нарощування урядами держав обсягів золотовалютних резервів, розбудову ефективних і диверсифікованих національних фінансових систем, а також за­безпечення гнучкого валютного курсу та впровадження результа­тивних методів соціального захисту населення, говорити про ви­соку результативність цих заходів сьогодні навряд чи можна[23].

Синхронізація національних бізнес-циклів, міжнародний характер спекулятивних операцій, неконтрольована емісія долара, гіпертро-фований обсяг випуску похідних фінансових інструментів, залучення до фінансових операцій непрофільних інститутів вимагають не тіль­ки розширення функцій діючих інститутів глобального фінансового менеджменту, в першу чергу МВФ, але й формування нових. Вони, на нашу думку, повинні бути наділені якісно новими компетенціями, а саме: запровадження системи довготермінового глобального фінан­сового планування, формування національних і наднаціональних фондів страхування фінансових ризиків, розширення національних і міжнародних фінансових резервних і стабілізаційних фондів, запро­вадження системи міжнародної фінансової відповідальності країн за нарощування боргів, фінансове надспоживання і надінвестування, запровадження жорсткого функціонального контролю за діяльністю національних фінансових ринків, прогнозування фінансових криз і запобігання й координація виходу з них.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Д Лукьяненко - Глобальна модифікація конкурентних механізмів ринку