Калініченко М Мм - Герман мелвілл і федір достоєвський авторські міфи в романах мобі дік та злочин і кара - страница 1

Страницы:
1  2  3 

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

Калініченко Михайло Михайлович

УДК 82.091(821(73)+821.161.1)+82-343:17

ГЕРМАН МЕЛВІЛЛ І ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ. АВТОРСЬКІ МІФИ В РОМАНАХ «МОБІ ДІК» ТА «ЗЛОЧИН І КАРА»

10.01.05 - порівняльне літературознавство

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Тернопіль - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії та історії світової літератури Рівненського інституту слов'янознавства Київського славістичного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор ГРОМ'ЯК Роман Теодорович,

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства.

Офіційні опоненти: -       доктор філологічних наук, професор НАРІВСЬКА Валентина Данилівна,

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, професор кафедри філологічної і культурологічної підготовки журналістів;

- кандидат філологічних наук, доцент

ПАПУША Ігор Володимирович,

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, доцент кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства.

Захист відбудеться 13 лютого 2009 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.053.02 по захисту кандидатських дисертацій при Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка за адресою: 46027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (46027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2).

Автореферат розісланий "6" січня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

М.Б. Лановик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Виявлення типологічних збігів, сходжень та відмінностей авторських міфів у романах «Мобі Дік» Германа Мелвілла та «Злочин і кара» Федора Достоєвського відповідає тенденції сучасного українського літературознавства, яка спрямована на перегляд концепції історії світової літератури. Вихід за вузькі межі дослідницької парадигми радянських часів з її соціально заанґажованими принципами аналізу літературних явищ передбачає інтеґрацію у світовий культурно-інтелектуальний простір, застосування сучасних наукових теорій.

Підвищена увага до індивідуального, авторського міфу є однією з провідних особливостей сучасного стану міфокритики (впливового напряму в англо-американському літературознавстві ХХ сторіччя) та міфопоетики (термін, що відповідає традиції окреслення наукового доробку, який всупереч постулатам офіційного радянського літературознавства створювався у працях Ю. Лотмана, Б. Успенського, З. Мінц, Є. Мелетинського, В. Топорова, С. Аверинцева, починаючи ще з 60-70-х років ХХ століття).

Українські науковці кінця ХХ сторіччя (А. Волков, Г. Грабович, О. Забужко, І. Зварич, О. Киченко Т. Мейзерська, Я. Поліщук та ін.) також визнали актуальність питань авторизації міфу, індивідуального міфотворення, специфіки авторських міфопоетичних моделей світу. У практиці сучасних досліджень поняття «авторський міф» набирає певних термінологічних окреслень. Реалізуються уявлення про те, що авторський міф виникає внаслідок складної взаємодії позасвідомого (неусвідомленого відтворення міфологічних моделей, схем та структур) і зумисної творчої орієнтації митця на міфологізацію буття. Генезис авторського міфу зумовлений і наслідуванням прадавнього міфу, і його митецькою творчою рецепцією (модуси інтерпретації, деміфологізації, реміфологізації або неоміфологізму). Авторський міф втілює не лише міфологічну жанрову «пам'ять» (у сенсі загального бахтінського визначення «пам'яті жанру» в індивідуальній творчості та літературному процесі). Він перебуває у стані відкритості щодо впливів, які здійснюють на нього дискурсивні практики соціального, національного та культурного середовищ. У творчому процесі авторський міф впливає на ідейні концепти та художні форми, творить міфопоетику як окремих художніх творів, так і загальну міфопоетику творчості конкретних митців.

Цей науковий контекст зумовлює актуальність теми дослідження: вперше в українському літературознавстві здійснено спробу розгляду типологічних паралелей між романами «Мобі Дік» та «Злочин і кара» як творів, сумірних у аспекті авторського міфотворення і функціонування авторського міфу в таких компонентах міфопоетики обох творів, як родова рефлексія, особливості хронотопу і стратегій тексту.

Мета дисертаційної роботи: встановити типологічні збіги та відмінності авторських міфів у романах «Мобі Дік» і «Злочин і кара», типологічні трансформації їх художньої онтології ізумовленості авторським міфотворенням родової рефлексії, хронотопу та стратегій текстів обох творів.

Мета дослідження зумовлює необхідність вирішення таких завдань:

- проаналізувати історію розвитку північноамериканських досліджень роману Германа Мелвілла «Мобі Дік» з метою виявлення її компаративістської складової; охарактеризувати наукову значущість нового вектора спрямування компаративістських мелвіллівських студій: типологічного дослідження творів Г. Мелвілла і Ф.М. Достоєвського;

- розглянути теоретичні засади міфокритичних і міфопоетичних досліджень романів «Мобі Дік» та «Злочин і кара»; увиразнити наукове значення переходу від завдань пошуку міфологічної основи літературних творів до вивчення конкретики процесів індивідуального міфотворення, сутності й функціонування авторських міфів у романах Мелвілла і Достоєвського;

- визначити соціокультурні та індивідуально-психологічні витоки авторських міфів Мелвілла і Достоєвського в романах «Мобі Дік» і «Злочин і кара»;

- дослідити типологічну подібність авторських міфів Мелвілла і Достоєвського як міфів децентрованих та інтерсуб'єктних;

- окреслити типологічну подібність художньої онтології авторських міфів у романах «Мобі Дік» і «Злочин і кара»;

- простежити схожості й відмінності впливу авторських міфів на процеси родової рефлексії в обох романах;

- визначити типологічні особливості хронотопів та їх залежність від авторських міфів;

- виявити зумовлені авторськими міфами типологічні параметри стратегій тексту у романах «Мобі Дік» і «Злочин і кара».

Об'єкт дослідження - авторський міф як явище творчої свідомості і художньої практики; типологічні виміри авторського міфотворення.

Предметом дослідження є світоглядні, естетичні й художні процеси виникнення авторських міфів Мелвілла і Достоєвського, їх художня онтологія і функціонування у міфопоетиці романів «Мобі Дік» і «Злочин і кара».

Матеріалом дослідження обрано романи «Мобі Дік, або Білий Кит» Германа Мелвілла і «Злочин і кара» Федора Достоєвського. На певних етапах вирішення конкретних завдань розвідки аналізуються повість «Тайпі» Г. Мелвілла і «Нотатки з підпілля» Ф.М. Достоєвського, публіцистичні, літературно-критичні твори і листи обох письменників.

Методологічну основу дисертаційної роботи складає комплексний підхід до типології авторського міфу та міфопоетики літературних творів. У компаративістських аспектах дослідження провідним є типологічний метод. Використано досягнення українських (А. Волков, Р. Гром' як, Т. Денисова, Д. Наливайко, С. Пригодій) і зарубіжних (М. Бахтін, Д. Дюришин, Ю. Лотман, І. Неупокоєва) науковців. Методологічною базою дослідження авторського міфу є положення теорії міфу (Дж. Фрейзер, К.-Ґ. Юнґ, Н. Фрай, Р. Чейз, С. Аверинцев, О. Козлов, О. Лосев, Є. Мелетинський, А. Нямцу, В. Топоров) і деконструктивістського аналізу (Ж. Дерріда, П. де Ман, Р. Сальдівар, В. Спейнос) міфічних компонентів у літературі.

Зв'язок з науковими темами. Дисертація виконана на кафедрі теорії та історії світової літератури Рівненського інституту слов'янознавства Київського славістичного університету в руслі колективної теми «Терміносистема слов' янського літературознавства». Тему дисертації затверджено на засіданні бюро Наукової Ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 4 від 2 листопада 2006 року).

Наукова новизна роботи полягає у виборі об'єкта та методології аналізу, а також у досягненні таких основних результатів:

- виявлено типологічну спорідненість психологічних і світоглядних витоків авторського міфотворення Мелвілла і Достоєвського;

- доведено, що заперечення обома митцями панівної в ХІХ сторіччі логоцентричної парадигми зумовило створення в романах «Мобі Дік» і «Злочин і кара» децентрованих та інтерсуб' єктних авторських міфів;

- визначено принципову спільність семантичного, змістового осереддя цих авторських міфів: віддзеркалення в них уявлень про одвічну неподільність і незлиття добра й зла у світі та людській душі;

- описано типологічну подібність художньої онтології децентрованих, інтерсуб' єктних авторських міфів у романах «Мобі Дік» і «Злочин і кара»; доведено, що їх художнє буття зумовлене єднанням суперечливих ідей та мотивів за умови внутрішнього нескінченного діалогу (у бахтінському розумінні діалогічного буття ідей) або «невирішувальної антиномії» (за термінологією Ж. Дерріди);

- розкрито типологічну подібність зумовленості авторськими міфами таких компонентів міфопоетики романів «Мобі Дік» і «Злочин і кара», як родова сутність, хронотоп і стратегії тексту.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані в історико-літературних і теоретико-літературних дослідженнях творчості Г. Мелвілла і Ф. М. Достоєвського; здобутими результатами можна також послуговуватися у межах лекційних курсів, спецкурсів і спецсемінарів з історії світової літератури ХІХ сторіччя.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри теорії та історії світової літератури Рівненського інституту слов'янознавства Київського славістичного університету. Результати дослідження були викладені у вигляді доповідей на Міжнародній науковій конференції «Достоєвський і слов' янський світ» (Луцьк, 2006 рік), Міжнародній науковій конференції «Етнокультурні цінності та сучасна філологія» (Рівне, 2006 рік), на Міжнародній науковій конференції «Кондратьєвські читання» (Рівне, 2007 рік), на ІУ - V етапах Міжвузівського наукового семінару «Терміносистема слов' янського літературознавства» (Житомир, 2006 рік; Рівне, 2007 рік), на Міжвузівському славістичному семінарі (Рівне, 2008

рік).

Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (261 позиція, з них - 106 англійською мовою). Загальний обсяг роботи - 209 сторінок, 184 з яких займає основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У «Вступі» обґрунтовується актуальність теми, її наукова новизна, окреслюється стан вивчення проблеми, визначаються об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження, вказується теоретико-методологічна основа дисертації, характеризується науково-практичне значення розвідки.

У першому розділі - «Історія, проблеми і перспективи порівняльного дослідження авторських міфів у романах «Мобі Дік» та «Злочин і кара» - розглядаються ґенеза і складові історико-літературного дискурсу, в якому відобразились основні проблемні вузли та перспективи порівняльного дослідження авторських міфів у двох уславлених романах Г. Мелвілла і Ф.М. Достоєвського. У підрозділі 1.1. - «Компаративістська складова сучасного мелвіллознавства: витоки проблеми «Мелвілл і Достоєвський» - оглядово подано англо-американські дослідження роману «Мобі Дік» від 80-х років ХІХ сторіччя до сьогодення. У величезній кількості статей, дисертацій та монографій, які у своїй сукупності давно отримали назву «індустрії «Мобі Діка» (Г. Левін), виокремлено насамперед ту їх немалу частину, в якій роман розглянуто у компаративістському модусі. На сьогодні доведено, що ідейно-художній зміст роману «Мобі Дік» пов'язаний зі змістом більше ніж ста шістдесяти творів його західноєвропейських попередників і сучасників. Проте студії, спрямовані на виявлення контактно-генетичних зв' язків творчої свідомості Германа Мелвілла з художньо-естетичним доробком інших митців, на сьогодні вже використали свій евристичний потенціал. На часі завдання вивчення типологічних подібностей творчої свідомості автора «Білого Кита» і митців, з якими його не пов'язували відносини прямого чи опосередкованого літературного впливу (учнівства, взаємозбагачення або творчого переосмислення, заперечення певних естетичних і художніх принципів тощо).

Закономірною на цьому тлі постає необхідність застосування засад компаративістського аналізу до порівняння творів Германа Мелвілла з «далеким» (за термінологією Ю.М. Лотмана) від американської культури середини ХІХ сторіччя явищем літератури і культури слов' янського світу - художнім доробком Ф.М. Достоєвського. За останні три десятиріччя визначилась частина дослідників (Кінгслі Відмер, Фелікс С. А. Рістен, Волтер Р. Рід, Ф. Д. Рів, Маргарет і Браян Баклі, Н. Раттенбург, Р. Кеплан), які повною мірою розуміють правомірність і доцільність такої спрямованості компаративістських мелвіллівських студій. На сторінках журналів «Левіатан» та «Цитати», цих рупорів наукової мелвіллівської спільноти, з'являються статті, у яких бахтінське розуміння естетики Достоєвського проектується на романи Мелвілла. Це підтверджує актуальність завдань компаративістського розгляду творів Мелвілла і Достоєвського.

У підрозділі 1.2. - «Романи «Мобі Дік» та «Злочин і кара» в сучасній міфокритиці і міфопоетиці» - проаналізовано теоретичні засади міфокритичних і міфопоетичних досліджень обох романів. Розглянуто праці північноамериканських дослідників «Білого Кита», серед яких є прибічники юнґіанських (архетипних) і фрейзерівських (ритуалістичних) принципів дослідження міфічного (М. Боуен, Д. Хоффман, Т. Вудсон, Г. Слокховер та ін.), прихильники психоаналізу,що услід за Д.Г. Лоуренсом тлумачили міфічне підґрунтя «Білого Кита», послуговуючись

фрейдистською методологією (Р. Чейз, Н. Арвін , Г. А. Муррей та ін.).

Проаналізовано також міфопоетичні студії роману «Злочин і кара» в російськомовному науковому просторі: від діячів російського релігійно-філософського ренесансу (Вол. Соловйова, М. Бердяєва, С. Булгакова, В. Розанова, Л. Шестова), представників символістської критики (В'яч. Іванова, Д. Мережковського, І. Анненського,), фундаментальних праць М. Бахтіна, досліджень тартусько-московської структурально-семіотичної школи (Ю.М. Лотмана, Б. А. Успенського, В.М. Топорова) і сучасних науковців (Р. Г. Назірова, Н.Ю. Тяпугіної, Т.О. Касаткіної, Б.С. Кондратьєва та ін.).

Американським науковцям більшою мірою притаманний методологічний плюралізм (поєднання фрейзерівських, юнґіанських і психоаналітичних принципів, а згодом і звернення до ідей «нової критики», постструктуралізму, деконструктивістських настанов та практик). У працях російських вчених в одному науковому контексті сходяться ідеї академічного міфологізму ХІХ сторіччя, російського формалізму, релігійно-філософського ренесансу, тартусько-московської структурально-семіотичної школи і західних міфологічних шкіл. Відповідно до цих методологічних векторів сформувалися і відмінності у напрямках та результатах вивчення міфопоетики обох романів. Північноамериканські дослідники «Білого Кита» вже з 70-80-х років відійшли від пошуків лише міфологічного підтексту цього твору. Натомість актуальними стали завдання вивчення індивідуальної манери міфотворення Мелвілла. Російські науковці досі ще зосереджені здебільшого на дослідженні загальних міфопоетичних структур, відбитих у романі «Злочин і кара».

У останні десятиріччя у сприйнятті міфічного змісту романів «Мобі Дік» і «Злочин і кара» відбуваються суттєві зміни. Нові підходи реалізовано в працях прибічників американського варіанта теорії і практики деконструктивізму (Єльська школа, герменевтичний деконструктивізм). У російському літературознавстві не поширені деконструктивістські підходи до міфопоетики Достоєвського. Їх стримує значна інерція концептів тартусько-московської структурально-семіотичної школи. Однак у англомовних дослідженнях романів Достоєвського деконструктивістська методологія використовується багатьма науковцями. Це відкриває нові, відповідні сучасному стану гуманітарного знання, наукові обрії типологічного зіставлення авторських міфів Мелвілла і Достоєвського.

Другий розділ - «Типологія авторських міфів у романах «Мобі Дік» та «Злочин і кара» - присвячений виявленню і аналізу типологічних подібностей і відмінностей авторського міфотворення Г. Мелвілла і Ф.М. Достоєвського. У підрозділі 2.1. - «Соціокультурні та індивідуально-психологічні витоки авторських міфів Мелвілла і Достоєвського» - розглянуто промовисто близькі психологічні, світоглядні, творчі риси обох митців, що вплинули на особливості їх міфотворення. Гетерогенність довкілля і неповторність особистої долі кожного не перешкоджають розумінню того, наскільки близьким було їх сприйняття світу й людини. Мелвіллу і Достоєвському притаманні глибока недовіра до позитивістсько-детерміністської, логоцентричної парадигми мислення, що була типовою для їх сучасників. Існує ще одна важлива спільна особливість творчої свідомості обох митців. У Достоєвського її визначив М. Бахтін: це ­інтерсуб' єктність (екзистенціальна та естетична позиція, що зумовлює постійний і нескінченний діалог авторської суб'єктної свідомості з «іншим» - зі світом і людиною, що їх зображує митець). У підрозділі наголошено, що інтерсуб'єктність - спільна ознака творчої свідомості Мелвілла і Достоєвського. Для обох митців, що сприймали світ як децентроване та інтерсуб'єктне утворення, було органічним звернення до міфу.

Міф, що за своєю онтологічною сутністю є явищем децентрованим та інтерсуб' єктним, відкривав їм обрії митецького міфотворення, яке руйнувало освячене багатовіковою традицією логоцентричне сприйняття дійсності й усталені форми її художнього відтворення. Здійснений у підрозділі аналіз ранніх творів митців - повісті «Тайпі» та «Нотаток із підпілля» - уможливлює окреслення типології змістової наповненості, семантичного ядра авторських міфів, що втілювалися у текстах Мелвілла і Достоєвського. Обидва твори репрезентують уявлення про неподільність, нерозривність і водночас незлиття добра й зла у світі та людській душі. Підкреслено, що ці феномени набувають у обох митців особливого статусу, що унеможливлює зв' язок з позитивістським, детерміністським мисленням і формами художнього осягнення реальності, які базувались би на принципах лінеарного, каузального, діалектичного розуміння і відтворення всебічних зв'язків між об'єктами.

У підрозділі 2.2. - «Децентрованість та інтерсуб'єктність авторських міфів Мелвілла і Достоєвського» - з'ясовуються правомірність і межі застосування до авторських міфів Мелвілла і Достоєвського понять «змістова наповненість» і «семантичне ядро». Більшість міфокритичних (США) і міфопоетичних (радянський і пострадянський наукові контексти) інтерпретацій обох творів зумовлена переконаністю дослідників у необхідності і можливості визначити «центр», найголовніше змістове осереддя авторського міфу в кожному з романів. Наше трактування понять «змістова наповненість» і «семантичне ядро» кореспондує з ідеями М.М. Бахтіна і теоретичними настановами Жака Дерріди, які походять ще з його промови 1966 року в університеті Джона Гопкінса. Дерріда не лише окреслив необхідність децентрування структур мислення та відмови від намагань розглядати текст як тоталізовану замкнуту цілість. Він руйнував і освячене авторитетом Леві-Стросса структуралістське розуміння міфу як утворення, організаційним центром якого виступають бінарні опозиції. Ядро авторського міфу, на думку Дерріди, є полем нескінченної, «вільної гри» відмінностей («заміщень») змісту і значень у скінченних межах, їх «невирішувальних» антиномій.

У підрозділі наголошується, що семантичні осереддя авторських міфів романів «Мобі Дік» та «Злочин і кара» є типологічно подібними, оскільки в кожному репрезентовано загальні міфічні мотиви і архетипи, пов' язані з прадавніми уявленнями людства про неподільність, нерозривність й водночас незлиття добра і зла у світі та людській душі. Їх художнє буття не зумовлене позитивістською парадигмою і відповідними формами художнього моделювання реальності. Семантичне ядро в обох романах реалізується на умовах загальної децентрованості художніх рішень, внутрішньої інтерсуб' єктності. Авторські міфи в романах «Мобі Дік» і «Злочин і кара» заперечують традиційну логоцентричну опозицію «добро - зло». Місце бінарного протиставлення займає «невирішувальна» антиномія. Добро й зло існують в авторських міфах Мелвілла і Достоєвського не на умовах взаємного заперечення, не за принципом «або - або».

Кожен з цих антагоністичних міфічних первнів для уможливлення власної реалізації має постійно відображатися у дзеркалі іншого, між ними відбувається постійний і нескінченний внутрішній діалог, який ніколи не може припинитися, дійти до якогось остаточного вирішення.

Підрозділ 2.3. - «Художня онтологія авторських міфів у романах «Мобі Дік» та «Злочин і кара» - присвячено аналізу конкретики проявів типологічної подібності художньої онтології авторських міфів. Художнє буття авторського міфу в романі про Білого Кита реалізується насамперед у наративі Ізмаїла. Найчастіше Ізмаїл звертається до класичної грецької міфології та міфології Старого Заповіту. Загальна міфічна «палітра» наратора моделює ще й міфи і міфічні мотиви, запозичені з гностицизму, з християнських єретичних вчень, з давніх релігій Сходу (зороастризму, маніхейства). Ізмаїл небайдужий до ісламу, індуїзму, до вірувань давніх китайців, народів Полінезії, єгипетської, ассирійської міфологій. Наратор згадує релігійні переконання американських квакерів, пресвітеріанців, конгрегаціоналістів, шейкерів. Моряк-філософ полюбляє використовувати новітні та освячені віками літературні міфологеми. Усі ці міфічні компоненти наративу Ізмаїла ретельно систематизовані в працях багатьох північноамериканських дослідників і вчених із пострадянського простору. Дублювати результати цих зусиль, екстенсивних за своєю спрямованістю, немає потреби. Увагу в підрозділі зосереджено на діалогічних, інтерсуб' єктних зв'язках (на «вільній грі») міфічних компонентів наративу Ізмаїла та на ролі цих зв' язків у художньому світі.

Саме «вільна гра» міфічних компонентів зумовлює складність і суперечливість образу капітана Ахаба. У своїй боротьбі проти Білого Кита він постає і як втілення зла, як носій руйнівного індивідуалізму, і як уособлення безкорисливого добра, як герой, що прагне врятувати світ від зла, втіленого в киті-убивці, та виступає проти загальної несправедливості буття, його ворожості людині. Жодна з цих складових образу Ахаба (чи індивідуалістична, чи альтруїстична) у романі не переважає - і це відповідає сутності і художній онтології авторського міфу. Особливого значення у наративі, що окреслює формат образу Ахаба, набуває «вільна гра» інтенцій міфів про Йону, Йова і Прометея. Біблійний Йона перебував у череві кита. Ахаб після першої зустрічі з Мобі Діком, скалічений та принижений, довго лежав у глибині, в череві корабля. Втім, на відміну від Йони, якому відкрилося розуміння безмежності Божого добра, він після нестерпних страждань тіла і душі стає на бік зла. У наративі Ізмаїла актуалізована також інтенція біблійного міфу про Йова: «...ось тепер цей сивоголовий нечестивець із прокльонами ганявся по всьому світу за Йововим китом...». Зрештою, інтенції міфів про Йону та Йова висвітлюють Ахаба не лише як прибічника зла, оскільки біблійні розповіді про Йону та Йова закінчуються наверненням до Бога, до розуміння його всеосяжного добра. Відбувається саме те, що має відбуватися внаслідок реалізації децентрованої, інтерсуб' єктної семантики мелвіллівського авторського міфу: центральний образ роману перетворюється на надскладне семантичне утворення, в якому жодна з його складових - добра або зла - не переважає. Семантична амбівалентність образу Ахаба уявнюється також на тлі іншого міфу - міфу про Прометея. В античній міфології Прометей не лише страдник, який приніс себе в жертву, дарувавши людям вогонь. Існувала ще й традиція зображення Прометея як негативного героя, в провину якому ставилось те, що, створивши людей, він піклувався насамперед про їх тіло, а здушевних здібностей дарував лише левову злість і шаленство. Всі ці - позитивні й негативні -компоненти міфу про Прометея проектуються в романі на образ капітана Ахаба.

Аналіз, здійснений у підрозділі, дозволяє стверджувати, що принципово подібним чином семантичне ядро авторського міфу зумовлює сутність образу ворога капітана Ахаба - Мобі Діка. Білий Кит порівнюється з конем смерті - «білим конем» із Об'явлення Іоанна Богослова, «білим конем» Апокаліпсису. Ці міфічні мотиви окреслюють злу сутність образу Мобі Діка. Але інші міфічні мотиви повертають образ Кита (подібно до того, що відбувається з образом Ахаба) у протилежний бік. Кит уособлює також благу велич та мудрість природи, світу як Божого творіння («божественний Білий Кит»; «величне божество явилось людям»). У «вільній грі» різних, негативних і позитивних інтенцій, у дивному, суперечливому діалозі мотивів найлютішої ненависті та жаху з мотивами зовсім іншими, до них не подібними, - в їх обопільному витісненні й заміщенні реалізується змістова наповненість авторського міфу. Ця художня онтологія авторського міфу зумовлює єдність образів капітана Ахаба й Білого Кита і взагалі єднає всі образи цього твору. Міфологізований мотив білості («жахлива краса» білості) єднає Кита, капітана Ахаба, також затаврованого білою смугою, «що тягнеться від маківки аж до п' ят», і всю команду «Пеквода», прикрашеного білими китовими кістками.

Змістове осереддя авторського міфу Достоєвського також реалізується на умовах постійної, нескінченної «вільної гри» його внутрішніх складових. Здійснюється процес постійної руйнації власної ідентичності кожного міфічного мотиву, її витіснення й заміщення іншою. Саме в цьому процесі у романі «Злочин і кара», подібно до роману «Мобі Дік», реалізується художня онтологія авторського міфу. Достоєвський, як і Мелвілл, використовує багату палітру біблійних міфічних мотивів. Однак, на відміну від автора «Кита», він майже не звертається до класичних античних міфів. Автор «Кита» вдається до експліцитних та імпліцитних форм, Достоєвський віддає перевагу імпліцитним формам. До того ж Достоєвський, також на відміну від Мелвілла, активно використовує сучасну йому суспільну міфологію. Насамперед він звертається до наполеонівського міфу, який у його творчій свідомості був зумовлений зростанням проявів індивідуалізму й егоїзму в суспільній моралі ХІХ сторіччя. Сплетіння біблійних міфічних мотивів (мотиви, пов'язані з центральною постаттю християнського віровчення, з уособленням християнської ідеї добра - Сином Божим, Ісусом Христом, і з біблійною оповіддю про воскресіння Лазаря) з сучасною міфологією є важливою ознакою художньої онтології авторського міфу. Така семантична полівалентність призводить до невизначеності (у сенсі неможливості остаточного рішення) у зіткненні, протиборстві антитетичних, протилежних складових «теорії» Раскольникова: егоїстичної (злочин заради утвердження особистості) та альтруїстичної (бажання утвердити у світі справедливість).

Третій розділ - «Авторські міфи і типологічні виміри міфопоетики романів «Мобі Дік» та «Злочин і кара» - присвячений вивченню міфопоетики обох романів у її зумовленості авторськими міфами. У підрозділі 3.1. - «Авторський міф і родова рефлексія» - розглянуто особливості жанрово-родових ознак романів «Мобі Дік» і «Злочин і кара». Здійснений аналіз дає підстави вказати на типологічну подібність міфопоетики обох творів у форматі їх родової сутності. Саме децентрованість, інтерсуб' єктність авторських міфів Мелвілла і Достоєвськогозумовлює родову рефлексію, наявну в їх творах. Обидва романи не мають чіткої та одномірної родової визначеності (єдиного родового «центру»). Епічна і драматична складові художнього зображення перебувають у стані обопільного витіснення і заміщення однієї родової складової іншою - стані родової рефлексії. Ця родова рефлексія сприяє збагаченню художнього світу обох романів, повноті втілення авторських задумів.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

Калініченко М Мм - Герман мелвілл і федір достоєвський авторські міфи в романах мобі дік та злочин і кара