У Е Левко - Герменевтичні аспекти кіноінтерпретації художнього твору на матеріалі екранізації художньої прози станіслава лема - страница 1

Страницы:
1  2  3 

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

ЛЕВКО УЛЯНА ЕЛІЗБАРІВНА

УДК 801.73; 82-311.9

ГЕРМЕНЕВТИЧНІ АСПЕКТИ КІНОІНТЕРПРЕТАЦІЇ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ (НА МАТЕРІАЛІ ЕКРАНІЗАЦІЇ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ СТАНІСЛАВА ЛЕМА)

10.01.06 - теорія літератури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Тернопіль - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Науковий керівник:     доктор філологічних наук, професор

Лановик Зоряна Богданівна,

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, професор кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства.

Офіційні опоненти:      доктор філологічних наук, професор

Червінська Ольга В'ячеславівна,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури;

кандидат філологічних наук, доцент Васильєв Євген Михайлович,

Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету, завідувач кафедри теорії та історії світової літератури.

Захист відбудеться «11» листопада 2010 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.053.02 в Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка (46027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (46027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2). Автореферат розісланий «8» жовтня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

І. В. Папуша

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Феномен візуального відчитання літературного твору в добу посилення інтермедіальності культури набуває особливого значення для теорії літератури, оскільки дозволяє актуалізувати численні аспекти рецепції та інтерпретації тексту. Специфіка візуалізації художнього тексту досліджувалася на порубіжжі культурології та літературознавства, в другому випадку перебуваючи у полі зору рецептивної естетики. Однак повноцінний діалог можливий лише за корелювання допустимої межі тлумачення, про що часто стверджується у працях Г.-Ґ. Ґадамера. Звідси починається вихід у простір герменевтики - адже візуалізація виступає перекладом тексту, його інтерпретацією. З іншого ж боку, кіно (у дослідженні ми зосереджуємо увагу саме на такому способі візуалізації) - феномен, що диктує певні правила свого студіювання, дещо відмінні (але не докорінно) від тих, що вимагає літературний твір.

Інтерпретативні можливості кіноверсії літературного твору неодноразово опинялися в полі зору дослідників, зокрема у ракурсі літературознавчих проекцій. Важливим етапом свого часу тут був внесок російських формалістів (Ю. Тинянова, В. Шкловського, Б. Ейхенбаума). Кіно та літературу співвідносив Р. Інґарден, коли говорив про двовимірність літературного твору, яка, як він зауважував, є характерною також для кіно - як німого, так і звукового[1]. Також про відповідність взаємовідчитань поміж цими видами мистецтв часто наголошував Ю. Лотман: «Кінооповідь - це, перш за все, оповідь. І хоча це може видатись парадоксальним, саме тому, що оповідання в цьому випадку будується не зі слів, а з послідовності іконічних знаків, у ньому найбільш яскраво виявляються деякі глибинні закономірності будь-якого наративного тексту»[2]. Сучасна польська дослідниця Северина Вислоух як про факт говорить, що «літературний твір можна перекласти на іншу систему знаків, на образ, сцену чи екран»[3]. Відтак літературознавча герменевтика допомагає синтезувати дослідження інтерпретативного потенціалу таких перекладів.

Актуальність роботи зумовлена відсутністю в українському літературознавстві цілісного теоретичного дослідження, зосередженого на герменевтичних аспектах кінопрочитання художньої прози (нечисленні вітчизняні дослідження кіноверсій літературних творів стосуються компаративістики, до того ж акцентують увагу на суто українському культурному просторі). Обрана методологія відрізняється від тієї, що притаманна роботам власне зіставного характеру. Фільмознавчі студії також слугують важливою складовою джерельної бази дисертації, однак лишеяк увиразнення окресленої концепції. Не вдаючись до крайнощів розмежування об' єктів теорії літератури та порівняльного літературознавства, до яких зверталися самі компаративісти («Аналіз твору чи творів, об' єднавчих для мистецтв - опер, фільмів чи балетів - переходить самонамічені чи встановлені межі компаративістики»[4]), у роботі зауважується, що акцентування ролі першотексту характерне і для згаданих вище досліджень.

Об'єкт дослідження охоплює художню прозу Станіслава Лема, його літературно-критичні праці, екранізації творів фантаста та оцінка власне автором візуальних інтерпретацій своєї творчості.

У роботі зосереджена увага на наступних візуальних інтерпретаціях художніх творів Станіслава Лема: «Milczaca gwiazda» 1960 р. (режисер Курт Метціг), «Исагіе ХВ-1» 1963 р. (режисер Їндржіх Полак), «Profesor Zazul» 1965 р. (режисура Марека Новіцького та Єжи Ставіцького), «Солярис» 1968 р. (постановка Бориса Ніренбурга), «Przekladaniec» 1968 р. (режисер Анжей Вайда), «Солярис» 1972 р. (режисер Андрій Тарковський), «Дознание пилота Пиркса» 1978 р. (постановка Марека Пєстрака), анімаційний фільм «Из дневников Йона Тихого. Путешествие на Интеропию» 1985 р. (режисер Геннадій Тищенко), «Solaris» 2002 р. (режисер Стівен Содерберг), «Ijon Tichy: Raumpilot» 2007 р. (співрежисери Денніс Якобсен та Олівер Ян). Ці найбільш презентативні зразки візуалізації творчості С. Лема окреслюються на тлі інших кінопрочитань його текстів, заторкнутих в оглядовому ракурсі.

Предметом дослідження є герменевтичні аспекти перекладу літературного твору у кінотекст.

Теоретико-методологічну базу дисертації становить поєднання методології літературної герменевтики Г.-Ґ. Ґадамера та П. Рікера з теоретичними положеннями рецептивної естетики В. Ізера та Г. Р. Яусса, а також феноменології Р. Інґардена. Спираючись на праці Т. Адорно, В. Беньяміна, Ю. Борєва, А. Вартанова, Є. Васильєва, В. Вєжевського, Северини Вислоух, Р. Гром'яка, Тамари Гундорової, Г.-Ґ. Ґадамера, В. Ізера, Р. Інґардена, Ю. Коваліва, З. Кракауера, Зоряни Лановик, Мар'яни Лановик, Ю. Лотмана, Г. Дж. Лоусона, М. Мерло-Понті, Я. Мукаржовського, Д. Наливайка, А. Нямцу, П. Рікера, Ю. Тинянова, Ц. Тодорова, Б. Успенського, І. Франка, К. Хмєлєцького, Н. Хрєнова, Ольги Червінської, В. Шкловського, Р. Якобсона, М. Ямпольського, Г. Р. Яусса реалізована мета - проаналізувати основні закономірності кінопрочитання літературного твору, а відтак і окреслити специфіку відчитання кіноінтерпретаторами художнього світу Станіслава Лема.

Окреслена мета зумовила виконання наступних завдань:

1) визначити домінуючі тенденції тлумачення феномена кіно як специфічної реальності, співвідносної з текстовою;

2) проаналізувати основні закономірності кінопрочитання літературного твору у площині герменевтики, феноменології, рецептивної естетики та семіотики;

3) з'ясувати особливості семантичних зсувів при екранізації науково-фантастичних творів;

4) дослідити інтерпретативні девіації кіноверсій лемівського циклу;

5) обґрунтувати вплив конфлікту інтерпретацій на рецепцію творчості С. Лема. Теоретичне  і  практичне  значення  роботи.  Результати  дослідження  можуть бути

застосовані для подальших герменевтичних розвідок на порубіжжі взаємодії мистецтв, також для розробки навчальних курсів з теорії літератури, порівняльного літературознавства, зарубіжної літератури (у тому числі спецкурсів з польської літератури), при написанні підручників і навчально-методичних посібників.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках комплексної теми кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка «Герменевтика та інтерпретативні стратегії сучасного літературознавства» (номер державної реєстрації 0110U000075). Тема дисертації затверджена вченою радою Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (Протокол № 7 від 26 лютого 2008 р.) та координаційною радою при Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (Протокол № 4 від

22 червня 2010 р.).

Наукова новизна дисертації. Робота є першою спробою цілісного дослідження проблеми кіноінтерпретації science fiction у просторі українського літературознавства. У ній вперше увиразнюється герменевтичний ракурс прочитання літературного твору засобами візуальних мистецтв, а також аналізуються естетичний, культурологічний, ідеологічний аспекти кіновідчитання з точки зору теорії літератури (кінопереклад розглядається як фіксована рецепція літературного твору та його тлумачення).

Апробація дослідження. Дисертація обговорена і рекомендована до захисту на засіданні кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (Протокол № 11 від 24 червня 2010 р.). Окремі аспекти дисертації апробовано у формі доповідей на Всеукраїнській науковій конференції «Новітня теорія літератури і проблеми літературної антропології» (м. Тернопіль, 10-11 квітня 2008 р.), Міжнародному науковому семінарі «Методології слов'янського літературознавства» (м. Луцьк, 24 квітня 2008 р.), Міжнародній науковій конференції «Мультикультурні аспекти сучасного літературознавчого дискурсу» (м. Чернівці, 13-14 листопада 2008 р.), Міжнароднійнауковій конференції «Інтертекстуалізація в системі художньо-філософського мислення: теоретичний та історико-літературний виміри» (м. Луцьк, 23-24 квітня 2009 р.), Міжнародній науковій конференції «Мультикультуралізм у перспективі літературознавчої антропології» (м. Чернівці, 22-23 жовтня 2009 р.), Міжнародній науковій конференції «"Польська література і європейський контекст" 50-річчю творчості В. Шимборської присвячується» (м. Луцьк, 15-16 березня 2010 р.), щорічних звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу університету з суспільних, природничих, технічних та гуманітарних наук (м. Тернопіль, 2008, 2009, 2010 роки).

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел, який нараховує 284 позиції. Загальний обсяг дисертації становить 260 сторінок, з них 175 основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, означено мету і завдання дисертації, окреслено її теоретико-методологічну базу, акцентовано наукову новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі - «Кіноінтерпретація художнього твору як герменевтична проблема»

- проаналізовано різні методи студій візуального інтерпретування тексту. Домінантним підходом власного дослідження обрано герменевтичну методологію вивчення проблеми візуального прочитання художнього тексту, що передбачає з'ясування специфіки феномена кіно і особливостей співвіднесень літературного та кінотексту.

У підрозділі 1.1. - «Специфіка перекодування літературного твору у кінопростір» -розглянуто теоретичні аспекти вивчення візуального перекодування твору. Ставлення до феномена кіно в літературознавстві переживало певні трансформації. Так, для російських формалістів характерним було своєрідне протиставлення кіно та літератури. Для В. Шкловського, зокрема, проблемним виглядало перенесення на екран одночасно кількох сюжетних ліній літературного твору, поетика кіно в його інтерпретації - це поетика «чистого» сюжету, зрештою, вже у 20-ті роки ХХ століття він передбачив перспективи анімації та бурхливий розвиток масових різновидів кінематографічного жанру з націленістю на видовищність. У його працях формується площина перетину зі студіями багатьох дослідників кіно - З. Кракауера, Г. Дж. Лоусона, А. Вартанова та ін.

Для герменевтичного «вслухання» в текст, коли, за Г.-Ґ. Ґадамером, наступає «злиття обріїв» інтерпретатора та твору, автору візуальних відчитань важливо якнайповніше зберегти контексти літературного виміру, адже феномен кінотексту своєю структурою нав'язує певні обмеження у прочитанні літературного твору, зокрема часові. За С. Ейзенштейном значимим є рецептивнийаспект відчитання кінотвору: «Глядач не лише бачить зобразимі елементи твору, а й переживає динамічний процес виникнення і становлення образу так, як переживав його автор»[5]. Для В. Беньяміна площина сприйняття наголошується в іншому вимірі - «рецепція у стані неуважності» та «шоковий характер» фільму. Позірні протиріччя кінознавчих розвідок корелюються в герменевтичному підході до вирішення проблеми.

Попри певну неоднозначність дослідження кіновідчитань, яка простежується в концепції Ю. Тинянова, у роботі його студії стають своєрідною відправною точкою, зокрема теза про те, що при втіленні тексту чи кінотексту центрування оповіді довкіл головного героя твору не лише полегшує читачеві рецепцію тексту, а й провокує усталеність сприйняття центрального персонажа як позитивного, що особливо часто виявляється у кіно.

Для представників Празького лінгвістичного кола, зосібна для Я. Мукаржовського та Р. Якобсона, зв' язки літератури і кіно окреслювалися насамперед на структурному рівні. На порубіжжі структуралізму та семіотики розпочався черговий етап інтерпретування кіно в його зіставленні з іншими видами мистецтв. Р. Барт над інформативним та символічним сенсовими рівнями кіно надбудовував третій рівень, характерний власне фільму. Згодом теорія Юрія Лотмана увиразнила потрактування візуального перекладу словесного твору як цілком сувимірну першотекстові інтерпретацію.

Теоретичні здобутки студіювання кіно («фізична реальність» фільму за З. Кракауером та «архетипна реальність» кіно за Н. Хрєновим, процес перекодування текст / кінотекст в інтерпретації Дж. Г. Лоусона, проблема «відбору» для екранізації тих текстових елементів, проминання яких спотворює контекстуальну насиченість першотексту, у праці А. Вартанова) збагачують можливість подальших літературознавчих розвідок. У контексті дослідження особливо значимим такий аналіз є насамперед у проекціях рецептивної естетики, герменевтики та феноменології, що дозволяє цілісно поглянути на сенсову єдність твору та його перекладу.

Підрозділ 1.2. - «Зміщення семантичних акцентів при екранізації science fiction» -центрується навколо аналізу специфіки візуального інтерпретування наукової фантастики та рецептивної готовності глядача до діалогу з кінотекстом. Тут характерним виявляється завуження горизонтів прочитання science fiction поза інтелектуальним потенціалом «задоволення від тексту». Також частотними є погляди на кшталт тих, що висловлює А. Менегетті, коли окреслює жанр фантастичного кіно як такий, що «найкраще підходить для розуміння нашого несвідомого»[6].

Популярність психоаналітичний студій кіноінтерпретування науково-фантастичної літератури призводить до своєрідних кліше в аналізі проблеми сприйняття інтерпретацій. Реципієнт перетворюється на «наївного» глядача, для якого розмивається межа між іронічнимпародіюванням та «реалістичним» налаштуванням фікційних хронотопів науково-фантастичних візуальних тлумачень. Проблема вбачається в тому, що саме на такого глядача часто орієнтуються творці фантастичних фільмів. Однак цей умовний потенційний реципієнт кінотексту, який потребує такого агресивного візуального ряду, що «збудив» би і «заспокоїв» його підсвідомі ірраціональні побоювання, не зможе оцінити кіноверсію як продукт інтерпретування тексту та співвіднести різні тлумачення із твором, що прочитується візуально.

Свідомі спрощення семантичних полів із зорієнтованістю на полегшену будь-якими засобами рецепцію видаються необґрунтованими й такими, що приглушують діалогічність інтерпретацій. Стереотип сприймання кінофантастики як масового жанру не лише сприяє і завуженню горизонтів очікування, і значним сенсовим девіаціям у відчитаннях, а й налаштовує на акцентування вторинного філософського (частіше - квазіфілософського) підтексту, що виникає в межах не стільки інтерпретативного процесу, скільки надінтерпретування. Таке затуманення сенсів постає в силу того, що інтерпретатори часто дозволяють собі послаблення уваги до тексту на тлі позірної легкості використання готових науково-фантастичних фабулярних моделей із типовою проблематикою. Особливо небезпечним у кінотлумаченнях виявляється перенесення формальної «науковості» масової science fiction на висвітлення справді наукового дискурсу фантастичної літератури.

Підрозділ 1.3. - «Проблема інтерпретації художнього твору у літературознавчих студіях С. Лема» - виокремлено з огляду на те, що значний корпус праць Станіслава Лема становлять його дослідження літератури, у тому числі теоретичного характеру. Часто такі його праці позначені специфічною полемічністю щодо певних літературознавчих теорій чи їх окремих представників. Тому в дослідженні враховано погляди польського письменника на сутність літератури та на можливості її інтерпретування, зокрема й візуального.

Значну увагу С. Лем приділяв структуралізму, переглядаючи і можливості структуралізму в цілому, і - вужче - проекції цього літературознавчого напряму на фантастику. У статті «Фантастична теорія літератури Цветана Тодорова», опублікованій у 1973 р., С. Лем на основі аналізу книги «Вступ до фантастичної літератури» розгорнув полеміку з яскравим представником цієї течії. Для С. Лема було неприйнятним зведення до єдиного контексту масової літератури science fiction, детективів та «романів з продовженням», що здійснив Ц. Тодоров у першому розділі свого дослідження - «Жанри літератури». С. Лем вказав на те, що поза увагою структураліста залишилися навіть реально існуючі жанри фантастики, не кажучи вже про «теоретично можливі».

Критикуючи структуралізм як літературознавчий напрям, С. Лем сам неодноразово послуговувався методологією цієї наукової течії. Намагання виокремити чіткі структури літературного твору простежуються у «Фантастиці і футурології» на різних рівнях (навіть тієюмірою, що особливості реалізму і фантастики виводяться в рамках, означених у назві підрозділів як «Структура світу і структура твору»). Прикладами Лемової класифікації слугують увиразнені ним «чотири структури літературного твору» та «ґенеруючі структури фантастики».

С. Лем критично оцінював практики психоаналізу та деконструктивізму, окреслюючи їх як надуживання, та негативно сприймав постмодерний вимір культури. Так, рецепція власної творчості з точки зору фройдизму видавалася йому явищем надмірних інтерпретативних девіацій. В об' ємній літературознавчій праці Лема «Філософія випадку» вирізнено елементи інтуїтивного, несвідомого творення сенсового потенціалу тексту, повноту якого часто не може охопити і сам автор під час написання, та психоаналітичні інтерпретації творчого процесу, що акцентують роль підсвідомості.

Для С. Лема важливим було розмежування теорій літературного твору на ті, що належать власне науковцям, і ті, автори яких самі продукують художні тексти. Серед останніх незвично високу як на С. Лема оцінку отримали праці Умберто Еко. Зіставляючи у «Філософії випадку» свої розвідки (зокрема, «Метафантастичне закінчення» із «Фантастики та футурології») із теорією відкритого твору У. Еко, письменник доходить висновку, що паралелі між теорією та художньою практикою безперечно можуть простежуватися, однак необов'язково в усвідомленому налаштуванні на таку залежність (стосовно власної творчості він навів приклад аналізу роману «Соляріс» в контексті своєї теорії «гібридного літературного твору»). Щодо таких зіставлень, проектованих на художню і наукову творчість У. Еко, прикметним з теоретичного погляду є інтерпретація роману «Ім'я рози», в якій віддзеркалено підходи С. Лема до вирішення питань не лише літературознавчого характеру.

Щодо феноменології, то саме інґарденівська концепція літературного твору стала однією з визначальних передумов написання «Філософії випадку». Зрештою, до феноменологічних проекцій літературознавства С. Лем вдавався навіть в інтерв'ю, де обговорювалися його книги. Як і у випадку зі структуралізмом, полемічне налаштування до феноменології літератури Р. Інґардена спонукало С. Лема до творення своєрідних теоретичних континуацій заторкнутої проблематики, зокрема в теоріях побудови та рецепції науково-фантастичного твору, які враховані в дисертації. У вимірі діалогу автор-читач Станіслав Лем дотримувався позицій, сувимірних рецептивній естетиці та герменевтичній методології, що є співвідносними із засадами здійсненого дослідження.

У другому розділі - «Прийоми і принципи візуалізації художнього світу С. Лема» -

зосереджено увагу на дослідженні різних аспектів кіноперекладу науково-фантастичної прози. Аналізуються значення збереження ідеологічних вимірів, специфіка кіноінтерпретації літературного твору в мультикультурному дискурсі, особливості конкретизації фікційного світу художньої літератури засобами кіно.

Підрозділ 2.1. - «Антропоцентризм як інтерпретативна домінанта у ранніх науково-фантастичних романах С. Лема та їх кіноверсіях» -розгортається довкола формування у science fiction 50-х років ХХ сторіччя певних образних стереотипів, що виявляють герменевтичний феномен «нездатності до розмови», які згодом успішно реалізувалися в кіноверсіях і досі функціонують у науково-фантастичних фільмах як маркери масової культури. Важливо, що підґрунтям для появи таких усталених способів інтерпретації слугували літературні моделі, до яких долучилися класики жанру наукової фантастики. У підрозділі проаналізовано вплив згаданих інтерпретативних стереотипів на кіноверсії science fiction загалом, зіставлено обрану для детальнішого розгляду ранню науково-фантастичну творчость С. Лема з її кінопрочитанями, а також із проектом кінофільму того ж жанру видатного українського режисера О. Довженка і творами відомого американського фантаста Р. Хайнлайна, написаними теж у 50-ті рр. («Ляльководи» 1951 р. та «Зоряний десант» 1959 р.).

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

У Е Левко - Герменевтичні аспекти кіноінтерпретації художнього твору на матеріалі екранізації художньої прози станіслава лема