В Козюк - Глобальна фінансова консолідація наслідки для формування глобально-центричної моделі фінансовоїстабільності - страница 1

Страницы:
1  2 

Козюк В. Гповальна фінансова консолідація: наслідки для формування глобально-центричної моделі фінансової стабільності // Галицький економічний вісник. — 2009. — № 1. — С. 3-10. — (актуальні питання економічної теорії).

УДК 336.02 Віктор КОЗЮК

ГЛОБАЛЬНА ФІНАНСОВА КОНСОЛІДАЦІЯ: НАСЛІДКИ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНО-ЦЕНТРИЧНОЇ МОДЕЛІ ФІНАНСОВОЇ

СТАБІЛЬНОСТІ

Резюме. Проаналізовані процеси глобальної фінансової консолідації. Розглядається з позиції трансформації моделі глобальної фінансової стабільності фінансова консолідація. Виявляються основні ризики макрофінансової нестабільності в глобально-центричному світі, що випливають з процесів експансії глобальних фінансових інституцій.

The summary. The processes of global financial consolidation are analyzed. It is found its pronounced trans-border bias. Financial consolidation viewed from tendencies of global financial stability model transformation. It is found main macro-financial instability risks in globally-centric world which originated from global financial institutions expansion.

Вступ. За потужною хвилею лібералізації торгівлі впродовж 1990-х років послідувала хвиля лібералізації фінансового сектора. Підхоплена інформаційними інноваціями та зростаючою мобільністю капіталів, вона призвела до якісних змін у сфері функціонування глобальної фінансової системи. Перетворення глобальних фінансових ринків на континуум вимагає перегляду мікроекономічних засад функціонування фінансових інституцій. Подальший прогрес у трансформації глобальної фінансової системи, що співпав в часі з реформуванням національних фінансових систем країн з ринками, що виникають, під егідою створення стимулів для розвитку внутрішніх ринків задля послаблення залежності від зовнішнього фінансування, та підсилений експансією глобальної ліквідності призвів до появи кардинально нових передумов для виживання у глобальній конкуренції.

Фінансова консолідація (злиття і приєднання) та експансія провідних світових фінансових інституцій на ринки країн, що розвиваються, сформувала новий макрофінансовий ландшафт світу. За ним криється не просто модернізація мікрорівневих передумов фінансової діяльності в масштабах усього світу, а й радикальна зміна макрофінансового наповнення систем зв'язків між фінансовим і реальним секторами економіки. По-перше, фінансова консолідація позначається на концентрації капіталу, змінюючи, тим самим, модальність глобальної конкуренції. По-друге, це призводить до того, що фінансова стабільність в світі, на окремому сегменті фінансового ринку, в окремій країні, дедалі більше стає залежною від ефективності діяльності окремої глобальної інституції, оскільки невдача на одному з географічних ринків швидко поширюється на погіршення ліквідності на іншому географічному ринку незалежно від ступеня двосторонніх зв'язків між ними, а відповідно до швидкості реалокації активів та пасивів глобальної компанії. По-третє, інституціональна централізація глобального фінансового бізнесу посилює значення фінансових факторів в детермінації поведінки макроекономічних змінних в окремій країні та в світі в цілому. Оскільки процеси інституціональної централізації, торкнувшись найбільших компаній світу, призводять до посилення доцентрових фінансових сил в глобальних масштабах, то вони тим самим породжують нову модель ієрархії макроекономічних детермінант впливу на економічний розвиток. Зміна такої моделі відбувається як за рівнявою ознакою, так і за типологічною. Фактично, це означає, що фінансова консолідація призводить до посилення глобально-центричних факторів впливу на економіку, порівняно з національними (ознака рівня), а з типологічної сторони це підсилюється тим, що макрофінансові фактори починають превалювати над суто макроекономічними чи зовнішньоекономічними. Такі процеси породжують нові виклики та загрози, тим самим актуалізуючи дослідження у даному напрямку.

Так, впродовж тривалого часу увага багатьох економістів була прикута до так званої проблеми «відриву» фінансового сектора від реального, під чим розумілась експансія фінансового капіталу [1; 2; 3]. Одразу слід визнати, що такий підхід явно ігнорує факт того, що експансія фінансового капіталу свідчить про трансформацію базової макромоделі світу, в якій фінансовий фактор стає домінуючим [4]. Саме з таких позицій дуже часто оцінюється ступінь розвитку фінансової глобалізації [5]. При цьому, поява нових тенденцій у сфері функціонування глобальної фінансової системи викликає жвавий аналітичний інтерес, який реалізується   у   дослідженні   змін   інституціональної   системи   глобального фінансовогопосередництва, появи нового виміру макрофінансової активності - проциклічності фінансової системи [6; 7; 8], завдяки чому фінансовий фактор виводиться на передній план практично усього спектру глобальних трансформацій. З іншого боку, визнаючи факт того, що трансформація глобальної фінансової системи, зокрема і під впливом фінансової консолідації, стає потужним генератором глобальних процесів, дослідження проблеми глобально-центризму здебільшого спирається на аналіз монетарних явищ [9; 10; 11], або ж на розвідки, що фокусуються на підвищенні кореляції ділових циклів в світі [12; 13]. Окрім цього, спеціалізовані дискурси з питань фінансової консолідації в основному концентруються на тому, як вона впливає на зміни мікрорівневого характеру [14]. Завдяки цьому, ніша досліджень у сфері зв'язку між фінансовою консолідацією, трансформацією базових основ фінансової стабільності та глобально-центризмом залишається незаповненою, що спонукає до відповідного вибору мети даного дослідження.

У загальному, процес фінансової консолідації, опосередковуючись злиттями та приєднаннями, демонструє довгострокову тенденцію зміни рівнів конкуренції та, відповідно, рівнів операційної активності. Відкриття кордонів для руху товарів і капіталів одразу поставило питання про те, що конкуренція перестала бути феноменом певного локалізованого ринку і переросла етап конкуренції між виробниками та оферентами послуг з різних країн. Формування глобального бізнес-ландшафту перевело на глобальний рівень конкурентну боротьбу, відгуком на що стали масштабні злиття і приєднання (див. табл. 1).

Таблиця 1

Злиття і приєднання у фінансовій індустрії [15, c. 99]

Операції

1996

1998

2000

2002

2004

2006

 

Млрд. дол. США

Розвинуті країни

76,4

477,5

459,5

215,0

442,1

778,5

З них транскордонн і

0,3

8,3

56,2

93,1

117,9

273,8

Решта світу

2,7

23,7

42,5

44,1

57,3

124,1

З них транскордонн і

0,0

0,0

8,5

17,6

22,2

85,6

Разом

79,1

501,2

502,0

259,1

499,4

902,5

З них транскордонн і

0,3

8,3

64,8

110,6

140,1

359,5

Транскордонні операції в % від загального обсягу

Розвинуті країни

0,3

1,7

11,2

35,9

23,6

30,3

Решта світу

0,0

0,0

1,7

6,8

4,5

9,5

Разом

0,3

1,7

12,9

42,7

28,1

39,8

Як видно з табл. 1, обсяги злиттів та приєднань у фінансовій індустрії за останні десять років зросли у понад 10 раз. Ця тенденція однаково стосується і розвинутих країн, і решти світу, хоч у випадку перших обсяги фінансової консолідації суттєво перевищують ті, які мають місце в країнах з ринками, що виникають, та тих, що розвиваються. Найбільш прикметним є те, що в основі динаміки даних операцій простежується транскордонний фактор. Якщо транскордонний характер усіх злиттів і приєднань у 1996 році склав тільки 0,3%, то у 2006 році - 39,8%, а у 2002 році сягнув найвищого значення у 42,7%. Проте, транскордонні операції по злиттю та приєднанню яскравіше виражені у випадку розвинутих країн. Дане явище відображає те, що в основі даних процесів простежується намагання трансформувати бізнес, підвищуючи його конкурентоспроможність у глобальних масштабах. При цьому досягається розширення діяльності, забезпечення трансферу знань і ланцюга створення цінностей, досягнення економії на масштабі.  Однак найбільш суттєвим фактором транскордонних домінант фінансовоїконсолідації є намагання географічного розширення джерел формування капіталу та інших пасивів, диверсифікації ризиків та захоплення нових ринків, які би створювали можливості швидкого нарощування прибуткових активів. Саме міжнародний формат діяльності дозволяє це реалізувати повною мірою, внаслідок чого формується нове явище, а саме - глобалізація інституцій, джерелом якої є аналізовані операції, внаслідок реалізації яких відбувається виникнення глобально значимих фінансових інститутів [15, c. 98-100]. О.Рудін, у свою чергу, також зазначає, що домінантним трендом трансформації фінансових посередників є транскордонна консолідація, яка підсилюється консолідацією банків та консолідацією в розрізі категорій фінансових операцій [16]. В сукупності, це призводить до того, що транскордонний формат діяльності розвивається пліч опліч із інтеграцією фінансових продуктів та концентрацією банківського капіталу.

Іншим аспектом фінансової консолідації є експансія закордонного банківського та пара-банківського капіталу на ринки, що виникають. Дана тенденція є своєрідним заміщенням прямого банківського кредитування закордонних клієнтів у даній групі країн. Приймаючи до уваги те, що прямі запозичення з-за кордону для таких країн пов'язується із збільшенням валютного ризику і можуть супроводжуватись застосуванням тих чи інших регулюючих адміністративних кроків з боку центробанків, а також враховуючи ризики дефолту внаслідок макроекономічних негараздів чи раптових зовнішніх шоків, пряма участь на фінансовому ринку може розглядатися як краща стратегічна альтернатива. Це вже позначилось на тому, що частка транскордонних вимог іноземних банків у структурі кредиту приватному сектору зменшилась в Азії з 5% у 1995 р. до 2,6% у 2006 р., в Латинській Америці, відповідно, з 20% до 12%, і тільки у Центрально-Східній Європі зросла з 11% до 22%. Внутрішні вимоги іноземних банків за даний період в структурі кредиту приватному сектору зменшились тільки в Азії (з 14% до 12%), а в Латинській Америці та Центрально-Східній Європі збільшились, відповідно, з 42% до 51% та з 29% до 70% [15, c. 101]. Подібна тенденція простежується і на прикладі більш агрегованих даних. Так, за останні п'ять років транскордонні вимоги банків в розвинутих країнах в структурі загальних вимог зменшились з 72% до 67%, а в решті країн - з 72% до 56% [17]. Що ж до частки банківських активів, якими володіють банки із закордонним капіталом, то вона збільшилась практично в усіх регіонах світу (див. табл. 2.). Найбільш суттєве зростання припадає на постсоціалістичні країни, що пов'язується з євроінтеграцією та відповідною експансією західноєвропейського фінансового капіталу на ринки нових членів ЄС, які вже підпадають під багато з регулюючих європейських директив, але зберігають вищі темпи економічного зростання, ніж решта країн-учасниць.

За таких обставин трансформується природа багатьох складових елементів фінансової глобалізації: фінансових потоків, які в рамках придбання або участі у банківському капіталі, кваліфікуються як прямі інвестиції, тобто операції, що не збільшують борги; вивіз капіталу стає формою участі, а не формою фінансових вимог; процес фінансової консолідації здобуває подальших форм за рахунок експансії на нових ринках, а останні перетворюються на системний елемент глобальної мережі перехресного володіння активами та зобов'язаннями тощо. Така трансформація створює ряд позитивних моментів. Консолідовані глобальні компанії мають високий рівень капіталізації, який часто сприймається як такий, що приносить додаткові переваги, порівняно з оцінкою вартості компаній, які мають диверсифіковані сфери діяльності. Внаслідок цього з'являються додаткові можливості залучення більш дешевих ресурсів, які потім спрямовуються на найбільш перспективні ринки, підтримуючи на них кон'юнктуру. Глобальні компанії меншою мірою залежать від шоків однієї країни чи декількох країн. Внаслідок цього рівні їхньої капіталізації менш волатильні, а довіра інвесторів висока. Від цього також виграють і приймаючі країни, оскільки їхні фінансові установи стають елементом більш стабільної фінансової структури, ніж кожна окремо національна компанія. Розширення діяльності в глобальних масштабах тягне за собою розвиток перестрахових операцій.

Можливості хеджувати ризики на глобальному ринку опосередковано експортуються в країну - об'єкт експансії. Це саме стосується доступу до ресурсів та технологій фінансового менеджменту. У першому випадку відбувається своєрідний експорт можливостей залучати ресурси в глобальних масштабах, у другому - поширювати передовий управлінський досвід. Фінансова консолідація дозволяє подолати кредитний цикл, або цикл процентних ставок в одній країні, тим самим підвищуючи алокаційну ефективність усієї глобальної системи.

Таблиця 2

Закордонне володіння банківськими активами

_за регіонами [15, c. 101]_

1995 2005

 

Банківські

З них, які у

Частка,

Банківські

З них, які у

Частка,

 

активи,

володінні

%

активи,

володінні

%

 

млрд. дол.

закордонного

 

млрд. дол.

закордонного

 

 

США

капіталу

 

США

капіталу

 

Усі країни

33169

5043

15

57165

13039

23

(105)

 

 

 

 

 

 

Північна

4467

454

10

10242

2155

21

Америка

 

 

 

 

 

 

(2)

 

 

 

 

 

 

Західна

16320

3755

23

31797

9142

29

Європа

 

 

 

 

 

 

(19)

 

 

 

 

 

 

Східна

319

80

25

632

369

58

Європа

 

 

 

 

 

 

(17)

 

 

 

 

 

 

Латинська

591

108

18

1032

392

38

Америка

 

 

 

 

 

 

(14)

 

 

 

 

 

 

Африка

154

13

8

156

12

8

(25)

 

 

 

 

 

 

Близький

625

85

14

1194

202

17

Схід (9)

 

 

 

 

 

 

Центральна

150

3

2

390

9

2

Азія (4)

 

 

 

 

 

 

Східна

10543

545

5

11721

758

6

Азія та

 

 

 

 

 

 

Океанія

 

 

 

 

 

 

(13)

 

 

 

 

 

 

Разом з тим, зазначена структурна зміна у сфері глобальних фінансів породжує ряд загроз глобальній стабільності.

а) Ускладнення ризик менеджменту може бути критичним, внаслідок чого та чи інша турбулентність на ринках передаватиметься усій структурі. Найбільш проблематичним аспектом даного явища є те, що глобальна структура, яка має відносно уніфіковані стандарти менеджменту та стратегій щодо управління активами та пасивами, функціонує у мультивалютному світі, який залишається поділений на часові пояси. Останнє є проблемою як з точки зору ефективного управління складними процесами в екстрених умовах, так і з точки зору поширення інформації про проблему. Завершення робочого дня на одному ринку із проблемою означає початок робочого дня на іншому ринку з реакції на цю проблему. Це породжує ланцюгову реакцію у вигляді спекулятивних настроїв, що призводить до підвищення волатильності рівня капіталізації, чи навіть волатильності сегмента ринку в цілому. По-суті, багаточасова роздільність компанії в складні епізоди є «лезом з двома гострими краями». Відмінність часових поясів ускладнює процес управління, і ця ж відмінність поглиблює проблему через перенесення її з ринку на ринок.

б) Інституціональна глобалізація, як вже зазначалось, іде шляхом консолідації сфер діяльності та злиття банківської і пара-банківської систем [16]. Це породжує проблему адекватних підходів до оцінки бізнесу, внаслідок чого рівень капіталізації такої глобальної компанії може не відповідати відносно об'єктивному набору критеріїв щодо того, чи є фірмапереоцінена, чи недооцінена. Рух навмання в даному випадку, знову таки, підвищує флуктуації вартості компаній, потенційно дестабілізуючи ціни на решту фінансових активів.

в) Залишається невизначеною ситуація із тим, чи призводить транскордонна диверсифікація фінансових установ до підвищення індивідуальних та системних ризиків фінансової стабільності. З одного боку, інституціональна глобалізація підвищує рівень менеджменту та капіталізації. Це позитивно позначається на стабільності в розрізі індивідуальних рівнів транскордонних компаній. Однак, не виключає того, що у випадку присутності на багатьох структурно та циклічно пов'язаних між собою ринках компанія не зазнає труднощів відповідно до того, як їх зазнає значна кількість складових. Втім, обрахунок показника «очікуваних втрат на 100 доларів портфеля великого банку, що здійснює міжнародну діяльність, за мінусом очікуваних втрат на 100 доларів портфеля усіх великих банків» демонструє, що він суттєво зріс з початку 1990-х років. Якщо у 1993 році він становив -1 (що можна пояснити кризою, яку зазнавала Європейська валютна система), то, починаючи з 1998 року, він коливається на рівні 0,25-0,5 [15, c. 109-110]. Такі дані підтверджують наявність певного запасу міцності у глобальних фінансових компаній, однак не спростовують того, що у випадку проблем у них, дестабілізації можуть зазнати ринки багатьох країн одразу, що може похитнути глобальну фінансову стабільність. Саме подібну логіки розгортання подій можна було спостерігати підчас глобальної фінансової кризи 2008 року.

г) З останнім щільно пов'язана проблема взаємозв'язку між експансією фінансової глобалізації та кореляції ринків. І теоретично, і фактично, перша за рахунок переливів капіталу та транскордонній діяльності глобальних структур суттєво впливає на підвищення корельованості ринків чи активності у певних секторах. З цих міркувань підвищується ризик корельованих дестабілізацій окремих складових компанії, знижуються вигоди від диверсифікації і, що саме головне, підвищується схильність до ризику. Дане явище можна пояснити, виходячи як з тієї точки зору, що відносне вирівнювання норм доходності внаслідок мобільності капіталів штовхає до пошуку альтернативних можливостей формування активів, так і з тієї точки зору, що усвідомлення зниження переваг від диверсифікації потребує компенсації у вигляді отримання додаткових спекулятивних прибутків. За рахунок цього інституціональна глобалізація у фінансовому секторі може загрожувати глобальній стабільності з міркувань підвищення системного толерантного ставлення до ризикової поведінки. Іншим боком цього може виступити проблема поширення фінансової інфекції (financial contagion). Більше ризикова поведінка не виключає холеричнішого намагання запобігти проблемі в разі її виникнення. Наявність стадної поведінки й інших імперфекцій на глобальних ринках (асиметрія інформації, моральний ризик тощо) тільки загострює проблему поширення криз в разі фінансових потрясінь. Дані у табл. 3 підтверджують цю позицію.

Таблиця 3

Поширення фінансової інфекції у банківському секторі [15, c. 113]_

 

2000-2003

 

2003-2006

 

Джерело шоку

Поширення фінансових стресів у банки

 

Континен-

Великої

США

Континен-

Великої

США

 

тальної

Британії

 

тальної

Британії

 

 

Європи

 

 

Європи

 

 

Континентальна

14

11

7

17

11

6

Європа

 

 

 

 

 

 

Велика

4

17

6

19

17

6

Британія

 

 

 

 

 

 

США

2

0

17

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

В Козюк - Глобальна фінансова консолідація наслідки для формування глобально-центричної моделі фінансовоїстабільності