В В Панченко - Говорити про стать ґендерні проблеми у творчості д лоуренса і в винниченка - страница 1

Страницы:
1  2  3 

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

ПАНЧЕНКО ВАЛЕРІЙ ВАЛЕРІЙОВИЧ

УДК 82.091; 82-312.6

ГОВОРИТИ ПРО СТАТЬ: ҐЕНДЕРНІ ПРОБЛЕМИ У ТВОРЧОСТІ Д. ЛОУРЕНСА І В. ВИННИЧЕНКА

10.01.05 - порівняльне літературознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Тернопіль - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

ПАПУША Ігор Володимирович,

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка,

доцент кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

ГЛОТОВ Олександр Леонідович,

Академія сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, професор кафедри гуманітарних наук;

кандидат філологічних наук СОБЕЦЬКА Наталія Володимирівна,

Тернопільський національний економічний університет доцент кафедри іноземних мов.

Захист відбудеться 10 листопада 2010 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.053.02 у Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка (вул. М. Кривоноса, 2, м. Тернопіль, 46027).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (вул. М. Кривоноса, 2,   м. Тернопіль,

46027).

Автореферат розісланий 8 жовтня 2010 року.

В. о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради

В . Л. Гижий

Актуальність теми. Термін «ґендер» вперше був використаний в 1970-х роках представниками американського фемінізму і означав перехід від вивчення жінок як особливої групи до вивчення взаємодії між статями з урахуванням біологічних, психологічних і культурно-соціальних особливостей. Поява терміну в першу чергу була пов'язана з філософською критикою сучасного суспільства, тобто критикою дискримінаційного положення жінок.

Сказати узагальнено, ґендер - складний соціокультурний процес конструювання суспільством відмінностей чоловічих та жіночих ролей, поведінки, ментальних та емоційних характеристик. Важливими елементами створення ґендерних відмінностей є розмежування і протиставлення «чоловічого» та «жіночого» та їх ієрархізація, тобто підпорядкування жіночого начала чоловічому. Родові ознаки відмінності статей пов'язані зі світоглядом і культурою суспільства, і тому вони майже завжди відображають не дійсну диференціацію статей, а складну систему духовно-матеріальних цінностей та ідеалів конкретного суспільства.

Виходячи з того, що ґендерні студії з'явилися в результаті трансформації студій феміністичних, вони почали охоплювати не лише жіночу, а й чоловічу стать, а також зосереджуватись не на природних особливостях індивіда, а передусім на його культурних рисах. Крім того, з цим перетворенням відбувалося серйозне теоретичне поглиблення і ускладнення предмета фемінізму.

У 70-і роки, коли французькі філософи Мішель Фуко, Жак Лакан і Жак Дерида досягли піку своєї впливовості й популярності, стали відомими імена французьких феміністичних критиків-філософів Юлії Кристевої, Лус Іріґарей та Гелен Сіксу. Саме вони поставили поняття «статі» й «ґендеру» в контекст психоаналізу, постструктуралізму та дискусій навколо фалоґоцентризму, структури мови як знакової системи та ін. Вони, до того ж, уважно зосередилися на питаннях мови і дискурсів.

У 90-ті роки поняття «ґендер» виходить за межі фемінізму, але продовжує зберігати з ним генетичний зв'язок. Виходу «ґендера» з-під знаку «фемінності» сприяло підвищення уваги до маскулінності. Відокремлений розгляд чоловічого і жіночого поза їх взаємозв'язком, порівнянням і зіставленням створюють некоректне уявлення про стать, приписуючи специфічність, відмінність тому, що є загальнозначущим, характерним і для чоловіків, і для жінок.

В українську філологію, зокрема літературознавство, категорія «ґендер» починає проникати від середини 1990-х рр. із західної гуманітарної науки. Причиною цього став не лише пошук нових стратегій літературознавчого аналізу, а й продуктивність ґендерного підходу для вивчення історії літератури. Ґендерний підхід у вивченні літератури деконструює існуючі інтерпретаційні стереотипи, змушує по-новому поглянути на художні тексти. Він має свою специфіку. Річ у тім, що традиційне літературознавство, інтерпретуючи художні тексти, в ґендерному значенні сприймає їх некритично, не замислюючись над тим, що зображення жінки, навіть при загальномупозитивному настрої автора, як правило, об'єктивно знижує її образ. Можна сказати, що в художніх текстах декларований ідеологічний дискурс не співпадає з реальною, інколи не усвідомлюваною самим автором репрезентацією жіночих персонажів. Серед українських учених, які застосовували ґендерний підхід до аналізу літературних текстів, - Віра Агеєва, Олена Галета, Тамара Гундорова, Ірина Жеребкіна, Інна Кошова, Світлана Матвієнко, Соломія Павличко, Наталія Чухим та ін.

Хоча представники ґендерного підходу до літератури в якості об'єкта свого дослідження обирають зазвичай тексти, створені писменниками-жінками, ґендерні студії не обмежуються лише «жіночим письмом», а включають також і чоловічу літратуру, особливо ту, яка акцентує свою увагу на проблемах статі і ґендерної взаємодії. У британській та українській літературах доби модернізму авторами, у творчості яких ґендерні проблеми омовилися на повний голос, були Д. Г. Лоуренс та В. К. Винниченко. Саме ці письменники могли з легкістю сперечатись про секс, проституцію і венеричні хвороби, ламати традиційні коди зображення інтимного, піднімати замовчувані теми статевих відносин. Ці автори, кожен у своїй літературі, стали свого роду новаторами у репрезентації питань статі в літературі.

Досі в українському літературознавстві дослідники займалися лише окремими аспектами творчості як Девіда Лоуренса, так і Володимира Винниченка. Порівняльні дослідження українському авторові присвятили В. Є. Панченко у праці «Творчість Володимира Винниченка 1902-1920 рр. у генетичних і типологічних зв'язках з європейськими літературами» (1998), Е. Касприк у дисертації «Ніцшеанський революційний герой Володимира Винниченка» (2000), Лідія Мацевко в роботі «В. Винниченко та І. Бунін: еволюція психологізму в малій прозі» (2000). Поетику його романної спадщини студіювали Валентина Хархун у праці «Поетика роману Володимира Винниченка "Записки кирпатого Мефістофеля"» (2000), О. В. Брайко «Поетика прози Володимира Винниченка 1900-1910-х років» (2002). Оксана Малиш «Типологія характерів українських інтелігентів у романах Володимира Винниченка 1910 років» (2004), Марина Ковалик «Типологія жіночих характерів у прозі та драматургії Володимира Винниченка 1902-1923 років» (2007), Б. В. Пастух «Рання романістика Володимира Винниченка: еволюція жанрової свідомості і динаміка морально-етичної концепції» (2007), Ольга Чумаченко «Проза Володимира Винниченка: авторські інтенції та наративні стратегії» (2009). Окремі аспекти ґендерної проблематики аналізували Ірина Дробот у дослідженні «Володимир Винниченко: погляд "іншої"» (2001) та Інна Кошова у дисертації «Проблема статі у романах Володимира Винниченка 1911 - 1916 років» (2002). Деякі дослідження були присвячені творчості Д. Г. Лоуренса, а саме дисертації Наталії Глінки «Міфопоетика творчості Д. Г. Лоуренса» (2006), Наталії Кудрик «Концепція особистості у романах Д. Г. Лоуренса і традиції російської літератури другої половини ХІХ ст.» (2007) та Наталії Собецької «Типологія жіночого характеротворення у прозі Д. Г. Лоуренса та А. Любченка» (2007).

Повноцінного комплексного порівняльного дослідження, яке б висвітлювало проблеми ґендерної взаємодії у прозі Д. Лоуренса та В. Винниченка, в українському літературознавстві немає. У цьому й полягає актуальність теми нашого дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась на кафедрі теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка у 2006-2009 рр. в руслі комплексної теми «Проблеми рецептивної естетики, поетики і наратології в українського-зарубіжних літературних зв' язках».

Мета і завдання дослідження. Мета роботи - порівняльний аналіз ґендерних аспектів романної творчості Д. Лоренса та В. Винниченка. Для реалізації мети ставимо такі завдання:

- дослідити теоретичні проблеми феміністичної і ґендерної теорії в працях провідних представників західної гуманітарної науки;

- проаналізувати підставові праці зарубіжного та українського літературознавства, присвячені дослідженню творчості Володимира Винниченка;

- здійснити огляд літературно-критичних праць ґендерного спрямування, присвячених дослідженню творчості Д. Г. Лоуренса;

- простежити еволюцію жіночої сексуальності в романі Д. Г. Лоуренса «Коханець леді Чатерлей»;

- дослідити наративну точку зору у реалізації розповідної стратегії роману Д. Г. Лоуренса «Сини і коханці»;

- вивчити антропологію ґендерних взаємин у романі Д. Г. Лоуренса «Коханець леді Чатарлей»;

- охарактеризувати ґендерну взаємодію і типологію стосунків у Д. Г. Лоуренса і В. К. Винниченка;

- встановити інтертекстуальні аспекти творчості Д. Г. Лоуренса та В. К. Винниченка. Теоретико-методологічні  основи  дослідження.  У  своїх теоретичних  засновках ми

виходили з ґендерних ідей українських учених В. Агеєвої, О. Галети, Т. Гундорової, І. Жеребкіної, І. Кошової, С. Матвієнко, С. Павличко, Н. Чухим; праць з теорії діалогізму М. М. Бахтіна, психоаналізу З. Фройда, філософії постмодернізму Ж. Ж. Бодріяра, І. Гассана, Ж.-Ф.-Ліотара, Ж. Лакана, феміністичних концепцій Сімони де Бовуар, Люс Ірігаре, Юлії Крістевої, Елен Сіксу, Кейт Міллет та ін. Враховано досвід класиків літературознавчої компаративістики, узагальнений в наукових збірниках "Comparative Literature. Method and Perspective" (1961), "Antologia zagranicznej kompratystyki" (1997), українських вчених (Д. Затонський, Д. Наливайко); Росії (В. Жирмунський, М. Алексєєв, І. Неупокоєва); Словаччини (Д. Дюришин), Польщі (Е. Касперський, Р. Лужний, Г. Маркєвіч, Г. Янашек-Іванічкова). Ми також базувалися на дослідженнях творчості Д. Лоуренсата В. Винниченка.

Основні методи: порівняльно-типологічний, генетико-історичний, психоаналітичний, біографічний, структурально-лінгвістичний, наратологічний, інтертекстуальний.

Об'єкт дослідження: романи британського письменника Д. Г. Лоуренса «Коханець леді Чатерлей», «Сини і коханці», та прозові твори українського письменника В. К. Винниченка «Записки кирпатого Мефістофеля», «Чесність з собою».

Предмет дослідження: ґендерні проблеми у творчості названих авторів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації вперше в українському літературознавстві зроблено спробу зіставлення прози українського письменника Володимира Винниченка та прози британського письменника Девіда Лоуренса в аспекті ґендерної проблематики. В дисертації доводиться, що між творами українського та британського письменників є аналогії та відповідності, які стосуються перш за все ґендерного навантаження творів, а також відмінності, зумовлені національною специфікою кожної із літератур, до яких належали досліджувані автори, та світоглядом письменників.

Практичне значення здійсненого дослідження зумовлюється тим, що результати праці можуть бути використані при розробці навчальних курсів з історії зарубіжної літератури ХХ ст., української літератури, української літературної критики, літератури Англії, а також у спецкурсах для студентів-філологів, у працях з історії світової та англійської літератури, порівняльного літературознавства, теорії та практики перекладу.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладені у доповідях на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (Тернопіль, 2007, 2008, 2009); Всеукраїнських наукових конференціях «Новітня теорія літератури і проблеми літературної антропології» (Тернопіль, 2008), «Мова та лінгвокультурна комунікація» (Бердянськ, 2008); Міжнародних наукових конференціях «Мультикультурні аспекти сучасного літературознавчого дискурсу» (Чернівці, 2008), «Інтертекстуальність в системі художньо-філософського мислення: теоретичний та історико-літературний виміри» (Луцьк, 2009).

Дисертація обговорена та рекомендована до захисту на засіданні кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (протокол № 4 від 26 листопада 2009 р.)

Публікації. Результати дисертації відображені у 6 публікаціях: 6 статей у провідних фахових журналах.

Структура і зміст роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів (кожен з яких поділяється на підрозділи), висновків і списку використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність і наукову новизну, визначено мету, завдання, об' єкт, предмет і методи дослідження, окреслено теоретичне і практичне значення роботи, подано інформацію про апробацію наукових положень дисертації.

Перший розділ дисертації - «Теоретичний дискурс ґендеру» - реферує методологічні та теоретичні позиції феміністичної і ґендерної теорій; представляє ряд літературознавчих концепцій, присвячених інтерпретації проблем статі у творчості Володимира Винниченка; подає рецепцію творчості Девіда Лоуренса у британській ґендерно орієнтованій літературній критиці.

У підрозділі 1.1. - «Ґендерна проблематика і феміністичний дискурс» - здійснено аналіз праць ключових теоретиків і методологів феміністичної та ґендерної теорій. Адже перш ніж говорити про романну творчість Д. Лоуренса та В. Винниченка в аспекті проблем статі, важливо з' ясувати і окреслити те коло літературно-критичних досліджень, провідних представників західної гуманітарної науки, у яких викладено головний корпус ідей ґендерної теорії.

Сьогодні фемінізм визначають як широке коло підходів і теорій, що звертаються до різних аспектів соціальної дискримінації жінок. Загальна мета його полягає в тому, щоб окреслити напрями й програми, які будуть корисні в підтримці соціальної, економічної та політичної емансипації жінок. Так, Елен Сіксу «Сміх Медузи» «The laugh of the medusa» (1975) акцентує свою дослідницьку увагу на акті письма, який дає можливість жінці усвідомити свою сексуальність, своє жіноче єство, розкрити свою природну силу не піддаючись цензурі. На думку теоретика, письмо поверне жінці її здібності, її бажання, її тілесність які є ізольованими. Воно вивільнить її з привілейованої структури, де їй завжди відводилось місце винної. Письмо стане для жінки дослідницькою аналітичною емансипаційною працею, яка навчить мислити і розмовляти. Жінка без тіла, німа і сліпа, навряд чи може стати хорошим воїном. Для нездатної боротись жінки залишається місце слуги мілітариста-чоловіка, його тіні. Жінки зобов' язані знищити фальшиву жінку, що позбавляє життя своєї сили.

Бельгійська дослідниця феміністичних студій Люс Ірігаре у своїй праці «Ця стать, що не одна» / «This Sex Which Is Not One» (1977) розмірковує про насолоди жінок і про практичну неможливість реалізації цих насолод. Вона говорить, що жіноча сексуальність завжди концептуалізувалась на засадах маскулінних параметрів. Жінка - лише зручна опора для розгортання фантазій чоловіка. Дослідниця припускає, що в такій ролі жінка навіть знаходить насолоду. Але така насолода - це найчастіше мазохістське проституювання її тіла за чужим бажанням, яке не дає їй можливості позбавитись звичного для неї стану залежності від чоловіка. Вона не знає, чого вона хоче, готова на все в той час, коли він «бере» її як свій «об'єкт» у пошуках особистої насолоди. Тому вона не скаже чого сама хоче, оскільки вона вже сама не знає, чого хоче. У своїй праці «Пишучи тіло. До розуміння жіночого письма» / «Writing the Body. Toward an

Understanding of l'Hcriture ffiminine» (1981) Енн Розалінд Джонс зазначає, що західна думка базується на систематичному утиску жіночого досвіду. Відтак, завдання полягає в тому, щоб реконструювати мову, філософію, психоаналіз і спрямованість патріархальної культури, оскільки вони в ній живуть і протистоять. Дослідниця аргументує, що жінки не мали жодних шансів пізнати чи представити себе, оскільки вони стали заручниками у світі структурованому про-чоловічими концепціями. Тому у якості відправної точки для жіночої самосвідомості пропонується явище жіночого тіла і жіночого сексуального задоволення саме тому, що жінки не були присутніми або були хибно представленими у чоловічому дискурсі. На думку Е. Р. Джонс, феміністкам потрібно вийти за межі чоловічої бінарної логіки. Вони не повинні запитувати, чим відрізняється жінка від чоловіка. Феміністкам важливо з'ясувати у плині історії, як жінки стали тими, ким вони є, історії, упродовж якої жінок пригнічували чоловіки і інституції, засновані ними. За словами Е. Р. Джонс, лише за допомогою аналізу могутності взаємин чоловіків і жінок, вони зможуть покласти край їхньому пригніченню і лише тоді зможуть дізнатись, хто такі жінки насправді. Е. Р. Джонс переконана, що, жінкам потрібно позбавитись від хибних і зневажливих думок стосовно власної сексуальності, якими пронизана західна культура і мова на найглибинніших рівнях. Також жінкам потрібно вибудувати самоствердження, яке б могло протистояти фалоцентричним дискурсам, і стало б важливою частиною ідеологічної боротьби.

Кетрін Белсі у своїй праці «Конструюючи суб'єкт: Деконструюючи текст» / «Constructing the Subject: Deconstructing the Text» (1985) переконує, що одною з провідних позицій фемінізму є культурна вибудова суб' єктності. Дослідниця звертається до поняття ідеології, метою якої є саме суб' єкт і конструювання людей у якості суб' єктів. Тут у пригоді стає новітня лінгвістична теорія, згідно з якою, мова забезпечує можливість суб'єктності, тому що саме мова дає можливість тому, хто розмовляє говорити про себе «Я» у якості суб'єкта мовлення. Саме через мову люди формують себе як суб'єкт. Свідомість особистості можлива лише через контраст, розрізнення: «Я» неможливо збагнути без концепції «не-Я», «ти/ви», а діалог як фундаментальна умова мови передбачає реверсивну полярність між «Я» і «ти/ви». Література, як одне з найбільш переконливих використань мови, може мати важливий вплив на способи, якими люди усвідомлюють себе і своє відношення до справжніх відносин у яких вони живуть.

Кора Каплан у своїй праці «Скриня Пандори: суб'єктність, клас і сексуальність у соціалістичній феміністичній критиці» / «Pandora's box: subjectivity, class, and sexuality in socialist feminist criticism» (1985) теж не сумнівається, що особистість є центром літературних текстів у якості об' єкта і суб' єкта їхнього дискурсу. Література завжди була традиційним простором для досліджень ґендерних взаємин і відмінності статей і тим середовищем, де жінки ледве були помітні. Корекція і відновлення жіночої суб' єктності шляхом перечитування літератури стає основною частиною критичного проекту гуманістичного фемінізму.

Сюзен С. Ленсер у своїй праці «До феміністичної наратології» / «Towards a feminist narratology» (1986) досліджуючи співвідносність фемінізму і наратології, намагається збагнути, що під силу наратології, а що ні, яке місце посідає наратологія у сучасному середовищі критики, як вона може збагатити герменевтичну діяльність критиків, які не є теоретиками наратології. Дослідниця намагається збагнути, чи зможе феміністична критика, а саме дослідження наративу жінками, отримати користь від наратологічних методів і уявлень, а також чи матиме можливість феміністична критика і практика аналізу жіночих текстів перелаштувати наратологію.

Цілком очевидний той факт, що практично жодна праця в полі наратології не переймалась проблемою ґендеру, не окреслювала його критеріїв чи формулювала запитання і гіпотези. Це означає, що наративи, що слугують фундаментом для наратології - це тексти чоловічі і такі, що вважаються чоловічими. І саме у таких універсальних текстах поняття ґендеру практично завжди упускається, і це виявляється проблемним для тих жінок, чия основна зацікавленість полягає у специфічності жіночого письма. Головною перевагою наратології для Сюзен С. Ленсер є те, що вона пропонує відносно незалежну систему поглядів для дослідження груп текстів. Наратологія, наприклад, могла б забезпечити надзвичайно важливою базою для дослідження найскладніших і найважливіших запитань для феміністичної критики: чи існує «жіноче письмо» і фемінна традиція, чи все-таки чоловіки і жінки пишуть по-різному.

У підрозділі 1.2. - «Ґендерні аспекти творчості В.Винниченка у зарубіжній та українській літературній критиці» - репрезентовано погляди на проблеми статі у творчості Володимира Винниченка з позиції діаспорної та вітчизняної україністики. Серед дослідників творчості Володимира Винниченка, які найбільш ґрунтовно аналізували його прозову спадщину в аспекті проблем ґендерних взаємин, були американський науковець Ендрю Касприк та український учений Володимир Панченко. Ендрю Касприк аналізує творчість Винниченка, зокрема романи «Чесність з собою» та «Записки Кирпатого Мефістофеля», в аспекті ніцшеанства, наголошуючи на пріоритетності питань статі у роботах українського автора. Позиція Володимира Винниченка демонструється у дослідженні Ендрю Касприка у полеміці з марксистами, дарвіністами і ніцшеанцями. Головне ядро полеміки розгорнулося між уявленнями про людину як соціальну чи біологічну істоту. Винниченко відстоював можливість підтвердження сексуальності за допомогою «вільного кохання», під яким він передбачав погоджені взаємини сексуального характеру, які б не передбачали народження дітей. Письменник навіть сформулював таку свободу у своїй праці «Конкордизм», яка є одним з тринадцяти нових правил: «Займайся коханням з тим, хто тобі подобається, але сім' ю будуй лише з тією людиною якої ти прагнеш усією душею і тілом, у якій ти бачиш матір чи батька своїх дітей».

Серед проблем, на яких Винниченко зосереджував свою увагу, були сексуальне бажання, пристрасне  бажання,  кохання  без взаємності,  боротьба із репресіями проти  статі, змінасексуальних традицій. Проблеми ж фізичних сексуальних взаємин письменник практично не торкався.

Альтернативою романтичним сексуальним взаєминам поза шлюбом для Винниченка була проституція, яку він вважав можливою заміною, хоч і не найкращою, оскільки інститут проституції передбачав деградацію і експлуатацію жінок. Винниченко застосував практичну позицію щодо проституції, він розглядав її як зло, якого неможливо уникнути. Його революціонер Мирон у романі «Чесність з собою» запропонував розглядати проституцію як взаємну договірну діяльність між дорослими людьми. Хоча, як слушно зауважує Е. Касприк, його кінцеву позицію щодо питання проституції визначити неможливо.

Володимир Панченко, на відміну від Ендрю Касприка, аналізує творчість Володимира Винниченка у широкому контексті літератури зламу віків, зосереджуючи свою увагу, зокрема, на проблемах статі. Дослідник стверджує, що у багатьох творах В. Винниченка, написаних у 1906­1920 рр, на зміну різким соціальним контрастам теж прийшла проблематика морально-психологічна й морально-філософська, яка включала в себе й актуальну в широкому читацькому й письменницькому колі «проблему статі». Творчі зацікавлення В. Винниченка збігалися із загальним вектором літературного руху - від мітингів до «статевих ексцесів», а якщо точніше - до проблем кохання, шлюбу та біологічних чинників у людській поведінці.

Прагнучи захопити водночас якомога ширший спектр актуальних проблем, письменник не обминав і питання про стосунки між статями. Воно не раз виникає в суперечках його героїв, нагадує про себе в сюжетних перипетіях, входить як суттєвий складник до «теорій» Винниченкових соціалістів-ніцшеанців. Письменник продовжував з'ясовувати колізії між належним і сущим, між проголошеним принципом - і реальним життям. Вчинки багатьох його героїв - це, по суті, експерименти над собою, метою яких є перевірка тих чи тих моральних постулатів. Центральним у роздумах В. Винниченка було питання про можливість змінити незмінне, «виправивши» природу, відкоригувавши її закони згідно з новими уявленнями.

У підрозділі 1.3. - «Творчість Д. Г. Лоуренса у ґендерно орієнтованій літературній критиці» - представлено аналіз англомовної літературної критики з приводу творчості Д. Лоуренса. Дослідження показало, що такі ранні критики, як Мідлтон Меррі, Герберт Дж. Селігмен, Джуліан Мойнаган підтримують ідею того, що Лоуренс був феміністом. Пізніші критики, такі як Р. П. Дрейпер, Ф. Р. Левіс, Х. Х. Далескі, Гаррі Т. Мур наголошують на тому, що Лоуренс розумів і поважав жінок. Хоча критика стосовно Лоуренса поступово змінювалась, Тоні Слейд, Скот Сендерс і такі феміністичні критики, як Кейт Міллет і Хіларі Сімсон помітили у Лоуренсових текстах цинізм по відношенню до жінок, хоча вони і не відкидали ідею того, що Лоуренс прекрасно розумів і намагався у свій спосіб захищати жінок.

Другий розділ дисертації - «Ґендерні топоси у творчості Д. Лоренса і В.Винниченка» ­представляє реалізацію порівняльного підходу до аналізу ґендерної проблематики у творчості Лоуренса і Винниченка в аспектах наратології, антропології, персонажної типології та інтертекстуальності.

У підрозділі 2.1. - «Еволюція жіночої сексуальності в романі Д.Г.Лоуренса «"Коханець леді Чатерлей"» - на сюжетному рівні простежено, як ядерні функції розповідного тексту Лоуренса - зміни в уявленнях Констанції Чатерлей про власну сексуальність - сприяють реалізації наративної стратегії роману. Погоджуючись із Кейт Міллет у тому, що Лоуренс, як вправний політик, зрозумів сексуальну революцію не тільки як визволення жінки, але і як потенціал для нових маніпуляцій та знаряддя її поневолення, ми доводимо, що в романі Лоуренса зображення етапів розвитку жіночої сексуальності лише підкреслює перемогу і право чоловіка, а також поразку та залежність жінки.

Представивши свою героїню спершу як цнотливу дівчину, що радше зацікавлена інтелектуальними дискусіями, британський автор представляє статеві взаємини як свого роду необхідний додаток до можливості спілкуватися з чоловіками. Разом з тим навіть ці вимушені контакти призводять до пробудження власної сексуальності Констанс і змін в уявленнях про себе саму. Та згодом Лоуренс ставить антропологічний експеримент, позбавляючи героїню природної комунікації з чоловіком через його каліцтво, що змушує її шукати шляхів для реалізації власного жіночого потенціалу у контакті з іншими чоловіками. Це автоматично ставить Констанс у залежне становище. Тому вона, розумна сучасна жінка, зведена до інструменту чоловічого задоволення і статусу коханки. Вона слабка жінка, не здатна самостійно прийняти рішення. І навіть якщо б вона могла зробити вибір між Мелорзом і Кліфордом, вона все одно залишилася б або інструментом Мелорзового статевого задоволення, або декоративною річчю в Кліфордовому домі. Тому сьогодні можна добачити певний цинізм в тому образі жінки, який створив Лоуренс, хоча неможливо заперечити, що в цьому жіночому персонажі існує певна привабливість.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

В В Панченко - Говорити про стать ґендерні проблеми у творчості д лоуренса і в винниченка