Р М Смішко - Головні риси тектоніки центральної частини донбасу - страница 1

Страницы:
1  2 

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV.

Серія геологічна. 2004. Вип. 18. С. 143-153      Ser.Geol. 2004. N. 18. P. 143-153

УДК 551.24 (477.6)

ГОЛОВНІ РИСИ ТЕКТОНІКИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ ДОНБАСУ

Р.М. Смішко

Львівський національний університет імені Івана Франка 79005 м. Львів, вул. Грушевського, 4. E-mail: geomin@franko.lviv.ua

Вивчення особливостей тектоніки центральної частини Донець­кого басейну дало змогу виявити провідну роль глибинних розло­мів у формуванні головних тектонічних елементів території. Як приклад, розглянуто процес формування Головної антикліналі та антикліналь-флексур добре вивченого Донецько-Макіївського гео­лого-промислового району. Ці структурні елементи свідчать про ті­сний генетичний зв'язок із поздовжнім Центральнодонецьким і Донецько-Кадіївським поперечним глибинними розломами.

Ключові слова: Донецький басейн, глибинний розлом, пластичні деформації, дисгармонійна складчастість, вугленосна формація.

Складчасті деформації Донецького кряжа, їхній генезис та механізм форму­вання були об'єктом глибокого зацікавлення геологів з другої половини ХІХ ст. Найпоширенішими є відомі схеми утворення складок, які пов'язували із горизо­нтальним тиском з південного заходу, з боку Українського щита, а також Воро­незького масиву, як малорухливої (стопорної) брили півдня Східноєв-ропейської платформи, хоча такий підхід не дав змоги пояснити всю різноманітність склад­частих та розривних структур осадової товщі карбону Донбасу. Одним з голо­вних аргументів, що стали основою цих концепцій, були широко розвинуті тут характерні насувні дислокації в структурі вугленосної формації, утворення яких пояснювали винятково як наслідок тангенціального стиску. У цьому випадку було абсолютно нез' ясованим питання про те, чому найскладніша перем' ятість і найскладніша тектоніка, великі тектонічні дислокації сконцентровані не в при-бортовій частині (у зоні безпосередньої дії стискних блоків), а в серединній час­тині Донбасу, тобто між системами Мушкетівського та Лутугінського поздовж­ніх глибинних розломів субширотного напряму [7]. Також важко уявити і трансформацію зусиль від ділянок з незначними потужностями шарів, на які безпосередньо впливав тиск, тобто від крайових частин до центральних, де по­тужності осадових комплексів збільшуються в декілька разів. Очевидно, що в цьому разі не було запропоновано і варіанта відповідного ефективного механіз­му передавання зусиль горизон-тального стиску на велику відстань від крайових до центральних частин прогину.

Загальний тектонічний план осадових комплексів Донбасу визначений наявністю регіональних структурних елементів північно-західного (субширотно-

© Смішко Р.М., 2004го) простягання, які представлені системою великих лінійних антикліналей та синкліналей. Найяскравішим прикладом з цієї групи структур є Головна антикліналь. Дещо меншу, проте достатньо суттєву роль відіграють тектонічні елементи північно-східного простягання. Таку орієнтацію мають так звані вали антидонбаського напряму, що відображені в розташуванні низки антиклінальних та синклінальних складок, а також великих флексур, які зі сходу облямовують Кальміус-Торецьку улоговину. На тектонічній схемі Донбасу В.С. Попова [3] вони введені в склад цієї улоговини. На наш погляд, їх необхідно виділити як окремий структурно-тектонічний комплекс - зону поперечних флексур централь-ної частини Донбасу.

З огляду на те, що приповерхнева (до глибини 2,0-2,5 тис. м) геологічна бу­дова центральної частини Донбасу вивчена досить добре і схарактеризована в численних публікаціях, ми наведемо лиш її загальний опис і акцентуємо на тих особливостях геоструктури, які необхідні для розуміння запропонованої конце­пції формування складок.

Деякі дослідники розглядають Донецьку складчасту систему як крайову час­тину герцинської геосинкліналі, що розміщена між двома брилами Східноєвро­пейської платформи - Українським щитом та Воронезьким масивом, і бокове стиснення з їхнього боку привело до розвитку різноманітних складчастих та розривних (переважно насуви) деформацій у потужній осадовій товщі Донбасу. Більшість же схиляється до думки про Донбас як про складчасту систему в ме­жах великої геоструктури Прип' ятсько-Дніпровсько-Донецького авлакогену, тобто як про таку, що розвивалася на фундаменті давньої платформи. Така кон­цепція підтверджена і даними геофізичних досліджень, зокрема результатами глибинного сейсмічного зондування (ГСЗ).

А.К. Міхальов [5], аналізуючи механізм утворення Головної антикліналі, зробив висновок про провідну роль блоків жорсткого кристалічного фундаменту в її формуванні. На його думку, антикліналь розвинулась на межі розділення Українського щита та Воронезького масиву в разі нахилу їхніх поверхонь одна до одної. Головну роль у цьому процесі він відвів коливальним рухам масивів уздовж горизонтальної осі північно-західного напряму. Поділяючи і підтвер­джуючи думку про існування структури глибинного розлому під Головною ан­тикліналлю, усе ж зазначимо, що у праці [5] не враховано низки особливостей геологічної будови цієї структури, а також характеру руху блоків кристалічного фундаменту та їхнього впливу на поведінку товщі вугленосної формації Донець­кого басейну.

Аналіз матеріалів з тектоніки, фацій та їхньої мінливості по площі та розрізу, потужності осадових комплексів та метаморфізму вугілля дає змогу дещо з ін­ших позицій підійти до вирішення цієї проблеми. Утворення системи субпарале-льних антикліналей, що простягаються згідно з головним напрямом видовжено-сті геоструктури Донецького кряжа, в загальних рисах уявляється близьким. Різ­номаніття ж морфологічних форм зумовлене, головно, неоднаковими потужнос­тями осадових товщ на окремих ділянках, відмінністю механічних властивостей окремих шарів деформованої товщі та ускладненням глибинної структури фун­даменту в тих чи інших формах (віргації, поєднання різноспрямованих диз' юнктивів, характер руху блоків).

Морфологічно Головна антикліналь - це вузька лінійна складка, яка помітно виділяється на фоні загального порівняно спокійного залягання шарів порід у суміжних синкліналях крутими кутами падіння шарів на крилах (60-80°) та доб­ре вираженою поперечною асиметрією. Вона тягнеться через увесь Донбас і в дещо зміненому вигляді - ланцюжок брахіантикліналей та соляних куполів -простежується далеко на північний захід у межах Дніпровсько-Донецької запа­дини. У центральній частині складка ускладнена Ровеньківським поперечним підняттям, де в структурі антикліналі видно її роздвоєння з утворенням у промі­жку між підняттями Карпово-Кріпинської синкліналі (Нагольний кряж). У гео­логічній будові цієї структури беруть участь кам' яновугільні відклади всіх трьох відділів. Літологічно вони представлені типовим комплексом донецької вугле­носної формації: перешаровування пісковиків (близько 40%), глинисто-алевритових порід (55%), вугілля і вуглистих порід (2,3%), вапняків (близько 2%). Тобто тут розвинута товща, яка за механічними властивостями може підда­ватися пластичним деформаціям уже на досить незначних глибинах (до 2 км).

Уздовж осі складки простежується інтенсивна порушеність як диз' юнктивними, так і плікативними деформаціями вищих порядків. Це Осьо­вий, Сулино-Костянтинівський та інші насуви, а також дрібні куполоподібні складки. Дослідження по гірничих виробках та свердловинах засвідчило, що розривні дислокації з глибиною змінюють амплітуду. Зафіксовано повне зник­нення деяких з них, а інші, не маючи виходу на поверхні, розвиваються всере­дині осадової товщі. Це так звані сліпі розриви. Детальна розвідка свідчить, що їхні площини в першому наближенні мають форму приплюснутих еліпсів з різ­ним співвідношенням осей. Отже, розриви цього типу розвивались без безпосе­реднього впливу рухів по розломах кристалічного фундаменту і є лише формою розрядки тектонічних напружень, що виникали в осадовій товщі під час склад­коутворення. Про це ж опосередковано можуть свідчити і простягання більшості розривів, які розташовані під гострим кутом до осьової площини Головної анти­кліналі, а також близьке до цього положення більшості довгих осей дрібних складок. З іншого боку, таке положення структур вищих порядків може свідчити про наявність зсувної складової по площині Центральнодонецького глибинного розлому, до якого генетично тяжіє складка. На жаль, обмеженість фактичного матеріалу з глибинної будови території не дає змоги оцінити горизонтальну складову зсуву, а лише намітити її якісну характеристику як правосторонній зсув.

Дані буріння доводять, що з глибиною стрімкість падіння шарів на крилах антикліналі дещо зменшується, проте зміни ці з глибиною можна визначити до­сить приблизно. Аналіз геофізичних матеріалів по профілю ГСЗ Гуляйполе-Горлівка засвідчує, що на південному крилі Головної антикліналі є досить помі­тне виположування кутів падіння. Наприклад, по стратиграфічній межі верхній-середній карбон падіння шарів на поверхні становить 30°, тоді як на глибинах близько 11-12 км відбивні майданчики, що відповідають межі девону і карбону, займають субгоризонтальне положення [2]. Такий тип дислокованості осадової товщі свідчить про певну дисгармонійність складчастості вугленосної формації, однією з найважливіших причин розвитку якої є так звана тектоніка пластичної плинності [4], або пластичної деформації. Тобто між пластами з різними механі­чними властивостями простежується взаємне ковзання в разі складкоутворення і відбувається переміщення матеріалу в некомпетентних шарах, головно у вугіль­них та глинисто-алевритових. Водночас вони відіграють роль своєрідної змазки між потужними товщами пісковиків, що значно полегшує процес деформування. В таких умовах виникають численні роздуви та перетиски шарів у дрібному ма­сштабі (рис. 1) і більші плікативні структури регіонального масштабу з усіма проміжними формами.

Рис. 1. Прояви дисгармонійної складчастості на рівні окремих шарів і прошарків: І - про­яв пластичних деформацій всередині вугільного пласта під час різнонапрямле-ного руху покрівлі й підошви - пошарове ковзання на крилі складки (1 - пісковик, 2 - ву­гілля); ІІ - характер деформованості в пачці пісковику (1) - вугілля (2). В прошарку пісковику, що міститься всередині вугільного пласта, є численні тріщини відриву.

Формування Головної антикліналі генетично тісно пов'язане з активною тектонічною діяльністю Центральнодонецького глибинного розлому. Вперше на цю структуру звернув увагу М.І. Безбородько [1], розглядаючи її як тектонічну смугу, що простежується від Донбасу в північно-західному напрямі до Чернігова. Учений характеризував її як специфічну геохімічну провінцію з ха­рактерними рисами тектоніки, вулканізму та металогенії. В межах Донецького кряжа з нею пов' язані поліметалеві прояви Нагольчанського рудного вузла, кіноварні родовища Центрального ртутного поясу, які в дещо меншому обсязі простежуються в межах розвитку солянокупольних структур північно-західної окраїни Донбасу та в Дніпровсько-Донецькій западині. Отже, як різноманітні дислокації, магматизм, так і певний характер металогенії, рудопрояви є обов' язковими для глибинних розломів. Форми прояву глибинних рухів можуть виявлятися у різноманітній дислокованості осадових товщ. Така дислокованість зумовлена глибинними рухами в певних часових і просторових межах.

На підставі викладеного можна зробити висновок про те, що Головна антикліналь формувалась у пластичній товщі карбону під дією різнонапрямлених рухів блоків кристалічного фундаменту в зоні Центральнодо-нецького глибин-ного розлому. Ці рухи вели до утворення зони розущільнення (інтенсивна тріщинуватість та інші прояви) в породах, які залягали над розло­мом, що спільно з деякими тангенціальними зусиллями приводило до локалізації найінтенсивні-ших деформацій у межах ділянок з найбільшою рухливістю.

Згідно з принципом оптимальної роботи треба очікувати, що в разі переміщення меж шарів у просторі відбувається деформація, яка з усіх можливих варіантів вибирає такий, що потребує найменших затрат енергії. Тобто під час стискання лінзи осадових утворень складчастість буде концентруватись над рухомою зо­ною розлому. Можна вважати, що інтенсивність складчастості прямо залежить від товщини осадових комплексів, які піддаються деформаціям у зоні дії гли­бинного розлому. За результатами теоретичних розрахунків О.С. Григор'єва та інших (усне повідомлення), ширина зони максимальних напружень у товщі, яка піддається пластичним деформаціям над розривом, становить 10% загальної потужності цього комплексу. Експерименти засвідчили дещо більшу ширину зони складкоутворення. Якщо припустити, що в разі максимального прогинання території, яке досягло 20-25 км по фундаменту, та нагромадження відповідної товщі (зона розлому по фундаменту є геометричною площиною між двома суміжними блоками), то ширина надрозломної складки повинна б становити 2,5-3,0 км. Проте ширина Головної антикліналі значно перевищує розрахункову. На підставі протилежного можна обчислити, що ширина зони розлому по фун­даменту становитиме приблизно 3-5 км. Найширша його ділянка розташована в межах перетину розломом Ровеньківського підняття (Нагольний кряж). З на­ближенням до глибших ділянок розрізу, до жорстких порід фундаменту кути падіння шарів осадових комплексів зменшуються, плікативні дислокації транс­формуються в диз' юнктивні, що можуть бути уже безпосередньо пов' язані з розломами фундаменту і порухами його блоків (рис. 2).

Рис. 2. Схема формування Головної

антикліналі Донбасу:

1 - кристалічний фундамент; 2 - девонський осадово-вулканоген­ний комплекс; 3 - кам'яновугільні відклади; 4 - Центральнодонецький глибинний розлом; 5 - коливні рухи (а) і напрям головних сил (б) у разі формування складки; 6 - зона розви­тку найінтенсивніших проявів текто­ніки плинності під впливом рухів по розлому.

Якщо прийняти такий механізм формування структури Головної антикліналі, то її потрібно зачислити до типу надрозломних структур.

Поперечні плікативні структури (флексури та антикліналь-флексури) центра­льної частини Донбасу безпосередньо примикають до південного крила Голо­вної антикліналі (рис. 3). Вони ускладнені численними розривами, найбільші з яких за напрямом простягання збігаються з простяганням антикліналь-флексур або близькі до нього. Виявляються тут і менші усклад-нювальні структури ви­щих порядків. Загальний напрям головних структур Донецько-Макіївського гео-лого-промислового району - північний схід. Ми розглянемо лише флексури, які

P.M. Смішко

найповніше відображають характер його тектоніки - зону поперечних флексур. Ця зона помітно виділяється на фоні головної складчастості Донбасу, що з по­вним правом дає підстави трактувати її як самостійну структурно-тектонічну зону "антидонбаського" напряму. Літологічний тип розрізу карбону близький за складом та характером перешаровування до описаного вище, що зумовлює його високу пластичність під час деформування. Загальне падіння шарів - на північ­ний захід (в напрямі до придонної частини Кальміус-Торецької улоговини). Кути падіння - 15-18°. Зростання кутів падіння простежується в межах тектонічних дислокацій. Головними є чотири великі флексури (зі сходу на захід): Ясинівсь-ко-Жданівська, Калинівська, Чайкінська та Вітківська (див. рис. 3).

Г2П' Ki:;"J' !*^J

Рис. 3. Тектонічна схема зони розвитку поперечних флексур Донецько-Макіївського геолого-промислового району.

1 - маркувальні горизонти вапняків (межі світ); 2 - розривні порушення; 3 - головні флексури.

У будові флексур беруть участь комплекси середнього і верхнього карбону. Довжина складок становить від 20-25 до 35 км, амплітуди - від 500 (для Вітків-ської) до 1 500 м (для Ясинівсько-Жданівської). Кути падіння шарів на з'єднувальних крилах також закономірно зростають до сходу - від максималь­них на Вітківській флексурі, що доходять до 60°, і до прямовисних та перекину­тих падінь (перетин одновікових шарів свердловинами три-п' ять разів) на Яси-нівсько-Жданівській флексурі.

Процес формування поперечних флексур має особливості, хоча головними силами, як і під час формування Головної антикліналі, є рухи блоків кристаліч­ного фундаменту та пластичне деформування вугленосної товщі карбону. Прос­торово флексури тяжіють до великої поперечної структури фундаменту - Доне-цько-Кадіївського глибинного розлому. Між цими структурними елементами є тісний генетичний зв'язок. Морфологічно розлом по фундаменту представлений широкою смугою ступінчастої будови, яка опускається в західному напрямі (рис. 4).

Ш' ^2 Sl^ Е3« Ms

Рис. 4. Геологічний розріз навхрест простяганню флексур:

1 - девонська осадово-вулканогенна товща; 2 - нижньокам'яновугільна карбонатна формація; 3 - маркувальні горизонти (а - межі світ, б - межі відділів); 4 - розривні дис­локації; 5 - кристалічний фундамент.

Ця система розломів обмежує з заходу підняття фундаменту Центрального Донбасу, і деякі дослідники її розглядають як його західну тектонічну межу. Розвиток структури Донецько-Кадіївського глибинного розлому зумовив фор­мування складної західної частини підняття, початок утворення якого збігся із завершальною стадією карбонового осадонагромадження. Це підняття є успад­кованою структурою, про що свідчать його прояви в пізньому девоні [6]. Воно було пасивним блоком щодо західного блока Вовчанської синкліналі, який про­довжував занурюватись. Цей же знак рухів для пізнього девону зафіксований і у східній частині Бахмутської улоговини, що розташована північніше. Західна частина поперечного підняття була теж втягнута в занурення, що сприяло вини­кненню деякого нахилу його крайового блока в напрямі Кальміус-Торецької улоговини і розвитку ступінчастого блокування фундаменту в зоні розлому. Під дією гравітаційних сил та рухів кристалічного фундаменту відбулось спрямова­не ковзання осадової товщі кам' яновугільного розрізу як пластичної, чому до­статньо сприяли особливості його структури, про що зазначено вище. Девонська товща, судячи з її літології, вела себе подібно до фундаменту, теж як жорстка.

Флексури формувались у межах надрозломного схилу, у геологічній будові якого беруть участь різні за віком, речовинним складом, а отже, і фізичними властивостями осадові та осадово-вулканогенні породи, що лежать на кристалі­чному фундаменті. В основі розрізу осадових утворень залягає девонська вулка­ногенно-теригенна товща, представлена пісковиками і конгломератами, рідшевапняками, а вулканіти - це переважно туфи, туфіти, туфобрекчії, покриви і дай­ки базальтоїдів. У центральній частині Донбасу розріз девону не розкритий, проте є підстави припускати, що він близький до відомих комплексів південної частини регіону. Імовірно, тут дещо зростає роль вивержених порід. Стосовно їхніх потужностей думки геологів досить різні: від 15 км (за результатами інтер­претації регіонального профілю ГСЗ-Х "Ногайськ-Костянтинівка-Сватове" Ле-венштейн, Павленкова, Баранова, 1971) до незначних, сумірних з потужностями одновікових утворень півдня Донбасу. З огляду на особливості історії геологіч­ного розвитку регіону ми більше схиляємося до останньої думки, припускаючи, що девон розвинутий не всюди, а лише в межах окремих блоків, де він зберігся від передкам' яновугільного розмиву. За фізичними властивостями девонські породи можна розглядати переважно як жорсткі, що слабко піддаються пласти­чним деформаціям, з різницями крайніх максимальних тисків близько 8 000 кГ/см2. Тобто під час максимального занурення (12-15 км) та активізації гли­бинного розлому на початку інверсії товща в загальному поводилась як жорстке тверде тіло. В цих умовах розвивались, головно, розривні дислокації.

Стратиграфічно вище, на відкладах девону, а місцями і на кристалічному фу­ндаменті незгідно залягає нижньокам' яновугільна карбонатна формація. В ціло­му розрізі карбону вона займає досить незначний об'єм (близько 5%), проте для розвитку тектонічних процесів її роль була досить вагомою. Відомо, що вапня­ки, особливо разшаровані, - це субстанція, що добре піддається пластичним де­формаціям за умов підвищених тисків (двійникування кристалів кальциту). Про­цеси ковзання добре виявляються по поверхнях нашаровування, у тім числі в зоні переходу нижньої карбонатної формації у вугленосну. В межах зони Доне-цько-Кадіївського поперечного глибинного розлому карбонатна товща була та­кож своєрідним амортизатором блокових рухів фундаменту, трансформувавши їх у пластичні деформації вугленосної товщі. Завдяки високим пластичним влас­тивостям карбонатної формації в підошві вугленосної товщі розриви фундамен­ту затушовані, що сприяло розвиткові пологого надрозломного схилу, по якому і відбувалося переміщення (ковзання) в північно-західному напрямі багатокіломе­трової вугленосної формації карбону (див. рис. 4). В ній процес складкоутворен­ня розвивався самостійно завдяки високій пластичності всієї вугленосної фор­мації, що була виведена із рівноважного стану, очевидно, уже наприкінці серед­нього карбону.

Сучасні матеріали з тектоніки, фаціальних змін по площі, потужностях осадів та метаморфізму вугілля дають змогу по-новому інтерпретувати умови утворен­ня складчастості Донбасу. Формування всіх лінійних антикліналей цього регіону в загальних рисах уявляють близьким. Різноманітність їхніх морфологічних форм зумовлена, головно, потужностями та складом деформованої товщі і, як наслідок, мінливістю їхніх фізичних властивостей, а також характером порухів блоків фундаменту на окремих ділянках. Такі особливості тектоніки передбача­ють і розвиток дисгармонійної складчастості вугленосної формації. Їхніми мак-ропроявами є невідповідності структурних планів різних стратиграфічних рівнів, а мікропроявами - складчастість плинності в межах окремих комплексів шарів. Одним із важливих чинників, що впливають на виникнення дисгармонійної складчастості, є загальна пластичність товщі та розвиток у ній пластичних дефо-рмацій. Теоретично вважають, що завжди є межа пластичності, і деформація починається тоді, коли напруження досягають цієї межі. Деформації є наслідком дії певних сил на масив порід і залежать від напружень.

Флексури як надрозломні складки зони Донецько-Кадїївського глибинного розлому на ранніх етапах нагромадження товщі вугленосної формації розвива­лися досить повільно. Зі збільшенням потужностей осадової товщі зростали на­вантаження і, відповідно, тиски в нижніх частинах розрізу. Уже на глибинах 8­10 км тиск досягав не менше 2,0-2,5 тис. кГ/см2. За цих умов навіть під час не­значних тектонічних порухів стрімко зростала різниця крайніх головних тисків, що виводило шари порід з рівноважного стану. Деформації починались з момен­ту досягнення певної межі напружень для конкретного типу порід, наявних у розрізі. З одного боку, пластичні деформації в різних породах можуть відбува­тися з різними швидкостями, а з іншого, - шари різних порід досягають порога пластичності не одночасно. Уся сукупність порід товщі вугленосної формації, як і інших флішових та флішоїдних комплексів, має високу пластичність, хоча на мікрорівні може виявлятися як тріщинуватість, так і будинаж між шарами з різ­ко відмінними фізичними властивостями (чергування компетентних та некомпе­тентних шарів).

Збільшення інтенсивності тектонічних деформацій у південно-східному на­прямі свідчить про значний тиск з боку Зуївського купольного підняття. Цей процес зумовлений горизонтальним рухом блоків кристалічного фундаменту, а також насуванням південного блока центрального підняття Донбасу на північ­ний захід. Аналіз структури деяких ділянок Донецького басейну засвідчив, що горизонтальні переміщення тут є досить характерним явищем. Наприклад, вони зафіксовані для зони Центральнодонецького і Північного поздовжніх розломів, а також для окремих поперечних структур цього типу, зокрема, в західній час­тині Донбасу на ділянці його поєднання з Дніпровсько-Донецькою западиною (північно-західна окраїна Донбасу). Під час цих рухів відбулось насування блока фундаменту, розташованого між Мушкетівським, Центральнодонецьким та До-нецько-Кадіївським глибинними розломами, на блок Вовчанської синкліналі. Природно, ці рухи вплинули і на тектоніку осадових товщ, що дає нам змогу хоча б якісно оцінити характер цих подій. Отже, зона Донецько-Кадіївського глибинного розлому була зоною стиснення, що зумовило відсутність, зокрема, магматичних проявів. Дуже суттєвим є той факт, що жодна з флексур не про­стежується південніше зони Мушкетівського глибинного розлому і, зазвичай, на підході до неї стрімко зникає, що беззаперечно підтверджує генетичний зв' язок флексур з тектонікою кристалічного фундаменту.

Відсутність повнішого фактичного матеріалу значно ускладнює деталізацію механізму формування поперечних флексур Донбасу. Є дуже мало даних, що стосуються тектоніки нижньокам' яновугільних комплексів і ще менше даних щодо геологічної будови девонського комплексу порід центральної частини Донбасу та кристалічного фундаменту цієї ділянки. Деякі геологи схильні вва­жати, що нижньокам' яновугільні товщі не пов' язані паралельною складчастістю з флексурними перегинами в шарах середнього і верхнього карбону. Матеріалів для підтвердження чи заперечення цієї тези практично нема. Проте запропоно­ваний механізм складкоутворення враховує можливість розвитку різних струк-турних планів по поверхні карбонатної товщі нижнього карбону, а також на ви­щих стратиграфічних рівнях у межах району. Це свідчить про значний розвиток проявів тут дисгармонійної складчастості, що і відіграло відповідну роль під час формування структур.

Розгляд механізму формування флексур передбачає з' ясування часу їхнього утворення. Активізація давніх поперечних глибинних розломів фундаменту була пов' язана із загальною інверсією території Донецького кряжа, початок якої ми схильні датувати другою половиною середнього карбону. Отже, посилення бло­кових рухів фундаменту збіглося в часі з максимальною інтенсивністю нагрома­дження осадів. Відбулося їхнє ущільнення та літифікація під тиском перекрив-них шарів разом з проковзуванням окремих прошарків та перерозподілом мате­ріалу всередині деформованої товщі. Найактивніший розвиток флексур пов' язаний зі становленням головної складчастості, проте завершився він дещо швидше, очевидно, разом із припиненням рухів по Донецько-Кадіївському гли­бинному розлому. У післяпермський час відбулося розвантаження тектонічних напружень переважно у формі диз' юнктивних дислокацій. Складкоутворення відігравало підрядну роль і в приповерхневих частинах осадової товщі території в наступні періоди уже практично не виявлялось.

1. Безбородько М.І. Тектонічна лінія "Чернігів - Донбас"на Лівобережній Україні (або так звана "лінія вулканізму") // Журн. геол.-геогр. циклу ВУАН. 1933. № 4(8). С. 28-36.

2. Білоцерківець Ю.І., Бородулін М.І. Про зв'язок складчастості осадочної товщі Донецького басейну з глибинними розломами // Геол. журн. 1977. № 1. С. 28-33.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Р М Смішко - Головні риси тектоніки центральної частини донбасу

Р М Смішко - Структурні особливості донецького басейну у зв'язку з газоносністю