В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 1

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

САМОРЕГУЛЯЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО ОРГАНІЗМУ КРАЇНИ

 

 

 

 

 

За науковою редакцією доктора філософських наук, професора В. П. Беха

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ

Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова

2010УДК 304.2.: 316.4 ББК 60.55 С 17

Рекомендовано до друку Вченою радою Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (протокол № 3 від 22 жовтня 2009 року)

 

За науковою редакцією В. П. Беха

 

Редакційна колегія: В. П. Бех, доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України (голова); Н. В. Крохмаль, кандидат філософських наук, доцент; Г. О. Нестеренко, доктор філософських наук, доцент (заст. голови).

 

Рецензенти: Б. І. Андрусишин, доктор історичних наук, професор;

Г. І. Волинка, доктор філософських наук, професор. М. Ф. Головатий, доктор політичних наук, професор;

 

С 17                Саморегуляція соціального організму країни : монографія / за

науковою ред. В. П. Беха ; В. П. Бех (голова), Н. В. Крохмаль, Г. О. Нестеренко ; Мін-во освіти і науки, Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2010. -652 с. - (Серія : "До 175-річчя НПУ імені М. П. Драгоманова").

 

У монографії подано оригінальну концепцію саморегуляції соціального організму країни. Завдяки генетичному аналізу розкрита елементна база і функціональні характеристики гомеостату соціальної системи, що складається з двох провідних інгредієнтів: громадянського суспільства і держави. Концептуально доведено існування полімеханізму саморегуляції, до складу якого входять механізм створення законів, механізм дії законів, механізм реалізації законів і механізм зворотного зв'язку, або соціального контролю. З позицій системного аналізу відтворені його головні морфологічні параметри і функціональні характеристики, висвітлені тенденції саморозгортання української дійсності і європейської спільноти. Теоретично обґрунтовано загальне, специфічне й одиничне в багатогранному бутті системи саморегуляції цього виду, а також вказано на джерело продукування суперечностей у транснаціональному організмі Об'єднаної Європи, до структури якого прагне інтегруватися Україна.

Для науковців, фахівців із соціального менеджменту, політологів, соціологів, соціальних філософів, усіх тих, кого цікавить ноосоціогенез, самоорганізація і саморегуляція ноосферного життя.

 

Original conception of self-regulation of a country social organism is given in the monograph. Due to genetic analysis an element base and functional descriptions of homeostat of a social system (which consists of two leading ingredients - civil society and state), is exposed. Existence of self-regulation polimechanism is conceptually proven - it consists of the mechanism of laws-creation, mechanism of laws-action, mechanism of laws-realization and mechanism of feed-back, or social control. From positions of system analysis their main morphological parameters and functional descriptions are reproduced, tendencies of Ukrainian reality and European community development are lighted up. General, specific and single in many-sided life of self-regulation system of this kind are theoretically grounded, and the source of contradictions producing in the transnational organism of Incorporated Europe, in the structure of which Ukraine aims to be integrated, also is indicated.

For research workers, specialists on social management, political scientists, sociologists, social philosophers, all those, who is interested by noosociogenesis, self-organization and self-regulation of noosphere life.

ISBN

© Бех В. П. [та ін.], 2010

© Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2010

 

 

 

 

 

175-РІЧЧЮ Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова 5-РІЧЧЮ кафедри управління та євроінтеграції Інституту соціології, психології та управління

 

 

 

 

присвячується...
Авторський колектив щиро дякує

 

Віктору Петровичу АНДРУЩЕНКУ,

ректорові НПУ імені М. П. Драгоманова, доктору філософських наук, професору, дійсному члену АПН України, члену-кореспонденту НАН України, заслуженому діячу науки і техніки України за сприяння у розробці наукової проблематики

ХХІ століття

ВСТУП

 

 

ХХІ століття несе у собі нові несподіванки і створює складніші проблеми, ніж ті, що існували у добу Модерну. На наш погляд, їх новизна не полягає у нав'язуванні пересічному громадянину страху за майбутнє світової спільноти чи то з причин глобалізації, екологічних негараздів , економічної неспроможності задовольнити потреби людини. Саме цей аспект превалює у публікаціях кінця ХХ - початку ХХІ століть.

Суть новизни проблем світової спільноти полягає у тому, що цивілізація, яка формується гуманітарною революцією, перетворює науку Модерну в "технонауку"1, тобто в нерозривний симбіоз фундаментальної науки й індустрії високих і надвисоких технологій.

Філософія технонауки радикально відрізняється від філософії науки Модерну. Здійснюючи інтелектуальний прорив за обрій новочасового розуміння фізичної світобудови , вона виявляє там щось таке, над чим ніколи не рефлектували творці науки попередніх епох. Йдеться про такі форми буття, які виникають на межі природи з інофізичними сферами буття - психокосмосом , нейрокосмосом , геномним простором усіх живих істот Землі , генетичним кодом, невідомими науці вимірами просторово-часового континууму тощо.

Філософія технонауки , на відміну від її попередниці , не спекулює, а визначає метафізичні параметри інофізичних, інопросторових, інопсихічних світів , стаючи при цьому немовби "супертехнологією" їх створювання. Цивілізація, одержима філософією технонауки , радикально змінює головну рушійну силу Історії, суб'єкта планетарних перетворень, метаболізм цивілізації (тобто глобальний обмін речовиною, енергією, інформацією).

1 Лук'янець В. С., Кравченко О. М., Озадовська Л. В., Мороз О. Я. Науковий світогляд на зламі століть : монографія. - К. : ПАРАПАН, 2006. - С. 13-14.


Практичне здійснення таких грандіозних мегапроектів XXI ст. як: "Ядерний проект", "Геном", "Геном людини", "Нанотех", "Біотех",   "Проект   тотальної   інформатизації планетарногосоціуму", "Проект дигиталізації інформації", "Проект Штучного інтелекту", відкриває перед цивілізацією безмежні можливості науково-технологічного перетворення не тільки матеріально-просторового, але й інформаційно-медійного, гуманітарного середовищ перебування людини . Здобувши всі ці грандіозні можливості , людство буквально кинулося перетворювати свою тілесність, соціальність, спіритуальність, тобто саму людину в усій її багатовимірній тотальності . Саме завдяки цим самоперетворенням у сучасній культурі виникають такі екзотичні феномени як "квантовий інжиніринг", "квантовий комп'ютінг", "нейрокомп'ютінг", "нейроінформатика", "генопластика", "сюрреали ", різноманітні віртуальні світи тощо.

За цих умов перед теоретичною думкою відкривається можливість більш ґрунтовно дослідити ноосферу, як специфічну оболонку, що окутала землю й увібрала у себе продукти саморозгортання планетарного розуму і стало впливає на життєдіяльність світової спільноти , формує принципово нові форми її буття.

Отже, практика використання індустрії інформаційно-гуманітарних технологій перетворення людини в усіх її вимірах занурює наш мегасоціум в якісно нову екзистенціально-антропологічну ситуацію, що далеко не однозначно впливає на розуміння соціального розвитку людства.

З одного боку, у цій ситуації просвітницька віра в те, що науково-технологічні революції неминуче ведуть цивілізацію до ідеально досконалого суспільства, тобто до суспільства Розуму, Справедливості , Загального Благоденства, усвідомлюється як "світоглядна мара". Постпросвітницька світоглядна примара "суспільства ризику" протвережує інтелектуалів нашого часу, звільняє їх від небезпечної ілюзії про можливість науково-технологічного управління глобальною еволюцією не тільки гуманітарної сфери , але й екосередовища в усій його тотальності .

Аналіз причин провалу абсолютно всіх спроб практичного втілення в життя різних мегапроектів ідеально досконалого суспільства (провалу спроб побудови не тільки суспільства комунізму в СРСР , але й суспільства ліберальної демократії на Заході ) підірвав просвітницьку віру в песимістів у всемогутність Розуму. Сучасні соціальні аналітики переконалися у тому, що зростаючий потік науково-технологічних революцій ХХ-ХХІ ст. приведуть цивілізацію не до ідеально досконалого суспільства,

J                        4          1про яке марили мислителі Просвітництва, а до інформаційно-тоталітаристського суспільства, або до глобального "суспільства ризику" (У. Бек).

З другого - інший сегмент колективного розуму світової спільноти позитивно сприймає глобалізовані зміни у планетарному просторі та вважає за необхідне й надалі вивчати соціальний світ і цілеспрямовано впливати на його подальший розвиток. Це означає, що існує досить потужний рух інтелектуалів, які оптимістично дивляться у Майбуття і працюють над дослідженням процесу саморозгортання соціального світу.

Отже, роздуми про прийдешній , а ще більше про майбутній день є нагальним обов'язком філософів і вчених. Адже патологія у суспільному житті , так само, як і у фізіології, - безцінний помічник у з'ясуванні причин захворювання соціального організму, без виявлення яких неможливо сприяти його одужанню.

При цьому сучасна криза переконливо доводить, що вузловою проблемою теорії пізнання на початку ХХІ століття є оптимізація людського життя в планетарному масштабі . На тлі загальної соціальної кризи національні , демографічні , військові , сировинні , енергетичні , екологічні та інші глобальні проблеми сприймаються як її наслідки .

Актуалізація проблеми фундаментальної раціоналізації суспільного життя спостерігається давно, і в названому процесі можна виокремити, як мінімум, три етапи: перший - пов'язаний з обґрунтуванням пріоритету ролі особистості в історії і земного походження суспільства та держави (епоха Відродження); другий - пов'язаний зі становленням соціальної доктрини марксизму, що розкриває суть суспільного життя на основі первинності матеріального над духовним при зростанні творчої ролі народних мас як суб'єкта соціальної чинності (кінець ХУІІІ - середина ХХ століття); третій - пов'язаний з пошуком "філософської єдності" серед безлічі відносно самостійних і взаємовиключних засобів пояснення ліній розвитку соціального світу - теологічного, матеріалістичного, технократичного, феноменологічного, екзистенціалістичного та інших (з середини ХХ століття).

Наразі до цього на основі аналізу глобалізаційних процесів можна додати четвертий етап , що пов ' язаний зі становленням інформаційної єдності світової спільноти . Його сутність полягає у визнанні мережевого характеру комунікацій , що виникають міжрізними суб' єктами історичної дії, канали якої заповнюють різноманітні види інформації, серед яких привалює наукове знання. Тому далеко не випадково, цей етап інформаційної фази розвитку сучасного людства отримав, за визначенням 32-ої конференції ЮНЕСКО (Париж, 2003), назву суспільства знань.

Не дивно, що перед такими потужними і різноспрямованими потоками інтелектуальної та фізичної енергії слаборозвинута теоретична думка просто розгубилася. Причина цього явища полягає у тому, що практична свідомість людей продовжує орієнтуватися на засвоєння логіки зовнішнього стану речей. Люди втратили контакт із внутрішнім світом. Вони перестали розуміти його логіку, і це нерозуміння призвело до того, що спрацювала пастка екології, яка відбиває вимогу дотримання нами закономірностей космічного характеру.

За цих умов природним є поділ дослідників на дві великі групи : песимістів і оптимістів . Песимісти , яких більшість (К. Поппер, А. Койре, Б. Паскаль, Моно та ін.), відносяться скептично до можливостей пізнання законів суспільного розвитку.

Оптимісти ж продовжують невтомно працювати над розгадкою таємниці механізму саморозгортання суспільного життя. У їхньому складі можна виокремити , насамперед, дві групи.

Одна група йде шляхом створення актуалізованих моделей суспільного розвитку, використовуючи для цього тенденції, що відкриваються в ході науково-технічної революції.

Інша ж група дослідників-оптимістів намагається осягнути цілісність суспільного життя шляхом застосування ідеї соціального організму, що має свою власну долю і багатовікову історію. Однак її евристичний потенціал ще цілком незрозумілий і нерозкритий . Водночас наш аналіз доводить, що саме вона є парадигмальною ідеєю, оволодіння якою привідкриває завісу над самоорганізацією і саморегуляцією родового життя світової спільноти у третьому тисячолітті .РОЗДІЛ 1

 

 

 

 

 

історичний аналіз проблеми саморегуляції соціального організму країни

 

 

 

 

Останнім часом як в наукових колах, так і серед широкого загалу стало модним вживання термінів "самоорганізація", "саморегуляція", "регуляція"; набули нового звучання поняття "організація", "управління", "менеджмент". Таке, дещо довільне, тлумачення зазначених понять викликає необхідність їх обґрунтування, пояснення та системного дослідження, що і запропоновано у роботі з позицій ідеї соціального організму країни.

Основою дослідження терміну "саморегуляція соціального організму країни" є дві його складові: "саморегуляція" та "соціальний організм країни". Цей розділ буде присвячений аналізу саме цих двох явищ: феномену соціального організму і саморегуляції як явища, притаманного системам різного типу.

 

 

 

1.1.  Соціальний організм у дискурсі

світоглядно-теоретичного і методологічного аналізу: ретроспектива і сьогодення

 

Спроби філософського пояснення організменого розвитку другої природи робилися неодноразово. Перші згадки про суспільний організм як форму існування людини зустрічаємо ще вдавньоіндійських Ведах (близько 3,5 тис. років до н. е.). Думка про те, що світ людей являє собою взаємопов'язаний організм, просліджується і в іншій давньоіндійській пам'ятці "Махабхараті" (перша половина 1 тис. до н. е.). В одному з її епізодів говориться про єдину духовну субстанцію, до якої сягають всі емпіричні явища.

Пізніше ця ідея була підтримана Платоном, Арістотелем, Т. Гоббсом, О. Контом, Г. Спенсером, К. Марксом, Ф. Енгельсом, В. Леніним, Е. Дюркгеймом та багатьма іншими філософами. У світовій соціології був створений цілий напрямок, що одержав назву органічної школи. Із сучасних дослідників її підтримують Р. Абдєєв, А. Аганбегян, М. Арчер, В. Андрущенко, В. Бех, В . Воронкова, М . Моісєєв, М . Михальченко, М . Мокляк, В. Пилипенко, В. Піддубний, В. Франчук, І. Черненко, П. Штомпка, В. Шаповалов та багато інших.

На багатовимірність організменої ідеї існування соціального світу вказують понятійні форми, у яких вона зафіксована у науко-філософській спадщині : "соціальний організм ", "суспільний організм", "духовний організм", "етносоціальній організм", "логічний організм ", "соборний організм", "церковний організм ", "державний організм ", "народно-державний організм ", "інституціональний організм ", "культурологічний організм ", "культурно-історичний організм ", "колективний організм ", "етнічний організм ", "формаційний організм " та ін.

Наш аналіз показує, що ідея соціального організму якраз і виникла для відображення в логічній формі специфічного планетарного явища, а саме: саморозгортання соціального життя або розумної живої речовини , що співіснує поряд зі звичним білково-нуклеїновим життям або простою живою речовиною. На практиці виходить так, що у вигляді сімейства фізичних організмів спочатку перед нами розкрилася матеріальна сторона Всесвіту, а тепер у сімействі соціальних організмів проступає образ її духовної складової.

Звідси випливає наполегливе прагнення дослідників, використовуючи засіб аналогій, накласти закономірності живого виду планетарної речовини на розумну живу речовину. Саме з цієї причини історія її саморозгортання, як відомо, тісно переплітається з поняттям "фізичний організм ". Цей зв' язок може бути представлений в такому вигляді : у Платона він є метафорою,   у  Арістотеля  -  аналогією,   у   Г. Спенсера -паралелізмом , у П . Лілієнфельда - абсолютною тотожністю. Нині ж ми констатуємо цей зв'язок як особливий предмет спочатку філософського, а потім і наукового аналізу.

З аналізу наявної літератури випливає, що ця ідея змінила вже декілька історичних форм свого функціонування. Спочатку вона досить тривалий час існувала у міфологічній формі, відголоски якої дійшли навіть до наших днів . Для підтвердження цього досить навести опис суспільного організму, що зустрічається в літературі . Ось як її описує, наприклад, у "Тюремних зошитах" А. Грамші : "саме поза залежністю від окремих індивідуумів існує щось фантасмагоричне, існує абстракція колективного організму, свого роду самостійне божество, яке не мислить якоюсь конкретною головою, а все-таки мислить, яке не пересувається з допомогою людських ніг, а все-таки пересувається тощо"1.

Після цього міфологічна форма ідеї єдності світу була закономірно замінена на теологічну. У вченні апостола Павла сказано, що "суспільство є єдине тіло во Христі". Але принцип підпорядкування начальникам , за вченням Павла і апостолів, не може додаватися до царини віри ; вони проголошують право опору, але тільки пасивного і тільки шляхом мучеництва. Принципи рівності , братерства, людської єдності , до яких вже піднялася філософія епохи , переходять у нове вчення і таким чином спускаються з філософських висот у народні вірування.

Сенека Луцій Анней (близько 4 р. до н. е. - 65 р. н. е.) -римський філософ, вихователь і радник імператора Нерона -розглядав світ як єдине розумно-божественне ціле, всі частини якого органічно пов'язані між собою2.

Теологічна форма отримала нищівний удар з боку Арістотеля, що, як не дивно, пройшов непоміченим для філософів, а її релігійна конфігурація наповнювалася змістом ще в епоху Гегеля. Наприклад, Г. Греєф пише: "Думка його (Арістотеля - авт.) виходить за межі грецького державного ладу: він вивчає і порівнює сто п ' ятдесят різноманітних політичних форм . Він розглядає суспільство вже не як штучне створення богів і людей , а як природний організм . Таким чином , цей

 

1 Грамши А. Тюремные тетради : избр. соч. в 3 т. - М. : Иностранная литература, 1959. - Т. 3. - С. 257-258.

2 Человек: мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии. Древний мир - эпоха просвещения / ред. колегія : И. Т. Фролов (отв. ред.), Л. П. Буева, Б. Т. Григорьян, А. В. Гулыга, П. С. Гуревич, М. А. Киссель, М. Т. Степанянц, А. В. Воропаева ; сост. : П. С. Гуревич. - М. : Политиздат, 1991. - С. 441.

I                        9          1найвидатніший попередник наукової соціології вчиняє величезний переворот в галузі суспільних вчень. Дивно тільки те, що в тисячах томів, присвячених Арістотелю, цій основній його ідеї коментатори приділили, чи не найменше уваги; між тим ця важлива точка зору пов' язує грецький світ з найбільш передовою думкою нашого часу"1.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни