В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 10

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

В її рамках досягнуте розуміння того, що збудженням саме вакуумного стану є всі елементарні частки , з яких складається Всесвіт; його особливості визначають не тільки закономірності атомів і молекул, але й глобальні властивості еволюції Всесвіту.

1 ЯнковМ. Материя и информация. - М. : Прогресс, 1979. - С. 45.


Діалектичий аналіз електромагнітної взаємодії як фундаментальної, дає змогу більш конкретно виразити співвідношення макроскопічних форм руху матеріальних об'єктів, з'ясувавши внутрішню основу їхньої єдності . Окрім того, через взаємозв 'язок електромагнітної взаємодії з іншими типами взаємодії: гравітаційним , сильним і слабким - можна встановити єдність якісно визначених форм макроскопічного руху (в тому числі і соціальної) з мікро- і мегасвітами , а через них - і з Всесвітом.Однак, незважаючи на те, що пояснювальні можливості цього погляду на походження світу справді вражаючі , тут не все так просто, як уявляється її прибічникам. Головна проблема полягала в тому, що образ світу, побудований класичним природознавством , виявився, по суті , цілком бездуховним . Протиріччя між крихітним світом людини і майже необмеженим Космосом стало разючим . І після початку ери ноосфери воно вже нікого не влаштовує.

Наступні після цього некласичний і постнекласичний етапи розвитку науки поки що істотно не змінили становища. Невирішені в її межах проблеми , що накопичилися в різних галузях природознавства, штовхають дослідників на інтенсивні пошуки іншої ідеї, відмінної від Фізичного Всесвіту.

У кінці ХХ століття на противагу Фізичному Всесвіту в науково-філософській літературі розповсюджується ідея Семантичного, або Інформаційного Всесвіту. Її витоки губляться в глибині історії філософської думки . У філософії здавна існували головним чином ідеалістичні уявлення про деяку духовну силу, що творить з власних цілепокладань і сприймається як всеоживлюючий принцип природи і життя, як "двигун світу" (Платон , Арістотель), "світова душа" (Платон , стоїки , неоплатоніки, Гердер, Гете, Фехнер, Шелінг і ін.), "світовий дух" ("нус" Анаксагора, "абсолютна ідея" Гегеля і ін .), "світова воля" (Шпенглер, Ніцше і ін.), "світова енергія" (Освальд), "ентелехія" (Арістотель, Дриш, неовіталізм і ін.). У тому самому руслі лежать всі релігійні вчення, в тій або іншій формі пов'язані з актом творення. Тут цілком доречно посилатися на "дао" Лао-цзи: уявлення про загальну закономірність і її втілення, що має характер світової розумності і що зовні виражається в організованості буття і послідовності його зміни .

1 Рассел Б. Почему я не христианин. - М. : Политиздат, 1987. - 333 с.


Введення в науковий обіг ідеї інформаційного простору означає, зокрема, визнання інформаційного потенціалу як автономної реальності . Близькі за смислом ідеї неодноразово висловлювались і раніше. Було б помилкою думати , що подібні ідеї властиві тільки прибічникам ідеалістичного і містичного світоглядів. Їхню змістовну цінність відзначали такий видатний філософ, як Б. Рассел, і такі відомі фізики-теоретики, як Е. Шредингер, В. Гейзенберг, Д. Бом1.Показовою в цьому плані є робота засновника французького "атеїстичного" екзистенціалізму А. Камю "Людина, що бунтує", в якій він дійшов висновку, що світом править сенс, а шлях до його осягнення пролягає через розкриття сутності бунту. Ідея Семантичного Всесвіту в російській науково-філософській літературі присутня давно. Досить згадати ідею пневматосфери або духосфери П. Флоренського1. Цю саму ідею активно відстоює сьогодні Л. Лєсков2.

Для обґрунтування Семантичного Всесвіту важливо підкреслити змістовну цінність або статистичну вагу інформації. Відштовхуючись від робіт Фреге і Черча з математичної логіки, треба розуміти похідне поняття сенсу як інформації або суми відомостей , що містяться в знаку або в слові , символі . Духовна реальність постає перед нами у двоїстій іпостасі -континуальності (мовна семантика) і дискретності (знакова система). Відсутність сенсу означає екзистенціальний вакуум . Сенс робить знакову систему змістовним текстом , що виникає при порівнянні смислів . Основна функція сенсу - надання процесам розвитку спрямування. "Сенс сенсу, - писав В. Франкл, - полягає в тому, що він спрямовує хід буття"3. Цей спрямовуючий вплив настільки сильний , що він фізично відчувається людиною. І на рівні буденної свідомості він отримав статус Божественного початку або Бога.

При цьому зазначимо, що якщо сенс з'являється тоді, коли одне значення ставиться в певне відношення до іншого значення або один знак (символ) ставиться в певне відношення до іншого знаку (символу), то ми маємо справу зі специфічною формою відношень. Сенс є певним відношенням значень. І це є його перша і головна сутнісна характеристика. Сенс - це істинно духовні відносини.

1  Ильин И. А. Собрание сочинений : в 10 т. - М. : Русская книга, 1993. - Т. 2. - Кн. 1. - 386 с.

2  Лесков Л. В. Семантическая Вселенная // Вестник Московского Университета. Серия 7. Философия. -1994. - № 2. - С. 3-18.

3  Франкл В. Человек в поисках смысла : сборник ; пер. с англ. и нем. - М. : Прогресс, 1990. - С. 285.


Семантичний Всесвіт існує, на думку прибічників цієї ідеї, у формі меона (ефіру). Тут не можна не відзначити те, що існування ефіру поряд з матерією фактично ніхто не заперечує. При цьому існування меона як реального референта енергоінформаційного обміну або як семантичного простору не суперечить жодному відомому фізичному закону.В . Вернадський , якого аж ніяк не можна запідозрити в ідеологічній кон ' юнктурі , писав про те, що "подальший науковий аналіз дасть в наш час нову, іншу картину процесу, що відбувається, яка не відповідає звичайному розумінню геліоцентричної системи. Нині панівні в науці атомістичні переконання розкладають матерію на купу найдрібніших часток або правильно розташованих центрів сил, що перебувають у вічних різноманітних рухах. Так само й ефір, що проникає в матерію, постійно збуджується і хвилеподібно коливається. Всі ці рухи матерії і ефіру нашої планети знаходяться в найтіснішому і безперервному зв'язку з нескінченним для нас світовим простором"1.

У науково-філософській літературі категорія "ефір" відома давно. Адже ще в творах давніх еллінів Анаксимандра і Демокрита та їхніх послідовників було подано опис вакууму в таких поняттях, як "апейрон " і "амер ". Відкриття хвильової природи світла зажадало введення в науку гіпотези про світовий ефір носія електромагнітних коливань. З ідеалістичних позицій, його слід розглядати як Абсолютний Дух, що позв 'язаний з інтелігібельною матерією.

У сучасній науці енергоінформаційне поле, що складає фізичну сутність ноосфери , дослідники називають по-різному. Так, наприклад, американський учений австрійського походження В. Райх, італійський дослідник паранормальних явищ Л. Маркезі називають таке поле оргонним. Автором терміну вважається В . Райх. Інші дослідники називають це фізичне коливальне поле телургійним, (від лат. "теллурус" - "земля"), оскільки здавна люди використовували його як таке, що випромінюється Землею, в лозоходстві для пошуку підземних джерел води і покладів руди . Білоруський учений А. Вейник називає подібне поле хрональним, одна московська група вчених (Є. Акимов та інші) - торсіонним, друга (А. Охатрин та інші) - мікролептонним. У літературі його визначають "спінорним", "аксіонним", "андронним" та іншими поняттями . На основі цих гіпотез нині формується специфічна наука еніологія.

1 Вернадский В. И. Научное мировоззрение / На переломе. Философские дискуссии 20-х годов: Философия и мировоззрение. - М. : Политиздат, 1990. - С. 195.


При цьому загальновизнаним є той факт, що суспільство єдина система, в процесі функціонування і розвитку якої від причини до наслідку не тільки передаються речовина, енергія йінформація, але передаються також, вживаючи вираз К. Маркса, "кристали суспільної субстанції", "згустки , позбавленої відмінностей , людської праці ", втіленої в продуктах праці , і завдяки цьому відтворюються певні неречовинні , але тим не менше матеріальні суспільні відносини1. Тут ми фіксуємо тільки факт наявності ефіру, залишаючи без коментарів інші нюанси наведеної тези .

Визнання семантичного енергоінформаційного поля (ефіру) як носія електромагнітних коливань, органічно зв'язаних з рухом універсуму, означає внесення коректив у сучасну світоглядну парадигму. З матеріалістичних позицій, його можна розглядати як інтелігібельну форму матерії.

"Важливо звернути увагу на те, - пишуть В . Налімов і Ж. Дрогаліна в роботі "Реальність нереального", - що семантичне поле, так само як і поле фізичне, відіграє роль того середовища, через яке відбувається взаємодія. Людина взаємодіє з самою собою або з іншими людьми за допомогою дискретів слів або символів. Цей процес здійснюється шляхом породження слів (або символів) і їхнього розуміння. І те й інше здійснюється через взаємодію з семантичним полем . Мовою фізики можна було б, напевно, сказати так: відбувається випромінювання та абсорбція квантів семантичного поля"2.

Ці автори розглядають непроявний Семантичний Всесвіт або семантичний вакуум як те, що в філософії отримало найменування Ніщо і що так сильно хвилювало як Схід (нірвана), так і Захід (згадаємо гностиків, Екхарда, Беме, Шеллінга, Сартра, Хайдеггера, Юнга, Тиллиха та ін.).

1 Маркс К., Энгельс Ф. Процесс производства капитала. - М., 1955. - Кн. 1. // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. : в 30 т. - 2-е изд. - М., 1960. - Т. 23. - С. 46 ; Чинакова Л. И. Социальный детерминизм: проблема движущих сил развития общества. - М. : Политиздат, 1985. - С. 25.

2 Налимов В. В., Дрогалина Ж. А. Реальность нереального. - М. : Изд-во "МИР ИДЕЙ", АО АКРОН, 1995. -

С. 93.


Відповідно до названого критерію, для розрізнення цих світів має бути виявлено той тип фундаментальної взаємодії, що являє собою основу їхніх властивостей та закономірностей. Такою фундаментальною взаємодією , що складає іманентну сутність універсуму, є, на наш погляд, взаємоперехід матеріального і духовного одне в одного. У планетарних умовах таким процесом є не що інше, як життя. Але при цьому матеріальне та ідеальне, як інгредієнти однієї субстанції, не тільки переходять одне в одне, але й рухаються відмікрорівня через макро- на мегарівень і в зворотному напрямку.

Той факт, що до появи матеріалістичного вчення матеріальне і духовне розглядалися тільки як протилежності , що взаємовиключають одна одну, означає не що інше, як те, що дослідники дивилися на них, як на протиставлені одна одній відмінності , як "байдуже одне одному різне". І якби філософська думка протягом всього минулого часу не билася над тим , як вирішити питання про те, що первинне - буття чи свідомість, матеріальне або духовне, - а прагнула б синтезувати їх в органічну єдність, то ми б просунулись значно дальше і знали б про соціальне життя набагато більше.

На практиці антисинтез призвів, як відомо, до формування ідеологічного протиріччя між матеріалістами та ідеалістами , які через несумісність методологічних та ідеологічних позицій замість того, щоб шукати субстанціональну основу соціального світу, рухалися в протилежному від істини напрямку. Дослідники ніби не помічали , що вони з різних позицій вирішують одну й ту саму проблему. Насправді виявилося, що прибічники як суб'єктивного, так і об'єктивного підходів до пояснення світу були пересічними метафізиками .

Тому одна з причин кризи в суспільному розвитку, певно, гносеологічна. Ми перебільшили значення розподілу світу на матеріальне і духовне. І надали цьому фактові занадто велике значення. Замість того, щоб вийти за межі цих двох протилежностей шляхом синтезу їх в третє ціле, ми втратили забагато часу і витратили немало інтелектуальних зусиль на пошуки первинного і вторинного. Доки це третє ціле в ході свого саморуху не почало руйнувати соціальні організми - продукти саморозгортання людського розуму, що перебувають, очевидно, у фазі несвідомого. Про те, що розум існував завжди, але не завжди в усвідомленій формі , нам добре відомо з наявної літератури.

Ідея природничо-наукової картини світу, побудованої на інтеграції фізичного і семантичного різновидів вакууму, відкриває принципову можливість зробити наступний крок у засвоєнні світу шляхом створення супероб'єднаної теорії, що інтегрує в органічну цілісність фізичний і семантичний світи , матерію і свідомість, речовину й інформацію. Така теорія здатна значно поширити ступінь нашої свободи в пізнанні і перетворенні руїн національних соціальних організмів в ефективні конструкції нового типу, атакож значно збагачує наші інтелектуальні можливості в створенні планетарного соціального організму.

У теорії пізнання прийняття такої гіпотези означає, що ми в аналізі взаємодії матеріального і духовного переходимо від категорії розрізнення через категорії відмінності й протилежності до категорії протиріччя. У такому випадку ми сьогодні вже готові до того, щоб відкрити в основі Всесвіту "корінь всякого руху і життєвості". Справжній же саморух ґрунтується, як відомо з вчення Г. Гегеля, на такому протиріччі, яке "полягає не в чому іншому, як у тому, що в одному і тому самому відношенні існує як дещо в самому собі і його відсутність, негативне його самого"1.

Отже, при виборі світоглядної платформи для реалізації генеральної мети цього дослідження - відтворення явища саморегуляції соціального організму країни - ми прийшли до розуміння необхідності інтеграції в субстанціональній основі нашого світу матеріального і духовного як рівноправних складників (видових) частин універсуму. Але в цьому нічого нового немає. Це вже було відомо. Цей підхід в історії філософської думки розвивала не одна генерація філософів.

Таким чином , ми виходимо на розуміння існування полевої форми життя, що локалізується у часі і просторі , притаманним будь-якій країні, що володіє такими атрибутами, як самоорганізація і саморегуляція. У зв'язку з цим висновком, сутність якого полягає у визнанні існування полевої форми Всесвіту, що набуває у межах країни організменої форми існування, проблема осягнення саморегуляції соціального організму країни переходить з розряду світоглядної в ідеологічну.

 

 

 

2.2.    ідеологія дослідження проблеми саморегуляції соціального організму країни

1 Гегель Г. Наука логики. - М. : Мысль, 1971. - Т. 2. - С. 31.


 

Розробка ідеології дослідження, як і вибір світоглядної позиції, є суто особистою справою науковця або колективу дослідників. Якщо виходити із визначення ідеології як системи "поглядів   та   ідей ,   в   яких  усвідомлюються   і оцінюютьсявідношення людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі (програми) соціальної діяльності , направленої на закріплення або зміну (розвиток) цих суспільних відношень"1, то під ідеологією цього дослідження слід розглядати сукупність ідей (семантичних фільтрів), на основі якої ми налаштовані розпочати переосмислення предмету дослідження - явища саморегуляції соціального організма країни.

Проблеми сучасного суспільного розвитку, як ніколи раніше, штовхають нас на пошук космічної ідеології розвитку людства, і треба сміліше йти назустріч космічній (квантовій ) філософії. Оскільки навколишній світ другої природи не побудований ніким , перед нами виникає необхідність дати такий опис його найдрібніших "цеглинок" (тобто мікроскопічної структури світу), що пояснював би процес його самовиникнення (самоскладання).

Стан справ у вітчизняній філософській думці ускладнюється тим , що наразі на ідеологічному обрії немає жодної ідеології, яка б прогресувала. Парадокс, але філософський напрям , мається на увазі марксистський матеріалізм , що сформувався в кінці ХІХ століття як ідейна течія і переміг на практиці супротивників тільки завдяки тому, що розробив ефективну для свого часу ідеологію, сам став її жертвою. Ідеологія, виявляється, теж вимагає систематичного поновлення в міру прогресування духовного виробництва.

Намагаючись філософськими засобами проникнути у глибини ХХІ століття, ми повинні здійснити прорив до нового типу ідеологій. Для цього необхідно перейти від ідеології руйнування до ідеології творення. Тож, зазираючи у майбутнє, наразі можна констатувати , що на міжнародній арені з'являються паростки космополітизму як ідеологеми дослідження сучасного світу, що інтенсивно глобалізується. Однак, ці паростки надто молоді і нерозвинені , щоб на них робити головний акцент у дослідженні такого складного явища, як саморегуляція соціального організму країни . Тут процеси скоріше розвиваються за законами синергетики , тобто підстави соціального світу.

1 Философский энциклопедический словарь / под ред. С. С. Аверинцева, Э. А. Араб-Оглы, Л. Ф. Ильичева и др. - 2-е изд. - М. : Сов. энциклопедия, 1989. - С. 206.


Відбираючи ідеологеми, треба починати, як відомо, з найголовнішого - з пошуку конструктивної ідеології на основі нового світоглядного підходу до розуміння світу, в якому миживемо. Виходячи з того, що ми рухаємося від технократичного до інформаційного типу розвитку, є сенс робити ставку на ноосферичну, а, можливо, навіть і на космічну за характером ідеологію. Рівень науковості будь-якої культивованої нами ідеології визначається її зв'язком з типом цивілізації, яка визначає головні тенденції життя планетарного людства. І нічого страшного, якщо нам може й не вдасться вичерпно вирішити цю проблему. Тут важливий самий поворот у мисленні філософів і вчених, які визначають характер і організацію духовного виробництва епохи . Інші підуть далі , будуть діяти сміливіше і досягнуть більшого.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни