В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 11

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Але спочатку необхідно встановити суть ідеології як інструменту пізнання, а також і перетворення соціального життя. "Марксів хід аналізу, - як справедливо зауважує М. Мамардашвілі, - припускає, що ідеологічне виробництво - це завжди раціоналізація готових духовних продуктів суспільних відношень (тобто продуктів поза, та й незалежно від діяльності раціональної наукової думки заданих) зовнішніми засобами "знання", використання раціональних процедур як засобів пізнавання і привласнення цих продуктів індивідами , які в такий спосіб інтегруються в суспільну систему. Але якщо ці засоби "раціональні " в буржуазному суспільстві (тобто завжди обернуті до здатності судження анатомізованих індивідів), то в інші історичні епохи ці засоби можуть бути засобами анімістичних, міфологічних, релігійних та інших систем "1.

1 Мамардашвили М. К. К вопросу о материалистической схеме анализа сознания: (по работам К. Маркса) // Социальная природа познания : материалы к Всесоюз. симп. 10-12 окт. 1973. - М., 1973. - Вып. 1. -С. 33-34.


Таке визначення ідеології дослідження випливає з того, що ми розглядаємо провідну функцію ідеологічних відносин, причетних до сфери духовного виробництва, як аналогічну тій , яку виконують економічні відносини в сфері матеріального виробництва. Ця думка в наявній літературі вже зафіксована. Зокрема, О. Богданов, підкреслюючи організуюче начало ідеологій і визначаючи їхнє місце в житті суспільства, писав наступне: "Це організаційні форми для всієї практики суспільства, або, що, те саме, її організаційні знаряддя. Вони справді визначаються в своєму розвитку умовами і відносинами виробництва (духовного в тому числі - авт.), але не тільки як їхні надбудови , а саме так, як форми , що організують деякий зміст,визначаються цим змістом , пристосовуються до нього"1.

У колективній монографії "Духовне виробництво" знаходимо наступне підтвердження нашій тезі про організуючу роль ідеології у дослідженні : "У процесі духовного виробництва формується не просто свідомість, (вона виробляється всіма індивідами , які стихійно включені в матеріальний процес), а його особлива суспільна - "вторинна", "ідеологізована" - форма, завдяки якій індивіди "інтегруються в суспільну систему"2.

Зрозуміло, що в нашому випадку інтегруються в систему ідеї, які складають зміст суспільної і природничої наук для поповнення арсеналу соціальної філософії. У похідному варіанті може йтися про семантичний матеріал або сенси , що утворюють семантичний континуум.

І немає необхідності докладно зупинятися на ролі ідеології в організації розумової діяльності дослідника, оскільки на неї поширюються всі ті закономірності, про які писав К. Маркс у "Німецькій ідеології", з тією лише невеликою різницею, що предметом тут виступає не вся практично-перетворююча діяльність людини , а специфічне філософське мислення.

Основна функція ідеології дослідження проблеми саморегуляції соціального організму країни полягає в тому, що вона насправді є своєрідним семантичним фільтром , через який необхідно пропустити все багатство ідей , накопичене на кінець ХХ - початок ХХІ століття світовою суспільною думкою з проблем соціального життя людей . На цей бік процесу пізнання справедливо вказує В . Налімов , який пише: "Розвиток культури , в тому числі науки , - це знов -таки нескінченне фільтрування нових ідей через парадигматичні уявлення, що породжуються сенсами минулого. І якщо фільтри виявляються неспроможними еволюціонувати у напрямку форм, які пом'якшують їхню жорсткість, то відбувається революційна відмова від них. В історії західного християнства це релігійні та ідеологічні війни і революції, в науці - революційна зміна парадигм , що так добре описана Куном"3.

1 Богданов А. А. Всеобщая организационная наука. Тектология : в 2-х томах. - М. : Экономика, 1989. - Т. 1. - С. 135.

2 Духовное производство: социально-философский аспект проблемы духовной деятельности. - М. : Наука, 1981. - С. 142.

3 Налимов В. В., Дрогалина Ж. А. Реальность нереального. - М. : Издательство "МИР ИДЕЙ", АО АКРОН,

1995. - С. 42.


Отже, оскільки змінюється в процесі поглиблення пізнання невхідний зміст соціального світу, а фільтр, через який він аналізується, то для отримання його організменого образу, здатного до саморегуляції, необхідно застосувати якісно іншу ідеологічну настанову, точніше - сформувати сукупність ідеологем.

При цьому організмене бачення соціального світу - не

більше, ніж одне з можливих. Поряд з ним ніхто не забороняє поглянути на другу природу як на хаос або, скажімо, кристал.

Чим радикальніше один фільтр відрізняється від іншого, тим контрастнішим буде одержаний результат. У зв'язку з цим інколи здається, що в окремих випадках тексти , створені дослідниками одних і тих самих процесів, не порівнювані один із одним . Наприклад, це справедливо відносно наукового і теологічного пізнання світу. Причому ідея, що відіграє роль семантичного фільтру і виступає гносеологічним інструментарієм дослідження, набуває нової якості , тому її слід називати не інакше, як ідеологемою.

При цьому стає зрозумілим , що досить поширена настанова на деідеологізацію соціальних, політичних та інших досліджень цілком абсурдна. Принципово неможливо дослідити навіть найдрібнішу проблему без використання певних семантичних фільтрів , оскільки буде відсутній критерій селекції та організації досліджуваного матеріалу. Ясно, що в цьому випадку йдеться про саморегуляцію соціального цілого - соціального організму країни .

У зв'язку з вищевикладеним є сенс розглядати ідеологію як момент, який організує не лише буденну, але й наукову свідомість. Тут нічого нового ми не винаходимо, оскільки йдеться про методологічну функцію ідеології. Тому ідеологія як інструментарій дослідження є, на наш погляд, ефективним засобом раціоналізації вже готових духовних продуктів, що функціонують у формі філософських ідей , у яких в ідеальній формі зафіксовано реальний суспільний зв' язок людей і явищ.

Можна сказати , що в процесі дослідження ми мусимо виконати трансформацію реального соціального явища буття -оскільки воно здійснює тиск на людей і відчувається ними - у форму знання. К. Маркс і Ф. Енгельс зазначали, що відношення стають в юриспруденції, політиці тощо - в свідомості -поняттями.

Інакше кажучи, в процесі цього дослідження треба відтворити в ідеальній формі певну систему реально існуючих суспільнихвідносин. К. Маркс і Ф. Енгельс прямо вказували на те, що ідея, як продукт діяльності філософа, є всього лише уявний "еквівалент" реального відношення. "Відношення для філософів рівнозначно ідеї"1.

Отже, нам необхідно обрати спеціальний методологічний засіб, який був би більш універсальним , ніж звичайні методологічні інструменти , для того щоб, використовуючи його, можна було б цілеспрямовано і раціонально перетворювати ансамбль суспільних відношень, зафіксований буденною і науковою свідомістю у формі ідеї соціального організму. Як бачимо, потреба в розробці спеціальної ідеології дослідження -не наша примха, а жорстка вимога технології духовного виробництва.

Ідеологія дослідження, як будь-яка інша система, складається з певного набору елементів . Як нам здається, до неї мають увійти як мінімум чотири ідеологеми. Це будуть чотири семантичних фільтри для вивчення різноманітних аспектів обраної нами проблеми: світоглядний, логічний, гносеологічний і онтологічний.

Фактично ми вже частину роботи з формування ідеології дослідження виконали , оскільки викладена нами вище світоглядна настанова на двоєдиний зміст основи Всесвіту є не що інше, як саме світоглядна ідеологема.

Далі виникає необхідність вказати на семантичний фільтр у галузі логічного аналізу проблеми. Він полягає в тому, що, завдяки логічній ідеологемі, треба буде віднайти зв'язок "матеріальне - духовне" в найнеймовірніших модифікаціях форм універсуму. Те саме треба буде знаходити і в структурі соціального тіла. Нам здається, наприклад, що на макрорівні , де розгорнулася друга природа, в суб'єктивованому вигляді , духовний компонент проник і застиг в царині матеріального світу у формі техніки, а матеріальний компонент намагається проникнути в духовну сферу у формі штучного інтелекту.

1 Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология. Критика новейшей немецкой философии в лице ее представителей Феербаха, Б. Бауэра и Штирнера и немецкого социализма в лице его различных пророков // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. : в 30 т. - 2-е изд. - М. : Госполитиздат, 1955. - Т. 3. - С. 64.


Пошук гносеологічного фільтру випливає з прийнятої раніше світоглядної позиції, яка спрямовує нас на пошук нової ідеологеми в організації дослідницького матеріалу. Ми цей пошук пов 'язуємо з діалектичним методом аналізу соціальної форми руху універсуму.Однак, при цьому нас не влаштовує суб'єктивна діалектика, яку майстерно розробив і залишив нам Гегель, з тої простої причини, що вона буде ефективною для вивчення закономірностей прояву лише духовного компоненту світопороджуючої субстанції. З тієї самої причини нас не може влаштувати і об'єктивна діалектика, яку залишили нам К. Маркс, Ф. Енгельс і В. Ленін і яку було зведено їхніми "вірними" послідовниками до примітивної лінійності , оскільки вона розкриває нам закономірності прояву лише матеріального компоненту основи Всесвіту. Криза соціалізму це наочно показала. Тут правим виявився все-таки В. Ленін, який писав: "Діалектика і є теорія пізнання (Гегеля і) марксизму..."1.

Онтологічний фільтр полягає в тому, що вихідна субстанція соціального життя людей визначена нами як квантовий вакуум , що має квантово-хвильову природу, а через неї і цілком специфічні форми поширення в Космосі та існування в умовах Землі.

Отже, ми не можемо приступати до дослідження обраної проблеми , базуючись на підвалинах існуючих ідеологічних підходів , навіть і діалектичних. Осягнення проблеми з позицій будь-якого з існуючих ідеологічних підходів, попри тези про дихотомічну основу світу, означає приєднання до панівної ідеології з метою, якою ніколи не буде вирішення найскладнішої проблеми сучасної соціальної філософії.

Наразі, перебуваючи в ситуації ідеологічного вакууму, ми змушені зробити ризикований крок і сформулювати специфічну ідеологічну настанову для вивчення логіки соціальної реальності , що збунтувалася. При цьому ми прекрасно розуміємо, що вона повинна базуватися на сильних сторонах вчень Гегеля і Маркса і водночас долати їхній головний недолік - монізм.

1 Ленин В. И. Философские тетради / Полн. собр. соч. - Т. 29. - М. : Политиздат, 1977. - С. 321.


Тому ми висуваємо робочу гіпотезу про те, що найбільш придатним способом організації інформаційного матеріалу для досягнення генеральної мети дослідження не може бути некритичне просування у фарватері гегелівського або марксистського вчення, тобто суб' єктивної чи об'єктивної діалектики , але простежування видозмін світопороджуючої субстанції з позицій сучасної синергетики , яка враховує взаємодоповнюваність названих підходів у межах суперечливої всобі органічної цілісності - соціального організму країни .

Така гносеологічна ідеологема, на нашу думку, дає змогу розкрити логічні взаємозв'язки і взаємопереходи матеріального і духовного не лише на рівні макросвіту, але й у саморозгортанні вихідної субстанції на мікро- та мегарівнях.

У такому зв'язку ідеологічний аспект діяльності дослідника постає як цілеспрямоване використання вищеназваних семантичних фільтрів (ідеологем ) як засобу пізнання і освоєння продуктів минулої філософської і наукової праці , які за допомогою раціональних процедур інтегруються в якісно нову систему соціальної філософії, а після цього - в теорію ноосоціогенеза. Очевидно, синтез напрацьованих різними школами і напрямками ідей в органічну цілісність є перспективним і буде характерним для розвитку філософії і науки ХХІ століття.

Таким чином , виходячи з вищевикладеного, ідеологію дослідження можна визначити як спеціально сконструйовану систему семантичних фільтрів-ідеологем , що організує нашу дослідницьку діяльність у процесі вивчення духовної спадщини минулого крізь призму ідеї саморегуляції соціального організму країни . Нами духовне виробництво розуміється в широкому сенсі , як "вся діяльність людей із виробництва, обміну, розподілу і споживання духовних цінностей "1.

Для продовження дослідження явища саморегуляції соціального організму країни треба відібрати методологічні засоби перетворення вхідного матеріалу і подати їх у вигляді пізнавально-інструментального комплексу. До цього ми і переходимо.

 

 

 

2.3.  Методологічні підходи до вивчення проблеми саморегуляції соціального організму країни

1 Боголюбова Е. В. Культура и общество. - М. : Изд-во МГУ, 1978. - С. 209.


 

Методологія вивчення саморегуляції соціального організму країни певною мірою використовує традиційні принципи , які вже склалися, але успішне розв'язання зазначеної проблеми можливе лише шляхом критичного аналізу методології, яка склалася й існувала   раніше.   Пошук   нових   методологічних принципівпотребує співвіднесення їх із методологією, що вже стала традиційною для суспільствознавства.

Розглядаючи явище саморегуляції соціального організму країни , доречно, на наш погляд, це робити у багатопараметральній, багатофакторній площині, "оскільки гіпертрофія будь-якого одного аспекту обмежує визначення суті ідеології, схиляє до консервативно-догматичного підходу в її розумінні"1.

Вищеназваний принцип обумовлений ускладненням соціального життя, посиленням відкритості та нелінійності соціальних систем. Глибокі і радикальні зміни, що відбуваються в усіх сферах соціально-економічного та культурного життя сучасного суспільства, не вкладаються в традиційні схеми пояснення і розуміння соціальних явищ.

У зв' язку з цим нагальною потребою є визначення проблеми причинної зумовленості організаційних та ідеологічних процесів у сучасному суспільстві. Монокаузальний підхід не забезпечує повного й обґрунтованого аналізу саморегуляції соціального організму країни. "Багатство історичної причинності, неналежність її до якогось одного каузального фактора виявляється при аналізі багатьох явищ ... історії"2.

Формуючи пізнавально-інструментальний комплекс дослідження саморегуляції соціального організму країни , необхідно поєднати дві методологічні парадигми - діалектичну та синергетичну, що доповнюють одна одну.

Працюючи в рамках синергетичної методології, іноді все ще можна зустрітись із її протиставленням принципам діалектики , яке є підставою для ствердження неправомірності застосування інструментарію синергетики до дослідження саморегуляції соціального організму країни. Однак, ми стоїмо на позиціях непротиставлення цих дослідницьких програм , досить вагомі аргументи на користь чого наводяться в монографії Г. Нестеренко3.

Їх взаємозв'язок можна виразити таким чином:

1  Таран В. О. Ідеологія перехідного суспільства: (соціально-філософський аналіз ідеологічного процесу в пострадянській Україні) : монографія. - Запоріжжя : ЗЮІ МВС України, 2000. - С. 35.

2  Крапивенский С. Э. Социокультурная детерминанта исторического процесса // Общественные науки и современность. - М. : Наука, 1997. - № 4. - С. 138.

3  Нестеренко Г. О. Особистість у нелінійному суспільстві : монографія. - Запоріжжя : Просвіта, 2004. -140 с.


- матеріалістична діалектика, будучи довгий час домінантнимвченням вітчизняного суспільствознавства, в процесі зняття збагачується нелінійними принципами і розвивається в синергетику ("у своїх філософських засадах нелінійне мислення діалектичне"1);

-     синергетика, будучи новою парадигмою, все одно виникає на основі ідей , які були висунуті в "захисному поясі гіпотез старої програми при її зміні "2 - проникаючи в філософське знання, вона базується на діалектичному вченні .

Принципи матеріалістичної діалектики і сьогодні забезпечують універсальну соціальну значущість, оскільки вона враховує фактичний матеріал не окремої області об' єктивного світу, а сукупність фактів буття природи та всесвітньо-історичної практики . Внаслідок її тісного зв' язку з діяльністю людства вона постійно розвивається сама, тому що як цілісна система поглядів на світ повинна синтезувати набутий досвід з подальшим творчим пошуком. Починаючи з 1970-х років, дослідження в різних галузях природознавства постійно пропонують це доповнення діалектичних принципів у вигляді синергетичних ідей про розвиток.

Стосовно взаємовідношення синергетики та діалектики варто зазначити , що, на думку Г. Нестеренко, до синергетичних розбудов ближчою за змістом є система діалектики Гегеля, ніж вчення К. Маркса і Ф. Енгельс, про що свідчать, наприклад, такі положення концепції Гегеля:

-     "випадковість як сфера виникнення і минучості "3;

-     "активність субстанції як спокійна поява її самої' -субстанції, яка "діяльна не по відношенню до чогось, а лише по відношенню до себе"4;

-     становлення - це "не лише єдність буття і щось, але й неспокій в самому собі - єдність, яка не тільки нерухома як відношення з собою, але ... протиставляється в собі самому собі"5.

1 Добронравова И. С. Синергетика: становление нелинейного мышления. - К. : Лыбидь, 1990. - С. 7. 3 Там же. - С. 12.

3 Гегель Г. В. Ф. Наука логики : в 3 т. - М. : Мысль, 1971. - Т. 2 : Учение о сущности. - С. 204.

45 Там же. - С. 205.

5 Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук : в 3-х т. - М. : Мысль, 1974. - Т. 1 : Наука логики. -

С. 225.


Але у вітчизняній філософії протягом довгого періоду домінувала саме матеріалістична діалектика, яка знімала діалектику Гегеля. Отже, для сучасного соціально-філософськогодослідження не настільки необхіднім є виявлення зв' язків синергетичних ідей з діалектичною системою Гегеля, як співставлення методологічних апаратів синергетики і матеріалістичної діалектики .

Уважне вивчення теорії самоорганізації дає змогу побачити, що її ідеї не заперечують, а конкретизують і доповнюють принципи матеріалістичної діалектики. Тому в умовах сучасного трансформаційного соціосередовища синергетичні ідеї можуть і мають стати невід' ємною частиною світогляду кожної особистості . Через це і досліджувана нами проблема саморегуляції соціального організму країни ефективно може бути розв ' язана тільки в поєднанні діалектичної методології із синергетичним баченням.

У згаданій роботі Г. Нестеренко демонструє, як певні синергетичні ідеї розвивають основні принципи матеріалістичної діалектики1.

Так, принцип матеріальної єдності світу розкриває два аспекти . По-перше, він підкреслює своєрідну дискретність об' єктивної дійсності , тобто існування в ній якісно відмінних, відокремлених один від одного матеріальних об' єктів , що знаходяться в ієрархічних відносинах різного ступеня складності . Синергетика конкретизує: в такому випадку об' єктивна реальність (матерія) як сукупність всього у світі представляє собою систему, що складається з підсистем ; і відносини між ними виявляються у "включенні " менш складних структур у складніші з появою нових специфічних закономірностей .

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни