В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 12

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Другий аспект принципу матеріальної єдності світу - матерія саморозвивається, породжуючи різні взаємодіючі форми руху. Синергетика доповнює: цей саморозвиток відбувається через процеси самоорганізації кожної матеріальної системи .

1 Нестеренко Г. О. Особистість у нелінійному суспільстві : монографія. - Запоріжжя : Просвіта, 2004. -

С. 38-40.


Діалектичний принцип загального розвитку відображає глибинну сутність процесу руху матерії як саморуху, який спричинює формоутворення нового. Синергетика не тільки конкретизує, що саморух кожної матеріальної системи відбувається через процеси самоорганізації її внутрішніх структур, але й наголошує, що зазначені процеси можливі тільки за умови відкритості системи . Тобто самоорганізація і саморозвиток здійсненні лише в тих матеріальних системах, якіістотним чином взаємодіють з іншими , обмінюються із зовнішнім середовищем речовиною , енергією чи інформацією.

Синергетика доповнює діалектичне бачення процесів розвитку поясненням механізму цього процесу. Згідно теорії самоорганізації, розвиток - це зростання ступеня синтезу впорядкування та хаосу, що обумовлене тяжінням до максимальної стійкості. Розвиток системи - це складний процес багатоступінчастого чергування етапів ієрархізації та деієрархізації. "Синергетика розкриває, що стала структура, організація не може виникати як тоді, коли хаотичне начало пересилює створююче, так і за відсутності першого"1. І оскільки порядок народжується саме з хаосу, синергетичне бачення надає останньому статусу конструктивного начала в противагу стереотипному розумінню деструктивної природи всього хаотичного.

Діалектичний принцип загального розвитку орієнтує на історичний підхід до предмета теоретичного освоєння і практичного перетворення. Синергетика наголошує, що історичний підхід має забезпечувати як пізнання закономірностей минулого й теперішнього, так і пошуки атрактивних структур, бо теперішній час обумовлюється не лише минулим: і майбутнє тягне на себе теперішнє.

Зміст принципу універсального розвитку розкривають основні закони діалектики , кожен з яких наразі доповнюється чи конкретизується синергетичними ідеями. Так, згідно закону єдності і боротьби протилежностей, джерелом саморозвитку системи виступає протиріччя як єдність та боротьба протилежностей . Синергетика дає змогу зрозуміти , яким чином із хаосу існуючих протилежних структур вистроюються протиріччя і пояснює, що кожна система сама намагається розв'язати їх, бо первісною для будь-якої складної системи є необхідність зниження ентропії.

1 Лутай В. С. Філософія сучасної освіти : навч. посібник. - К. : Магістр-S, 1996. - С. 80.


Згідно закону переходу кількісних змін в якісні, нова якість виникає тільки тоді , коли накопичений об'єм кількісних змін досягає певної міри . Синергетика визначає міру точкою біфуркації і підкреслює, що, переваливши за неї, система деякий час знаходиться у стані нестійкості - і саме в цей період найнезначніша подія може спричинити радикальну зміну шляху її розвитку.Синергетичні ідеї вносять коректировку і в закон заперечення заперечення, який вказує на поступально-прогресивну спрямованість і спіралеподібний характер розвитку. Згідно нього, спіраль розвитку прокладає собі шлях через масу випадковостей . Але синергетика підкреслює, що в періоди нестійкості системи саме випадковість визначає подальший розвиток: не система обирає необхідність зі спектру випадковостей, а флуктуація виводить систему на найприродніший в кожній конкретній ситуації атрактивний шлях.

Вираженням матеріальної єдності світу є діалектичний принцип універсального зв'язку: будь-який об'єкт виникає і розвивається в межах певної системи об' єктів, а взаємовідношення між ними виступає необхідною умовою цих процесів. Зрозуміло, що система як зовнішнє оточення об' єкта впливає на розвиток останнього. А синергетика пояснює, як відбувається перехід впливу з мікро- на макрорівень, за яких умов активність окремого елементу може змінити напрямок еволюції всієї системи .

Щоб чітко зрозуміти, як синергетичні ідеї конкретизують принцип універсального зв ' язку, варто подивитись і на їх внесок у кожну з категорій , що розкривають зміст цього принципу матеріалістичної діалектики 1.

Перша група категорій - так звані категорії зв'язку структур -характеризують стійкі аспекти буття і свідомості .

1  Нестеренко Г. О. Особистість у нелінійному суспільстві : монографія. - Запоріжжя : Просвіта, 2004. -С. 41-43.

2  Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Голов. ред. УРЕ, 1986. -

С. 680.


Характеризуючи зв'язки буття у співвідношенні поверхневого і більш глибокого рівнів дійсності , матеріалістична діалектика виокремлює пару категорій "явище" та "сутність". Водночас із тлумаченням сутності як внутрішньої, відносно стійкої сторони об' єкта, а явища - як його зовнішніх, більш рухомих, мінливих характеристик, підкреслюється, що сутність може розкриватися в явищі адекватно і неадекватно2. Синергетика дає змогу пояснити значення обох варіантів для процесу розвитку системи. Явища, які неадекватно відображають сутність (не узгоджуються з внутрішніми тенденціями розвитку системи), потрапляють у сферу дії механізму негативного зворотного зв' язку і згасають, залишаючи систему без змін . Адекватні ж сутності явищавмикають механізм позитивного зворотного зв' язку: збурення накопичуються, руйнують стійкий стан системи через біфуркації, внаслідок чого система переходить у сферу тяжіння іншого атрактора (тобто на новий етап розвитку).

У діалектичному протиріччі сутності та явища розкривається взаємовідношення не тільки зовнішнього і внутрішнього, але й одиничного і загального. Як пара філософських категорій -"одиничне" і "загальне" - відображають відповідно діалектичну відмінність та єдність речей і явищ дійсності. До речі, становлення синергетики як теорії - яскравий приклад пізнання від одиничного до загального, приклад виведення загальних закономірностей розвитку на основі дослідження систем різної природи.

Синергетика підкреслює взаємопереходи подій на мікро- і макрорівнях, пояснює, що за певних умов одиничні флуктуації змінюють загальний напрямок еволюції складної системи . І , враховуючи , що момент діалектичної єдності загального і одиничного відображається у категорії особливого, можна сказати , що визначення певного соціального організму країни -це сполучення власного шляху існування та розвитку з визнанням належності до соціуму взагалі . Тоді діалектична категорія особливого продовжується синергетичною ідеєю коеволюції -взаємоузгодженої, взаємообумовленої зміни систем .

Істотну роль як у філософському, так і в спеціально-науковому дослідженні відіграють категорії "зміст" і "форма", які характеризують відповідно склад і спосіб організації систем . Але оскільки не існує матерії без руху, якісна визначеність зв ' язків структур всіх систем постійно змінюється, і будь-який процес розвитку виступає як внутрішня суперечлива єдність форми й змісту об' єкта, що розвивається. Процес розвитку їх протиріччя зумовлений визначальним характером більш мінливого змісту і відносною стійкістю форми , в рамках якої ніби каналізується активність змісту.

Синергетика доповнює бачення поетапного розвитку цієї діалектичної єдності ідеєю динамічного хаосу:

-    у стані порядку складної системи її форма найліпшим чином відповідає змісту і сприяє його розвитку;

коли застарілі , невідповідні моменти форми починають переважати над відповідними , вони стають перешкодою розвитку змісту - відбувається занурення системи в хаос. І що сильнішоюстає ця невідповідність форми змісту, то менше лишається стійких відносин між елементами системи. Це стадія динамічного хаосу, яка несе в собі багатство можливих структур;

- стан хаосу характеризується принциповою відкритістю системи та робить можливим каналізування ззовні рис, не виявлених у стані гомеостазу1. Через конструктивність хаосу відбувається якісне змінення віджилої форми і відновлюється її відповідність змісту. Це період виходу з хаотичного стану внаслідок самоорганізації системи .

Пара категорій "частина" і "ціле" відображують відношення між сукупністю об' єктів та зв' язком , що їх об'єднує і спричинює появу нових закономірностей . Характерним для цієї діалектичної єдності є те, що не тільки частини утворюють ціле, але й ціле впливає на частини , певним чином їх змінюючи . Причому, згідно уявлень матеріалістичної діалектики , різним типам зв' язку частин відповідають різні типи цілісності .

Синергетика зосереджує увагу на найскладнішому з них -органічному цілому як такої форми зв' язку об' єктів , коли утворювана ними цілісність реалізує свою здатність до саморозвитку, і частини при входженні в таке ціле саморозвиваються. Але компоненти органічного цілого не можуть бути виокремлені з нього без втрати їхньої нової природи. Такими цілісностями є і природа, і суспільство.

Природа, суспільство і соціальний організм країни виступають прикладами особливого різновиду цілісних утворень - системи як сукупності елементів, об'єднаних відносно стійкою структурою і спільною функцією підтримання впорядкованої цілісності . Причому структура і елементи системи органічно пов' язані і взаємообумовлюються: елементи мають тенденцію до змін , а структура - до стійкості . Діалектика цієї пари категорій доповнюється синергетичним розумінням періодів стійкості і нестійкості в процесі розвитку системи .

1 Аршинов В. И., Буданов В. Г. Синергетика: эволюционный аспект // Самоорганизация и наука: опыт философского осмысления. - М. : Арго, 1994. - С. 234.


Згідно діалектики, взаємодію між елементами виражає категорія "функція" - таке відношення елементів до цілого, яке забезпечує збереження останнього. З накопиченням змін взаємодіючих елементів починають змінюватися їхні функції, а це спричинює трансформацію всієї системи і перехід її на новий етап розвитку. Синергетика демонструє, що в процесі розвиткучергуються періоди стійкості та нестійкості і пояснює, як саме в періоди нестійкості відбувається вихід системи на новий атрактор.

Стосовно мінливих аспектів буття і свідомості подивимось на категорії зв' язку детермінації крізь призму синергетичних ідей , як це показано в роботі Г. Нестеренко1.

Щодо єдності категорій "причина" і "наслідок", діалектика стверджує, що наслідок завжди має бути адекватним події, яка його спричинила: велика причина викликає великий наслідок, а мала, незначна подія здатна привести тільки до неістотних наслідків. Причому діалектика підкреслює, що найскладнішою виступає причинна детермінація систем , які саморозвиваються. Згідно синергетичних уявлень про ці системи , в період нестійкості навіть мала (випадкова, незначна) подія здатна породити значущий наслідок (невідповідний їй у масштабі глобальний результат).

Синергетичне уявлення вносить своє коригування і в діалектику категорій "можливість" та "дійсність", доповнюючи її категорією "неможливості". Синергетичне бачення їхньої взаємодії наступне:

-    так, на кожному етапі розвитку будь-якої складної системи існує чисельність можливостей , але їх кількість обмежена;

-    можливості здатні перетворитися на дійсність, але не всі ;

-    відокремлення "неможливостей " (тобто шляхів, які в конкретній ситуації не мають достатніх для реалізації умов ) дає змогу заощадити час, сили та інші ресурси і прискорити наближення до атрактора.

Звичайно, зі зміною ситуації неможливість часто стає можливістю, тому для кожної точки біфуркації існує певний спектр потенційно можливого, з якого народжується нова дійсність.

1 Нестеренко Г. О. Особистість у нелінійному суспільстві : монографія. - Запоріжжя : Просвіта, 2004. -С. 43-45.


Перетворення можливості на дійсність тісно пов' язане з парою категорій "необхідність" і "випадковість". Згідно діалектичного розуміння процесів розвитку, в кожній наявній ситуації існує певний набір можливостей , реалізація однієї з яких означає усунення інших. Причому на протиборство і характер здійснення потенційно можливого накладають відбиток умови , які є зовнішніми і випадковими щодо внутрішньо необхідних тенденцій . Через це дійсність завжди є діалектичною єдністю необхідного і випадкового.Ф. Енгельс вказував на відносність протилежності цих категорій : "те, що утверджується як необхідне, складається з чистих випадковостей, а те, що вважається випадковим, є форма, за якою приховується необхідність"1. Але він же писав, що необхідність прокладає собі дорогу крізь випадковості , які є "доповненням і формою прояву" необхідності2.

Доступні сьогодні синергетичні ідеї наголошують, що в період нестійкості провідна роль у визначенні подальшого шляху розвитку належить саме випадковості . Причому, оскільки етапи стійкості і нестійкості постійно чергуються, оскільки на етапі нестійкості особливої значущості набувають випадкові події, то саме завдяки їм починається стадія відносної стійкості системи , що задовольняє первісну необхідність порядку.

Синергетика дає шанс максимально можливо розмежувати діалектично протилежні категорії необхідності і випадковості за допомогою мисленнєвого моделювання режимів із загостренням - режимів надшвидкого розвитку процесу, коли характерні величини необмежено зростають за обмежений час. В основі такого механізму лежить нелінійний позитивний зворотний зв ' язок, який породжує нестійкість, а отже, сприяє розвитку системи.

Як відомо, негативний зворотний зв'язок дає стабілізуючий ефект, повертає систему до стану рівноваги . Тому та випадковість, що потрапляє до сфери дії механізму негативного зворотного зв ' язку, залишається випадковою подією. Та, яка завдяки об' єктивним умовам вмикає механізм позитивного зворотного зв' язку і опиняється в режимі з загостренням , стає необхідністю.

1  Енгельс Ф. Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії / К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори / переклад з другого рос. видання. - К. : Політвидав України, 1964. - Т. 21. - С. 289.

2  Енгельс Ф. В. Боргіусу // К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори ; пер. з другого рос. видання. - К. : Політвидав України, 1968. - Т. 39. - С. 167.


Діалектика необхідності і випадковості тісно пов' язана з розумінням свободи , тому крізь призму синергетичних ідей набуває дещо нового відтінку і пара категорій "свобода" та "необхідність". Визнаючи об' єктивну необхідність первісною , а свободу волі і свідомість людей вторинною, засновниками матеріалістичної діалектики робиться висновок: що глибше особистість пізнає об' єктивні закони , то більш усвідомленою і вільною стає її діяльність.Але з синергетичного бачення випливає, що результатом пізнання законів природи та суспільства і безпосередньою передумовою повністю усвідомленої діяльності має стати визнання кожною особистістю нерозривного зв ' язку з цими надсистемами і прийняття ідеї коеволюції. Це дає людині не тільки можливість свідомо та ефективно використовувати об' єктивні закони в своїй практичній діяльності , але й гарантію того, що її необачні дії стосовно зовнішніх систем не призведуть до ушкодження власного зовнішнього середовища.

Вказуючи на здатність людини планомірно змушувати закони природи діяти для певних цілей , Ф. Енгельс робить висновок про те, що свобода полягає в основаному на пізнанні необхідностей природи пануванні над собою і над зовнішньою природою1. Враховуючи нові синергетичні аргументи на користь тісного взаємозв ' язку систем різних ієрархічних рівнів, доводиться визнати , що це панування над зовнішнім середовищем має ґрунтуватися на узгодженні вчинків окремої особистості як з власними нахилами , так і з тенденціями розвитку систем , що включають в себе цю особистість.

Таким чином, пізнання законів об'єктивної дійсності наобхідно базувати не на прагненні використати їх в своїх суб' єктивних інтересах, а на бажанні визначити об' єктивні параметри світобудови і узгоджувати з ними власні дії. Це перекликається з діалектичним принципом об'єктивності дослідження, який зобов'язує до точного аналізу ситуації і стосовно якого В. І. Ленін писав : "стаючи на цю точку зору ... , я ... не виправдовую дійсності , а навпаки вказую в самій цій дійсності найглибші ... джерела і сили її перетворення"2.

Отже, здійснений порівняльний аналіз принципів матеріалістичної діалектики з ключовими ідеями теорії самоорганізації дає можливість стверджувати , що синергетика є не альтернативою діалектичного вчення, але його конструктивним доповненням і закономірним результатом розвитку філософського знання.

1  Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Голов. ред. УРЕ, 1986. -

2  С. 611.

2 Ленін В. І. Про політичну лінію // В. І. Ленін. Повне зібрання творів / переклад з 5-го рос. видання. - К. : Політвидав України, 1972. - Т. 22. - С. 96.


У контексті окреслення методології нашого дослідження доцільно також зупинитися лаконічно на основних принципахсинергетичної парадигми. Найбільш комплексно вони репрезентовані в монографії Г. Нестеренко1, за якою ми їх і наводимо.

Визначальним принципом синергетики є принцип самоорганізації систем. Останню можна визначити як сукупність процесів , у ході яких створюється, підтримується, відтворюється чи вдосконалюється структура системи і які спрямовані на збереження цілісності останньої. Самоорганізація є атрибутивною властивістю всіх складних відкритих систем , незалежно від їхньої природи . Тим самим , як влучно підкреслює В . Лутай , всі складні відкриті системи слід розглядати як особливі форми прояву цієї властивості , що, передусім , ставить питання про взаємозв' язок усіх цих форм між собою, про універсальні закономірності їх історичного становлення2. Цей принцип також можна назвати принципом універсальності й неперервності самоорганізації - на відміну від класичного уявлення про те, що все суще впорядковане, а безлади , що подекуди виникають, є частковими випадками ладу і можуть бути усунені діями його законів.

Принцип самовідтворення систем можна розглядати як додатковий , конкретизуючий стосовно принципу самоорганізації. Згідно з цим принципом, збереження власних параметрів складної самоорганізовуваної системи є її власною проблемою і завданням , оскільки всі її функції в кінцевому рахунку спрямовані на власне відтворення, на стримування росту ентропійних показників та на послаблення наслідків ентропійних процесів - це означає наявність певної антиентропійної тенденції всередині самої системи .

1  Нестеренко Г. О. Українська політична нація: самоорганізаційні засади становлення : монографія. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. - С. 54-61.

2  Лутай В. С. Основной вопрос современной философии: роль синергетической парадигмы в решении острейших проблем ХХІ века. - К. : Издатель - ПАРАПАН, 2004. - С. 128.


І самоорганізація, і зокрема самовідтворення системи забезпечуються дією принципу підкорення, який твердить: кожну систему характеризують її власні змінні , які визначають рамки і специфіку цих процесів. Це так звані параметри порядку. Параметри порядку первісно визначають поведінку системи, але на їх дію в різних умовах накладаються керівні параметри, якими виступають обставини оточення. Але, з другого боку, керівні параметри виступають граничними умовами : тільки в їх рамкахпараметри порядку відтворюють колективну поведінку системи . Тут ми маємо справу з циклічною причинністю: з одного боку, параметри порядку визначають поведінку компонентів , з другого - колективна поведінка компонентів визначає параметри порядку.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни