В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 13

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Одним із основних синергетичних принципів є й принцип відкритості систем як визначальна умова самоорганізації. Поняття відкритості , як відомо, пов ' язане з певним уявленням про відносини системи з оточенням : відкритими вважаються ті системи, які мають можливість вільного багатостороннього обміну речовиною, енергією та інформацією. Ключова функціональна відмінність між закритими й відкритими системами в тому, що відкриті системи здатні до зменшення ентропії за рахунок її експорту в зовнішнє середовище, а в закритих системах внаслідок відсутності такої здатності рівень ентропії може тільки зростати . Тому закриті системи , на відміну від відкритих, не здатні до саморозвитку, тільки до самозбереження - але й ця здатність поступово нівелюється через наростання ступеня хаотичності структури.

На додаток до цього принципу також варто підкреслити , що в природі абсолютно закритих систем не існує, в соціальному середовищі вони можуть конструюватися штучно, але довго не існують. Будь-яка система, незалежно від початкового рівня її відкритості , рано чи пізно внаслідок зростання ступеня ентропії опиниться в точці критичної нестійкості - і в цей момент для простого збереження свого існування система стає відкритою (в іншому випадку вона саморуйнується).

Наслідком визнання дії принципу самоорганізації стає розуміння того, що складним системам не можна диктувати шляхи їх розвитку. Замість цього необхідно побачити їх власні , внутрішні тенденції розвитку, обрати з них оптимальну для своїх суб' єктивних цілей і зрозуміти , як вивести систему на обраний шлях еволюції. Так, у синергетиці кристалізується ще одне важливе положення - принцип резонансного впливу, що допомагає зрозуміти , як правильно управляти самоорганізовуваними системами . Згідно нього, головною виявляється не сила впливу (і далеко не завжди запланований вплив породжує бажаний результат), а його оптимальна топологічна орієнтація: якщо вірно визначити точку впливу та спосіб його здійснення, можна за допомогою слабкої, незначної (але резонансної, такої що відповідає структурі самої системи ) діїотримати надзвичайно ефективний результат і зекономити при цьому час, зусилля й ресурси .

Принцип нестійкості як стану готовності системи до змін і моменту вибору їх напряму означає, що в точці нестійкої рівноваги система характеризується високою чутливістю до слабких сигналів , від випадкового впливу яких може залежати майбутнє цієї системи. Такі точки нестійкості називаються в синергетиці точками біфуркації (що буквально означає "двозубу вилку"), хоча частіше їх правильно було б називати точками поліфуркації, особливо стосовно людських систем .

Взагалі малі збуджуючі впливи (як внутрішні, так і зовнішні), система відчуває постійно і вони перманентно спричинюють слабкі відхилення параметрів системи , так звані флуктуації (принцип постійних флуктуацій). Але система стає максимально чутливою до них тільки на деяких етапах свого розвитку, а саме - в періоди домінування нестійкості над стійкістю її структури , коли від старого шляху розвитку система вже об'єктивно змушена була відмовитись, а новий тільки обирає з чисельності потенційних. Такі етапи існування системи називають точками біфуркації, відповідно можна сформулювати принцип біфуркації розвитку систем: у певні моменти свого розвитку, коли під впливом об' єктивних обставин стара структура системи і шлях її розвитку припиняють бути адекватними , система опиняється перед вибором із чисельності варіантів своєї подальшої еволюції, і саме в такі періоди вона стає максимально чутливою навіть до слабких впливів. Як бачимо, із принципом біфуркацій тісно пов' язаний принцип поліваріантності розвитку систем .

Основним принципом проходження системою точок біфуркації та формування нового порядку можна вважати принцип динамічної ієрархічності. Цей принцип дає змогу описати механізм виникнення параметрів порядку на одному з рівнів : мега-, макро- та мікро-, що знаходяться в ієрархічній залежності . Цей принцип пояснює, як на макрорівні в перехідний період формуються параметри порядку і від чого вони залежать. Річ у тім, що на мегарівні діють надповільні керуючі параметри, а на мікрорівні - навпаки , короткотривалі (на макрорівні в такому випадку слід виділяти довготривалі параметри порядку). У точці біфуркації макрорівня сирі параметри порядку розчиняються в хаосі макрорівня, а нові формуються в безпосередній взаємодіїмега- та мікрорівней . Тобто нелінійна сума, або своєрідне синергетичне накладення керуючих надповільних параметрів мегарівня на короткотривалі параметри мікрорівня формує оновлені параметри порядку макрорівня буття. Тут і відбувається вибір альтернатив подальшого розвитку макрорівня.

Тісно пов' язаним із синергетичними ідеями багатоваріантності шляхів еволюції, вибору з цих альтернатив , необоротності еволюції та її темпу еволюції є принцип нелінійності як нееквівалентності минулого й теперішнього майбутньому системи . Цей принцип постає певним фундаментом синергетичної методології і радикально відрізняє її від інших, лінійних засобів пізнання. Нелінійність означає можливість неочікуваних (емерджентних) змін напрямків протікання процесів , а тому її визнання викриває ненадійність тривалий час розповсюджених прогнозів-екстраполяцій від наявного. Вибір, яка саме флуктуація набуде сили , ніколи не є однозначно детермінованим і залежить скоріше від випадкового збігу обставин. Адже "розвиток відбувається через випадковість вибору шляху в момент біфуркації, а сама випадковість (така вже вона за природою) зазвичай не повторюється знову"1. Тому в складних нелінійних системах результат не обов ' язково пропорційний докладеним зусиллям , а незначними зусиллями можна здійснити значні перетворення.

Оскільки синергетика демонструє, як у біфуркаційні періоди розвитку систем змішуються старі , потенційні й нові форми , вона породжує і принцип конструктивності хаосу, згідно з яким хаос постає творчим началом , конструктивним механізмом еволюції - адже саме в критичні , хаотичні періоди із хаосу елементів системи вона власними силами утворює нову організацію , переходячи на вищий етап розвитку.

1 Курдюмов   С. П.,   Князева   Е. Н.    Синергетическое   видение   мира:   режимы   с обострением // Самоорганизация и наука: опыт философского осмысления. - М. : Арго, 1994. - С. 172.


Основним динамічним показником складної системи , згідно з синергетичними уявленнями , є ентропія, яку спрощено можна визначити як рівень невпорядкованості системи. Саме від рівня ентропії залежить, у якому стані перебуває система в кожен конкретний момент - організованому чи дезорганізованому, переважно стабільному чи динамічному, на етапі біфуркації чи в режимі із загостренням тощо. Важливо, що надмірний рівень ентропії знижує життєздатність цілого і закономірно спричинюєрозпад системи , а ці межі можливої невпорядкованості структури системи визначає принцип ентропійного коридору.

Важливим є також синергетичний принцип необоротності змін, адже він стверджує, що виникнення нових параметрів порядку - це подія, що не має зворотного руху. Елементи, які поєднались у новій формі кооперації набувають дещо нових властивостей , аналогічно і їх роз' єднання призводить до якісних змін структури системи , - тобто вихідний первісний стан не повернути , а процес самоорганізації спрямований виключно вперед. Хоча це "вперед" і не означає "вгору", "прогресивно"; це не обов ' язково призведе до кращого стану системи .

Хоча синергетика і підкреслює нелінійність систем і - як наслідок - неможливість достовірного прогнозування їх розвитку, вона все-таки вказує на можливі орієнтири останнього. Згідно з сучасними синергетичними уявленнями про нестабільний світ, у відкритому нелінійному соціосередовищі без зміни його власних параметрів, при варіюванні тільки зовнішнього початкового впливу на нього, здатні виникати різні структури - атрактори , в яких втілюється мета процесу в конкретний період самоорганізації. Атракторами називають ті реальні структури , які є надзвичайно привабливими для більшості елементів системи , через що саме на них виходять процеси еволюції. Також їх можна визначити як внутрішні центри самоорганізації системи . Тому слід виділяти і принцип дії атракторів. Атрактори існують на всіх етапах розвитку систем , але саме в біфуркаційні періоди їх дія найсильніша. Особливо на етапі біфуркацій певні стійкі структури стають мікроцентрами , які ніби притягують до себе всю чисельність можливих траєкторій еволюції і навколо яких здійснюється вибудовування нової структури системи . Саме у сфері тяжіння атрактора починається набуття динамічною системою стійкості після появи принципово нових характеристик. Причому цілі розвитку, кінцеві найстабільніші стани соціальної системи і шляхи до них (у тому числі й здатність до самоорганізації в режимі з загостренням ) від початку закладені в нелінійних властивостях соціального середовища. Цей принцип є дуже важливим не тільки з онтологічного, а і з методологічного погляду: виділення атрактора дає змогу заповнити білу пляму і діалектичній методології, що презентує дихотомію випадковості та закономірності без пояснення механізму їхнього взаємозв' язку.

Перехід  від  хаотичного  стану  до  певного  порядку тавиникнення стійких динамічних структур відбувається в результаті когерентної, узгодженої взаємодії елементів цієї системи . Назвемо це принципом кооперативних ефектів від дії елементів системи: якщо елементи системи діють узгоджено в напрямі спільної мети , спостерігається синергетичний ефект -результати їх колективної дії не дорівнюють алгебраїчній сумі дій окремих елементів, а перевищують її.

Так звані кооперативні ефекти від узгодженої дії елементів системи можуть призвести до надшвидкого розгортання процесів її еволюції, особливо в критичні періоди розвитку системи . Критичний період представляє собою етап трансформації системи, коли основні зміни спрямовані на знищення застарілої форми , що більше не відповідає змісту, і коли ці зміни відбуваються надзвичайно швидко. У критичному стані будь-яка складна відкрита система розвивається в режимі з загостренням - режимі надшвидкого розгортання процесу, коли характерні величини необмежено зростають за обмежений проміжок часу, причому останній називається часом загострення1. Принцип розвитку в режимі із загостренням розкриває закономірності та умови перебігу надшвидких, лавиноподібних процесів нелінійного самостимульованого росту (що може бути дуже корисним для свідомої ініціації людьми ), а зрозуміти , як саме ініціювати розвиток у такому режимі , допомагає зміст вищерозкритих принципів самоорганізації, кооперативної дії елементів і резонансного впливу.

Таким чином , намагання максимально деталізувати основи синергетичної парадигми дало можливість Г. Нестеренко виділити такі її основні принципи : самоорганізації, самовідтворення, резонансного впливу, постійних флуктуацій , біфуркацій , поліваріантності розвитку, нелінійності , конструктивності хаосу, ентропійного коридору, дії атракторів, кооперативних ефектів , розвитку у режимі із загостренням .

Отже, проаналізувавши основні принципи , що лежать в основі методологічної бази дослідження саморегуляції соціального організму країни , перейдемо до виокремлення основних методологічних підходів та категорій .

 

 

Ахромеева Т. С., Курдюмов С. П., Малинецкий Г. Г., Самарский А. А. Нестационарные структуры и диффузионный хаос. - М. : Наука, 1992. - 544 с. ; Самарский А. А., Галактионов В. А., Курдюмов С. П., Михайлов А. П. Режимы с обострением в задачах квазилинейных параболических уравнений. - М. : Наука, 1987. - 470 с.Оскільки поняття "саморегуляції" ще до сьогодні не є філософською категорією , хоча теорії, що пояснюють зміни в формах саморегулятивних систем та управління ними , існують з найдавніших часів, філософський аналіз саморегуляції соціального організму країни слід почати з розгляду її місця в процесі саморуху матерії, зокрема у соціальному процесі .

На основі цього можна виділити два аспекти аналізу в соціальному процесі : перший - морфологічний , що відбиває його стан на певному етапі власного існування у вигляді "продукту" діяльності людей , тобто певного ступеня розвитку соціального організму країни ; другий - функціональний , що відображає процеси змін "продукту" (соціального організму країни) або його підсистем.

1  Крапивенский С. Э. Социальная философия : учебник для гуманит.-соц. специальностей высших учебных заведений. - 3-е изд., исправленное и дополненное. - Волгоград : Комитет по печати, 1996. - С. 67.

2  Штомпка П. Социология социальных изменений ; пер. с англ. / под ред. В. А. Ядова. - М. : АСПЕКТ ПРЕСС, 1996. - С. 5.


Оскільки "продуктом " існування соціального процесу є певний етап функціонування та розвитку соціального організму країни , звернемося до його морфологічного аналізу. На основі концепцій суспільного розвитку та застосувавши системний і самоорганізаційний підходи , "соціальний організм країни " можна визначити як "соціальну систему, що є впорядкованою цілісністю багатьох різноманітних суспільних відносин , котрі самоуправляються і носієм яких є індивід і ті соціальні групи , до яких він належить"1. Такі системи, на думку П. Штомпки2, включають в себе кінцеві елементи, взаємозв'язки елементів, функції елементів системи як цілого (необхідність певних дій для збереження соціального порядку і т. д.), підструктури , кордони системи й середовище, яке їх оточує. Лише за допомогою комплексної взаємодії система набуває "природних розмірів ", що залежать від певних характеристик. Тим самим система визначає свій внутрішній масштаб, тобто розміри сфери, що займається просторовими структурами , або частини простору, в межах якої проходять періодичні зміни системи. Модель системи, що розмежована на вихідні , первинні компоненти й одиниці вимірів, може змінюватися під дією внутрішніх або зовнішніх впливів . Увесь спектр діючих на систему впливів обумовлено об'єктивними закономірностями. Він є надзвичайно різноманітним . Тому здатність системи скеровувати цей потіквпливів таким чином , щоб зберегти своє існування і забезпечити оптимальне функціонування, проявляється в такій її властивості , як регуляція (саморегуляція). Вона виконує важливу інтегративну та стабілізуючу роль і як об' єктивна властивість відображає динамічні риси складних систем , до яких належить і соціальний організм країни .

Наявність у ньому такої властивості , як саморегуляція дає можливість системі існувати далі завдяки змінам під дією впливів , які спостерігаються у системі , в її структурі , функціях, кордонах, у відносинах підсистем , в оточенні , тобто у всіх компонентах системи. Саме поступове накопичення змін всередині системи є "приводом " до якісних перетворень у ній , які в кінцевому підсумку призводять до змін самої системи , коли інтенсивність процесів змін (руху) елементів досягає критичного рівня і руйнує статичну структуру, і система в своєму розвитку різко "відкочується" назад за шкалою впорядкованості , але при цьому переходить на більш високий рівень за шкалою активності. Якщо ж система втрачає здатність до регуляції (саморегуляції) або зміни , які відбуваються в ній , неможливо контролювати , то така система гине.

Кількісні та якісні зміни , що відбуваються в соціальному організмі країни , призводять до встановлення в ньому певних режимів функціонування: гомеорезу (процесу розвитку системи ), гомеостазу (процесу функціонування системи ), гомеоклазу (процесу розпаду системи ). Пояснити докладніше ці поняття можна, спираючись на роботу Г. Югая "Общая теория жизни", де автор характеризує та порівнює гомеорез та гомеостаз. "Гомеорез від гомеостазу можна відрізнити за багатьма ознаками . Гомеорез характеризується, по-перше, більш динамічним , функціональним характером; якщо гомеостаз - це збереження зацього стану рівноваги шляхом авторегуляції, то гомеорез -автономізований процес новоутворення або самоорганізації, тобто зміна стану навіть і гомеостазу, на основі чого досягаються не тільки новоутворення, але й стабілізація форм (І. Шмальгаузен). По-друге, якщо при гомеостазі зберігаються в певних межах окремі змінні , то при гомеорезі змінюються і зберігаються всі інші змінні системи шляхом їх динамічних перетворень (новоутворення). На відміну від гомеостазу, який не викликає появи новоутворень, гомеорез веде до таких. По-третє, гомеорез означає зміни протягом процесу розвитку системи ,спрямовані на досягнення кінцевого результату"1.

Таким чином , якщо вимоги самозбереження обсягу нових властивостей , породжені для досягнення самозміни , що вимагається, дуже виражені , то це буде означати , що система перебуває в режимі певного розвитку (гомеорез).

Якщо ж у результаті функціонування комплексу буде мати місце тільки повторення операцій , що вже мали місце в системі , і не буде вироблятися чого-небудь принципово нового, то це буде означати , що система перебуває в режимі зберігання (гомеостаз).

Але існує і варіант, при якому в результаті функціонування комплексу породжується щось, що викликає загрозу існуванню системи , робить неможливим її функціонування і що система з ряду причин не може вивести зі складу свого буття. У цьому випадку можливий розпад системи. Це і є третій режим функціонування системи - режим розпаду (гомеоклаз).

З формуванням нового етапу розвитку соціального організму країни виникає його новий стан , що характеризується поняттям "організація". Організацію доцільно розглядати за допомогою організаційного підходу. Найпоширенішою є думка, яка просто об' єднує організацію з поняттям цілого, що більше (або менше) суми своїх частин 2, або з поняттям системи , як робить Л. Берталанфі3, який, визначаючи систему, лише певним чином перефразує визначення організації, яке дав І. Ікскюль у 1920 році у своїй роботі "Theoretische Biologie"4, або з поняттям порядку, як це робиться у західній філософській і в кібернетичній літературі . Прихильники іншої думки розглядають організацію як певну соціальну систему, соціальний інститут5. За такої багатоманітності тлумачень терміна слід звернутися, на наш погляд, до етимології слова.

Термін "організація" походить від французького "organisation" і означає, по-перше, будову, устрій чого-небудь; по-друге, сукупність людей , груп , які об' єднані для досягнення якої-небудь мети , вирішення певного завдання на основі принципів поділу3

 

4

 

5


Югай Г. А. Общая теория жизни. - М. : Мысль, 1985. - С. 137-138.

Сетров Н. М. Основы функциональной теории организации. Философский очерк. - Л. : Наука, Ленинградское отделение, 1972. - С. 22.

Берталанфи Л. Общая теория систем - обзор проблем и результатов // Системные исследования. Ежегодник 1969. - М. : Наука, 1969. - С. 30-54.

Сетров Н. М. Основы функциональной теории организации. Философский очерк. - Л. : Наука, Ленинградское отделение, 1972. - 164 с.

Акоф Р. Л. Системы, организации и междисциплинарные исследования // Исследования по общей теории систем. - М. : Прогресс, 1969. - С. 147-149.праці , розподіл обов ' язків й ієрархічної структури ; суспільне об' єднання, державний заклад1.

На основі етимології цього слова можна зробити висновок про два значення цього терміна. Одне значення вживається у вузькому розумінні організації як групи людей для виконання певного виду діяльності , тобто вона визначається як певний соціальний інститут, заклад.

Друге значення, в широкому тлумаченні, на нашу думку, дав В . Боголєпов , розглядаючи її як взаєморозташування і взаємозв ' язок елементів деякого комплексу (предметна чи структурна частина організації), їх дії й взаємодії (функціональна частина), обумовлені єдністю цілей або функцій , що ними виконуються, і певними обставинами місця й часу2. Це широке значення організації, що розглядає її як устрій чого-небудь, тобто як процес, який при погляді "ззовні " постає перед нами як процес формування, утворення матеріального предмета (а значить і будь-який процес виробництва, творчості ) і який при погляді "зсередини " розкривається як процес організації - активації та регуляції рухів елементів цього предмета. Це відбувається на мікрорівні.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни