В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 14

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Погоджуючись із М . Сєтровим3, можна зазначити , що вже на макрорівні , тобто вже на рівні великомасштабного аналізу процес організації розглядається як процес активації елементів цього рівня й регуляції їхньої активності . На проміжному (мезорівні ), де водночас розрізняються ще елементи мікрорівня і вловлюються контури їх сукупності як елемента макрорівня, той самий процес виступає як процес утворення системи елементів мікрорівня, у тому числі відносно пов ' язаних організованих груп елементів - їх "організацій ". Тому можна сказати , що організація процесів доходить до формування відносно стійких структур (відносин між відносинами ) процесів , періоду їх повторення у просторі і часі .

1 Организация / Словарь иностранных слов. - 12-е изд., стереотип. - М. : Русс. яз., 1985.

2 Сетров Н. М.   Основы  функциональной теории  организации.   Философский  очерк. - Л. : Наука, Ленинградское отделение, 1972. - 164 с.

3 Там же.


Звідси можна вивести два основні аспекти організації. Перший - це просторовий аспект, якому відповідає екстенсивний вид структури , тобто стійкі зв' язки об'єктів , що співіснують. Він визначає статику соціальної системи . Можна сказати , що екстенсивна структура є сукупністю функціональних зв'язків.Другим аспектом організації вважається часовий, якому відповідає інтенсивний вид структури , що утворюється причинними, генетичними зв'язками. Він визначає динаміку соціальної системи . Організація у цьому випадку виступає як єдність екстенсивної та інтенсивної структури , і поза цією єдністю організації не існує. Але важливішим серед цих аспектів є екстенсивна структура, оскільки без точності в описі статичних взаємозв ' язків неможлива точна функціональна чи динамічна теорія1.

Отже, організація - це процес, що безперервно вдосконалюється. Це означає, що екстенсивна структура організації, тобто функціональні зв ' язки , також змінюється, але змінюється спрямовано, за певним законом , і цим законом є закон виявлення інваріантності самої зміни - її інваріантна структура. В сукупності ряд станів спрямованої зміни організації і складає її динамічний аспект, що має два боки: з одного боку, - це проблема джерела руху, а з другого - питання про способи збереження його стійкості та спрямованості . Стійкість руху системи саме і забезпечується наявністю екстенсивної структури , і відповідно ступінь стійкості руху визначається ступенем стійкості цієї структури .

Необхідно наголосити , що основні процеси організаційного підходу збігаються із процесами полімеризації, диференціації й інтеграції як основними процесами в розвинених системах. Процес полімеризації відображає факт виникнення однорідних елементів і зв' язків між ними , що є структурним аспектом організації; диференціація означає зміни елементів структури живого, що означає динамічний аспект організації; інтеграція означає об' єднання диференційованих елементів і зв ' язків живого, узгодженість їх проявів , тобто вона є регуляційним аспектом організації2.

1  Сетров Н. М.   Основы  функциональной теории  организации.   Философский  очерк. - Л. : Наука, Ленинградское отделение, 1972. - 164 с.

2  Сетров Н. М.   Основы  функциональной теории  организации.   Философский  очерк. - Л. : Наука, Ленинградское отделение, 1972. - 164 с..


Ці аспекти проявляються у принципах організації, які наводить М. Сєтров у своїй роботі "Основы функциональной теории организации. Философский очерк", а саме: сумісності, актуалізації, зосередженості , нейтралізації та лабілізації функцій соціальних систем , на основі яких будуються і саморегулятивні системи.Кожен із перерахованих принципів відповідає за певну сторону розвитку організації. Так, принцип сумісності відображає необхідність наявності однорідних, здатних до взаємодії елементів навіть для виникнення найпростіших систем , тобто означає сумісність окремо взятих елементів системи (у тому числі і соціального організму країни). Необхідна при цьому також наявність сумісності окремо взятого елемента й цілісності соціальної системи , до якої елемент входить. Ці функціональні взаємовідносини елементів соціального організму країни і складають другу форму сумісності , яку можна розглянути як відношення частини до цілого, що виявляється їх функцією залежності.

При цьому під функцією (від лат. functio - виконання, здійснення) ми розуміємо все те, що можна дізнатися про систему, не звертаючись до її внутрішнього змісту. Функція може означати як дію, діяльність, операцію, так і здатність до дії, діяльності; роль; значення; властивість; обов'язок; компетенцію; залежність однієї величини від іншої; завдання внутрішнього змісту, які змінилися.

Процес саморегуляції як функцію соціального організму країни доцільніше за все розглянути за допомогою принципів (принцип загального зв'язку та принцип розвитку через протиріччя), категорій (сутність та явище; одиничне, особливе, загальне; форма та зміст; причина та наслідок; необхідність та випадковість; можливість та дійсність) та законів (закон взаємопереходу кількісних змін в якісні ; закон єдності та боротьби протилежностей ; закон заперечення заперечення) діалектики , а також перерахованих вище принципів синергетики , зокрема: самоорганізації, самовідтворення, резонансного впливу, постійних флуктуацій , біфуркацій , поліваріантності розвитку, нелінійності , конструктивності хаосу, ентропійного коридору, дії атракторів, кооперативних ефектів, розвитку у режимі із загостренням . Саме завдяки їм можна визначити загальний зміст процесу саморегуляції соціального організму країни , його особливості , стійкість структур, їх незмінність та рухомість, взаємозв ' язок з іншими структурами і явищами (регуляцією, організацією) та їх співвідношення, мінливість та безперервний розвиток саморегуляції в її історичних втіленнях, тобто на основі діалектики та синергетики можна створити повну картину дії саморегуляції в соціальному організмі країни .Розглянемо більш докладно цю картину за допомогою наступних методологічних засобів : аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення та інших.

За допомогою аналізу стає можливим розчленування саморегуляції соціального організму країни на її складові частини , а саме: виділення її ознак, властивостей , відносин з метою її всебічного вивчення. Синтез надає можливість поєднати в єдине ціле раніше виділені у науці та нові ознаки , властивості , відносини та структури процесу саморегуляції. Зосередження основної уваги на процесі саморегуляції та його властивостях і функціях у соціальних системах і відсторонення від дослідження деяких аспектів соціального процесу відбувається на основі методу абстрагування, який доповнюється методом узагальнення, що допомагає фіксувати загальні ознаки і властивості саморегуляції при переході до створення системи саморегуляції з її елементами та структурою.

Як вже було зазначено вище, властивість саморегуляції притаманна соціальному процесу та соціальному організму країни як своєму прояву. Власне соціальний організм країни і може бути системою тільки тоді , коли в його структурі з'являються регулятивні (саморегулятивні ) процеси . Завдяки їм він здатний зберігати цілісною свою структуру й спрямованість свого руху як зворотного, так і незворотного. Процес переходу елементів у соціальному організмі країни або хоча б їх рух від одного матеріального утворення (діючого) до іншого (того, на який здійснюється вплив) проявляється в результаті зміни трьох параметрів. Перший - це субстратний - параметр якісного і (або) кількісного складу цих елементів ; другий - процесуальний , що проявляється у складі та (або) інтенсивності його процесів (у тому числі руху його елементів ); третій - структурний , що визначає характеристики упорядкованості (співвідношення) його елементів і (або) процесів , що його складають. З цього випливає мета саморегуляції - виконання стабілізуючої, інтегруючої й еволюціонізуючої (відтворюючої) функції. Вона є об' єктивною властивістю всіх саморегулятивних систем , у тому числі й соціального організму країни .

Отже, про існування регуляції (саморегуляції) у суспільстві потрібно говорити тільки тоді, коли зміни яких-небудь параметрів самоорганізованої системи , що розглядається, в той чи інший спосіб упорядковуються (в просторі або часі ). При цьому префікс"само" означає, що процес регуляції направлений на самого себе або, у зворотному викладі , показує, що соціальний світ може сам себе впорядковувати , тобто здійснювати це (регулювання) автоматично і без сторонньої допомоги1.

Таким чином, саморегуляцію можна визначити як сукупність впорядкованих один відносно одного в просторі та циклізованих у часі процесів стихійної або свідомої локалізації змін , що відтворюють здатність системи до еволюції у результаті дії зовнішніх та внутрішніх впливів.

У соціальному організмі країни процеси саморегуляції впорядковуються у вигляді системи саморегуляції.

Під сутністю системи саморегуляції ми будемо розуміти її визначальну сторону, що є єдністю всіх її складових елементів, властивостей , внутрішніх процесів, зв ' язків, протиріч і тенденцій . При цьому те або інше виявлення (вираження) саморегуляції, її зовнішні , безпосередньо дані форми її існування будуть проявлятись у вигляді явища системи саморегуляції.

Зміст системи саморегуляції виражається в єдності всіх багатоманітних і суперечливих форм її буття.

1 Ожегов С. И. Словарь русского языка / под ред. докт. филол. наук, проф. Н. Ю. Шведовой. - 14-е изд., стереотип. - М. : Русский язык, 1983. - С. 617.


Форма системи саморегуляції є способом її існування і вираження змісту її різних модифікацій . Форма системи саморегуляції є водночас внутрішньою організацією змісту, що проявляється у складанні структури системи саморегуляції. Фіксуючи багатоманітність модифікацій змісту системи саморегуляції, способи її існування і прояву, форма також має власну структуру. Взаємодія змісту і форми системи саморегуляції в процесі її розвитку обов ' язково включає як вплив різних компонентів змісту на форму з урахуванням їх об' єктивної субординації. Зміст у такому взаємозв ' язку є провідною, визначальною стороною системи саморегуляції, а форма - тією її стороною, що модифікується, змінюється залежно від зміни змісту і конкретних умов його існування. Насамперед, форма системи саморегуляції має відносну самостійність і здійснює активний зворотний вплив на зміст системи : форма, що відповідає змісту, прискорює його розвиток, тоді як форма, що перестала відповідати змістові , який змінився, гальмує подальший його розвиток. У такому випадку може виникнути конфлікт та суперечність між змістом та формою системисаморегуляції, що, в кінцевому підсумку, вирішується знищенням старої і появою нової форми , яка відповідає змістові , що змінився.

Початок формування системи саморегуляції відноситься до амерного типу саморегулятивних систем , тобто систем , у яких частини рівні між собою (не мають поділу на підпорядковані та керуючі підсистеми) і набуває свого повного змісту в димерній системі , тобто у системі , де функціонують дві підсистеми -підсистема, що управляє, та підсистема, якою управляють. При цьому її формування проходить також на основі загальних організаційних принципів, що дає можливість визначити форму існування системи. Мірою того, як у процесі розвитку система саморегуляції ускладнюється, з'являються компоненти системи, тобто комбінації однорідних елементів суб' єктивного і об' єктивного походження в певне самостійне утворення, здатне забезпечити реалізацію специфічної функції в більш високому цілому1. При цьому під елементом розуміється найдрібніша частка системи . Між елементами системи формується стійкий спосіб їх зв'язку, що визначається як структура системи саморегуляції.

Кожен елемент та компонент системи має лише йому притаманні функції, що визначаються як те, що повинен зробити компонент або елемент для того, щоб система зберегла цілісність і життєдіяльність2.

Взаємодія елементів та компонентів системи саморегуляції проявляється через поняття "зв'язку" - взаємообумовленості існування явищ, що розділені в просторі та (або) в часі . Наразі існує багато класифікацій зв'язків. Наприклад, Е. Юдін3 запропонував розрізняти зв' язки структурування, взаємодії, конфлікту, породження, перетворення, функціонування, розвитку, управління і корекції.

1 Бех В. П. Генезис соціального організму країни : монографія. 2-е вид. доп. - Запоріжжя : Просвіта, 2000. -С. 65.

2 Там само. - С. 65.

3 Юдин Э. Г. Системный подход и принцип деятельности. Методологические проблемы современной науки. - М. : Наука, 1978. - С. 188-192.


Система саморегуляції, як і будь-яка інша система, має власні механізми самовпорядкування процесів, які функціонують на основі загальної властивості матерії - відображення, сутність якого полягає у відтворенні тих чи інших аспектів структури системи, що впливає (відносини між його компонентами ), а такожу відтворенні її відносин з іншими системами. Ці механізми діють на основі речовинно-енергетичних та інформаційних впливів .

Іншим типом механізмів, притаманних системі саморегуляції, є механізми , що визначають зміни стану системи і є реакцією на зовнішні впливи , якими і визначаються. Це механізми зворотного зв ' язку - негативного й позитивного, про які вже йшлося раніше. Першим типом механізму саморегуляції є явища самоупорядкування процесів при взаємодії з "негативним " зв'язком (балансом), тобто ті, що проходять із втратою (віддачею) частини енергії (чи речовинно-енергетичних ресурсів) та інформації. Ці процеси частково взаємопогашаються і просторово локалізуються відносно один до одного. Це призводить до локального впорядкування процесів і при відриві від динаміки виступає як поєднання елементів цієї системи і , тим самим , як утворення елементів наступного, більш високого рівня організації матерії. Механізм взаєморегуляції через зіткнення, взаємогальмування процесів, що призводить до локалізації процесів відносно один одного, при певних умовах трансформується в найпростіший механізм упорядкованої регуляції димерної системи . У всій сукупності неупорядковано-взаємодіючих процесів їх інтенсивність падає (при негативному енергетичному балансі системи й оточуючого середовища), частота локальних упорядкувань зростає, а створені при цьому стійкі найпростіші вихідні елементи , навіть якщо їх тільки два, істотно змінюють характер подальших взаємодій . Поєднання групи елементів з новоствореними елементами стає вже значною мірою асиметричним: регулятивний вплив групи елементів на "одиницю" стає помітно сильнішим , а зростання асиметрії речовинно-енергетичних та інформаційних ресурсів в міру того, як зростають накопичення елементів, стає менш випадковим і більш направленим . Це призводить до розвитку системи , формування її нових елементів, ускладнення її структури 1.

1 Коммунистическая партия и научное управление. - К. : Политиздат Украины, 1984. - 364 с.


Іншим типом механізму саморегуляції є зворотний процес, що посилює вплив результату процесу (уже створених сполук) на його подальший перебіг - в системі починає діяти "позитивний" зворотний зв' язок (баланс). За такого механізму саморегуляції баланс системи починає руйнуватися, що в кінцевому підсумку може призвести до її знищення.Таким чином , на основі зворотного зв 'язку складаються нові форми системи саморегуляції, тобто нові форми її існування та вираження її змісту. Ці форми "відхиляються" і безперервно перевіряються на "виживання" іншими механізмами системи саморегуляції, при яких основним джерелом нових форм її самовідтворення є "помилки копіювання" (мутації).

Функціонування системи саморегуляції у соціальному організмі країни детермінується двома чинниками : підставою та умовами. Під підставою мається на увазі суб' єктивований соціальний світ, що існує у структурі живої речовини у потенційній формі 1, тобто підстава є змістом системи саморегуляції, що, передусім , детермінується умовами , тобто певними формами .

Поступове ускладнення системи саморегуляції призводить до створення більш складних механізмів реагування на зовнішні та внутрішні впливи , завдяки яким відбувається підтримання стабільного функціонування та розвитку соціального організму країни через передачу інформації у соціальній системі . Саме ці механізми "чутливо" реагують на найменші впливи ззовні та на взаємовпливи в самій системі і допомагають соціальному організму країни здійснити перехід до нової якості на горизонтальному рівні , що вказує на формування нових механізмів саморегуляції між регулюючою та регульованою системами . Під час переходу на новий горизонтальний рівень утворюється певний тип взаємодії регулюючої та регульованої систем , що складає сутність форми системи саморегуляції. На окремих етапах історичного розвитку цей певний тип взаємодії можна назвати історичною формою саморегуляції2.

Якщо ж соціальний організм країни переходить на новий рівень структурованості за вертикаллю, то процеси саморегуляції створюють якісно новий вид упорядкування елементів цієї системи , що призводить до формування якісно нового типу регуляторів у процесах саморегуляції. Так формуються якісно різні рівні системи саморегуляції, що виникають поступово і кожен з яких має складнішу систему регуляторів. На основі цих рівнів формуються три моделі систем саморегуляції: архетипна (найдавніша), нормативна та смислова (семантична).

1  Бех В. П. Генезис соціального організму країни : монографія. - 2-е вид. доп. - Запоріжжя : Просвіта, 2000. -

2  С. 95.

2 Крохмаль Н. В. Історичні форми саморегуляції соціальних систем. - Запоріжжя : Просвіта, 2004. - 144 с.


Складання певних форм та рівнів системи саморегуляціїдетермінується наступними умовами .

По-перше, це географічні та природні умови. Адаптація до цих умов на початкових етапах розвитку суспільства призвела до різко вираженого розширення діапазону практично всього комплексу ознак у сучасної людини (Homo sapiens), а також до локальних сполучень морфофізіологічних ознак, що з самого початку свого формування мали адаптивне значення. Такі локальні морфофізіологічні комплекси С. Аверинцев, В . Алєксєєв та інші історики1 назвали адаптивними типами, кожен з яких відповідає певному ландшафтному або геоморфологічному поясу - арктичному, помірному, континентальному, а також зоні високогір' я та тропічному поясу й має певну суму генетично детермінованих пристосувань до ландшафтно-географічних, біотичних та кліматичних умов цього поясу, виражених у фізіологічних характеристиках. Власне ці характеристики , що виділилися ще при складанні поясів , виявлені і в сучасному населенні цих зон , що дає підставу говорити про існування до сьогодні певних типів населення з особливими морфофізіологічними характеристиками та формування на основі певного ландшафту та клімату господарсько-культурних типів. Наприклад, в ході природного відбору первісні люди поступово фізично пристосовувалися до різних природних умов , що можна спостерігати і сьогодні у кольорі шкіри (раса людини ) та статурі .

1 Древние  цивилизации  / С. С. Аверинцев,  В. П. Алексеев,  В. Г. Ардзинба  и др. ;   под  общ. ред. Г. М. Бонгард-Левина. - М. : Мысль, 1989. - С. 18-19.


По-друге, це соціальне навколишнє оточення, що, з одного боку, окреслює рамки існування системи у вигляді певної історичної форми саморегуляції, а з другого боку, взаємодіючи з нею і впливаючи на неї більшою або меншою мірою, змінює її. Це соціальне оточення тісно пов' язане з географічними та кліматичними умовами існування форми саморегуляції і сприяє формуванню певної політичної, соціально-економічної та духовної структур. Так, у давнину це взаємодія осілих землеробів та кочівників-скотарів. На перший погляд, кочові народи можна сприймати як "варварів ", що знищують більш розвинуті або більш "цивілізовані " народи осілих землеробів. Але при детальнішому розгляді виявляється, що скотарі , ведучи кочовий спосіб життя, освоюючи території степів , напівпустель і пустель, недоступних землеробам , формуючи при цьому свою самобутню культуру і свої історичні  форми  саморегуляції,  взаємодіючи  з осілимнаселенням, створюють зв'язки обміну матеріальними (харчі, товари , зброя тощо) та духовними (ритуали , елементи первісних релігій та інше) цінностями або навіть частково асимілюються з місцевим осілим населенням .

З друго боку, осіле землеробське населення, намагаючись "порозумітися" з кочівниками, вибирає один з двох шляхів: або створює оборонні споруди , які могли б захистити їх поселення від нападів, що говорить про вдосконалення техніки виробництва зброї, розвиток будівництва фортифікаційних споруд; або ж розвиває "дипломатичні " стосунки з кочівниками через обмін подарунками , одруження тощо.

Іншим прикладом можуть бути корпоративні структури середньовіччя (міста, цехи , гільдії та інше), які власне є історичними формами саморегуляції та існують в межах інших ширших історичних форм (наприклад, держави ).

Третьою детермінантою є ментальність "як специфічний стиль світосприйняття, що відображає у знятому вигляді тривалий процес спільного існування людей в єдиних природно-географічних та соціокультурних умовах"1, що дає можливість виявити найбільш універсальні норми реакцій на певні умови існування історичної форми саморегуляції, закріпити їх та передати наступним поколінням на генетичному рівні через форми мислення, підсвідомий рівень. Поступове накопичення інформації, що передається від покоління до покоління у вигляді групового досвіду, сприяє розширенню існуючих та появі нових історичних форм саморегуляції (наприклад, ментальність сприяє створенню такого різновиду історичної форми саморегуляції, як національна держава).

1 Додонов Р. А. Теория ментальности: учение о детерминантах мыслительных автоматизмов. - Запорожье : РА "Тандем-У", 1999. - С. 8.


Четвертим фактором є попередні утворення, що існували або й досі існують, у межах певної історичної форми. Їх вплив визначається "залишками " елементів , зв'язків та структури , на основі яких створюється нова форма саморегуляції. Наприклад, на основі таких історичних форм саморегуляції, як об'єднання племен створюється нова форма - держава, яка на початкових етапах свого становлення спирається на "старі " общинні відносини , трансформуючи їх під свої потреби (так, у Франкській державі, яку було засновано у 486 р. в результаті завоювання франками територій в Північній Галії, основний земельний фондналежав общині (великій патріархальній сім'ї), яка існувала у франків і раніше, але поступово змінилася на основі нових економічних відносин , соціального розшарування та з появою нерівності, що знайшло своє відображення у "Салічній правді" (початок VI ст.).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни