В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 18

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Найчисельнішу групу складають знаки-символи, що стверджують і позначають відношення груп , верств суспільства, народів. Вони поділяються на кілька груп: знаки-знаки -наприклад, ордени, медалі; знаки-відмінності - значки, погони, нашивки, девізи, емблеми тощо; умовні знаки - наприклад, математичні , астрономічні , нотні , фабричні , фірмові , ієрогліфи , знаки якості; виключні знаки - предмети природи і рукотворні, які в контексті певної культури відтворюють світогляд людей , щоналежать до соціального простору цієї культури . Такі знаки з'явилися в родовій культурі - тотеми, амулети, обереги. До цього виду належать і маски, що виділяються в окрему групу. Ще однією окремою групою у цьому виді є знаки жанрів фамільярно-плоииадної мови - клятва, блаж, мат, сміх, жести, татуювання, що в кожну епоху відображають дозволи і заборони , притаманні певній культурі .

Останній вид немовних знакових систем складають знаки-еталони, які можна віднести і до знаків-копій і до знаків-символів . Ці знаки мають два значення: 1) зразкова міра, зразковий вимірювальний пристрій , що слугує для відтворення, зберігання і передачі одиниць яких-небудь величин з найбільшою точністю (еталон кілограму, еталон літру); 2) мірило, стандарт, зразок для порівняння. Особливе місце займають сенсорні еталони - наочні уявлення про основні зразки зовнішніх якостей предметів.

Фактично через мовні та немовні знакові системи людина формує зв' язки з іншими людьми і створює відповідну соціальну систему, зокрема соціальний організм країни .

Підведемо підсумки аналізу питання про семантичне походження явища саморегуляції соціального організму країни . На користь позитивних наслідків застосування семантичного підходу до цього питання працюють декілька аргументів.

По-перше, семантична природа саморегуляції соціального організму країни ставить у генетичний зв'язок залежність, духовне виробництво, соціальний організм країни , мотивацію окремої людини та деякі інші процеси .

По-друге, людина є людиною саме тому, що вона здатна розуміти та надавати сенс своїй діяльності . Наприклад, виробнича діяльність людей є саме осмисленою, тому смислова природа технологічно "вписує" її у соціальний організм регіону та країни так само, як результати праці або товари вписують її у фізичний Всесвіт.

По-третє, відкривається можливість розглядати саморегуляцію соціального організму країни як соціальне явище, що саморозгортається за законами синергетики . Політичні партії, наприклад, формуючи певну ідеологію , відбирають, у певному обмеженні з боку суспільства, смисли за суб' єктивним баченням їх членів . Після формалізації смисли починають працювати , спрямовуючи   поведінку   електорату.   Втрата   саме   смислів ,наприклад, як це сталося з СРСР, викликає занепокоєння та психічний розлад як у населення країни загалом , так і в особистості зокрема: вона перестає розуміти , що відбувається. Онтологічно вона є сукупністю смислів, які розташовані як на боці партії або у структурі колективної свідомості та несвідомого, так і на боці особистості людини , а конкретніше - у структурі її свідомості та підсвідомості .

По-четверте, наявність смислів здатна добре пояснити механізм саморозгортання соціального організму країни , а також його вплив на особистість та окремі групи населення. Крім того, смисли , що складають ідеологію, перспективно розглянути як джерело формування індивідуальних проектів саморозвитку особистості . При цьому важливо підкреслити , що оскільки об' єктивоване та суб' єктивоване семантичні поля є однією й тією самою субстанцією, а саме - семантичною реальністю, то вони перебувають у постійній взаємодії між собою.

 

 

 

3.3.  Сутність і зміст саморегуляції соціального організму країни

 

Тепер, коли з'ясовано, що саморегуляція соціального організму країни має семантичну природу, ми можемо перейти до більш глибокого аналізу її сутності.

Якщо виходити із загальнофілософського визначення категорії сутності , то під сутністю саморегуляції соціального організму країни необхідно розуміти вираження самоупорядкування його внутрішнього змісту, що виявляє себе в єдності всіх багатоманітних і суперечливих форм його буття. У мисленні ж категорії сутності і явища саморегуляції соціального організму країни відбивають перехід від розмаїття наявних форм самоорганізації соціального світу до його внутрішнього змісту й єдності , до поняття.

Тож сутність саморегуляції соціального організму країни полягає, на нашу думку, у зниженні ентропії соціальної системи або її окремих складових - соціальних підсистем . Це саме можна подати як тезу про посилення негентропії соціального процесу, що   означатиме   посилення   організаційної впорядкованостівзаємодії людей у ході культурно-історичного процесу.

Сутність у повсякденному бутті може виявляти себе цілою низкою інших ознак, але це її вторинні прояви . Наприклад, проявом сутності саморегуляції може бути посилення цілеспрямованості руху соціальних систем , нарощування жорсткості їхньої поведінки , зростання темпів протікання соціальних процесів тощо.

Зміст саморегуляції соціального організму країни розглядається не як сам по собі субстрат соціального явища, а як його внутрішній стан , сукупність процесів, що характеризують взаємодію утворюючих її елементів між собою і з середовищем та зумовлюють їх існування, розвиток і зміну; в цьому сенсі сам зміст саморегуляції виступає як процес локалізації соціальної взаємодії людей у просторі та циклізації у часі .

Тут доцільно зробити одне принципове зауваження. Воно пов'язане з тим, що прояв змісту саморегуляції "виходить" через специфічну виробничу діяльність людини. "Дія... є атрибутивним поняттям; вона узагальнює, на думку П. Штомпки, певні властивості соціальної фабрики , цю "справді дійсну дійсність" соціального світу. Вона являє собою те місце, де сходяться структури (спроможності до операцій ) і агенти (спроможності до дії); це синтетичний продукт, злиття структурних обставин і здібностей діячів. У такому вигляді дія зумовлена подвійно: "згори" - балансом напруженостей і обмежень, а також ресурсами і можливостями , що забезпечуються існуючими структурами ; і "знизу" - вміннями , талантами , майстерністю, знаннями , суб'єктивними відносинами членів суспільства і організаційними формами , в яких вони об'єднуються в колективи , групи , соціальні рухи і таке інше. Але дія не може бути зведена ані до того, ані до іншого; по відношенню до обох рівнів (тотальностей та індивідуальностей) вона складає нову, виникаючу якість"1.

1 Штомпка П. Социология социальных изменений ; пер. с англ. / под ред. В. А. Ядова. - М. : АСПЕКТ ПРЕСС, 1996. - С. 27.


Вищеобґрунтована специфічна діяльність людини у суспільному виробництві створює окрему галузь, яка спеціалізована за змістом , засобами та продуктами . Вона потребує специфічних знань для самовідтворення, має свою специфічну мову, оригінальні організаційні форми , покликані обслуговувати сам процес саморегуляції і багато іншого з того, що притаманно, скажімо, сфері матеріального виробництва. Вонамає "свій " внутрішній поділ праці , наприклад, аналітичний , директивний , виконавчий та контролюючий , "свою" історію саморозгортання та свої специфічні вади , наприклад, бюрократизацію , корупцію, хабарництво тощо.

Розуміння саморегуляції як специфічної діяльності людини є важливим моментом у предметі нашого дослідження, оскільки цей факт підводить нас до розуміння співвідношення у цьому процесі стихійності та планомірності. Ми хочемо сказати, що саморегуляція соціального організму країни - це не тільки стихійні прояви , що відбуваються за синергетичними законами , що власне і має назву саморегуляції, але водночас це і цілеспрямована діяльність людей , до якої їх можна і навіть треба цілеспрямовано готувати, що приводить до регуляції. Це дійсно так, оскільки соціальний організм країни , який ми подали як взаємодію людей між собою, безумовно, має елемент цілеспрямованого управління з боку людини. Тому не випадково термін "саморегуляція" так активно використовується у сучасному менеджменті , про що ми говорили вище.

З нового погляду тепер можна принципово по-іншому подивитись на саморегуляцію соціального організму країни , що є сукупністю процесів упорядкування, і прокоментувати цей процес через наукові джерела, які ще не аналізувались у соціально-філософській літературі. Найбільшу цінність тут являє собою, безумовно, унікальна робота О. Богданова "Тектология. (Всеобщая организационная наука)"1. Застосувати організаційний підхід означає вивчати соціальну систему з погляду як відносин усіх її частин, так і відносин її як цілого з середовищем , тобто з усіма іншими зовнішніми системами . Закони організації систем одні й ті самі для будь-яких об' єктів, найрізнорідніші явища поєднуються загальними структурними зв' язками та закономірностями: "структурні відносини можуть бути, - зауважує О. Богданов , - узагальнені до такої ж міри формальної чистоти схем , як у математиці відносини величин , і на такій основі організаційні завдання можуть вирішуватися засобами , аналогічними математичним"2.

1  Богданов А. А. Всеобщая организационная наука. Тектология : в 2 томах. - М. : Экономика, 1989. - Т. 1. -304 с. ; Богданов А. А. Тектология: (Всеобщая организационная наука) : в 2 книгах. - М. : Экономика, 1989. - Кн.2. - 309 с.

2  Богданов А. А. Тектология: (Всеобщая организационная наука) : в 2 книгах. - М. : Экономика, 1989. -

Кн. 2. - С. 309.


Аналізуючи зміст саморегуляції як процесу, ми не можемо незробити одне принципове зауваження. Суть його полягає в тому, що будь-який процес не може бути нескінченним . Продуктивність повинна перейти у продукт. Якщо в органічній природі це обмеження продуктивності покладено шляхом того, що ми називаємо чутливістю, і що треба розглядати як першу умову конструкції органічного продукту, то у живій природі (біологічній формі ) - це подразливість, у соціальній природі - таке обмеження накладається рівнем спілкування людей між собою1. У нашому випадку є сенс припустити , що саморегулятивні процеси обмежуються смислом , тобто енергетичним потенціалом інформаційного повідомлення.

Отже, продуктом існування саморегуляції у соціальній природі виступає система саморегуляції соціального організму країни . Морфологія такої системи , як випливає з попереднього аналізу, складається шляхом підпорядкування основних соціальних процесів і відповідно діючих в них індивідуальних розумів єдиному соціальному Розуму2.

Концептуально система саморегуляції соціального організму країни подана таким чином : громадянське суспільство має протиріччя, які воно саме не може ліквідувати , тому виробляє потребу, для задоволення якої формується спеціальний морфологічний орган, що зворотним впливом упорядковує відносини у структурі громадянського суспільства.

Отже, все говорить про те, що в соціальному організмі є елементи, які здатні забезпечити процес відбиття протиріч його внутрішнього життя за вертикаллю. Процес відбиття себе при досягненні певного рівня призводить до якісного стрибка, оскільки соціальний організм починає усвідомлювати і вести себе як особина, що рефлексує. Так виникає "Я" соціального організму, що відмежує його від соціального середовища. Таке усвідомлення суміщає його власні рухи , дії з фактом наявного буття. Новою якістю соціального організму, що виконує таку функцію суміщення, є колективна самосвідомість, самовідбиття.

1  Бех В. П. Философия социального мира. - Запорожье : Тандем-У, 1999. - С. 257.

2  Быченков В. М.   Институты:  сверхколлективные  образования  и безличные  формы в социальной субъективности. - М. : Российская академия социальных наук, 1996. - С. 776.


Наведемо інші аргументи з приводу морфології системи саморегуляції, що формується природним шляхом у структурі соціального  організму  країни .  Завдяки  процесу  відбиття, усоціальному організмі відбувається диференціація соціальної речовини. Одна частина залишається на колишньому рівні , а інша прагне на верхній рівень. Так формуються дві принципово нові його підсистеми - та, що відбивається, і та, що відбиває, з'являються специфічні потоки внутрішньої інформації, виникає орган управління, який діє на основі цієї інформації і виробляє директивну інформацію, нарешті формується механізм гомеостазу.

При цьому зміст процесу відбивання, а це смисл того, що відбувається у внутрішньосистемній конструкції, знятий і зосереджений в інформації, що рухається по каналах вертикальної комунікації. Мірою його якості є її цінність. Остання тим важливіша, чим точніше в ній зафіксований стан структур, які відбиваються1.

Система, що відбиває, посилає інформацію про процес, який відбивається, за допомогою певних сигналів. Сигнал спрямовується в знаковій формі . Він несе в собі гносеологічний образ структури , яка відбиває, - знакового предмета, котрий за своєю структурою є двошаровим - поряд з конкретно-чуттєвим відображенням фактури знаку він включає деяку надбудову, що відображає його значення.

Однак матеріальний об'єкт або процес при цьому тільки в тому випадку може бути сигналом , якщо він у своїй структурі відбиває особливості структури , що його надіслала. Водночас між системою, що відбивається, і системою , що відбиває, інформація передається за допомогою багатьох сигналів, і якщо між ними не було відбиття, тобто якщо між ними не відбувався процес послідовного формування відповідних структур, не могла б відбутися і сама взаємодія соціальних систем . "Яке б явище взаємодії ми не розглядали, - пише Н. Ківенко, - скрізь виявляється, що дія однієї системи на іншу передається за допомогою проміжних структур, що є сигналами , які несуть цю інформацію"2.

1 Бех В. П. Генезис соціального організму країни : монографія. - 2-е вид. доп. - Запоріжжя : Просвіта, 2000. -288 с. ; Бех В. П. Соціальний організм країни. - Запоріжжя : ЗДУ, 1999. - 306 с.

2 Кивенко Н. В. Отражение и его роль в живых системах. - К. : Наукова думка, 1972. - С. 136.


Звернемо тут особливу увагу на ту обставину, що сигнали є такими енерго-інформаційними продуктами , що несуть інформацію про стан структур, які відбиваються, з одного рівня саморуху універсуму на інший . Необхідність перехідних структур(сигналів ) диктується тим , що вищезазначені рівні недосяжні один для одного. У зв'язку з цим для передачі інформації використовуються проміжні структури і механізми.

Очевидно, при взаємодії рівнів універсуму між собою вони не "переживають" всі проблеми інших, а враховують тільки кінцеву результативну силу їх впливу. Тут діє принцип паралелограма для інтеграції у вектор руху сукупності духовних процесів або сил.

Відбиття є відповідною реакцією соціального організму на вплив середовища. Власне воно означає "протистояти ", "давати опір", "уражувати ", "відштовхувати , "перемагати ", "відкидати ", "заперечувати ". Воно складає невід'ємну і основну частину всякого руху (взаємодії) і пов'язане з процесом формування структури і функції системи . "Структура, - пише Н . Ківенко, - що є основою будь-якої системи (цілого), своїм виникненням і специфікою характеру зобов'язана руху і відбиттю, які зумовлюють побудову системи . Механізм формування структури цілого безпосередньо спрямовується як самим процесом відбиття загалом , так і його властивостями "1. Як випливає з наведеного положення, відбиття є атрибутивною властивістю соціального організму, оскільки прямо пов'язане з формуванням структури соціальної цілісності .

Суть відбиття полягає у тому, що воно включає в себе таку залежність між двома процесами , за якої особливості першого процесу відтворюються у відповідних особливостях другого. Це означає, що між взаємодіючими структурами , завдяки властивості відбиття, встановлюється причинно-наслідкова залежність. Причому, при впливі нижче розташованої структури на ту, що розташована вище, відбиття в останній фіксується у вигляді семантичного сигналу, а при зворотному впливі - структура, що стоїть вище, змінює морфологію нижчої структури . Отже, відбиття, що протікає у зворотному напрямку, має іншу властивість. Воно відоме в літературі як управління.

1 Кивенко Н. В. Отражение и его роль в живых системах. - К. : Наукова думка, 1972. - С. 142.


Сигнал набуває сили тільки в соціальній цілісності , яка набула певного ступеня виробленості , тобто, коли є в наявності певні різновиди структур і коли вони вже мають хоча б найпростішу початкову конфігурацію, тобто, коли між ними склалися функціональні зв 'язки , порушення яких згубно відбивається на "здоров'ї" соціального організму. Існування уприроді спільності структур пов'язане також з тією обставиною, що сигнали , які несуть інформацію від однієї системи до іншої у процесі відбиття, є безпосереднім чинником управління останньою.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни