В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 19

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Оскільки орган управління знаходиться на вищому рівні , то це означає, що система, яка відбиває, реагує у відповідь на отриману інформацію характерним для неї чином у напрямку, "заданому" шляхом інформації системою, що відбивається. Вочевидь, отримана з нижніх прошарків інформація порівнюється зі смислами або ідеальними зразками , витягнутими з континууму Семантичного Всесвіту, і на підставі розбіжностей між ними приймаються рішення, обов' язкові для виконання структурами нижнього рівня. Ця специфічність відповідної реакції при відбиванні дає змогу говорити про відбиваючу систему як про керуючу (ту, що управляє)1.

При цьому система, яка відбивається, по відношенню до системи , яка відбиває, є керованою (тією , якою управляють) системою, бо вона посилає їй інформацію, що є чинником управління. Як доведено, для всіх систем матеріального світу характерне те, що вони , взаємодіючи між собою і взаємовідбиваючи одна одну, обмінюються інформацією про процеси , що в них протікають. Ця ознака є загальною для всіх видів управління і свідчить про аналогію в структурній організації якісно різноманітних об' єктів .

Інформація як специфічна форма зв 'язку являє собою засіб впливу чинників навколишнього середовища на керовану систему. Не можна говорити про управління, не маючи при цьому на увазі наявності обміну інформацією між системами , і немає сенсу говорити про існування інформаційних потоків, не мислячи їх елементами певного процесу управління2.

1  Бех В. П. Генезис соціального організму країни : монографія. - 2-е вид. доп. - Запоріжжя : Просвіта, 2000. -288 с. ; Бех В. П. Соціальний організм країни. - Запоріжжя : ЗДУ, 1999. - 306 с.

2  Кивенко Н. В. Отражение и его роль в живых системах. - К. : Наукова думка, 1972. - С. 126.


Процес управління завжди відбувається на основі прийому, зберігання, передачі і перетворення інформації і здійснюється за такою схемою: керована і керуюча системи, між якими виникає інформаційна залежність. Інформація, яка надходить від керуючої системи до керованої, є чинником , що здійснює управління. Таким чином, між громадянським суспільством та системою-регулятором складаються відносини субординації.Отже, процес саморегуляції породжується в ході вертикального руху універсуму. Алгоритм дії названого механізму, за Н . Ківенко, можна уявити так: кожен сигнал, являючи собою той чи інший соціальний процес, фіксує в своїй структурі (безпосередньо або опосередковано) особливості системи або органу, що надіслали його. Між структурою цієї системи і структурою сигналу існує специфічна відповідність. Потім цей сигнал, досягнувши системи, наражається на зустрічний вплив, вступаючи з ним у взаємодію . Між ними теж формуються відносини структурної відповідності . Структура відображаючої системи стає подібною до структури сигналу, а через неї і до структури впливаючої на неї системи. Зміна структури цієї системи змінює певною мірою і в певному напрямку її природу, характер її взаємодії з навколишнім середовищем .

Оскільки ми маємо справу зі структурованими речами , які взаємодіють із середовищем не як ціле, а окремими своїми сторонами , то ми мусимо перейти на інший рівень абстракції. Тут зміну внутрішніх зв'язків слід розглядати як рух внутрішнього, а дію - як "озовнішнення" зміни , прорив її за межі речі назовні , або, навпаки , як "овнутрішнення" зовнішнього впливу. Цей аспект мусить бути присутнім у теоретичному аналізі , бо соціальний організм як соціальний суб'єкт обов' язково спрямований своєю активністю у зовнішнє середовище, оскільки він за своєю природою мусить взаємодіяти з подібними собі соціальними одиницями . Згадаємо, що тиск на інших і взаємодія з іншими є атрибутивною властивістю будь-якого соціального утворення. У зовнішній комунікації дія, доведена до крайньої своєї форми , покидає межі соціального організму або окремої його частини , тобто вона відчужується від свого джерела.

Раціоналізація поведінки соціального організму в зовнішньому середовищі диктується все тим самим смислом , породженим ще процесом відбивання задля оцінки стану внутрішніх зв'язків. Тепер вже, завдяки активізованому смислу, система саморегуляції автоматично виходить на управління можливостями соціального організму. Смисл, виступаючи як елемент системи саморегуляції, здійснює вирішальний вплив на всі наявні у соціального організму можливості, стверджуючи примат цілісності над усім, що відбувається в її складі.

При цьому смисл не зводиться до одиничної мети , а являє собою "певну траєкторію мети , точніше - певний смисловийпростір, що як "аттрактор " каналізує, консолідує окремі доцільні дії і спонукання в єдине смислове русло, з яким виникає зворотний зв'язок"1.

За рахунок такого зворотного впливу смислу породжених системних ефектів на можливості соціального організму приходить пора його самозмін як цілісності . Усвідомлена необхідність самозмін починає "гнати " процеси у зворотному напрямку - від вияву потреб до прояву можливостей, властивостей системи . Органом управління "обирається" з безлічі наявних можливостей тільки той , що відповідає збудженому смислу і загальній ситуації у системі . Це призводить на практиці до того, що реалізація обраного варіанту змін потребує найменших з необхідних для задоволення актуальних потреб енерговитрат соціального організму.

Окресливши в такий спосіб зміст саморегуляції соціального організму країни, перейдемо до розгляду її форм. Нагадаємо, що визначення саморегуляції соціального організму країни є водночас і визначенням організаційної форми , оскільки вона - це щось установлене і завдяки цьому відмінне від того, форму якого воно складає; це визначеність самоорганізації як якість, єдина зі своїм буттям .

Оскільки в цьому випадку йдеться про саморегуляцію , яка є похідним явищем від соціального організму країни , що відноситься дослідниками , насамперед, до так званої другої природи , то ми маємо справу відповідно не з натуральною формою, в якій перебуває друга природа, а з ще раз перетвореною формою. Фактично тут ми маємо говорити про явище, що належить до третьої природи .

Вітчизняна філософська думка дуже обережно ставиться до третьої природи . Ми маємо тільки декілька робіт, що торкаються цього питання. Ось як, наприклад, про неї пише В. Бех: "Ми підійшли впритул до розуміння походження існування космічної форми життя на Землі . Третя природа не фантазія, а двічі об'єктивована реальність соціального матеріалу. Це вже не соціальна природа. Прямим аналогом тут виступає друга природа по відношенню до першої природи . І та, й інша - універсум , але

 

 

 

 

Самоорганизация: психо- и социогенез / под ред. д. ф. н. В. Н. Келасьева. - СПб. : Изд-во С.-Петербургского университета, 1996. - С. 181.такий, що перебуває на різних фазах саморуху"1. Не можна не помітити , що ми тільки що отримали ще одне підтвердження про семантичну природу явища саморегуляції.

Для того, щоб більш глибоко розібратися з формою процесу саморегуляції, з якою тісно пов'язаний соціальний світ, нам важливо відтворити основні атрибутивні якості простих перетворених форм . Важливим моментом є те, що перетворені форми не втрачають предметності , яка була присутня у вхідних зовнішніх формах. Але, звичайно, предметність також виступає не в своїх вхідних, а в перетворених формах. М . Мамардашвілі характеризує останні в структурі людини як квазісубстанціональні об'єкти , як квазіпредмети , предмети -фантоми . Складність їх дослідження полягає в тому, що перетворені форми - це не просто видимість , а внутрішня форма видимості , тобто стійке і відтворююче ядро. Він спеціально підкреслює, що перетвореність "є якісно новим дискретним явищем , в якому попередні проміжні ланки "стиснулись" в особливий функціональний орган, що володіє вже своєю особливою квазісубстанціональністю (і , відповідно, новою послідовністю акциденцій , часто зворотній дійсній)"2.

Ця обставина значно ускладнює викладення матеріалу дослідження, оскільки складну перетворену форму соціального життя треба розглядати як чинники еволюції та інволюції. Інакше кажучи , складні перетворені форми - новоутворення, що є результатом впливу середовища або спонтанних змін підстави , ми розглядаємо як специфічний механізм саморозвитку людства, що перешкоджає його тривалому застиганню в досягнутих формах цивілізації (або безкультур'я).

Матеріал, у якому фіксується похідна субстанція від соціальних відносин , а саме її ми називаємо третьою природою, є, на нашу думку, ніщо інше, як інформація, яка втілюється у смисли . Тому саморегулятивні процеси побудовані на специфічній інформації, яка відома нам як управлінська інформація. Остання має декілька різновидів , зокрема, директивна та виконавча.

1  Бех В. П. Генезис соціального організму країни : монографія. - 2-е вид. доп. - Запоріжжя : Просвіта, 2000. -

2  С. 209.

2 Зинченко В. П., Мамардашвили М. К. Проблема объективного метода в психологии // Вопросы философии. 1997. - № 7. - С. 109.


Про особливість інформаційного забезпечення саморегуляціїсоціального організму країни свідчить той факт, що на практиці виникла спеціальна мова, якою обслуговується регуляція соціальної взаємодії людей . Продемонструвати цю закономірність легко на прикладі КПРС, яка виконувала в соціальному організмі СРСР функцію системи саморегуляції. Й. Сталін, наприклад, виступаючи від імені політичної партії, вдається до виразів як антропоморфного ("партія говорить своєю мовою"), так і техніцистичного, навіть військово-техніцистичного (преса - "найсильніша зброя", "гостра зброя") характеру1.

Як аргумент на користь такого твердження, можна навести і факт видання спеціальних словників , де концентрується специфічний тезаурус для управління соціальним розвитком2.

Відсутність ознак управлінського походження в інформації ми розцінюємо як інформаційний шум , який перевантажує комунікаційні системи , й у ньому може загубитись дійсно важливе повідомлення, яке має здійснити саморегулятивну функцію. Поряд з цим може вироблятись та спрямовуватись у комунікаційні мережі дезінформація, яка має цільову спрямованість посилити ентропію соціальної системи. Так званий "чорний PR", що набув небувалих масштабів під час політичних виборів в Україні, є саме таким "нездоровим " різновидом інформації.

Отже, формою саморегуляції соціального організму країни є внутрішня організація впорядкованої взаємодії людей у певних просторово-часових вимірах, що функціонує на основі інформаційних процесів , тобто формує взаємодію двох підсистем - регулюючої та регульованої.

Таким чином , з' ясовані основні атрибутивні властивості явища саморегуляції соціального організму країни :

-   по-перше, поглиблено розуміння семантичної природи саморегуляції, онтологічно відтвореної у смислах, якими ми користуємося не помічаючи , що це продукт третьої природи , і тому ми у бутті не можемо потримати його у руках, а користуємося ними у своїй свідомості та переробляємо у самосвідомості і підсилюємо існування третьої природи шляхом смислоутворення;

1  Бурлачук В., Токарева В. "Вождь" и "масса" в посттоталитарном обществе // Сучасна українська політика: політики і політологи про неї. - К. : Вид-во Українсько-фінського інституту менеджменту і бізнесу, 1999. -С. 196-203.

2  Соціальне управління : довідник / В. Л. Василенко (керівник авт. колективу), В. Б. Авер'янов, Ф. Г. Бурчак та ін. ; упоряд. : В. О. Тихонович та ін. - К. : Політвидав України, 1986. - 415 с.


-           по-друге,  сутність  саморегуляції  соціального організмукраїни ми обґрунтували як вираження самоупорядкування його внутрішнього змісту, що виявляє себе в єдності всіх багатоманітних і суперечливих форм його буття;

-     по-третє, зміст саморегуляції розкривається нами як сукупність процесів упорядкування взаємодії людей , що відбуваються шляхом локалізації у просторі та циклізації у часі . Крім того, тут обґрунтовано існування специфічної цілераціональної діяльності людей з упорядкування взаємовідносин між ними . Саморегуляція, як виявилося у ході аналізу її змісту, має дві складові: перша пов'язана зі словом "само" і тому відбувається за законами синергетики і людині не підкоряється; друга пов' язана з "регуляцією " і тому може цілераціонально відтворюватись спеціальним контингентом працівників, що мають певну спеціалізовану підготовку. Таким чином , саморегуляція має бути включена у суспільний поділ

1 Шеллинг Ф. В. Й. Ведение к наброску системы натурфилософии, или о понятии умозрительной физики и о внутренней организации системы этой науки // Соч. в двух томах ; пер. с нем. - Т. 1. - М. : Мысль, 1987. -

С. 213.


праці;

-     по-четверте, формою саморегуляції соціального організму країни є внутрішня організація впорядкованої взаємодії людей у певних просторово-часових вимірах, що функціонує на основі інформаційних процесів , тобто формує взаємодію двох підсистем : регулюючої та регульованої. У історичному розгляді вона постає як історична форма саморегуляції соціального організму країни ;

по-п ' яте, саморегуляція як процес не може існувати у нескінченному режимі . Процес повинен обов ' язково перейти у продукт. Там , де це чергування зупиняється, продуктивність переходить у продукт (наприклад, бюрократизація систем управління), а там де воно відновлюється, продукт переходить у продуктивність. Оскільки продукт повинен залишатися нескінченно продуктивним , у ньому повинні бути виокремлені три ступені продуктивності ; абсолютний перехід продуктивності у продукт є знищенням самого продукту - системи саморегуляції (бюрократизація). На це звернув увагу ще Ф. В.Й. Шелінг1.3.4.  Система саморегуляції

соціального організму країни

як протиріччя між громадянським суспільством

(народом) і державою (політичною системою)

 

Процес класифікації систем саморегуляції ще далекий від свого завершення, бо існують й інші пропозиції щодо поділу систем . Наприклад, на основі синергетики розробили свою теорію "динамічного цілого" петербурзькі вчені на чолі з В . Келасьєвим , які вважають, що саморегуляція є процесами цілеспрямованих змін системи 1.

Пропонуючи свою схему формування та розвитку саморегулятивних систем , авторський колектив вводить поняття "динамічного цілого", що замінює поняття "соціальної системи ". Саме в динамічному цілому й існує таке явище, як саморегулятивний комплекс, що виконує функцію стабілізації системи та її адаптації до змін , який породжується "об'єктивними властивостями потреби , необхідністю самозмін , що представлені в абсолюті з можливостями системи "2. Тобто саморегулятивний комплекс є і "спонукаюча", і виконавча ланки системи , в основі яких лежить "Абсолют", тобто суб'єктивна реальність, що "виростає" над елементами , зв 'язками , які відтворюють динамічне ціле.

На думку В . Келасьєва, механізм дії цього комплексу такий : у ньому на основі інформації формуються образи (наприклад, власні потреби "динамічного цілого", навколишнє оточення тощо), що переходять в умовні значення в системі , яка водночас відтворює себе сама. Це призводить до самозмін системи у будь-яких напрямках, що і виконує функція саморегуляції3.

1 Самоорганизация: психо- и социогенез / под ред. д. ф. н. В. Н. Келасьева. - СПб. : Изд-во С.-Петербургского университета, 1996. - 197 с.

23 Там же. - С. 43-44.

3 Там же.


Теорія петербурзьких учених має спільні риси з теорією саморегулятивних систем , наведеною вище, але вона є більш описова по відношенню до функціонування та розвитку таких систем , хоча і виокремлює саморегулятивний комплекс як елемент системи . Але її автори не визначають особливості систем біологічного та соціального рівня існування матерії, що не дає  можливості  говорити  про  специфіку саморегулятивного\

 

комплексу в різних типах таких систем .

Дещо подібна структура системи саморегуляції подана в сучасних підручниках з менеджменту. Так, О. Віханський та О. Наумов у підручнику "Менеджмент", що вийшов друком у 1998 р., пишуть про те, що система управління складається з трьох підсистем , виокремлення яких відбулось зовсім недавно. При цьому вони мають на увазі структурно-функціональну підсистему, інформаційно-поведінкову підсистему та підсистему саморозвитку системи управління1.

На нашу думку, система саморегуляції соціального організму країни є протиріччям між громадянським суспільством (народом ) і державою (політичною системою).

Обґрунтовуючи появу протиріччя між громадянським суспільством і політичною системою , треба висвітлити генезис громадянського суспільства, його природу та властивості , оскільки без цього принципово не можливо пояснити його природний потяг до влади , кратологічні властивості , нарешті , роль і місце у системі самоорегуляції соціального світу.

Громадянське суспільство є природним феноменом, поява якого обумовлена природними факторами , про які ми вели мову у попередніх розвідках. Найбільш вагомі праці , в яких розглянуто самоорганізацію соціальних систем різних рівнів, є праці В. Беха, а саме: "Человек и Вселенная", "Философия социального мира" та "Генезис соціального організму країни", Ю. Бех -"Саморозгортання соціального світу", М . Бойчука - "Влада і громадянське суспільство: механізми взаємодії", М . Калініченка -"Влада громадянського суспільства", Н. Крохмаль - "Історичні форми саморегуляції соціального процесу", Г. Нестеренко -"Особистість у нелінійному суспільстві ", "Українська політична нація: самоорганізаційні засади становлення" та ін .

1 Виханский О. С., Наумов А. И. Менеджмент : учебник. - 3-е изд. - М. : Гардарика, 1998. - С. 31-36.


У них зокрема доводиться, що організм людини , шляхом відтворення у власній структурі властивостей і закономірностей Всесвіту перетворює неорганічні умови свого буття у процес саморуху, знімаючи тим самим суперечність між біологічним організмом і власною життєдіяльністю суб'єкта. "Ця суперечність і стає імпульсом розвитку надорганічного світу. При цьому здатність життя до саморуху, а відповідно й до зміни субстанціональних умов свого функціонування реалізується нетільки у зміні конкретних її станів, але також й у швидкості самовідтворення"1 - слушно писав В . Бех.

Якісно новий рівень функціонування біологічної людини, що об' єднувалась у зграї, стаї, роди , етноси , та інші колективні форми життєдіяльності розумної живої речовини/істот, аж до сучасних трудових колективів і політичних націй , створили напівприродний і напівсоціальний або штучний процес, що отримав назву "родове життя". Так сформувалися зачатки громадянського суспільства, що почали у ході культурно-історичної практики активно набувати рис цивілізованого буття.

Перехід від напівдикого до цивілізованого стану зайняв у роду досить тривалий час - зазначають автори колективної монографії "Коммунистическая партия и научное управление"2. І хоча епоха ця займає - за часом - одну стотисячну всієї історії Землі, в масштабі життя людини вона величезна - приблизно 40 тисяч років, 400 століть. Майже 350 століть тривав період первіснообщинної формації, в якій якісно нова, вища форма направленої регуляції отримала свій первинний розвиток.

Від керівництва, при якому всі члени родової організації добровільно слідують гранично жорстким , синкретичним нормам життєдіяльності , і аж до влади розділу роду "чисто морального порядку", - як характеризував її Ф. Енгельс.

З розвитком стихійної економічної саморегуляції - процесів розподілу праці і товарообміну - родовий лад почав вироджуватися. З розколом суспільства на класи він загинув . З ним пішло з авансцени історичного процесу і керівництво цілісним соціальним організмом . На цьому рівні соціальної організації домінуючим механізмом направленої регуляції стала держава -механізм політичного управління суспільством .

1  Бех В. П. Человек и Вселенная: когнитивный анализ. - Запорожье : Тандем-У, 1998. - С. 15-16.

2  Коммунистическая партия и научное управление. - К. : Политиздат Украины, 1984. - 362 с.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни