В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 2

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Від Арістотеля організмене уявлення про суспільство перейде до Томаса Гоббса, Георга Гегеля, П ' єра Леру та інших теологічно налаштованих філософів. Філософія Краузе також просякнута теологією. Але від філософських систем Гегеля, Шелінга, Шлегеля вона вигідно відрізняється шляхетністю і широтою суспільних прагнень. Крім того, це одна з перших систем , що розглядає суспільство в загальних рисах як організм , наділений функціями і органами .

Найбільш повний опис історичного аспекту розвитку ідеї соціального організму ми зустрічаємо в соціологічній літературі початку ХХ ст. Пізніше матеріалістична настанова відсунула її на периферію теорії пізнання. Так, у роботі "Соціологія" М . Ковалевський відзначає, що "погляд на суспільство як на організм , що розвивається, як відомо, Спенсером , а за ним Шеффле, Лілієнфельдом , Вормсом , Ізуле, Новиковим і почасти де Грефом , вже зустрічається в зародку у Конта, який звертається до цього уподібнення, усвідомлюючи водночас, що аналогія не є тавтологією, і тому утримуючись від того пристосування окремих установ і суспільних функцій до різноманітних частин людського тіла, яке так багато сприяло викривленню вірної в суті своєї думки , вірної настільки , наскільки нею заперечується чисто механічне, тобто штучне зближення різних елементів громадськості "2.

1 Грамши А. Тюремные тетради : избр. соч. в 3 т. - М. : Иностранная литература, 1959. - Т. 3. - С. 39.

2 Ковалевский М. М. Социология. - СПб. : Типография М. М. Стасюлевича, 1910. - С. 205.


Тут же він залишає нам відомості про те, що ця ідея простежується і в більш ранній історичний період. "Наврядчи потрібно нагадати , - пише М . Ковалевський , - що перший зародок вчення, згідно з яким різні соціальні класи і відповідні їм установи визнаються частинами одного органічного цілого, веде початок від Платона. Багато століть згодом , Плутарх у своїх "Moralia" проводить ту ж точку зору. "Moralia" Плутарха були дуже розповсюджені у візантійському і середньовічних суспільствах. Вони зберегли від забуття платонове вчення про органічнуприроду держави навіть в епоху, коли думки найвидатнішого з філософів Греції відомі були світу лише у вигляді уривків і доходили до нього обхідними шляхами. У ХІІ столітті Іоанн Салісберійський , слідом за Платоном , знову висунув положення про державу - організм. Ще до появи "Богословської Енциклопедії" ("Summa theologia") Фоми Аквіната, "Polycraticus" Іоанна Салісберійського резюмував , так би мовити , все соціальне і політичне знання середніх віків. До цієї книги постійно зверталися за довідками і її не раз рабськи списували. Завдяки їй органічна теорія держави перейшла в роботи перших представників схоластичної філософії, особливо в "Specula" Винцента з Бове"1.

Далі М. Ковалевський справедливо робить висновок про те, що "ця теорія, що за звичай пов ' язується з ім ' ям Гоббса, була відома, таким чином , за багато віків до нього. Гоббс зумів надати їй , однак, деяку оригінальність і блискучу форму в своєму "Левіафані ". Вчення Г. Спенсера є лише нове вираження тієї ж доктрини , що налічує, як ми бачили , більш ніж дві тисячі років існування"2.

В подальшому вульгаризація її пов ' язана вже з роботами Альберта Шеффле, Павла Лілієнфельда, Рене Вормса, що виставили її на свій рахунок і вдалися до чималих перебільшень при її розвитку. У своїх пошуках аналогій між державою і живим організмом вони дійшли до ототожнення біржі з людським серцем.

1  Ковалевский М. М. Социология. - СПб. : Типография М. М. Стасюлевича, 1910. - С. 205.

2  Там же. - С. 207-208.


Вже Платон називає державу величезною людиною . У Арістотеля ця метафора Платона вже має характер не поетичної фікції, а дійсної аналогії. Держава стала організмом , тобто величезною людиною , а сама людина була визнана істотою суспільною. Тому Арістотеля необхідно вважати дійсним батьком теорії соціологічного макрокосму. Але Арістотель все ж визнавав це зіставлення тільки зіставленням ; у Спенсера ж ідеться вже про паралелізм . Екзодерма, ендодерма, мезодерма визнаються існуючими однаково і в структурі організмів, і в структурі суспільства. Насправді ж мова може йти тільки про відповідність, зустрічі і паралелізми . Лілієнфельд доводить наслідки таких пошуків за уподобленнями до кінця, говорячи , що "суспільство нетільки схоже на живий організм , але і що воно є живий організм "1.

Філософську форму ідея соціального організму намагається набути давно. Як інструмент пізнання вона стала широко застосовуватися для аналізу суспільного життя. На цьому етапі вона набула універсального характеру і стала застосовуватися практично до всіх сторін людського життя. На практиці вийшло так, що ця ідея, не маючи чітко визначеного змісту, вже сотні років успішно працює в теорії пізнання. Її живучість дуже добре пояснив В. Вернадський, який писав: "Створюється нова своєрідна методика проникнення в невідоме, що виправдовується успіхом , але яку образно (моделлю) ми не можемо собі уявити . Це немов би висловлене у вигляді "символу", створюваного інтуїцією, тобто несвідомим для дослідника охопленням незліченної сили фактів , нове поняття, що відповідає реальності . Логічно ясно зрозуміти ці символи ми поки що не можемо, але додати до них математичний аналіз і відкривати цим шляхом нові явища або давати їм теоретичні узагальнення, що перевіряються в усіх логічних висновках фактами , тривко враховуючи їх мірою і числом, ми можемо"2.

Цілком природно, що ідея соціального організму раніш за все була застосована до вивчення сфери політичних відносин. І оскільки політика - явище досить складне, то в науковій літературі можна виокремити такі різновиди соціального організму, як: державний , управлінський і власне політичний . Ідеальна держава, за Платоном (347 р. до н. е.), "повинна бути красивою вся загалом ". "Втім , - характеризує він свій проект ідеальної держави , - ми засновуємо цю державу, зовсім не маючи на увазі зробити якось особливо щасливим один з прошарків його населення, але, навпаки , хочемо зробити такою всю державу загалом "3.

Ж.-Ж. Руссо в 1762 році, в роботі "Про суспільний договір або принципи політичного права", критикуючи Монтеск'є і Гоббса, слідом за Бейлем прийшов до деїстичної концепції необхідності бога, що карає і винагороджує, забезпечуючи життєздатність державного організму і непорушність суспільної моралі 4.

1 Ковалевский М. М. Социология. - СПб. : Типография М. М. Стасюлевича, 1910. - С. 262.

2 Вернадский В. И. Философские мысли натуралиста. - М. : Наука, 1988. - С. 77.

3 Гегель Г. Философия права. - М. : Мысль, 1990. - С. 494.

4 Философский энциклопедический словарь / под ред. С. С. Аверинцева, Э. А. Араб-Оглы, Л. Ф. Ильичева и др. - 2-е изд. - М. : Сов. энциклопедия, 1989. - С. 332.


Особливо цінними є визначення змісту поняття "державнийорганізм " Г. Гегеля, який писав, що "конкретна держава є розчленоване на його особливі кола ціле"1. У роботі , присвяченій проблемам естетики , читаємо наступну характеристику суспільного організму: "Увесь цей організм є в справжній державі добре злагодженим , цілим і завершеним у собі "2. При цьому, як зауважив він у листі до Шеллінга, ще в січні 1795 року: "Ортодоксію неможливо розхитати до тих пір, доки її проповідь пов'язана з земними вигодами і вплетена в цілісний державний організм"3.

У сучасній політичній літературі часто має місце застосування поняття "соціальний організм " до суспільних утворень різного типу: до політичних партій , а також до інших суспільних організацій і рухів.

Завдяки роботам К. Маркса, Ф. Енгельса, В . Леніна і навіть ширше - матеріалістичному напрямку в теорії пізнання, сьогодні більш за все описаний виробничий організм4. При капіталізмі, на думку К. Маркса, "в системі машин велика промисловість володіє цілком об'єктивним виробничим організмом, який робітник знаходить вже як готову матеріальну умову виробництва"5.

В . Ленін у роботі "Економічний зміст народництва" пише: "Кожна така система виробничих відносин є, за теорією Маркса, особливим соціальним організмом , який має особливі закони свого зародження, функціонування та переходу у вищу форму, перетворення в інший соціальний організм "6.

Аналіз управління "як істотної ознаки соціального організму" пропонував вести відомий болгарський учений Марко Марков 7. У зв'язку з розробкою проблем управління поняття суспільний організм було поширено на регіон, місто. Характеризуючи суспільну природу міст, К. Маркс писав, про те що це свого роду самостійний організм . В . Ленін , як відомо, вимагав зразкової постановки справи в конкретній місцевості не випадково, оскільки вважав регіон теж цілісною системою, що саморозвивається.

Ні у кого не викликає сумнівів коректність уживання поняття

 

 

 

 

 

5

 

6

 

7суспільного організму до економічної сфери. Його вперше вжив стосовно зазначеної сфери нашої дійсності знов-таки К. Маркс, який зауважив, що з усуненням капіталістичного базису і "разом з усуненням безпосереднього характеру живої праці як лише одиничної, або загальної лише внутрішньо, чи лише зовні, разом з перетворенням діяльності індивідів у безпосередньо загальну або суспільну, з предметних моментів виробництва знімається ця форма відчуження; вони завдяки цьому перетворюються у власне органічне тіло, де індивіди відтворюють себе як окремі одиниці , але як суспільні одиниці"1. Далі К. Маркс вживає поняття суспільного організму в аналізі проблем кооперації2. Це ж поняття та ідея соціального організму застосовується ним і в аналізі закономірностей функціонування галузей народного господарства3.

У сучасній літературі ідея соціального організму співвідноситься з усіма традиційними і модерними структурними одиницями економічної сфери: всілякого роду асоціаціями , акціонерними товариствами , біржами , банками тощо. Підтверджень цьому безліч. Для цього достатньо проаналізувати зміст планування розвитку економічної і соціальної сфер, яке надало значний імпульс розповсюдженню ідеї соціального організму. План соціального розвитку охоплює всі сторони життєдіяльності суспільного організму щодо підприємства, галузі або регіону.

Наразі, коли державами, що з'явилися внаслідок розпаду СРСР , повсюдно ініціюється процес приватизації і корпоратизації колись державних підприємств, процес залучення до вжитку поняття соціального організму інтенсифікується. Причину цього пояснив М . Моісєєв , який справедливо зауважив , що, "набуваючи самостійність, те чи інше підприємство відразу перетворюється в організм : у нього виникають власні цілі і певні можливості їм слідувати . Ці нові цілі зовсім не мають співпадати з метою всього господарського організму: вони завжди будуть іншими - не антагоністичними , але іншими "4.

1 Маркс К. Экономические рукописи 1857-1859 годов: (Первоначальный вариант "Капитала") : Ч. 2 // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. : в 30 т. - 2-е изд. - М. : Политиздат, 1969. - Т. 36. - Ч. 2. - С. 337.

2 Маркс К. Процесс производства капитала. - М., 1955. - Кн. 1. // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. : в 30 т. -2-е изд. - М., 1960. - Т. 23. - С. 333.

3 Маркс К. Из экономических рукописей (1857-1858). Введение / Маркс К., Энгельс Ф. Соч. : в 30 т. -2-е изд. - М. : Госполитиздат, 1958. - Т. 12. - С. 712, 720.

3 Моисеев Н. Н. Человек и ноосфера. - М. : Молодая гвардия, 1990. - С. 323.


З аналізу наявної літератури виходить, що вищезгадана ідеяплідно діє в соціальній сфері при дослідженні проблем, пов ' язаних з особистістю , колективом , іншими соціальними спільностями. Так, наприклад, К. Маркс використовує ідею суспільного організму щодо окремої людини 1 і трудового колективу2.

Ідея організму щодо колективу розповсюджена не тільки в сфері матеріального виробництва. Вона отримала права громадянства і в сферах виховання і навчання. Так, наприклад, відомий педагог А. Макаренко писав про те, що колектив - це соціальний , живий організм , що тому і організм , що він має органи , що там є повноваження, відповідальність, співвідношення частин , взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колективу, а є просто зборище.

Сьогодні дослідники пішли ще далі і проводять більш масштабні аналогії. Так чинить, наприклад, М . Моісєєв , який в роботі "Человек и ноосфера" розповсюджує ідею суспільного організму на планетарну спільність3.

Приблизно така ж картина багатофункціонального застосування поняття соціального організму спостерігається і в духовній сфері. Тут ідеться про організм науки, мистецтва, релігії і т. ін . Хоча ця сфера суспільної життєдіяльності має істотні відмінності від усіх інших, що раніше нами згадувалися, бо "душа з її внутрішнім життям не просвічує через всю реальність тілесної форми". Як писав Гегель: "Той самий недолік виявляється і в вищій сфері , в духовному світі і його організмах, що розглядаються в їхній безпосередній життєвості . Чим вагоміші й змістовніші ці духовні утворення, тим більше потребує супутніх засобів та єдина мета, що надихає це ціле і складає його внутрішню душу. У безпосередній дійсності ці засоби виявляються доцільними органами , і все, що діється і відбувається, здійснюється лише через посередництво волі . Кожна частка такого організму, як держава і родина, тобто кожен окремий індивід, виявляє волю і перебуває в зв' язку з іншими членами того ж організму, але єдина внутрішня душа цього зв ' язку, свобода і розум єдиної волі не виступають на арену реальності і не відкриваються в кожній частині як єдине і цілісне внутрішнє одушевлення"4.
Особливо активно поняття "організм" вживається в російській філософській думці при обговоренні сутності явища соборності . Достатньо вказати на роботи М. Бердяєва, О. Хомякова та інших мислителів. Так, наприклад, М. Бердяєв писав, що "справжня свідомість сущого можлива лише через перебування в соборності, в церковному "ми", в зреченні "Я", що випадає з церковного "ми ", що розриває зі зреченням як внутрішнім життям церковного організму, перестає стикатися з сущим і пізнавати його"1.

Категорія "організм " застосовується і в теорії пізнання при вивченні прихованої частини соціальної реальності . Так, наприклад, автори роботи "Структури в нелінійних середовищах" пишуть наступне: "Фізична енергія слова нічим не відрізняється від всякої фізичної енергії... слово є в цьому смислі легкий і невидимий повітряний організм (виділене - авт.), наділений магічною силою щось особливе значити , в якісь особливі глибини проникати і невидимо творити великі події"2.

Відомо, що організмена ідея розповсюджується деякими дослідниками і на Космос. Так, наприклад, М. Бердяєв у своїх роботах спеціально розглядав місце людини в космічному організмі.

Просто дивно, як трапилося, що володіючи таким потужним евристичним потенціалом , ця філософська ідея не знайшла свого відбиття в сучасній вітчизняній соціальній філософії. Ми знаходимо лише побіжне посилання на неї в курсі лекцій "Сучасна соціальна філософія", що вийшов у 1993 році під редакцією В . Андрущенка і М . Михальченка3.

Але вже в колективній монографії "Суспільні закони та їхня дія", виданій Інститутом філософії НАН України ще у 1995 році, цей термін вживається частіше, хоча і без розшифровування змісту, тобто як методологічний засіб4.

1           Бердяев Н. А. О русской философии : в 2 ч. - Ч. 2. - Свердловск : Изд-во Урал. ун-та, 1991. - С. 20-21.

2 Курдюмов С. П., Малинецкий Г. Г., Потапов Л. Б., Самарский Л. Л. Компьютеры и нелинейные явления. -М. : Наука, 1988. - С. 20.

3 Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій : в 2 томах. - К. : Генеза, 1993. - Т. 1. - С. 217.

3 Бойченко І. В., Куценко В. І., Табачковський В. Г. Суспільні закони та і'х дія. - К. : Наукова думка, 1995. -212 с.


Цей термін вживається як методологічний засіб і в роботі В . Кременя, Д. Табачника і В . Ткаченка, які пишуть про те, що "сучасна соціологія вважає, що зростання того чи іншого соціального організму, в тому числі і цивілізації, неминучепов'язане з поглибленням його диференціації. З розпадом соціального організму він спрощується, доходить до рівня біполярності , стандартизується, що і свідчить про надлом цивілізації"1.

Наукової форми ця ідея набуває вкрай поволі. Однак, саме в цій частині теорії пізнання сформувався цілий напрямок, відомий нам як органіцизм. Він уподібнює соціальну реальність живому організму. Його А. Ковальов визначає як "методологічну орієнтацію концепцій суспільства на аналогії з поняттям організму як неподільного цілого, на відміну від механіцистичних моделей суспільства як агрегату елементів, які можна вивчати незалежно одне від одного"2. Він виокремлює в ньому три типи:

По-перше, філософський органіцизм, наведений в роботах Ф. Шелінга, Г. Гегеля, романтиків - А. Уайтхеда та інших, похідний від давньої ідеї одухотвореного макрокосмічного порядку, всеєдності і протилежний номіналізму і механіцизму французьких просвітителів, соціальних фізиків , англійських економістів, утилітаристів і т. п .

По-друге, біоорганічні теорії суспільства як надорганізму, які спираються на еволюційну біологію і аналогії з побудовою і функціями живого організму (органічна школа).

По-третє, соціально-психологічний органіцизм , згідно з яким цілісність суспільства полягає в колективному розумі , свідомості , волевиявленні як самостійної реальності , що не зводиться до свідомості індивідів , які утворюють соціум (соціологізм ).

Таким чином , проведений нами стислий історичний екскурс застосування поняття "соціальний організм " показав, що названа ідея існує в силу конвенціальності . Вона застосовується, насправді, як ефективний методологічний засіб дослідження багатоманітності соціальної дійсності.

1 Кремень В. Г., Табачник Д. В., Ткаченко В. Т. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). - К. : "ARC-UKRAINE", 1996. - С. 52.

2 Ковалев А. Д. Органицизм // Современная западная социология : словарь. - М. : Политиздат, 1990. -

С. 238.


З її допомогою дослідники всіх країн і часів охоплюють і аналізують органічну цілісність оточуючого нас світу. Останнім часом організмену ідею дослідники -природознавці розповсюджують навіть на галузь техніки. Започаткував це В . Вернадський , який писав , що "хід наукової думки в створенні машин, як давно помічено, цілком аналогічний ходу розмноженняорганізмів"1. Цю оригінальну думку В . Вернадського поглибив і розвинув Б . Кудрін2.

Ідея соціального організму отримала певну світоглядну перспективу, ідеологічну привабливість, точний методологічний вигляд та іманентну теоретичну чистоту наприкінці ХХ - початку ХХІ століть у працях В. Беха3. Саме цей дослідник ґрунтовно дослідив польову субстанцію і концептуально виклав сутність і зміст організменої форми існування соціального світу і подав класифікацію її різновидів4.

Результати аналізу, викладеного в цих працях доводять, що цілком правим виявляється Ф. Шеллінг, який писав: "Організм є не шляхом матеріальної субстанції, що постійно змінюється, він є організм тільки шляхом вигляду або форми свого матеріального буття. Життя залежить від форми субстанції, іншими словами, істотним для життя стала форма. Тому мета діяльності організму - не безпосереднє збереження своєї субстанції, але збереження субстанції в тій формі , в якій вона є форма існування більш високої потенції.

Організм тому так називається, що всупереч тому, як здавалось спочатку, він існує не сам для себе, в ньому лише знаряддя, орган більш високого"5.

1  Вернадский В. И. Философские мысли натуралиста. - М. : Наука, 1988. - С. 32.

2  Системные исследования. Ежегодник. - М. : Наука, 1980. - С. 236-237.

3  Бех В. П. Генезис соціального організму країни : монографія. - 2-е вид. доп. - Запоріжжя : Просвіта, 2000. - 288 с. ; Бех В. П. Социальный организм: философско-методологический аналіз. - Запорожье : "Тандем­У", 1998. - 186 с. ; Бех В. П. Философия социального мира: гносеологический анализ. - Запорожье : "Тандем-У", 1999. - 283 с. ; Бех В. П. Человек и Вселенная: когнитивный анализ : монография. - 2-е изд. доп. - Запорожье : Просвіта, 2003. - 138 с. ; Бех В. П., Гашенко А. В. Фірма в дискурсі організменої ідеї : монографія. - Суми : ВТД "Університетська книга", 2006. - 376 с.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни