В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 20

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

3  Там же.


На тривалий період - майже 50 століть історії антагоністичних формацій - з розвитком класових суперечностей громадська думка перестала бути дієвим механізмом регуляції; словесна, знакова дія постійно підкріплювалася силою, якщо не прямим насильством , то непрямим , коли за "спиною" слова стояли "особливі загони озброєних людей "3. Головним засобом направленої регуляції стала не стільки сила слова, скільки слово сили.Але за останнє століття відбулися докорінні зміни. Соціальні революції, здійснені під керівництвом марксистсько-ленінських партій , звільнили значну частину планети від панування експлуататорських класів і політичної машини їх панування -буржуазних держав. Зі становленням комуністичної формації - на новій , розвиненій основі , а тому і в абсолютно новій якості -провідною формою направленої регуляції в суспільстві знову стає керівництво: колективне керівництво з боку політичних партій; керівництво ідейне - на науковій основі розроблене і таке, що ставить вищі і поточні цілі суспільного розвитку; керівництво політичне - організоване на демократичних засадах вседержавне управління і що розвиває всі форми народовладдя; керівництво моральне - що формує моральні норми і етичний ідеал суспільства.

Керівництво, яке - як і соціальне управління - є регуляцією свідомої спільної діяльності людей , що впорядковує процеси , впорядковує разом з тим і процеси самої управлінської діяльності , виступає, умовно кажучи , "управлінням управління". Причому умовність цього виразу обумовлена не тільки тим , що керівництво здійснюється лише через інформаційні дії на людей , процеси переконання, а управління, крім того, і через дії субстанціональні - через примушення. (Особливо виразно це виявляється в тому, що ефективно управляти можна і найманцями , а керувати - лише однодумцями , соратниками в загальній боротьбі, співробітниками в загальній справі).

Крім того, у керівництва - на відміну від управління - й інші функції в загальному процесі направленої соціальної регуляції. Саме керівництво визначає вищі цілі управління, головні норми і принципи управлінської діяльності і підбору управлінських кадрів, нарешті , сам склад кадрів управління, одним словом - всю його функціональну, в широкому сенсі соціальну, спрямованість. Тому соціальне управління виступає як цілеспрямована регуляція, спільній діяльності людей , а керівництво - як цілеутворююча і цілеспрямовуюча. Зрозуміло, що такою може бути тільки така регуляція, яка сама прямує вищим , у порівнянні з метою, орієнтиром людської діяльності - її сенсом.

Ми ж у цьому дослідженні також виходимо з того, що спонукальним чинником до утворення системи саморегуляції будь-яких країн є природна цілераціональна активність людини та цілераціональність її організаційних утворень, що потребуютьпостійно зростаючого ступеня свободи для задоволення природних і соціальних потреб роду.

Детально проблему прагнення до свободи та демократії як кратологічної потреби громадянського суспільства було розглянуто і викладено у праці М . Калініченка, що є складовою частиною цієї науково-дослідної роботи. Основою для висвітлення цього аспекту слугували праці відомого українського дослідника проблем громадянського суспільства доктора філософських наук А. Карася1.

Для ґрунтовного дослідження свободи як атрибутивної властивості громадянського суспільства та демократії, або механізму політичної участі суб' єктів цього утворення у механізмі функціонування державної влади , як його природної функції, ми звернулися до історичного матеріалу.

З' ясувалося, що у науковій літературі немає згоди щодо визначення часу появи громадянського суспільства. Тому є сенс погодитись з тими дослідниками , що ведуть відлік його існування з моменту, коли християнська церква рішуче відмовилась ідеологічно забезпечувати визнання влади римської імперії. Це нам потрібно для того, щоб довести наявність влади у структурі громадянського суспільства. Це можна зробити , на нашу думку, двома шляхами : по-перше, розглянути прагнення до свободи у громадянському суспільстві як свідчення наявності внутрішнього джерела його прагнення до влади, а по-друге, обґрунтувати поширення демократії, як форми практичної участі суб' єктів громадянського суспільства у механізмі саморуху соціального інституту влади .

1 Карась А. Ф. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях та некласичних інтерпретаціях. -Київ-Львів: ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2003 - 520с. ; Карась А. Ф. Філософія громадянського суспільства як інтерпретація свободи і соціальності : автореф. дис. ... д-ра філософських наук (09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії). - Львів, 2005 . - 42 с.


Небагато є досліджень, у яких кратологічна сутність громадянського суспільства досліджувалася б власне в аспекті здійснення свободи та демократії. Але зробити це варто, оскільки такі аргументи позитивно "працюють", з одного боку, на досягнення мети цього дослідження, а з другого - сучасний досвід країн-учасниць Об'єднаної Європи свідчить про те, що на європейському просторі складається новий тип цивілізації, життєвий простір якої окреслений вартостями , що покладені в основу  суспільного добробуту,  високих  стандартів  життя івільного розвитку особистості людини. У центрі цих вартостей перебуває свобода і гуманістичні й демократичні норми її самоздійснення. З приводу цього німецький політолог Г. Роде слушно підкреслює, що з поняттям "громадянське суспільство" пов ' язується "боротьба за громадянські права і свободи , за демократичну участь в управлінні не лише державою, але й економікою, містами , общинами та інституціями , що регулюють соціальне життя"1. Крім того, проблематика волі й свободи особистості має своїх дослідників й сьогодні 2.

При цьому саморозпад соціальності так званого соціалістичного табору на чолі з Радянським Союзом "експериментально" підтвердив згубність доктринерського підходу до розв' язання соціальних проблем людства, забезпечення соціальних прав людини , надання державі рис соціальності та реалізації на цих засадах принципу соціальної справедливості. Ці речі повинні сформуватись і визріти у глибинах громадянського суспільства.

Водночас поява концепції і терміна "соціалістичне громадянське суспільство" викликала серйозні заперечення і критику з боку деяких західних політологів і соціологів , а саме А. Арато, А. Ага, Р . Дорендорфа, А. Уейра та ін . Вони схиляються до думки , що громадянське суспільство є надзвичайно складною структурою, яка пронизує всі громадянські інституції і відносини , становить фундамент демократичної громадянської організації загалом. Не варто відкидати економіку, залишати її поза межами громадянського суспільства, а також робити спроби перенести на Схід західну модель громадянського суспільства. Саме поняття "соціалістичне громадянське суспільство" внесло лише термінологічну плутанину, а власне до вирішення питання нічого суттєвого не додало.

1  Роде Г. Технология и политика // ИОН. Лабораторные тетради. - Вып. 17. - М., 1990. - С. 27.

2  Подолянко Л. А. Свобода особистості як форма її самореалізації (історико-філософський аспект) : автореф. дис. ... канд. філос. наук : 09.00.05 / Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України. - К., 2002. - 20 с. ; Майданюк І. З. Проблема волі у філософській культурі України ІХ-ХУІІІ ст. : автореф. дис. ... канд. філософ. наук : 09.00.05 / Львів. Нац. ун-т ім. Івана Франка. - Л., 2003. - 19 с. та ін.


Почнемо з аналізу підстави , за яку ми сприймаємо самовияв свободи. Її флуктуації у громадянському суспільстві подаються здебільшого у наявній філософській , соціологічній і політологічній літературі як необхідний момент самореалізації особистості . І це можна простежити в історичному вимірі досить ретельно. А звідси можна буде  перекинути  місток на те,  що  вона, свобода,визнається ключовим моментом розгортання громадянської соціальності і є запорукою розвитку демократії.

Звернемося до робіт А. Ф. Карася1, який ґрунтовно проаналізував питання концептуалізації свободи в сенсі її прояву у соціальній дійсності . Серед авторів , які займалися цими питаннями, він називає: "І. Канта, Г. Гегеля, Т. Ґріна, Дж. С. Міля, М. Адлера, Г. Арендт, Р. Арона, І. Берліна, М. Бердяєва, Ж. Бодріяра, А. Валіцького, М. Вебера, С. Вейль, М. Гайдеггера, В. Гавела, Ю. Габермаса, Е. Гелнера, Ф. Гаєка, Р. Дворкіна, Ж. П. Сартра, Е. Фрома, А. Камю, В. Кімліки, М. Новака, Ж. Ліотара, Ж. Марітена, Дж. Макліна, Ж. Моно, К. Поппера, М. Ріделя, П. Рікера, М. Фуко, Е. Шілза, А. Шюца, а також: М . Драгоманова, І . Франка, Б . Гаврилишина, І . Бичка, В . Андрущенка, Г. Горак, І . Іоненка, А. Єрмоленка, А. Карася, С. Кримського, М . Михальченка, Ю . Павленка, О. Погорілого, М . Поповича, В . Шинкарука та ін. Майже всі вони працювали в різних методологічних настановах, але визнавали смислотворчу дію свободи на соціальний зміст життя"2.

Українські дослідники (зокрема, І. Агієнко, В. Барков, О. Бондаренко, Н . Волошко, А. Карась, Н . Караульна, В . Лісіцин , О. Логвиненко, І . Майданюк, В . Муляр, І . Мухін, Л . Подолянка, В. Табачковський, С. Хоменко, Т. Цимбал, Н. Юхименко та інші) досліджували соціальні аспекти свободи і самоздійснення особистості.

1  Карась А. Ф. Філософія громадянського суспільства як інтерпретація свободи і соціальності : автореф. дис. .   д-ра філософських наук : 09.00.03. - Львів, 2005. - 42 с.

2  Там само.

3  Там само.

4  Там само.


Проблема дослідження свободи як атрибуту громадянського суспільства має глибоке історичне коріння. Ще у творах Арістотеля свобода розглядається як громадянська етичність. За Арістотелем , звільнення від поневолення власними почуттями означає набування чеснот полісних, громадських і громадянських, у контексті яких бажання людини набувають олюдненого ґатунку, а людина набуває стану "politikon zoon"3. Взаємопов'язаність вільних, чеснотливих людей , які набувають соціального стану громадян , Арістотель розглядає як політичне суспільство, чи politike koinonia. Властиво, це означення було перекладене латинською мовою як societas civilis, що пізніше англійською мовою набуло значення civil society4.У християнському світосприйнятті сенс свободи набув нової інтерпретації і нового універсального значення. Християнська інтерпретація свободи вперше виводить її осягнення поза чисто політичну і державну сфери . У творах А. Блаженного і Т. Аквінського держава (політична влада) є первинною по відношенню до інших форм влади .

У Нові часи громадянське суспільство стверджувалося шляхом становлення міських громад та самоврядування. У цей період соціальність міського типу, на відміну від сільської громади , втрачає пряме відношення (залежність) до природи і набуває нової якості у господарсько-приватних вимірах свободи . Усамостійнення міської громади від прямого політичного втручання призводило до диференціації між містом і державою, що закріплювалось у дискурсивних тогочасних практиках та соціальних інституціях самоврядування. Знаковими для сприйняття нової соціальності ставали відповідні їм орієнтири і слова. Оновленого значення набуває поняття громадянин, громадянство. Тепер людина - це не просто член самоврядної спільноти, а житель міського соціального світу - міщанин, бюргер, citizen, обиватель, буржуа. Основною ознакою нової соціальності міст Європи залишалися вольності, на які вони були спроможні1.

У XVIII столітті відбуваються радикальні соціально-економічні зміни - перехід від аграрного суспільства до буржуазного та поширення ринкових відносин - сприяють формуванню спроби моральної інтерпретації публічної влади , де поєднувалася економічна, ринкова корисливість особи з її моральним і гуманітарним розвитком .

1 Карась А. Ф. Філософія громадянського суспільства як інтерпретація свободи і соціальності : автореф. дис. .   д-ра філософських наук : 09.00.03. - Львів, 2005.

2 Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане // Кант И. Соч. : в 6 т. - Т. 6. - М. : Мысль, 1966. - С. 5-23.


Поворот в інтерпретації свободи від емпіричного її значення до аксіологічного здійснює І. Кант2, який виводить її на новий рівень, незумовлений обставинами й гетерономним бажанням . Навколишній світ не є головним чинником вільної поведінки особи . Тобто поняття свободи виходить поза фізичний контекст, значення якого складаються на підставі референційного знання, що виникає на основі відсилання до явищ природи з метою ствердження чи спростування певного об'єктивного стану справ . Сумніву піддається сам статус об'єктивності як цілковитоївідокремленої незалежності щодо участі людини 1. І . Кант наголошує, що процес формування громадянського стану суспільства збігається з процесом формування суверенних національних держав на засадах культурної творчості.

Особливий внесок у трактування свободи як атрибуту громадянського суспільства і соціальності зробив Г. Гегель, який вперше чітко теоретично розмежував громадянське суспільство та державу на основі інтерпретації індивідуального й колективного значення свободи . На його думку, особа не народжується з повнотою свободи , а набуває її у процесі самоусвідомлення. Людина народжується вільною лише у можливостях власного саморозвитку і самоусвідомлення. Вивільнення від обмежень, накладених традицією чи звичаєвістю, на думку Г. Гегеля, мало носити розумний характер, підлягаючи раціональним нормам суспільного життя. Властиво індивідуальна свобода людини набувала інституалізованих соціальних форм у контексті росту громадянського суспільства2.

Проблематика взаємозв'язку свободи , рівності і демократії досліджена у теорії А. де Токвіля3, який зазначав, що громадський дух проймає густу мережу взаємодії людей громадянського суспільства сенсом взаємодовіри, толерантності і солідарності. Значення трьох останніх соціальних орієнтацій пізніше (у кінці XX ст.) набуло визначення під назвою "соціального капіталу" й оживило дискусію про роль громадянського суспільства. Токвіль надав концептуальні підстави для того, щоб високу громадянську свідомість пов 'язати зі значенням соціального капіталу4.

Досліджуючи проблему свободи як виразника кратологічних властивостей громадянського суспільства, не можна обійти відому релігійно-правову модель громадянського суспільства А. Росміні , що висвітлює місце свободи у християнській теорії, і засновану на концепції неповторності людини як такої, що має унікальну вартість гідності, пов'язану з дарунком свободи волі , яка визначає умови рівності людей перед Богом .

1 Карась А. Ф. Філософія громадянського суспільства як інтерпретація свободи і соціальності : автореф. дис. ... д-ра філософських наук : 09.00.03. - Львів, 2005. - 42 с.

2 Там само.

3 Токвиль А. де. Демократия в Америке / предисл. Гарольда Дж. Ласки. - М. : Издательство "Весь Мир",

4 2000. - 560 с.

4 Карась А. Ф. Філософія громадянського суспільства як інтерпретація свободи і соціальності : автореф. дис. ... д-ра філософських наук : 09.00.03. - Львів, 2005. - 42 с.


Громадський елемент природи людини А. Росміні називає соціальним; він виникає з добровільної потреби людей житиразом, суспільно і власне спричиняється до формування громадянського суспільства. Протилежний за суттю елемент, пов 'язаний з природою суспільно-індивідуального становища людини , А. Росміні називає сеньйоральним; він є складовою суспільства і має своїм джерелом батьківську опіку родини , майнове і земельне володіння. Суть сеньйорального елементу полягає у створенні відносин сімейного, родового чи ієрархічного типу1. У теорії А. Росміні вперше у філософії громадянського суспільства вжите поняття "соціального капіталу", яке залучає обсяг значень усіх можливих прав людини , поєднаних з непідкупністю і моральною доброчесністю індивідів . Воно виявилося вкрай продуктивним для інтерпретації природи громадянського суспільства в останні двадцять років XX ст2.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни