В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 22

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Вважається, що у сучасному західному демократичному суспільстві влада об' єктивно розщеплена між різноманітними групами інтересів і іншими інститутами держави та громадянського суспільства. Ці останні мають реальну можливість за допомогою різноманітних прийомів політичноготиску (індивідуального чи колективного) заявляти про свої інтереси, домагатись ухвалення вигідних їм політичних рішень і блокувати неприйнятні. До того ж, плюралізм еліт породжує базу для динамічних соціальних компромісів. Це означає, що кожне конкретне співвідношення влади та підлеглості конструюється на основі консенсусу для розв ' язання цього суспільно прийнятного соціального завдання. Нове завдання вимагає створення вже іншої владної комбінації.

Отже, демократія на боці громадянського суспільства через механізм політичної участі народу країни або його окремих верств населення у саморусі інституту влади проявляє себе, як зовнішня інтегрована функція всього громадянського суспільства по відношенню до державної влади у загальному механізму саморегуляції соціального організму країни .

При цьому будь-яке більш-менш розвинене громадянське суспільство володіє необхідними властивостями для громадянського поступу: а) спроможністю добровільно (поза втручанням держави ) самоорганізовуватись у групи , братства, товариства, кооперативи , організації, громади задля господарської та культурно-освітньої співпраці ; б) громадянською активністю, яка залучає до відданості суспільним справам і громадянської солідарності ; в ) громадянською свідомістю, яка підтримується самодисципліною і самоконтролем , співробітництвом , довірою, порядністю, здатністю до жертовності задля громадського добра; г) диференціацією і плюралізмом соціальних та виробничих груп , взаємодія між якими тяжіє до субсидіарних форм складання здібностей і зусиль.

Перелічені складові громадянського поступу виражають міру "соціального капіталу", значення якого (гальмувати корисливість, перешкоджаючи шахрайству та обдурюванню ) зростає конгруентно з економічним розвитком . Беручи до уваги процесуальний характер соціальних трансформацій , формування громадянського суспільства може розглядатися в аспекті громадянського поступу (розвитку) певної спільноти .

Ключовими елементами поступу є: а) виражена тенденція до індивідуальної свободи , незалежності і самоорганізації життя і , відповідно, до громадського самоврядування; б) нагромадження соціального капіталу; в ) поглиблення індивідуальної та приватної сфери ; г) формування вимог публічної відкритості спільних громадських   рішень;   д) супровідне   формування належноїдискурсивно-етичної практики .

Отже, на основі аналізу типових форм інтерпретацій можна прийняти таке визначення: громадянське суспільство - це солідаризований вплив громадськості на формулювання та реалізацію рішень влади щодо дотримання прав людини та гарантії її вільного розвитку на основі визнання субсидіарного самовизначення кожної особи .

При цьому демократичні процедури залучають суб'єктів громадянського суспільства, якими є вільні і рівноправні індивіди , до включення владних потенцій громадянського суспільства у загальний процес саморегуляції соціального організму країни . А. Карась обґрунтовує, що громадянському суспільству притаманні такі структурні елементи : а) добровільні об'єднання громадян або неурядові (недержавні) організації; б) місцеве самоврядування; в) спільно поділювані вартості, що є підґрунтям національної ідентичності ; г) громадянські рухи і політичні партії, які не перебувають на жодному рівні влади ; д) незалежні засоби масової інформації; є) громадська думка; є) прозорі і підконтрольні громадськості вибори і референдуми ; ж) сформовані на основі громадян форми судових та правоохоронних органів (колегії присяжних, муніципальна виборна міліція); з) дискурсивно-етична практика здійснення свободи людини у сфері культури , освіти , повсякденних норм спілкування і поведінки , громадської і політичної активності .

На думку цього автора, структурні чинники громадянського поступу розгортаються: а) через формування громадського самоврядування у всіх сферах соціокультурної активності : від місцевої спілки , організації, корпорації - до релігійної і територіальної громади ; б) через диференціацію від влади господарсько-економічних організацій і визнання права на приватну власність; в ) через продукування відповідних документів , у яких фіксуються юридично-правові відносини і форми регулювання конфліктів , спорів та намірів врядування;

г)  через піднесення свободи і гідності людини в артефактах
культури , що здійснюються в особливостях мови і мовлення, у
фольклорі , пісенності , літературі, образотворчості , освіті, науці ;

д)         через звичаї, традиції, етичні устої, форми державного
врядування або його документально засвідчені наміри відносно
демократичних, горизонтальних навичок тощо; ж) через
толерування плюралізму етнічних меншин та релігійних громад,
визнання за індивідом вільної участі у них.

При цьому А. Карась робить цілком слушний висновок про те, що тема громадянського суспільства не може бути обмежена ні неурядовими організаціями , ні мережею відносин між організаціями поза державним контролем , ні економічною чи ринковою сферою, ні соціальними структурами , що складаються у процесі самоврядування. Громадянське суспільство - значно складніше явище; воно існує у стані процесуальності , підлягає змінам і пов 'язане з дискурсивними , інтелектуальними і культурними фільтрами та практиками , спрямованими на підтримування і продукування умов вільного самовизначення людини. І ми з цим погоджуємось тільки з невеличкою поправкою, сутність якої полягає у наявності у структурі громадянського суспільства недержавної форми влади , що разом з державною владою утворюють цілісний інститут влади. Саме він системно обслуговує інтегровану цілісність - громадянське суспільство і державу - соціальний організм будь-якої країни .

Отже, в ході реалізації мети цього дослідження є сенс розглядати поняття "влада" і "свобода": по-перше, як співрозмірні, а по-друге, - як такі , що висвітлюють проблемну ситуацію з різних боків . На нашу думку, тут доречним є розуміння терміну "влада" -як зовнішнього впливу на формування громадянського суспільства, а "свобода" і "демократія" - як внутрішнього стану або кратологічних потреб будь-якого громадянського суспільства.

Таким чином, дослідивши систему саморегуляції соціального організму країни як протиріччя між громадянським суспільством і державою, по-перше, доведено, що громадянське суспільство дійсно має кратологічну потребу, що проявляється назовні як свобода індивіда або набуває недержавної форми влади .

По-друге, воля особистості не тільки упорядковує власну життєдіяльність громадянського суспільства, а й реалізується за межами громадянського суспільства, тобто у проблемному полі державної влади завдяки політичній участі .

По-третє, реалізація волі особистості , рівно як і політична участь суб'єктів громадянського суспільства у самовідтворенні інституту влади , ґрунтується на певній політичній культурі .

По-четверте, воля особистості , або свобода суб' єкта громадянського суспільства, принципово може реалізуватись, як у вимірі його внутрішнього простору - тоді ми маємо процес самоорганізації або саморегуляції, так і у зовнішньому - у процесівзаємодії з державною формою влади завдяки так званому механізму політичної участі .

Однак, тут не все так просто, оскільки гіперболізація прав людини має негативні наслідки для суспільства і веде до накопичення сутнісних протиріч у соціальному організмі країни і регіонів. Тому далеко не випадково в останні роки все помітнішою стає тенденція посилення боротьби навколо прав людини та прав етнонаціональних меншин. Як слушно зазначає професор Школи права Нью-Йоркського університету Т. Френк, ця боротьба розгорнулася в трьох площинах: 1) юридичній (у національному законодавстві та міжнародному праві); 2) мілітарній (на полях боїв у Чечні, на Балканах, на Близькому Сході тощо) та 3) науковій. Наголошуючи на останньому, Т. Френк зазначає, що "вирішальна інтелектуальна боротьба точиться між силами Локківської індивідуальної свободи й тими силами, що захищають комунітаристські (колективні) цінності"1. Цю позицію відстоює ще з 1997 року прем'єр-міністр Малайзії Махатіар бін Махамед, який виступив з вимогою "ревізії або скасування" Загальної Декларації ООН з прав людини , оскільки "її норми прав людини сфокусовані винятково на індивідуальних правах, тоді як ігноруються права суспільства і спільного добра"2.

Приблизно такого погляду дотримуються й деякі вітчизняні політики , вважаючи , що це є "боротьбою двох цивілізацій -індивідуалістської європейсько-атлантичної та колективістської православно-слов ' янської" або "вселенським протистоянням Добра (Ми ) зі Злом (Я ). При цьому до колективістської цивілізації, окрім слов' янської, вони зараховують "китайсько-конфуціанську та ісламську"3.

1 Картунов О. Концепції прав людини та етнонаціональних меншин: від конфлікту до компромісу // Політичний менеджмент. - 2005. - № 2 (11). - С. 3.

2 Там само. - С. 5.

3 Соломатін Ю., Корнейчук М. Западний миф о правах человека как средство агрессии против прав народов и всего человечества // Віче. - 2002. - № 4. - С. 59-63.


А сама природна потреба громадянського суспільства виникла під тиском декількох взаємопов' язаних чинників, а саме: по-перше, нарощування маси людського роду, що поступово накопичувалась на планеті ; по-друге, локалізація етносів у певних місцях - ареалах проживання; по-третє, їх природне володіння розумом як засобом самоорганізації та саморегуляції власної поведінки ; по-четверте, нарешті , природна здатність колективних утворень людей до самоорганізації родового життя.3.5.  Нормативна складова системи саморегуляції або інструментарій саморегуляції

 

Узагальнюючи аналіз становлення системи саморегуляції соціального організму країни , відтворимо, передусім , нормативне забезпечення цього явища. Його досить вдало подає В. Бачинін1. На основі класифікації соціальних норм він створив нормативну "піраміду", в основі якої лежать архаїчні "першонорми ", відомі в історичній науці як "мононорми ". Далі по висхідній йдуть релігійні норми , за ними - норми моральності (оскільки в російській мові існують поняття "нравственности " і "морали ", які українською мовою перекладаються однаково "мораль", то доцільніше буде перекласти "нравственность" як "моральність"). Отже, третім видом норм є норми моральності , а наступні - моральні норми . Над ними надбудовуються ідеологічні . Вершиною піраміди є норми права. Виділені В . Бачиніним соціальні норми , на наш погляд, у суспільстві нерозривно пов' язані з розвитком історичних форм , оскільки виражають їх сутнісні характеристики і , насамперед, мають закономірні тенденції розвитку на трьох рівнях системи саморегуляції (серед яких - нагадаймо -виокремлюються архетипний , нормативний і семантичний ). Тому розглянемо докладніше ці рівні і притаманні їм історичні форми .

В основу засобів регуляції архетипного рівня покладено так звані міфологічні табуальні "першонорми "2, а саме: заборона людоїдства, вбивство кровних родичів та інцест (кровозмішення, статевий зв'язок між кровними родичами (батьками і дітьми , братами і сестрами ). Проявами цих норм були табу, що регулювали відносини між людиною та вищими силами , і таліон , який регулював відносини між самими людьми . Крім них, до засобів регуляції цього рівня відносяться архетипи як носії колективної пам 'яті . Тобто для архетипного рівня характерні засоби регуляції, засновані на здоровому глузді .

Саме ці норми стали основою для формування таких регулятивних систем , як релігія, мораль, право.

1  Бачинин В. А. Философия права и преступления. - Харьков : Фолио, 1999. - С. 90-91.

2  Там само. - С. 90.


Поява первісних форм релігії спонукала до оформлення релігійних норм , що давало можливість звільнення індивідуальної свідомості   від   вибору  альтернативних  рішень  у кризовихситуаціях і не давало можливості порушувати існуючі заборони . Первісні форми релігії надавали можливість згуртування всіх індивідів у єдине ціле для підтримання їхньої основної функції -виживання. На наступних рівнях системи саморегуляції на основі первісних форм релігії формуються так звані конфесійні історичні форми.

Заборона інцесту та перехід від проміскуїтету (невпорядкованих, нічим не обмежених статевих зв'язків з багатьма партнерами ) до екзогамії (заборони шлюбних відносин між членами спорідненого (рід, фратрія) або локального (наприклад, община) колективу, що існував як в епоху первіснообщинного устрою, так і в пізніший час) створюють основу для формування норм моральності , що вимагають ставитися до кожного індивіда як до родової істоти , пов' язаної природними узами братерства з усім людством .

Боротьба за виживання веде до формування і моральних норм , які вимагають від кожної людини відстоювати інтереси тих спільнот, до яких вона належить і які надають їй захист, тобто людина розглядається як представник конкретних спільнот.

Виконання цих норм шляхом набутого досвіду формує і механізм їх передачі майбутнім поколінням . Цим механізмом стали уподібнювання (імітація, наслідування), що проявилися в звичаях, ритуалах та традиціях.

Отже, на архетипному рівні система саморегуляції має такий вигляд: в її основі лежать процеси формування людських спільнот та їх подальша трансформація у роди , племена. Нормами регуляції цього рівня є архаїчні "першонорми " - табу, таліон , а також поступове формування релігійних, моральних норм та норм моральності .

З розвитком суспільства (неолітична революція, яка призвела в кінцевому підсумку до появи надлишків у виробництві , поява приватної власності ) відбувається формування нового типу відносин, що характеризувалися появою права і формуванням на його основі такого утворення, як держава, яка захищала інтереси приватної власності . Так формується другий рівень системи саморегуляції - нормативний. Хоча назвати нормативним можна кожен з трьох рівнів саморегуляції, все ж державу, в основі якої лежать правові норми , що юридично оформлюють усі норми в заборони , на нашу думку, можна назвати класичним прикладом нормативної "піраміди ", де норми закріплюються письмово.Формування нормативного рівня системи саморегуляції проходило неоднорідно у різних частинах світу. Раніше всього перехід до нормативного рівня відбувся на початку ІІІ тис. до н.е. у Межиріччі та Єгипті; у середині ІІІ тис. до н.е. - в Індії, це державні утворення Хараппа та Мохенджо-Даро; а вже наприкінці ІІІ тис. до н.е. (2100 р. до н.е.) шумерський правитель Ур-Намму видає перший збірник законів .

У ІІ -І тис. до н . е. державні утворення з'являються в Європі : спочатку у Греції, згодом у Римі, а в І тис. н.е. і в Західній Європі -після Великого переселення народів відбувається утворення варварських королівств та з'являються держави у слов 'янських племен.

Стосовно інших континентів, зокрема Північної та Південної Америки, Африки, південніше Сахари, та Австралії, слід зазначити , що перехід до нормативного рівня відбувся набагато пізніше, оскільки держава як історична форма нормативного рівня з'являється у цих реґіонах лише у період їх колонізації європейцями . Хоча це не означає, що спроб створення державних утворень до європейської колонізації на цих континентах не було: вони виявилися невдалими , існували нетривалий час.

Таким чином , перехід до нормативного рівня системи саморегуляції у суспільстві відбувався у різні часи , що і на сьогодні спричиняє нерівномірний розвиток держави як історичної форми цього рівня у світі .

Об' єктом на нормативному рівні системи саморегуляції виступає громадянське суспільство. Визначаючи його як об'єкт нормативного рівня, слід зауважити , що однозначного підходу до розуміння цієї категорії не існує.

Ще Г. В. Ф. Гегель говорив про громадянське суспільство, визначаючи його як антагоністичне суспільство, яке роздирають протилежні інтереси , війна всіх проти всіх. Він виділив три основні моменти громадянського суспільства: 1) опосередкування потреби та задоволення одиничного за допомогою його праці та за допомогою праці та задоволення потреб решти , систему потреб; 2) дійсність того, що міститься у цьому загальному свободи , захисту власності за допомогою правосуддя; 3) піклування про запобігання тому, що залишилося в цих системах випадковості та увага до особливого інтересу як дозагального за допомогою поліції та корпорації1. Гегель виділяє три прошарки у громадянському суспільстві: субстанціональний (до якого належать землероби - дворяни та селяни ); промисловий (фабриканти , торговці , ремісники ); загальний (чиновники).

Метою такого громадянського суспільства є гасло "кожен для себе", а все інше для окремої людини ніщо. Тому таке суспільство - це опосередкована працею система потреб, що покоїться на пануванні приватної власності та загальній формальній рівності людей .

Розвиток громадянського суспільства передбачає наявність держави як його основи , тому "насправді держава є перше, всередині якого трансформується сім'я у громадянське суспільство, і сама ідея держави розпадається на ці два моменти ..."2.

У сучасних поглядах на громадянське суспільство можна виділити наступні моменти : по-перше, воно характеризується тим , що у ньому є місце як для консервативних, так і для радикальних сил, які виступають його необхідними компонентами ; по-друге, відносним соціальним консенсусом за системою базових соціальних цінностей (права людини , демократія, плюралізм , правова держава, верховенство закону, власність, соціальна захищеність тощо) та за більш конкретними питаннями практичної політики (система колективних договорів, вирівнювання структури прибутків тощо); по-третє, діалогом різних політичних сил, спрямованих на підтримання, постійне відновлення, відтворення соціального консенсусу у відповідності із соціальними умовами, які змінюються3.

Одне із завдань громадянського суспільства полягає в регулюванні горизонтальних зв ' язків , що має робитися з позиції доцільності.

1 Гегель Г. В. Ф. Философия права. - М. : Мысль, 1990. - С. 233.

2 Там само. - С. 278.

3 Быченков В. М.  Институты:  сверхколлективные образования и безличные  формы в социальной субъективности. - М. : Российская академия социальных наук, 1996. - С. 642.


Держава повинна бути обмежена правом і у цьому розумінні бути деідеологізованою, оскільки право не буває абсолютно вільним від політичних сил, з необхідності несе в собі елемент ідеології. Громадянське суспільство повинне бути гарантоване правом , яке тому і виявляється ідеологізованим .Таким чином , більшість вчених поділяють думку про те, що громадянське суспільство і держава - це дві взаємодоповнюючі складові . Інші , навпаки , вважають громадянське суспільство основою формування держави . На нашу думку, громадянське суспільство є черговим результатом зміни станів соціального процесу, тобто є новим етапом у функціонуванні і розвитку суспільства як соціальної системи . Саме тому воно і виступає об'єктом нормативного рівня системи саморегуляції.

Остаточне формування громадянського суспільства як об'єкта нового рівня можна віднести до ХХ ст., однак у процесі такого формування можна виділити кілька етапів. До початку XVI ст., коли у Старому світі почали формуватися держави сучасного типу, можна говорити про латентність громадянського суспільства.

Починаючи з XVI-XVI І ст., виникають соціально-економічні , політичні та ідеологічні передумови появи власне громадянського суспільства, а з кінця XVH і до кінця ХІХ ст. у найбільш розвинених країнах світу воно вже сформувалось у вигляді держав з початковим капіталізмом , заснованим на приватній власності . З кінця ХІХ ст. починається третій етап розвитку громадянського суспільства - воно сформоване й існує у більшості розвинутих країн світу.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни