В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 23

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Як вже зазначалося, громадянське суспільство нерозривно пов' язане з державою, що виступає суб'єктом нормативного рівня.

З формуванням нормативного рівня у суспільстві остаточно складається нормативна піраміда. Регулятивні норми , що зародилися ще на архетипному рівні , тут найповніше проявилися. До них приєдналися також ідеологічні норми , що потребують від громадян підпорядкування їх практичної та духовної діяльності політичним цілям і завданням держави .

Для другого рівня системи саморегуляції характерна регуляція відносин на основі законів як юридичних актів, що закріплюють основні позиції нової форми розвитку і виступають засобами регуляції цього рівня, а механізмом передачі є законослухняність. Цей процес, що виник кілька десятків століть тому, ще й досі розвивається швидкими темпами . Передусім , це пов' язано з появою різних антагоністичних груп , інтереси яких і захищає таке політичне утворення, як держава.

Нормативний рівень системи саморегуляції характеризуєтьсятакими рисами : в економічній сфері появою "господарської цілісності " та розвитком приватної власності як основи створення інституту держави ; в соціальній сфері паралельно з розвитком приватної власності йде процес формування нових прошарків (класи , соціальні групи , страти і т. ін.); у політичній сфері з' являється, як уже було сказано вище, нове утворення -держава, що регулює відносини між різними соціальними групами ; у духовній сфері виникають різні напрямки культури , як матеріальної, так і духовної, нові форми релігії, відбувається процес розшарування культури на елітарну та масову. Крім цього, явище "свобода волі " починає ототожнюватися вже не з усією спільнотою людей , а із свободою окремого індивіда як однієї з цінностей функціонування нормативної форми регуляції.

Виділяючи державу як історичну форму нормативного рівня, слід зазначити , що вона відображає, насамперед, політичні відносини і в своїй основі має історичні форми архетипного рівня, що склалися в економічно-соціальних відносинах. Завдяки розвитку такої основи на нормативному рівні системи саморегуляції при утворенні держави виникають її різні історичні форми. Передусім, слід вирізняти історичні форми правового типу на основі ставлення до форм правління в державі та основних інститутів політичної влади (монархія, республіка); на основі державного устрою (унітарні , федеративні , штати , конфедерації); на основі політичних режимів (парламентський , авторитарний , військово-диктаторський та інші ).

Таким чином , пристосування тих чи інших механізмів саморегуляції до історичних умов породило різноманіття її історичних форм . Але останнім часом помітні тенденції, спрямовані на духовне відродження суспільства.

У ХХ ст. з'являються нові види матеріальних носіїв -комп'ютерні технології, глобальні комп 'ютерні мережі , що дає можливість охопити й поглибити проникнення інформації у всі сфери життя суспільства. Швидкий розвиток науково-технічного прогресу, що почався в середині 40-х рр. ХХ ст., веде до переосмислення, передусім , потреб людини , суспільства, до їх актуалізації в прагненні задовольнити . Це переосмислення відбувається на якісно новому рівні , оскільки суспільство досягло у своєму розвитку стану, коли його матеріальний напрямок відходить на другий план , а на його місце приходить духовний . Саме він і викликає зміни в суспільстві .Крім того, перехід громадянського суспільства до нового стану, а саме - до власної трансформації, що відбувається, на нашу думку, з середини ХХ ст., можна визначити як один із напрямків формування третього рівня системи саморегуляції -семантичного. Його ще не можна чітко виокремити, бо остаточно ще не можна вказати на основу, на якій буде здійснюватися становлення цього рівня системи саморегуляції. Ясно одне, традиції, звичаї та закони , що існують у сучасному суспільстві , не зникнуть, а поглинуться ще більшим процесом .

Розглядаючи характеристики перехідного періоду від нормативного до семантичного рівня системи саморегуляції, можна виділити основні тенденції його функціонування та розвитку. По-перше, об'єктом семантичного рівня є громадянське суспільство, що трансформується; по-друге, суб'єктом можна визначити світові уряди (наприклад, ООН, Європарламент тощо); по-третє, засобами регуляції поступово стають знакові системи , що виражаються через семантику мови ; по-четверте, механізмом саморегуляції цього рівня стає смислотворчість або смисловиробництво).

Поступово соціальний інститут держави імовірно втрачатиме свої основні позиції і відійде на допоміжні або ж зовсім зникне. Проте, доки він функціонує і потреба в ньому не відпала, його самовідтворення має забезпечуватися спеціальним органом -гомеостатом.

 

 

 

 

3.6.  Гомеостат як форма цілісного буття явища саморегуляції соціального організму країни

 

Система саморегуляції соціального організму країни може стало поставляти у зовнішнє середовище систему функцій тільки за умови , що частину енергії вона направить на підтримання самої себе. Інакше кажучи, система саморегуляції соціального організму країни має здійснювати самовідтворення за рахунок так званої внутрішньої діяльності. З теорії менеджменту відомо, що така діяльність називається самоуправлінням .

Воно здійснюється на основі доцільності - атрибуту будь-якого соціального суб'єкта, який є формою причинності і спонукаєсуб'єкт до самодії і прояву власної сутності . Невідмінною основою такої системи є збереження енергії, що витрачається на обслуговування його потреб.

Якщо відбувається процес певного розвитку системи в процесі такого самовідтворення, то - як уже вказувалось - має місце режим гомеорезу.

Якщо ж у підсумку функціонування системи саморегуляції буде мати місце лише повторення вже відомих операцій і не буде вироблятися нічого принципово нового, то це буде означати , що соціальний організм перебуває в режимі гомеостазу.

Можна також говорити про режим розпаду - гомеоклаз, якщо у підсумку функціонування системи саморегуляції породжується те, що викликає загрозу існуванню саморегулятивної системи , робить неможливим існування соціального організму як цілісності .

З цих трьох найбільш типових варіантів розвитку нас, звичайно ж, найбільше цікавить той , за яким система саморегуляції керує рухом соціального організму в зовнішньому середовищі , оскільки вона здатна виявляти власну активність.

Притаманні системі саморегуляції якості, які призначені "для себе" і не можуть спостерігатися ззовні, носять характер умовних значень. Активність цієї суб'єктивності, керованої смислом невидимих для зовнішнього спостерігача якостей , стає важко передбачуваною , оскільки окремих ефектів багато, система має свободу дій, у неї з'являється власна мета (через необхідність самозбереження вона генерується смислами , прогнозними можливостями організму, взаємодією з середовищем ).

Принципово це можливо, оскільки соціальний організм є полем активної взаємодії двох відмінних один від одного інформаційних потоків: зовнішнього і внутрішнього. Принцип взаємодії тут аналогічний тому, що діє у системі "людина-середовище", тобто зовнішня інформація актуалізує (збуджує) у внутрішньому інформаційному потоці те, що в ньому вже заздалегідь містилося. Ця взаємодія інформаційних потоків стала останнім часом предметом самостійної науки - гомеостатики . Остання виникла на перетині таких наук і дисциплін , як кібернетика, системний аналіз, біологія, медицина, психологія, філософія, соціологія, штучний інтелект, екологія, економіка й інших. Серед тих, кому належить суттєвий внесок у розвиток названої науки , особливо слід виділити В . Астафьєва, Ю. Горського,    В. Дільмана,    К. Бернара,    С. Біра,    Р. Ешбі,Г. Кассіля, У. Кеннона, В. Новосєльцева, Д. Саркісова, А. Степанова, Р . Харді .

Сутністю науки гомеостатики є , за визначенням А. Степанова, "вивчення механізмів ієрархічного управління складними системами , що забезпечують підтримання динамічної усталеності життєво важливих функцій , параметрів, ритмів і трендів розвитку"1. Основною її метою "є вивчення загальних механізмів управління гомеостатичного типу, виявлення в них ролі кооперації, конкуренції і конфлікту та встановлення з управлінських позицій аналогій між системами різноманітної природи"2.

Крім того, при постановці системою саморегуляції мети для соціального організму в останнього з'являється ефект подвійного існування. Суть його полягає в тому, що соціальний організм перебуває в стані структурної напруги , викликаної протиріччям , що виникло між наявним його станом і тим станом , до якого він має бути переведений у майбутньому і який визначається смислом . Але соціальний організм не може водночас перебувати в двох вимірах, тобто мати значні відмінності між морфологічними параметрами і характеристиками функціонування. Соціальний організм починає вирішувати завдання їх суміщення, виходячи з тієї настанови , бажано це для нього чи небажано. Намагаючись позбавитися напруги , що виникає, соціальний організм змушений переходити зі стану функціонування до фази еволюційного руху.

Про відносну самостійність органа саморегуляції соціального організму свідчить його власне життя, що складається за специфічними законами інформаційного спілкування. Механізмом підтримання динамічної сталості функціонування управлінської системи соціального організму в заданих межах формується особлива управлінська структура в органі управління, що отримала в науковій літературі назву гомеостат. Гомеостат - це базисне функціональне поняття механізму переробки інформації. Він реалізується на різноманітних матеріальних носіях інформації.

1  Степанов А. М. Основы медицинской гомеостатики. (Лекции по теории и практике биоинформационных корреляций). - Воронеж : НПО "МОДЭК", 1994. - С. 7.

2  Там само.


Тепер ми можемо навести модель соціального організму в новій якості , тобто при розрізненні в його складі керованої і\

 

керуючої підсистем. Що здатні до саморегуляції. Більш за те, саме у процесі взаємодії держави і громадянського суспільства з' являється саморегуляційна функція, що потребує для свого сталого виконання спеціального морфологічного органу, що дістав у науковій літературі назву гомеостату (див. рис. 3.2).

Модель гомеостата та її властивостей розроблена Ю . Горським і викладена в монографіях, численних публікаціях засідань  школи -семінару  з  гомеостатики ,   на конференціях,



Функціонування системи самоупорядкування соціального організму, що спрямовується необхідністю подолання протиріччя, здатне її розвивати . Але можливі дуже різні режими функціонування: режим самозбереження, тупиковий і режим саморозвитку. У будь-якому випадку, якщо ефект збереження нових якостей , що породжуються задля досягнення необхідної самозміни , буде помітно виражений , то це буде означати , що соціальний організм перебуває в режимі гомеорезу.міжнародних симпозіумах та конгресах1. У багатоклітинних живих системах гомеостат, на відміну від речовинної одиниці життя -клітини, виступає як інформаційна одиниця життя, тобто тільки за його наявності забезпечується кругообіг неожиття.

Для системи саморегуляції фактично характерні декілька джерел детермінації: одне - з боку суто зовнішніх впливів , друге -з боку її власної внутрішньої динаміки , третє - з боку її минулого (пам 'яті ). Тому поведінка соціальної особини надто складна для прогнозування, оскільки вона, образно кажучи , "сама часом не знає", як буде себе поводити. Ця цікава обставина відзначається і в літературі з самоорганізованих систем 2.

Таким чином , для подальшого опрацювання ми маємо робочу гіпотезу про те, що саме у процесі такої взаємодії формується і стало працює гомеостат, що складається з механізму прийняття законів, механізму дії законів, механізму реалізації закону і механізму соціального контролю або зворотного зв'язку. І вся подальша дослідницька робота спрямовується на вивчення морфології цього утворення і його функціональних властивостей .

 

 

Література до розділу

1.      Бачинин В. А. Философия права и преступления. - Харьков : Фолио, 1999. -607 с.

2.      Бех В. П. Генезис соціального організму країни : монографія. - 2-е вид. доп. - Запоріжжя : Просвіта, 2000. - 288 с.

3.      Бех В. П. Соціальний організм країни. - Запоріжжя : ЗДУ, 1999. - 306 с.

4.      Бех В. П. Человек и Вселенная: когнитивный анализ. - Запорожье : Тандем­У, 1998. - 144 с.

5.      Бех В. П. Философия социального мира. - Запорожье : Тандем-У, 1999. -

1 Горский Ю. М.   Гомеостатика:  модели,  свойства,  патологии // Гомеостатика живых, технических, социальных и экологических систем. - Новосибирск : Наука, Сиб. отд., 1990. - С. 63.

2 Черников М. В. Самоорганизующиеся системы: методологические подходы и проблема управления // Общество и человек: пути самоопределения. - Вып. 1. - СПб., 1994. - С. 37-55.


284 с.

6.      Богданов А. А. Всеобщая организационная наука. Тектология : в 2 томах. -М. : Экономика, 1989. - Т. 1. - 304 с.

7.      Богданов А. А. Тектология: (всеобщая организационная наука) : в 2 книгах. -М. : Экономика, 1989. - Кн. 2. - 309 с.

8.     Бурлачук В., Токарева В. "Вождь" и "масса" в посттоталитарном обществе // Сучасна українська політика: політики і політологи про неї. - К. : Видавництво Українсько-фінського інституту менеджменту і бізнесу, 1999. - С. 196-203.Быченков В. М. Институты: сверхколлективные образования и безличные формы в социальной субъективности. - М. : Российская академия социальных наук, 1996. - 965 с.

9.     Виханский О. С., Наумов А. И. Менеджмент : учебник. - 3-е изд. - М. : Гардарика, 1998. - 528 с.

10. Воловик В. И. Идеологическая деятельность: диалектика традиций и новаторства. - М. : АОН, 1990. - 212 с.

11. Гегель Г. Энциклопедия философских наук. - М. : Мысль, 1975. - Т. 2. -

695 с.

13. Гегель Г. Философия права. - М. : Мысль, 1990. - 524 с.

14. Геллнер Э. Условия свободы. Гражданское общество и его исторические соперники. - М. : МШПИ, 2004. - 240 с.

15. Горский Ю. М. Гомеостатика: модели, свойства, патологи // Гомеостатика живых, технических, социальных и экологических систем. - Новосибирск : Наука, Сиб. отд., 1990. - С. 20-67.

16. Грамши А. Тюремные тетради. - Избр. соч. в 3 т. - М. : Иностранная литература, 1959. - Т. 3. - 560 с.

17. Грееф Г. Общественный прогресс и регресс. - СПб. : Типография Ю. Н. Эрлих, Садовая, № 9, 1896. - 336 с.

18. Гринев С. Б. Семиотика: проблемы и перспективы // Вестник МПУ. Серия "Лингвистика". - М., 1998. - № 2. - С. 10-16.

19. Гумилев Л. Н. География этноса в исторический период. - Л. : Наука, Ленинградское отделение, 1990. - 278 с.

20. Донченко Е. А. Социетальная психика. - К. : Наукова думка, 1994. - 208 с.

21. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. - М. : Наука, 1991. - 575 с.

22. Зинченко В. П., Мамардашвили М. К. Проблема объективного метода в психологии // Вопросы философии. - 1997. - № 7. - С. 109-125.

23. Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане // Кант И. Соч. : в 6 т. - Т. 6. - М. : Мысль, 1966. - С. 5-23.

24. Карась А. Ф. Громадянське суспільство і національна культура // Гуманізм за утвердження громадянського суспільства в Україні. - Вісник Львівського університету. - 1995. - Вип. 32. - С. 11-18.

25. Карась А. Ф. Україна і Європа: пункти дотику і розбіжності. До питання про громадянське суспільство // Нова Україна і Нова Європа: час зближення. -Львівський    державний    університет    ім.    Івана    Франка, 1997.-

С. 58-70.

26. Карась А. Ф. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях та некласичних інтерпретаціях. - Київ-Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2003. -

520 с.

27. Карась А. Ф. Філософія громадянського суспільства як інтерпретація свободи і соціальності : автореф. дис. ... доктора філософських наук : 09.00.03. - Львів, 2005. - 42 с.

28. Картунов О. Концепції прав людини та етнонаціональних меншин: від конфлікту до компромісу // Політичний менеджмент. - 2005. - № 2 (11). -

29. С. 3-23.Кивенко Н. В. Отражение и его роль в живых системах. - К. : Наукова думка, 1972. - 144 с.

30. Кравченко А. В. Классификация знаков и проблема взаимосвязи языка и знания // Вопросы языкознания. - 1999. - № 6. - С. 3-12.

31. Кубрякова Е. С. Возвращаясь к определению знака // Вопросы языкознания. - 1993. - № 4. - С. 18-27.

32. Левин К. Теория поля в социальных науках : пер. с англ. - СПб. : Сенсор,

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни