В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 24

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

2000. - 368 с.

33. Леонтьев Д. А. Психология смысла: природа, строение и динамика смысловой реальности. - М. : Смысл, 1999. - 487 с.

34. Майданюк І. З. Проблема волі у філософській культурі України ІХ-ХУШ ст. : автореф. дис. ... канд. філософ. наук : 09.00.05 / Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. - Львів, 2003. - 19 с.

35. Маркс К. Восемнадцатое брюмера Луи Бонапарта // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. - 2-е изд. - Т. 8. - С. 115-217.

36. Маркс К. Тезисы о Феербахе // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. - 2-е изд. - Т. 3. -

С. 1-4.

37. Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология. Критика новейшей немецкой философии в лице ее представителей Феербаха, Б. Бауэра и Штирнера и немецкого социализма в лице его различных пророков // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. - 2-е изд. - Т. 3. - С. 7-544.

38. Налимов В. В. Разбрасываю мысли. В пути и на перепутье. - М. : Прогресс-

Традиция, 2000. - 344 с.

39. Подолянко Л. А. Свобода особистості як форма її самореалізації (історико-філософський аспект) : автореф. дис. ... канд. філос. наук : 09.00.05 / Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України. - К., 2002. - 20 с.

40. Роде Г. Технология и политика // ИОН. Лабораторные тетради. - Вып. 17. -М., 1990. - С. 27-71.

41. Самоорганизация: психо- и социогенез / под ред. д. ф. н. В. Н. Келасьева. -СПб. : Изд-во С.-Петербургского университета, 1996. - 197 с.

42. Сетров М. И. Информационные процессы в биологических системах. -Л. : Наука, 1975. - 155 с.

43. Сетров Н. М. Основы функциональной теории организации. Философский очерк. - Л. : Наука, Ленинградское отделение, 1972. - 164 с.

44. Соломатін Ю., Корнейчук М. Западний миф о правах человека как средство агрессии против прав народов и всего человечества // Віче. - 2002. - № 4. -

С. 59-63.

45. Соціальне управління : довідник / В. Л. Василенко (керівник авт. колективу), В. Б. Авер'янов, Ф. Г. Бурчак та ін. ; упоряд. : В. О. Тихонович та ін. - К. : Політвидав України, 1986. - 415 с.

46. Степанов А. М. Основы медицинской гомеостатики (Лекции по теории и практике биоинформационных корреляций). - Воронеж : НПО "МОДЭК", 1994. - 272 с.

47. Тойнби Дж. Постижение истории. - М. : Прогресс, 1991. - 736 с.

48. Токвиль А. де. Демократия в Америке / предисл. Гарольда Дж. Ласки. - М. : Издательство "Весь Мир", 2000. - 560 с.Тузова Т. М. Ответственность личности за свое бытие в мире: критика концепций французского экзистенциализма. - Мн. : Наука и техника, 1987. -159 с.

49. Философский энциклопедический словарь. - М. : Советская энциклопедия, 1989. - 815 с.

50. Франк С. Л. Духовные основы общества. - М. : Республика. - 1992. - 511 с.

51. Халипов В. Ф. Власть : кратологический словарь. - М. : Республика, 1997. -

431 с.

53. Храмова В. Л. Целостность духовной культуры. - К. : Феникс, 1995. - 399 с.

54. Хроленко А. Т., Бондалетов В. Д. Теория язика : учебное пособие / под ред.

 

B.   Д. Бондалетова. - М. : Изд-во Флинта, изд-во Наука, 2004. - 510 с.

55. Черников М. В. Самоорганизующиеся системы: методологические подходы и проблема управления // Общество и человек: пути самоопределения. -Вып. 1. - СПб., 1994. - 136 с.

56. Шеллинг Ф. В. Й. Ведение к наброску системы натурфилософии, или о понятии умозрительной физики и о внутренней организации системы этой науки // Соч. в двух томах : пер. с нем. - Т. 1. - М. : Мысль, 1987. -

C.   182-226.

Штомпка П. Социология социальных изменений : пер. с англ. / под ред. В. А. Ядова. - М. : АСПЕКТ ПРЕСС, 1996. - 416 с.РОЗДІЛ 4

 

 

 

 

 

Морфологічний аналіз системи саморегуляції соціального організму країни

 

 

 

 

У кожній країні державний механізм, що складає ядро системи саморегуляції соціального організму, характеризується специфічними ознаками і численними особливостями, які зумовлені рівнем розвитку демократичних інститутів. Поділ влади полегшує взаємоконтроль за діяльністю державних органів. Теорію поділу влади визначають і як систему контролю та рівноваги. Виходить, що кожна з гілок влади не лише володіє своєю сферою повноважень, закритою для інших, але і впливає на суміжну сферу, оскільки існує питання сумісного відання1. Нерідко говорять про "четверту владу": пресу, засоби масової інформації (ЗМІ) - про їхній вплив на суспільні настрої і думки людей . При такому підході можна говорити і про інші види влади , наприклад, про владу ринку, вплив громадської думки тощо.

Принцип поділу влади є важливим принципом демократії2, який був використаний у конституціях багатьох інших держав світу3. Цей принцип був покладений в основу перетворень, що відбувалися в ході реформ 1864 року на теренах Російської імперії4.

1 Дехтярёв А. А. Политическая власть как регулятивный механизм социального общения // Полис: политические исследования. - 1996. - № 3. - С. 110.

2 Решетников Ф. М. Правовые системы стран мира : справочник. - М. : Юрид. лит., 1993. - С. 198-219.

3 Современные зарубежные конституции. - М. : Изд. группа ИНФРА-М-НОРМА, 1997. - 157 с.

4 Исаев И. А. История государства и права России. - М. : Изд-во БЕК, 1993. - С. 180.


У статті 6 Конституції України закріплено принцип розподілу державної влади: "Державна влада в Україні здійснюється назасадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України "1.

На необхідність існування принципу взаємодії гілок влади вказують у своїх наукових дослідженнях Ю. Тодик, М. Цвік, В. Шаповал, Л. Кривенко, Ф. Веніславський та інші відомі вчені. Але принцип поділу влади зовсім не є аксіомою як для переважної більшості українських політиків , так і для певної частини населення. Протягом усього періоду існування незалежної України вони виступали за відновлення радянської влади і ліквідацію інституту президентства. В основу їхньої концепції покладено ленінську теорію рад, яка відображає принцип "повновладдя трудящих". При цьому ради стають повновладними і єдиновладними , а у їхній діяльності відбувається "злиття управління із законодавством ". Державна влада розуміється як єдине ціле. У період існування СРСР та КПРС це призвело до повного домінування виконавчої (партійно-адміністративної) влади та її апарату, зосередження у ньому всіх функцій державної влади (законодавчої, виконавчої, судової) і , як підсумок, - до зосередження влади в руках особливого і незначного за кількістю прошарку людей . Це не означає, що у цій концепції заперечується необхідність поділу праці , функцій між окремими органами держави , але влада трактується винятково у структурно-функціональному плані в аспекті поділу праці за її здійсненням2.

Отже, головна ідея принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову повинна ґрунтуватися не тільки на виокремленні гілок державної влади та розрізненні їхніх функцій , а й на запобіганні цілковитому зосередженню всієї суспільної влади в руках якоїсь однієї політичної сили. Якщо цього не буде, то домінування тоталітаризму з суттєвим обмеженням або ліквідацією основних прав і свобод людини стане неминучим .

 

 

 

4.1.  Елементи і структура законодавчої гілки влади

 

Законодавча влада є системою органів держави , які мають право приймати закони . Згідно теорії поділу влади , це одна з трьох гілок влади в державі , що врівноважують одна одну. Вона здійснює своє виключне право видавати нормативно-правові акти - закони, які мають вищу після конституції юридичну силу. Саме законодавчій гілці влади належить право приймати бюджет та фінансові закони , а також контролювати дію виконавчої влади -уряду. В країнах з парламентською формою державного правління виконавча влада несе відповідальність перед законодавчою владою. У міжнародній практиці під законодавчою владою інколи розуміють тільки повноваження вищих органів держави видавати закони 1.

Наразі законодавча влада - одна з гілок єдиної, але функціонально розподіленої державної влади , сутність якої полягає у здатності держави здійснювати свою волю, впливати на діяльність і поведінку людей та їх об'єднань за допомогою законів і нормативно-правових актів , які приймаються представницькими органами (парламентом , радою). В інституціональному розумінні законодавча влада виступає системою державних закладів, які мають право приймати закони , обов' язкові для всіх громадян та їх об' єднань, а також для інших державних органів. Разом з тим , законодавчу владу часто називають представницькою . На основі виборів народ передає владу представникам , таким чином уповноважуючи представницькі органи здійснювати державну владу. У цьому розумінні можна говорити про первинність представницьких органів у механізмі державної влади . Дж. Локк навіть вважав, що "законодавча влада за необхідністю повинна бути верховною , а всі інші влади у вигляді якихось членів чи частин суспільства випливають з неї та підлеглі їй "2.

1 Халипов В. Ф., Халипова Е. В., Шишкин А. Н. Выборы и власть: Словарь-справочник избирателя. - М. : Изд-во "Совершенство", 1999. - С. 105.

2 Локк Дж. Избранные философские произведения в двух томах. - М. : Изд-во социально-экономической литературы, 1960. - Т. 2. - С. 86.


На зародження і розвиток законодавчих органів влади впливають культурні традиції, історичний досвід та політичні реалії. У деяких країнах успішно функціонують виборчі системи в масштабах всієї країни без партійних списків , в інших -географічно   поділені   системи   з   вибором   одного членазаконодавчого органу від кожного округу. Деякі органи законодавчої влади відіграють значну роль у розробці зовнішньої політики , інші - ні . Деякі мають добре розвинену систему комітетів з чітким розподілом функцій , інші не мають чіткого розподілу функцій , одні складаються з двох партій , інші - з кількох. Проте, залишається незмінним те, що жодна країна світу не може мати розвиненої демократії з голосами опозиції, підзвітним урядом та адекватними каналами для вираження громадянами свого погляду без своєчасно і чітко реагуючого органу законодавчої влади та відповідної законодавчої процедури1.

Законодавча влада ґрунтується на принципах конституції і верховенства права, формується шляхом вільних виборів. Законодавча влада вносить поправки до конституції, визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики держави , затверджує держбюджет, приймає закони , контролює їх виконання. Закони є обов' язковими для всіх виконавчих органів влади і громадян . Верховенство законодавчої влади обмежене принципами права, конституцією, правами людини . Законодавчі органи знаходяться під контролем виборців за допомогою системи народного представництва і вільних демократичних виборів та в системі з іншими органами влади - судовими і виконавчими . У демократичних державах носієм законодавчої влади виступає парламент, ефективність діяльності якого багато в чому залежить від перевірених досвідом державного будівництва структур.

1 Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.


Проте, визначаючи парламент як представницький орган державної влади , не можна характеризувати його як "представницьку владу", про яку ми згадували вище. На думку В . Шаповала, використання терміна "представницька влада" є хибним з огляду на конституційно прийнятий принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Такий поділ відображає функціональне призначення органів, які реалізують ту чи іншу "гілку" влади . Термін "представницька влада" може засвідчувати лише спосіб формування відповідних органів -виборність. "У разі його прийняття, - пише В . Шаповал, -невиправдано будуть поєднані в одне ціле установчі збори і парламент, як загальнонаціональні представницькі органи і муніципалітети , як місцеві  представницькі органи . Водночасбудуть поєднані окремі структури державної влади (парламент) і місцевого самоврядування (ради)"1. Виборне політичне представництво через парламент має бути пов' язане, насамперед, не з функціями цього органу, а з діяльністю депутатів. Тому представницький характер парламенту є опосередкованим , в основу якого покладено мандати депутатів.

Таким чином , провідна роль законодавчої влади в загальній структурі державної влади зумовлена тим , що саме вона створює ту правову основу, в межах якої і можуть діяти інші гілки державної влади .

Основу, начало, складову влади , яку можна виокремити , аналізуючи владну вертикаль або горизонталь , становлять елементи законодавчої гілки влади . По вертикалі , в основі лежать початкові структури , ланки , вузли влади , розташовані в піраміді влади (її первинні територіальні осередки , адміністративні підрозділи тощо). По горизонталі , залежно від ешелону влади , можливо виділення підрозділів, які існують паралельно, одночасно і становлять частину повноважень, відповідальності , норм , принципів, засобів влади .

Проблема елементів законодавчої гілки влади вимагає уважного порівняльного аналізу досвіду, традицій різних держав і , звичайно ж, сучасного будівництва української державності . Однією з ключових категорій в цьому плані є самостійна та істотна категорія - структура влади - організаційна будова, внутрішній пристрій системи влади у всьому різноманітті її органів (елементів , ланок, ешелонів) у їх тісному зв' язку, підкоренні , супідрядності (координації, субординації), взаємодії аж до взаємних перешкод у практиці. "Горизонтальні" і "вертикальні" структурні питання є найбільш складними , оскільки пов' язані з поділом влади . Вони майже завжди вирішуються на фоні політичних суперечок, причому в них часто домінує короткострокова мета - отримати і утримати владу.

Перша проблема - вибір між президентською і парламентською системою , у кожної з яких багато різновидів.

1 Шаповал В. Парламент як орган народного представництва // Віче. - 1999. - № 5. - С. 6.


Президентська система, що є найбільш відомою в американській версії, передбачає обрання глави виконавчої влади народом на фіксований термін . Президент, який одночасно виконує роль глави держави і глави уряду, визначає внутрішню йзовнішню політику і призначає міністрів для реалізації цієї політики. Міністри затверджуються законодавчим органом, але, врешті-решт, вони працюють під керівництвом і контролем президента. Законодавчий орган обирається окремо, також на фіксований термін. Ні президент, ні законодавчий орган, звичайно, не можуть бути усунені від влади іншою стороною. Це породжує систему подвійної легітимності і чіткого розподілу повноважень. Президентська система пропонує стабільність, коли "сильний" президент може забезпечити енергійне керівництво державою. Проте, стабільність може перетворитися у відсутність гнучкості , оскільки непопулярного або недієздатного президента нелегко усунути від влади до закінчення терміну його повноважень. Більш того, якщо законодавчий орган контролюється іншою політичною партією, може виникнути законодавчий глухий кут або патова ситуація. Якщо такий розкол продовжуватиметься, влада може багато років не мати можливості ефективно функціонувати .

При парламентській системі єдиним джерелом виборної легітимності є парламент. Відсутній поділ повноважень між законодавчою і виконавчою владою - судова влада, зрозуміло, незалежна, але вона знаходиться поза законодавчою сферою -оскільки виконавча влада, створена урядом і очолювана прем ' єр-міністром , визначається партією, яка має більшість у парламенті , або коаліцією, що відображає думку більшості законодавців. Главою держави виступає президент, наділений невеликими повноваженнями і , звичайно, обраний парламентом . Прем ' єр-міністр і уряд підзвітні парламенту та можуть бути відправлені ним у відставку. Вибори можуть призначатись у будь-який час, що забезпечує гнучкість системи. Оскільки немає формального поділу повноважень між законодавчою і виконавчою владою, вірогідність зайти в глухий кут невелика, адже уряд або прем ' єр-міністр, які втрачають довіру парламенту, можуть бути відправлені ним у відставку. Проте, парламентська система може породжувати часту зміну урядів , нестабільність, раптові різкі зміни в політиці , коли опозиція отримує більшість у парламенті .

На питання про те, яка система краща, не існує чіткої відповіді . Це нерідко залежить від історичних особливостей розвитку країни чи регіону, вимог моменту та інших чинників . Наприклад, значна частина країн колишнього Радянського Союзу, а також балтійські держави встановили парламентські формидержавного правління тому, що прагнули стати частиною Західної Європи, переважна більшість країн якої мають саме парламентську систему. Проте решта колишніх республік Радянського Союзу впровадила у себе президентські системи .

Слід зазначити , що в політологічній та юридичній літературі минулого питання вибору найкращої форми державного правління розглядалося в різних аспектах. Вперше ця проблема була ґрунтовно розроблена ще у працях видатного англійського практика, мислителя, теоретика парламентаризму Єремії Бентама (1748-1832). Відповідаючи на запитання, чи необхідно ділити парламент на дві палати , учений навів аргументи "за" і "проти". Негативні наслідки такого поділу наступні:

1)   в умовах двопалатного парламенту меншість може мати таке саме значення, як і більшість (наприклад, певне рішення прийнято в одній палаті одностайно, але перевага більшості в іншій палаті навіть на один голос таке рішення заблокує, хоч коли підсумувати голоси у двох палатах, то це питання отримає більшість);

2)   виникатимуть два різні спрямування діяльності зборів (залежно від складу палат), що може бути вигідно тому класу, який переважатиме на той момент у парламенті ;

3)   кожна палата буде мати в своєму розпорядженні менше потрібної інформації, ніж при однопалатному парламенті (скажімо, автор проекту в одній палаті не зможе відстоювати свій проект в іншій палаті , тому може бути прийняте недостатньо аргументоване рішення);

4)   розподіл парламенту на палати неминуче уповільнить прийняття рішення;

5)   неприродний вигляд матиме опозиція, адже права в двопалатному органі розподілятимуться таким чином , що одна палата ініціюватиме те чи інше рішення, а інша - його негаціюватиме, тобто заперечуватиме, застосовуючи право вето.

Проте позитивні аргументи "за" двопалатний парламент у Єремії Бентама все ж переважають:

1) зрілість суджень. Поділ на дві палати є надійним способом уникнути поспішних рішень і прикрих випадковостей , які можуть з'явитись у роботі парламенту. Рішення розглядатимуться прискіпливіше. При формуванні парламенту депутати об' єднуються у передвиборні коаліції, які згодом впливатимуть на формування    цієї   структури.    У   процесі функціонуванняпарламенту формуються його робочі органи , комітети і комісії, які також індукують свою політичну структуру. Передвиборні коаліції переструктуруються і перетворюються на партійні , територіальні , професійні фракції, виникають групи лобіювання тощо. Насамперед, ці змінні залежать від більш загальних, глобальних властивостей поля політики . Наприклад, існування такого органу, як Президія Верховної Ради , обумовлене, зокрема, політичною традицією, яка сама є предметом політичної дискусії. У Верховній Раді Комітет з прав людини існує з огляду на те, що ця проблема усвідомлюється суспільством як політично актуальна.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни