В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 25

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

До переліку таких прихованих (латентних) фундаментальних властивостей поля політики належать чинники політичного розмежування - сукупність потенційних політичних опозицій , кожна з яких ділить учасників політичної дії за ознакою "свій -чужий ". Можливі приклади : "комуніст - антикомуніст", "прихильник ринкової економіки - прихильник планової економіки ", "прихильник унітарної держави - прихильник децентралізованого політичного пристрою" тощо. Ці опозиції відносяться до латентних явищ щонайменше з двох причин . Перша - ми не маємо підстав стверджувати , що всі перераховані вище чинники актуальні на цей момент (а отже, дійсно структурують поле політики ) і що ми врахували все, що є актуальним на цей момент. Друга - динаміка політичного життя виявляється у постійній зміні ієрархії чинників розмежування: те, що було актуальним раніше, відходить на другий план , з' являються (точніше, стають актуальними ) нові чинники і т. п . Проте, будь-які складні системи , насамперед, соціальні , повинні вирішувати два конкуруючі завдання: зберігати себе як систему і одночасно змінюватися, пристосовуючись. Практично це розв' язується наявністю в складних системах двох підсистем , одна з яких відповідає за стабільність системи , не дозволяючи "розгойдувати " її, нейтралізуючи реакції на зовнішні подразники , а інша відповідає за її адаптування, своєчасно "вловлюючи " зміни середовища і знаходячи способи пристосуватися до цих змін.

Необхідно також вирішити , яким буде законодавчий орган -однопалатним чи двопалатним (з верхньою і нижньою палатою). Якщо будується федеральна держава з відносно автономними компонентами, така як Сполучені Штати або Німеччина, бажано мати другу (верхню, як Сенат США) законодавчу палату, яка представлятиме інтереси суб' єктів федерації. Діяльність другоїпалати іноді обмежується прийняттям певних рішень, зокрема таких, які стосуються податків і судових чи інших призначень, або вирішенням питань, що безпосередньо стосуються суб' єктів федерації. Загалом друга палата виступає як апеляційний суд, який діє після попереднього розгляду справи .

2)  двопалатність призводить до обмеження парламентської влади , приборкання можливих зловживань, які при однопалатному парламенті менш контрольовані , ніж тоді , коли всередині нього існує опозиція;

3)  розподіл на дві палати вигідний "низам ", оскільки дає змогу роз' єднати "верхні " і "нижні " класи суспільства, розвести їх по різних палатах, а отже, зменшити вплив "грошового мішка" на виборчу кампанію . Але при цьому, як зазначає Бейтам , необхідно чітко визначити кількість депутатів верхніх станів, інакше буде "небезпека того, що вони здобудуть на виборах велику перевагу завдяки впливу свого суспільного становища і багатства";

4)  за умов, коли представники "верхніх" і "нижніх" класів перебуватимуть у різних палатах, полегшиться здійснення контролю з боку всієї нації за діяльністю верхньої палати . Знаючи про те, що народ з посиленою увагою слідкує за ними , "верхи " будуть змушені ставитися до прийняття рішень якомога сумлінніше, розуміючи , що відкриті виступи проти законопроекту нижньої палати , який явно принесе суспільству користь, підірвуть довіру до них з боку їхніх виборців . Але якщо вони "змішані " з депутатами "низів " в одному однопалатному парламенті , то перед ними відкриваються небезпечні для суспільства можливості таємного впливу;

5)  у великій державі однопалатний парламент стає занадто громіздким для конструктивної роботи .

Вибір, створювати чи ні другу палату парламенту, ставить додаткове питання: наскільки централізованою повинна бути держава? Який обсяг повноважень і автономії варто делегувати на нижні рівні влади - в регіони або національні утворення? Скільки самостійності надати містам , селищам і селам , адже діапазон можливостей широкий - від абсолютно автономних одиниць до повного централізованого контролю.

На думку більшості вчених розподіл законодавчої влади на дві палати , безперечно, відчутно уповільнить здійснення реформ . Такий розподіл "краще зберігає існуюче, аніж утворює нове. Проте, незмірно підвищується якість реформування суспільства втому розумінні , що істотно посилюється самоконтроль реформаторів, інші рішення безперервно шліфуються в інтелектуально-опозиційній боротьбі , при цьому "міжпалатна опозиція" яскраво висвітлює дух і спрямованість кожного парламентського рішення, висвітлює, передусім , з позицій його суспільної користі . Нижня палата при наявності верхньої стає поміркованішою в питанні використання своїх повноважень (а це не може не позначитися позитивно на діяльності всього парламенту), вчиться постійно підкорятися правилам , які сама встановлювала1.

Оригінальне обґрунтування необхідності бікамералізму дав А. Єсмен. Він вказав на інші аспекти наслідків впровадження двопалатного парламенту. "Розподіл законодавчого корпусу на дві палати , - писав він, - має на меті, насамперед, послабити активну силу законодавчої влади , що є надзвичайно великою... Деспотія законодавчих зборів, як показав досвід, такою ж мірою страшна і згубна, як деспотія монархів або диктаторів . Найкращим засобом уникнути цієї небезпеки є, очевидно, розподіл законодавчого корпусу на дві палати . Завдяки цьому законодавча влада втрачає разом з єдністю надмірність своїх сил і знову стає тим , чим вона повинна бути , тобто рівною решті

влад"2.

1 Скиба В. Горбатенко В., Туренко В. Вступ до політології. Екскурс в історію правничо-політичної думки. -К. : Основи, 1998. - 638 с.

2 Эсмен А. Основные начала государственного права. - М. : Юридическая литература, 1989. - С. 65.

3 Кривенко Л. Український парламент: двопалатність чи однопалатність? // Віче. - 1999. - № 9. - С. 5.


Якщо застосовувати логіку А. Есмена до сучасних політичних процесів в Україні , то слід зазначити , що, незважаючи на анахронізми , які неминучі при такому часовому відрізку, абсолютна більшість узагальнень цих вчених не втратили своєї актуальності. Що ж стосується концепції А. Есмена, то її значення в тому, що він вказує на недоліки парламентської республіки , коли законодавча влада вивищується над рештою гілок влади . "Становище Верховної Ради України і де-юре, і де-факто, -зазначає Л. Кривенко, - не має нічого спільного з всевладдям законодавчої гілки столітньої давнини . Воно протилежне моделі , щодо якої бікамералізм вважався доцільним та конструктивним , оскільки саме в Україні величезна влада сконцентрована в руках Президента, а повноваження Верховної Ради обмежені як конституційно, так і практично"3.Питання про двопалатність парламенту тісно пов'язане з питанням про взаємовідносини президентської і виконавчої влади із законодавчою, про їхнє співвідношення. Прихильники парламентської форми правління вважають, що вона ґрунтується на так званому м ' якому поділі державної влади . Стосовно виконавчої та законодавчої гілок влади цей поділ, як вважає П . Шляхтун , "фактично відбувається всередині парламенту між урядом , який складається з представників партій парламентської більшості, та опозицією"1.

У сучасних умовах двопалатна система, як правило, існує у федеративних державах, коли верхня палата представляє суб'єкти федерації. В унітарних державах з двопалатним парламентом його верхня палата також зазвичай формується за політико-адміністративним територіальним принципом. Двопалатна система функціонує у США, Франції, Великобританії, Японії, Німеччині, Канаді, Італії, Австрії, Швейцарії, Росії. Однопалатні парламенти існують в таких європейських державах, як Данія, Фінляндія, Угорщина, Швеція.

При цьому слід зазначити , що можливість розпуску парламенту, якщо в ньому відсутня дієздатна більшість, передбачається лише в країнах з парламентською формою правління, а там , де уряд формується президентом , наприклад в США, вищий державний посадовець взагалі не має права розпуску законодавчого органу. Вважається, що такий порядок урівноважує повноваження гілок влади , а тому вони не можуть домінувати одна над одною.

 

 

 

 

4.2.  Елементи і структура судової гілки влади

1 Шляхтун П. За що боролися... або чи вдасться "червоному" парламентові "повернути кермо на 180 градусів"? // Голос України. - 1998. - 28 березня.

-------------------------------------------------------  194 ------------------------------------------------------------- 1


 

Незалежна, справедлива і сильна судова влада є обов' язковою умовою побудови демократичного суспільства і правової держави , адже сила влади - в її "духовно-моральному авторитеті , поважності , визнаваності усіма її гідності , її здатності імпонувати громадянам , одержувати підтримку з їхнього боку. Справжня сила влади - в її здатності кликати , не погрожуючи , ізустрічати щирий відгук в народі , серед людей . Державна влада сильна своєю гідністю, своєю власною сильною і популярною політикою, своєю волею і відгуком народу, тобто його дотриманням закону, довірою, повагою і готовністю творчо брати участь у справах і починаннях влади . В цьому і тільки в цьому запорука її успіху, перешкода руйнівній анархії"1.

Судова влада в Україні реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини , що виникають у державі .

Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави .

Судова влада як одна з трьох гілок тріади вирізняється багатоманіттям підходів до розуміння її сутності, які існують в сучасній політико-правовій та юридичній науці , однак усі вони зводяться до таких основних підходів:

1           Гетьман В. П., КилимникЮ. В. Влада. Бесіди про Конституцію. - К., 1997. - С. 23-24.

2           Иванчишин П. А. Общество. Государство. Власть. - М. : Граница, 1994. - С. 281.

3           Мурашин Г. О. До питання реформування судової влади // Правова держава. - К., 1997. - Вип. 7. - С. 68.

4           Савицкий В. М. Организация судебной власти в Российской Федерации. - М. : БЕК, 1996. - С. 29.

5           Скакун О. Ф. Теория государства и права. - Харків : Консум, 2000. - С. 107.


1.    Судова влада як сукупність судів, які здійснюють правосуддя (зокрема, у визначенні П. Іванчишина "судова влада - це система судових органів, які здійснюють правосуддя"2, у Г. Мурашина вона є "системою незалежних державних органів-судів, зобов' язаних від імені держави здійснювати правосуддя, вирішувати у судових засіданнях правові спори і конфлікти"3).

2.    Судова влада як важіль впливу на законодавчу та виконавчу влади (так, на думку В . Савицького, судова влада не повинна зводитися до традиційно витлумаченого правосуддя, оскільки вона, окрім цього, наділена ще й юридичними можливостями здійснювати активний вплив на рішення та дії законодавчої і виконавчої влад, "врівноважувати" їх4).

Судова влада як арбітр, що здійснює захист права (представником підходу є О. Скакун, яка визначає судову владу як "незалежну владу, що охороняє право, виступає арбітром в спорах   про   право   та   здійснює   правосуддя"5. Одночаснодослідниця наголошує на тому, що поняття "правосуддя" у запропонованій нею дефініції слід розуміти як форму захисту права судовою владою, де рішення суду виступає як акт правосуддя щодо захисту порушеного права. Фактично цим визначенням встановлюється і специфіка судової влади у її відношенні до законодавчої та виконавчої влад: по-перше, всі свої функції судова влада здійснює, керуючись тільки вимогами права без втручання чи будь-якого впливу з боку державних органів; по-друге, використання у цьому визначенні загального поняття права вказує на те, що юрисдикція судів розповсюджується не на якесь обмежене коло правовідносин , а на всі правові відносини , які виникають в державі і суспільстві ).

1 Пугачев В. П., Соловьев А. И. Введение в политологию. - М. : Аспект Пресс, 1995. - С. 85.

3 Суд и правосудие в СССР / под ред. Р. Г. Биктанова. - Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1980. - С. 63.

3           Философский словарь / под ред. И. Т. Фролова. - 7-е изд., перераб. и доп. - М. : Республика, 2001. -

4           С. 68.

4           На пути к правовому государству / под ред. И. Н. Ионина. - Л. : Лениздат, 1989. - С. 36.

5           Филиппов П. М. Судебная защита и правосудие в СССР. - Саратов : Изд-во Саратовского ун-та, 1987. -

С. 29.


4.   Судова влада як система суб' єктів, об' єктів і взаємозв' язку між ними (прихильниками такого підходу є В . Пугачов та А. Соловйов1, котрі, критикуючи позицію Б. Галкіна, що визначав судову владу як "сукупність судових установ певної держави , засновану на єдиних принципах організації і діяльності , пов' язану єдністю цілей і завдань"2, відзначали , що судова влада ніколи не може бути зведена до якогось одного органу чи навіть системи органів , адже влада є, насамперед, формою відносин , які визначаються можливістю здійснювати вплив на суспільну сферу3.

5.   Судова влада як правосуддя (за такого підходу судова влада ототожнюється з методом та формою її реалізації - з правосуддям , яке розглядається як "засіб захисту справедливості шляхом здійснення судової діяльності на підставі закону"4 чи як "здійснювана в процесуальному порядку діяльність спеціальних державних органів (судів) щодо розгляду та вирішення цивільних та кримінальних справ та застосування норм матеріального права, а в необхідних випадках і заходів державного примусу з метою захисту прав громадян , державних та суспільних установ"5).

Судова влада як правоохоронна діяльність (прихильник подібного підходу К. Гуценко розуміє судову владу "як здійснювану судом правоохоронну діяльність щодо розгляду тавирішення цивільних і кримінальних справ при неухильному дотриманні вимог закону та встановленого ним порядку, який забезпечує законність, обґрунтованість, справедливість та загальну обов'язковість судових рішень"1. Дійсно, якщо виходити з визначення правоохоронних органів, яке пропонують М. Мельник та М. Хавронюк (правоохоронний орган - це державний орган , виконання яким поряд з профілактичною діяльністю однієї чи кількох інших головних функцій , є визначальним у його діяльності , який у зв ' язку з цим потребує специфічного матеріально-технічного та іншого забезпечення, до працівників якого законом висуваються спеціальні вимоги та працівники якого з метою ефективного виконання ними своїх обов' язків згідно закону наділяються різноманітними специфічними правами 2), суд слід відносити до правоохоронних органів. Аналогічний підхід відстоюють В. Задерако, Н. Волошкіна3, Н. Зінченко4, В. Мосієнко5. Однак, до правоохоронних органів ми відносимо й органи міліції, прокуратуру, органи служби безпеки , органи Управління державної охорони , органи прикордонних військ, яким не притаманні функції судової влади , тому, піддаючи визначення судової влади К. Гуценка критиці , вважаємо, що на відміну від усіх інших правоохоронних органів , судова влада забезпечує не стільки боротьбу зі злочинністю, скільки здійснює контроль за законністю боротьби з нею шляхом правозастосування, а не охорони права6, тобто правозахисна діяльність суду відрізняється від правоохоронної діяльності спеціальних державних органів , яка пов' язана з виявленням та запобіганням злочинів чи будь-яким іншим правопорушень.

1           Правоохранительные органы в СССР. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1991. - С. 36.

2           МельникМ. І., ХавронюкМ. І. Суд та інші правоохоронні органи. - К. : Атіка, 2000. - С. 22.

3           Задерако В. Г., Волошкина Н. Н. Правоохранительные органы Российской Федерации. - Ростов-на-Дону : РВШ МВД РФ, 1994. - 190 с.

4           Зинченко Н. И. Правоохранительные органы. - М. : Моск. гос. ун-т коммерции, 1999. - 96 с.

5           Правоохранительные органы России / под ред. В. П. Мосиенко. - Ростов-на-Дону : Рост. гос. экон. акад., 1998. - 215 с.

6           Иванов В. Д., Иванов П. В., Макушенко В. Г. Правоохранительные органы и судебная система Российской Федерации. - М. : "Изд-во Приор", 1999. - С. 6.

7           Грошевий Ю. М., Марочкін І. Є. Органи судової влади в Україні. - К. : ІнЮре, 1997. - С. 6.


7. Судова влада як специфічна незалежна гілка державної влади (у якості прикладів реалізації такого підходу наведемо кілька визначень: Ю. Грошевий та І. Марочкін7 розглядають судову владу як специфічну гілку державної влади , що здійснюється уповноваженими на те державними органами ­судами - і призначенням якої є розв' язання правових конфліктів та здійснення судового контролю; В. Лазарєв, у якого судова влада - це специфічна незалежна гілка державної влади , яка здійснюється шляхом гласного, змагального і , як правило, колегіального розгляду в судових засіданнях спорів про право1; В.Чіркін розуміє судову владу як різновид державної влади, що взаємодіє із законодавчою та виконавчою владою і реалізується засобами діяльності такого спеціалізованого державного механізму, як суди)2.

Саме останні два визначення судової влади імпонують нам найбільше, оскільки вони найбільш вдало розкривають сутність судової влади на сучасному етапі . Відмінності у розумінні того, чим є та повинні бути судові органи та судова діяльність, спричиняють і трансформацію в трактуванні судової влади , якій можуть надаватися такі не властиві їй функції, як управління та реалізація державної політики , виховання громадян , і заперечуватися така основоположна функція судової влади , як здійснення правосуддя.

Що ж до специфіки судової влади та її здійснення, то, як зауважують А. Гель та Д. Цвігун3, вона зумовлюється тими визначальними рисами , які вирізняють її основний орган (тобто суди ) від інших державних органів: а) суди розглядають і вирішують особливі категорії справ , які не може розглядати жоден інший орган; б) їхні рішення виголошуються ім'ям України і є обов' язковими для всіх громадян і органів , яким вони адресовані ; в ) судова влада завжди здійснюється з дотриманням особливої регламентованої законом процедури ; г) судова влада є самостійною, а між судами різних ланок немає відносин підлеглості.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни